Менеджмент топливно-енергетичного комплексу

Як свідчить міжнародний досвід, виведення з експлуатації ядерних установок та їх консервація -- дуже складне та витратне завдання. За даними МАГАТЕ, витрати на зняття з експлуатації реакторів на зразок ВВЕР становлять від 138 до 576 дол. США на кожну кВт ? год. електричної потужності. У середньому для блока потужністю 1000 МВт ці витрати дорівнюватимуть 360 млн. дол. США, з них на здійснення підготовчого етапу припинення експлуатації потрібно 120 млн. дол. США, на остаточне закриття

50, на здійснення етапу консервації

40, на етап витримки

20, на здійснення етапу демонтажу

130 млн. дол. США.

Починаючи з 2011 p., Україна має забезпечити коштами заходи щодо зняття з експлуатації ядерних блоків атомних станцій. Ця сума становитиме 4 млрд. 718 млн. 892 тис. (табл. 5.13).

До речі, нині у світі експлуатується 440 ядерних реакторів; США в найближчому майбутньому планує запустити ще 20, а Китай --19.

Розвиток альтернативних відновлюваних джерел енергії реалізується у рамках Програми державної підтримки розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та малої гідро- й теплоенергетики (1997 р.). На сьогодні використання відновлюваних джерел енергії в Україні (крім великої гідроенергетики) становить майже 0,5 % загального споживання первинних енергоносіїв. Технічно можливий сумарний потенціал нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії України дорівнює близько 78 млн т умовного палива на рік (100 %), який за напрямами використання поділяється таким чином:

-- вітроенергетика -- 24,6 млн ту. п. (31,4 %);

-- мала гідроенергетика -- 2,24 (2,9 %);

-- сонячна енергетика -- 4,92 (6,3 %);

-- біоенергетика -- 21,2 (27,1 %);

-- штучні горючі гази та метан шахтних родовищ -- 18,2 (16,9%);

-- інші напрями використання джерел енергії -- 12,03 млн т у. п. (15,4%).

Серед основних видів нетрадиційної енергетики, визнаних пріоритетними в Україні, вирізняють: використання біогазової енергії, малу теплоенергетику, вітроенергетику, малу гідроенергетику, використання шахтного метану та штучних горючих газів, геліоенергетику, геотермальну енергетику. Серед резервів України зі збільшення обсягів потенціалу нетрадиційних джерел енергії є молода інноваційна сфера розвитку технології паливних комірок, за якою енергія з органічних видів палива безпосередньо перетворюється на електрику. Україна -- єдина в Європі країна, котра володіє родовищем циркону -- сировини для паливних комірок, що є третім за величиною у світі. Ці ресурси дають змогу Україні долучитися до міжнародної співпраці з розбудови нової екологічно безпечної енергетики та автомобільного транспорту XXI ст.

Кошти, потрібні для зняття з експлуатації та консервації кожного блоку всіх атомних станцій України

АЕС	Енергоблок	Проектний термін закінчення експлуатації (рік)	Залишок років експлуатації з 2001 р.	Кошти, необхідні для зняття з експлуатації та консервації блоку, млн.. дол. США
Запорізька	1	2014	13	374,7
	2	2015	14	374,7
	3	2016	15	374,7
	4	2017	16	374,7
	5	2019	17	374,7
	6	2025	24	374,7
Південно- українська	1	2012	11	379,7
	2	2014	13	379,7
	3	2019	18	379,7
Рівненська	1	2011	10	270,2
	2	2012	11	270,2
	3	2016	15	408,5
Хмельницька	1	2017	16	382,4
Разом	4718,6

З погляду енергоефективності нині Україна відстає від інших європейських країн у зв'язку з застарілими технологіями радянської епохи, що використовуються в багатьох галузях економіки, неекономним використанням енергії, неефективною структурою промислового виробництва та значними масштабами тіньової економіки. Низька енергоефективність обмежує конкурентоспроможність вітчизняних виробників і негативно впливає на торговий баланс України, адже країна змушена імпортувати великі обсяги викопних енергоносіїв (нафти й газу) з Росії й Туркменістану. З метою зменшення залежності України від імпортних енергоносіїв потрібно впровадити енергоефективні технології та забезпечити ширше застосування поновлюваних джерел енергії.

3.2 Енергоефективність та енергозбереженість

Енергоефективність -- співвідношення загальних запасів основних видів енергії (ЗЗОВБ) до ВВП. Це головний показник ефективності економіки країни. До ЗЗОВЕ належать викопні види палива (вугілля, нафта, нафтопродукти, газ), а також ядерна енергія, гідроелектроенергія, поновлювані та інші джерела енергії. Співвідношення ЗЗОВБ/ВВП в Україні набагато більше, ніж в інших європейських країнах і ніж середньосвітовий показник. Використовуючи показник ВВП, вимірюваний у доларах США в цінах 1995 p., і з огляду на паритет купівельної спроможності співвідношення ЗЗОВБ/ВВП в Україні у 2001 р. становило 0,72 т у перерахуванні на нафту/дол. США, або на 177 % більше, ніж відповідний показник Польщі, і на 7 % вище показника Росії.

Середньосвітове співвідношення ЗЗОВБ/ВВП у тому самому році дорівнювало 0,24 ту. п. у перерахуванні на нафту/дол. США, а середній показник для країн -- членів Організації європейського економічного співробітництва становив 0,22 т у. п. у перерахуванні на нафту/дол. США. Якщо визначати енергоефективність як співвідношення між фактичним споживанням електроенергії і ВВП, то у 2001 р. в Україні це співвідношення становило 0,62 кВт/дол. США, що набагато більше, ніж показник європейських сусідів (0,27--0,47 кВт/дол. США), але менше, ніж російський показник, що дорівнює 0,72 кВт/дол. США (табл.).

Таблиця. Україна порівняно з іншими країнами з ринковою економікою, що розвиваються (за матеріалами Міжнародного енергетичного агентства, РіЕЕ, Міненерго України, Dragon Capital, 2001)

Показник	Україна	Росія	Польща	Угорщина	Болгарія
Потужності з виробництва електроенергії (МВт)	51,766*	213,300	29,724	8.746	13,180
ТЕЦ(МВт)	35,232	147,300	27,583	6.848	6,556
ЛЕС (МВт)	11,812	21.700	0	1,850	3,760
ГЕС(МВт)	4,708	14.300	2,141	48	2.864
Виробництво електроенергії (ТВт ? год.)	172	876	1 15	36	44
Коефіцієнт використання потужностей, (%)	38,0	46,9	55,8	47.2	38.1
Фактичне споживання електроенергії (ТВт ? год.)	123	668	125	32	24
Споживання електроенергії на душу населення (кВт ? год.)	2,531	4,635	3,241	3,230	3,066
Споживання ЗЗОВЕ (млн. т у. п. у перерахуванні на нафту)**	142	621	91	25	19
ВВП -- паритет купівельної спроможності (у цінах 1995 р., млрд. дол. США)	196	933	352	117	51
ЗЗОВЕ ВВП -- паритет купівельної спроможності (т у. п. у перерахуванні на нафту / тис. дол. США у цінах 1995 р.)	0,72	0,67	0,26	0,22	0,38
Споживання електроенергії /ВВП -- паритет купівельної спроможності (кВт ? год / дол. США у цінах 1995 р.)	0,62	0,72	0,36	0,27	0,47

Примітка. * Зважаючи на потужності з виробництва вітряної енергії в обсязі 14 МВт.

** Загальні запаси основних видів енергії, вимірювані в млн т у. п. у перерахуванні на нафту.

До 1998 р. енергоефективність України погіршувалася у зв'язку з тим, що темпи зменшення ВВП випереджали темпи скорочення споживання запасів основних видів енергії. В результаті у 1997 р. співвідношення ЗЗОВЕ/ВВП досягло 3,04 млн т у. п. у перерахунку на нафту на тисячу гривень (у цінах 1995 р.). Коли економічний спад сповільнився і ВВП почав збільшуватися з 2000 p., відповідно підвищилася енергоефективність, і у 2003 р. співвідношення споживання ЗЗОВБ до ВВП досягло 2,41 млн т у. п. Але й досі цей показник усе ще вищий, ніж у 1990 р. Тому на сьогодні енергозберігаючий потенціал України навіть більший, ніж був у 1990 р.

У 1997 р. було затверджено Державну програму енергозбереження (ДПЕЗ) на 1997--2010 pp. У розділі 1 Програми аналізується потреба України в енергії на основі структурних змін в економіці. У розділі 2 розглядаються питання енергоефективності й потенціал енергозбереження в різних галузях економіки. Загалом, енергозберігаючий потенціал України оцінюється на рівні 42--48 % споживання енергоресурсів, або в 145--170 млн. т вугільного еквівалента (100--117 млн. т у, п. у перерахуванні на нафту).

ДПЕЗ поділяється на три основних етапи:

перший (1997--2000 pp.) полягає у припиненні економічного спаду і поступовому економічному розвитку; не передбачалися значні інвестиції в енергозбереження, але очікувалася економія в обсязі 8---10 % шляхом обмеження неощадливого споживання і поліпшення контролю за споживанням енергії за допомогою установки нового контрольно-вимірювального обладнання;

другий етап (2001--2005 pp.) передбачає швидке економічне зростання на рівні 9--11 % у рік і впровадження сучасних енергозберігаючих технологій та обладнання. На цьому етапі передбачалися значні приватні й державні інвестиції в енергозбереження, оскільки технологічні заходи щодо енергозбереження є дуже ефективними і мають невеликий термін окупності;

на третьому етапі (2006--2010рр.), коли очікується стабілізація темпів економічного зростання, значні суми накопиченого капіталу можуть спрямовуватися на підтримку структурних змін в економіці, що передбачає заміну застарілого обладнання і впровадження передових енергоефективних технологій.

Відповідно до ДПЕЗ загальна внутрішня потреба у ЗЗОВЕ у 2010 р. досягне 236 млн. т у вугільному еквіваленті (163 млн. т у. п. у перерахуванні на нафту), що на 44 % більше, ніж рівень споживання 1995 p., але на 8 % менше рівня 1990 р. Прогнозується, що імпорт ЗЗОВЕ у 2010 р. становитиме 114 млн. т у вугільному еквіваленті (79 млн. т у. п.), а обсяг вітчизняного виробництва ЗЗОВЕ в тому самому році дорівнюватиме 209 млн. т у вугільному еквіваленті (144 млн. т у. п.) або 65 % усього обсягу споживання (порівняно з 47 % у 1995 p.). Передбачається, що половина збільшення частки ЗЗОВЕ вітчизняного виробництва буде отримана за рахунок енергозбереження, а інша половина -- шляхом збільшення обсягів вітчизняного виробництва палива і використання альтернативних джерел енергії. Річний потенціал енергозбереження змінюється щороку залежно від збільшення ВВП і споживання ЗЗОВЕ. Планується, що загальний потенціал енергозбереження у 2010 р. становитиме 100--117 млн. т у. п. і його представлятимуть такі сектори: паливо й енергетика (19--26 млн. т у. п.), промислове виробництво (59--65 млн т у. п.), житловий сектор (12--13 млн. т у. п.), транспорт (7--8 млн. т у. п.) і сільське господарство (З--4 млн. т у. п.).

Повна реалізація програми забезпечує загальну економію капітальних витрат в обсязі 44 млн. дол. США в період з 1996 до 2010 р. шляхом зменшення інвестицій у виробництво енергії. Ця програма повинна підвищити енергоефективність української економіки, наблизивши її до європейських стандартів, а також має високу екологічну ефективність, оскільки її реалізація сприятиме зменшенню викидів шкідливих речовин в атмосферу і забруднення навколишнього середовища.

У зв'язку з тим, що економічний спад у 1996--1999 pp. був значнішим, ніж очікувалося, встановлених у програмі планових показників енергозбереження не досягли унаслідок меншого споживання ЗЗОВЕ і браку коштів на проекти в галузі енергозбереження. У ДПЕЗ передбачалася економія в обсязі 33 млн. т у. п. у 1996--1999 p., у той час як фактичний показник становив 11 млн. т у. п., або 34 % запланованого обсягу.

Закон "Про енергозбереження" діє в Україні з 1994 р. За ним регулюються юридичні, економічні та екологічні аспекти енергозбереження підприємствами й організаціями, об'єднаннями та громадянами країни. У цьому законі енергозбереження визначається як діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві й реалізується з використанням технічних, економічних і правових методів.

При цьому енергозберігаюча технологія -- це метод виробництва продукції з раціональним застосуванням енергії, що дає можливість одночасно зменшити енергетичне навантаження на навколишнє природне середовище і кількість енергетичних відходів, які одержують у процесі виробництва та експлуатації виготовленого продукту. Нормативом витрат палива ти енергії вважається регламентована величина витрат палива та енергії для певного виробництва, процесу, продукції, роботи, послуг. Вторинні енергетичні ресурси -- це енергетичний потенціал продукції, відходів, побічних і проміжних продуктів, який утворюється в технологічних агрегатах (установках, процесах) і не використовується в самому агрегаті, але може бути частково або повністю застосований з метою енергопостачання інших агрегатів (процесів).

Відповідно до цього закону держава стимулює енергозбереження, забезпечуючи пільгове кредитування енергозберігаючих проектів і надаючи податкові пільги тим, хто використовує відновлювані джерела енергії й виробляє енергозберігаюче обладнання та матеріали. Держава перевіряє енергозбереження, здійснюючи контроль за виробництвом, переробкою і використанням енергетичних запасів, а також за відрахуваннями з державного фонду енергозбереження.

Енергозбереження в Україні також регулюється законами про альтернативні джерела енергії, про інноваційну діяльність, нафту і газ, альтернативні види рідкого й газоподібного палива і про електрику. У 1994 р. Україна підписала Європейську енергетичну хартію і ратифікувала її в лютому 1998 р. У 1997 р. Україна підписала Кіотський протокол міжнародну угоду, спрямовану на обмеження викидів в атмосферу газів, що спричинюють парниковий ефект, -- і ратифікувала його в лютому 2004 р. Оскільки за Кіотською угодою для України встановили квоту викидів забруднювальних речовин на рівні 1990 р. і обсяг промислового виробництва країни значно зменшився порівняно з 1990 р. (скорочення обсягу виробництва становило у 1998 р. 51 %, але у 2003 р. воно зменшилося до 19 %. Україна має надлишкову квоту на викид шкідливих речовин в атмосферу, яку вона може продавати іншим країнам.

Енергозбереження в енергетичному секторі спрямоване на модернізацію застарілого енергогенеруючого і розподільного обладнання, скорочення споживання палива у процесі виробництва електричної й теплової енергії, а також зменшення втрат під час передачі електричної й теплової енергії. Ці цілі можна досягти шляхом реалізації таких заходів, як:

модернізація та заміна зношеного енергообладнання;

поліпшення ефективності за допомогою впровадження сучасних систем енергопостачання;

установлення сучасних автоматизованих вимірювальних систем з метою ефективнішого обліку споживання палива, електрики і теплової енергії;

упровадження нових ефективних технологій виробництва електроенергії (наприклад, паротурбінних і газотурбінних енергоблоків, теплових енергоблоків з циркулювальним псевдозрідженим шаром, що дають змогу використовувати низькоякісне паливо);

будівництво так званих маневрених (таких, що легко включаються і виключаються) теплових енергоблоків, щоб довести їхню частку в загальному обсязі енергогенеруючих потужностей України до 18--20 %;

упровадження когенераційних технологій із продуктивністю 80--90%;

оптимізація централізованої та місцевої систем теплопостачання;

уведення системи контролю за споживанням енергії, яка б стимулювала до зменшення в години пікових навантажень і підвищення споживання енергії вночі;

реконструкція малих гідроелектростанцій;

ширше використання альтернативних джерел енергії.

У стратегії розвитку енергетики України особлива увага приділяється когенераційним технологіям, що зумовлено такими причинами:

надто висока енергоефективність когенераційних технологій з урахуванням дефіциту викопного палива в Україні;

зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу без додаткових витрат у результаті вищої енергоефективності;

потреба створення нового електро- і теплогенеруючого обладнання;

наявність вітчизняних машинобудівних підприємств для виробництва когенераційного обладнання (парових і газових турбін);

попит на когенераційне обладнання малої потужності;

поліпшення ефективності систем централізованого теплопостачання шляхом зменшення втрат тепла у процесі передачі за допомогою використання труб із теплоізоляцією та модернізації систем вимірювання і контролю за споживанням теплової енергії.

Когенераційні установки, які є в Україні, поділяються на три групи:

1) великі й відносно сучасні ТЕЦ. Вони потребують незначної модернізації, що може продовжити термін їх експлуатації на 10--20 років;

2) застарілі і муніципальні та промислові ТЕЦ меншої потужності, що потребують детальної реконструкції;

3) неефективні й застарілі установки, що повинні бути перетворені у котельні або повністю замінені на нове обладнання.

Створення нових когенераційних потужностей має ґрунтуватися на нових технологіях, що передбачають використання газу як палива (парогазові, газотурбінні та газопоршневі). У згаданій вище стратегії розвитку енергетики планується будівництво когенераційного енергоблоку потужністю 250 МВт на ТЕЦ-5, що належить Київенерго, парогазової установки потужністю 160 МВт біля м. Бровари, трьох газотурбінних енергоблоків на Сімферопольській ТЕЦ, чотирьох місцевих парогазових енергоустановок загальною потужністю 280 МВт й однієї газотурбінної енергоустановки потужністю 110 МВт з метою максимального виробництва енергії. Усі ці об'єкти мають увійти в експлуатацію до 2010 р. Але перш ніж це відбудеться, уряд має розробити і затвердити нову методику встановлення тарифів, що зробить виробництво теплової енергії прибутковим, адже нинішні тарифи на теплову енергію навіть не покривають операційні витрати енерговиробників.

З результатів розрахунків, проведених на базі прогнозних даних проекту енергетичної стратегії України до 2030 р., випливає, що в країні за допомогою енергозбереження до 2020 р. можна досягти економії енергоносіїв у загальному обсязі 470 млн. т у. п., що відповідає зменшенню витрат на їхній імпорт -- майже 38 млрд. дол. США, Передбачається, що чиста економія (із урахуванням витрат на енергозбереження) може становити у 2020 р. близько 15 млрд. дол. США. Такі переваги відповідають зниженню енергоємності ВВП більше, ніж у 4,8 рази.

Серед принципових шляхів енергозбереження вирізняють:

зменшення енергоємності продукції, що випускається на діючих підприємствах, шляхом модернізації технологій;

підвищення коефіцієнта корисної дії котлів та зниження втрат в електро- і тепломережах у процесі виробництва і транспортування електричної та теплової енергії, а також у житлових будинках;

утилізація "енерговмісних" відходів;

упровадження альтернативних екологічно чистих джерел енергії;

поступовий перехід української економіки на так звані інтелектуальні технології (комп'ютерні, телекомунікаційні, біогенні тощо) як менш енергоємніші, а також більш високорентабельні та екологічно чисті.

Інші переваги енергозбереження полягають у зменшенні техногенного навантаження на навколишнє середовище: скорочення обсягів викидів С02у 2020 р. може досягти 207 млн. т, що поліпшить умови життя населення України, а також забезпечить можливість торгувати квотами й одержувати додаткові дивіденди на впровадження новітніх технологій і взагалі на соціально-економічний розвиток країни. Крім того, шляхом енергозбереження в енергетиці можна зекономити у 2020 р. майже 323 млрд. кВт ? год. електроенергії, що дасть змогу не вводити в експлуатацію електрогенеруючі потужності у 37 ГВт і зменшити потреби в інвестиціях для галузі на 74 млрд. дол. США. Отже, проведення нової політики енергозбереження може забезпечити для країни такі дивіденди:

зменшення обсягів імпорту енергоносіїв (це особливо важливо, оскільки у процесі збільшення обсягів економіки потреби в енергоносіях зростатимуть);

можливість оновлення основних фондів та впровадження нових технологій шляхом економії коштів на імпорті енергоносіїв;

зменшення обсягів шкідливих викидів у навколишнє середовище у зв'язку з технологічним переоснащенням виробництв;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок зменшення частки енергії в собівартості продукції;

відстрочення термінів вичерпання вітчизняних невідновлюваних енергоносіїв;

поліпшення міжнародного іміджу України.

Це дасть додаткові можливості країні досягти європейського рівня соціально-економічного розвитку і забезпечити у прогнозований період її повноправне членство в Європейському Співтоваристві. Надання енергетичної безпеки -- одне з найважливіших питань, які визначають можливість сталого розвитку суспільства в країнах світу, у тому числи і в Україні.

3.3 Енергетична безпека

Енергетична безпека -- це стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також стосовно гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні та здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. З огляду на це визначення виокремлюють такі складові енергетичної безпеки: енергозабезпечення, енергетична незалежність, екологічна прийнятність та соціальна стабільність. Потрібно зазначити, що поділ на складові є умовним, тому деякі механізми та стратегічні пріоритети забезпечення енергетичної безпеки будуть загальними для різних її складових. Це зрозуміло у зв'язку з багатоплановістю самого поняття енергетичної безпеки, взаємовпливом різних її складових.

Сучасний стан енергетичної безпеки в Україні незадовільний. Однією з головних причин цього є низька ефективність виробництва, транспортування та споживання паливно-енергетичних ресурсів, брак активної політики енергозбереження в країні. Вплив заходів щодо енергоефективності на енергетичну безпеку багатоплановий та значний, що відображається на стані енергетичної безпеки.

Складна екологічна ситуація в Україні, зумовлена значною мірою шкідливими викидами підприємств традиційної енергетики, також потребує впровадження енергозберігаючих заходів. Є певна залежність між послідовним проведенням політики, спрямованої на збільшення енергоефективності (шляхом реалізації енергозберігаючих заходів) у всіх сферах національного господарства, та охороною навколишнього середовища (шляхом позитивного впливу на довкілля). Ефективне енергоспоживання в галузях економіки та населенням зменшить загальне використання енергоресурсів, що відповідно зумовить зменшення забруднення навколишнього середовища, зокрема, скорочення викидів в атмосферу газів, що виникають у промислових процесах виробництва енергоносіїв. Покращенню екологічного стану довкілля також сприятимуть упровадження енергоефективних технологій, устаткування, обладнання, побутових енергетичних пристроїв; використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії, альтернативних видів палива, що забезпечать економію або заміщення енергоресурсів, технології видобутку, виробництво та використання яких є екологічно неприйнятними. Тому під час планування і проведення політики енергозбереження та підвищення енергоефективності виробництва в Україні потрібно поєднувати ці питання з проблемами екології в єдину державну політику розвитку економіки держави. Заходи щодо енергозберігання повинні мати позитивний екологічний вплив на довкілля і, навпаки, у процесі оцінювання витрат на зменшення шкідливих викидів варто враховувати економічні вигоди від енергозбереження, тобто окупність цих витрат.

Для оцінювання екологічної прийнятності енергетичного виробництва використано показники, що враховують рівень викидів у відносному вигляді, порівняно з викидами у 1990 р. (прийнятими Україною за Кіотською угодою), та вартість ліквідації наслідків від впливу основних забруднювачів (SО2, NO2, золи і парникових газів). Результати розрахунків свідчать, що рівень екологічної прийнятності зменшується для всіх варіантів, окрім того випадку, коли рівень енергоємності ВВП поступово наближається до рівня енергоємності розвинутих країн. Для базового варіанта економічного розвитку, прийнятого у проекті Енергетичної стратегії до 2030 p., це зниження є незначним -- на ? 5 % у 2020 p., а для варіанта, де енергоємність ВВП залишається такою самою, як у 2000 p., -- дуже значним, що пояснюється як темпами збільшення виробництва і споживання електроенергії, так і темпами введення обладнання для уловлювання забруднювачів. Розвиток економіки сприяє збільшенню можливостей для оновлення обладнання електростанцій та впровадженню технологій очищення шкідливих викидів, таких як SО2, NО2 та зола.

20 грудня 2005 р. на прес-конференції в Києві Президент України Віктор Ющенко звернув увагу на рішення, прийняте Радою національної безпеки та оборони (РНБО) України, щодо нової концепції енергетичної безпеки України за шістьма напрямами. До них, зокрема, належать: проведення власної активної політики видобування енергоресурсів, досягнення зі світовими і національними компаніями домовленостей про реалізацію з початку 2006 р. кількох проектів реанімації енерговидобутку на старих родовищах. За словами Президента, за допомогою цих проектів протягом п'яти років виробництво нафти в Україні може збільшитися в 1,5 рази. Україна також має перспективи національного газовидобутку і видобутку уранової руди.

31 грудня 2005 р. Президент України підписав Указ "Про утворення Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів" № 1900/2005. У цьому документі зазначається:

"З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження, відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України постановляю:

1. Утворити Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. У зв'язку з цим внести зміну до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. № 1573 (у редакції указу від 19 грудня 2005 р. № 1784 зі змінами, внесеними указом від 30 грудня 2005 р. № 1873), доповнивши розділ III після абзацу 20 новим абзацом такого змісту: "Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів".

2. Установити, що основними завданнями Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів є:

-- проведення єдиної державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження;

-- забезпечення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв;

-- створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів;

-- забезпечення функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енергетичних ресурсів у суспільному виробництві.

3. Кабінету Міністрів України здійснити заходи, пов'язані з утворенням Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, зокрема:

-- затвердити граничну чисельність працівників Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів;

-- вирішити питання матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, у тому числі щодо його розміщення;

-- подати в місячний термін пропозиції стосовно внесення до актів Президента України змін, що випливають із цього указу;

-- привести нормативно-правові акти у відповідність до цього указу;

-- забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади їх актів у відповідність до цього указу.

3.4 Енергетична стратегія

23 березня 2006 р. у Києві відбулася презентація Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. та подальшу перспективу. Новим пріоритетом визнано використання таких паливних ресурсів, як вугілля та уран, яких в країні вистачає на власні потреби. Тобто акценти зміщуються на поліпшення потужності й побудову нових ядерних і теплових електростанцій. Кінцевою метою цієї стратегії є інтеграція Об'єднаної енергосистеми України до єдиної енергосистеми Європи з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцнення позицій України як транзитної держави нафти і газу.

Енергетичну стратегію України до 2030 р. доопрацювала робоча група, утворена Міненерго України, на основі проекту "Енергетичної стратегії України до 2030 р. та подальшу перспективу, розробленого Інститутом загальної енергетики НАН України з коригуванням вихідних даних за підсумками 2004 та 2005 pp. Під час доопрацювання стратегії враховано доручення Президента та Уряду України, результати Парламентських слухань, громадських обговорень, пропозиції депутатів Верховної Ради України, енергетичних компаній.

Стратегію розробляли згідно з Концепцією розвитку паливно-енергетичного комплексу України на 2006--2030 pp. Прогнозне оцінювання обсягів і структури споживання енергетичних продуктів ґрунтуються на статистичних даних 2004 р. та оперативних показниках за 2005 р. з урахуванням тенденцій геополітичного, макроекономічного, соціального і науково-технічного розвитків країни і має певні ризики щодо визначення цих факторів. Тому варто забезпечити постійний моніторинг енергетичної стратегії та періодичне уточнення передбачених стратегією обсягів і термінів виконання робіт з урахуванням динаміки цін на паливно-енергетичні ресурси у світі й країні, державних програм розвитку економіки, досягнень науково-технічного прогресу та інших чинників.

Отже, необхідність сталого енергопостачання населення й економіки країни, зменшення рівня енергетичної залежності, зниження техногенного навантаження на довкілля, зменшення соціальної напруги у сфері енергетики, загальне підвищення рівня енергетичної безпеки України потребують розв'язання проблем, пов'язаних із низькою енергетичною ефективністю економіки країни, значними витратами суспільства на енергозабезпечення. Тобто реалізація заходів енергетичної ефективності, за допомогою яких забезпечиться реалізація головних завдань енергетичної стратегії держави, є переважним фактором підвищення рівня енергетичної безпеки та енергетичної незалежності України.

Реалізація енергетичної стратегії України для умов базового сценарію розвитку економіки гарантує виконання завдань та вирішення питань паливно-енергетичного комплексу, основними з яких е:

1. Забезпечення в потрібних обсягах надійного та якісного постачання економіки та населення країни енергетичними продуктами, підвищення економічної ефективності та поліпшення екологічної безпеки шляхом упровадження новітніх технологій під час модернізації, реконструкції та нового будівництва енергооб'єктів.

2. Зменшення енергоємності ВВП з 0,5 кг у. п./грн у 2005 р. до 0,24 кг у. п./грн у 2030 р. (тобто у 2,1 рази) шляхом структурного та технологічного енергозбереження.

3. Оптимізація структури виробництва електроенергії за видами палива з забезпеченням співвідношення між АБС -- 52,1 %; ТЕС, ТЕЦ, блок-станціями -- 42,9 %; іншими типами генерації -- 5,0 %. Таке співвідношення виробництва забезпечує економічну роботу електростанцій та створює умови регулювання і стабільної роботи Об'єднаної енергосистеми України,

4. Забезпечення енергетичної безпеки шляхом:

-- зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх поставок палива (природний газ, нафта, уран) з 54,8 % у 2005 р. до 11,7 % у 2030 р., у тому числі за допомогою збільшення використання власного вугілля, урану, газу, нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії;

-- зростання обсягів виробництва електроенергії на власному паливі з 38,1 % у 2005 р. до 91,7% у 2030 p.;

-- диверсифікації джерел і маршрутів постачання природного газу та нафти шляхом участі України в міжнародних енергетичних проектах, зокрема, розширення участі країни у розробленні нафтогазових родовищ та розвитку нафтогазової інфраструктури за кордоном;

-- створення в країні стратегічного резерву нафти та природного газу з метою використання у надзвичайних ситуаціях та ринкового регулювання цін;

-- участі в розробленні та реалізації міжнародних енергетичних проектів.

Інтеграція української енергосистеми до європейської -- складова стратегічної мети України про входження до ЄС На відміну від країн нової хвилі розширення ЄС, Україна має досить потужні газо-, нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані 8 транспортними мережами ЄС і країн СНД, що дає змогу їй брати участь у формуванні Європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку, відігравати важливу роль в енергетичній співпраці країн СНД і ЄС Реалізація енергетичної стратегії має забезпечити перетворення України на впливового та активного учасника міжнародних відносин у сфері енергетики, зокрема, шляхом участі у міжнародних і міждержавних утвореннях та енергетичних проектах. 8 цією метою уряд повинен створювати умови для діяльності відповідних суб'єктів у таких напрямах: імпорт-експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробленні енергетичних ресурсів та спорудженні енергетичних об'єктів за межами України тощо.

Розділ 4. Удосконалення фінансового менеджменту

Завдання підвищення ефективності використання енергії у муніципальному господарстві - це найактуальніша проблема енерговитратної комунальної енергетики України. Досвід розвинених країн свідчить, що в житловому секторі за рахунок ефективного споживання енергії можна задовольнитися набагато меншою кількістю енергії без погіршення умов життя пересічних громадян.

За оцінкою Мінбуду, за виробництва, передачі, розподілу та кінцевого використання марно витрачається до 60 % теплової енергії. Однак при цьому значною проблемою є відсутність надійних даних зі споживання теплової енергії. Існуюча інформація ґрунтується переважно на нормативному споживанні або оціночних даних. Точне визначення потреб кінцевих користувачів та детальні моделі споживання спростять і оптимізують процеси проектування, розробки та удосконалення систем теплопостачання, а також сприятимуть плануванню інвестицій.

За оцінками українських фахівців, потенціал енергоефективності в будівлях складає 20-50 %. Згідно з досвідом Росії, Фінляндії та країн Балтії 30 % енергозбереження в будівлях є досяжним за достатньо низьких витрат. Втрати в розподільних та магістральних мережах є високими (до 25-30 %), але і витрати на впровадження заходів щодо їх зменшення теж будуть значними.

На думку фахівців, енергозбереження в 4-5 разів економічно вигідніше, ніж вироблення еквівалентної кількості енергії.

Заміна старих або реконструкція існуючих котелень і ТЕЦ за прогнозами, викладеними в Енергетичній стратегії до 2030 р., значно скоротить використання палива на одиницю генерованого тепла. Скорочення на 8 % до 2010 р. та 16 % до 2030 р. відповідатиме економії палива у 2,98 млн. т н. e. та 4,13 млн. т н. e. відповідно.

Одним з можливих варіантів заміни є побудова електрокотелень гідродинамічного нагріву води із системою акумулювання тепла. Особливо ефективно ці котельні працюватимуть в місцях надлишку електроенергії, використовуючи її в нічні провальні часи.

Вирішення проблем підвищення ефективності використання енергії у муніципальному господарстві можна представити за такою схемою: інформованість - стимулювання - фінансування - реалізація.

Інформованість необхідна передусім керівникам муніципальної енергетики для обґрунтованої діяльності з підвищення енергоефективності. Необхідна інформація має включати:

стан об'єктів систем постачання та споживання теплової енергії, що має бути визначений та задокументований у певних енергетичних “паспортах” або “сертифікатах”;

можливі енергоефективні заходи, що можуть бути застосовані на різних типах об'єктів, включаючи оцінки вартості та очікуваного фінансового ефекту;

усі типи ризиків, пов'язані з інвестиціями в підвищення енергоефективності та заходи з пом'якшення цих ризиків.

Стимулювання повинно мати конкретну спрямованість на постачальників енергії (наприклад, у спосіб введення заохочувальної структури тарифів), кінцевих споживачів (має включати принаймні облік та регулювання енергоспоживання та створювати мотивацію для отримувачів субсидій у житловому секторі), власників об'єктів з можливістю використання бодай частини зекономлених бюджетних коштів на реінвестування за власним рішенням.

Джерелами фінансування можуть бути: цільові поновлювані фонди; інвестиційна складова в тарифах або в розрахункових нормах споживання; пряме бюджетне фінансування і можливості реінвестування зекономлених бюджетних коштів; інвестиції від мешканців-споживачів.

Реалізовувати енергоефективні заходи мають спеціальні муніципальні служби через регіональні та муніципальні програми соціально-економічного розвитку регіону чи муніципального утворення або ЕСКО шляхом енергоефективного підряду.

Використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії (НВДЕ), вторинних енергоресурсів та місцевих видів палива

Перспективними напрямами розвитку НВДЕ в комунальній сфері є залучення теплової енергії довкілля з використанням теплових насосів і термотрансформаторів, біоенергетика (пряме спалювання відходів деревини, відходів сільського господарства і твердих побутових відходів та їх піроліз, використання біогазу, паливних брикетів тощо), видобуток і утилізація шахтного метану; сонячна й вітрова енергетика, виробництво електроенергії за рахунок надлишкового тиску доменного та природного газів.

Сьогодні постала необхідність широкого впровадження в муніципальній енергетиці України теплонасосного теплопостачання, що надасть змогу досить ефективно залучити в паливно-енергетичний баланс низькопотенційну теплоту природного середовища і промислових викидів, зокрема теплоту ґрунту, водоймищ, теплоту відхідних димових газів, застосувавши технології глибокої утилізації теплоти.

Використання теплонасосних систем (ТНС) у економічно розвинених країнах практично довело свої екологічні та економічні переваги. Науково-технічні розробки такого обладнання існують в Інституті технічної теплофізики (ІТТФ) НАН України. Реалізовувати ТНС сьогодні в Україні можуть Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе, Мелітопольський компресорний завод, Одеський завод холодильного машинобудування та ін. Доцільно також розглянути питання про придбання якісного теплонасосного обладнання іноземних фірм (Німеччина, Швеція, Данія, Австрія й ін.).

Щодо перспектив біоенергетики, то наявні в Україні річні об'єми біомаси (14,8 млн. т у. п.), виробничі, технологічні та кадрові ресурси уможливлюють вивільнення до 12,3 млрд. м3 газу на рік. Перспективним також є використання сонячної енергії, зокрема сонячних колекторів для опалення і гарячого водопостачання, сонячні обігріваючі панелі (що активно використовуються на Заході), перспективний проект ІТТФ НАНУ на базі ґрунтового акумулювання сонячної теплоти.

Підвищення ефективності управління ЖКГ та комунальною енергетикою.

Необхідною умовою успішного функціонування комунальної енергетики та інших структурних складових ЖКГ є прозорість політики державних органів щодо процесу управління та тарифного і цінового регулювання. Для цього необхідно контролювати як фізичні (теплова та електрична енергія, гаряча вода тощо), так і фінансові потоки. Успішне вирішення першого завдання залежить від ефективного автоматизованого контролю параметрів енергоносіїв, що постачаються в будівлі. Контроль теплоносіїв має здійснюватися як на виході з централізованих (районних) систем, так і на вході до споживачів (автономні лічильники тепла в будинках, індивідуальні лічильники газу, холодної і гарячої води в кожній квартирі).

Забезпечення контролю руху фізичних потоків та температури теплоносіїв дозволить оцінювати обсяги реальних послуг, їхню якість, а також реальні обсяги втрат у мережах постачання. У соціальному плані це створить аргументоване підґрунтя для одержання споживачами компенсацій за неповні й неякісні послуги енергопостачання.

Сьогодні українські регіональні органи влади (муніципалітети) відіграють обмежену роль у виробництві, транспортуванні й розподілі комунальної енергії, але вони повинні мати реальну можливість впливати на виробництво й постачання тепла, управляти споживанням енергії, активізувати функції регулятора, інвестора й джерела мотивації для ефективнішого використання енергії. Реформування сфери ЖКГ та удосконалення управління муніципальною енергетикою мають сприяти оновленню і посиленню ролі муніципалітетів у цій справі. Реформи мають включати нові форми господарювання, такі як кондомініуми в містах, приватизація об'єктів ЖКГ, надання комунальних послуг на конкурсній основі тощо. Реформування комунальної енергетики і ЖКГ загалом має забезпечити нормальні умови мешкання населення за доступними для більшості цінами (з наданням дотацій тим жителям, дохід яких не дозволяє самостійно оплачувати весь комплекс комунальних послуг). Соціальних загроз при реформуванні ЖКГ (з підвищенням тарифів за комунальні послуги) можна уникнути, якщо люди зможуть повністю оплачувати послуги за рахунок зростання своїх доходів, а послуги будуть дійсно якісними.

Зниження шкідливого впливу комунальної енергетики на довкілля.

Екологічний збиток від енергетики зазвичай має комплексний характер: забруднюються повітря, вода, ґрунти. Очевидно, що одним з кардинальних способів рішення екологічних проблем комунальної енергетики полягає у скороченні споживання енергії.

Іншими напрямами зниження шкідливого техногенного впливу комунальної енергетики на довкілля і людину є:

- залучення інвестицій в екологічно чисте виробництво енергії, зокрема застосовуючи економічні стимули та механізми його підтримки;

- поширення інформації про наукові досягнення щодо екологічно ефективних технологій комунальної енергетики, а також заохочення обміну новітньою практикою і знаннями щодо екологічно безпечних технологій між регіонами;

- застосування процедури оцінювання екологічного впливу комунальної енергетики та використання економічних інструментів, згідно з якими забруднювач має нести всі пов'язані із забрудненням витрати;

- запобігання (або мінімізація) утворенню відходів, максимально широке використання вторинної сировини, переробка відходів і використання екологічно безпечних альтернативних матеріалів;

- широке впровадження нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії.

Важливе значення для екологізації комунальної енергетики має систематичне проведення регіонального та міського моніторингу навколишнього природного середовища. Слід зазначити, що складна система житлово-комунального господарства сучасного міста потребує комплексного вирішення проблеми екологізації. При цьому йдеться не про окреме вдосконалення енергетичної сфери міста, а про ефективне вдосконалення екології всієї системи екополісу. До таких рішень, крім екологічно „чистої” комунальної енергетики, слід віднести рішення щодо житлового будівництва, інженерної інфраструктури міста, його транспортної системи тощо.

Реалізація у сфері комунальної енергетики проектів спільного впровадження в рамках міжнародного співробітництва згідно з Кіотським протоколом дозволить залучити фінанси для поліпшення стану місцевого господарства та довкілля регіонів.

Таким чином, виходячи з аналізу стану муніципальної енергетики, досвіду її реформування в європейських країнах, можна дійти таких висновків і надати такі пропозиції щодо напрямів реформування систем теплозабезпечення в регіонах України.

1. Муніципальна енергетика України потребує як технічного переоснащення на основі передових технологій, так і реформування відносин у сфері теплозабезпечення.

2. Системи централізованого теплопостачання потребують інвестування програм щодо:

освоєння серійного виробництва та впровадження основних видів сучасного теплоенергетичного обладнання, зокрема високоефективних опалювальних котлів (з ККД понад 85 %);

заміни зношених теплових мереж, впровадження на теплотрасах сучасних попередньо ізольованих труб та ефективної теплоізоляції з нових матеріалів;

реконструкції теплових пунктів з установкою в них автоматизованих теплообмінників;

здійснення спільної роботи ТЕЦ і котелень на загальні теплові мережі;

будівництва високоефективних TЕЦ з парогазовим циклом;

впровадження прогресивних технологій спалювання твердого палива;

застосування комп'ютерних технологій для управління системами тощо.

3. Разом з централізованими системами мають розвиватися системи автономного теплозабезпечення, обсяги впровадження яких залежать від місцевих умов та потреб. Основними заходами щодо впровадження децентралізації систем мають бути:

створення малих теплоелектроцентралей (міні-ТЕЦ) малої і середньої потужності з використанням сучасних газотурбінних і газопоршневих двигунів як надбудов над існуючими котельнями;

розширення виробництва вітчизняних автономних систем опалення різного масштабу на основі використання різних (доступних в даному регіоні) видів палива;

створення вітчизняних автономних систем теплозабезпечення на основі використання НВДЕ, зокрема сонячної енергії та енергії довкілля.

4. Реформування сфери ЖКГ та удосконалення управління, що потребує таких кроків:

розширення можливостей органів місцевої влади щодо реального впливу на виробництво постачання і споживання тепла;

забезпечення автоматизованого контролю фізичних потоків теплоносіїв та їхніх параметрів від виробництва до споживання;

створення ринку тепла, де його ціна визначатиметься реальними витратами та нормальним рівнем прибутку постачальників;

виключення практики формування бюрократичних перепон для впровадження автономних систем теплозабезпечення за бажанням споживачів;

поступового переходу в містах від традиційних житлово-експлуатаційних ділянок (ЖЕД) до створення об'єднань співвласників будинків (кондомініумів);

законодавчої розробки механізмів приватизації об'єктів ЖКГ та поступової передачі функцій державних житлових організацій приватним фірмам за результатами конкурсів;

впровадження конкурсних принципів надання комунальних послуг населенню у сфері обслуговування й експлуатації житлового фонду;

проведення просвітницької роботи з населенням щодо переваг і ефективності створення кондомініумів.

5. Неабиякий внесок у вирішення проблем теплозабезпечення може зробити використання нетрадиційних джерел, вторинних ресурсів, для чого потрібно вжити таких заходів:

активно залучати у паливні ресурси альтернативних видів газу: біогазу, газу звалищ, шахтного метану, доменного, мартенівського і супутнього газу нафтодобування, некондиційного природного газу, розчиненого газу геотермальних вод;

активно використовувати місцеві види палива: буре вугілля, дрова, відходи деревообробки, солому, тверді побутові відходи, торф, лушпиння, інші види біомаси та їхні суміші;

забезпечити спорудження та освоєння демонстраційних дослідно-промислових установок теплонасосних систем.

6. Крім удосконалення сфери постачання енергії, потрібно вжити заходів щодо економної її використання та зменшення впливу на довкілля, зокрема:

запровадити систему стимулювання енергозбереження, а саме:

державну компенсацію кредитної ставки банків для підприємств, що взяли кредит на реалізацію енергоощадних заходів;

компенсацію частини витрат населення на запровадження енергоощадних заходів у житлових помешканнях;

впровадження мотиваційних механізмів при формуванні тарифів для зниження нормативних і понаднормативних втрат тепла;

впровадження дієвих механізмів використання пільгових тарифів на нічне споживання електроенергії;

запровадити всебічний облік і контроль, для чого необхідно улаштувати індивідуальні лічильники тепла, термостати гарячої води;

поширити застосування послуг муніципальних енергосервісних компаній;

запровадити системи, що дозволяють оптимально використовувати тепло для опалення житла (електричні накопичувачі тепла для акумулювання його вночі та споживання протягом доби, кабельні системи типу „тепла підлога”, „тепла стіна”);

задіяти механізми, передбачені Кіотським протоколом (проекти спільного впровадження, торгівля квотами на викиди парникових газів);

впровадити економічні санкції, згідно з якими забруднювач у сфері комунальної енергетики має нести всі витрати, пов'язані із забрудненням довкілля;

організувати переробку відходів за екологічно чистими технологіями з виробництвом електроенергії.

енергетичний україна ризик фінансовий менеджмент

Висновки

Виконання енергозберігаючих заходів, що розроблено, за стратегічними напрямами буде сприяти створенню сучасних, високопродуктивних, підприємств, з економним використанням енергоресурсів і здатністю ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки.

Впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів в галузі забезпечить ефективне виробництво високотехнологічної, конкурентноспроможної вітчизняної продукції, поліпшення якості життя громадян, надасть належну відповідь викликам сучасності.

Можна виділити наступні основні шляхи енергозбереження, що забезпечать суттєве поліпшення стану справ в Україні з використанням енергетичних ресурсів:

Дотримання існуючих норм та нормативів споживання енергоресурсів у виробництві.

Оптимізація витрат енергоресурсів на вироблення продукції у галузях на основі розробки прогресивних норм та нормативів.

“Мала” реконструкція/модернізація існуючих виробництв на окремих енергетичних об'єктах підприємств .

Докорінна реконструкція/модернізація основного технологічного та енергетичного устаткування й обладнання підприємств.

Впровадження нових енергозберігаючих технологічних процесів і устаткування й обладнання підприємств.

Найширше застосування устаткування з утилізації вторинних енергоресурсів.

Поступова заміна традиційних видів енергоресурсів з альтернативних та відновлюваних джерел енергоресурсів.

Доведення до необхідного технічного рівня існуючих розробок устаткування, обладнання, пристроїв та приладів, необхідних задля впровадження енергозберігаючих технологій.

Галузі, утворюють ядро української економіки, і відповідно використовують більшу частку енергоресурсів країни.

А) Гірничо-металургійний комплекс.

Запропоновано 227 енергозберігаючих заходів по усім підгалузям ГМК України.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

одержати вагомі результати в економії паливно-енергетичних ресурсів, досягнути до 2017 р. скорочення у розмірі 9,24 млн т у.п. на рік, що складає 19,0 % від загальної кількості ПЕР, спожитих у 2007 р. Крім того, суттєво, більш ніж на 50 % скоротити споживання природного газу;

наблизити економіку України до світових нормативів споживання, насамперед, ЄС;

створити матеріальну основу для впровадження альтернативних та відновлювальних джерел енергії.

Б) Машинобудівний комплекс.

Запропоновано 264 енергозберігаючих заходів по усім підгалузям машинобудівного комплексу України.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

одержати вагомі результати в економії паливно-енергетичних ресурсів по машинобудівній галузі до 2017 р. у розмірі 1,85 млн т у.п. на рік, що складає 39,9 % від загальної кількості ПЕР, спожитих у 2007 р.;

наблизити економіку України до світових нормативів споживання, насамперед, ЄС;