Невротичні розлади у старшокласників

6. Дисоціативна фуга (F 44.1)

Фуга характеризується неочікуваною поїздкою чи навіть подорожі в стані відповідаючому дисоціативній амнезії.

7. Транси і стани одержимості (F 44.3)

Ці стани відомі ще з глибокої древності. Найбільш типовим прикладом у європейській культурі являється стан медіума, котрий проводить спіритичний сеанс і вважає, що його голосом, без його волі говорять визвані ним духи.

Соматоформні розлади (F 45) дана група розладів характеризується появою на фоні психосоціального стресу соматичних скарг у відсутності морфологічної зміни відповідних тканин (у багатьох випадках виявляються неспецифічні і функціональні розлади). Це відрізняє соматоформні розлади від так званих психосоматичних розладів, у клінічній картині яких також присутні психогенні фактори, але об'єктивно виявляється патологія тих чи інших органів.

Ш Соматизований розлад (F 45.0)

У клініці даного розладу найчастіше зустрічаються такі симптоми: нудота і блювання, труднощі при ковтанні, біль у кінцівках, ускладнення при вагітності і місячних, задишка, не пов'язана із навантаженням. Також присутня вторинна емоційна нестійкість, імпульсивність і тривожно-депресивні прояви. На цьому фоні можуть виникати суїцидальні думки, про те актуальні спроби поза вживанням психоактивних речовин не часті.

В структурі особистості переважають істероїдні та ананкастичні риси, це проявляється у бесідах з лікарями, коли хворі демонстративно та театрально подають скарги на власне здоров'я і запевняють лікаря про наявність соматичних відхилень. Про те, не дивлячись на зайву деталізованість, скарги доволі розмиті, неточні і не пов'язані із часом. У більшості хворі вихідці із соціопатичних і алкоголізованих сімей.

Ш Іпохондричний розлад (F 45.2)

В основі психодинамічної моделі захворювання лежить дія механізмів психологічного захисту, котрі трансформують агресивність до зовнішнього світу у соматичний симптом. Цим хворим притаманний егоцентризм, обмежений емаптичний потенціал і слабкий потребами оточуючих. Вони зазвичай вважають себе розчарованими, ображеними, покинутими, нелюбимими оточуючими.

На відміну від хворих із соматизованим розладом, іпохондричні пацієнти обтяжені не тільки симптоматичним дискомфортом, але відчувають страх наявності у них якогось, ще не найденого серйозного загрожуючого життю захворювання. Найчастіше симптоми торкаються систем кишково-шлункового тракту і серцево-судинної. Характерним є монотонне, емоційно не насичене пред'явлення скарг, які підкріпляються обширною медичною документацією.

Ш Соматоформна вегетативна дисфункція(F 45.3)

Широку групу вегетоневротичних розладів характеризує суб'єктивне віднесення хворими скарг до певної системи організму чи до окремого органу. Скарги носять специфічний характер вегетативного роздратування, а також можуть бути, у більшій степені, неспецифічними, сенестопатичними.

Ш Хронічний соматоформний больовий розлад(F 45.4)

Поведінка хворих близька до поведінки іпохондричних хворих, з частими і багаторазовими візитами до інтерністів; в особливості характерні наполягання на хірургічне втручання. Нерідко зустрічається зловживання алкоголем і іншими психоактивними речовинами. Наявність яких-небудь психологічних конфліктів заперечується. Із депресивних симптомів більш характерні не зниження ваги і психомоторна заторможеність, а ангедонія, зниження лібідо, порушення сну і роздратованість.У пацієнток із психогенними болями в районі живота підвищена наявність конфліктів, пов'язаних із вагітністю і материнством, корелюючих із такими симптомами як нудота, блювання.

До даного захворювання найбільш схильні люди сидячих професій.

Ш Синдром деперсоналізації-дереалізації (СДД) (F 48.1)

Даний синдром може викликатись галюциногенами. Сам по собі СДД часто зустрічається в рамках інших захворювань, а у якості окремого розладу доволі рідко. Як симптом у психіатричній клініці займає третє місце поступаючись депресії та тривозі. Слід відмітити, що у якості основної скарги даний синдром зустрічається дуже рідко. (Попов, Вид ст.230)

Найбільш характерно для СДД специфічне особливість нереальності і відчуження, котре супроводжує свідомий досвід. Відчужуватись може усе тіло загалом, або його частини, акти мислення та звичної поведінки. Такі хворі порівнюють свій стан з перебуванням у сні, говорять, що стали роботом, автоматом, який погано контролює тонкі і раніше звичні рухи. Тіло може сприйматись не тільки відчуженим, але й і зміненим у розмірах (соматопсихічна деперсоналізація, розлади схеми тіла).

Свідомість може переміститись за межі тіла, коли воно сприймається суб'єктом з боку, чи роздвоюється, даючи одночасно сприйняття зсередини і ззовні. Інколи хворі відчувають себе у двох різних місцях одночасно , навколишнє середовище можуть сприймати доволі мінливим, оточуючих людей - мертвими, штучними, автоматоподібними. Часто дезорганізується сприйняття плину часу.

Розділ 2. Експериментальне дослідження

2.1 Організація експериментального дослідження невротичних розладів у старшокласників

Мета: Виявити та порівняти рівень невротизації в учнів 8-го та 11-го класів загальноосвітньої школи№5.

Завдання:

1. Вивчення пов'язаних з проблемою теоретичних, літературних джерел і практичних досліджень;

2. Вибір методу проведення дослідження;

3. Проведення дослідження;

4. Обробка і аналіз результатів;

5. Перевірка висунутої гіпотези;

6. Формулювання висновків витікаючих з проведеного дослідження.

Предмет дослідження: Предметом нашого дослідження є рівень невротизації у підлітків.

Об'єкт дослідження: Підлітки двох груп віком 13-14 та 16-17 років.

Характеристика об'єкту експериментального дослідження.

У фізіологічному плані межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в 5-11 класах середньої школи і охоплює вік від 11-12 до 15-17 років. Особливе положення підліткового періоду в циклі розвитку відображено в інших його назвах: "перехідний", "важкий", "критичний" в них зафіксована складність і важливість що відбуваються в цьому віці процесів розвитку, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої.

Перехід від дитинства до дорослого життя складає основний зміст і специфічну відмінність всіх сторін розвитку в цей період фізичного, розумового, етичного, соціального.

Важливість підліткового віку визначається і тим, що в ньому закладаються основи і намічаються загальні напрями формування моральних і соціальних установок особистості [25,35].

Психологічні особливості підліткового віку отримали назву "підліткового комплексу". Підлітковий комплекс включає: чутливість до оцінки сторонніх своєї зовнішності, здібностей, вміння поєднуватися з крайньою самовпевненістю і безапеляційними думками відносно оточуючих; уважність деколи співіснує з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і поширеними ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів, а плотське фантазування з сухим мудруванням. [26]

Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є статеве дозрівання, яке зумовлює нерівномірність розвитку по різних напрямах. Характерною межею цього віку є допитливість розуму, прагнення до пізнання, підліток жадібно прагнути оволодіти якомога більшою кількістю знань, при цьому не звертаючи належної уваги на їх систематичність. Підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, яка найбільше їх захоплює. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою (від екзальтації до депресії). Самі афектні бурхливі реакції виникають при спробі ущемити самолюбність. Характерна для підлітків полярність психіки:

Ш Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсна, нестійкість;

Ш Підвищена самовпевненість, безапеляційність в думках швидко зміняється ранимою і невпевненістю в собі;

Ш Потреба в спілкуванні + бажання усамітнитися;

Ш Розбещеність в поведінці + соромливість;

Ш Романтизм + цинізм, обачність;

Ш Ніжність, ласкавість + жорстокість.

Важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості. В його основі лежить здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене відношення до своїх потреб і здібностей, потягів, переживань і думок.

У підлітків суб'єктивний образ "Я" складається більшою мірою від думки оточуючих. Обов'язковим компонентом самосвідомості є самооцінка. Часто у підлітків самооцінка неадекватна: вона або має схильність до підвищення, або самооцінка значно понижена. Формування особистості у хлопчиків і дівчаток різні в інтелектуальному і емоційному плані. У хлопчиків яскравіше виражена здібність до абстрагування, значно ширше коло інтересів, але разом з цим, вони безпомічні в реальних життєвих ситуаціях. У дівчаток - більш високо розвинута словесно-мовна діяльність, здібність до співчуття і переживання. Вони більш чутливі до критики своєї зовнішності, ніж до критичних оцінок їх інтелектуальних здібностей.

Підліток прагне самостійності, але в проблемних життєвих ситуаціях він прагне не брати на себе відповідальність за ухвалювані рішення, і чекає допомоги з боку дорослих.

Провідною діяльністю в цьому віці є комунікативна, спілкуючись в першу чергу з своїми однолітками підліток одержує необхідні знання про життя. Дуже важливою для підлітка є думка про нього групи, до якої він належить. Сам факт приналежності до певної групи додає йому додаткову упевненість в собі. Положення підлітка в групі, ті якості, які він придбає в колективі істотним чином впливають на його поведінкові мотиви. Ізольованість підлітка від групи, може викликати фрустрацію і бути чинником підвищеної тривожності.

В сучасній західній літературі широке розповсюдження отримала концепція Еріка Еріксона про кризу ідентичності як головної особливості підліткового віку (під ідентичністю розуміється визначення себе як особистості, як індивідуальності). Еріксон називає цю кризу "Ідентифікація або плутанина ролей". Підліток активно "приміряє" на себе різні соціальні ролі, визначає вимоги, можливості і права, властиві кожному новому образу. Безумовно, в рольовому віялі будуть присутні і негативні об'єкти, саме існування яких може провокувати конфліктні ситуації.

Суть "підліткового комплексу" складають свої, властиві цьому віку і певним психологічним особливостям - поведінкові моделі, специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища.

Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий, для нього характерні диспропорції рівнів і темпів розвитку. Підліткове "відчуття дорослості" головним чином новий рівень домагань, котрий переганяє положення, якого підліток фактично не досяг. Для підлітка дуже важливо, щоб його дорослість була помічена оточуючими, щоб форма його поведінки не була дитячою. Цінність роботи для підлітка визначається її дорослістю, а виникаючі уявлення про норми поведінки провокують обговорення поведінки дорослих, звичайно вельми не упереджено, звідси і типові вікові конфлікти. [27 ,52].

Цей вік також є особливо інтересним у зв'язку з тим, що для більшості хлопців ще не наступив момент самовизначення; не встала ще гостро проблема подальшого вибору - або діставати вищу освіту у ВУЗі, або суміщати освіту з отриманням професії в середніх спеціальних установах, таких як коледжі, технікуми і ін. Таким чином велика група дітей знаходиться як би в стані "соціального спокою": дорослі по відношенні до підлітка поводяться як з дитиною, ще слабо пред'являються вимоги відповідальності за скоювані вчинки і ухвалювані рішення. При вже достатньо сформованому характері ще в слабому ступені вираження соціальні нашарування. Проекція ж сімейних взаємостосунків і установок служать підлітку орієнтиром в повсякденному житті і міжособових контактах.

Враховуючи непросту соціально-економічну ситуацію в суспільстві, його нестабільність і невпевненість в завтрашньому дні у переважної більшості дорослого населення призводить до підвищеного фону тривожності, не говорячи уже про підлітків які є менш стійкими до не завжди приємних соціальних катаклізмів. Про те, на нашу думку, діти старшого підліткового віку, а саме старшокласники, є більш вразливими внаслідок потреби приймати важливі рішення відносно свого подальшого життя, професійної самореалізації та підвищення вимог з боку дорослих.

Методичний апарат дослідження.

При діагностиці рівня невротизації підлітків, в ході експериментального дослідження, був використаний опитувальник визначення рівня невротизації та психопатизації (РНП) інституту ім. М.В.Бєхтєрєва.

Характеристика методу експериментального дослідження.

В даний час багато галузей трудової діяльності людини пов'язано з нервово-психічною напругою. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, посилюючи цю напругу, часто сприяють виникненню і розвитку пограничних форм нервово-психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики в ряд найважливіших задач охорони психічного здоров'я людини. Рішення цих проблем пов'язано перш за все з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатизації і схильності до них, що є складним завданням у зв'язку з нечіткими межами клінічної картини різних форм пограничних станів, з одного боку, і складністю організації ретельного психоневрологічного дослідження великого контингенту.

Розгортання дослідницької і практичної роботи в галузі психогігієни і психопрофілактики захворювань, пов'язаних з особливостями праці і специфікою умов життя, зокрема невротичних станів і психопатичних декомпенсацій, ставить перед психологом завдання створення експрес - методів, які, будучи обгрунтованими і чутливими при достатній простоті, забезпечили б можливість обстеження великих контингенту на предмет виявлення «групи ризику», що підлягає детальному дослідженню психоневрологією.

У зв'язку з цим в Ленінградському інституті ім. В.М. Бєхтєрєва у 1974 році був складений і в подальші роки апробований опитувальник, призначений для визначення рівня невротизації і психопатизації (РНП).

Коротка характеристика основних шкал

Змістовний аналіз шкал РНП показав, що твердження які входять в шкалу невротизації, містять такі характерні прояви невротичних станів, як швидка стомлюваність, порушення сну, іпохондрична фіксація на неприємних соматичних відчуттях, зниження настрою, підвищена дратівливість, збудливість, наявність страхів, тривоги, невпевненості в собі.

Твердження шкали психопатизації охоплюють лише деякі з рис, характерних для психопатичних осіб: байдужість до принципів боргу і моралі, байдужість до думок оточуючих, підвищений нонконформізм, прагнення виділитися серед оточуючих, лицемірство, запальність, підозрілість, підвищена самолюбність і самовпевненість.

Більш повне розкриття психологічного змісту шкал і опис механізмів формування аналізованих властивостей було отримано за допомогою визначення місця, яке ці властивості можуть займати в психологічній структурі особисатості.

В результаті проведеного дослідження були отримані дані, що невротизація формується під впливом трьох класів психічних явищ. Перш за все її рівень опосередкований емоційно. 1 Мотиваційними особливостями особистості, що містяться в факторах «С», «Н», «Q3», «QЧ», опитувальника Кеттелла, які на більш високому рівні узагальнення інтерпретуються як тривожність або спрямованість на себе, а також такою основной складовою темпераменту, як нейротизм (за Айзенком). Далі шкала невротизації вбирає в себе всю ту психосоматичну симптоматику, яка присутня в 20 шкалах MMPI, зокрема, шкала невротичної тріади, психостенічних особливостей особистості і додаткових: тривоги, нейротизму, загальної поганої пристосованості і т.д. Цей же зміст мають кореляції з типами акцентуації по А. Е. Лічко (неврастенічний, психостенічний, сенситивний, меланхолійний). І, нарешті, третім чинником, що визначає рівень невротизації, є власний стан людини, її самопочуття, основний тон її переживаннь. Оскільки рівень невротизації відображає як особливості людини (стани), що динамічно змінюються, так і відносно більш статичні (властивості особистості), то невротизацію можна класифікувати як варіативну особистісну змінну. Типовий для конкретної людини рівень невротизації, в основному обумовлений її особливостями, і визначає вірогідний діапазон змін рівня невротизації, що викликаються різними психо-, сомато- і соціогенними чинниками.

Дещо інше місце в психологічній структурі індивіда може займати властивість, що вимірюється шкалою психопатизації. Перш за все звертає на себе увагу факт, що оцінки по цій шкалі значущо корелюють з даними інших методик, що характеризують різні, здавалося б не зв'язані між собою, особові властивості. Це чинники «А» і «О», Кеттелла, гіпертимна, і шизоїдна акцентуація по А. Е. Лічко, шкали психопатичних відносин і поведінкових девіацій MMPI. Ці кореляції свідчать про те, що часткові особливості перерахованих властивостей особистості роблять вплив на стиль інтерперсональних взаємодій або беруть участь в його формуванні. Оскільки оцінки рівня психопатизації не корелюють з різними оцінками стану людини, то те що вимірюється нашою шкалою психопатизацію можна розглядати як відносно стійку особистісну властивість.

Дані кореляційного аналізу, а також контент-аналіз створюючих шкали тверджень дозволили скласти психологічні характеристики особам, що мають крайні оцінки по розроблених шкалах.

Слід зазначити, що чим далі від полюсу шкал розташовуватимуться індивідуальні оцінки, тим у меншій мірі індивідам будуть властиві характеристики, що приводяться нижче.

При високому рівні невротизації (висока по абсолютній величині негативна оцінка) може спостерігатися виражена емоційна збудливість, що продукує різні негативні переживання (тривожність, напруженість, турбота, розгубленість, дратівливість). Безініціативність цих осіб формує переживання, пов'язані з незадоволеністю бажань. Їх егоцентрична особова спрямованість виявляється як в схильності до іпохондричної фіксації нанеприємних соматичних відчуттях, так і в зосередженості на переживаннях своїх недоліків. Це, у свою чергу, формує відчуття власної неповноцінності, утрудненість в спілкуванні, соціальну боязкість і залежність.

При низькому рівні невротизації (висока по абсолютній величині позитивна оцінка) відмічається емоційна стійкість і позитивний фон основних переживань (спокій, оптимізм). Оптимізм і ініціативність, простота в реалізації своїх бажань формують відчуття власної гідності, соціальну сміливість, незалежність, легкість в спілкуванні.

Високий рівень психопатизації свідчить про безпечність і легковажність, байдужому ставленні до людей, напористості, впертості в міжособових взаємодіях. Цим особам властива тенденція до виходу за рамки загальноприйнятих норм і моралі, що може приводити до непередбачуваності їх вчинків і створення конфліктних ситуацій.

Низький рівень психопатизації може говорити про обачність, поступливість, орієнтованості на думку оточуючих, про прихильність до суворого дотримання загальноприйнятих правил і норм поведінки.

Розроблена методика є достатньо простим, валідним і чутливим інструментом, який може бути використаний як в цілях первинної діагностики пограничних станів, особливо в цілях об'єктивізації динаміки стану в клініці невротичних розладів, так і для виявлення «групи ризику» при профвідборі і профперегляд осіб, що працюють в особливо важких умовах, тобто бути корисним для одного з напрямів медичної психології - психопрофілактики.

2.2 Аналіз та узагальнення результатів дослідження

В ході експериментального дослідження нами було опитано 24 учня 11-го класу ЗОШ №5 та 19 учнів 8-го класу тієї ж школи. Загальна кількість опитуваних складала 43 учні. Вік учнів 8-го класу 13-14 років, а 11-го класу 16-17років. Результати проведеного дослідження показали, що в учнів 8-го класу рівень невротизації вище норми зареєстрований у 26% опитуваних, рівень психопатизації вище норми зареєстрований у 42,5%, і нормальний рівень за обома шкалами у 31,5%. У свою чергу високій рівень за шкалою невротизації в учнів 11-го класу зареєстрований у 29,1%, за шкалою психопатизації у 20,9%, і нормальний рівень за обома шкалами у 50% учнів.

Опрацювавши дані отримані за допомогою опитувальника РНП, ми прийшли до висновку, що виставлена нами гіпотеза підтверджується, про те, потребує детальнішого вивчення на більшому контингенті школярів різного віку та з використанням більшого пакету методик спрямованих на діагностику рівня невротизації, наявності невротичної симптоматики і т.п.

Також хотіл б звернути увагу, що серед учнів 8-го класу відсоток тих підлітків показники яких за шкалою психопатизації є вище норми або високі складає 42,5%, а в свою чергу в 11-му класі тільки 20,9% учнів мають вищі норми або високі показники за даною шкалою.

Бібліографія

Ганнушкин П. Б. “Клиника психопатий, их статистика, динамика”, М., 1964;

Єнікеева Д. Д. “Популярные основы психиатрии”, Д., “Сталкер”, 1997;

Карвасарский Б. Д. “Неврозы”. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Медецина, 1990.

Карвасарский Б. Д. “Психотерапия”, М., “Медицина”, 1985;

Кискер К. П. и др. “Психиатрия. Психосоматика. Психотерапия”, М., “Алетейа”, 1999;

Леонгард К. “Акцентуированные личности”, Ростов н/Д., “Феникс”, 1997;

Личко А. Е. “Психопатии и акцентуации характера у подростков”, Л., 1983;

“Неврозы: экспериментальные и клинические исследования”, Л., “Наука”, 1989;

"Психология: словарь", изд. "Политиздат", М., 1990;

Критерії діагностики і лікування психічних розладів та розладів поведінки у дорослих, клінічний посібник, РФВ «АРСІС ЛТД» Харків;, 2000р.

Психотерапия детей и подростков, під редакцією Х.Ремшмідта, вид-во «Мир»,М, 2000.

Диагностика и лечение тревожных расстройств (Руководство для врачей), під.ред Александровського Ю.А, American Psychiatric Press,Inc.

В.П. Петрунек, Л.Н. Таран, Нелёгкий шаг к юности, М; «Педагогика»1984р.

Ю.В. Попов, В.Д.Вид, Современная клиническая психиатрия - М.: «експертное бюро - М», 1997. - 496с.

Каплан Г.И., Сэдок Б.Дж. Клиническая психиатрия. В 2 т. Т.1. Пер. з англ. - М.: Медицина, 1994, 672с.

Каплан Г.И., Сэдок Б.Дж. Клиническая психиатрия. В 2 т. Т.2. Пер. з англ. - М.: Медицина, 1994, 528с.

Телешевская М.Э. Неврастения. - К.: Здоров'я, 1988. - 168с.

Лакосина Н.Д. Трунова М.М. Неврозы, невротические развития личности и психопатии: Клиника и лечение. - М.: Медецина, 1994. - 192с.

Ушаков Г.К. Пограничные нервно-психические расстройства. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Медецина, 1987. - 304с.; ил.

Свядощ А.М. Неврозы. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Медецина, 1982. - 368с.

Айрапетянц М.Г. Вейн А.М Неврозы в експерименте и в клинике. М.: Наука, 1982.

Клиническая психиатрия/ Бачериков Н.Е., Михайлова К.В., Гавенко В.Л. и др.; Под ред. проф. Н.Е. Бачерикова. - К.: Здоров'я, 1989.- 512с.

Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста: Руководство для врачей: изд.2-е перераб. и доп. - М.: Медецина, 1995. - 560с., ил.

Хезлем М.Т. Психіатрія: Вступний курс\ Пер. з англ. - М.: „Фірма”Видавництво АСТ”, Львів: Ініціатива, 1998. - 624с.

Ремшмидт Х. "Подростковый и юношеский возраст" // Мир 1994 г.

«Психология современного подростка» під ред. Д. І.Фельдштейна. - М.: Педагогіка, 1987 р.

Поліванова Л.Б. "Психологическое содержание подросткового возраста"// Вопросы психологии N5 1992 .

Чайченко Г.М, Харченко П.Д Физиология высшей нервной деятельности:. - Киев: Вища школа., 1981.

Размещено на Allbest.ru