Професійне вигорання

2. Аналіз результатів дослідження професійного вигорання правоохоронців

2.1 Опис методик дослідження

Метою нашого дослідження ми взяли дослідження та діагностику психічного вигорання, що включає різні підструктури особистості.

Завдання нашого дослідження:

1. Проведення тестування за допомогою методики «Діагностика психічного вигорання (А.А. Рукавишников)».

2. Виявлення різних рівнів психічного вигорання у людини.

3. Порівняння результатів психічного вигорання правоохоронців у яких 5 років стажу та 10 років стажу і більше.

У дослідженні використовуємо методику «Діагностика психічного вигорання (А.А. Рукавишников)», яка спрямована на визначення різних компонентів психічного вигорання.

Методика включає такі шкали:

- психоемоційне виснаження;

- особистісне віддалення;

- професійна мотивація;

Інтерпретація шкал

Психоемоційне виснаження - процес вичерпання емоційних, фізичних, енергетичних ресурсів професіонала, що працює з людьми. Виснаження проявляється в хронічному емоційному і фізичному втомленні, байдужості і холодності по відношенню до оточуючих з ознаками депресії і роздратованості.

Особистісне віддалення - специфічна форма соціальної дезадаптації професіонала, що працює з людьми. Особистісне віддалення проявляється в зменшенні кількості контактів з оточуючими, збільшенні роздратованості і нетерплячості в ситуаціях спілкування, негативізмі по відношенню до інших людей.

Професійна мотивація - рівень робочої мотивації та ентузіазму по відношенню до роботи альтруїстичного змісту. Стан мотиваційної сфери оцінюється таким показником, як продуктивність професійної діяльності, оптимізм і зацікавленість в роботі, самооцінка професійної компетентності і ступеню успішності в роботі з людьми.

Нижче наведені життєві прояви психічного вигорання на різних системних рівнях.

Використаємо також такі методики як «Діагностика професійного вигорання» (К. Маслач, С. Джексон, в адаптації Н.Е. Водоп'янової).

Методика націлена на вивчення ступеня професійного вигорання.

Методику «Шкала суб'єктивного благополуччя». Представляє собою скринінговий психодіагностичний інструмент для вивчення емоційного компонента суб'єктивного благополуччя або емоційного комфорту. Суб'єктивне благополуччя включає три критеріальних ознаки. Благополуччя оприділяється по зовнішнім критеріям, таким як добро діяльне, «правильне» життя. Такі критерії отримали назву нормативних. У відповідності з ними людина відчуває благополуччя, якщо вона володіє деякими соціально-бажаними якостями; критерієм благополуччя є система цінностей, прийнята в даній культурі.

Визначення суб'єктивного благополуччя зводиться до поняття задоволеності життям і пов'язується зі стандартами респондента у відношенні того, що є гарним життям.

Третє значення поняття суб'єктивного благополуччя тісно пов'язано з повсякденним розумінням щастя як переваги позитивних емоцій над негативними. Це визначення підкреслює приємні емоційні переживання, які або об'єктивно переважають в житті людини, або людина суб'єктивно схильний до них.

Процедура дослідження:

досліджуваним пропонується твердження даного тесту [див. дод. 1], що стосуються почуттів, пов'язаних з роботою. Потрібно прочитати висловлювання і вирішити чи відчували ви щось подібне. Якщо у вас не виникало подібного почуття, поставте відмітку в колонці «ніколи» навпроти порядкового номера твердження. Якщо у вас подібне почуття було присутнє постійно, то поставте відмітку в колонці «зазвичай», а також відповідно з відповідями «рідко» та «часто».

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів вивчення професійного вигорання правоохоронців

Детальна характеристика досліджуваних

Досліджувалися правоохоронні органи з Рівненського міського відділу міліції, а саме Сектору Державної Служби боротьби з економічною злочинністю; 25 досліджуваних чол. статі, які попрацювали 5 років та 25 досліджуваних чол. статі які мають досвід роботи 10 років.

Обробка результатів

Після проведення дослідження, а саме надання оцінки висловлюванням, які наведені в даній методиці, отримані результати ми оформили в табл. 1 (загальна таблиця і діаграма [див. дод. 2]).

Діагностика психічного вигорання

Інтерпретація результатів

Обрахувавши результати за шкалами [див. дод. 2], отримали такі результати:

Шкала психоемоційного виснаження - більша у досліджуваних в яких 10 років стажу (40.4) ніж у досліджуваних у яких 5 років стажу (22.5).

У досвідченіших працівниках набагато більше вичерпані емоційні, енергетичні ресурси професіоналів, що працюють з людьми. Виснаження проявляється в хронічному емоційному і фізичному втомленні, байдужості і холодності по відношенню до оточуючих з ознаками депресії і роздратованості.

Шкала особистісного віддалення - більша у працівників в яких 10 років стажу (37.8) ніж у працівників у яких 5 років стажу (27.5). Специфічна форма соціальної дезадаптації професіонала, що працює з людьми. Особистісне віддалення проявляється в зменшенні кількості контактів з оточуючими, збільшенні роздратованості і нетерплячості в ситуаціях спілкування, негативізмі по відношенню до інших людей.

Шкала професійної мотивації - більша у досліджуваних в яких 5 років стажу (35.6) ніж у досліджуваних в яких 10 років стажу (32.2). У молодших працівників спостерігається більша продуктивність професійної діяльності, оптимізму, більша зацікавленість в роботі, самооцінка професійної компетентності і ступеню успішності в роботі з людьми.

Проаналізувавши психічне вигорання по рівнях: міжособистісному, особистісному, мотиваційному слід сказати, що молодші працівники більш енергійніші, продуктивніші, в них підвищена чутливість до оцінки інших, в деяких працівників проявляється небажання ходити на роботу, скоріше закінчити робочий день, незадоволеність роботою, більше зацікавлені в роботі, комунікабельні. Працівники в яких 10 років стажу вони відповідальні, хороші працівники але в них вже немає тієї енергійності в роботі, зацікавленості, змінюється ставлення до роботи, людей, стають більше критичними, проявляється деякою мірою байдужість. Проте за свій набраний досвід вони багато взяли, багато чого знають і стараються передати це молодшим спеціалістам.

Висновки

Отже, синдром психоемоційного «вигорання» - це реакція організму людини, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середнього ступеня інтенсивності. Первісно потенційно схильними до «вигорання» вважалися соціальні працівники, медики й адвокати, що пояснювали специфічними особливостями цих «допоміжних професій». Сьогодні практично в усіх групах фахівців «комунікативних» професій (учителі, поліцейські, робітники пенітенціарних установ, політики, торговий персонал, страхові агенти, менеджери, службовці комерційних банків, агенти нерухомості, медсестри, лікарі-терапевти) є особи з високим і середнім рівнем «вигорання».

Синдром психоемоційного «вигорання» - це процес поступового втрачання емоційної, пізнавальної та фізичної енергії, що виявляється в ознаках емоційного та інтелектуального виснаження, фізичної втоми, особистої відстороненості та зменшення почуття задоволення від виконаної роботи. Цей синдром вважають виробленим особою механізмом психологічного захисту у формі часткового чи повного виключення емоцій (аж до психоемоційного «отупіння»).

Слід зазначити, що нині виділяють приблизно 100 симптомів, так чи інакше пов'язаних із синдромом психоемоційного «вигорання». До речі, останній нерідко супроводжує синдром хронічної втоми з прогресуючою стомленістю, головним болем, субфебрилітетом і болем у горлі.

Дослідники зазначають, що розвитку синдрому психоемоційного «вигорання», як правило, передує період підвищеної активності («аврал», робоча «запарка», «цейтнот»). У цей час людина практично повністю, як кажуть, «з головою» входить у роботу, яка поглинає її цілком. Забуваються звичні потреби, які не стосуються трудового процесу. Через визначений проміжок часу (у кожної людини його тривалість індивідуальна) настає виснаження, яке набуває форми відчуття перенапруження та вичерпування емоційних і фізичних ресурсів особистості, втома, що не минає після нічного сну. Потім настає особистісна відстороненість. У крайніх її виявах людину майже ніщо не тривожить з боку її професійної діяльності, не викликаючи ніяких емоційних відгуків. Зрештою виникає відчуття втрати власної професійної ефективності, знижується самооцінка, втрачається віра у свої професійні можливості.

Цілком зрозуміло, що професійні стреси - це поліфонічні феномени, які виявляються у фізіологічних і психологічних реакціях на складну виробничу ситуацію. Такі стрес-реакції різного ступеня складності та вираженості цілком можуть існувати навіть у прогресивних, добре керованих установах; стрес, пов'язаний із роботою, зумовлений тим, що до людей пред'являють високі вимоги, які не відповідають рівню їх знань, умінь, навичок, професійної компетентності та креатив-ності.

Не так давно у 15 країнах Європейського Союзу (ЄС) було проведено масштабне опитування робітників і 56% респондентів повідомили про високі темпи їх виробничої діяльності, 60% - жорсткі строки її виконання, 40% - її монотонність, понад 30% не мали можливості хоча б якось вплинути на порядок і алгоритм виконання виробничих завдань. Стресові фактори на роботі сприяли проблемам зі здоров'ям опитаних - 15% із них скаржились на головний біль, 23% - на біль у шийно-комірцевій зоні, 28% - на стрес як такий, 33% - на біль у спині. Близько 10% респондентів повідомили, що стосовно них на робочих місцях застосовують тактику залякування.

Зловживання владою щодо людей, які не мають можливості захистити себе, є типовою формою психічного насильства влади. Було підраховано, що економічні втрати від професійного стресу та пов'язаних із ним проблем із психічним здоров'ям працівників для 15 держав ЄС становлять 265 млрд. євро щороку.

Слід сказати і про «заразливість» стрес-реакцій у працівників того чи іншого виробничого колективу, в якому зазначені негативні умови реєструються впродовж більш-менш тривалих строків (від року до трьох і більше років).

До психоемоційного «вигорання» більшою мірою схильні так звані «трудоголіки» - особи, які працюють із високим ступенем самовіддачі, відповідальні та совісні люди з «установкою» на постійний робочий процес, «до переможного кінця»… Синдром психоемоційного «вигорання» формується поступово. У людей, які схильні до нього, виникає психічна та фізична втома, байдужість до роботи, знижуються її якісні та кількісні показники, виникає негативне і навіть цинічне ставлення до колег і керівництва.

Пропонуємо профілактичні та лікувально-реабілітаційні заходи у випадку виникнення описаних синдромів. Усе, що запобігає його розвитку, може успішно використовуватися в терапії та реабілітації. Основним напрямом для відновлення здоров'я в осіб, схильних до синдрому психоемоційного «вигорання», є все, що може анулювати дію стресогенного фактору: зменшення і зняття робочого напруження, підвищення свідомої професійної мотивації, вирівнювання балансу між затраченими зусиллями й винагородою за роботу.

Керівництво повинне здійснювати регулярний моніторинг стану фізичного та психічного здоров'я членів виробничого (будь-якого робочого чи творчого) колективу і в разі виникнення ознак психоемоційного «вигорання» слід оптимізувати умови та характер трудових процесів, міжособистісні взаємостосунки, контролювати реакції-відповіді та схильність до захворювань на особистісно-індивідуальному рівні.

Форми допомоги особам, схильним до синдрому психоемоційного «вигорання», можуть бути індивідуальними, груповими - у формі лекцій, пам'яток, статей, семінарів, практик, професійних тренінгів. Із метою збереження й оптимізації «людського капіталу» спеціалізовані програми «антивигорання» слід включити в загальну (корпоративну) стратегію управління та професійно-особистісного вдосконалення персоналу.

Отже, з даного дослідження випливає що до професійного вигорання схильні правоохоронці у яких стаж роботи десять років. Вік досліджуваних починає самостійно впливати на рівень вигорання. Це пояснюється переоцінкою цінностей та змінами в ході особистісного зростання ієрархії мотивів.

Список літератури

1. Бойко В.В. Энергия эмоций. - 2-е изд., доп. и перераб. - СПб.: Питер, 2004. - 474 с.

2. Виноградов П.А., Душанин А.П., Жалдак В.И. Основы физической культуры и здорового образа жизни: Учеб. пособие. - М.: Сов. спорт, 1996.

3. Водопьянова Н.С., Старченкова Е.С. Психическое «выгорание». Пути преодоления // Мир медицины. - 2001. - №9-10. - С. 44-45.

4. Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. - СПб.: Питер, 2005. - 336 с.

5. Водопьянова, Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания. - СПб.: Питер,

2008.

6. Гремлинг С., Ауэрбах С. Практикум по управлению стрессом. - СПб.: Питер, 2002.

7. Джини Грехем Скотт. Конфликты: пути их преодоления. - К., 1991. -186 с.

8. Дмитренко Г., Пономаренко В. Культура здоровья в системе управления человеческими ресурсами // ПЕРСОНАЛ. - 2003. - №1. - С. 78-82.

9. Дубов Г., Оралієв «Професійна етика штату правоохоронних послуг» - М., 2003.

10. Емоційне вигорання. - Упоряд.: В. Дудяк - К.: Главник, 2007.

11. Зобков В., Смірнов В., Гришин В. Про удосконалення профілактичних заходів проти жорстокості і професійної деформації офіцерів виправно-трудових колоній // Професійний фізіолог. - К., 2000.

12. Карташев С. Конфликтология // Экология преступности. - Кишинев,

1996. - 480 с.

13. Кудрявцев В.Н., Бородин С.В., Нерсесянц B.C. Социальное отклонение. - М., 1989.

14. Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: сущность и пути профилактики. - К., 1991.

15. Кучеренко В.З., Агарков Н.М., Яковлев А.П., Васильев С.Л. Социальная гигиена и организация здравоохранения: Учеб. пособие. - М., 2000.

16. Лазарева Н.В. «Диагностика эмоционального выгорания». // школьние технологии. - 2009 - №1, ст. 171 - 176.

17. Лазарева Н.В. «Диагностика синдрома эмоционального выгорания» // педагогическая диагностика. - 2009: №1, ст. 63 - 73.

18. Лищук В.А., Мосткова Е.В. Девять ступеней к здоровью. - М.: Восточная Книжная Компания, 1997.

19. Малец Л. Внимание: «выгорание» // Персонал. - 2000. - №2. - С. 99 - 102.

20. Медведев B.C. Проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ. - К., 1997.

21. Осухова Н.Г., Кожевникова В.В. Возвращение к жизни: Методические

материалы для ведущих тренингов и семинаров по профилактике

профессионального выгорания // Помощь помощнику:

социально-психологическое сопровождение социальных работников /Под ред. Н.Г. Осуховой. - М.: Изд-во «Амиго-пресс», 2006.

22. Пайнс, Э. Практикум по социальной психологии /Э. Пайнс, К. Маслач. -

СПб.: Питер, 2000.

23. Пересадин Н.А., Дьяченко Т.В. Реабилитология. Стратегия и тактика эффективного восстановления здоровья: Монография. - Луганск, 2004.

24. Пересадин Н.А. Интегративная валеология: Курс лекций. - Луганск, 2002.

25. Психология менеджмента: Учебник для вузов / Под ред. Г.С. Никифорова. - СПб.: Питер, 2004. - 639 с.

26. Сидоров П. Синдром эмоционального «выгорания» // Новости медицины и фармации. - 2005. - №13. - С. 7-8.

27. Сімкович А. Деякі аспекти соціальної роботи у в'язницях // Тези Міжнародної Конференції. - Ужгород, 1999.

28. Уч. пос. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1997. - 355 с. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов - М., 1997. - 327 с

29. Ховкинс П., Шохет Р. Супервизия. - СПб.: «Речь», 2002.

30. Хорошкина Елена Профессиональное «выгорание» специалистов // Отдел Кадров. - 2005. - №5. - С. 3-5

Размещено на Allbest.ru