Формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці

Історія дослідження проблеми емоційної стійкості дозволяє виділити два головних етапи у її розробці: констатуюче-описовий та формуючий (фахово-орієнтований). Під емоційною стійкістю ми розуміємо складну інтегративну полісистемну якість особистості, що забезпечує високу продуктивність діяльності та цілеспрямованість поведінки в складних емоційно напружених умовах.

Ефективність формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці визначається застосуванням вправ спеціального психофізичного тренінгу та ранньою психодіагностикою, що враховує характеристики емоційної стійкості на різних рівнях її прояву. Головним шляхом формування емоційної стійкості є оволодіння прийомами емоційно-вольової регуляції на психологічному та фізичному рівнях, розвиток та вдосконалення індивідуальних властивостей та психічних функцій особистості, які забезпечують емоційну стійкість. Застосування цілісного комплексу психокорекційного впливу дозволяє оптимізувати емоційну стійкість у ранньому юнацькому віці під час навчальної діяльності.

Вивчення психологічних умов та особливостей навчальної діяльності старшокласників визначило доцільність та необхідність формування емоційної стійкості саме у цієї вікової категорії, зумовило добір комплексу психодіагностичних та психокорекційних методик. Це також дало змогу виокремити фактори, які суттєво впливають на ефективність навчальної діяльності та рівень емоційної стійкості - збільшення інтенсивності інформаційного потоку, збільшення кількості видів діяльності, актуалізація потреби у професійному самовизначенні, зростання особистої відповідальності за успішність навчальної діяльності, значне збільшення інтелектуального навантаження.

Інформативними показниками, що свідчать про зміну рівня емоційної стійкості, слід вважати: нейротизм, ситуативну тривожність, нервово-психічну стійкість; гіпертимні, тривожні, збудливі, емотивні типи акцентуацій; загальну інтернальність, предметну та соціальну ергічність, предметну та соціальну пластичність, соціальний темп, предметну та соціальну емоційність; емоційну стійкість; такі емоційні стани як тривожність, агресивність, ригідність, працездатність та успішність навчальної діяльності.

Під час дослідження виявлено певні індивідуально-типологічні особливості у осіб з низькою ЕС. Зокрема їм яким притаманні низька активність, працездатність і самопочуття, низький рівень предметної і соціальної пластичності, висока емоційність та ергічність; високі збудливість, емотивність, дистимічність, виражений нейротизм та особистісна тривожність. Все це свідчить про дисбаланс в структурних елементах особистості, істотно впливає на успішність навчальної діяльності у ранньому юнацькому віці і потребує корекції.

Здійснений аналіз отриманих даних дає змогу виділити найбільш високі і виражені кореляційні зв'язки ЕС і успішності навчальної діяльності з показниками окремих методик: методики визначення ЕС (розробленої співробітниками лабораторії психофізіологічних проблем вищої школи Казанського університету), методики ТПАНС (визначення тривоги, працездатності, активності, настрою і самопочуття), методики діагностики емоційних станів Г. Айзенка, методики визначення темпераменту В.М. Русалова, методики визначення локусу контролю Дж. Роттера і нейротизму Г. Айзенка. Це свідчить про інформативність показників цих методик і доцільність їхнього застосування для діагностики ЕС в ранньому юнацькому віці.

Використання під час психофізичного тренінгу старшокласниками експериментальної групи описаних прийомів довільної психічної та психофізичної саморегуляції стану дало можливість більш ефективно здійснювати навчальну діяльність в емоціогенно напружених умовах, знімати втому наприкінці навчального семестру. Це дає змогу рекомендувати запропонований комплекс психофізичного тренування як ефективний психокорекційний засіб формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці.

Список опублікованих праць

Рева О.М. Психологічні особливості старших школярів // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук.праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України /За ред. С.Д. Максименка. - К., 2000. - Т.2. - Ч.6. - С.334-338.

Рева О.М. Особливості емоційної стійкості у старших школярів// Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб.наук.праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України /За ред. С.Д. Максименка. - К., 2001. - Т.3. - Ч.1. - С.233-238.

Рева О.М. Емоційна стійкість: від детермінант до методів психодіагностики// Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб.наук.праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2001. - Т.3. - Ч.5. - С.81-86.

Рева О.М. Методологічні основи формування емоційної стійкості у осіб ранньої юності// Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб.наук.праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2002. - Т.4. - Ч.3. - С.215-224

Рева О.М. Особливості навчальної діяльності старшокласників на сучасному етапі// Вісник. Зб.наук.статей Київського міжнародного університету. Серія: Педагогічні науки. Психологічні науки. Випуск 1. - К.: Правові джерела, 2002. - С.260-267.

Рева О.М. Особливості акцентуації осіб ранньої юності // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб.наук.праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2002. - Т.4. - Ч.4. - С.226-229 .

Размещено на Allbest.ru