Теорія пізнання Платона і Аристотеля

Під глибоким впливом ідей неоплатонізму знаходився Августин. Деякі риси неоплатонізму можна спостерігати й у таких ортодоксальних філософів католицької церкви, як, наприклад, Ансельм Кентерберійський.Пантеїстичний характер неоплатонічної традиція набуває у філософів Шартрський школи.Від ортодоксально-католицької лінії різко відрізняється філософська система Йоан Скотт Еріугена, який перекладав Ареопагітики на латинську мову і широко використовував ідеї неоплатонізм, впадаючи в прямій пантеїзм.У цьому зв'язку необхідно підкреслити, що основним теоретичним джерелом пантеїзму, як і неортодоксальної містики, у західній філософії середньовіччя, був саме неоплатонізм (наприклад, вже у Аморп Шартрського і Давида Динанский). До кінця середньовіччя сильний вплив неоплатонізму позначилося в німецькій містиці 14-15 ст. (Мейстер Екхарт, І. Таулер, Г. Сузо, Ян Рейсбрук і анонімний трактат "Німецьке богослов'я").Пантеїстичні і раціоналістичні тенденції неоплатонізму виявилися у таких представників філософії Відродження, як Микола Кузанський, Г. Пліфон і М. Фічіно. Великий крок у бік секуляризації неоплатонізму був зроблений в італійсько-німецької натурфілософії епохи Відродження (Парацельс, Дж.Кардано, Б. Телезіо, Ф. Патриція, Т. Кампанелла і Дж. Бруно). Про впливовість неоплатонізму в 17 - початку 18 ст. свідчить школа кембриджських платоніки (Р. Кедворт та ін.) Німецький ідеалізм кінця 18 - початку 19 ст. спирався на ідеї неоплатонізму, особливо в особі Ф. В. Шеллінга, а також і Г.Гегеля, який був першим істориком філософії, адекватно виклав неоплатонізм у своїй "Історії філософії". Вплив неоплатонізму на ідеалізм 19-20 ст. можна простежити насамперед у таких російських філософів, як В. С. Соловйов, С.М. Булгаков,С. Л.Франк, П. А. Флоренський. Неоплатонічний елементи і тенденції простежуються і в ряді різних напрямів сучасної буржуазної філософії.

Висновки до третього розділу

1. Неоплатонізм, ідеалістичний напрям античної філософії 3-6 ст., Що ставив за мету систематизацію суперечливих елементів філософії Платона в з'єднанні з рядом ідей Арістотеля.Основний зміст неоплатонізм зводиться до розробки діалектики платонівської тріади - "єдине", "розум" (нус), "душа".

2. Є три основні інтерпретації арістотелізма:

a) Перша, олександрійська, сходить до античної коментатору Аристотеля Олександру Афродісійскому.

б)У XI столітті Аверроес забезпечив арістотелівські роботи потужними коментарями, які зробили великий вплив на всю подальшу філософію.

с)Томістская інтерпретація - грандіозна спроба примирення арістотелівської системи з християнською доктриною

ВИСНОВКИ

Отже, поставив за мету аналізувати теорію пізнання Аристотеля і Платона, як вона постає у сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідженнях, ми дійшли до наступних висновків:

1.Спостерігаючи прекрасні речі, людина "згадує" прекрасне; зіставляючи дві речі, схожі між собою, він "згадує" поняття подібності; бачачи "загальне" між столами, або будинками, або людьми, людина "згадує" "ідеї" цих речей - вічні й незмінні. Осягаючи з допомогою почуттів щось прекрасне, добре, справедливе, більше або менше тощо, людина згадує коли-те відомі, але забуті при народженні істини - це "ідеї добра, краси, справедливості і т.д.

2.Знання за Платоном, не є ні відчуття, ні правильна думка, ні з'єднання правильного думки зі смислом. Знання повинне бути з'єднанням чуттєвості і розуму і розум повинен осмислювати елементи чуттєвого досвіду.

3. Пізнання в Аристотеля має своїм предметом буття. Основа досвіду - у відчуттях, пам'яті і звичкою. Будь-яке знання починається з відчуттів: воно є те, що здатний приймати форму чуттєво сприйманих предметів без їх матерії; розум ж вбачає загальна в одиничному.

4.. Відправним пунктом пізнання є відчуття, одержувані в результаті впливу зовнішнього світу на органи почуттів, без відчуттів немає знань.

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Античность. - СПб.: ТООТК «Петрополис», 2-е узд. - М.: -186с, 1994.

2.История философии: Учебник для вузов/ В. Ильин. - СПб., 2003. -Гл. 1,2.,- М.: -567с.

3.Асмус В. Ф. Античная философия. М., 1976, с.274.

4.Богомолов А.С. Античная философия. - М., 1985,с 654

5.Гайденко П.П.История греческой философии в ее святи с наукой.М.,1987,с.467.

6.Історія філософії. - Харків, 2001, -М.: -344с.

7.Краткая история философии. - М.: -466с, 1996.

8.Надольний І.Ф. Філософія. Підручник. - К.:-245с, 2000.

9.Платон. Государство. «Олма - Пресс», М.: -346с, 1991.

10.Платон. Федон. Федр // Философская антропология. 4.1. - Йошкар-Ола, 1993.-С. 19-22.

11.Фрагменты ранних греческих философов. М., 1989. Ч. 1. С. 91--93, 103-- 104.

12.Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. - М.: -454с,1991.

Размещено на Allbest.ru