Методологічна організація психології як сфери миследіяльності

г) далі характеризується психологічна миследіяльність як особливе за інтенційністю свідомої здатності відгалуження від загальної сфери людської миследіяльності, описується трипоясова модель її оргкомунікативного рефлексивного творення, канали і способи ситуаційно-групової актуалізації, категорії і показники продуктивності та результативності;

д) насамкінець аргументується нещодавно введений одним з авторів у філософсько-психологічний дискурс неологізм "мислевчинення" (див. Фурман А., 2005; 2017б) і висвітлюються його концептні й суто поняттєві смислові горизонти, аналізуються ідеали, форми та умови конструювання психологічного мислевчинення і, головне, обґрунтовується його канонічний (четвірний) набір поясів (практичної миследіяльності, концепт-інтенціювання, думки-комунікації, чистого мислення) у психософському практикуванні різних спрямування, інтелектуального статусу та способів рефлексивного оприявнення (оргдіяльнісного, дискусійного, імітаційно-вчинкового, методологічного та ін.).

Вчинково-діяльну дослідницьку стратегію у пропонованій авторській програмі реалізує освітній матеріал змістового модуля 3 "Сферна організація психологічних практик миследіяльності і мислевчинення", що тематично охоплює п'ять логічно аргументованих за принципом спадання складності етапів здійснюваної психологічної роботи:

а) спочатку обґрунтовуються мета, місце і значення теоретичної роботи у психології та описуються її ознаки, функції, отриманий результат і теж саме здійснюється у лоні системного порівняння стосовно сутності, атрибутивних характеристик, особливостей і спроможностей методологічної роботи, яка відмінна від теоретичної за спрямуванням, цілями, домінантами функціонування і кінцевими продуктами;

б) тоді окреслюються стан і перспективи розвитку науково- проєктної миследіяльності у психології, зокрема розглядається її головне знаряддя - психологічний проєкт, який, пов'язуючи теорію і практику, природне і штучне, актуальне й потенційне, є умова і гарант конструювання і творення для людини, групи, соціуму кращого майбутнього в усіх його благодатних модусах - психічно здорового, гуманно насиченого, розвитково узмістовленого і духовно збагаченого особистісного та суспільного життя; крім того, аналітично з'ясовуються ознаки, організованості та можливі продукти науково-проєктної роботи;

в) потім узасаднюється різноликий світ прикладної психології як сфери інтелектоємного психологічного практикування, котре здійснюється як у рамках численних індивідуальних практик (від науково й емпірично вивірених до езотеричних, екзистенційних, духовних), так й у форматі різних психологічних служб, центрів, шкіл, співтовариств; при цьому психологічна робота та її методичне і технічне забезпечення здійснюються у межах виконання або діяльно-прикладних функцій (діагностичної, колекційної, реабілітаційної, психотерапевтичної, оргтехнологічної та психотехнічної), або змістово-аналітичних (прогностичної, профілактичної, експериментальної, просвітницької і засобово-інструментальної);

г) далі характеризується емпірична психологія як важливий напрям-сегмент миследіяльнісного зреалізування психолога й, зокрема, описуються особливості досвідно здійснюваної ним психологічної роботи, у якій головну роль відіграють спостереження, соціальне комунікування та експериментування над обставинами та умовами власної і навколишніх психічної активності, що є джерелом добування практико зорієнтованих психологічних знань, котрі піддані певній раціональній обробці з допомогою наявних у філософії, культурі, науці семантичних засобів; крім того, аргументуються мета і завдання, методологія і методи, можливості та ресурси експериментальної психології як сфери дослідницько-проєктної миследіяльності, подаються концептуальні визначення експериментального методу або експерименту у психології, з'ясовуються ознаки, функції та отримуваний результат експериментальної роботи, а також окреслюються перспективи розвитку психологічних програм і проєктів компетентного експериментування;

д) на завершення обгрунтовуються визначення культури, методологічної і власне психологічної культури, аналізуються форми організації останньої, її еволюційні складові (ступені розвитку), внутрішні чинники і зовнішні (соціокультурні) умови формування; воднораз стисло висвітлюється авторська концепція психокультури (на прикладі української ментальності та інноваційних соціосистем) як синтетичного світоглядного напряму миследіяльності й оглядово описуються психологічні практики духовного мислевчинення (служіння, молитви, посту, вірності та ін.) (Фурман А., 2011).

Четвертий - післядіяльний - етап розвитку сфери психології залишаємо для самостійного опрацювання здобувачами третього (доктор філософії) рівня підготовки у проблемно-дискурсивному напрямку розробки власних дисертаційних тем. Вочевидь окремий здобувач, котрий сумлінно виконав освітні завдання попередніх трьох змістових модулів й максимально розширив світоглядні горизонти власного бачення психодуховного й осягнув набагато ширше соціальне призначення і більш вагоме культуротворче покликання психології, передусім у взаємоузгодженні формулює мету свого пошуку як більш-менш чітке уявлення про кінцевий результат миследіяльності, диференціює її на похідні цілі і завдання, виявляє й контурно окреслює об'єкт свого дослідження, конструює й кількаразово уточнює у свідомісному просторі перебігу власної думки-комунікації його предмет, формулює адекватні останньому припущення і гіпотези, а також здійснює відбір найбільш прийнятих методів і засобів психологічного пізнання, проєктування та емпіричного практикування у самозаданому предметному форматі мисле- діяння. Головне, що відтепер він не вивчає і не описує виокремлений упредметнений об'єкт (тобто певний фрагмент, аспект чи властивість психічної реальності) як зовнішній, природниче сторонній щодо нього, а своєю миследіяльністю охоплює в пульсуючих екзистенціалах власної буттєвості і через свідомісні фільтри пропускає крізь себе увесь час обновлюваний і збагачуваний психодуховний матеріал, створюючи як нові форми самоцінної внутрішньої і зовнішньої комунікації, так і семантично та знаково фіксований простір того, що особистісно приймається, самісно переживається й учинково твориться (див.

Фурман А., 2020). У будь-якому разі на передній план дослідницьки зорієнтованої миследіяльності у майбутнього доктора філософії із психології має виходити майже безперервна рефлексія власного мислевчинкового творення свого багатовидового світу психологічного практикування й відтак і постійні аналіз, усвідомлення та конструювання досвіду своєї психологічної роботи і добування нових особистісних, а не запозичених із різних літературних джерел, знань і компетентностей.

Отже, рефлексивно охоплюючи запропоновані методологічні інваріанти виходу психологічної науки із історично чергової кризи й орієнтуючись на постнекласичний ідеал раціональності (М.С. Гусельцева (2013; 2017), І.Г. Тітов (2019), В.С. Стьопін (2000) та ін.), є підстави висновувати про невиправдане домінування її екстенсивного способу розвитку, за якого відбувається вивчення й регулювання психічних явищ виключно засобами наукового підходу (методу), що призводить до необгрунтованого створення все нових і нових психологічних упредметнень та до лавиноподібного збільшення обсягу позитивного знання про внутрішній світ людини. Однак це знання є дистильованим, змертвілим, вирваним із живого контексту ковітальної буттєвості, адже становить продукт бездонних предметних ідеалізацій та абстрагувань й тому не здатне забезпечити адекватне - холістичне, телеологічне, ціннісне, канонічне - розуміння особистого і соціального життя. Натомість нами, сподіваємося аргументовано, обстоюється вповні альтернативний, докорінно інтенсивний шлях, а саме софійного розвитку психології як атрибутивно самобутньої сфери миследіяльності. Він фундується на повній зміні філософсько-методологічних засновків: психологія - не наука у звичному сенсі слова, а особливий світогляд та увесь світ, узятий у фокусі потреб, цінностей і святостей людини, екологічно безпечного майбутнього людства. Тому психологія - це не стільки питання про об'єкт, предмет, методи і засоби дослідження всеможливих психічних систем (явищ, комплексів, переконань тощо) та формування психологічних організованостей (процесів, станів, властивостей, тенденцій), скільки проблема вибору і втілення у життя цілей і цінностей, культурних норм та якісних узмістовлень, сенсу і способу здійснюваної кожним зокрема і всіма разом психологічної роботи - над собою, співрозмовником, соціальною ситуацією чи подією, яка відбулася, актуально розгортається, або може статися.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. 1. Психологія сьогодні у цивілізаційному масштабі розквіту має щонайменше два, багато в чому альтернативних, світоглядних напрями розвитку: екстенсивний, малоперспективний, коли її поступ здійснюється у рамках наукового підходу, що передбачає безупинне примноження упредметнень у загальному контексті природних явищ і відповідних методів уреальнення класичного, некласичного чи постнекласичного ідеалів / типів наукової раціональності, або інтенсивний, евристичний, що пов'язаний із виходом психології у безкраї сферні горизонти актуальної людської буттєвості в екзистенційному плині психодуховного практикування й відтак розуміння не тільки як науки (себто не лише як системи раціогуманітарних знань), а й як онтично вкоріненої, вселенської, самобутньої сфери миследіяльності та її розвиток як особливого світобачення, ковітальної практики повсякдення і навіть способу та якості життя. Тому проблема полягає не у формі, матеріалі чи змісті життя як психодуховної дійсності, що пізнається, актуалізується або формується, а у зміні точки відліку, системи координат, самого підходу до розуміння, інтерпретації і творення цієї плинної нематеріальної дійсності й, отже, у кардинальній заміні методологічної оптики всеможливої миследіяльної роботи з нею.

2. Ідея альтернативного до суто наукового розуміння і призначення психології належить Г.П. Щедровицькому (1980 р.), котрий трактував її як окремий спосіб бачення світу, як цілісний універсум людської життєдіяльності, взятий за психодуховного повороту, людиноствердного ракурсу, культуротворчого покликання, тотальної психологічної роботи всіх і кожного. Одним з авторів (А.В. Фурман) ця евристична ідея останнє десятиліття реалізується у вигляді підпрограми розвитку професійного методологування, що обґрунтовує її продуктивність і перспективність у двох засадничих аспектах: а) створення і компетентнісного застосування новітньої методологічної оптики - циклічно-вчинкового підходу до розуміння психології як сфери взаємопрониклих мислення і діяльності; б) розробки, апробації і впровадження у простір сучасного ЗВО авторської програми із дисципліни "Психологія як сфера миследіяльності", призначеної для фахового вишколу здобувачів третього (доктор філософії) рівня підготовки зі спеціальності 053 "Психологія". Обидва аспекти поєднує спільність новаційного поняттєво-категорійного апарату, принципів, закономірностей і похідних нормативів здійснюваної методологічної роботи, тематико-структурне і логіко-змістове опрацювання здобутого філософсько-психологічного знання. Примітно, що ця інструментально надскладна методологічна оптика обґрунтування психології як ковітальної сфери постає у чотирьох вимірах (концептуально, телеологічно, миследіяльно, рефлексивно), кожний із яких реалізує канонічну оргсхему довершеного розгортання вчинку (за теорією В.А. Роменця) в максимально розширеному діапазоні живого уприсутнення особи: "буття - свідомість", "людина - світ".

3. Оскільки сфера психології, для того щоб відкрити інтенційні канали усвідомленого сталого розвитку і безперервного збагачення, має бути певним чином зорганізована, то різнобічно аргументується оптимальний шлях досягнення цього надзавдання - методологічне впорядкування цієї всеохватної ковітальної сфери. При цьому методологія, охоплюючи у своєму осередді-упредметненні мислення і світ, заданий через відображувально-породжувальний формат (сферний центр методологічного мислення), авторськи визначається максимально широко: по-перше, у діалектичній єдності та свідомісному розпросторенні із всеможливими видами і способами компетентнісного методологування (сферний центр методологічної роботи); по-друге, у ролі рамкової умови вселенського світу актуальних і потенційних миследіяльностей і модусів людського життєздійснення (сферний центр мислевчинення); по-третє, у вигляді універсальної форми організації і створення нових рефлексивних практик мислення, діяльності, вчинку (сферний центр рефлексії). У результаті, наслідуючи канони циклічно- вчинкового підходу, вперше виокремлені та детально охарактеризовані чотири основні дослідницькі стратегеми довершеного мислевчинення, що узасаднюють методологічну організацію сфери психології: а) ситуаційна обґрунтовує психологію як самобутню вселенську царину ковітального повсякдення людства, що обіймає систему відповідних знань, досвідних епістем і майже неозорий спектр соціальних та індивідуальних форм і прийомів психологічної роботи; б) мотиваційна передбачає якісно інше світоглядне від- калібрування свідомості всіх носіїв-активаторів удіяльненого психологічного знання, що пов'язано із чітким розумінням методологічного зорганізування сферного життя психології, котре збалансовує дослідження, нормування, техніки і практики в єдиний організм рефлексивної миследіяльності; в) учинково- діяльна визначально центрується на психологічному практикуванні осіб, груп, організацій, соціумів, тобто на цінностях, цілях, формах, способах і засобах здійснення конкретної психологічної роботи будь-яких спрямування, узмістовлення, якості та ефективності, що оцінюються за низкою умов, принципів, критеріїв, параметрів, показників; г) післядіяльна узасаднюється на методології з повною відповідальністю стосовно благодатного ковітального і культуротворчого майбутнього сфери психології, котра тут змістовно співпадає й у сутнісному визначенні стає психософією.

1. Психософія вчинку українського любомудра В.А. Роменця - це доленосний прорив психології на рубежі ХХ-ХХІ століть за межі наукового, суто раціогуманістичного, формату її розвитку в неозоро утаємничений світ софійності методологічними ресурсами вчинкової діалектики, канонічної миследіяльності і постійно відновлювальної, все більш складної й витонченої, теоретичної рефлексії. У цьому разі для психології відкривається донині незвіданий горизонт раніше неможливого розвитку, адже весь її інтенційний (головно значеннєво-смисловий) потенціал відтепер переважно спрямовується на цілі, цінності, зміст, знаннєві презентації, форми, способи і засоби здійснення психологічної роботи, до якої так чи інакше причетні кожна особа і все людство в актуальному (часопросторовому) плині ковітального повсякдення. Своєрідним спільним знаменником, або інтегральним чинником взаємопрониклого розвитку психології як сфери миследіяльності і психософії як сфери мудрого мислевчинення тоді, ймовірно, постане психологічна культура, що еволюціонуватиме від елементарних грамотності і спроможності через ступені персональної готовності і компетентності до вищих щаблів психокультурної продуктивності та досконалості (зрілості), які буденно втілюються у людських учинках істини, правди, добра, краси, мудрості.

2. Авторськи обґрунтовані дослідницькі стратегеми методологічної організації сфери психології знайшли прикладне уконкретнення і практичне застосування під час розробки і викладання дисципліни "Психологія як сфера миследіяльності" у системі професійного вишколу докторів філософії із психології для третього рівня підготовки. Відповідно до канонів циклічно-вчинкового підходу інноваційне наповнення цієї програми містить ситуаційний, мотиваційний, діяльний і післядіяльний складники освітнього узмістовлення. Закономірно, що внутрішня методологія названого курсу охоплює довершений цикл чотирьох змістових модулів (ЗМ), кожний із яких взаємодоповнює наступність п'яти блоків філософсько-психологічних знань і відповідних їм ресурсних здатностей здобувачів вищої освіти. Зокрема, ЗМ 1 містить освітній матеріал за темою "Сфера психології як форма конструювання світу і спосіб життєздійснення людини в культурі і суспільстві", ЗМ 2 - "Основні складові психології як сфери миследіяльності і професійного методологування у вітакультурному обґрунтуванні", ЗМ 3 - "Сферна організація психологічних практик миследіяльності та мислевчинення". Узмістовлення ЗМ 4 пов'язане із самостійною розробкою кожним здобувачем третього рівня підготовки обраної дисертаційної теми, у рамках якої детально опрацьовуються не лише обов'язкові параметри дослідження (актуальність, проблема, мета, завдання, об'єкт, предмет, методи та ін.), а й форми, способи і засоби майже безперервної самісної рефлексії від та із себе всього актуалізованого у проблемно-діалогічному полі свідомості психодуховного матеріалу, з якого й здійснюються мислевчинкове творення ним власного світу різновидового психологічного практикування та добування особистісних знань й набування відповідних компетентностей. Відтак здобувач реально опановує психологією не тільки як соціогуманітарною наукою, тобто як системою раціонального знання певного спектру упредметнень, а ще й миследіяльно йде шляхом її софійного розвитку, конструюючи збагачений сенсосмисловими композиціями професійний світогляд і сприймаючи глобалізований світ у фокусі нагальних потреб, цінностей і святостей сучасної людини.

Перспективними напрямами утвердження психології як сфери миследіяльності є, з одного боку, її інтерпретація та опис рефлексивними засобами світоглядних універсалій, себто категорій культури, що закріплюватиме культуротворчу функцію-вагомість цієї самобутньої сфери людської буттєвості, з іншого - опрацювання чотирьох фундаментальних вимірів компетентного здійснення психологічної роботи, а саме розвитку психологічного знання (епістемна складова), чистого мислення (теоретична складова), психологічної миследіяльності (практична складова) і психологічного інструментарію (засобово-методична складова).

Список використаних джерел

1. Академік В.А. Роменець: творчість і праці : зб. ст. / упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. Л.О. Шатирко. Київ: Либідь, 2016. 272 с.

2. Балл Г.О. Раціогуманістична орієнтація в методології людинознавства. Київ: СКД, 2017. 204 с.

3. Вітакультурна методологія. До 25-річчя наукової школи професора А.В. Фурмана: колективна монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 980 с.

4. Гірняк А.Н. Психологічні засади модульно-розвивальної взаємодії учасників освітнього процесу ЗВО : автореф. дис. ... доктора психол. наук: 19.00.07. Івано-Франківськ, 2021. 38 с. Гусельцева М. Мережевий плюралізм у психології: перспективи поліметодології і трансдисциплінарності. Психологія і суспільство. 2020. № 2. С. 43-60. DOI:

5. https://doi.org/10.35774/pis2020.02.043 Гусельцева М.С. Методологічна оптика як інструмент пізнання. Психологія і суспільство. 2017. № 4. С. 39-55.

6. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2017.04.039 Гусельцева М.С. Эволюция психологического знания в смене типов рациональности (историко-методологическое исследование) : монография. Москва: Акрополь, 2013. 367 с.

7. Методологія і психологія гуманітарного пізнання. До 25-річчя наукової школи професора А.В. Фурмана: колективна монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 998 с.

8. М'ясоїд П. Принцип історизму і мислення у психології: Психологія і суспільство. 2019. № 3-4. С. 38-72. DOI:

9. https://doi.org/10.35774/pis2019.03.038 М'ясоїд П.А. Психологічне пізнання: історія, логіка, психологія. Київ: Либідь, 2016. 560 с.

10. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Теоретическая психология: учеб. пособ. Москва: Академия, 2001. 496 с.

11. Психологія вчинку: шляхами творчості В.А. Роменця: зб. ст. / упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. А.В. Фурман. Київ: Либідь, 2012. 296 с.

12. Розин В.М. Психология: теория и практика: учеб. пособ. Москва: РГГУ: Омега-Л, 2005. 544 с.

13. Роменець В.А., Маноха П. І. Історія психології XX століття: навч. посіб. 3-є вид. Київ: Либідь, 2017. 1056 с.

14. Роменець В.А. Предмет і принципи історико-психологічного дослідження. Психологія і суспільство. 2013. № 2. С. 6-27. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. Человек и мир. Санкт-Петербург: Питер, 2003. 512 с.

15. Стёпин В.С. Теоретическое знание: структура, историческая эволюция: монография. Москва: Прогресс-Традиция, 2000. 744 с.

16. Тітов І. Г. Методологічні принципи постнекласичної психології. Психологія і особистість. 2019. № 1. С. 9-40.

17. Фурман А.В. Авторська програма із дисципліни "Психологія як сфера миследіяльності". Психологія і суспільство. 2021. № 1. С. 154179. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2021.01.154 Фурман А.В. Ідея і зміст професійного методолегування: монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2016. 378 с.

18. Фурман А.В. Метатеоретична мозаїка життя свідомості. Психологія і суспільство. 2018а. № 3-4. С. 13-50.

19. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2018.03.013 Фурман А.В. Метатеоретичні концепти пізнання свідомості. Психологія особистості. 2018б. № 1(9). С. 5-11.

20. DOI: https://doi.оrg/10.15330/ps.9.1.5-11 Фурман А.В. Методологічна оптика циклічно-вчинкової організації теорії як системи організації раціонального знання. Вітакультурний млин. 2017а. Модуль 19. С. 4-15.

21. Фурман А.В. Модульно-розвивальна організація миследіяльності - схема професійного методологування. Психологія і суспільство. 2005. № 4. С. 40-69.

22. Фурман А.В. Модульно-розвивальний оргпростір методологування: аргументи розширення. Психологія і суспільство. 20176. № 1. С. 34-49. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2017.01.034 Фурман А.В. Парадигма як предмет методологічної рефлексії.

23. Психологія і суспільство. 2013. № 3. 72-85.

24. Фурман А.В. Психокультура української ментальності. 2-е наук. вид. Тернопіль: ВЦ НДІ МЕВО, 2011. 168 с.

25. Фурман А.В. Свідомість як рамкова умова пізнання і методологування. Психологія і суспільство. 2017в. № 4. С. 1638. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2017.04.016 Фурман А.В. Світ методології. Психологія і суспільство. 2015. № 2. С. 47-60.

26. Фурман А.В. Теоретична модель особистісного прийняття людини людиною. Психологія і суспільство. 2020. № 1. С. 56-77. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2020.01.056 Фурман (Гуменюк) О. Є. Теорія і методологія інноваційно- психологічного клімату загальноосвітнього закладу: монографія. Ялта-Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. 340 с.

27. Фурман О. Є. Взаємоспричинення парадигм, стратегій, класів і методів соціально-психологічного впливу. Психологія і суспільство. 2019. № 2. С. 44-65. DOI:https://doi.org/10.35774/pis.2019.02.044 Фурман О. Є. Психологічні параметри інноваційно-психологічного клімату загальноосвітнього закладу: автореф. дис. ... д-ра психол. наук: 19.00.07. Одеса, 2015. 37 с.

28. Фурман О.Є. Я-концепція як предмет багатоаспектного

29. теоретизування. Психологія і суспільство. 2018. № 1-2. С. 3867. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2018.01.38 Фурман О. Простір і час у психологічному дискурсі. Психологія і суспільство. 2017. № 1. С. 79-132.

30. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2017.01.079 Щедровицький Г. Методологічна організація сфери психології.

31. Психологія і суспільство. 2000. № 2. С. 7-24.

32. Щедровицький Г.П. Схема миследіяльності - системно-структурна будова, значення і зміст. Психологія і суспільство.2005. № 4. С. 29-39.

33. Furman A. V. Volodymyr Romenets as Architect of methodology of humanitarian cognition. Психологія і суспільство. 2016. № 2. С. 11-24.

34. References

35. Ball, H. O. (2017). Ratsiohumanistychna oriientatsiia v metodolohii liudynoznavstva [Rational humanistic orientation in the methodology of anthropology]. Kyiv: SKD [in Ukrainian].