Мислення як діяльність у вимірах смислу та інтерпретації: соціально-філософський аналіз

В контексті філософської герменевтики «поле» інтерпретації значно розширюється. Тепер вона не зводиться лише до методу роботи з текстами, а має справу з фундаментальними проблемами людського буття в світі. Інтерпретація елементів мови, слова також змінила свою природу. Для Г.-Г. Гадамера, мова це універсальне середовище, в якому забобони і думки як «схеми досвіду» стають можливими для досягнення розуміння, і спосіб цього здійснення є інтерпретація. Мислитель допускає можливість багатьох інтерпретацій, що ставить проблему істини, «правильності», гіпотетичності інтерпретації; виходить, що питання про істину постає тепер питанням про проявлення буття для «розуміючого» буття. Отже, множинність і навіть конфлікт інтерпретацій є не недоліком, а достоїнством розуміння, яке виражає суть інтерпретації. В кожній інтерпретації розуміння передбачає осмислення в тій мірі, в якій осмислення розвиває розуміння.

З точки зору Г.-Г. Гадамера буття, яке може бути зрозуміле, є мова, і це не лише мова людей, але й мови природи, науки і мистецтва, зрештою мова, на якій «говорять» (виявляють себе) речі. Об'єктивна необхідність інтерпретації мовних (а також метафоричних) і символічних об'єктів, текстів укорінені в їх неповноті, незавершеності і багатозначності, в існуванні прихованих довербальних і до рефлексивних феноменів, наявних ідей, понять і одночасно забобонів. Експлікація, наступна інтерпретація цих елементів істотно змінюють розуміння смислів і значень об'єктів пізнання. Але, як підкреслює Г.-Г. Гадамер, «інтерпретатор не в змозі реалізувати повністю ідеал власної неучасті» [10], тому в інтерпретацію разом з історичним мисленням входить і його «горизонт витлумачення». Тобто включаються і належні йому поняття та уявлення. В рамках концепції «комунікативної раціональності» цю думку підтримує також Ю. Хабермас. Він стверджує, що «світ традиційного смислу відкривається інтерпретатору тільки в ній мірі, в якій йому при цьому прояснюється одночасно його власний світ» [11]. Той, хто мислить, бачить і розуміє, встановлює комунікацію між двома світами.

Результати дослідження

Отже, інтерпретативна діяльність людини як суб'єкта мисленнєвої діяльності невід'ємна від її буття, котре, як вже зазначалося, є буттям в культурі, суспільстві. Воно постає, якщо осмислюється, в якості такого, що завжди витлумачене певним чином, і об'єктивна потреба у витлумаченні викликана не лише різними позиціями, «перспективами» у відношенні суб'єкта до світу в процесі його осмислення, але і безкінечною мінливістю самого світу. Для розуміння сутності інтерпретативної діяльності як діяльності мисленнєвої важливим є те, що людина не виходить до світу безпосередньо, а через символізм, знакові, в особливості мовні, об'єктивації в цілому через «символічні універсуми». Вони в певному вимірі концептуалізують буття, оскільки увібрали різні області і аспекти значень, і задають предметні смисли, котрі вимагають свого витлумачення при здійсненні не лише пізнання, але і будь-якого виду діяльності. Увесь світ природа, суспільство, культура «твориться», здобуваючи смисли, включаючись у безмежний «смисловий світ», і, відповідно, «перебуваючи в цьому світі, осмислюючи його, спирається на ці смисли, «вписується» в них, проектуючи їх на реальність, діючи у відповідності з ними, осмислюючи і витлумачуючи їх» [4]. Це означає, що сутність інтерпретації не зводиться до певної операційно-методологічної діяльності, а виходить за її межі в сферу фундаментальних основ пізнання і мислення.

Таким чином, саме через діяльність мислення, пізнання символічного світу та наукового знання постає як духовне освоєння світу та соціальної реальності. Визнаючи істотну роль мислення як провідної форми символізму, філософія приходить до проблеми розуміння і розшифровування соціокультурних символів, пошуку смислу, що спонукає до аналізу проблем інтерпретації та її онтологічних передумов. Звернення до цих важливих для пізнавальної діяльності ідей дає вагомі аргументи для визнання того, що існування людини не лише у фізичному, але і у соціальному аспекті створює об'єктивну необхідність в інтерпретативній, тобто творчій мисленнєвій діяльності, спрямованій на символічний універсум.

Література

1. Мамардашвили, М. К. Как я понимаю философию [Текст] / М. К. Мамардашвили. М.: Прогресс, 1992. 416 с.

2. Швырев, В. С. О деятельностном подходе к истолкованию «феномена человека» [Текст] / В. С. Швырев // Вопросы философии. 2001. № 2. С. 107-115.

3. Гуссерль, Э. Логические исследования. Картезианские размышления [Текст] / Э. Гуссерль. М.: АСТ, 2000. 752 с.

4. Микешина, Л. А. Философия познания [Текст] / Л. А. Микешина. М.: Прогресс-Традиция, 2005. 465 с.

5. Кримський, С. Б. Запити філософських смислів [Текст] / С. Б. Кримський. К.: Парапан, 2003. 240 с.

6. Крымский, С. Б. Философия как путь человечности и надежды [Текст] / С. Б. Крымский. М.: Курс, 2000. 380 с.

7. Бахтин, М. М. Эстетика словесного творчества [Текст] / М. М. Бахтин. М.: Искусство, 1979. 423 с.

8. Майданов, А. С. О смысле вообще и о смысле мифов особенно [Текст] / А. С. Майданов // Опыт и смысл. М.: ИФРАН, 2014. 203 с.

9. Кассирер, Э. Философия символических форм [Текст] / Э. Кассирер. СПб.: Университетская книга, 2002. 280 с.

10. Гадамер, Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики [Текст] / Х.-Г. Гадамер. М.: Прогресс, 1988. 704 c.

11. Хабермас, Ю. Познание и интерес [Текст] / Ю. Хабермас // Философия науки. 1990. № 1. С. 94.

Рекомендовано до публікації: д-р філос. наук, професор Борінштейн Р. Є.

Размещено на Allbest.ru