Позанаукові знання та їх культуротворчі функції

Одначе філософське знання і відрізняється від позанаукового та наукового знання. Це розмежування проходить по лінії його змісту та форми. В загальних рисах можна зазначити, що філософське знання за змістом збігається з позанауковим, бо в ньому йдеться про відношення „людина - світ“, відношення, яке є предметною сферою усіх форм позанаукового знання; за формою, тобто методом вираження, демонстрації, обґрунтування філософське знання є ідентичним з наукою, тобто в своїй рафінованій формі - воно теоретичне (хоча і існують чуттєво-образні форми вираження змісту філософського знання - так званий художньо-образний спосіб філософування).

Порубіжна особливість філософського знання в свою чергу обертається можливостями виникнення знання, що має лик подоби філософії, або є квазіфілософією. Таке явище, звичайно, треба відносити до квазіфілософії (це вірно і стосовно окремих форм позанаукового знання), прикладом якої можуть бути езотеричні знання та окремі спроби теоретизування про феномен релігії, мистецтва, міфів. Але кордони філософського знання і квазіфілософії надто розмиті, тому необхідна обережність в їх трактовці аби не впасти в суперечності.

Наприкінці третього розділу робиться узагальнюючий висновок про те, що символічні об'єктивно-практичні знання (міфологія, релігія, мистецтво, філософія), як одна з форм позанаукових знань, виражають своїми засобами бажаний (не бажаний) світ буття людини, формуючи в її культурі ідеали істинного буття (пошуки та колізії цього процесу). Звичайно, кожна з форм знань робить це своєрідно, але так чи інакше філософія об'єднує їх тим, що репрезентує категорну структуру позанаукових знань, а також категорну структуру наукових знань і водночас філософія має свою специфіку, існує як порубіжне знання.

Четвертий розділ „Позанаукові і наукові знання: проблема їх співвідношення в культуротворчих процесах“ присвячений аналізові критеріїв ідентифікації наукових і позанаукових знань в культуротворчих процесах, а також питанням диференціації та інтеграції позанаукових і наукових знань, ідеї фаллібілізму знань, особливостям способів отримання знання наукового і позанаукового, а також проблемі функціонування наукового і позанаукового знання в знаннєвому суспільстві, як феномені культури.

У першому параграфі “Критерії ідентифікації наукового і позанаукового знання в культуротворчому процесі” обґрунтовується положення, що наукове і позанаукове знання мають різні критерії їх ідентифікації. При цьому аналізуються суб'єкт, об'єкт, методи, форми вираження (мова) і функціонування одних і других знань. Зокрема показано, що в обох випадках суб'єктом знання є людина як соціально-колективна істота, але в наукових знаннях відбувається елімінація суб'єкта, а в позанаукових знаннях - його експлікація, персоніфікація, індивідуалізація. Це стосується міфології, релігії, мистецтва, філософії, але, скажімо, в постмодерній філософії точилася гостра дискусія стосовно суб'єкта в мистецтві і навіть філософії (відомі сентенції „ смерть автора“, „Бог вмер“ тощо). В цьому криється одна із особливих прикмет культуротворчих функцій позанаукових знань.

Якщо об'єктом наукового знання є природні та соціальні об'єкти (емпіричний рівень) і абстрактні (теоретичні) об'єкти, то в позанаукових знаннях хоча об'єкти можуть бути природними, соціальними, емпіричними чи абстрактними, але в усіх випадках вони є антропоморфними, гуманітарними, а також такими, які існують в особливому світі (трансцедентальному, духовному, світі чуттєвості індивіда тощо).

Основою мови будь-якого знання є буденна мова, яка в сфері науки проходить логічну експлікацію, а в сфері позанаукового знання її семантика набирає особливого символічного звучання, смисли якого втаємничуються в екзистенції їх творця (оператора-субєкта) і споживача (суб'єкта - приймача). Інакше, ця мова має сенс тільки в герменевтичних процедурах, мережевому кодуванні та розкодуванні.

Відповідно, методи позанаукового знання істотно відрізняються від наукового. Позанаукове знання є наслідком персонального втаємничення людини (творця і споживача цих знань) в потаємний світ вірувань (віра в трансцендентальне) шляхом переживання, емоційно-психологічного відтворення у свідомості відповідних цінностей та уподобань, шляхом інтуїції та одкровення тощо. Цей досвід є персоналізованим не в значенні, що він не має колективно-соціального характеру, а в значенні індивідуально-тілесних якостей, що є вродженими, але можуть мати місце і в інших індивідів. Тому й позанаукові знання формують культуру, в якій передбачається наявність таємничого, неявного, того, що створює ситуацію буття напруженого, інколи навіть вкрай напруженого. Є форми позанаукового знання, які виконують конструктивну функцію, а інші - деструктивну. Все залежить від соціокультурної ситуації. Постмодерністська філософія відстоює ідею деструктивної ролі філософії. Якщо під деструкцією розуміти критику у гегелівському значенні слова, то з цим необхідно погодитися. В будь-якому випадку треба вести мову про контекст висловлювання.

У другому параграфі “Диференціація та інтеграція позанаукових і наукових форм знання в процесах культуротворення” зазначається, що наукові і позанаукові знання характеризуються загальною тенденцією, властивою для всіх знань - тенденцією диференціації та інтеграції. Проблема диференціації та інтеграції наукового та позанаукового знання має наступні тенденції: в загальному плані відбувається диференціація наукового та позанаукового знання, причому, як правило, за рахунок зменшення поля позанаукового знання і розширення наукового поля. Але це не означає, що зростання наукового знання не породжує ситуацій, які ведуть до виникнення позанаукового знання (так, скажімо, відкриття явища розбігання галактик викликали цілу низку позанаукових розмірковувань тощо).

Дискусії викликають спроби як різкого протиставлення позанаукових і наукових знань, так і спроби об'єднати їх, зокрема, об'єднати релігійне та наукове знання. В останньому випадку відіграє свою роль ігнорування особливостей (мети, методів, об'єктів) як наукового, так і позанаукового знання. Справа в тому, що наукове знання має мету дослідити наявне буття, використовує методи, які піддаються верифікації та фальсифікації тощо, а позанаукове знання за мету має осягнення безконечного, трансцендентного і його методи - це віра, диво, налаштованість на існування надприродного. І в цьому плані здійснювати інтеграцію позанаукового і наукового знання - це означає, образно кажучи, збиткувати над одним і над іншим. Кожне з них має свою „нішу“.

Що ж стосується процесів диференціації та інтеграції в середині позанаукового знання, то тут проявляється тенденція не тільки диференціації, але й інтеграції. Щоправда, і перше і друге відбувається не шляхом зникнення старих позанаукових знань, а їх трансформаціями, виродженням та виникненням нових. Особливо треба виділити поняття „виродження“, яке суперечливе, водночас тільки за допомогою його можна виразити існування тих форм позанаукового знання, які втратили актуальну роль, але існують, функціонують і навіть можуть відродитися за відповідних умов.

В третьому параграфі „Фаллібілізм позанаукових і наукових форм знання“ показується, що, звичайно, перші і другі форми знань є приблизними, не можуть мати остаточного формулювання. Але є відмінність між ними в тому значенні, що наукове знання, якщо скористатися формулою К.Поппера, належить до „третього світу“, або до об'єктивного знання, яке існує без суб'єкта, а позанаукове знання належить до „другого світу“, де суб'єкт і суб'єктивність є невід'ємними його прикметами. За Поппером ріст об'єктивного знання аналогічний біологічному росту, а позанаукові, суб'єктивні знання цілком залежать від особливостей суб'єкта, його віри, уподобань тощо. Це той стан, який називають “людським, надто людським” (Даніїл Андрєєв). Тому до позанаукових знань поняття істини може використовуватися тільки в значенні екзистенційна, а не гносеологічна істина. Екзистенційна істина - постійне творення буття, що заздалегідь не задане (окрім в релігійному знанні), вона твориться суб'єктом. Тому в прямому значенні термін „фаллібілізм“ до позанаукових знань не можна застосовувати, бо екзистенційна істина - це не питання кореспондентності чи когерентності істини, а питання справедливості чи несправедливості, чесності чи підлості тощо. Екзистенційна істина - соціально-комунікативний феномен. Фаллібілізм в позанаукових знаннях - це визнання права буття іншого, передусім - транцендентного, права свободи.

Інша річ, коли йдеться про гносеологічну істину - істину наукову, де „працює“ кореспондентність та когерентність істини. В даному разі ідея фаллібілізму має прямий, а не метафоричний, сенс. Фаллібілізм є пересторогою від догматизму, він утверджує принцип критики, проблематичності наукового знання (К.Поппер).

Але водночас треба враховувати, що позанаукове і наукове знання мають, як вище було показано, пункти дотику (в крайньому разі в їх порубіжній зоні - філософії), а також в прагматичній істині. Тому категоричність їх протиставлення не є доречною.

У четвертому параграфі “Відмінності засобів отримання знання позанаукового і наукового” звертається увага на те, що наукове знання має об'єктивні засоби його творення - спостереження, експеримент, вимірювання, моделювання, а також арсенал прийомів (форм) логічного розмірковування. Позанаукові знання також не нехтують зазначеними засобами, але ці засоби існують не в об'єктивному, а в суб'єктивному значенні, тобто як властивості, якими наділені окремі суб'єкти і вони їх використовують як їм заманеться. Тому усі положення позанаукового знання основуються на суб'єктивності і вони мають завжди унікальний смисл, є неповторними. Звідси, якщо наукове знання основним способом перевірки має процедури верифікації та фальсифікації, то позанаукове може тільки верифікуватися. Оскільки верифікація не має меж, бо вона є індуктивною процедурою (правило Юма), то і про ці знання в логічному плані треба говорити, що вони не вписуються в концепції гносеологічної істини (концепції кореспонденції та когеренції), як це мовиться стосовно наукового знання. Засобами отримання позанаукового знання є антрополого-суб'єктивні якості його творців (стан нервової системи, психологія цих суб'єктів, інтелектуальний рівень, особисті амбіції тощо), а також соціально-культурні умови (соціальні потреби, комунікації, стан соціальної свідомості, панівна ідеологія, вміння долати труднощі та бачення перспектив існування тощо). Перше і друге своєрідно поєднується, переплітається і живить ті чи інші позанаукові знання. Це не означає, що і наукове знання не дотичне до перелічених чинників, але вони функціонують опосередковано - через норми та ідеали наукового пізнання, які притаманні тільки науковому пізнанню.

П'ятий параграф “Позанаукове і наукове знання як проблема знаннєвого (інформаційного) суспільства: їх місце в культуротворенні” присвячений деяким тенденціям функціонування наукового і позанаукового знання за сьогодення, їх культуротворчим функціям. Тут показується, що хоча в концепціях знаннєвого суспільства (Тоффлер та інші) сама ідея і принцип функціонування знаннєвого суспільства базується на науковому знанні, але вона може бути зрозуміла тільки в тому плані, що наукове знання є технологічним, воно виступає засобом утворення і функціонування матеріальної виробничої діяльності, а також є сферою соціальних технологій. Це має належним чином підтримуватися, на цьому тримається сучасна цивілізація. Є числена література, яка переконливо доводить, що доля наукового знання в сучасних виробничих технологіях стала визначальною. Ці знання називають інтелектуальним капіталом і хто ним володіє - той панує на сучасному ринку не тільки в сфері виробництва та збуту інформаційної техніки і послуг (це само собою зрозуміло), але й інших товарів та послуг, а також панує і у військовій сфері.

Водночас сучасна техніко-технологічна діяльність породила і продовжує породжувати цілу низку техногенних катастроф, виникли складні глобальні, в тім колі і екологічні, проблеми. У зв'язку з цим обґрунтовується міркування, що за доби знаннєвого суспільства не можна всю знаннєву сферу зводити тільки до наукового знання. Мають враховуватися і позанаукові знання, бо вони інтенційовані на гуманітарні проблеми, на світ людських цінностей. Прикладом пошуків розв'язання в економічному плані цих проблем можуть бути деякі дослідження (Герман Дейлі та інші), де важлива (якщо не вирішальна) роль відводиться у розв'язанні проблем подальшого розвитку (розвитку знаннєвого суспільства) релігійним та етичним чинникам. З приводу цього можна дискутувати, але в усіх випадках простою негацією відбутися не можна. Адже йдеться про глибоко укорінену традицію екзистенціювання, постановку питань про одвічне як потаємне, а воно не може залишати байдужою кожну людину якого б рівня споживання вона не досягла, в яких би хоромах не мешкала. Звичайно, мають право і інші пошуки розв'язання цих проблем.

В дисертації звертається увага на те, що однозначного шляху в цьому процесі не можна віднайти, але, основне, не можна також нехтувати тими знаннями, які мають багатовічну історію, накопичили неоціниму інформацію і досвід культуротворчого характеру.

У висновках до четвертого розділу зазначається, що при розв'язанні питання сув'язі культуротворчих функцій наукового і позанаукового знання в кінцевому рахунку важливою є проблема ставлення до наукових і позанаукових знань, відповідно, проблема співвідношення наукового і позанаукового знання.

В даному розділі встановлено, що питання співвідношення наукових і позанаукових знань в культуротворчих процесах мають місце як на рівні їх суб'єктів і об'єктів, так і форм вираження і методів творення, а також функціонування. Якщо в науковому знанні суб'єкт-вчений презентує наукове товариство, то в позанауковому знанні суб'єкт презентує свої власні антропологічні якості (окрім релігії, де є трансцендентний суб'єкт). Відповідні розмежування мають об'єкти, форми вираження і функціонування наукових і позанаукових знань.

Обґрунтовано, що наукові знання піддаються верифікації та фальсифікації (остання процедура потужніша за першу), а позанаукові - тільки верифікації, яка є незавершеним процесом (правило Д.Юма) і тому в них провідна роль належить вірі та переконанням.

Виникнення в сучасному світі знаннєвого (інформаційного) суспільства не перекреслює ролі позанаукових знань, але стимулює потреби модифікувати деякі з них, більше того, знаннєве суспільство саме стимулює потяг людей до позанаукових знань як знань, що презентують цінності, смисли людського буття. Ця проблема існує і в Україні, але інколи (в сфері релігійних конфесій) виникають напруження, непорозуміння, що є відголоссям економічних і соціально-культурних трансформацій, які відбуваються в нашому суспільстві. Аби уникати цього, то потрібна виваженість усіх верств суспільства, передусім його керманичів.

У Висновках узагальнюються основні результати дослідження. Зокрема, зазначено, що глобальні зрушення, які зараз переживає людство, є наслідком успіхів розвитку наукових знань і їх техніко-технологічних застосувань.

Ці зрушення мають не тільки позитивне значення для людства, але й несуть загрозу його існуванню, а також середовищу, в якому людство існує. У зв'язку з цим виникає питання про те, наскільки праві європейці, які починаючи від доби Просвітництва, в своєму розвиткові орієнтуватися тільки на наукові знання? Щоб відповісти на це питання і необхідно дослідити можливості позанаукових знань саме в їх культуротворчих функціях. В цьому і полягає актуальність дослідження.

В дисертації встановлено, що знаннєве поле людини не може бути зведене тільки до наукового знання, воно значно ширше, бо існують знання як досвід, пам'ять, вміння, навички, а також позанаукові знання. Обґрунтовано, що позанаукові знання мають особливу гносеологічну природу, зокрема вони є знаннями, висловлювання яких - це диспозиційні предикати (наукові знання - пропозиційні предикати). Це і складає їх онтологію, укоріненість в суб'єктивний світ людини. Позанаукові знання відносяться до класу гуманітарних, вони безпосередньо виконують культуротворчі функції, формують людиномірний світ, презентують відповідні сенси та норми його буття.

Структура позанаукових знань формувалася і функціонувала впродовж багатовікової історії, а тому вона має багатовекторну семантику та складну прагматику. Вирізняються дві основні структури позанаукових знань: суб'єктивно-практичні та символічні об'єктивно-практичні знання. Перші зорієнтовані на особистісні (і вроджені) якості суб'єктів знань, а другі - на символічно представлені і об'єктивовані якості суб'єктів знань. В усіх випадках позанаукові знання - це культуротворчі знання і мова може йти тільки про те, який тип культури продукується, наскільки він співзвучний відповідній історії та сьогоденню.

Позанаукові знання мають особливу форму істини - форму екзистенційної істини, яка на відміну від наукової, референціальної істини (кореспондентної, когерентної, тощо) є презентацією буття людини в світі і взаємин „я і ти, інший як я“, що послуговуються справедливістю та свободою - гуманітарними цінностями. Різні форми позанаукового знання своєрідно реалізують зазначені гуманітарні цінності (інколи вони мають антигуманну семантику та прагматику), але в усіх випадках йдеться про людську екзистенцію, навіть і тоді, коли розглядається природа, космос, бо останні беруться в контексті можливостей людського буття.

Позанаукові знання за сучасності не тільки доповнюють ті сфери свідомості, ментальності, які не охоплені науковими знаннями, але й створюють гуманітарну атмосферу людських взаємин в усій палітрі їх проявів - від буденного буття людини і до її політичних налаштувань та функцій. Одначе цей процес часто-густо має різні вектори розвитку і тому необхідно враховувати як специфіку конкретних форм позанаукового знання, так і його відношення до наукових практик.

Філософія виконує функцію порубіжжя (Б.Рассел) позанаукових і наукових знань, позаяк її поняттями є філософські категорії, які презентують категорний лад будь-якого мислення. Позанаукове знання і наукове знання знаходяться в постійному дискурсі з філософським знанням і в цьому процесі взаємозбагачуються. Сама ж філософія, за виразом Гегеля, є квінтесенцією культури. Порубіжність філософії різним чином відгукується в структурах та способах функціонування в культуротворчих процесах позанаукових і наукових знань. Ці процеси складні, неоднозначні і не завжди піддаються логічній експлікації.

Особливий теоретичний і практичний інтерес складають проблеми функціонування позанаукових знань в культуротворенні доби знаннєвого (інформаційного) суспільства. Звичайно, знаннєве суспільство в існуючих сучасних теоретичних розробках тлумачиться як наслідок розвитку наукових знань і їх технологічних аплікацій. Але реальне функціонування знаннєвого суспільства відбувається не тільки на базі наукових знань, а й позанаукових. Баланс їх долі не піддається арифметичним калькуляціям, бо він залежить від багатьох чинників. Одначе позанаукові знання в тих країнах мають більшу вагомість, в яких йдуть інтенсивні пошуки економічного і соціокультурного становлення, самоідентифікації, скажімо, зараз в Україні. І тим не менше навіть в країнах, що на сьогодні мають статус стабільності (Франція, Німеччина, скажімо) також позанаукові знання (релігійні, езотеричні тощо) відіграють значну роль в культуротворенні.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографії:

1. Чорноморденко І.В. Проблема існування знання за межами науки: Монографія.- К.: КНУБА, 2005.- 306 с.

2. Відчуження: минувшість і сьогодення. - Київ: Наукова думка. -1995. - 140 с. (Колективна монографія. Особисто автора Гл.4. “Творчість вченого та проблема відчуження”. - С. 97-105).

3. Філософія науки, техніки та архітектури: Постмодерний проект: - К.: КНУБА, 2002. - 264 с. (Колективна монографія. Особисто автора § 2.2. “Освіта і наука в Україні: проблема трансформації”. - С. 66-74).

4. Наукові і освітянські методології та практики. - Київ: ЦГО НАН України. - 2004. 643 с. (Колективна монографія. Особисто автора “Гуманітарний аспект філософії техніки в контексті її інновації”. - С. 77-83).

Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України:

5. Чорноморденко І.В., Плоский В.О. Информационное моделирование процесса развития научного направления на примере прикладной геометрии // Сучасні проблеми геометричного моделювання. - Харків. - 1998. - (Частина 3). - С. 62-66.

6. Чорноморденко І.В. Горизонти науки: диференціація чи інтеграція? // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 69. Філософія. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 3-6.

7. Чорноморденко І.В. Знання наукове і ненаукове. // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. Ред. В.П.Бех. - вип. 40 - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - С.144-156.

8. Чорноморденко І.В. Квазінауки як позанаукове знання. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип.44. - К.: Український центр духовної культури, 2004. - С. 82-90.

9. Чорноморденко І.В. Досвід і альтернативні форми знання.// Вісник Донецького університету. Серія Б, гуманітарні науки, №2. - 2004. - С. 192-197.

10. Чорноморденко І.В. Миф как альтернативная форма знания // Актуальные проблемы социогуманитарного знания. Сборник научных трудов кафедры философии МПГУ. Выпуск ХХХ. - М.: Прометей, 2005. - С. 247-255.

11. Чорноморденко І.В. Майстерність як альтернативна форма знання. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип.45. - К.: Український центр духовної культури, 2005. - С. 145-152.

12. Чорноморденко І.В. Квазіфілософія. // Вісник Національного технічного університету “ХПІ”. Збірник наукових праць. Тематичний випуск “Філософія”. - Харків: НТУ “ХПІ”, №8. - 2005. - С. 56-59.

13. Чорноморденко І.В. Епістемологічні практики в східноазійській цивілізації. // Аналітично-інформаційний журнал «СХІД»: Економіка, історія, філософія. №2 (68) березень-квітень 2005. - С. 65-68.

14. Чорноморденко І.В. Шаманство як альтернативна форма знання. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. Вип. ХIV. - К.: Міленіум, 2005. С. 78-83.

15. Чорноморденко І.В. Магія як альтернативна форма знання. // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 264-265. Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 202-205.

16. Чорноморденко І.В. Альтернативна історія. // Збірник наукових праць. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск № 25. - 2006. - С. 166-173.

17. Чорноморденко І.В. Наукове і ненаукове знання: проблема співвідношення. // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - № 2(4). - К.: НАУ, 2006. - С.108-112.

18. Чорноморденко І.В. Особливості наукового та позанаукового знання і засоби їх здобування. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип.59. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - С. 33-38.

19. Чорноморденко І.В. Позанаукові знання: мистецтво як форма знання. // Філософські проблеми гуманітарних наук. Збірник наукових праць Київського національного університету ім. Тараса Шевченка - №11. - 2006. - с.205-209.

20. Чорноморденко І.В., Таран Г.П. Формування екологічного мислення в ноосферному контексті. // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - № 1(5). - К.: НАУ, 2007. - С. 107-111.

21. Чорноморденко І.В. Нетрадиційна медицина як альтернативна форма знання. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Серія: Теорія культури і філософія науки: Збірник наукових праць. - №751. - Харків: ХНУ, 2007. - С.23-28.

22. Чорноморденко І.В. Епістемологічні можливості та епістемологічні межі знання. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип.60. - К.: Український центр духовної культури, 2007. - С. 202-208.

Інші видання:

23. Чорноморденко І.В. Науково-інтелектуальний потенціал: проблема відродження. // Тези доповіді науково-практичної конференції „Універсум людини: мислення, культура, наука“. - Київ: ЦГО НАН України, 1994. - С.39-40.

24. Чорноморденко І.В. Інженерна творчість: ціль чи засіб? // Тези доповіді Міжнародної науково-практичної конференції „Творчість. Культура. Гуманізм“ - Київ: КПІ, 1997. - С.78.

25. Чорноморденко І.В. Гуманізація освіти - гуманізація суспільства. // Тези доповіді Міжнародної науково-практичної конференції „Університетська педагогічна освіта як шлях гуманізації суспільства“ - Київ: КНЕУ, 1999. - С.107-109.

26. Чорноморденко І.В. Гуманізація суспільства через творчість в освіті. // Тези доповіді Міжнародної науково-практичної конференції „Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму“ - Київ: НТУУ, КПІ, 1999. - С.241.

27. Чорноморденко І.В. Філософія Г.С.Сковороди: сучасна інтерпретація. // Тези доповіді VIII Харківських Міжнародних Сковородинівських читань: „Обрії комунікації та інтерпретації“. - Харків: ХНУ, 2001. - С.86-87.

28. Чорноморденко І.В. Гуманітарний аспект філософії техніки. Тези доповіді науково-практичної конференції „Сучасна філософсько-методологічна культура науковця“. - Київ: ЦГО НАН України, 2002. - С.26.

29. Чорноморденко І.В. Некоторые аспекты проблемы развития системотехники в контексте современной философии глобализма. Тезисы доклада Международной научно-теоретической конференции „Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена“. - Сумы: ХНУ, 2002. - С.27.

30. Чорноморденко І.В. Значення позанаукового знання в сучасну добу. // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків: НАУ “ХАІ”, 2006. - С. 54.

31. Чорноморденко І.В. Позанаукові знання і особливості філософії. // Матеріали і виступи Всеукраїнського Симпозіуму “ Морально-естетичні ідеї Г.С.Сковороди і сучасний світ”. - Суми: СумДУ, 2006, - С. 35.

32. Чорноморденко І.В. Позанаукові знання і соціокультурний процес. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества”. - Одеса: “ВМВ”, 2006. - С. 57-58.

33. Чорноморденко І.В. Альтернативна історія. // Міжнародна науково-практична конференція “Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники”. - Запоріжжя: ЗДІА, 2006. - С. 166-173.

34. Чорноморденко І.В. Позанаукові знання, їх можливості і межі. // Матеріали VIIІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків: НАУ “ХАІ”, 2007. - С. 37.

35. Чорноморденко І.В., Таран Г.П. Формування екологічного мислення в ноосферному контексті. // ІІІ Міжнародна наукова конференція “Філософія космізму і сучасна авіація”. - Київ: НАУ, 2007. - С. 107-111.

АНОТАЦІЯ

Чорноморденко І.В. Позанаукові знання та їх культуротворчі функції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.02 - Діалектика і методологія пізнання - Київський національний університет будівництва і архітектури. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню діалектики і методології позанаукових знань та їх культуротворчих функцій; розроблено цілісну концепцію позанаукового знання, яка включає в себе обґрунтування диспозиційності позанаукових знань, їх гуманітарної інтенційованості і символічно-знакової праксеології.

Позанаукові знання існують в двох формах: суб'єктивно-практичній та символічній об'єктивно-практичній і їх джерелами виступають не стільки об'єктивно існуючі властивості, а суб'єктивні (в тім колі вроджені) якості суб'єктів цих знань. Тому позанаукові знання є не дескрипціями предметності, а прискрипціями прикмет, які продукуються їхніми суб'єктами у формі значення і смислів буття людини в світі.

Важливу роль в культуротворчих функціях позанаукових знань відіграє філософія як знання, яке одні дослідження відносять до наукових знань, а інші - до позанаукових. У зв'язку з цим обґрунтовується думка, що філософське знання знаходиться не на порубіжжі з наукою і теологією (Б.Рассел), а на порубіжжі з наукою і позанауковими знаннями. Референтами цього порубіжжя є філософські категорії як людиномірні рубрикації світу (В.І.Шинкарук, С.Б.Кримський).

В процесі культуротворення наукове і позанаукове знання мають багато пунктів дотику, основним вузлом яких є гуманітарні проблеми. Технологічне застосування наукових знань часто породжує негативні щодо людини наслідки (зокрема екологічні, військові тощо). До усвідомлення останніх доцільно залучати і позанаукові знання як знання, що продукують гуманітарну культуру. Останнє є актуальним в перехідні періоди суспільства, зокрема і в Україні. Розглядувана проблема вимагає подальшого вивчення і практичного розвязку.

Ключові слова: позанаукове знання, наукове знання, культуротворення, екзистенціальна істина, диспозиційність позанаукових знань, суб'єктивно-практичні позанаукові знання, символічні об'єктивно-практичні позанаукові знання, порубіжність філософії.

Черноморденко И.В. Вненаучные знания и их культуротворческие функции. - Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени доктора филисофских наук по специальности 09.00.02 - Диалектика и методология познания. - Киевский национальный университет строительства и архитектуры. - Киев. - 2007.

Дисертация посвящена исследованию диалектики и методологии вненаучных знаний взятых в плане их культуротворческих функций. Разработана целостная концепция вненаучных знаний, которая включает в себя обоснование онтологии вненаучных знаний как гуманитарно интенционированых, гносеологии как таких знаний, которые основываются на экзистенциальной истине и их высказывания - это диспозиционные предикаты. Вненаучные знания - это личностные знания, презентирующие не предметные сущности, а качества субъекта их порождения. Основными источниками формирования вненаучных знаний является личный опыт субъектов-операторов этих знаний, проблемы сакрального, таинственного, загадочности и непредсказуемости бытия человека в мире.

Используя структурно-функциональный анализ, методы герменевтики и другие установлено, что вненаучные знания существуют в двух основных формах: субъективно-практической и символической объективно-практической. Если первые имеют смысл и функционирование как имманация качеств отдельных субъектов, их особой миссии в культуротворчестве, то вторые, хотя и определяются личностями, но выступают символическими объективированными практиками соответствующих сфер духа (мифа, религии, искусства). Они задают смыслы бытия как объективно существующие, но в символических формах и тем самым одновременно расширяют поле человеческой бытийности и его сужают, ибо это только возможный, а не реальный мир. И тем не менее этот виртуальный мир может объективироваться в тех или иных персонажах, образцах поведения и приобретать культурные или антикультурные смыслы.

Вненаучные знания в процессах культуротворчества проявляют себя двояким образом: как номадологические знания, но в тоже время как прискрептивные и диспозиционные знания. В обеих случаях они суть выражения качеств их творца, субъекта или автора, а также интерпретация их теми, кто их воспринимает (читатель, слушатель, пациент и т.д.).

Важное место в культуротворческих процессах вненаучных знаний принадлежит философии.

Применив структурно-функциональный и исторический методы при анализе философского знания и опираясь на идеи Б.Рассела, Делёза и Гваттари, в диссертации разрабатывается положение о порубежном характере философского знания. В отличие от названных авторов показывается, что философские знания порубежными являются не в отношении наука и теология (позиция Б.Рассела) и не в том смысле, что они сами по себе неопределенны (позиция Делёза и Гваттари), а в оношении научное и вненаучное знание. Показано, что референтами философского знания, как порубежного, являются философские категории (В.И.Шинкарук, С.Б.Крымский).

В процессах культуротворчества вненаучные знания взаимодействуют с научным знанием в разных формах и в различные периоды развития культуры. Основными узлами их взаимодействия являются гуманитарные проблемы. Особенно эти вопросы являются актуальными в современный период, когда техническое использование научных знаний (в совокупности с другими факторами) привело к порождению глобальных проблем. В этих условиях вненаучные знания не только могут дополнять научные знания постановкой гуманитарных вопросов, но и способствовать их решению. В тоже время в переходные периоды (как в Украине так и других странах) отношение к вненаучным знаниям может быть не однозначным, противоречивым. Это означает, что данную проблему необходимо дальше исследовать, особенно в праксеологическом плане.

Ключевые слова: вненаучные знания, научные знания, культуротворчество, экзистенциальная истина, диспозиционность вненаучных знаний, субъективно-практические вненаучные знания, символические объективно-практические вненаучные знания, порубежность философских знаний.

^{I. V. Chornomordenko. Extrascientific knowledge and its culture creative functions.}

^{Thesis for the Doctor of Philosophy Degree in speciality 09.00.02 - dialectics and methodology cognition - Kyiv National University of Building and Architecture - Kyiv, 2007.}

^{The thesis is devoted to the investigation of dialectic and metodolosy of the extrascientific knowledge and its culture creative functions; the integral concept of the extrascientific knowledge has been developed which includes the substantiation of the extrascientific knowledge disposition, its humanist bent and symbolic-sign praxeology.}

^{The extrascientific knowledge has two forms: the sujective-practical and the symbolic objective-practical, and their sources are the subjective properties (including the inborn ones) of the subjects of this knowledge rather than properties existing objectively. Thus the extrascientific knowledge is not the description of the substantiality but rather a prosciption of the districtive marks that are produced by their subjects in the form of the meaniny and sense of human life in the world.}

^{Philosophy as knowledge refered to science by some and to exstrascience by others, research plays an important role in the culture creative functions of the extrascientific knowledge. In this connection the idea that the philosophic knowledge is not on the border with science and theology (B. Russel), but with science and the extrascientific knowledge is substantiated. The referents of this border are the philosophical categories as rubrications of the man-centred world and the concepts of philosophy (V.I. Shynkaruk, S.B. Krymsky).}

^{In the process of culture creation the scientific and and extrascientific knowledge have many points of contact, the main knot of which is human problems. Technological application of scientific knowledge often brings about the consequences negative to people (environmental, militaristic problems, in particular ). To realize the latter it is advisable to involve extrascientific knowledge as knowledge producing human culture. The latter is urgent in the transition periods of the society, specifically in Ukraine. Thus, the problem considered requires further investigation and practical solution.}

^{Key words: extrascientific knowledge, scientific knowledge, culture creating, existentialist truth, disposition of the extra knowledge, subjecive-practical extrascientific knowledge, symbolic objective-practical extrascientific knowledge, bordering of philosophy, knowledge society.}

Размещено на Allbest.ru