Проблема епістемічного статусу правил: Вілфрид Селарс про матеріальні правила висновування

Отже, успішний вжиток мови полягає не так у звіті про позамовні характеристики даного емпіричного стану справ, як в усуненні епістемічної альтернативи, від якої і залежить семантика дескриптивних предикатів, а це значить, що ця семантика ґрунтується на матеріальних правилах, а не на безпосередньому стосункові до позамовної реальності. Ба більше, семантика висловлювань «Цей стілець є червоним» або «Йде дощ», що здійснені в певній емпіричній ситуації, не лише усуває їхні епістемічні альтернативи «Цей стілець є зеленим» або «Йде сніг», а й також необхідно передбачає знання про ці альтернативи, без яких наші висловлювання не мали би об'єктивної значущості. Це було би неможливо (а отже, неможливим би був й успішний вжиток мови), якби ми ототожнювали наші висловлювання із конкретними емпіричними станами справ. Проте об'єктивна значущість наших висловлювань про світ можлива на підставі одночасності (Селарс називає це збігом, coincidence) нашої реакції на емпіричний стан справ із епісте- мічно коректним ужитком дескриптивного предикату ф.

(у) Чи є епістемічно коректний вжиток дескриптивних предикатів емпіричним твердженням? Таке питання виникає на тлі епістемічного статусу зв'язку між дескриптивним предикатом та емпіричним станом справ. Чи є такий зв'язок емпіричним? Селарс порушує цю проблему так: «“(Мовою Шмідта) "rot" означає червоний” (S1), здається, стверджує емпіричний зв'язок між "rot", ужитим Шмідтом, і класом червоних об'єктів» [Ibid.]. Проте твердження «“(Мовою Шмідта) "und" означає і” (S2) навряд чи можна витлумачити так само» [Ibid.]. Очевидно, що сполучник «und» не становить вивченої відповіді на емпіричний стан справ, не є дескриптивним предикатом та емпіричним твердженням, а його переклад іншою мовою буде узгодженням із правилами цієї мови, які й визначають його семантику. Теза Селарса полягає в тому, що «rot», який, на відміну від «und», є дескриптивним предикатом, також не є емпіричним твердженням, а його адекватний переклад іншою мовою буде перекладом на правила цієї мови, які надають йому його концептуального значення. Якщо коректний вжиток дескриптивних предикатів передбачає усунення епістемічної альтернативи, а отже, й необхідне знання про таку альтернативу, тоді переклад дескриптивних предикатів з однієї мови на іншу буде узгодженням системи правил однієї мови з правилами іншої мови, які, за наявності епістемічної альтернативи, дають нам змогу коректно вживати дескриптивні предикати. Іншими словами, ми не можемо перекласти іншою мовою нашу реакцію на емпіричний стан справ, а лише правила, які таку реакцію уможливлюють. Отже, німецьке висловлювання «Dieser Stuhl ist rot» чи італійське висловлювання «Questa sedia и rossa» є не емпіричними твердженнями, а вислідом із матеріального правила, що в конкретній емпіричній ситуації може усунути епістемічну альтернативу, тобто ці висловлювання увиразнюють правила мовного вжитку, а не безпосередню реакцію на емпіричний об'єкт.

(5) Ці аргументи спонукають Селарса до одного з ключових висновків його дослідження, а саме думки про радикальну помилковість розподілу правил на синтаксичні, що встановлюють формальні зв'язки між символами в реченні, та семантичні, за допомогою яких дескриптивні терміни набувають позамовного значення, тобто стають емпіричними твердженнями. Як ми з'ясували вище, усунення епістемічної альтернативи як вираз успішного вжитку мови та умова об'єктивної значущості наших висловлювань про світ можливе на основні одночасності коректного застосування дескриптивного предикату та реакції на конкретний емпіричний стан справ у конкретній епістемічній ситуації. Ми не можемо відокремити правила вжитку дескриптивних предикатів від їхнього вжитку. Спроба такого відокремлення (на кшталт Карнапового «безпосереднього вислі- ду» як формальної значущості зв'язку між частинами речення) призводить до епістемічного ізолювання мови, семантика речень якої залежить від доступу до позамовних об'єктів.

Отож речення «Цей стілець є червоним» за умови дотримання правил його формулювання буде не лише коректним застосуванням дескриптивних предикатів та усуненням епістемічної альтернативи, а й водночас нашою епістемічною реакцією на червоний предмет. Те саме речення, вжите щодо емпіричного стану справ «Йде дощ», свідчитиме про недотримання правила його вжитку, а не про порушення семантичного правила, яке надає дескриптивному предикатові позамовного значення. Тому речення «Йде дощ, як наслідок, вулиці будуть вологими» становить вираз матеріального правила, тому що одночасно не може мати формальну значущість й не бути описом емпіричного стану справ, тобто світос- тосунком. Цей висновок Селарс стисло формулює так: «Дотримання правила тягне за собою (entails) впізнання обставини, до якої воно стосується» [Ibid. 336].

(є) Проте не кожна реакція на емпіричні стани справ полягає в дотриманні правил, адже, як я прояснив вище, нормативність матеріальних правил оперативна, а не універсальна. Цю оперативність матеріальних правил Селарс увиразнює так: «Однорідність (uniformity) у поведінці є підпорядкованою правилам не як однорідність, тому що тоді всі звичні реакції (habitual responses) були би дотриманням правил, що, авжеж, не так, а як трапляння (occurring)» [Ibid.]. Ця думка, на перший погляд, розмиває критерії правильної Прикметник «правильний» у цьому контексті я вживаю в сенсі «підпорядкований правилам». поведінки, адже навіть буденна комунікація була би неможливою, якби наші висловлювання були сформульовані всупереч правилам конкретної обіжної мови. У цьому контексті Селарс радше за все має на увазі дотримання правил як акт пізнання, який в буденних ситуаціях даватиметься взнаки лише в разі їхнього недотримання. Як наслідок, межі епістемічно правильної поведінки збігаються з межами оперативного дотримання правил.

Отже, у статті я запропонував свою реконструкцію семантичного аргументу Селарса, суть якого полягає в обґрунтуванні епістемічної залежності невиснува- ного знання від матеріальних правил висновування, семантична функція яких не позичена із досвіду позамовних характеристик емпіричних станів справ. Якщо спробувати узагальнити Селарсів семантичний арґумент з огляду на згадану у вступі проблему зв'язку концептуальних і чуттєвих складових нашого світосто- сунку, то остання частина Селарсового аргументу - мовність дескриптивних предикатів, яка свідчить про цілковиту епістемічну залежність невиснуваного знання, - викриває його автора як радикального концептуаліста. Навіть елементарне висловлювання про світ неможливе без участі матеріальних правил, а отже, понять. Наш епістемічний світостосунок не є безпосереднім, натомість його опосередковує засвоєння мови в найширшому сенсі цього слова: від вивчення елементарних правил мовної поведінки до участі в комунікативних практиках і засвоєння мовної традиції.

На цьому тлі видається дивним Селарсове приписування критикованої ним залежності семантики нашого світостосунку від досвіду позамовних характеристик емпіричних станів справ Кантовому трансцендентальному підходові [Sellars 1953a: 336-337; 1953b]. Проте об'єктом його критики є радше концепція прагматичного a priori, розроблена американським філософом Чарлзом Ірвинґом Льюїсом [Lewis 1923], який претендував на адаптацію Кантового вчення У цьому контексті див. критику Кенесом Вестфалем кривотлумачень Кантового вчення, припущених Льюїсом в його opus magnum Mind and the World Order (1929) [Westphal 2010: 403-412].. Утім, висвітлення Селарсової рецепції Канта і справжнього предмета його критики вимагає окремого дослідження.

Список літератури / References

1. Brandom, R. (1997). Study Guide. In W. Sellars. Empiricism and the Philosophy of Mind (pp. 119-181). Cambridge, Mass.: Harvard UP.

2. Brandom, R. (2009). Pragmatism, Inferentialism, and Modality in Sellars' Arguments against Empiricism. In W. A. deVries (Ed.), Empiricism, Perceptual Knowledge, Normativity, and Realism. Essays on Wilfrid Sellars (pp. 33-61). Oxford, & New York: Oxford UP.

3. Brandom, R. (2015). From Empiricism to Expressivism. Brandom reads Sellars. Cambridge, Mass.: Harvard UP.

4. Carnap, R. (1934). Logische Syntax der Sprache. Wien: Julius Springer.

5. Carnap, R. (2001). Logical Syntax of Language (A. Smeaton, Trans.). London: Routledge.

6. DeVries, W. A., & Triplett, T. (2000). Knowledge, Mind, and the Given: reading Wilfrid Sellars 's «Empiricism and the Philosophy of Mind», including the complete text of Sellars's essay. Indianapolis, In.: Hackett Pub.

7. McDowell, J. (1996). Mind and World. . Cambridge, Mass.: Harvard UP.

8. McDowell, J. (2009). Why Is Sellars's Essay Called «Empiricism and the Philosophy of Mind?» In W. A. DeVries (Ed.), Empiricism, Perceptual Knowledge, Normativity, and Realism. Essays on Wilfrid Sellars (pp. 9-32). Oxford, & New York: Oxford UP.

9. Lewis, C. I. (1923). A Pragmatic Conception of the A Priori. The Journal of Philosophy, 20(7). 169-177.

10. O'Shea, J. (2007). Wilfrid Sellars. Naturalism with a Normative Turn. Cambridge [UK], & Malden [Mass.]: Polity Press.

11. Sellars, W. (1953a). Inference and Meaning. Mind, 62(247), 313-338.

12. Sellars, W. (1953b). Is There a Synthetic a Priori? In Philosophy of Science, 20(2), 121-138. Sellars, W. (1997). Empiricism and the Philosophy of Mind. Cambridge, Mass.: Harvard UP.

13. Sosa, E. (1997). Mythology of the Given. In History of Philosophy Quarterly. 14(3), 275-286. Westphal, K. R. (2010). Kant's Critique of Pure Reason and Analytic Philosophy, In P. Guyer (Ed.), The Cambridge Companion to Kant's Critique of Pure Reason (pp. 401-430). Cambridge, UK: Cambridge UP.

Размещено на Allbest.ru