Аналітична психологія К.Г. Юнга

Заперечуючи результативність детерміністичного характеру наукового пізнання, Юнг звертається до напівхудожньої-напівфілософської інтуїції. З самого початку своєї діяльності як психолога він не ставився серйозно до принципу детермінізму, в період же творчого акме він свідомо і без вагань відкидає цей принцип: "... якщо я хочу зрозуміти індивідуальне людське існування, я повинен відкласти вбік усі наукові знання про середню, нормальну людину і відкинути всі теорії..." Юнг пропонує дискваліфікувати причинне розуміння як неспроможне розкрити глибинні шари людської психіки. Він неодноразово наполягає на тому, що наукове знання „задовільно розкриває тільки сучасний поверхневий шар особистості, а не колективну психіку, яка виходить із глибин темної давнини".

Альтернативою наукового дослідження людської психіки у Юнга фактично виявляється містичне осяяння. Адже і предмет його має містичний характер: колективне несвідоме і насамперед його архетипи ніколи не входять у свідомість безпосередньо, а тільки у формі архетипних уявлень -- у своєму інобутті. Якщо на початку діяльності Юнг іще розробляв експериментальний метод дослідження, то в період розробки проблеми архетипів він указував, що експеримент "ніколи не зможе досягти успіху в осягненні природи людської душі, якщо перед цим не накреслити (в містичній інтуїції) приблизно правильну картину складних психічних феноменів".

Не тільки наукова, а й будь-яка інша діяльність розуму не може розкрити адекватно людську поведінку, вичерпно проаналізувати ситуацію людського вчинку, особливо коли мова йде про світові лихоліття. Сповнений риторичного пафосу, Юнг запитує: чи врятували людський розум або добрі наміри людей від світової війни і чи зможуть вони врятувати нас від якого-нєбудь іншого катастрофічного безглуздя?

Юнг стверджує, що, залишаючись у рамках психічного, навіть в його "колективному" вираженні, пояснити причини світових воєн або інших великих соціальних зрушень не можна. В усьому винен інтелект як неадекватне знаряддя пізнання. Його безпорадність перед соціальною стихією -- ось ключ до розуміння людської історії, а найбільше -- її трагедійного змісту. Перекладання вини з факторів соціальних на фактори індивідуально-характерологічні, а зрештою -- біологічні, є сучасною науковою модою (А. Кестлер та ін.).

Праці Юнга свідчать про своєрідний "академічний" відхід від пекучих проблем дійсності, хоча на основі вивчення архетипів колективного несвідомого він намагається висвітлити духовну ситуацію сучасності. Як і переважна більшість психоаналітиків, Юнг зосереджує свою увагу на становищі людини в світі, дає оцінку культури у зв'язку з її негативним впливом на людську особистість.

Список літератури

1. Ананьев Б.Г. Психология педагогической оценки // Избр. психол. труды. - М., 1980. - Т.2.

2. Выготский Л.С. Вопросы теории и истории психологии // Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1982.

3. Гальперин П.Я. Введение в психологию. -- Р-н/Дону, 1999.

4. Дубровина И.В. и др. Психология: Учебник для студ. сред. пед. учеб. заведений /И.В.Дубровина, Е.Е.Данилова, А.М.Прихожан; Под ред. И.В.Дубровиной. -- 2-е изд., стереотип. -- М.: Издательский центр «Академия», 2002. -- 464 с.

5. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. Москва, 1990. Изучение традиций и научных школ в истории советской психологии/Под ред. А.Н.Ждан. Москва, 1988.

6. Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее. Москва, 1992.

7. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гойчарукта ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. -- 3-тє вид., стереотип. -- К.: Либідь, 2001. -- 560 с.

8. Роменець В.А., Маноха I.П. Історія психології ХХ століття: Навч.посібник/ - К.: Либідь, 1998. - 992с.

9. Тенденции развития психологической науки /Отв. ред. Б.Ф. Ломов, Л.И. Анцыферова. Москва, 1989.