Проблема ґендеру у філософському дискурсі другої половини ХХ сторіччя

У третьому розділі "Проблема культурно-символічної природи ґендеру у західноєвропейському філософському дискурсі" показано постструктуралістський дискурс 70-90-х рр. як поліфонічний простір проблематизації ґендеру; обґрунтована загальна проблема культурно-символічної природи ґендеру, яка вирішувалася в працях французьких філософів Ю. Крістевої, Л. Іріґерей, Г. Сіксу під впливом теорії деконструкції Ж. Дерріди; розглянуто світоглядово-філософські аспекти вирішення проблеми в психотерапевтичних проектах; розкрита сутність номадичної суб'єктивності в філософії постструктуралізму та постколоніальному дискурсі 90-х рр.

Французька дослідниця Ю. Крістева вслід за філософами (Левінас, Фуко, Дельоз) конкретизує постмодерністську проблему гомогенного-ґетерогенного. Вона пов'язує ґетерогенне з поняттям "хори", первісного "доедипового" виміру психічного, яке містить в собі жіночий первень. Зауважується складність мовної репрезентації "ґетерогенного", неадекватність інтерпретації цього виміру, його алтерність в межах модерн-філософії. Аналіз статі як культурної метафори у теорії деконструкції означав процес з'ясування змісту метафор, відкриття їхньої бінарної логіки опозицій (суб'єкт-об'єкт, культура-природа). Це дозволило дослідницям французьких жіночих студій 70-80-х рр. (Л. Іріґарей, Г. Сіксу), висловити думку про незначний евристичний потенціал психоаналізу та модерного філософського текстуального спадку, який не відображає, повною мірою, ані жіночу суб'єктивність, ані перспективи її суб'єктивізації. Епістемологічна опора дослідниць на принцип гіноцентризму обумовила радикалізм їх суджень. Так, філософ і лінґвіст Л. Іріґарей надала значної уваги ролі мови у створенні, функціонуванні, а також увіковічуванні ґендерних відмінностей. На нашу думку, інтерпретація мови як системи знаків і значень, які виростають із відмінних чоловічих та жіночих видів діяльності, не є остаточною. Мову можна розглядати не лише як результат міґраційної пізнавальної установки, чоловічої суб'єктивації, а й розвивальний текст, динамічний проект у творенні нової жіночої тожсамості за допомогою написання "малих наративів". Вони сприяють відкриттю іншої, можливо відмінної від чоловічої картини світу й означають появу нової метафорики, а отже, і способів опису специфіки фемінного суб'єктивного світу. Інша представниця французьких жіночих студій - Г. Сіксу вбачала основний вектор розвитку жіночої суб'єктивності в текстуальному напрацюванні фемінної тематики. Нами був критично осмислений "лінґвістичний проект" філософа Г. Сіксу. У вирішенні проблеми жіночої суб'єктивності іґнорується феномен історичності, адже жіноча тожсамість є набором історичних суперечностей, які за допомогою лише наративів, текстуальності не подолаються. Зміни структур ідентичності потребують суттєвих соціально-символічних втручань й передбачають не лише дискурсивні впливи, а й злагоджені соціально-політичні дії чоловіків і жінок.

У 70-80-х рр. ХХ ст. під впливом розвитку постмодерністської філософії здійснюються пошуки адекватного методологічного підґрунтя для нових психотерапевтичних шкіл, які ставили метою гармонізацію внутрішнього світу особистості. Тут вирішувалась проблема формування маскулінного та фемінного первнів індивідуальної психіки, вказувалося на її значення для соціалізаційного, освітньо-виховного процесів. Однак у своїй "просторовій онтології" психотерапевтичні дискурси М. Арброза, В. Роштадт не долали ефекти одномірної антропології, презентуючи стать у метафориці опозицій чоловічого і жіночого, тому сприяли розмежуванню та протистоянню ґендерного світу. Вони вказували на живучість опозиційного розуміння значень фемінного-маскулінного. Це, на нашу думку, обумовлює філософську постановку проблеми взаємодоповнювальності фемінного-маскулінного світу, який часто нівелюється в таких абстрактивних системах як психотерапія.

У філософії постструктуралізму та постколоніальному дискурсі 90-х рр. ХХ ст. помітними робляться нові епістемологічні аспекти досліджень ґендеру. Напрацьовується низка нових підходів до проблематизації ґендеру, у філософії постструктуралізму оформлюється проблема номадичної суб'єктивності. Філософ Р. Брайдотті з опорою на дельозівські філософські концепти (ризома, детериторизація, множинність тощо) розглядає цю проблему як епістемологічну. Її філософський проект скерований на подолання стаґнованості постсучасного філософського думання, яке не може на підґрунті лише однієї теорії пояснити сучасні зміни розвитку суб'єктивності. Номадизм дослідницької позиції надає можливість авторові перетинаючи дискурсивні території, усвідомлювати рухливість поставлених теоретичних меж та усебічно дослідити соціокультурну специфіку існування ґендеру. Номадичний стиль філософування про ґендер має свої переваги: динамічність, рухливість, перехід від однієї теорії до іншої. Він дозволяє схопити постсучасний стан існування ґендеру під впливом масштабних процесів глобалізації. Цей стан окреслюється в постколоніальному дискурсі (Р. Моханрам) як тенденція до витворення марґіналістської суб'єктивності, яка в свою чергу чинить опір глобалізаційному проектові, що реалізується в транснаціональному масштабі. Цей ракурс, поставленої проблеми, вказує на необхідність опису та аналізу нового типу суб'єктивності, який витворюється міґраційним процесом. Очевидною є перспективність постструктуралістської установки, яка дозволяє відстежити формування нового типу суб'єктивності, пов'язаного з процесами глобалізації та міґрації. Відтак зростає вага тих авторських проектів, які надають нового значення вирішенню проблеми жіночої та чоловічої суб'єктивності з урахуванням культурно-національного чинника ідентичності.

У четвертому розділі "Американський соціально-філософський дискурс і проблеми ґендеру" обґрунтовано проблему соціокультурного існування ґендеру та з'ясовано паралогічну сутність дискурсу, який прагне рівноваги між "емансипаторською стратегією" всередині критичного мислення та "політикою якості життя", заснованої на етиці постсучасної людини (онтологічна безпека, самореалізація); розглянуті соціокультурні обмеження способів суб'єктивації, ґендерних ролей; розкрита філософська концепція перформенсу ґендеру та сутність проблеми марґіналістської суб'єктивності.

Розвиток проблематизації ґендеру в американському філософському дискурсі другої половини ХХ ст. вказує на існування схожих до європейського тенденцій постановки проблем. Специфічною особливістю дискурсу є те, що американська філософія прагматизму (Джеймс, Д'юї, Пірс), структурний фундаменталізм (Парсонс, Бейлс, Гарфінкель), психоаналіз, фукіанська концепція влади та фемінізм на тривалий час зафіксували американських дослідників ґендеру в орбіті множини проблем, пов'язаних із напрацюванням дискурсивних передумов самореалізації ґендеру в соціокультурі та досягнення "якості життя".

Епістемологічне зрушення від соціально-антропологічного дискурсу до філософського, яке відбулося наприкінці 80-х рр. було пов'язане з поширенням європейського постмодернізму. Очевидним є вплив філософії М. Фуко, Ж. Дельоза, Ж. Лакана та її попередників (Ф. Ніцше) на концептуальне оформлення проблеми тілесних мікрополітик та проблеми соціокультурних обмежень чоловічих ґендерних ролей (М. Кіммель, Ш. Берн). Актуалізуються різні аспекти проблеми тілесності, яка досліджувалася в інтердисциплінарному колі. З позицій соціальної філософії проблема тілесності з'ясовувалася в працях Ґ. Рубін. До філософсько-політологічних аспектів проблеми тілесності зверталася Дж. Батлер. Проблема тілесності розроблялася в межах чоловічих культурологічних студій (К. Крікмур, Т. Герб, М. Девіс тощо). Автори вказали на владну природу конструювання ґендерного тіла, існування тілесних мікрополітик ґендеру в "суспільстві закритого типу".

Загалом, американський соціально-філософський дискурс 80-х рр. ХХ ст. характеризується своєю увагою до процесів ґетерогенізації, диференціації та технологізації соціального життя ґендеру. Розвивається мережа дискурсивних практик "аномального", які перебували за межами нормативного підходу (Дж. Бенджамін, М. Віттінґ, Д. Гарвей, Д. Д'Еміліо, Г. Маус). Проблема ґендерної ідентичності розглядається у тісному зв'язку із проблемою неконвенційної, девіантної статевої поведінки (Дж. Вікс, Дж. Волековіц, Е. Ньютон, А. Річ). Обґрунтоване нами поняття "марґіналістської суб'єктивності" видається більш адекватним для постсучасного рівня аналізу, ніж поняття "девіантної статевої поведінки", яке містить модерністські конотації.

В 90-х рр. у філософії дискутується постфукіанська концепція Дж. Батлер "перформенсу ґендеру", яка вирішує зазначену проблему й доволі специфічно працює на ідею мультикультуралізму. Згідно її концепції ґендер є результатом повторення ґетеростатевих норм, нав'язуваних ідеологією влади, яка має зиск від жорсткої маскулінізації та фемінізації суспільства. Ця концепція примушує розуміти ґетеростатеву індивідуальність як сиґніфікаційну практику, а самих культурно-інтеліґибельних суб'єктів, як результуючих ефекту владного дискурсу. Іншими словами, тілесність ґендеру осмислюється як дериват регулятивних функцій дискурсивного режиму та означає редукцію тіла до соціальних функцій. Відтак у такій постановці проблеми Дж. Батлер зберігається опозиція до централізованого суб'єкта (влада, держава) будь-якої множини "інших" (марґіналістських суб'єктів) у їх боротьбі за якість життя. Однак, ця концепція не надавала жодного значення етнічним, національним, мовним аспектам. Для більшості східноєвропейських теоретиків ґендеру таке позиціювання держава - ґендер, є зовсім не обов'язковим. Нами зауважується необхідність усвідомлення політично негативних наслідків соціально-конструктивістського дискурсу для тих національних спільнот, які в 90-х рр. виходили з колапсу колоніальних, авторитарних режимів. Очевидними є перспективи постструктуралістської методології, яка орієнтує на вивчення символічних та соціальних зв'язків, здатних відображати екзистенційні та духовні виміри соціокультурної статі.

У п'ятому розділі "Проблема статі у вітчизняному філософському дискурсі 90-х рр. ХХ ст." обґрунтовано вплив постмодерністського епістемологічного повороту в гуманітарному знанні на українську філософію 90-х рр. ХХ ст. та постановки у її межах проблеми статі; розглянуто метаантропологічні та історико-філософські підходи у проблематизації статі; з'ясовані питання ґендерної суб'єктивації (дилема громадського та приватного) та деконструкції символічних ґендерних образів у філософсько-політологічному та культуро-логічно-літературознавчому дискурсах 90-х рр.; запропоновано перспективні підходи до побудови вітчизняної ґендерної концепції.

Вітчизняний філософський дискурс 90-х рр. позначений особливою увагою до проблеми статі, яка напрацьовувалася у зарубіжній філософії з 70-х рр. ХХ ст. Зрозуміло, що така "запізнілість" була пов'язана з нівелюванням проблематики статі у філософії радянського періоду. З середини 90-х рр. ХХ ст. починає укладатися філософія статі, що досліджує стать як екзистенційний, соціально-культурний, психологічний феномен. Вітчизняна філософія статі розвивається у руслі метаантропології (Н. Хамітов). Остання окреслюється як вчення про виміри людського буття та умови плідної комунікації у цих вимірах, а також про фундаментальні тенденції розвитку людського роду і пов'язані з ним колізії. Метаантропологія є однією з важливих характеристик розвитку сучасної філософської антропології, передусім екзистенційної антропології Київської світоглядно-антропологічної школи (В. Шинкарук, В. Табачковський, І. Бичко). Поділ метаантропології на персоналістичну та комунікативну дозволяє усебічно розв'язувати проблему статі. Персоналістична метаантропологія розглядає людське буття у екзистенційно-особистісних вимірах - буденному, граничному, метаграничному. Окреслюючи найбільш глобальні межі людини як межі статі (чоловічого та жіночого) Н. Хамітов визначає проблему статі як одну із фундаментальних проблем метаантропології. Відтак, роблячись вченням про стать, метаантропологія набуває обрисів вчення про людську цілісність і можливостях її віднайдення. У свою чергу, комунікативна метаантропологія вивчає умови й логіку комунікації між різними людськими спільнотами, зокрема етноантропологічними. Етноантропологія як метаантропологія є вченням про умови комунікації етносу та особистості в усій їх екзистенційній повноті. Це означає, що розгляд проблематики статі через матаантропологічну оптику дозволяє зауважувати етнічні, національні особливості функціонування чоловічого-жіночого первнів соціокультури.

Історико-філософське напрацювання ґендерної тематики в українській філософії також розпочалося з 90-х рр. Звертання до дискурсивної практики Просвітництва, її різних текстових періодів є прикметною характеристикою й поширеною постмодерністською установкою в українських розвідках цього періоду (Н. Чухим, С. Жерьобкін). Осмислення цими авторами ґендерних аспектів модерністської філософії, її парадоксів у розв'язанні проблем статі вказує на їх дослідницьке прагнення деконструювати раціоцентризм модерн-філософії та засвідчує постмодерністське зрушення у вітчизняному теоретико-світоглядовому знанні.

У вітчизняному дискурсі 90-х рр. найбільш дискусійних обрисів набула проблема ґендерної суб'єктивації жінки, яка окреслюється як дилема публічного (громадського) та приватного. Ця проблема розглядалася у двох дискурсах: філософсько-політологічному (харківська школа ґендерних досліджень), де акцентувалося на проблемах "ґендеризованого" суб'єкта в його співвідношенні з межами влади та соціокультурними процесами та культурологічно-літературознавчому (київська школа), в якому переобдумувався ґендерний вимір національної культури. Представники київської школи звернулися до національної традиції у спробі конструктивного синтезу проектів розбудови соціокультури та жіночої суб'єктифікації, засвідчивши непідлеглість цих проектів один одному, але в той же час визнаючи спільність багатьох їхніх цілей.

Інтертекстуальне прочитання теоретиками ґендеру вітчизняного постмодерністського та неотрадиціоналістського літературних дискурсів 90-х рр. ХХ ст. увиразнює побутування думки про те, що саме фемінний характер національного типу є головною причиною неспроможності структуруватися по-державницькому й по-європейському та визначає специфічне буття України у світі між Сходом і Заходом. Приписування культурі фемінності чи маскулінності через аналіз літературних текстів є постановкою хибної, на наш погляд, проблеми, яка залишається дискусійною темою в межах ґендерних студій.

Філософський аналіз висновків інтертекстуального прочитання української літературної класики представниками філософсько-політологічного та культурологічно-літературознавчого напрямків відкриває методологічні відмінності постановки проблеми жіночих символічних образів в межах цих напрямків та специфіку розуміння способів ґендерної суб'єктивації. Критичний аналіз постановки та розв'язання проблеми представниками харківської школи показав уразливість застосованої методології у проблематизації ґендерного чинника української соціокультурної реальності, її минулого та сучасного. Побудова громадянського суспільства зовсім не передбачає неминучості деконструкції символів та образів жіночого, якими є багата національна література. Ґендерна дилема громадського/приватного не може вирішуватися шляхом відсічення національно-культурних міфологем з онтологічного простору та заміною їх маловартісними соціально-конструктивістськими цивілізаційними міфологемами. Виникає необхідність побудови нової вітчизняної ґендерної концепції. Її перспективним методологічним підґрунтям можуть бути: філософія постструктуралізму, метаантропологія, окремі підходи постколоніального дискурсу, принципи (ґендеровимірність, рефлексивність, етизація науки, орієнтація дослідження на дію) та інноваційні методи дослідження. Необхідним є критичний стосунок до аплікації закордонних дискурсивних фрагментів на українську соціокультурну реальність. Адже дискурс не лише дозволяє осмислювати ту чи іншу тему на певній мові (філософській, політологічній, психоаналітичній), а й є способом конструювання деякого погляду на проблему, відтак наперед задає й саму проблему.

Висновки

1. Проблема ґендеру є невід'ємною частиною ґетерогенного проблематологічного поля філософії, яке в 60-80-х рр. ХХ ст. було позначене паралогічністю - протиборством модерної та постмодерної парадигм. Проблема соціокультурної асиметрії ґендеру мала своє епохальне соціально-історичне підґрунтя, тісно пов'язане з ідеєю та практикою емансипації. Ідея емансипації отримує свою корективу в пізньомодерністській теорії комунікації Ю. Габермаса, в якій акцентується на ролі дискурсу в розв'язанні емансипаційних проблем та необхідності розвитку філософії як плюралістичного дискурсу. Це стає першою передумовою того, що проблема ґендеру започатковується в межах пізньомодерністської філософії. Подальшим вектором змін, який обумовила пізнавальна ситуація культури пізньої модерності було епістемологічне "зміщення" проблеми за межі філософського дискурсу у структурно-конструктивістську площину. Проблематизація залишилась прикутою до натуралістської епістемології : іґнорувались екзистенційні питання чоловічого та жіночого світу та розуміння, що жіночість та чоловічість не є ні суто природнім визначенням, ні соціальною функцією, а існують як первинний, втілений у життєвому світі людини екзистенційний сценарій, спричинений самовизначенням людини.

2. Теоретико-філософським підґрунтям постановки проблеми ґендеру в 90-х рр. ХХ ст. є постмодернізм. Філософія Ліотара, Фуко, Лакана, Дерріди стають теоретичними основами проблеми ґендеру, пов'язаної із плюралістичним баченням суб'єктивності: досимволічних структур суб'єктивності (Ю. Крістева), статевої відмінності (Л. Ірігарей, Г. Сіксу), постколоніальної суб'єктивності (Г. Співак, Б. Гукс, Г. Бгабґа), чоловічої (маскулінної) ідентичності (М. Кіммель, К. Кілмартін), марґіналістської та номадичної суб'єктивності, яка чинить опір глобалізаційним соціальним умовам (Дж. Батлер, Р. Брайдотті) тощо. Постмодерністський (постструктуралістський) етап розвитку ґендерної епістемології характеризується спадкоємністю частини установок напрацьованих на попередніх етапах з 70-х років: долання ґендерних стереотипів, антиетичності, поширення принципу множинності ідентифікацій. На цьому етапі вирішується епістемологічна проблема нівелювання тоталізуючого феміністського суб'єкта та утверджується мультицентрований суб'єкт знання та досвіду. Постмодерністський етап розвитку знання поставив методологічну проблему ґендеру - переорієнтації "фундаментальних" наукових досліджень, спонукаючи їх наблизитись до розв'язання найактуальніших проблем чоловічого та жіночого світу, сучасної людини. Подолання дихотомності наукового пізнання, типу "гуманітарне-природне", "духовне-тілесне", "культурне-спадкове", "раціональне-афективне" постає новою спробою розв'язати проблему ґендерних відмінностей, шляхом дискурсивного відтворення цілісної картини буття, важливим виміром якого є чоловічий-жіночий світ у своєму взаємодоповнювальному значенні.

3. Західноєвропейський постструктуралістський дискурс напрацював поліфонічне поле проблематизації ґендеру. Характерним є радикалізм вирішення проблеми жіночої тожсамості в межах французьких жіночих студій (Л. Іріґарей, Г. Сіксу) та перспективність постструктуралістських (Р. Брайдотті) та постколоніальних (Р. Моханрам) проектів, які надають нового значення вирішенню проблеми з урахуванням глобалізаційних та міґраційних процесів та акцентують на самобутніх культурних чинниках ідентичності. Аналіз філософсько-антропологічного підґрунтя провідних психотерапевтичних вчень, які є відображенням поліфонічного поля західноєвропейської культури, показав, що вони презентують стать у метафориці опозицій чоловічого і жіночого, тим самим сприяють розмежуванню ґендерного світу. Це робить актуальною філософську постановку проблеми взаємодоповнювальності ґендерного світу.

4. Американський соціально-філософський дискурс характеризується своєю увагою до процесів ґетерогенізації, диференціації та технологізації соціального життя ґендеру. В його межах відбувався відхід від ідеї емансипації до ідеї "якості життя". Проблематика соціокультурного існування ґендеру (мікрополітик тіла та чоловічих ролей) вирішувалася з позицій культурної антропології, соціального конструктивізму та постмодерністської філософії. Епістемологічною особливістю розгляду проблеми соціокультурного існування ґендеру була динаміка її розвитку від конструктивістських до постмодерністських інтерпретативних концепцій. Розвиток мережі американських дискурсивних практик, які перебували за межами нормативного підходу відкрив проблему марґіналістської суб'єктивності та пов'язаної з нею проблему неконвенційної статевої поведінки (концепція перформенсу ґендеру Дж. Батлер). Застосування концепції Дж. Батлер до аналізу вітчизняної соціокультурної специфіки ґендеру є дискусійною. Більш перспективними є постструктуралістські підходи в силу їх зорієнтованості на вивчення лінґвістичних та соціальних зв'язків ґендеру, які відображають екзистенційні та духовні проблеми людини.

5. Проблематизація ґендеру у вітчизняній філософії 90-х рр. ХХ ст. характеризується акцентом на онтологічних аспектах існування ґендеру, індивідів та груп. Окреслюючи найбільш глобальні межі людини як межі чоловічого та жіночого, вітчизняні філософи визначають проблему статі як одну із фундаментальних проблем метаантропології (Н. Хамітов). У її руслі з'ясовуються причини внутрішньої самотності і можливість гармонії між чоловіком та жінкою на рівні віднайдення духовно-душевної взаємодії. Осмислення ґендерних аспектів модерністської філософії, дослідницьке прагнення деконструювати раціоцентризм модерн-філософії є показовим моментом, що засвідчує зрушення у вітчизняному теоретико-світоглядовому знанні й показує становлення ґендерного напрямку в межах історико-філософського дискурсу (Н. Чухим, С. Жерьобкін, В. Гайденко, О. Гомілко тощо). З середини 90-х років проблематизація також розгортається в двох напрямках: філософсько-політологічному, де акцентується на проблемах "ґендеризованого" суб'єкта в його співвідношенні з межами влади та соціокультурними процесами та культурологічно-літературознавчому, в якому переобдумується ґендерний вимір національної культури. Вітчизняний філософський дискурс 90-х рр.

ХХ ст. був полем конкуруючих методологічних підходів, які наперед визначали саму постановку проблеми та шляхи її вирішення.

6. Принципово важливим є критичний підхід до побудови вітчизняної ґендерної концепції, заґрунтованої на аплікації зарубіжної методології. Заземлення дослідників на епістемологічних засадах винятково фундаменталістських концепцій (наприклад, соціального конструктивізму) рівнозначне втраті екзистенційних аспектів, багатства чоловічого й жіночого образу, духовних (релігійних, національних) аспектів ґендерного буття. Для побудови сучасної ґендерної концепції більш солідаризуючою та розвивальною є орієнтація на висоту життєвого світу людини, ніж патографічна психоаналітична глибинна "розкопка". Перспективною також є зверненість українських дослідників до метаантропології, філософії постструктуралізму, з її низвідною орієнтованістю на антропологізацію пізнання, а також до постмодерної практичної філософії, в руслі якої оформилися важливі для сучасної ґендерної епістемології принципи (ґендеровимірність, рефлексивність, етизація науки, орієнтація дослідження на дію) та інноваційні методи досліджень. Окремі напрацювання закордонного постколоніального дискурсу також могли б слугувати надійним підґрунтям для "національно чутливих" вітчизняних ґендерних підходів. Адекватний добір методологічного підґрунтя сприятиме дослідженню культурної специфіки ґендеру в межах українського соціокультурного контексту.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Гапон Н. Ґендер у гуманітарному дискурсі: філософсько-психологічний аналіз. - Львів: Літопис, 2002. - 310с. - 17 авт. арк.

2. Гапон Н. Особистість в психотерапії: конфігурації професійного досвіду. - Львів: Основа, 1999. - 176c. - 11,3 авт. арк.

3. Гапон Н. Ґендерна проблематика в філософії: перспективи постмодерністичного підходу // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Філософія. - 2001. - № 7. -С.63-68. - 0, 5 авт. арк.

4. Гапон Н. Патографічний дискурс в ґендерному діалозі // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - 2001. - Вип. 3. - С.79-89. - 0,5 авт. арк.

5. Гапон Н. Абеляр або Арістотель Середньовіччя: ґендерний нарис // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: Філософія. - 2002. - № 9. - С.101-105. - 0,5 авт. арк.

6. Гапон Н. Філософські площини ґендерних досліджень інтелекту// Вісник Севастопольського державного технічного університету. Збірник наукових праць. Філософія. - 2003. - Вип. 46. - С.150-158. - 0,5 авт. арк.

7. Гапон Н. Ґендерні дослідження у ХХ сторіччі: корективи соціально-гуманітарного знання // Схід. Аналітико-інформаційний журнал. - 2003. - №7. - С.98-102. - 0,5 авт. арк.

8. Гапон Н. Репрезентації статі у просторовій метафориці дискурсу // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: Філософія. - 2003. - №10. - С.81-86. - 0,5 авт. арк.

9. Гапон Н. Тілесні мікрополітики ґендеру: дискурсивний аналіз минулого та сучасності //Схід. Аналітико-інформаційний журнал. - 2003. - №8. - С.73-77. - 0,5 авт. арк.

10. Гапон Н. Культурно-символічна природа ґендеру: минулі теми та сучасні підходи // Мультиверсум. Філософський альманах. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.В. Лях.- К.: Український центр духовної культури, 2003. - Вип.36. - С.160-168. - 0,5 авт. арк.

11. Гапон Н. Проблематика чоловічого ґендеру у постмодерністській науці // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - 2003. - № 598. - С.126-130.- 0,5 авт. арк.

12. Гапон Н. Мова та ґендер: ретроспектива постструктуралістських дискусій у філософії // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: Філософія. -2003. - Вип.11. - С.94-100. - 0,5 авт. арк.

13. Гапон Н. Презентації статі в метафоричних опозиціях дискурсів// Мультиверсум. Філософський альманах. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип.32. - К.: Український центр духовної культури, 2003. - С.182-190. - 0,5 авт. арк.

14. Гапон Н. Дискурсивні зміни жіночої суб'єктивності : ґендерний проект Гелен Сіксу // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / Ред. кол. Т.Біленко (гол.ред.), М.Кашуба, В.Кемінь та ін. -Дрогобич: Вимір, 2003. -Вип. восьмий. - С.58-69. - 0,5 авт. арк.

15. Гапон Н. Ґендерний ландшафт античного тексту: прочитуючи Фуко// Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - Вип. 5. - 2003.- С.53-61. - 0,5 авт. арк.

16. Гапон Н. Ґендерні дихотомії в українській літературі кінця ХХ сторіччя: філософський аналіз // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / Ред. кол. Т.Біленко, В.Скотний, В.Мовчан та ін. - Дрогобич: Вимір, 2004. - Вип.13. Філософія. - С.98-109.- 0,5 авт. арк.

17. Гапон Н. Проблематика ґендеру у вітчизняній історії філософії 90-х років ХХ сторіччя // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - 2004. - Вип. 6. - С. 59-67. - 0,5 авт. арк.

18. Гапон Н. Від філософії Дельоза до нових ґендерних проектів // Вісник національного університету "Львівська політехніка". Філософські науки. -2004. - № 498. - С. 68-73. - 0,5 авт. арк.

19. Гапон Н. Деконструкція символічних жіночих образів як проблема філософсько-політологічного дискурсу кінця ХХ сторіччя // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія. - 2004. - Випуск 1. - С.147-152. - 0,5 авт. арк.

20. Гапон Н. Проблематика ґендеру в українській філософії другої половини ХХ сторіччя // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - 2005. - Вип. 7. - С.40-55. - 1,0 авт арк.

21. Гапон Н. Проблеми статі в екзистенціалістській філософії Симони де Бовуар (середина ХХ сторіччя) // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - 2005. - Вип. 8. - С.34-41. - 0,5 авт. арк.

22. Гапон Н. "Антігона" у світлі постмодерністських інтерпретацій // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2005. - Вип. 73-75. - С. 128-131.- 0,5 авт. арк.

23. Гапон Н. Суб'єктивація української жінки: філософсько-антропологічний дискурс другої половини ХХ сторіччя // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - 2005. Вип. 9. - С. 64-71. - 0,5 авт. арк.

24. Гапон Н. Інтелект з позицій ґендерного підходу: філософсько-методологічні та психологічні аспекти // Соціогуманітарні проблеми людини. - 2006. - № 2. - С. 42-49.- 0,5 авт. арк.

25. Гапон Н. Патографічний дискурс: перспективи ґендерного діалогу // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія Філософія. - 2003. - Вип. 148-149. - С.94-99. - 0,5 авт. арк.

26. Гапон Н. Соціокультурні зміни та проблеми жіночої суб'єктивації в Україні // Філософські пошуки. - Вип. ХІV-XV. -Львів-Одеса: Cogito-Центр Європи, 2003. -С. 239-245. - 0,5 авт. арк.

27. Гапон Н.П. Традиційні жіночі образи в соціокультурі : дискусійні позиції вітчизняних ґендерних шкіл // Філософські пошуки. - Вип. ХVІ.- Львів-Одеса: Cogito- Центр Європи, 2004. - С. 107-115. - 0,5 авт. арк.

28. Гапон Н. Від виховання особистісної унікальності до соціальної ідентичності молодої людини // Філософські пошуки. - Вип. ІV. - Львів-Одеса: Cogito- Центр Європи, 1997.-С. 93-97.- 0, 4 авт. арк.

29. Гапон Н. Психологічне осмислення проблематики соціального інтелекту// Філософські пошуки. -Вип. І (V-VІ). -Львів-Одеса: Cogito-Центр Європи, 1998. -С. 129-132. - 0,4 авт. арк.

30. Кошманова Т.С., Картер К., Гапон Н.П. Рефлективне письмо у перспективі педагогів // Академічний дослідницький журнал. - Вашингтон, США. -Зима, 2003. - С.57-70. - 0,5 авт. арк. (Англійською мовою: Koshmanova, T.S., Carter, C., & Hapon, N.P. Reflective Writing of Prospective Teachers // Academic Exchange Quarterly, Washington, U.S. - Winter, 2003. - P.57-70).

31. Гапон Н. Ґендер та освіта: дослідження студентських уявлень // Європейська інтеграція через освіту. Традиції, сучасність та майбутнє / За ред. Р.Кухи. - Люблін: Видавництво Університету Марії Кюрі-Склодовської, 2004. -С.523-529. -0,5 авт.арк. (Англійською мовою: Hapon N. Gender and Education: Research of Students' Imaginations // European Integration through Education. Traditions the Present and the Future / Ed.R. Kucha. - Lublin: Maria Curie-Sklodowska Uniwersytety Press, 2004. -P.523-529).

32. Гапон Н.П. Ґендерна модель у психоаналізі : перспективи, пошуки // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології: Матеріали міжнар. наук. конф. - Т.1. - Київ: Міленіум, 2002. - С.36-42. - 0,5 авт.арк.

33. Гапон Н. Перспективи філософського та біоетичного дискурсів у формуванні нових підходів до статевих девіацій // Формування особистості студентів як майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров'я та інших соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики: Матеріали міжнар. наук.- практ. конф. - Львів, 2003. - С. 49-50. - 0,2 авт.арк.

34. Гапон Н.П. Філософські підходи до сучасних ґендерних досліджень // Интеллект. Личность. Цивилизация: Материалы 2-й Междунар. науч. конф.(22-23 мая, 2003 г.). - Донецк, 2003. - Том 2. - С.165-173. - 0,5 авт. арк.

35. Гапон Н. Проблеми соціального мислення людини: послідовність та зобов'язання // Політична психологія: науковий збірник. - Львів: Ліга Прес, 2003. - С.95-100. - 0,5 авт. арк.

36. Гапон Н. Теоретико-методологічні та освітні підходи до проблеми статі: Матеріали ІІ Українського Педагогічного Конгресу (3-4 листопада, 2005 р.).- Львів, 2006. - 0,4 авт. арк.

Размещено на Allbest.ru