Отже, ділова гра застосовується як засіб імітації ухвалених рішень, проведення в штучно організованих ситуаціях різного плану.

У ділових іграх імітація сприяє наближенню до реальної практики, діяльності з метою навчання чого-небудь. Вони відрізняються від інших методів навчання, по-перше, імітацією діяльності реальних соціально-економічних систем; по-друге, учасники гри виступають у тих або інших ролях лише для придбання досвіду подолання конфліктів і ухвалення ділових рішень; по-третє, ділова гра - завжди метод колективного навчання; по-четверте, у ділових іграх спеціальними засобами створюється емоційний настрій для активізації інтенсифікації процесу навчання. [22, с.48]

Ділові ігри для підлітків і юнацтва є способом освоєння сфери субординаційних взаємин у колективі й суспільстві, конфліктів, проектів діяльності, експертизи навчання, дозвілля.

На відміну від дорослих ділових ігор ігри учнів побудовані на основі спілкування. Ю.П. Азаров відзначає, що «… якщо ігрове спілкування не захоплює найголовніший пласт людського життя, якщо не розкриває дітям найголовніші цінності нормативного плану, та така гра неминуче обертається в забаву. Гра без високого духовного змісту завжди приречена на звироднілість».

2.2.4 Виховні можливості дидактичних ігор

Переважно пізнавальне навантаження, функцію інтелектуального розвитку беруть на себе дидактичні ігри.

Дидактичні ігри - різновид ігор з правилами, спеціально створювані педагогікою (у тому числі й народній) з метою навчання й виховання дітей. У грі дитина з великим інтересом і бажанням виконує те, що зовні їй здається дуже важким і нецікавим. Одним з перших сказав це В.О. Сухомлинський: «Дитина за своєю природою - допитливий дослідник, відкривач світу. Так хай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці й грі, власній творчості. Через казку, фантазію, через дитячу творчість - правильна дорога до серця дитини». [18, 19]

Дидактичні ігри засновані на змаганні в знаннях. Виграє той, хто володіє найбільшою інформацією. За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішувати завдання, у них виховується зосередженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.

За характером матеріалу, що використовується, дидактичні ігри підрозділяють на три групи: [10, 12, 18]

Наочні (дидактичні іграшки й матеріали).

Настільно-друкарські: ігри, засновані на підборі картинок за принципом схожості (лото, доміно), або складання з частин цілого (пазли, кубики з картинками), а також ігри типу «Важка подорож», «Лабіринт».

Розвиваючи логічне мислення, настільно-друкарські ігри несуть важливе пізнавальне навантаження, а саме знайомлять дітей з представниками тваринного і рослинного світу, з призначенням предметів побуту, з технікою, соціальними явищами природи і т.п.

Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від систематичного їх використовування, по-друге, від цілеспрямованості програми ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.

Словесні ігри включають більшість ігор-загадок, ігор-подорожей.

Складність словесних ігор у тому, що вони частіше за все не є пов'язаними з безпосереднім сприйняттям предметів, явищ, а вимагають певного абстрагування: у них діти оперують уявленнями, самостійно роблять висновки, помічають логічні помилки, проявляють уважність, швидкість реакції.

Іноді дидактичні ігри розглядаються дуже вузько - лише як засіб інтелектуального розвитку дитини.

Деякі дидактичні ігри несуть у собі уявну ігрову ситуацію, мають сюжет, вимагають розігрування ролей. Наприклад: для розвитку вміння вести діалог у молодших школярів використовується гра «Магазин іграшок», для розпізнавання тварин - гра «Упізнай по голосу», для запам'ятовування героїв казок - інсценування «З якої я казки?».

За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішувати завдання; у них виховується зосередженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.

У міру того, як функція навчання ставала приналежністю школи, відбувалася диференціація дидактичної гри. [10, 12, 18]

Вона розділилася на ігри, що використовуються з метою навчання (власне дидактична гра й ігрові прийоми на уроках), і ігри, що забезпечують позакласну виховну роботу й дозвілля школярів: тут зустрічаються всі види ігор, що розвивають дітей морально, інтелектуально, фізично, естетично.

У дітей молодшого віку (6-8 років) - ігри-заняття, ігри-вправи. До них відносяться мозаїки, розрізні картинки, різні лото, ігри на узагальнення й виділення істотної ознаки цілої низки предметів гри на спостережливість («Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Що зайве?»). Сюди входить цілий ряд словесних ігор, завдання яких практично ті ж («Навпаки», «Що це?», «Фанти»).

Багато з подібних ігор широко поширені серед старших дітей. Підлітки, наприклад, люблять ігри, пов'язані з тренуванням кмітливості, швидкості реакції, спостережливості. До таких ігор можна віднести головоломки всіх видів, настільні ігри, забави, деякі фокуси, цікаві задачі, загадки.

2.2.5 Пізнавальні ігри

Пізнавальні ігри містять у собі величезні можливості для розширення обсягу інформації, що отримується дітьми в ході навчання, стимулюють перехід від цікавості до допитливості, є прекрасним засобом розвитку інтелектуальних творчих здібностей, знижують психічні й фізичні навантаження. [10, 12, 18]

Широке розповсюдження отримали пізнавальні ігри, у яких основний момент - змагання (частіше всього - командне). Ці ігри формують потребу в розширенні кругозору, розвивають творче мислення.

До них відносяться майже всі пізнавальні ігри-конкурси, що проводяться в процесі позакласної роботи (Турнір ерудитів, Слід мрійників, «Що? Де? Коли?, КВК, вікторини, конкурси знавців-казкарів, кіносценаристів, акторів, фантастичних проектів). Ці ігри емоційні, колективні за своєю суттю, учать слухати інших, уміння коректно висловлювати свої думки, переживати за інших членів команди. [10, 12, 18]

Вони вимагають попередньої підготовки як дорослих, так і дітей, які спочатку з потреби, а потім і із власної волі звертаються до популярної літератури. При проведенні їх необхідно строго враховувати обсяг знань, що є, а також вік дітей.

Для молодших дітей ігри повинні носити більш емоційний характер і по можливості містити елементи жвавих ігор, щоб діти не сиділи. Можна провести конкурси вигадників казок. Казка може бути на певну задану тему, вільна, її можна інсценувати.

До пізнавальних ігор можна віднести такі ігри, направлені в основному на процес соціалізації: «Хто я?», «Моє місце у світі?», «Хто навколо мене?», «Яким я здаюся іншим людям».

Ці ігри дають можливість з'ясувати уявлення школярів один про одного, про ідеального однолітка, про згуртованість дитячого колективу. Усі ці знання можуть дати напрям самовихованню, корекції особистості дитини.

Особливістю цих ігор є те, що вони майже завжди вимагають участі педагога, вихователя, узагалі дорослого, краще на правах гравця. Педагог може вчасно внести корекцію, зняти зайву напруженість, максималізм, властивий віку, інакше можливі образи, конфлікти. Іноді дорослий може перевести гру в жартівливу форму, щоб запобігти небажаних моментів.

До пізнавальних ігор відносяться також орієнтаційні ігри.

Це свого роду навчання дорослого життя: як поводитися в певній ситуації, знаходити виходи з конфліктних ситуацій, спілкуватися з людьми різного віку, як поводитися в тій або іншій ситуації.

Такі ігри містять елемент профорієнтації. При чіткій, продуманій організації такі ігри дають більше, ніж розповідь, бесіда.

Гра повинна проходити в обстановці інтелектуального змагання, емоційної напруги, необхідності самостійно ухвалювати рішення - тоді інформація, яку одержують школярі, засвоюється повніше й легше.

Широке розповсюдження отримали ігри-подорожі - у них у яскравій, захоплюючій формі розвиваються інтереси, формується пізнавальна активність школярів.

У ці ігри можуть грати діти будь-якого віку, у будь-який час.

Гра-подорож дає багатющі можливості для фантазування, розвитку уяви. Подорожувати можна по різних країнах, інших планетах, книгах. У подорож можна відправитися одному, удвох, групою або великим колективом.

Широко поширені ігри-подорожі по певних країнах. Змістом такої гри може бути будь-який розділ знань: біологія, медицина, історія, географія.

Подорожі можуть бути: простими; короткочасними; складними; тривалими; багатоетапними.

Іноді ігри-подорожі проводять заочно (по листах). Проте, це набагато менш ефективний спосіб виховної дії, ніж колективна розгорнена гра «Подорож по рідному краю», «Подорож у майбутнє» і т.п. [10, 12, 18]

У цілому пізнавальні ігри відрізняються тим, що значно рідше носять стихійний, самостійний характер. Пізнавальні ігри - сприятлива сфера співпраці дорослих і дітей, яка сприяє створенню атмосфери змагання, взаємодопомоги.

2.2.6 Виховне значення жвавих ігор

Наступним видом гри є жваві ігри - найважливіший засіб фізичного виховання. Вони завжди вимагають від гравців рухових дій, направлених на досягнення умовної мети. У цих іграх дитина показує межі своїх фізичних можливостей, що вона набагато рідше проявляє в навчальній і трудовій діяльності. [10, 12, 18]

Особливість жвавих ігор - характер змагання, творчого, колективного. Головна ознака - наявність активних дій: біг, стрибки, лазіння по канату, гра в м'яч і т.п. Виховне значення жвавих ігор не зводиться до розвитку тільки таких цінних фізичних якостей, як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість, а й розвиваються й інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення, кмітливість.

Серед жвавих ігор є такі, які спеціально направлені на виховання окремих сторін особистості гравців, наприклад, витримки й самовладання, взаємовиручки й товариства.

Жваві ігри бувають літні й зимові (жваві ігри в тривалу прогулянку, турпохід, тур зліт, атракціони або веселі поєдинки, ігри на свіжому повітрі, поїздки на каток, за місто на лижах.

Там, де жваві ігри, там немає місця нудьзі. Кожна гра має своє ігрове завдання: «наздожени», «піймай», «знайди».

Жваві ігри можуть бути малої, середньої, великої й максимальної рухливості. Жваві ігри бувають командними, груповими, парними, одиночними.

2.2.7 Педагогічна цінність народних ігор

Народні ігри мають багатовікову історію, вони передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традицій. Народні ігри для дітей цінні в педагогічному плані. Вони роблять великий вплив на виховання розуму, характеру, волі, фізично укріплюють дитину, створюють певний духовний настрій, інтерес до народної творчості.

Вражаюча живучість звичаїв, обрядів - у їх органічності, природності, у розкритті глибинних сторін буття дітей, потрібності людям і обов'язковості в прикрасі життя людини. Звичаї, обряди, традиції в певному значенні регламентують життя дітей, додають йому як би ґрунтовність, стабільність, але й обов'язково підводять його над буденністю.

Українські народні звичаї включають низку багатообразних, цікавих ігор, які передавалися з покоління в покоління - «Подоляночка», «Ластівка», «Мак», «Перепілочка» і дитячі ігри: «Довга лоза», «Дзвін», «Свинка», «Чародії». Багато ігор об'єднувало всіх: «Горидуб», «Кіт і мишка», «Вишня», «Журавель», «Піжмурки». Особливо популярними й улюбленими були такі ігри, як пальники, російська гилка, піжмурки, городки, ігри з м'ячем. [10, 12, 18]

З усієї різноманітності ігрового фольклору можна класифікувати народні ігри на чотири групи:

1. «Ігри-пастки» - характеризуються тим, що той, хто водить, повинен переловити всіх гравців один або за допомогою спійманих у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, що супроводжуються діалогами, піснями. Наприклад, такі ігри, як «У ведмедя в бору», «Дідусь-ріжок», «Горщики», «Шуліка».

2. «Ігри драматизовані» - у них розігрується яка-небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Це такі ігри, як «Фарби», «У працівники», «Пека», «Гуси-лебеді» і ін.

3. «Ігри хороводні» - змістом їх є рух по колу зі співом і танцювальними рухами: «Коровай», «Яблунька», «Зайченя», «Просо», «Мак».

4. «Словесні ігри-фанти» - для них характерний напружений діалог, іноді з віршованим зачином. Це «Чорного з білим не носити», «Як тебе звуть?», «Садівник», «Козубенька», «Тільки на цю букву». [10, 12, 18]

Усе це - наша дохристиянська культура, наша найдавніша традиція. І завдання сучасної молоді полягає в тому, щоб зберегти всі звичаї, традиції, народні ігри свого народу, які сформувалися протягом сторіч, і передати їх нащадкам.

2.2.8 Перспективи комп'ютерних ігор у вихованні

Комп'ютерні ігри. Цей вид ігор існує об'єктивно, він завойовує дозвільний простір дітей, входить у побут школи, літніх оздоровчих таборів, клубів, вимагає тверезої експертної оцінки фахівців, здатних створити перспективні ігрові програми. Комерціалізовані комп'ютерні ігри поступово починають змагатися з телебаченням за обсягом витраченого на них вільного часу учнів. Електронно-ігрова «наркоманія» формує, викликає, на думку медиків, нервово-психологічне виснаження. Уже сьогодні серед населення ці ігри викликають протест. Електронні ігри практично не педагогізовані, їх програми й сюжети нав'язані людьми бізнесу. Комп'ютеризація сфери освіти і сфери дитячого дозвілля йде за рубежем величезними темпами. Ігрова комп'юторика - новий шар ігрової культури сучасних дітей. І з ним необхідно рахуватися. Перспектива розвитку цілеспрямованого дозвілля дітей, учнів і молоді.

Необхідно також відзначити і групу ігор, найбільш «живучу» в практиці дітей і дорослих. Їх називають азартними, корисливими, негативними. За змістом це можуть бути ігри будь-якого вигляду й типу, але в них корисливий підхід для гравця важливіше задоволення від процесу гри. Азарт властивий усім іграм, але азарт негативних ігор - це випадок, випадковий виграш часто корисливого характеру, що розпалює хворі пристрасті, бажання перемогти за будь-яку ціну.

Ігри з негативним культурним потенціалом стирають межі розумного, реальних цінностей, деформують, перекручують сам принцип ігрової діяльності, завдають збитку естетичному початку гри, її вільній (безкорисливій) дії. Користь може бути різною: нажива, сенсація, підкорення або залежність інших гравців і т.п.

Існують відомі азартні ігри - карти, лото, кістки, доміно. Влада жорстокого азарту таких ігор робить жорстокою підлітків, спонукає до помсти, до грубості й навіть до злочинів. Негативний результат приносять порожні, що не дають нічого розуму й серцю дитини, «з'їдають» її вільний час, привчають до бездумності. [12, с.64]

Останнім часом сплеск ігрової активності, частково у сфері інтелектуальних ігор, - найсильніший лотерейний, комп'ютерний бум, який захопив учнів, негативно впливає на їх вибір, у які ігри грати, чим займатися у вільний час.

Таким чином, різноманіття видів ігор вищеназваних неминуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають.

Разом з тим важливо пам'ятати, що справа не у виді гри або в її ігровому результаті, а в тому, у які взаємини і з ким вступає у ній дитина, які якості набуває, чого вчиться, що пізнає, що відкриває в собі, як реабілітується, самовиражається, впливає на навколишній світ.

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для початкового навчання -- О. Декролі. [12, с.64]

Навчальні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дитячу гру лише з позицій навченості дитини - її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: "Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову", тобто зароджується інтерес до розумової праці.

Необхідно відзначити, що навчання й дозвілля - явища для дитини взаємозв'язані.

Розділ 3. Застосування гри як методу виховання школярів

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим.

За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних школах це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших. [27, с.48]

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри. За вмілого відокремлення гра може стати не замінимим помічником педагога.

Ігрова позиція - могутній засіб виховного впливу на дітей. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. [17, с.67]

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація - ключ в організації виховання. [18, 19]

Ігри в школі - перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.

Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення. [5, с.67] Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. [25, с.48]

Гра для педагога стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру як засіб ціле утворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.

Проте, як показали дослідження вчених-психологів (Д.Б. Ельконін, Л.В. Артемова та ін.) і педагогів (І.О. Школьна, О.Я. Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами.

Наші дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків: [32]

* весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо);

* під час уроку як його структурний елемент;

* під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це -- помилкова думка, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, "розмовляють" з Чомусиком, учаться в "лісовій школі" або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати умовну ігрову термінологію, різновиди впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елементи колективного змагання.

Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов: [32]

1. Визначення творчого потенціалу гри. Передбачає з'ясування її доцільності для певного періоду розвитку особистості, колективу класу; з'ясування чітких якостей особистості, на розвиток яких спрямована гра.

2. Визначення місця (клас, школа, пришкільний майданчик тощо) і часу проведення, кількості учасників (весь клас, мікрогрупи тощо). Залежать вони від умов проведення та творчого характеру гри.

3. Забезпечення психологічної комфортності і природності гри. Вона має бути бажаною, зручною і приємною для учасників. Важливо, щоб вона була органічно пов'язана з тематичним періодом чи змістом попередніх форм роботи, уникала невмотивованих ситуацій. Доцільно при цьому подбати про творчу післядію, нову гру чи іншу форму роботи. Наприклад, для інсценованої розповіді-експромту післядією може бути конкурс на кращий текст.

4. Урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри. Передбачає попередню діагностику рівня сформованості якостей дітей, що потребують розвитку.

5. Захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника. Передбачає аналіз впливу гри на свідомість, емоційні враження учнів. Потрібно спів ставляти емоційну завантаженість гри з денним режимом учнів, моральною ситуацією в колективі.

6. Визначення місця вчителя під час проведення гри. Роль і місце вчителя будуть змінюватися залежно від рівня сформованості якостей особистості учасників гри, їх віку, часу спільної діяльності. Якщо на початку співпраці з дітьми вчитель є керівником, інструктором, суддею, то поступово він повинен ставати радником або навіть спостерігачем. Хоча можливі ситуації, за яких педагог може змінити рольову позицію і знову взяти керівництво грою на себе.

7. Цілеспрямоване поширення прав учасників гри. Вони стосуються вибору гри (її назви, сюжету), зміни умов гри, її модернізації, вироблення нового змісту. Вищим виявом розвитку творчої активності учнів є бажання створити власну гру.

Урахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової навчальної діяльності.

Проте існують і обмеження для проведення навчальних ігор:

1. Не варто організовувати гру, якщо учні недостатньо знають тему.

2. Недоцільно впроваджувати ігри на заліках і іспитах, якщо вони не використовувалися в ході навчання.

3. Не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту. [10, 12, 18]

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності дитини.

7. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий - слабший. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

8. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. [10, 12, 18]

Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор -- органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей). [32]

Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжню навчально-пізнавальну працю.

Проводити при, створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці. Це особливо стосується 1 класу - перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені їм доцільно запропонувати рухливу гру.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Дидактичні ігри можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо. Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу. [20, с.48]

Слід визнати, що в початкових ланках освіти розвиткові емоційної сфери приділяється більше уваги, ніж у старших класах. Однак з точки зору гармонійності у розвитку дітей теж існують певні диспропорції. Ігри чи ігрові елементи, що використовуються, розвивають переважно сфери емоційну з фізичною чи емоційну з інтелектуальною. Поза увагою все ще залишаються ігри та тренінги духовної спрямованості.

Саме такі тренінги викликають та закріплюють вищі емоційні стани та почуття людини, допомагають формувати у дітей духовний, гуманістичні та екологічні цінності, які нам так потрібні. Подібні ігри можна використовувати, починаючи з дитячого садка, а назви їх підказує саме життя, наприклад: «Врятуй ріки від забруднення», «Заспокій іншого», «Подивись радісно».

У практичній роботі можна використати такі ігри:

Щоб урок був цікавим і ефективним, на його різних етапах можна використати кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд, учитель має дотримуватися вимог проведення дидактичних ігор. Під час цілеспрямованої підготовчої роботи учні розв'язують запропоновані кросворди з вивченої теми. Отже, кросворд, з одного боку, вносить в урок елемент гри, а з іншого - сприяє глибшому засвоєнню вивченого.

Методика гри «Морозкова атака» запозичена з телевікторини «Що? Де? Коли?». Одержавши запитання чи завдання, учасники гри протягом однієї хвилини висловлюють різноманітні гіпотези, дискутують, а по закінченню часу пропонують свою відповідь як єдине рішення.

Велике розвивальне значення мають створювані вчителем ігрові діалогічні ситуації, які спрямовані на активізацію складної аналітико-синтетичної діяльності дітей під час проведення занять з інтегрованого курсу “Я + ми». Так, розглядаючи образ світу як цілість, діти ознайомлюються з такими поняттями: світ, земля, космос, ноосфера, Батьківщина, народ, родина, сім'я.

На уроках закріплення пройденого матеріалу чи повторенні учні люблять працювати динамічними парами. [12, с.64]

Ось вдалий приклад використання гри для формування взаємин у дитячому колективі, вміння спілкуватися в групі, в парі.

Урок читання в 1 класі. Тема: «Звук і літера Ж». Учнів можна запросити на день народження літери і звука Ж. Кожній групі слід дати особливе завдання - запросити гостей - казкових персонажів, до складу імен яких входить звук [Ж]; принести подарунки: квіти, книги, ляльковий одяг; приготувати святкові гостинці з цим звуком; запросити дітей в іменах яких є цей звук; назвати звірів, птахів, комах, що завітали на день народження. Таким чином діти в цікавій формі знайомляться із звуком [Ж]. [12, с.64]

Загадка - це досить поширений жанр дитячого фольклору, метод народної педагогіки. Загадка розвиває мислення і мову дитини, її спостережливість. Кожна загадка містить нестандартне завдання, яке викликає жвавий інтерес. За допомогою загадок можна створювати проблемні ситуації на уроках української та інших мов, математики, предметів природничого циклу, а також проводити інтегровані уроки. Крім народних загадок, можна використати немало авторських загадок, що відображають явища природи, предмети побуту, техніки та ін. За допомогою загадок можна проводити нестандартні уроки у формі КВК, заочних мандрівок у світ цікавого.

На уроці кмітливості робота над текстом загадок поєднується з певною інформацією про природні явища, життя рослинного чи тваринного світу, що взагалі дуже цікавить дітей. Діти одержують домашні завдання: виготовити відгадки в малюнках, аплікації або вироби пластиліну.

І ще одною, з можливих цікавих пізнавальних ігор, являється казка. Казки використовують з метою розвитку уяви. Гра називається «Продовж казку». Дітям пропонується нібито незавершена казка, о якої треба придумати закінчення. Кожна дитина має можливість закінчити казку по-своєму, тобто має ситуацію вибору. Це зацікавлює та розвиває творче мислення і уяву.

В процесі проведення уроків математики з елементами гри реалізуються ідеї співдружності змагання, самоуправління, виховання через колектив відповідальності кожного за результати своєї праці, а основне - формується мотивація навчальної діяльності й інтерес дітей до математики.

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. На уроках математики це, зокрема, ігри: "Хто швидше?", "Магазин", "Мовчанка", "Колові приклади", "Відгадай задумане число", "Що потім?", "Геометрична мозаїка", "Де моє місце?", "Домалюй фігуру", "Закінчи приклад", "Луна", "Світлофор". [10, 12, 18]

«Мовчанка»: Основне правило: учень повинен відповідати на запитання вчителя, не вимовляючи жодного слова.

«Магічний квадрат»: Заповнити магічний квадрат так, щоб сума чисел, які стоять у будь-якому горизонтальному або вертикальному ряду, а також на будь-якій і діагоналі квадрата, дорівнювали одному й тому ж числу.

За допомогою ігрових ситуацій опредмечуються абстрактні поняття.

На уроці математики в 4 класі під час вивчення теми «Дроби» можна використати містера Дроби (намальований хлопчик, одяг якого складає орнамент з геометричних фігур розділених на одинакові частини). А далі слід запропонувати учням самостійно скласти такі запитання на знаходження цілого від числа: знайти на малюнку однакові геометричні фігури, розділені на різну кількість рівних частин; показати їх у вигляді дробу і визначити, який з них найбільший або найменший. [12, с.64]

Виконання цієї роботи, по-перше, дає змогу перенести частину розумових дій в дії практичні і закріпити результати в образі матеріального об'єкта, по-друге, дає можливість шукати вирішення самостійно. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.

«Числа - перебіжники» Хід гри: Учні поділені на три команди. З кожної виходить по 5 учнів. Їм роздають картки з цифрами й знаками дій. За сигналом діти складають приклади на додавання. Потім вчитель пропонує з цими ж числами утворити інші приклади на додавання У кожній команді один з її членів записує складені вирази на дошці. Порівнюючи пари виразів, діти повторюють переставний закон додавання. Виграє та команда, яка склала більше прикладів за відведений час і сформулювала переставний закон додавання.

«Калькулятор»: зображення моделі мікрокалькулятора, в якому екран містить проріз для встановлення чисел, результату дій над членами, про які йдеться у математичній загадці. Її загадує вчитель. [20, с.64]

Таким чином можна наводити дуже багато різноманітних навчально-розвиваючих ігор, доводити їхній виховний, навчальний і розвиваючий вплив, але завжди слід пам'ятати, що гра для дитини - це той місточок по якому вона крокує у доросле життя.

Вивчаючи споріднені слова, пропонують дітям гру «Лото». Кожен учень має картку, розкреслену на 6 (або 9) клітинок. У кожній клітинці різні слова. Вчитель - ведучий має набір коренів слів, які оголошуються послідовно всім гравцям. Діти мають проаналізувати оголошений корінь слова, виділити в кожному слові на власній картці корені слів і, якщо співпадають корені, слово закривається. Виграє той, хто найперший закриє всі слова. А тепер задумаємося, яку роботу виконав кожен учень? А дитина, захоплена грою, і не помічає, що вчиться - пізнає нові, запам'ятовує, повторює, орієнтується в різних ситуаціях, узагальнює, робить висновки.

У 2 класі на урок до дітей може з'явитися казкар-чарівник (тема: «Слова, що означають ознаки предметів»). [12, с.64]

Під час вивчення теми «Історія нашого народу» дітям слід запропонувати ігри, які дадуть змогу усвідомити поняття роду людського основної форми людського буття, усвідомити зв'язок між поколіннями.

Гра «Сімейне дерево». Під час цієї гри учням пропонується скласти «сімейне дерево». Спочатку діти визначають місце кожного на сімейному дереві, а потім створюють його, працюючи у групах. Ця гра виховує здатність дорожити такими загальнолюдськими цінностями як життя, сім'я, батько, мати, родина. [30, с.52]

Така гра має велике виховне значення, вона впливає на формування в дітей норм моралі, ближче знайомить їх з народною творчістю.

При формуванні природничих понять, зокрема під час вивчення теми «Звірі», корисно запропонувати гру «хто де живе». Капітан двох команд мусить швидко в першому випадку розселити тварин, в другому - правильно написати назви тварин на дошці.

Ще один приклад створення ігрової ситуації для рольової гри: на одному з уроків до першокласників раптом завітав "листоноша". Він роздає кільком дітям "листи" -- завдання для складання маленьких оповідань за малюнками (або опорними словами), що лежать у конвертах. З нетерпінням очікують діти цих листів, прагнучи скласти найкращий твір.

Велику розвивальну цінність становлять ігри-вправи на виключення зайвого: "Який предмет зайвий?", "Яка літера заблукала?" тощо. Особливо охоче молодші учні грають у такі ігри, які потребують активної участі всього класу. Наприклад, в ігри-заняття, де передбачаються пересування, рухи за певними правилами. [32]

Ознайомлюючись з навколишньою дійсністю, діти охоче грають у сюжетні ігри ("Ми прийшли до театру", "Я збираюся в гості" та ін.), які розвивають уяву, спостережливість, спонукають до самоконтролю. Адже учні діють у ситуаціях, близьких до їхнього життєвого досвіду. [32]

Але якщо спочатку учень зацікавлюється лише грою, то дуже швидко його починає цікавити навчальний матеріал, пов'язаний з нею. У дитини виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал (тобто вона просто буде готуватись до гри з метою не програти).

Робота за всіма напрямками виховання естетичної чуйності до природи у молодших школярів вдало поєднуються у грі. Гра сприяє розвитку у молодших школярів уміння розрізняти зовнішні виразні властивості природи.

Всі ігри, які можуть мати орієнтацію на виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи, можна поділити на три групи. Перша група - ігри, спрямовані на розвиток здатності молодших школярів розрізняти різноманіття зовнішніх виразних властивостей природних об'єктів і явищ. Друга - ігри, пов'язані із вдосконаленням уміння ставити себе на місце іншого, виявляти співчуття. Третя - ігри, які сприяють розвитку у школярів сприйнятливості до зовнішньої виразності в природі і здатності виявляти співчутливі реакції стосовно до антропоморфізованих природних об'єктів.

Перша група містить такі ігри: «Кольори», «Яких кольорів більше?», «Відмінки», «Асоціації», «Впізнай по голосу», «Що ти чуєш за вікном?», «Кого (що) тобі нагадують ці звуки», «Хто як рухається», «Зоопарк», «Чарівне листя», «Що змінилось?», «Зайвий колір», «Зайвий звук», «Картина за вікном» та ін. Майже всі запропоновані ігри передбачають виявлення школярами однієї зовнішньої виразності властивості природи. Наприклад, під час гри «Впізнай по голосу» молодші школярі після ознайомлення із записами чи імітацією «голосів» природи мають визначити, який природний об'єкт може утворювати подібні звуки (група звуків відповідає співу птаха, голосу тварин, шелесту трави і листя, шуму води і вітру). Гра розвиває здатність школярів розрізняти звук та групи звуків за висотою, силою, ритмічною організацією, тембровим забарвленням, диференціювати звуки природи. Такі ігри за правильного введення у виховний процес розвивають спостережливість, розширюють коло сприйняття естетично цінних об'єктів природи, сприяють формуванню у дітей потреби у спілкуванні з природою. [31, с.52]

До другої групи входять ігри «Визнач настрій», «Дикі та домашні тварини», «Незавершене оповідання», «Незвичайна ситуація», «Озвучення картини» тощо. Вони орієнтовані на формування умінь розрізняти і розуміти емоційні етапи товаришів, однолітків, дорослих, пізніше - звірів, птахів, рослин; створювати образи, передавати їх за допомогою різних засобів художньої виразності. Наприклад, гра «Дикі та домашні тварини» спрямована на розвиток здатності виявляти характерне у руках, особливості поведінки тварин; одухотворення природних об'єктів. [31, с.52]

Ігри третьої групи закріплюють знання й уміння, набуті під час виконання ігор перших двох груп. Під час ігор «Дивна подорож до лісу», «Гра в лісових мешканців», «Подорож до країни Див» тощо молодші школярі виявляють свою чутливість до природи, здатність до емоційної децентрації, створення образів, естетичної оцінки природних об'єктів і явищ з точки зору їх виразності.

Реальні стосунки, що складаються між гравцями, викликають переживання реальних почуттів, потребу в розумінні смаків іншої людини чи об'єкта природи, вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншим. Під час гри почуття, які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, об'єктів і явищ природи, часто переводяться в певну дію. Подібна дія може виступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування.

Введення таких ігор сприятиме формуванню в дітей елементів еколого-естетичної культури. [31, с.52]

З цієї різноманітності ігор на уроках музики доцільними є музично-дидактичні, сюжетно-рольові, та проблемно-моделюючі.

Музично-дидактичні ігри можуть бути різноманітні за завданням і змістом. Так, ігри-загадки, ігри-змагання сприяють засвоєнню, закріпленню знань, оволодінню спробами пізнавальної діяльності, сприяють формуванню в дітей навичок музичного сприймання, вміння розрізняти висоту, тембр, силу і тривалість звуку, планомірно розвивають високий, динамічний, ритмічний і тембровий слух. Ігри «Голосно-тихо», «Швидко-повільно», «Вгору-вниз», «Луна», «Дзеркало», «Веселі діалоги» та інші доцільно проводити під час ознайомлення дітей з елементами музичної грамоти, організації процесу спостереження за розвитком музики, розширення емоційного, інтонаційного досвіду, лексичного запасу. [29, с.48]

Розвиток звуковисотного слуху у першокласників починається з розпізнавання високих і низьких звуків. Для цього можна використовувати гру-загадку «Вгору-вниз». Якщо діти почули високі звуки - підіймають руки вгору, низькі - опускають вниз, середні - тримають руки на рівні грудей. Хто помилився, той програв.

Для відчуття дітьми швидкості руху можна використовувати гру «Швидко-повільно». Учитель пропонує дітям, слухаючи музику, передати рухами пальців рук (як подобається їм музика) рухливих і спокійних дітей (звучить мелодія по співом «Різні діти»).

Ігри «Здогадайся, хто прийшов» та «Знайди свій музичний інструмент» сприяють розвиткові слуху. У першій грі учень, на якого вказує вчитель («господар»), закриває очі, а інший («гість») відтворює голосом коротеньку фразу із знайомої пісні. «Господар» має впізнати по голосу, хто прийшов до нього в гості. Дані до гри залучаються інші пари дітей. [29, с.48]

Використовуючи гру «Знайди свій музичний інструмент» (сприяють розвиткові під час ознайомлення дітей з симфонічним, народним, духовим оркестром, а також під час виконання певних завдань уроку, вчитель умовно закріплює за кожним учнем певний музичний інструмент (флейта, барабан, гобой, скрипка, балалайка). Далі для слухання пропонуються музичні твори. Впізнавши звучання свого інструмента, діти умовно зображують гру на ньому.

Отже, музично-дидактичним іграм слід приділяти достатньо уваги, так як вони відіграють важливу роль.

В ході занять з етики широко використовувались вчителями такі форми, як-от: дидактичні ігри («Що було б на землі, якби зникли всі рослини? Звірі? Птахи?); сюжетно-рольові ігри («День народження», «Відвідування хворого товариша»); ігри на перервах («Добрий день!», «Лікар Айболит»); ігри драматизації («Сім'я столових приборів», «Охайна і неохайна»); вправи-тренінги, комунікативні ігри, етичний тренінг за Н. Шурковою («Людина поруч», «Конверт життєвих ситуацій», «Комплімент», «Вітання»; ігри «Чарівний стілець», «Корзина грецьких горіхів», «Пропоную-вибираю», які водночас є і груповою справою і довірливою розмовою про ті проблеми, які перешкоджають дитині, що їх вона не в змозі вирішити самостійно. [31, с.52]

Більшість цих вправ побудовано в практичній техніці «недописаного діалогу», цілком підтверджують справедливість твердження про те, що справжнє життя особистості є доступним лише завдяки проникненню в нього. Основна мета цих сучасних виховних ігор-справ - допомогти дітям вдивлятися, прислухатися, зрозуміти інших людей, вміти відгукуватися на їхні проблеми, надати звичним повсякденним ситуаціям гуманістичного забарвлення. Застосування вчителем різноманітних ігрових форм на заняттях з людинознавчих курсів дає змогу покращити взаємини у зв'язках «учитель-учень», «учень-учень», «учень-оточуючі» тощо, сприяє реалізації на практиці особистісне орієнтованого навчання і виховання, встановленню суб'єктно-суб'єктивних взаємини між педагогом і дітьми. [31, с.52]

Розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена це й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування з оточенням, із світом природи, з людьми; опановує навички і звички культурної поведінки.

Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і таку більше, ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального “Я». Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів та вихователів: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, само реалізуватися, як у процесі навчання так і в позаурочний час.

Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, виховує адекватне сприймання невдач і помилок.

В початкових класах тальки гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається.

Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні дитячі ігри. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, а за формою, і за змістом найповніше відповідають ментальності української дитини.

Висновок

Як би людина не змінювалася з часом, усі реалії її життя невидимими нитями ведуть у дитинство. Людина дорослішає, змінюється, змінюється її життя. І з часом перестає грати і гратися. Парадокс, але Людина перестає грати не тому, що дорослішає, а дорослішає тому, що перестає грати.

У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися "несерйозним" заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця.

Психологи здавна вивчають ігри дітей і дорослих, обумовлюючи їхні функції, специфічний зміст порівняно з іншими видами діяльності. В одних випадках потребу у грі трактують як необхідність дати вихід життєвій силі, в інших, природа гри полягає в задоволенні потреби у відпочинку. Гра може бути викликана і потребою в лідерстві, і, як варіант, само терапії. Можна розглядати гру і як компенсаторну діяльність, що дає змогу задовольнити нездійсненні бажання. У будь-якому випадку, жива істота, граючись, своєрідним чином навчається, розвивається, зростає.

Гра - завжди фізичне або духовне діяння, що вправляє сили людини. У грі незмінно є об'єкт додатку сил. Тому гра завжди стає проекцією якогось виду людської діяльності. Ігровий підхід є ефективним засобом спонукання до корисної діяльності й поведінки. Гра -- один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.