Поняття сучасної тифлопсихології

Таблиця 1.

Соціалізація на V фазі в період самостійного існування -- викликає значні ускладнення у інвалідів І та II груп по зору. Вони досить часто вимушені вести духовно та матеріально збіднілий, порівняно з нормально зрячими, спосіб життя, що пов'язане зі своєрідним протіканням процесу соціалізації на попередніх етапах та соціально-економічною перебудовою суспільства.

Значно раніше, ніж у людей з нормальним зором, для сліпих з дитинства наступає VI фаза соціалізації -- інволюційний період, пов'язаний з послабленням соціальних зв'язків та відносин.

Таким чином, соціалізація особистості зі зниженим зором може розглядатись, як суттєво своєрідний процес, що вимагає використання спеціальних педагогічних та психологічних засобів розвитку у індивіда соціальних можливостей, які дозволяють жити та працювати у відповідності з ціннісними орієнтирами суспільства.

З точки зору особливостей перебігу процесу соціалізації серед зорово депривованих осіб можна виділити декілька проблемних груп:

-- сліпі діти раннього дошкільного віку (до трьох років), батьки яких, не маючи спеціальних знань, не можуть надавати їм потрібної допомоги у розвитку;

-- учні спеціальних шкіл-інтернатів, можливості яких часто обмежуються навіть самими умовами перебування у цих типах освітніх закладів. Тут слід окремо виділити категорію дітей з комплексними дефектами (сліпі та слабозорі діти, які мають затримку психічного розвитку, розумову відсталість, глухоту або туговухість);

-- інваліди І та II груп по зору, які закінчивши спеціальні школи-інтернати не мають роботи і знаходяться на утриманні родичів, майже не переступаючи порогу домівок. Їх проблеми полягають у переживаннях, занепокоєності як з приводу своєї матеріальної залежності (оскільки пенсія, що виділяється державою, не дозволяє їм бути матеріально самостійними і незалежними), так і з приводу недостатньої сформованості вмінь пересування у просторі, мобільності та соціально-побутових навичок;

-- інваліди, які втратили зір в дорослому віці. Ці люди здатні до нормального життя, але внаслідок соціальної та фізичної дезадаптації потрапляють у залежність від оточуючих, у них виникають складні психічні розлади. Психологи встановили, що раптова втрата зору детермінує такі психічні наслідки, як афективні порушення (паніка, жах, депресія); порушення сприймання простору, схеми тіла, рухових навичок; відчуття розтягнутості часу, зміни ритму сну; концентрації уваги; когнітивні та соматичні порушення; ілюзії та галюцинації. Зазначені наслідки поступово майже стираються, але деякі з них можуть залишатись на все життя, якщо не проведена спеціальна психолого-реабілітаційна робота;

-- сліпі та слабозорі пристарілого та старого віку, які переживають три проблеми: сліпоту, старість і самотність.

Отже, сучасні проблеми соціалізації осіб зі зниженим зором вимагають їх розв'язання шляхом створення системи соціально-реабілітаційної роботи, яка включатиме психолого-педагогічну допомогу як в умовах спеціальних дошкільних та шкільних закладів, так і в соціальних службах.

Серед них найефективнішими є такі:

-- надання особистості можливості оволодіти всіма елементами культури суспільства, причому особливої уваги надається отриманню освіти, як основи для нормальної життєдіяльності у сучасному суспільстві;

-- реконструкція соціокультурного оточення, організація спілкування з різними категоріями людей та організація дозвілля;

-- організація цілеспрямованої психолого-педагогічної роботи з близькими та родичами;

-- допомога у професійному самовизначенні та працевлаштуванні;

-- виявлення творчих здібностей інвалідів зору та їх розвиток;

-- забезпечення правового захисту інвалідів зору;

-- медичний, психологічний та педагогічний патронаж (особливо коли йдеться про сліпих дошкільників та дорослих осліплих, які не охоплені соціальними інститутами);

-- створення позитивної громадської думки, щодо багатоаспектності проблем інвалідів по зору, необхідності їх якнайкращого вирішення у гуманному, цивілізованому суспільстві.

Сучасне суспільство забезпечує незрячих людей значною кількістю з названих шляхів та факторів, проте ефективність соціалізації та інтеграції незрячих визначається двома обставинами: рівнем особистісного розвитку незрячих та соціально-економічним устроєм суспільства, ставленням у ньому до інвалідів.

Література

1. Акимушкин В.М., Моргулис И.С. Трудовая реабилитация инвалидов по зрению. -- К., 1983.

2. Алферова Т.О., Потехина О.А. Основы реабилитологии. Книга первая. -- г.Тольяти, 1995.

3. Буткина Г.О. Некоторые виды затруднения социально-психологической адаптации взрослых слепых. // Дефектология. -- М. 1977. -- №6.

4. Выготский Л.С. К психологии и педагогике детской дефективности. // Собр.соч. Т.5. М., 1983.

5. Ермаков В.П., Якунин Г.А. Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения. Гл. 9. Профориентация. М., 2000.

6. Коллективный фактор реабилитации инвалидов по зрению. // Сборник по реабилитации слепых. Москва, ВОС, 1982.

7. Максименко А.Ю. Проблеми адаптації незрячої молоді на виробництві. // Дефектологія. -- М.1999, №3.

8. Максименко А.Ю. До питання про побудову теоретичної моделі інтеграції незрячих в суспільство: дидактичні та .соціально-психічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: Науково-методичний збірник. Вип. І. -- К.: 2000.

9. Радулов В. Реабилитация на зрительно затруднените. Бургас., 1999

10. Синьова Є.П. Актуальні питання соціальної адаптації осіб з глибоким порушенням зору. Зб. Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. Випуск 1. -- Київ, 1995.

11. Синьова Є., Марченко Г. Проблеми соціальної реабілітації інвалідів по зору. Зб. Соціальна політика і соціальна робота. 1-2(5,6) К., 1998.

12. Синьова Є.П. Соціально-психологічні проблеми реабілітації осіб з глибокими порушеннями зору. // Міжнародний семінар “Інформаційні технології у соціально-трудовій реабілітації інвалідів”. -- К., 2001.

13. Чоговадзе А.В., Поляев Б.А., Иванова Г.Е. Всероссийская научно-практическая конференция «Реабилитация здоровья человека»: Материалы. -- М., 1995.

Размещено на Allbest.ru