Початок третього тисячоліття з необхідністю засвідчує, що Схід і Захід відображають різні шляхи осмислення людського буття. На це вказують такі граничні поняття, як Дао й Логос, які з'явилися майже одночасно та існують донині, виказуючи свою невипадковість, а причетність до Цілого.

Їх справедливо називають двома точками зору, двома парадигмами, двома глобальними ідеями: Логос (Розум) - до чого спрямований світ; Дао (Шлях) - як він (світ) це робить. Одне доповнює інше. Якщо світ слідує дао, то Піднебесна живе в мирі. Якщо світ слідує Логосу, то відступає Хаос і створюється Гармонія, Космос. І те, й інше по-своєму організовує життя у Всесвіті.

Який світ, така й людина, і навпаки. Схід акцентує увагу на безпристрасності дао-людини. Західна цивілізація постійно перебуває в пошуках ідеальної Логос-Боголюдини.

Ситуація Премодерну, охоплюючи Античність, Середньовіччя й Ренесанс, засвідчує нам ідеал такої людини, а саме: Античність указує на народження особистості та її цілісність на рівні космосу; Середньовіччя створює ідеальний (цілісний) образ особистості, хоча перебуває він тільки в Бога; Ренесанс надає даному образу особливого блиску, переводячи його на площину, де він був би помітний кожному.

У "проекті модерну" на передній план виноситься суб'єктивність як констатуюча ознака особистості. Установка на цілісність, дана попередніми епохами, поспішно переноситься на периферію, а людське буття у світі не стільки укріплюється, скільки проблематизується.

Постмодерн покликаний відновити "втрачену” установку на цілісність, але реабілітація останньої проходить "болісно”, адже "Бог помер”… Знесилена й безпорадна людина постала на межі та перед вибором… Вона дивиться водночас у минуле й вперед, у "не зумовлене Богом майбуття”. Цей погляд людини Постмодерну поки що невпевнений і розгублений. Адже в "Постмодерністському світі" старі способи мислення, життя й бачення просто не працюють, … отже мають бути ще віднайдені та випробувані цілком нові шляхи…”

У такій ситуації сучасній людині залишається "пильніше придивлятися”, щоб за деяким "шифром трансценденції”, зуміти розгледіти несправжність будь-якого протиставлення, зокрема Сходу й Заходу, Європи та Азії, чоловічого й жіночого, тілесного та духовного тощо. Такий підхід дасть змогу сучасній особистості пробитися до істинності буття, водночас урівноважуючи низку його різноманітностей.

3. Необхідно розрізняти зовнішню цілісність та цілісність внутрішню, або екзистенційну. Під зовнішньою цілісністю варто розуміти таку, яка є результатом випадкової злагоди людини й соціального середовища. Вона проявляється як у фізичній, так і у психологічній формах, які близькі в тому, що їхні причини постають зовнішніми стосовно до екзистенційних глибин людини.

Внутрішня цілісність є результатом злагоди людини із собою, що спочатку призводить до своєрідної самотності, швидше самостійності, і вже на цій основі - до злагоди людини й суспільства. Внутрішня цілісність постійно породжується принциповою відкритістю людського буття до глибинних змін. Тому її фундаментальною передумовою є узгодження (зціленння) між попереднім та наступним станами людської особистості.

Оскільки зовнішня цілісність є предметом соціально-філософського, соціологічного, соціально-антропологічного й соціально-психологічного досліджень, то цілісність внутрішня може бути осягнена як психологічними, так і філософськими дослідженнями. Відмінність полягає в тому, що психологія та філософія розглядають різні аспекти цілісності, а саме: психологія досліджує прояви внутрішньої цілісності (холотропності) в психічному житті людини, тоді як філософія розглядає їх у людській екзистенції, що виражає єдність переживання реальності й життя в реальності - виражає повноту (цілісність) людського буття.

Філософсько-антропологічне дослідження цілісності розглядається в межах екзистенційної атропології та "філософії життя”. Ураховуючи те, що центральним в екзистенційній антропології є вчення про сенс людського буття й можливості набуття сенсу в особистісних його вимірах, "філософія життя" покликана доповнити ці підходи, акцентуючи свою увагу на вивченні життя людини як відкритої цілісності.

4. В екзистенційно-особистісних вимірах буття цілісність проявляється по-різному, а саме: у буденності вона може розгортатись як цілісність-замкненість і як цілісність-відкритість; у граничних вимірах - відповідно як зцілення та цілющість.

Цілісність у буденності - це насамперед зовнішня цілісність, оскільки вона не отримує дійсної форми існування (справжньої безпосередності), а залишається своєрідною особливістю даного індивіда, його частковим досягненням у вигляді певного розв'язання нагальних проблем, виконання дії чи відмови від її виконання.

Така цілісність може розгортатись у двох принципово різних напрямах - як цілісність-замкненість і як цілісність-відкритість. Цілісність-замкненість - це такий шлях людини, який призводить до замкнутості в-собі, егоцентризму. Принципово іншим є шлях самозаглиблення, що є результатом бажання бути, а не мати. Він обов'язково породжує відкритість світу й не може не привести до відкритості іншим людям.

У граничних вимірах буття цілісність проявляється як "зцілення”. На відміну від перебування в буденності, цей стан означується як переживання, що приховує небезпеку глибинного руйнування людського. Водночас, в такому граничному стражданні окреслюються раніше розмиті контури духовного лиця людини, відбувається її "зцілення" як тілесно-духовної істоти, що є передумовою творчості й пере-живається людиною як екзистенція.

Трансформація ж творчості у творення, що здійснюється шляхом глибинного очищення й олюднення буття людини, його розречевлення, де-об'єктивації, здатна привести людину до толерантності та любові, прояв якої є справжньою "цілющою”, живильною силою для інших.

5. Вихідним аспектом людського існування, що уможливлює граничне буття людини, її виходи на межі та, зрештою, уможливлює саме життя, є повсякденність, яка по-всяк-час оновлюється, "реабілітується”. Її можна окреслити як постійний перебіг величезної кількості можливостей, і вибрати можна будь-яку. Цей вибір залежить від багатьох чинників, та насамперед - від рівня розвитку особистості, від її індивідуального досвіду тощо.

Саме в царині повсякденності цілісність виступає в єдності своїх екзистенціалів - "зцілення" й "цілющості”. Саме тут людина є "нелокальною особистістю”. Будучи водночас відповідною ("сродною”) і зі світом, і людьми, і з собою, вона чинить згідно із совістю, тією мудрістю життя, тим даром-дороговказом, що згодом перетворює особистість у Людину Цілісну (Homo holos).

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Опейда Л.М. Цілісність у вимірах людського буття / Л.М. Опейда // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. - Луцьк, 1999. - № 11. - С.37-41. - (Серія: Філос. науки).

2. Опейда Л.М. Людина цілісна / Л.М. Опейда // Філософсько-антропологічні читання'97. Перспективи та межі антропоцентризму. - К., 2000. - С.259-265. - (До 2000-ліття Луція Аннея Сенеки).

3. Опейда Л.М. Проблема цілісності людського буття: світоглядно-антропологічний аналіз / Л.М. Опейда // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2005. - С.260-264. - (Розділ ІІІ: Філософські науки).

4. Опейда Л.М. Цілісність людського буття: духовні та душевні виміри / Л.М. Опейда // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім.В.Н. Каразіна. - Х., 2007. - С.37-43.

5. Опейда Л.М. Проблема цілісності буття у філософській культурі / Л.М. Опейда // Наук. вісн. ВНУ ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2009. - № 19. - С.22?28. - (Серія: Філос. науки).

6. Опейда Л.М. Про деякі аспекти цілісності людського буття / Л.М. Опейда // Сучасна релігійність: зміст, стан, тенденції. Наукове видання. - Луцьк: Волин. кн., 2007. - С.71-75.

7. Опейда Л.М. Проблема цілісності людського буття / Л.М. Опейда // Матеріали ХІV Харківських міжнар. Сковородинівських читань "Філософські стратегії ХХІ століття” / за заг. ред.О.М. Кривулі. - Х.: ХНУ ім.В.М. Каразіна, 2006. - С.221-222.

8. Опейда Л.М. "Бути душевною при-сутністю…" / Л.М. Опейда // Матеріали ІІ Міжнар. наук. - теорет. конф. "Учення Григорія Сковороди про дух, духовність та істину: історія і сучасність”. - Суми: Вид-во СумДУ, 2007. - С.134-136.

9. Опейда Л.М. У пошуках "втраченої" цілісності / Л.М. Опейда // Тези ІІ Всеукр. наук. - практ. конф. "На шляху до синтезу філософії, релігії, науки" / за ред. І.В. Карівця. - Л: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка”, 2009. - С.26-28.

Анотації

Опейда Л.М. Проблема цілісності людського буття: філософсько-антропологічний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми цілісності людського буття через екзистенційно-особистісні виміри. Окреслено передумови використання понять дослідження в українській філософській мові. Проаналізовано підходи до проблеми цілісності буття у філософській культурі. Шляхом застосування компаративістського підходу визначаються філософсько-антропологічні аспекти цілісності людського буття. Досліджено метаморфози цілісності в екзистенційно-особистісних вимірах буття.

Здійснено спробу систематизації екзистенціалів цілісності, що знайшла своє означення в термінах "зцілення" й "цілющості”, які, відповідно, вказують на можливість само-здійснення особистості в культурі ("зцілення" в культурі) та її відкритість ("цілющість”) для внутрішньої комунікації. Виявлено відповідність означених понять термінам "екзистенції" і "трансценденції” в західній філософії.

Узагальнення різноманітних вимірів людського буття призводить до необхідності виділення феномену повсякденності як вихідного аспекту людського існування, що уможливлює граничне буття людини, її виходи на межі, зрештою, уможливлює саме життя.

Ключові слова: людське буття, цілісність, зцілення, цілющість, екзистенція, трансценденція, екзистенційна антропологія, холотропність.

Опейда Л.Н. Проблема целостности человеческого бытия: философско-антропологический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова, Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию проблемы целостности человеческого бытия в экзистенционально-личностных его измерениях. Осуществляется попытка систематизации экзистенциалов целостности, что нашло свое определение в терминах "исцеления” и "целебности”, которые соответственно указывают на возможность самоопределения личности в культуре ("исцеление” в культуре) и ее открытость ("целебность”) во внутренней коммуникации. Оказывается, что использование понятий "исцеления” и "целебности” весьма органично и правомерно. Более того, исходя из традиции понимания понятий "экзистенция" и "трансценденция” в западной философии, именно "исцеление” можно интерпретировать как экзистенцию, а "целебность” - как трансценденцию.

В диссертации также исследуются различные подходы к проблеме целостности бытия в философской культуре, в частности восточный и западный. Соответственно внимание акцентируется на беспристрастии восточного дао-человека и на поисках западной цивилизацией идеального Логос-Богочеловека, о чем свидетельствуют духовные ситуации Премодерна, Модерна и Постмодерна. В Античности наблюдается рождение личности, целостность которой возможна только на уровне космоса. Средневековье акцентирует внимание на образе личности. Эпоха Возрождения придает этому образу необыкновенного блеска. В "проекте модерна" внимание акцентируется на субъекте. Постмодерн призван возвратить современному человеку "утраченную” целостность.

Путем использования компаративистского подхода определяются философско-антропологические аспекты целостности человеческого бытия, которые рассматриваются в пределах экзистенциальной антропологии и "философии жизни”. Принимая во внимание то, что центральным в экзистенциальной антропологии есть учение о смысле человеческого бытия и возможности его постижения в личностных измерениях, "философия жизни" призвана дополнить эти подходы, изучая жизнь человека как открытую целостность.

Обосновывается необходимость различать внешнюю целостность и целостность внутреннюю или экзистенциальную. Внутренняя целостность исследуется как психологией, так и философией. Путем их сравнения определяются различные аспекты целостности (холотропности).

Исследуются метаморфозы целостности в экзистенционально-личностных измерениях человеческого бытия. В повседневном его состоянии целостность может проявляться как целостность-замкнутость и как целостность-открытость; в пограничных измерениях - как исцеление и целебность. Целостность-открытость обязательно порождает открытость миру и людям, что приводит к исцелению личности как телесно-духовного существа, становясь условием творческой деятельности, которая переживается человеком как экзистенция. Трансформируясь в творение, путем глубинного очищения, очеловечивания человеческого бытия, творчество способно привести человека к толерантности и любви, которая есть настоящей "целебной”, "живительной" силой для других и, одновременно, для самого себя.

Созданная концепция целостности, объединяя разнообразные измерения человеческого бытия, с необходимостью акцентирует внимание на феномене повседневности как исходном аспекте человеческого существования, что делает возможным пограничное бытие человека, его выходы за пределы и, в итоге, делает возможной саму жизнь.

Ключевые слова: человеческое бытие, целостность, исцеление, целебность, экзистенция, трансценденция, экзистенциальная антропология, холотропность.

Opejda L.M. The Problem of the Human's Integrity: Philosophical-Anthropological Analysis. - Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in Philosophical Science, speciality 09.00.04 - philosophical anthropology, philosophy of culture. - Kiev National Pedagogical University named after M. P. Dragomanov, Kiev, 2010.

The thesis is devoted to analysis of the human being integrity problem through existential-personal measuring. Preconditions of using the research notions in ukrainian philosophical language.

The approaches to the integrity problem in philosophical culture are investigated. Philosophical-anthropological aspects of the human being integrity are determined by using of comparative method. Integrity metamorphoses in existential-personal measuring of existence are investigated. The author tries to systematize the integrity existentionals, that finds its place in the terms: "integration”, "integrativity" that are specifying possibility of self-realization of the human being in culture (integration in culture) and its openness for the internal communication. The correspondence of the marked notions to the notions as "existence" and "transcendency" in western philosophy are found out.

Summarizing different measuring of the human being the candidate for a degree accents the attention, with a necessity, on the phenomenon of daily occurrence as a initial aspect of human existence, that makes frontier objective reality of the human, her exits outside the frontiers, and does possible the life in general.

Key words: human being, integrity, integration, intergrativity, existence, transcendency, existential anthropology, holotropy.

Размещено на Allbest.ru