Феноменологія ревнощів у стосунках чоловіка та жінки

Коли почуття ретельно приховане, вони взагалі не проявляються зовні, але підточують фізичне й психічне здоров'я особистості. Хронічні тілесні нездужання часто є наслідком подавлених страждань, тільки в іншім обличчі; вони подібні до відкритих ран, захованим глибоко усередині. Сховані й незадоволені очікування одного з партнерів приводять до ще більших труднощів у взаєминах. І в такій ситуації людина намагається захиститися, уберегти свої страхи від сторонніх доторкань. А треба підходити саме навпаки. Є деякі психологічні прийоми, що допомагають упоратися з ревнощами [13].

2.2 Клінічні аспекти надцінних ідей ревнощів

Розгляд надцінних ідей ревнощів пов'язано з тим, що, ставлячись до області пограничної психіатрії, вони як би ближче стоять до реакцій нормальних ревнощів (невротичним і ін.), розташовуються поруч із ними за ступенем важкості переживань і характеру поводження, а також по психологічної зрозумілості.

Однак П. Б. Ганнушкін, говорячи про надцінні ідеї в параноїдних психопатів, не називає їхнім маренням і не говорить про широко проявляючих можливостях, переходу надцінних ідей у маревні. Він також не має на увазі при цьому яких-небудь певних (як, скажемо, марення) у тематичному відношенні продукцій, а говорить про мислення психопатів-параноїків, самою характерною властивістю яких є схильність до утворення так званих надцінних ідей, у владі яких вони потім виявляються, оскільки ці ідеї цілком заповнюють психіку й впливають на усю поведінку. А. С. Тиганов (1985), характеризуючи надцінні ідеї, вказує, що синдром надцінних ідей - це стан, при якому судження, що виникло внаслідок реальних обставин і на основі дійсних фактів, здобуває у свідомості хворого пануюче, не відповідному їхньому щирому значенню місце. Надцінні ідеї супроводжуються вираженою афективною напругою. Фактично не зміст ідеї становить сутність надцінностей, а афективна реакція, що відбиває значимість цього змісту для хворого. Внутрішня переробка цих переживань усе більше підсилює їхню гостроту. Автор думає, що лише в окремих випадках понад коштовні ідеї можуть трансформуватися в марення. Дане зауваження нам здається особливо істотним, тому що в цей час питання про таку трансформацію вирішується часом занадто просто. Практично іноді виходить, що надцінні ідеї (наприклад, ідеї, ревнощів) як би втрачають самостійне значення й описуються лише як стадія синдромогенеза, що передує бреду [8].

Сімс висловив припущення, що патологічні ревнощі можуть проявлятися у формі "надцінної ідеї", тобто припустимої, зрозумілої думки, на якій пацієнт зосереджений у неадекватному ступені. Ця думка не зустрічає опори з боку пацієнта, і хоча вона не маревна, він звичайно надає великого значення перевірці вчинків партнера й збереженню вірності з його боку, незважаючи на шкоду, наносимий цим і йому особисто, і партнерові.

Особливості надцінних ідей при патологічних ревнощах:

- власні думки суб'єкта;

- егосинтонні;

- піддаються корекції на основі раціональних доводів;

- не зустрічають внутрішнього опору з боку суб'єкта.

Теорії патогенезу.

Психодинамічні теорії. Фрейд вважав, що маревні ревнощі являють собою проекцію латентної гомосексуальності за принципом "я не люблю його за те, що вона любить його". Kleіn з наявність суперництва між сином (суб'єкт ревнощів) і батьком (передбачуваний суперник) при едиповому комплексі. Seeman вважав, що важливо суперництво в сполученні з механізмами проекції й ідентифікації із суперником. Теорія прихильності змогла пояснити чоловічі ревнощі, почуття гніву й агресії стосовно жінки-партнера в рамках близьких відносин. Особи з ненадійним прототипом прихильності, особливо в сполученні із тривожним і типами особистості, що застряє, можуть представляти групу підвищеного ризику розвитку тривоги із приводу прихильності до них їхніх партнерів. Ненадійний прототип прихильності сильно корелює із прикордонним розладом особистості.

Когнітивні теорії. Enoch і Trethowan уважали, що почуття власної недостатності, підвищена сензитивність і відсутність відчуття безпеки є основними факторами, що привертають, у розвитку патологічних ревнощів. Tarrіer і колеги в описаній ними когнітивної моделі припускали, що в людей з такими особливостями часто відзначаються перекручування й помилки при сприйнятті й інтерпретації подій і інформації, при цьому провокуюча подія викликає помилкове припущення й запускає розвиток патологічних ревнощів. Ці концепції нагадують елементи теорії прихильності, особливо що стосується прикордонного або паранойяльному розладу особистості. Docherty і Ellіs із трьох чоловіків, що страждали патологічними ревнощами, кожний з яких у підлітковому віці був свідком позашлюбних полових зв'язків своєї матері. Хоча ці автори інтерпретували патологічні ревнощі в даних випадках у термінах психодинамічної теорії (зв'язок з едиповим комплексом), вони пропонували як метод лікування для подолання когнітивної помилки метод, що нагадує когнітивно-поведінкову терапію.

Роль сексуальної дисфункції. Висловлене також припущення, що патологічні ревнощі можуть розвиватися як реакція на зниження сексуальної функції. Cobb привернув увагу до літніх чоловіків, які внаслідок вгасання полової функції нездатні задовольнити більше молодих дружин. Vauhkonen уважав, що сексуальна дисфункція важливо сама по собі, але незрозуміло, чи треба її вважати первинної або вторинної. Todd і колеги відзначали, що недостатні розміри полового члена (реальні або передбачувані) можуть викликати почуття неповноцінності й приводити до розвитку патологічних ревнощів.

Роль сімейних і соціальних факторів. В культурах, де до партнерів ставляться як до власності, ревнощі часто вважаються нормальним елементом сексуальних відносин і тому можуть розглядатися як зрозуміла (хоча небажана) причина напруги в сімейних відносинах. У таких культурах порожнє-рольове з, при якому чоловік відіграє домінуючу роль, а жінка - підлеглу й виникає поняття сексуального володіння, звичайно не викликає протесту. У культурах, у яких домінують консервативні погляди, будь-який прояв самостійної або незалежної активності партнера може інтерпретуватися як доказ невірності й каратися. У цих випадках ревнощі служать як би виправданням насильства стосовно партнера, що сприймається як невірний. Із цих причин важливо скептично ставитися до пояснень пацієнтів, що проявляли насильство стосовно своїх партнерів на ґрунті ревнощів, що їхньої жертви (звичайно жінки) провокували їх або активно заохочували до подібним до вчинків. Варто враховувати можливість наявності виражених психічних розладів у партнера пацієнта. В одному випадку після успішного лікування маревних ревнощів у чоловіка в його дружини розвився паранойяльний психоз, що перетерпів зворотний розвиток, коли ревнощі чоловіка відновилася. Описана також патологічні ревнощі в пацієнтів гомосексуальної орієнтації. Під час економічних криз відзначене підвищення рівня захворюваності із проявами маревних ревнощів.

Патологічні ревнощі є скоріше симптомом, чим діагнозом. Вона може проявлятися у формі маревних, нав'язливих або надцінних ідей або їхніх комбінацій. Природа її видів і інші особливості, що виявляють на підставі даних анамнезу й вивчення психічного стану, допоможуть виявити основне захворювання або захворювання й надати відповідну допомогу. Зловживання алкоголем, безсумнівно, є істотним чинником, і будь-яке зловживання психоактивными речовинами повинне розглядатися як пріоритетна мішень при наданні допомоги.

Патологічні ревнощі можуть принести важкі страждання обом партнерам в рамках їхніх взаємин, а також членам їхніх родин. Вона небезпечна серйозними насильницькими діями й самогубством. Зрозуміло, що раннє виявлення й лікування є найбільш важливими факторами попередження серйозних наслідків, і в цьому плані завжди повинна зберігатися сторожкість.

Щоб знизити рівень небезпеки, при необхідності осіб, що страждають патологічними ревнощами, можна госпіталізувати, одночасно вживши заходів по захисту потенційних жертв. У сучасних умовах лікарі мають у своєму розпорядженні різноманітні методи лікарської терапії й набором психосоціальних втручань для впливу на цей розлад, і його прогноз може бути не таким несприятливим, як це вважалося раніше. З огляду на можливість трагічних наслідків, патологічні ревнощі вважають симптомом, що вимагає інтенсивних втручань [15].

2.3 Взаємозв'язок ревнощів та кохання

Існує безліч стійких почуттів, що захоплюють всі помисли й прагнення особистості і яскраво характеризують її емоційну сферу. Помітне місце серед їх, особливо в юнацькому віці, належить почуттю кохання, що може розглядатися як приклад стійкого почуття. Кохання - одне з найважливіших властиво людських стійких почуттів. Поняття «кохання» у психології вживається у двох значеннях. У широкому значенні (родове поняття) кохання - високий ступінь емоційно-позитивного відношення, що виділяє його об'єкт серед інших і поміщає його в центр стійких життєвих потреб і інтересів суб'єкта. Така любов до Батьківщини, любов до матері, до дітей, до музики й т.д.

У більш вузькому змісті кохання - це інтенсивне, напружене й відносно стійке почуття суб'єкта, фізіологічно обумовлене сексуальними потребами й виражається в прагненні бути з максимальною повнотою представленим своїми особистісно-значущими рисами в життєдіяльності іншого таким чином, щоб будити в нього потребу у відповідному почутті тієї ж інтенсивності, напруженості й стійкості. Почуття, що глибоко має інтимний характер, любові супроводжується ситуативно-виникаючими й мінливими емоціями ніжності, захопленню, зневіри й ін., піднятим або подавленим настроєм, іноді афектами радості або ж горя. Злитість сексуальної споживи індивіда, що забезпечує в залишковому підсумку продовження роду, і любові як вищого почуття, тобто особистості, що дає, оптимальні можливості бути продовженої, ідеально представленої в значимому іншому (в коханому або в коханій), практично не дозволяє в рефлексії відокремити одне від іншого [16].

Ця обставина послужила однієї з причин того, що різні філософські й психологічні напрямки допускали абсолютизацію одного з цих двох початків. Кохання зводилось або до біологічного, до статевого інстинкту (трактування кохання як сексу), або фізіологічна сторона кохання заперечувалася й принижувалася, і вона трактувалася як чисто духовне почуття (апологія платонічного кохання, подання про фізіологічні вияви цього почуття як про чимсь низинному, брудному, гріховному). Тим часом, хоча фізіологічні споживи і є передумовою виникнення й підтримки почуття кохання між чоловіком і жінкою, однак у зв'язку з тим, що в особистості людини біологічне знімається й виступає в перетвореному виді, як соціальне, кохання у своїх інтимних психологічних характеристиках є суспільно обумовленим почуттям. У ньому своєрідно відбиваються особливості культури.

Ревнощі - складні щиросердечні переживання закоханого. Це почуття в різних людей має досить різні відтінки. Воно хворобливо ранить свідомість і може бути вираженням таких елементарних переживань, як ображене зневагою самолюбство, як почуття незадоволеності через відсутність коханої людини або несприятливих обставин, як жаль про загублене, як прихильність до об'єкта, як ворожість до винуватця твоїх страждань, як заздрість до тих, хто щасливий у ту годину, коли у вас смуга невдачі. Ревнощі можуть бути викликані певним проявом поводження партнера, кокетством, проявом симпатії до осіб протилежної статі. Ревнощі - ворожість до претендента й образа на зрадництво з боку обранця (обраниці) [16].

Спіноза підкреслює дві сторони ревнощів: ненависть до об'єкта кохання й заздрість до людини, що загрожує відносинам із цим об'єктом кохання. Все це створює особливу роздвоєність емоцій, затьмарює чарівність кохання. Постійні тривоги, роздирання отруюють найсолодші переживання людини [17].

Ревнощі споконвіків вважаються супутницею кохання, тому що нібито кохання немає без ревнощів. Навіть у кримінальному кодексі ревнощі розглядаються як «пом'якшувальна обставина» при закоханих злочинах, а треба б у ній бачити «обтяжену обставину». Деякі схильні бачити в ревнощах подобу тваринного інстинкту виконуючого в природі функцію природного відбору й закріпляючого в боротьбі особень право найсильнішого й охорону цього права. Тоді ревнощі - це придаток до функції відтворення.

Звернемося до основоположника глибинної психології - З. Фрейда. Як причини виникнення ревнощів, виходячи з основних методологічних принципів психоаналізу, можна виділити протидію двох основних інстинктів - інстинкту Життя й інстинкту Смерті. Чим сильніше прихильність до об'єкта своєї любові, тим, відповідно, більша й залежність від нього. Тому ревнощі виникають як відповідна реакція на страх втрати об'єкта, з яким зв'язане одержання задоволення. Найбільший пік свого розвитку ревнощі одержують в Едиповій ситуації. Дуже часто спалаху ревнощів спостерігаються в маленьких хлопчиків і дівчат стосовно батька протилежної статі. Ситуація збільшується, якщо на любов батька претендує ще хто-небудь (у цьому випадку мова йде про сіблінгах). Брати й сестри змагаються між собою за любов батьків, що, природно, засвоюється й інтроєцирується як паттерн (модель) поводження в аналогічній ситуації, що може повторитися в дорослому житті. Наприклад, двоє аспірантів конкурують між собою за кохання і визнання наукового керівника, щораз ревнуючи один одного, якщо перевага зроблена не йому.

Найбільш типово ревнощі проявляються через механізми психологічних захистів - проекцію й реактивне утворення. У проекції власні думки, фантазії й переживання приписуються іншій людині. Так, наприклад, чоловік, що має любовні зв'язки на стороні, постійно ревнує свою дружину, якщо вона затримується в подруги або збирається їхати у відрядження. Прикладом реактивного утворення як форми прояву ревнощів є протилежне вираження почуттів, думок, переживань. Замість обурення ревнивець демонструє покірність, смиренність, жертовність. Закономірно виникає питання: «Якщо ревнощі проявляється за допомогою захисних механізмів, від чого ж захищається свідомість людини»? Швидше за все, від сексуальних потягів, бажань, про які, як писав Фрейд, суб'єкт не знає або не бажає знати. У свою чергу, ці бажання, як було показано вище, є наслідком (своєрідними повторами, відбитками) дитячих інцистуозних потягів - так званими відгомонами перекладу первинних процесів у вторинні (З. Фрейд), тобто варіантами незадоволених дитячих фантазій.

Сучасна наука стверджує, що ревнощі - це негативна емоція, викликана реальним або уявлюваним фактом вступу близької людини (друга, статевого партнера й т.д.) у тісні емоційні або фізичні відносини із третьою особою.

Висновок

Таким чином, ми з'ясували, що кохання, як стверджував Лакан, виникає слідом за ревнощами, причиною якої є небезпека. Любов як відношення двох людей і як складова частина почуття спільності має свої власні закони (Адлер). Для проблем у любовних стосунках не існує ліків у формі чіткої інструкції. Повсякденний досвід індивідуальної психології знову й знову показує, що відокремлення еротики людини є особливістю всієї його особистості, яку необхідно розуміти в кожному окремому випадку.

Любляча людина прагне не тільки до фізичного, але й до психологічної близькості із предметом своєї любові. У здорових любовних стосунках партнери не бояться зробити невигідне враження один на одного, не вважають потрібним приховувати друг від друга свої слабості, не соромляться своїх фізичних недоліків, навіть настільки неприємних, як вставні щелепи. У такій любові немає таємниць і секретів, що люблять не прагнуть зберегти ореол таємничості, перестають бути загадкою друг для друга.

Любов благотворно впливає на людину, але це ще не означає, що ми любимо лише тому, що чекаємо від любові якогось результату. Ми закохуємося не тому, що прагнемо відчути закоханість або випробувати на собі всі доброчинні ефекти любові.

Сучасна наука стверджує, що ревнощі - це негативна емоція, викликана реальним або уявлюваним фактом вступу близької людини (друга, статевого партнера й т.д.) у тісні емоційні або фізичні відносини із третьою особою. Соціолог Дэвіс визначив ревнощі як реакцію страху й гніву, що служить для захисту, збереження й продовження інтимного аспекту любові.

Патологічні ревнощі властиві людям особливого складу характеру: підозрілим, недовірливим, схильним усюди бачити обман і підступ, думати, що всієї їхньої неприємності кимсь навмисне підбудовані. От чому такій людині достатній будь-який підозрілий, з його погляду, факт, щоб побудувати на ньому свої обвинувачення в невірності чоловіка або чоловік і жінка. При цьому приводом для різного роду підозр і припущень є фактично все: дружина (чоловік) була в гостях занадто весела, погодилася потанцювати із чужою людиною, затрималася на роботі, обновила гардероб і т.п.

За результатами дослідження виявилось, що по шкалі любові у дівчат та юнаків показало, що значення критерія вище крітичного (2,28), тобто виявлені статистично значимі розходження. Отже, юнаки й дівчата відрізняються між собою по показнику шкали любові. А по шкалам симпатій, ніжності поведінці в суперечці, комунікацій,а також шкалам когнітивних, афективних та поведінкових реакціях ревнощів юнаки й дівчата не відрізняються між собою.

Під час ревнощів партнера дівчата дають пояснення своїм діям (42%), лише 7% з'ясовують причини ревнощів. А юнаки навпаки, під час ревнощів партнера з'ясовують причини ревнощів (65%) і лише 35% дають пояснення своїм діям.

Юнаки в однаковій мірі думають під час ревнощів партнера - «Ревнує означає любить» (50%) та «Навіщо ревнує?» (50%). А дівчата більш думають, що «Ревнує означає любить» (74%).

Викликають ревнощі у партнерів дівчат такі ситуації як флірт, проявлення уваги до протилежної статі (72%). А у партнерів юнаків - спілкування з особою протилежної статі (44%).

Більше всього ревнощі приводять до сварки як у дівчат (91%), так і в юнаків (50%). На другому місці - розрив стосунків: у дівчат (6%), у юнаків (31%). Це говорить про те, що юнаки не взмозі пробачити ті чи інші дії, вчинки, які приводять до ревнощів.

Під час ревнощів в голову дівчат (57%) і юнаків (56%) в однаковій мірі приходять думки про помсту. А на другому місці у дівчат (28%) думки про з'ясування причини, у юнаків (32%) - агресивні думки.

Дівчат більше спонукає до ревнощів спілкування з особою протилежної статі партнера (34%). У той час, коли юнаків більше спонукає до ревнощів флірт, проявлення уваги до протилежної статі партнера (63%).

Таке почуття як злість переважає як у дівчат (45%), так і у юнаків (50%). Гнів переважає в однаковій мірі у дівчат і у юнаків (по 12%). Майже в однаковій мірі дівчата (9%) і юнаки (12%) бояться втратити партнера.

Список використаних джерел

Фромм Э. Искусство любить. - М.: Педагогика, 1990. - С. 18-87.

Сухомлинский В.А. Книга о любви. - М.: Политиздат, 1983. - С. 473, 489.

Изард К.Э. Психология эмоций - СПб.: Питер, 2000. - С. 411.

Ильин Е.П. Эмоции и чувства - СПб: Питер. 2001. - С. 400.

Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. - М.: Когито-Центр, 2002. - С. 20.

Маслоу А. Мотивация и личность. - СПб.: Евразия, 1999. - С. 42.

Роджерс К. Брак и его альтернативы. Позитивная психология семейных отношений // Карл Роджерс ; пер. с англ. Е.Г. Розановой. - М. : Этерна, 2006. - 320 с.

Терентьев Е.И. Бред ревности. - М.: Медицина, 1990. - С. 7-25.

Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений: Курс лекций. М., 2000. - С. 50.

Юнг К.Г. Брак как психологическое отношение // Конфликты детской души. - С.185-209.

Куттер П. Любовь, ненависть, зависть, ревность. - СПб.: ВЕЧЕ, 1998. - 250с.

Пантелиди О.И. Петровский В.А. Онтологический статус феномена ревности. Личность в психологии: парадигма субъектности. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996 - 512 с.

Малкіна-Пих І.Г. Сімейна терапія. - М.: Эксмо, 2005. - С. 687.

Мудре слово: думки, ради, виречення, крилаті вираження / Сост. М. С. Стрельченя. - Мінськ, 1985. - С. 57-58.

Кингхем М. Некоторые аспекты патологической ревности // Психиатрический журнал. - 2004. - № 5 - С. 2 - 12.

Айванхов О.М. Любов і сексуальність. - М.: «Просвіта», 2001. - С. 46.

Спиноза Б. Этика. - М-Л.: ОГИЗ, 1932. - С. 78.

Мэй Р. Любовь и воля. - М.: «Рефл-бук» - К.: «Ваклер», 1997. - С. 25.

Немов Р.С. Психология. Книга 1. М: ВЛАДОС ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2001. - 500с.

Нечаева А.М. Брак. Семья. Закон. - М., 1984. - 348 с.

Обозов Н.Н. Психологія міжособистісних відносин. - Київ: Либідь, 1990. - 45 с.

Прохорова О.Г. Основы психологии семьи и семейного консультирования : учеб. пособие // Под ред. В. С. Торохтий. - М.: Сфера, 2005. - 224 с.

Роджерс К. Клиент-центрированная терапия. М.: Рефл-бук, 1997. - 454 с.

Рожина Л.Н. Развитие эмоционального мира личности. - Мн.: Унiверсiтэцкае, 1999. - 156 с.

Рюриков Ю.Б. Любовь: азбука и алгебра. - М.: РИПОЛ КЛАССИК, 1997. - 150 с.

Рюриков Ю.Б. Самое утреннее из чувств: Культура любви - К: реклама. 1985. - 136 с.

Рюриков Ю.Б. Любовь на исходе XX века. - М.: РИПОЛ КЛАССИК, 1998. - 189 с.

Рюриков Ю. Три влечения. М.: Прогресс, 1984. - 156 с.

Самоукіна Н.В. Парадокси родини й шлюбу. - М.: Російська ділова література, 1998. - 86 с.

Семенов В.С. Образы брака и любви в молодежных журналах // Молодежь. Образование. Воспитание. Профессиональная деятельность. - Л., 1973. С.164-170.

Сисенко В.А. Подружні конфлікти. - М.: Думка, 1989. - 178 с.

Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. - Спб., 1999. - С. 228.

Соковня И. Бессонница в ожидании Любви. - М.: Просвещение, 1992. - 278 с.

Андреева Т.В. Семейная психология: Учебное пособие. - Спб.: Речь, 2004. -204 с.

Размещено на Allbest.ru