Формування та розвиток історичної свідомості студентської молоді в Україні в період суспільних трансформацій (соціально-філософський аналіз)

Шостий розділ - „Молодь у міжнародному діалозі істориків: наука і політичні маніпуляції” - присвячено аналізу суперечностей формування історичної свідомості молоді, представників різних народів, країн і культур. Молодь є органічною складовою людського загалу країни, народу, нації. Тому її свідомість в загальних рисах віддзеркалює культуру й духовність народу, які склались на сьогоднішній день. Одночасно молодь є особливою соціально-демографічної групою. Важливішими групоутворюючими ознаками молоді більшість авторів визнають вікові характеристики та пов'язані з ними особливості соціального положення, а також зумовлені одними та другими соціально-психологічні властивості. Так, В.Т. Лисовський визначає молодь „як покоління людей, які проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні функції; в залежності від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатись від 16 до 30 років”; І.С. Кон визначає молодь як „соціально-демографічну групу, що виокремлюється на основі сукупності соціально-демографічних характеристик, особливостей соціального положення та зумовлених тим та іншим соціально-психологічних властивостей”.

Таким чином, молодь покликана з одного боку наслідувати та відтворювати як соціальну структуру соціальних відносин, так і культурно-історичну традицію, що склались на момент її становлення, з іншого - брати участь в їх активному вдосконаленні та перетворені. Цілком логічним є перенесення пізнавальних та перетворюючих етапів соціалізації особистості в цілому на засвоєння та наслідування культурно-історичної традиції зокрема. Молода людина в процесі соціалізації не лише засвоює соціальні норми, культурні цінності, традиції, а перетворює їх у власні цінності, інтереси, потреби. Якщо для пізнавального етапу соціалізації домінуючим способом діяльності є імітація, то для перетворюючого - новаторство.

Наукову проблематику в цій частині міжнародного діалогу практично витіснила політична маніпуляція історією, яка вкрай негативно позначається на свідомості й почуттях молоді незалежно від того, з якого боку вона здійснюється. В історичній науці існують декілька так званих „наскрізних” тем, що постійно викликають гарячі дебати і є конфліктногенними для будь-яких взаємодіючих сторін. Як правило і у стосунках між окремими країнами є рани, що кривавлять століттями. Якщо взяти для зразка відносини між Росією і Україною, то це Переяславська Рада, що пройшла під керівництвом Богдана Хмельницького, голодомор на Україні 30-х років минулого століття і цим перелік не завершується. Серед ідеологемно-міфологемної складової історичної свідомості чільне місце займають положення, сформовані історичною наукою радянського періоду вітчизняної історії. Сюди відносяться, зокрема, твердження про Київську Русь, як „колиску трьох братніх народів - російського, українського й білоруського”, російського народа як „старшого брата”, формування нової історичної спільності людей - „радянський народ”, неминучість приходу ери комунізму як закономірного й вирішального етапу історичного поступу. Намагаючись протистояти проросійській імперській і прокомуністичній ідеології, українська національно орієнтована інтелігенція, в свою чергу, формувала й активно поширювала так звані опозиційні міфи націоналістичного спрямування, зокрема, про „винятковість української нації”, її „арійське” походження, месіанську роль в історії тощо”. У відносинах між СРСР та гітлерівською Німеччиною вразлива точка - наявність таємного протоколу про поділ Європи. Між Україною та Польщею - це історія українсько-польського військово-політичного протистояння на землях спільного проживання двох народів в роки Другої світової війни, що й досі залишається найбільш дискусійною темою обох історіографій і найбільш болючою проблемою в сучасних україно-польських гуманітарних взаєминах. Інформація, що напрацьована історичною наукою, запускається по комунікативним каналам, що функціонують у суспільстві і таким чином впливають на свідомість громадян країни, формуючи у них відповідні образи, ідеали, збуджуючи „демонів печер”, викликаючи страх і таке ін. Політична маніпуляція - це стратегічна дія, що завжди монологічна на відміну від комунікативної дії. Таким чином, маніпуляційний вплив, особливо у політичній сфері, здійснюється приховано і, за умови успішного впливу, аудиторія приймає необхідне маніпулятору рішення, вважає це рішення власним, прийнятим без будь-якого примусу та втручання інших сил.

Мета „маніпулятора” - дати молоді такі історичні знання, які б замінили істинний контекст історії і тим самим, змінили образ даного контексту у нашому сприйнятті. Маніпулятор нав'язує такі зв'язки свого тексту або учинку з реальністю, таке їх тлумачення, щоб наше уявлення про дійсність було виправлено в бажаному для маніпулятора напрямі. А це означає, що така заміна корегує нашу поведінку. При цьому ми будемо впевненими, що вчиняємо у повній відповідності до наших власних бажань та намірів. Використання історичних знань в ході маніпулювання свідомістю молоді детермінується загальним механізмом здійснення маніпулятивного впливу за принципами конструювання інформаційного потоку. Саме історичний тип знань супроводжується, як правило, інтерпретацією, поясненнями, уточненням контексту і загальної картини подій, що веде до відтворення неявних або спеціально прихованих зв'язків. Тут дійсно ціла низка можливостей прикрасити, сховати, виставити, приглушити, підняти, актуалізувати історичний факт та його наслідки для сьогодення. Завдання історичної науки і освіти полягає в тім, щоб захистити молодь від маніпулятивних впливів, донести до неї істинне знання і значення історичних фактів, сформувати свідомість, що корелюється з дійсністю, а не суперечить їй. Особливе значення мають у цьому зв'язку міжнародні зустрічі молоді, обговорення тих чи інших історичних подій, особистостей, героїв, мотивів їх вчинків тощо. На жаль, на міжнародному рівні історичний діалог молоді ледь жевріє.

У сьомому розділі - „Історія та міфологія: консонанси та контрапункти” - аналізується проблема достовірності історичного знання, яка особливо загострилася десь всередині 1980-х років. Для вітчизняної науки дискусії були викликані насамперед природнім бажанням ліквідувати „білі плями” в нашій історії, відшукати справжній, прихований її сенс. Однак в міру відмови від політичної ангажованості історичних досліджень з'ясувалось, що істориків цікавить не стільки власне політична історія, які б таємниці вона не приховувала, скільки її культура. Виявилось, що без розуміння сутності історико-культурних процесів створити адекватну картину політичної історії практично неможливо. Саме тут й пригадали історики кінця ХХ століття про дебати, що мали місце між їх попередниками століття тому. Подібність ситуацій звісно не свідчить про їх тотожність, однак наводить на певні міркування. Й хоча співвідношення проблематики, що обговорюється зараз істотно відрізняється від суперечок рубежу попередніх століть, все ж на початку ХХІ століття істориків продовжує хвилювати питання про точність та достовірність історичного знання.

Восьмий розділ - „Вдосконалення історичної освіти” - присвячено аналізу сучасного стану та напрямів вдосконалення історичної освіти молоді. Головною серед них залишається підготовка сучасних навчальних програм, підручників та навчальних посібників. Нагальною є також підготовка типової навчальної програми для середніх спеціальних та загальноосвітніх шкіл, особливо з поглибленим вивченням історії, методичних рекомендацій щодо викладання з таких школах (класах). Це дозволило б певною мірою оптимізувати і процес викладання історії в середній школі, і її вивчення учнями. Не завадило б також у ринкових умовах існування держави розробити перспективний план переоснащення навчального процесу в школах, маючи на увазі створення відеопідручників з історії України, аудіовізуальних засобів навчання, картографічного матеріалу тощо. Не менш злободенною є розробка навчальних програм курсу історії України для історичних факультетів педагогічних інститутів та університетів, а також неісторичних факультетів вузів. Цього вимагає подальший процес універсалізації навчання у вищій школі, перехід вищих навчальних закладів різних ступенів акредитації до підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів. Вдосконаленню історичної освіти молоді значною мірою сприяло б також видання фахового журналу для вчителів. На відміну від „Українського історичного журналу”, в якому основна увага зосереджена на розробці фундаментальних проблем історичної науки, на сторінках новоствореного журналу можна було б регулярно публікувати теоретичні статті з актуальних проблем викладання історії України, ширше пропагувати передовий педагогічний досвід, ефективні форми і методи навчальної діяльності і позакласної роботи. Назріла й проблема створення популярного історичного часопису для учнів, видання якого не тільки сприяло б зміцненню зв'язків історичної науки з життям, але й а практикою ідейно-політичного і морального виховання молоді. Це дозволило б значно повніше використати у процесі формування історичної свідомості молодих громадян України виховних можливостей історії.

Актуальним у процесі вдосконалення історичної освіти залишається перехід до нової методики викладання історії у середніх та вищих навчальних закладах. Оскільки основною формою навчально-виховного процесу в школі є урок, вчителю історії завжди треба пам'ятати, що саме на уроці створюються необхідні умови для реалізації усіх основних принципів дидактики, засвоюються знання, формуються вміння і навички, розвиваються пізнавальні здібності учнів. Для сучасного уроку історії характерне широке коло завдань, він має бути спрямований на формування особистості учня, давати школярам загальний розвиток через засвоєння спеціальних знань, передбачених шкільною програмою з історії, розвивати їх пізнавальні й творчі здібності. У процесі організації змісту уроку історії визначаються методи й прийоми роботи над матеріалом, засоби навчання (у тому числі й технічні), що полегшують засвоєння матеріалу.

Впровадження нової методики викладання історії у середній школі значною мірою залежить від обраного типу уроку. Основними ж серед них є такі, як вивчення нового матеріалу, закріплення знань, умінь та навичок, перевірка й облік набутих знань, аналіз контрольних робіт, узагальнення і систематизація вивченого, повторення теми, розділу тощо. Не менш нагальним є запровадження викладання історії у вищих навчальних закладах. Навчальний процес є основним джерелом формування історичної свідомості молоді. Насамперед, тут мова йде про викладання історії у вузі. Воно забезпечує цілісне ставлення молоді і студентів до історичного процесу; формує структуроване історичне знання; сприяє „зануренню студентів в історію”; має ціннісний характер. Цьому ж сприяє вивчення студентами історії інших наук (природничих і гуманітарних), де прослідковуються імена, факти, події, які є невід'ємною складовою розвитку загальної історії культури народу. Загалом у вузах України цей блок навчання організований досить пристойно. І за змістом, і за кількістю годин він займає помітне місце в структурі підготовці бакалавра, спеціаліста, магістра. Разом з тим є тут і серйозні недоліки. Нерідко викладання історії у вузі дублює відповідний курс загальноосвітньої школи. Суттєвого приросту знання, оцінки, висновків не спостерігається. В такому разі студент втрачає до історії інтерес. Його історична свідомість, скоріш, розрихлюється, а ніж кристалізується в нову якість, як це мало б здійснюватись. Історичне знання, оцінки, висновки, які делегуються студенту через викладання історичних дисциплін, мають мати „прирощений характер” у порівнянні з шкільною програмою.

Одночасно, викладання цих дисциплін у вузі має носити діалогічний характер у формі:

а) діалогу студента з викладачем-істориком;

б) діалогу студента з навчальним підручником;

в) діалогу студента з своєю історичною пам'яттю, сформованою в школі і оновлюваною в процесі вивчення історії у вузі;

г) діалог студента з соціально-історичним досвідом, що існує у формі соціальних стереотипів, масової свідомості, суспільно-побутових міфологем тощо.

У викладанні історії у вузі необхідно сміливіше запозичувати передовий вітчизняний досвід та досвід інших країн. При цьому треба враховувати, що значний обсяг навчального матеріалу студентам доводиться опрацьовувати самостійно. У зв'язку із цим особливо актуальним стає перехід до активних методів навчання, високий ступінь гнучкості й адаптивності яких дозволяє ефективно використовувати їх у різноманітних ситуаціях навчального процесу у вузі.

Нові методики викладання історії у вузі обов'язково мають опиратися на активні методи і форми навчання, які найбільше задовольняють потребу студентів у самонавчанні та самовдосконаленні. При використанні вказаних методів під час навчання історії бажаним є обговорення зі студентами питань, що стосуються типу, форм і методів проведення практичного заняття з історії, розподіл між ними різних ролей (опонента, рецензента, експерта та ін.). Це не тільки підвищує відповідальність студентів за проведення заняття, але й сприяє набуттю ними знань і навичок самостійної роботи та вирішення організаційних проблем.

Досить результативні і викликають певний інтерес такі прийоми активізації роботи студентів, як самостійне формування проблемних питань доповідачу, аналіз на основі засвоєного понятійного апарату актуальних проблем історичної науки, постановка і обговорення в рамках теми семінарського заняття таких питань, що хвилюють самих студентів, у вирішенні яких вони найбільш зацікавлені. Усе це розвиває у студентів самостійний і творчий підхід до вивчення, висвітлення і засвоєння питань відповідної теми семінару.

ВИСНОВКИ

Дослідження феномена „історичної свідомості” належить до актуальних і першочергових завдань сучасної політичної науки саме тому, що лише через історію, осмислення власного історичного шляху, народ, суспільство і особистість осягають власну ідентичність, сенс і призначення свого історичного буття, осмислюють перспективу, закономірності наближення якої, закладені історією. В дисертації доведено, що особливу актуальність означене дослідження має для молоді, а тим паче - в переломні епохи розвитку історії. Молодь віддалена від історії, крайньою мірою тим, що вона в ній не жила, „безпосередньо не переживала”. Переломна ж епоха змінює цінності. Тому ставлення молоді до історії формується, з одного боку, без „безпосереднього переживання”, з другого через радикальну зміну цінностей, де узагальнене в минулому як „цінне” часто трактується як „суперечливе” або ж як „негативне”. Розібратись в цьому не просто. І тільки історична свідомість, зрощена старшими поколіннями, сформована системою освіти та виховання, випестувана культурою, може дати молодій людині той стрижень, тримаючись за який, вона дійде до істини, крайньою мірою, зрозуміє своє місце в історії і сьогоденні, сформує власне уявлення про майбутнє.

На основі узагальнення політичного аналізу сучасної наукової літератури дисертант має можливість визначити „історичну свідомість” сукупність духовних утворень - міфологічних, фольклорних, історико-художніх, наукових, сукупність яких визначається системою видів діяльності людини і суспільства і їх історичному поступі. Історична свідомість є своєрідним конгломератом істинних і хибних (ідеологізованих, політизованих) знань, ідей, поглядів, уявлень, оцінок минулого, розбалансованих (або об'єднаних) одне з одним й певною мірою інтегрованих в єдину систему знань, ставлення, мотивації.

Дисертантом визначено, що історична свідомість сучасної української молоді формується під впливом тих перипетій історичного розвитку, які випали на долю українського народу, особливо в останні десятиріччя XX століття. В роботі проаналізовані конкретні складові історичної свідомості української молоді (пам'ять, домінуючі оцінки минулого, мотивація діяльності, ставлення до традицій тощо), здійснена спроба наукової оцінки якості цього феномена в сучасних умовах; особлива увага приділяється аналізові головних суперечностей та джерел розвитку історичної свідомості сучасної студентської молоді.

Автором доведено, що змістовна частина історичної свідомості сучасної молоді має суперечливий характер, так як утримує в своєму лоні практично всі повороти суспільної свідомості і наукових оцінок пройденого історичного шляху, суперечностей його розгортання. Доведено, що значна частина суперечностей історичної свідомості молоді обумовлена колишніми ідеологізаторськими підходами до трактування історії, закритістю архівних джерел, залишковою історичною пам'яттю старших поколінь, розмитістю оцінок та висновків в структурі сучасних наукових досліджень історії, політичним різнобоєм підходів до історичного минулого з боку різних політичних партій та об'єднань громадян, неоднорідністю сучасної української інтелігенції, її участі в процесах національного відродження, недоліками, які мають місце у викладанні історії в школі та вузі, у виховній роботі, в діяльності засобів масової інформації та інституцій культури.

В дисертаційному дослідженні здійснена спроба наукової оцінки можливостей цілеспрямованого впливу на формування історичної свідомості сучасної української молоді. Змістовно цей вплив має охоплювати такі взаємопов'язані напрями як історична пам'ять, історичні традиції, уроки минулого, видатні історичні особистості, історичні події, історичний досвід тощо; магістральними каналами впливу визначаються: а) оптимізація історичної освіти в школі та вузі; б) історичне виховання молоді в позаурочний час; в) підвищення ефективності діяльності засобів масової інформації та культури: г) виховання молоді засобами музею історії та культури, мистецтва; д) наукові історичні дослідження; ж) використання життєвої (живої) пам'яті поколінь.

Доведено, що інтегрована взаємодія означених каналів впливу має сформувати таку історичну свідомість студентської молоді, що буде надійною основою її самоусвідомлення в сучасному світі, базисом національної самоідентифікації, допоможе зінтегрувати й зберегти цілісність українського народу, забезпечить взаємозв'язок, спадкоємність поколінь, стане своєрідним підґрунтям глибокого порозуміння й співробітництва людей у справі побудови незалежної, демократичної, соціальної української держави. Історична свідомість повинна отримати масове поширення серед молоді.

Визначено, що головним каналом формування історичної свідомості молоді є навчальний процес, насамперед, викладання історії у вузі, що забезпечує цілісне ставлення молоді і студентів до історичного процесу; формує структуроване історичне знання; сприяє „зануренню студентів в історію”; має ціннісний характер. Цьому ж сприяє вивчення студентами історії інших наук (природничих і гуманітарних), де прослідковуються імена, факти, події, які є невід'ємною складовою розвитку загальної історії культури народу. Загалом у вузах України цей блок навчання організований досить пристойно. І за змістом, і за кількістю годин він займає помітне місце в структурі підготовці бакалавра, спеціаліста, магістра. В дисертації проаналізовані недоліки у викладанні історії, засоби та напрями їх подолання; показано, що нерідко викладання історії у вузі дублює відповідний курс загальноосвітньої школи, суттєвого приросту знання, оцінки, висновків не спостерігається. В такому разі студент втрачає до історії інтерес. Його історична свідомість, скоріш, розрихлюється, а ніж кристалізується в нову якість, як це мало б здійснюватись.

Автором доведено, що найбільш актуальним завданням у формуванні історичної свідомості молоді на сьогодні є оновлення змісту викладання історичних наук у вузі. Історичне знання, оцінки, висновки, які делегуються студенту через викладання історичних дисциплін, мають мати „прирощений характер” у порівнянні з шкільною програмою. Одночасно, викладання цих дисциплін у вузі має носити діалогічний характер у формі: а) діалога студента з викладачем-істориком; б) діалога студента з навчальним підручником; в) діалога студента з своєю історичною пам'яттю, сформованою в школі і оновлюваною в процесі вивчення історії у вузі; г) діалог студента з соціально-історичним досвідом, що існує у формі соціальних стереотипів, масової свідомості, суспільно-побутових міфологем тощо.

Дисертантом зроблено висновок про те, що суттєвого оновлення потребує також і методика викладанні історичних дисциплін, особливо в контексті впровадження особистісного підходу та залучення інформаційних технологій. Більш активного впровадження потребують інтернет-технології. Нерідко побутує і таке явище, як скорочення історичної частини знання при викладанні тих чи інших навчальних дисциплін. Історія фізики, хімії, географії, математики, соціології, психології і т. ін. майже не викладаються або розглядаються поспіхом, особливо в частині їх українознавчого контексту. Це невільно формує своєрідну меншовартість історичної свідомості студентів. Між тим, історія української науки, культури і соціальної практики є органічною складовою світової історії. Причому, в ній вона виступає далеко не Попелюшкою, а „зачарованою Красунею”, до якої вузівські курси мають забезпечити доступ. Актуальним завданням у цьому сенсі є оновлення змісту всіх вузівських курсів, проведення додаткових науково-педагогічних розвідок у царині вітчизняної науки, „переведення” їх результатів у навчально-виховний процес.

Відомий український філософ С. Кримський, розмірковуючи над проблемами української культурної традиції, української історії, слушно зауважив, що „національне відродження, що його зараз переживає Україна, як і багато інших держав сучасного світу, не зводиться до простої реставрації культурних надбань попередніх епох. Воно потребує особливого бачення історії не як згадки про минуле, а як подвигу пробудження того, що не минає та має наскрізне, універсальне буття для нації, а тому і для всього людства”. Важко не погодитись із цією думкою, автор якої визначає і зміст, і мету процесу соціалізації молоді, формування її історичної свідомості.

Зрозуміло, що не кожна молода людина здатна на „подвиг пробудження” власної свідомості. На це є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Але в суспільстві мають бути створені усі необхідні умови для розвитку інноваційних потенцій молоді, виховання її в дусі ідеологіях державництва, розбудови і зміцнення української незалежної держави, національної ідеї державотворення, ідей демократії і прав людини.

Вирішення цього завдання, що є без перебільшення доленосним для суспільства, потребує ефективної роботи усіх складових системи включення молодого покоління в розбудову нового життя. Особливу роль в цій системі відіграють вищі навчальні заклади. Від того, наскільки результативними будуть зусилля, спрямовані на формування історичної свідомості студентської молоді, значною мірою залежить успіх в усіх сферах суспільного життя, а в кінцевому рахунку і доля держави. історичний свідомість молодь

Власне, обґрунтуванню цієї соціально значущої тези автор і присвятив своє дисертаційне дослідження.

Історичну свідомість ми розглядаємо як сукупність міфологічних, фольклорних, історико-художніх, наукових цінностей, кількість і зміст яких відповідають системі видів духовної діяльності суспільства в історичному поступі. Також у її структуру входять такі важливі її компоненти: соціальна пам'ять, історичні факти, історичні закони, суспільно-історичні передбачення та суспільні ідеали. У сукупності історична свідомість є певною формою суспільної свідомості, де містяться буденно-практичні (відчуття, сприйняття, уявлення, емоції, традиції та ін.) і теоретичні (ідеї, концепції, погляди, принципи і т.д.) знання, цінність яких у відповідні історичні епохи та на відповідних історичних етапах розвитку людства рівномірна.

З поступальним розвитком історії людства дедалі зростає теоретичний рівень історичної свідомості, що в сучасних умовах виявляється як наукова ідеологія правового громадянського суспільства, котре в складних суперечностях і висхідних тенденціях нині формується в світі. В розгорнутому (теоретично зваженому й розгалуженому) вигляді історична свідомість виконує не лише пізнавальну, але й соціальну світоглядну і політичну функції.

На основі узагальнення широкого пласту наукових розвідок, автором відслідковуються особливості історичної свідомості сучасної молоді, місце і роль історичної свідомості в структурі духовного світу молоді. На перший погляд, як носій (і джерело) майбутнього, молодь скептично ставиться до історії, об'єктивно не має такої історичної свідомості історичної свідомості, як старші покоління, не потребує її й не довіряє їй такою мірою, як старші. Однак при наближеному розгляді це судження видається якщо й не хибним, то у всякому разі поверховим. Потреба молоді в історії - незаперечна. Адже саме історія застерігає людину від похибок, пережитих і виправлених людством. Історія пропонує варіанти й моделі майбутнього розвитку. Вона навчає і виховує тією мірою, якою суб'єкт суспільного розвитку бажає і вміє навчатись у історії. Саме тому, історична свідомість не є пасинком в структурі духовного світу молоді. Вона займає належне їй місце й виконує функцію, без якої уявлення молоді про світ, його суперечності і розвиток, були б надто поверховими. Формування історичної свідомості молоді є завданням, яке розглядається в монографії як завдання соціальне.

Аналіз історичної свідомості передбачає використання системного філософсько-історичного підходу, що включає в себе обґрунтування її як історичної культури, складний і тривалий процес усвідомлення людиною специфіки становища в світі історичного простору і часу. Історична свідомість невід'ємно включає індивідуальний і суспільний процеси відтворення об'єктивної дійсності та відповідно до світоглядно-ціннісних орієнтацій людини виступає як її історична самосвідомість дійсного і прогнозуючого історичного майбутнього. В молодіжній свідомості суспільне й індивідуальне ставлення до історії часом не співпадають. Частка „не погодження з історією” в молодіжній свідомості буває надто глибокою. Нерідко вона переростає в критицизм, суб'єктивне підгрунтя якого застує не лише історичне минуле, але й ті прогностичні лінії майбутнього, що проглядаються з глибини віків.

Вивчення історії (історична освіта та виховання) є невід'ємною складовою загальноосвітнього процесу, навчання та виховання молоді, її підготовки до самостійного життя та праці. В Україні ця складова навчально-виховного процесу знаходиться в стані реформування. Важливими доробками на цьому шляху є повернення до історичних першоджерел, витоків вітчизняної історії, деідеологізація й департизація історичної свідомості тощо. Разом з тим, потребує зрощення теоретичний пласт історичної свідомості, для відтворення й нарощування якого відкриваються все більш широкі можливості. Серйозного переосмислення ( з видаленням дріб'язкового матеріалу) потребує зміст навчання історії як в загальноосвітній школі так і в університеті. Власне, й сам процес навчання потребує інноваційної педагогіки, заснованої на інформаційних технологіях. В монографії щодо цього даються відповідні практичні рекомендації.

В дисертації доведено, що історична свідомість в усій багатоманітності аспектів і виконання соціальних функцій складає сутність історичної культури особи, соціальної групи, нації, суспільства і виступає важливим фактором конструктивно-перетворюючої діяльності на магістральних шляхах творення нового суспільного буття.

Історична свідомість молоді формується під впливом різноманітних факторів. Найбільш дієвими з них є фактори цілеспрямованого впливу: наука, освіта, виховання та культура. У цьому зв'язку, потребують невідкладного аналізу: а) проблеми оптимізації історичних досліджень; б) вдосконалення історичної освіти; в) формування історичної свідомості молоді засобами культури.

Серед шляхів активізації історичних джерел заслуговують на першочергову увагу такі, як а) залучення до цієї справи молодих науковців; б) визначення найактуальнішої тематики; в) визнання фундаментальних праць українських істориків минулих років; г) більш широке висвітлення історичних постатей; д) проведення наукових конференцій, „круглих столів”, семінарів, присвячених пам'ятним історичним датам. Головним завданням розвитку історичної науки є „зміщення центру ваги” в бік вітчизняної історії, зосередженості на ній найбільш потужних наукових сил і ресурсів.

Історична освіта має стати гуманізованою, демократичною, людяною, українізовано. „Стосовно викладання історії в школах та вузах, - зазначають В. Огнев'юк та П. Кравченко, - нам сьогодні важливо визначитися насамперед у змістовному плані, особливо з темами, що були і залишаються дискусивними… Партійними рішеннями ці проблеми не подолати… Тут потрібні зусилля представників різних теоретичних спрямувань для досягнення виваженого балансу тих чи інших спірних історичних проблем”.

Потребує посилення також історичне виховання в позаурочний час. Сюди відносяться, насамперед, гурткова, історико-краєзнавча робота учнів, залучення їх до Малої академії наук, самостійної історико-дослідницької пошукової діяльності.

Значна роль в історичному вихованні молоді належить засобам масової інформації та культури, музейним установам. На жаль, зазначені впливи не координовані. В державі немає єдиної установи, яка б забезпечила відповідне ідеологічне спрямування процесу формування світогляду як такого, історичної свідомості зокрема.

В дисертації аналізуються конкретні складові історичної свідомості української молоді (пам'ять, домінуючі оцінки минулого, мотивація діяльності, ставлення до традицій тощо).

Отже, історична свідомість представляє собою відносно самостійну складову суспільної свідомості, предметом якої є освоєння історичної реальності. Внаслідок трансформації суспільної свідомості в 90-х роках XX століття історична свідомість молоді сьогодні має деідеологізований характер і водночас у ній суперечливо взаємоіснують партизовані підходи до оцінки історичних фактів та осіб. Сучасна історична наука як фактор розвитку історичної свідомості молоді знаходиться в полоні старих ідеологізованих стереотипів, а тому потребує серйозної ін'єкції науковості. Для того, щоб масовим явищем стала історична свідомість молоді з домінуванням нових національних пріоритетів, необхідна активізація історичних досліджень за посередництвом визначення найактуальнішої проблематики, залучення до цієї справи молодих науковців, визнання фундаментальних праць українських істориків минулих років, проведення присвячених пам'ятним історичним датам наукових конференцій, семінарів тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

Вашкевич В.М. Історична свідомість молоді: політологічний концепт. - Монографія. - Київ: Світогляд, 2005. - 287 с.

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Вашкевич В.М. Життєві цінності у структурі історичної свідомості сучасної студентської молоді. - Практична філософія. - № 4. - Київ, 2004. - С.122-125.

2. Вашкевич В.М. Історичний процес і формування історичної свідомості сучасної молоді. - Практична філософія. - № 2. - Київ , 2005. - С.163-169.

3. Вашкевич В.М. Історична свідомість в структурі духовного світу сучасної студентської молоді. Нова парадигма: Журнал наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія . - К., 2004 . - Вип.38. - С.38-45.

4. Вашкевич В.М. Життєві цінності в структурі історичної свідомості сучасної студентської молоді. - Нова парадигма: Журнал наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія . - К., 2004 .- Вип.39. - С.47-53.

5. Вашкевич В.М. Переоцінка минулого як характерна риса молодіжного сприйняття історії. - Нова парадигма: Журнал наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія . -К., 2004 . - Вип.40. - С.62-71.

6. Вашкевич В.М. Історія та міфологія: консонанси та контрапункти. - Нова парадигма: Журнал наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.42. - К., 2005. - С.13-22.

7. Вашкевич В.М. Молодь у контексті адекватного сприйняття історії. - Нова парадигма: Журнал наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія . -К., 2005. - Вип.45. - С.127-133.

8. Вашкевич В.М. Методика викладання історії: необхідність оновлення. - Нова парадигма: Журнал наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. -К., 2005. - Вип.46. - С.79-86.

9. Вашкевич В.М. Світоглядна складова історичної свідомості сучасної студентської молоді. - Людина і політика. - Київ, 2004 . - №5. - С.140 -145.

10. Вашкевич В.М. Необхідність раціоналізації історичної свідомості як компоненти духовного світу сучасної студентської молоді. - Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах.- Київ, 2004.-Випуск 14. - С.214 -220.

11. Вашкевич В.М. Світоглядні, соціальні та політичні функції історичної свідомості молоді. - Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - № 15.-Київ, 2005. - С.288-292.

12. Вашкевич В.М. ХХ століття в українській історії. _ Монографія (другий розділ у співавторстві з Кульчицьким С.) - Історія України в особах: ХІХ - ХХ ст. - К.: Україна, 1995. - 479с.

13. Вашкевич В.М. Специфіка молодіжного сприйняття історії. - Наукові записки / Збірник. - К.: ІПіЕНД, 2004. -347 с./ Сер. ”Політологія і етнологія”; Вип.26. - С.330 -338.

14. Вашкевич В.М. Культурно-історична традиція в структурі історичної свідомості сучасної студентської молоді. - Наукові записки / Збірник. - К.: ІПіЕНД, 2005. -Сер. ”Політологія і етнологія”. - Вип. 27. - С.92 - 104.

15. Вашкевич В.М. Історична пам'ять як функція історичної свідомості: методологія збереження та відтворення. - Трибуна. - №11-12.- Київ,2004. - С.31-33.

16. Вашкевич В.М. Як вдосконалити історичну освіту? - Трибуна. - №7-8. - К.,2005. - С.30-32.

17. Вашкевич В.М. Міфоісторія і проблема достовірності історичного знання. - Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип..28. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С.596-602.

18. Вашкевич В.М. Молодіжне сприйняття історії: зміна аксіологічних параметрів і міфологем. - Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 30. К.,2005. - С.637-642.

19. Вашкевич В.М. Історична пам'ять як функція історичної свідомості: проблема концептуальних моделей. - Політичний менеджмент. - № 6. - Київ,2004. - С.23-31.

20. Вашкевич В.М. Методика викладання історії: необхідність оновлення. - Політичний менеджмент. №6(15). - К., 2005. - С.114-120.

21. Вашкевич В.М. Політичне маніпулювання історичною свідомістю молоді в період трансформаційних перетворень. - Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - №1. - Миколаїв, 2005. - С.174 -187.

22. Вашкевич В.М. Соціальні функції історичної свідомості молоді. - Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - №2. - Миколаїв,2005. - С.123 -151.

23. Вашкевич В.М. Українська культурно-історична традиція і піднесення національної самосвідомості молоді. - Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - №3. - Миколаїв,2005. - С.142-164.

24. Вашкевич В.М. Історична свідомість в духовному світі сучасної молоді. - Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - №4. - Миколаїв,2005. - С.135-149.

25. Вашкевич В.М. Історична свідомість молоді і інформаційне суспільство. - Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - Випуск 5. -Київ, 2006. - С.154-167.

Размещено на Allbest.ru