Майже всі запропоновані ігри передбачають виявлення школярами однієї зовнішньої виразності властивості природи. Наприклад, під час гри “Впізнай по голосу” молодші школярі після ознайомлення із записами чи імітацією “голосів” природи мають визначити, який природний об'єкт може утворювати подібні звуки (група звуків відповідає співу птаха, голосу тварин, шелесту трави і листя, шуму води і вітру). Гра розвиває здатність школярів розрізняти звук та групи звуків за висотою, силою, ритмічною організацією, тембровим забарвленням, диференціювати звуки природи. Такі ігри за правильного введення у виховний процес розвивають спостережливість, розширюють коло сприйняття естетично цінних об'єктів природи, сприяють формуванню у дітей потреби у спілкуванні з природою.

До другої групи входять ігри “Визнач настрій”, “Дикі та домашні тварини”, “Незавершене оповідання”, “Незвичайна ситуація”, “Озвучення картини” тощо. Вони орієнтовані на формування умінь розрізняти і розуміти емоційні етапи товаришів, однолітків, дорослих, пізніше - звірів, птахів, рослин; створювати образи, передавати їх за допомогою різних засобів художньої виразності. Наприклад, гра “Дикі та домашні тварини” спрямована на розвиток здатності виявляти характерне у рухах, особливості поведінки тварин; одухотворення природних об'єктів.

Ігри третьої групи закріплюють знання й уміння, набуті під час виконання ігор перших двох груп. Під час ігор “Дивна подорож до лісу”, “Гра в лісових мешканців”, “Подорож до країни Див” тощо молодші школярі виявляють свою чутливість до природи, здатність до емоційної децентрації, створення образів, естетичної оцінки природних об'єктів і явищ з точки зору їх виразності.

Введення таких ігор сприятиме формуванню в дітей елементів еколого-естетичної культури [ 13, 53-54].

Залучаючи, таким чином, до цілеспрямованих спостережень вчитель розв”язує такі дидактичні завдання :

1) уточнює і збагачує їхні уявлення і поняття про відомі об”єкти;

2) формує нові поняття про зв”язок, відношення між предметами і явищами;

3) активізує різні форми сприймання;

4) навчає послідовності розумових і практичних дій під час спостереження одного чи кількох об”єкті;

5) збуджує інтерес і допитливість дітей.

Роботу з розвитку спостережливості треба організувати так, щоб максимально використати розвивальні можливості багаторазових прогулянок різними маршрутами. Наприклад, проходячи в різний час екологічною стежкою, діти уважніше помічають зміни в природі; мандкуючи стежкою “веселки”, помічають різноманітність забарвлення оточуючого; “збирають” ознаки, дієслова руху.

Багато корисного для розвитку мовлення та уяви дітей дають спостереження за слідами людей і тварин на снігу, розпізнавання вигляду засніжених дерев і кущів.

Запитання для спостережень мають активізувати мислення, викликати бажання пояснити взаємозв”язки між об”єктами, спробу сомостійно визначити елементарні залежності, зробити висновок. Наприклад, на основі спостережень діти розмірковують: “Де раніше на подвіт”ї школи починає танути сніг і чому? Де товщий сніг: у лісі чи у полі? Чим це можна пояснити?” ; “Поспостерігаємо, де раніше з”являються листочки : на гілці берези, яка стоїть у банці з водою на вікні, чи на дереві? Чому так? Який можна зробити висновок?” [ 8; 54 ].

Під час спостережень важливо домагатися стійкості довільної уваги, всебічного розгляду об”єктів. Для цього вчитель керує сприйманням дітей, накреслює уявний маршрут розгляду. Спочатку варто спрямувати увагу на основне, типове, властиве усім предметам даного виду, створити цілісне уявлення про весь об”єкт, а потім зацікавити дітей пошуком тонких ознак, деталей. Дуже важливо заохочувати дітей відображати результати спостережень у практичній діяльності: у процесі усного мовлення , під час малювання, праці, читання книжки, яку вихователь заздалегідь вибрав для закріплення результатів спостережень.

Закінчуючи спостереження, корисно, щоб діти під керівництвом вчителя з”ясували, що ж нового, незвичного вони відкрили для себе; зробили висновок про те, як саме спостерігали, за якими ознаками; що треба врахувати в майбутніх спостереженнях. Це допоможе їм поступово оволодіти спостереженням як методом пізнання.

3.3 На уроках музики

Із великої різноманітності ігор, на уроках музики доцільними є музично-дидактичні, сюжетно-рольові, та проблемно-моделюючі [ 11 ].

Музично-дидактичні ігри можуть бути різноманітні за завданням і змістом. Так, ігри-загадки, ігри-змагання сприяють засвоєнню, закріпленню знань, оволодінню спробами пізнавальної діяльності, сприяють формуванню в дітей навичок музичного сприймання, вміння розрізняти висоту, тембр, силу і тривалість звуку, планомірно розвивають високий, динамічний, ритмічний і тембровий слух. Ігри “Голосно-тихо”, “Швидко-повільно”, “Вгору-вниз”, “Луна”, “Дзеркало”, “Веселі діалоги” та інші доцільно проводити під час ознайомлення дітей з елементами музичної грамоти, організації процесу спостереження за розвитком музики, розширення емоційного, інтонаційного досвіду, лексичного запасу.

Розвиток звуковисотного слуху у першокласників починається з розпізнавання високих і низьких звуків. Для цього можна використовувати гру-загадку “Вгору-вниз”. Якщо діти почули високі звуки - підіймають руки вгору, низькі - опускають вниз, середні - тримають руки на рівні грудей. Хто помилився, той програв [ 11 ].

Для відчуття дітьми швидкості руху можна використовувати гру “Швидко-повільно”.

Учитель пропонує дітям, слухаючи музику, передати рухами пальців рук (як подобається їм музика) рухливих і спокійних дітей (звучить мелодія поспівом “Різні діти”).

Для розвитку ритмічного, мелодичного слуху можна пропонувати гру “Луна”. Вчитель співає декілька звуків або постукує нескладний ритмічний малюнок. Діти повинні повторити запропоноване (відлуння). Хто помилився, вибуває з гри.

Діти молодшого шкільного віку мають невеликий емоційно-естетичний досвід, їм важко орієнтуватися у глибинному світі настроїв, втілених у музичних творах. Тому поетапне опанування дітьми основних емоційно-естетичних модальностей має відбутися вже з перших уроків. Для цього корисна гра “Чарівна кімната”. Вчитель розповідає дітям казку про чарівну кімнату, що має чудову властивість - коли в цю кімнату заходить людина, вона одразу розцвічується у кольори і заповнюється музикою, яка так само, як і кольори, відповідає настроєві того, хто зайшов. Вчитель пропонує дітям різні за характером твори. Після слухання можна запитати: “Який настрій у людини, яка зайшла в кімнату? Які кольори переважають у чарівній кімнаті? Світлі чи темні? Як ви вважаєте, які кольори відповідають радості, суму?” [ 11 ].

Мета такої гри - допомогти дитині свідомо звернути увагу на зв'язок музики і життя, кольору і засобів художньої виразності з характером образу, про який розповідається у творі, з тим почуттям, яке несе в собі цей образ (наприклад, чим відрізняються кольори “добра” і “зла”, “радості” й “суму”).

Ігри “Здогадайся, хто прийшов” та “Знайди свій музичний інструмент” сприяють розвиткові слуху. У першій грі учень, на якого вказує вчитель (“господар”), закриває очі, а інший (“гість”) відтворює голосом коротеньку фразу із знайомої пісні. “Господар” має впізнати по голосу, хто прийшов до нього в гості. Дані до гри залучаються інші пари дітей.

Використовуючи гру “Знайди свій музичний інструмент” (сприяють розвиткові під час ознайомлення дітей з симфонічним, народним, духовим оркестром, а також під час виконання певних завдань уроку, вчитель умовно закріплює за кожним учнем певний музичний інструмент (флейта, барабан, гобой, скрипка, балалайка тощо). Далі для слухання пропонуються музичні твори. Впізнавши звучання свого інструмента, діти умовно зображують гру на ньому.

Отже, музично-дидактичним іграм слід теж приділяти достатньо уваги, так як вони відіграють не менш важливу роль [ 11 ].

3.4 На уроках читання