Увага та мислення як психологічні категорії

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації. Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ. Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні "букви", хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу "коли б чого не трапилося". Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують очевидне: "це неможливо", "я цього не розумію". За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів. Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей є загострено емоційними, афективними. Тривожні характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від небезпечного, поступитися навіть слабшому, втїкти від нього, якщо він чимось погрожує. Антровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, па свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям. Екстравсртовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

Поняття про характер

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших -- лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи).

Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують І цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона цс робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер -- це сукупність стійких індивіду а льно-психо-ЛОгічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе. Термін "характер" (від грецьк.-- "риса", "прикмета", "відбиток"). Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її' суспільній діяльності, суспільних відносинах. Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані ш доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами.

Поняття про пам'ять

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю. Пам"ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять -- неодмінна умова психічного розвитку людини.

За змістом залежно від того, що запам'ятовується І відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті; образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних, предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо. Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пам'яті -- це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається словесно-логічною.

Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності. Вона є підґрунтям утворення різних умінь І навичок, засвоєння усної та письмової мови.

Емоційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні люди-ною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й пред. мети та явища, що їх викликають.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. Коли людина ставить на меті щось запам'ятати або пригадати, йдеться про довільну пам'ять. Мимовільна і довільна пам'ять -- щаблі розвитку пам'яті людини в онтогенезі.

Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну. Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом. Довготривала пам'ять виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини. Оперативною називають пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній. Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

Запам'ятовування -- один з основних процесів пам'яті. Засадови-ми стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і в навчальній діяльності. Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним). Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань. Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.Умовами успішності довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам'ятовування тощо.

Відтворення -- один з основних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів. Найпростіша форма відтворення -- впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий об'єкт одразу ото тожнюється з раніше відомим, повністю відтворюються час, місце т інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, утруд. ненням співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що було в попередньому досвіді.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речення, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації.

Під персеверацісю розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. Образи персеверації з'являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість. До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мпемічних дій.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого, у спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами.

Поняття про емоції і почуття

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями. Емоції та почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Емоція -- це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції та почуття. Характерна ознака складних емоцій полягає в тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення (наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу).

Почуття -- це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції -- радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: "радість - горе", "любов - ненависть", "симпатія - антипатія", "задоволення - незадоволення". Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічпі емоції та почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції та почуття виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерна особливість емоцій і почуттів полягає в тому, що вони цілковито захоплюють особистість. Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різних їх варіаціях.

Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрус-трацій, пристрастей. Настрій -- це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні, які пригнічують, викликають пасивність.

Настрій -- це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Афекти - це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, ослаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку.

Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов житгя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції.

Фрустрація -- це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, утрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за іперціао, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не мас підтримки, співчутливого ставлення.

Пристрасті -- це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть -- це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети. Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Позитивні пристрасті -- захоплення працею, навчанням ~ є тією силою особистості, яка спричинює велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці.

Структура характеру

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна. У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти: спрямованість; переконання; розумові риси; емоції; волю; темперамент; повноту; цілісність; визначеність; силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе. Переконання - знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань Інших, нездатність співпереживати. Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди - слабохарактерні.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер -- це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним. Повнота характеру -- це всебічний розвиток основних його структурних компонентів -- розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Про людей з невиз-наченим характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою.

Увага - властивість психіки людини, яка виражає спрямованість і зосередженість її на визначених об'єктах, при одночасному відволіканні від інших об'єктів протягом визначеного періоду часу.

Увага виявляється у визначених конкретних психічних процесах людини: придивлятися, принюхуватися, заучувати, обмірковувати, вибудовувати логічні ланцюги і т.д. Основні функції уваги: набір значущих впливів, які б відповідали потребам певної дійсності; ігнорування інших, несуттєвих впливів; регуляція діяльності і контроль: утримання, збереження і виконання дії доти, доки не буде отриманий результат.

Увага буває довільною і мимовільною. При мимовільній увазі потік психічного життя спрямовується в тому або іншому напрямку ніби сам собою, без свідомих вольових зусиль особистості, без попереднього наміру, його називають ненависним або пасивним. Ненависна увага (пасивна) залежить від зовнішніх подразників, велику роль грає сила інтенсивності подразнення.

Довільна увага - це увага, повязана зі свідомо поставленою метою, з вольовим зусиллям. Довільна увага завжди навмисна, активна. У довільній увазі істотну роль відіграють особиста зацікавленість та значимість обєкта уваги. Стійкою називають таку увагу, що здатна протягом тривалого часу залишатися сконцентрованою на одному предметі або одній роботі.

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів, явищ, які безпосередньо впливають у певний момент на органи чуття. Відчуття виникають, як тільки наші органи чуття стикаються з тим або іншим обєктом матеріального світу, у певний момент вони перетворюються на сприймання. Відчуття поділяються на дистантні (зорові, слухові) та контактні (дотикові, смакові). Нюхові відчуття займають у цьому випадку проміжне становище.

Найбільш давньою є органічна (відчуття голоду, спраги, болеві та статеві) чутливість, потім зявилися контактні (відчуття тиску, дотику, фактурності і вібрації). Чутливість-це здатність до розрізнення величини і якості подразника. Психологічна залежність між інтенсивністю відчуття і силою подразника називається “порогом відчуттів”. Органи відчуття здатні змінювати свої характеристики, пристосовуючись до умов, які змінюються. Цю здатність називають адаптацією відчуттів

Сприймання - складний психологічний процес -це цілісне відтворення предметів і явищ обєктивного світу за умови безпосереднього впливу в певний момент на органи відчуття.

В залежності від того, який аналізатор домінує, розрізняють зорові, слухові, дотикові, нюхові і смакові. Сприйняття часу і простору грунтується на сприйнятті величини і форми предметів у певний момент часу за допомогою синтезу зорових, мязових і дотикових відчуттів. При різкій фізичній або емоційній перевтомі відбувається підвищення сприйняття звичайних зовнішніх подразників. Ці зміни називають гіперстазією.

Протилежний стан-гіпостазія, яка виражається у зниженні сприйняття зовнішніх подразників. Можуть виникати зорові галюцинації, які потрібно відрізняти від ілюзій: ефективні ілюзії найчастіше обумовлені страхом або пригніченим настроєм; вербальні ілюзії полягають у помилковому сприйнятті змісту реальних розмов навколишніх; людині здається, що в цих розмовах є натяки на якісь його непорядні вчинки і приховані погрози на його адресу.

Властивості сприйняття: цілісність-полягає в тому, що всякий об'єкт, сприймається як стійке системне ціле; контактність-стійкість, сталість образів сприйняття, що виявляється у відносній незалежності сприйнятих характеристик об'єктів від параметрів подразнення органів чуття; свідомість-важливу роль у сприйнятті грає усвідомлення інформації людиною, яка її сприймає; вибірковість-виявляється в переважному виділенні одних об'єктів з іншими.

Щоб виникали відчуття подразник повинен досягти певної сили-нижнього абсолютного порогу чутливості- це мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називаються підпороговими. Вони не викликають відчуття і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній порог чутливості визначає рівень чутливості аналізатора. Аналізатори мають різну чутливість, яка обмежується не тільки нижнім а й верхнім порогом. Верхній порог чутливості- максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчуття. Крім абсолютних порогів чутливість аналізатора характеризується також диференційним порогом. Диференц поріг - мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях. Чутливість аналізаторів, визначена абсолютними порогами, не є сталою. Вона змінюється залежно від психологічних умов, серед яких особливе місце належить адаптації.