Причини суїциду у неповнолітніх

-- випереджаюча масштабність життєвих завдань і стратегій підлітка порівняно з його соціальним дозріванням;

-- реальна загроза агресивного соціального і природного середовища духовному і фізичному існуванню підлітка.

Підліткові суперечності можуть або стимулювати, фіксувати розвиток, або нівелювати, знецінювати чи руйнувати досягнуте на попередніх етапах, ускладнювати процес становлення особистості. Така їх дія є небезпечною, оскільки може спричинити життєві кризи, катастрофи особистості, зумовлюючи прояви деструктивних форм поведінки (наркоманія, алкоголізм, злочинність, суїцид тощо).

Неадекватну поведінку підлітка можуть спровокувати такі кризові явища:

1. Прискореність і нерівномірність розвитку організму в період статевого дозрівання. Нерівномірність розвитку серцево-судинної і кістково-м'язової систем ускладнює психічне та фізичне самопочуття, а «гормональна буря», викликана підвищеною активністю ендокринної системи, виявляється в емоційній нестійкості, збудливості.

2. Зміни характеру стосунків з дорослими, виражені як конфліктність із ними. Так званий «конфлікт моралі» спричинює заміну донедавна звичної моралі підкорення у стосунках із батьками і вчителями на мораль рівності. Одночасно відбувається загострення почуття дорослості, підвищення критичності стосовно дорослих, посилення уваги до думок ровесників.

3. Зміни характеру стосунків підлітка з ровесниками. Активне формування самопізнання загострює потребу спілкування з ровесниками, а статеве дозрівання провокує проблеми у стосунках з протилежною статтю, що за несприятливих умов може спричинити відхилення у сфері його інтимного життя.

Кризові явища можуть бути нейтралізовані засобами сімейного та шкільного виховання, якщо стосунки дорослих із підлітком вибудовуватимуться з урахуванням специфічних особливостей його віку.

Підліткову кризу сучасна наука трактує як наслідок раптового розвитку, що зумовлює значні зміни в поведінці, мисленні й уявленнях, манері спілкування, і як психологічні порушення, що супроводжуються стражданнями, тривожністю, пригніченістю, тобто труднощами невротичного характеру, які спричинюють дезадаптацію в повсякденному житті.

Як зауважував М. Бердяев, людина протягом життя переживає різні душевні кризи, інколи дуже хворобливо й тяжко, сприймаючи їх як справжню агонію. Не обминають вони і молодь. Ними супроводжується статеве дозрівання людини -- бурхливий прилив сил, які не знаходять виходу. Молодості часто властива меланхолія (депресія) через надлишок невикористаних сил, невпевненість, що вдасться їх застосувати. Результатом бурхливих душевних криз, у яких сили молодої людини не знаходять виходу, часто стає самогубство. Значно легше вони минають в осіб, у яких емоційний елемент врівноважений інтелектуальним і вольовим елементами.

У процесі становлення сучасного підростаючого покоління простежуються два різноспрямовані соціально-психологічні явища -- акселерація та інфантилізм.

Акселерація (лат. acceleratio -- прискорення) -- прискорення соматичного розвитку і фізіологічного дозрівання підлітків, яке виявляється у збільшенні їх ваги і розмірів тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

Її зумовлюють підвищена радіація, прискорена урбанізація, поширення змішаних шлюбів, що певною мірою руйнує національні, релігійні та соціальні традиції.

Інфантилізм (лат. infantilis -- дитячий) -- нерозвиненість, незрілість особистості, відставання рівня розвитку основних особистісних характеристик від віку людини.

Фізичний інфантилізм (уповільнення фізичного і статевого розвитку) може доповнюватися психічним інфантилізмом -- невідповідністю даному вікові форм поведінки, інтересів; нерозвиненістю самостійності, відповідальності, почуття обов'язку тощо. Його спричинюють різноманітні аномалії в діяльності мозку, недоліки у вихованні. Наприклад, надмірна опіка підлітка дорослими, створення «тепличних» умов виховання (оберігання від будь-яких обов'язків, самостійних зусиль, спрямованих на досягнення яких-небудь життєвих цілей, тощо) можуть мати своїм наслідком нерозвинені рухові уміння і навички, невміння спілкуватися, логічно мислити, виражати свої емоції та почуття, самостійно влаштовувати своє життя.

Підлітковий вік характеризують прагнення до пізнання світу і себе, намагання самоствердитися в групі, прагнення суверенітету від дорослих, гостре переживання групової ідентичності, а також ідеалізація життя, пошук ідеалу тощо. Фрустрація цих потреб підлітка провокує в нього різні стресові стани, які можуть спричинити кризу втрати сенсу буття, посилити ризик суїциду.

Складною є проблема мотивації самогубств підростаючого покоління. Немає єдності в поглядах на неї і серед учених. Одні з них доводять, що в багатьох випадках рішення дитини піти з життя не має ніяких достатньо вагомих підстав. Тоді її вчинок називають немотивованим. Спростовуючи цю позицію, їх опоненти виходять із переконань, що людина, будучи істотою активною і свідомою, не здійснює немотивованих вчинків. Водночас дорослій людині важко побачити, зрозуміти мотиви рішень і дій неповнолітніх. Здебільшого підлітковий суїцид зумовлений віковими психологічними особливостями, серед яких домінують егоцентризм, негативізм, емоційна нестійкість, інфантилізм. Серед підлітків частіше трапляються суїцид-протест і суїцид-заклик, рідше -- суїцид-самопокарання і суїцид-відмова. Самопокарання є наслідком почуття провини перед ким-небудь, відмова проявляється рідко, насамперед у ситуаціях філософсько-песимістичного ставлення до світу в цілому.

Суїцидальна активізація сучасних підлітків пов'язана з переоцінкою ціннісних орієнтацій та ідеалів, зниженням рівня саморегуляції поведінки, підвищенням тривожності тощо. Ціннісні орієнтації стали більше набувати індивідуалістичного (переважно матеріального) спрямування.

У сім'ї несприятливі умови пов'язані з педагогічно невиправданою батьківською взаємодією з дитиною, емоційним неблагополуччям та конфліктними стосунками, низьким освітнім рівнем батьків, неповним складом сім'ї, примітивним інформаційно-комунікативним полем, аморальною чи асоціальною спрямованістю сім'ї тощо. У школі вони проявляються в незадоволеності навчанням і соціально-психологічною атмосферою, у несприятливому соціально-психологічному кліматі учнівського та учительського колективів, статусі та ролі підлітка. Несприятливими чинниками позашкільного оточення є фрустрована потреба самоствердження серед ровесників, непорозуміння з ними, групова ізоляція, розрив емоційних стосунків з другом чи подругою тощо.

Усі ці обставини зумовлюють складні прояви поведінкової дезадаптації та особистісної деформації в підлітковому віці. Їх профілактика та подолання повинні бути комплексними. Десоціалізуючий вплив аморальних, асоціальних сімей потребує застосування адміністративно-правових заходів. Інші негативні обставини в сім'ях можна подолати, вдаючись до психолого-педаго-гічної та соціально-психологічної корекції і психотерапевтичної допомоги. Корекція повинна бути спрямована на оздоровлення емоційних компонентів у структурі внутрісімейного спілкування, подолання негативного впливу на дитину, властивого авторитарному чи ліберально-поступливому стилям взаємодії з нею, на ліквідацію психолого-педагогічної неграмотності батьків.

Нейтралізація десоціалізуючого впливу школи пов'язана з удосконаленням навчально-виховної системи суспільства (оптимізація її змісту, утвердження цінності особистості кожної дитини, реальна демократизація і гуманізація шкільного життя), визнанням особистості підлітка як суб'єкта соціальної й духовної творчості, забезпеченням умов для самовиховання і самореалізації підростаючої особистості. Неприпустимими є стосунки в системі «учитель -- учень», побудовані на авторитарному чи ліберальному стилях спілкування. Невиправдана орієнтація вчителів на стереотип «важкий підліток», що унеможливлює об'єктивну оцінку всіх проявів особистості учня, провокує несприятливі експектації (англ. expectation -- очікування), які закріплюють за ним відповідний тип негативної поведінки.

З відчуженням дитини від сім'ї, школи зростає референтна значущість неформальних груп та об'єднань, які стають для неї головним і часто єдиним середовищем реалізації потреб. Якщо така група організована поза суспільно корисною діяльністю (бездіяльне проведення часу, вживання алкоголю тощо), вона стає провідним інститутом десоціалізації підлітка. А однією з найважливіших умов профілактики десоціалізуючого впливу неформального середовища є залучення підлітка до дитячих колективів, які формуються на основі суспільно значущої діяльності, створюють сприятливі умови для успішного самоствердження особистості.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної психологічної науки - причини суїциду у неповнолітніх. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі, проведені нами дослідження дають можливість зробити певні висновки та узагальнення:

Найпоширенішими соціально-психологічними детермінантами суїциду є:

-- соціальна (соціально-психологічна) ізоляція (вимушене тривале перебування людини в умовах обмежених стосунків чи цілковита відсутність соціальних контактів);

-- групове неприйняття (невизнання людини групою, неприйняття її норм, цінностей, способу мислення тощо);

-- зниження толерантності до «значущих інших» (нетерплячість людей один до одного зумовлює напруження міжособистісних відносин, неадекватність поведінки, розбіжності взаємоцінювання);

-- внутріособистісний конфлікт між статусом і домаганнями (викликає дискомфорт у взаєминах, призводить до бурхливої реакції несумісності та ін.);

-- самотність (породжена розчаруванням у людях, втратою соціальних контактів, невизнанням індивіда на рівні міжособистісної взаємодії, групи і суспільства);

-- зростання незадоволення (може виникати як наслідок суттєвих статусно-рольових розбіжностей);

-- неадекватність ціннісного ставлення та самооцінки (неадекватні дії іншими спричинені розбіжністю в самооцінці й оцінці цінностей індивіда іншими);

-- зниження престижу, авторитету (стає причинами дискомфорту, стресу, конфлікту, призводить до втрати вольового контролю тощо);

-- неповноцінність комунікативної системи (комунікативна неспроможність, відсутність впевненості у налагодженні стосунків та ін.);

-- міжособистісний конфлікт (наявність суперечності між людьми, яка може викликати глибокі психологічні потрясіння).

Суїцидальні вчинки рідко бувають спонтанними, невмотивованими суїцидентом для себе.

У сучасному українському підлітковому суспільстві підлітки переживають так звану «подвійну кризу», спричинену віковими, соціальними та соціально-психологічними змінами. Ускладнюють процес формування особистості руйнування системи суспільних цінностей та відносин, тотальне відчуження людини від макросоціуму, зосередженість її на власних потребах та інтересах. За таких умов процес формування особистості відбувається стихійно, що за несприятливих обставин на рівні мікросоціуму породжує підліткову деструктивність. Водночас у підлітковому віці створюються передумови для вияву психологічного новоутворення -- сенсу життя, який розвивається на основі становлення життєвої мети, виокремлення і формулювання головного завдання, пов'язаного з віддаленим майбутнім. Сенс життя у процесі вікового розвитку полегшує міжфазові переходи, а його девальвація негативно впливає на цілісність особистості, спричинює її деградацію. Часто підлітки, усвідомлюючи необхідність збагачення й перебудови життєвого сенсу в процесі дорослішання, наштовхуються на несприятливі умови щодо становлення й реалізації позитивних життєвих сенсів.

Запобігання процесам дезадаптації та десоціалізації, які в підлітковому віці можуть породити проблему особистісної автодеструкції (саморуйнації), в тому числі спровокувати суїцидальну поведінку, повинно бути спрямоване на оздоровлення умов життя і виховання дитини в тих випадках, коли ситуація загрожує її нормальному розвитку й становленню, на припинення й нейтралізацію дії дестабілізуючих джерел впливу на неї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Амбрумова А. Г., Тихоненко В. А. Диагностика суицидального поведения: методические рекомендации. -- М., 1980.

2. Ануфрієв М. І. Проблеми профілактики суїцидів серед працівників органів та підрозділів внутрішніх справ України // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

3. Баронін А. С. Психологічні механізми скоєння масового суїцидаль-ного акту членами деструктивних культів // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

4. Бархаленко Є. В. Деякі чинники, що формують суїцидальну поведінку неповнолітніх засуджених сиріт // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

5. Бородин С. А., Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийства. Комплексные исследования в суицидологии. -- М., 1986.

6. Ващенко Р. В., Сулицький В. В. Структура психологічного втручання після суїцидальної спроби // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 36. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

7. Визначення поняття «самогубство» та його детермінація з іншими випадками смерті: Методич. рекомендації. -- К.: Укр. центр наук. мед. інформації та патентно-ліцензійної роботи, 1996.

8. Довлатянц О. О. Роль біологічних і соціальних факторів у суїцидальній поведінці дітей і підлітків // Восьмий з'їзд невропатологів, психіатрів та наркологів УРСР: Тези доп. -- Харків: Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидав. -- Ч. 2. -- 1990.

9. Єфімов О. Є., Новік О. Є., Юр'єв Є. Б. Суїцидальна поведінка -- деякі соціально-психологічні аспекти // Восьмий з'їзд невропатологів, психіатрів і наркологів УРСР: Тези допов. -- Ч. 2. -- Харків: Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву, 1990.

10. Кобильченко В. В. Проблема підліткового суїциду// Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

11. Комаров О. В. Психологічні закономірності вчинення суїциду та вбивства: їх спільності та відмінності // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

12. Максимова Н. Ю., Мілютіна К. Л., Піскун В. М. Основи дитячої патопсихології: Навч. посібник. -- К.: Перун, 1996.

13. Надольський Є. І. Психологічні аспекти поведінки суїцидентів // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

14. Пампура І.І., Іваненко С В. Життєва криза як одна з причин суї-цидальних намірів // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

15. Резнікова О. В., Кушнарьов С. В. Суїцидальні прояви особистості -- хвороба цивілізації // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

16. Суїцидологія: теорія та практика (зб. наук, ст.) / За ред. О. М. Морозова, А. Г. Чуприкова.-- К.: Видавн. КІВС, 1998.

17. Христюк О. С. Групова психотерапія депресивної особистості з суї-цидальними тенденціями // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика, корекція, профілактика: 3б. наук. пр. / За заг. ред. С. І. Яковенка. -- К.: РВВ КІВС, 2000.

Размещено на Allbest.ru