Поняття психічної реальності в теорії та практиці психоаналізу

У другому підрозділі - “Kulturtrieb'и модерну” - аналізуються фактори специфічної рецепції психоаналізу в російській культурі початку ХХ сторіччя. Культурцентризм і релігійно-символістська спрямованість інтелектуального життя Росії цього часу зумовили несприйнятливість інтелігенцією критичних інтенцій психоаналізу. З другого боку, при відсутності структур громадянського суспільства не існувало можливостей для закорінення ідеологічно й економічно незалежної психотерапевтичної практики. Результатом цього стає не тільки швидкий крах психоаналітичного руху, але й неухильне звуження зони психологічного досвіду в тоталітарному суспільстві та свідомості. Сьогоднішнє відродження психоаналізу знов зіштовхується із спробами державного регулювання практики та з опором колективістської самосвідомості суспільства, що не сприймає критичних та індивідуалістичних ідеологій. На відміну від цього, для розвитку українського психоаналізу притаманна ідеологічна й організаційна децентралізація професійних груп та відсутність потреби державного контролю.

У третьому підрозділі - “Піклування про себе в надлюдській перспективі” - розглядаються тенденції постсучасної культури, які модифікують запити до психотерапії, її форми та мету. Сучасна культура з психоаналітичних позицій характеризується як нарцистична, що підтверджується на різних рівнях відродженням надлюдського ідеалу в літературі постмодерну (Ж. Дельоз, І. Смирнов), збільшенням частки індивідуальних і межових розладів у загальній кількості психічних порушень, оцінками психотерапії з точки зору швидкості й прогнозованості ефекту. Подібні процеси сприяють розповсюдженню у світі короткотермінових методів лікування, спрямованих на ліквідацію симптомів - психофармакологічних, сугестивних, поведінкових. “Епоха прозака” достатньою мірою несприйнятлива до психоаналітичних методів, які вимагають поглибленого аналізу внутрішніх переживань і установлення тривалих відносин з іншим суб'єктом. Услід за “новим суб'єктивізмом” (А. Гелен) настає доба “людини без душі” (Ю. Кристєва), яка функціонує у зовнішніх структурах фальшивої самості та не є зацікавленою у класичних формах піклування про себе. В цих умовах психоаналіз, зберігаючи своє теоретичне значення, потребує модифікацій у якості терапевтичного методу. Він пристосовується до цілей конструювання поліфонічної та здебільшого уявної суб'єктивності, зберігаючи за собою можливість повернення до віковічних цілей «збирання» та пізнання душі.

У “Висновках” формулюються основні результати дослідження, серед яких слід назвати експлікацію психоаналітичної феноменології й онтології психічного; виявлення філософського змісту визначень психічної реальності у поняттях “несвідомої фантазії”, “потягу” і “бажання”; оцінку філософського значення психоаналізу з точки зору інтерсуб'єктивності й філософії розрізнень. Психоаналітичне вчення розглядається в історичному контексті європейських практик піклування про душу як основа сучасної форми подібних практик, що отримали назву психотерапії. Остання досліджується як простір самовизначення суб'єкта в його зв'язках із культурою. Вивчення епістемологічних та історичних вимірів психоаналізу дозволяє описати структури сучасної суб'єктивності.

У “Додатках” містяться зауваження до розділів, що здебільшого присвячені обговоренню концепцій, які коментують досліджувані проблеми або пропонують інші рішення. До дисертації додаються схеми, що ілюструють співвідношення частин психоаналітичного вчення та осьову модель сучасної психотерапії.

Список друкованих праць за темою дисертації

1. Романов И.Ю. Психоанализ: культурная практика и терапевтический смысл: Введение в теорию, практику и историю психоанализа: Пособие для учителей. - М.: Интерпракс, 1994. - 287 с.

2. Романов И.Ю. Грамматика смысла и природа души // Вестник Харьковского государственного университета. - 1993. - № 380: Философские перипетии: Философия и многообразие социокультурных миров. - С. 79-92.

3. Романов И.Ю. Lebenswelt сверхчеловека: К психоаналитическому диагнозу постсовременности. - Вісник Харківського державного університету. - 1998. - № 409: Філософські перипетії. - С. 250-253.

4. Романов И.Ю. Анализ прерванный и непрерывный // Психоанализ в развитии: Сб. переводов / Составители А.П. Поршенко, И.Ю. Романов. - Екатеринбург: Деловая книга, 1998. - С. 148-169.

5. Романов И.Ю. Место психоанализа в пространстве современной психотерапии // Матеріали других міжнародних психологічних читань: “Актуальні проблеми сучасної психології”: Секція “Медична психологія”. - Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1995. - С. 107-108.

6. Романов И.Ю. Психоаналитическая модель соотношения практического и теоретического знания в психологии // Матеріали ІІІ Міжнародних Сковородинівських читань: “Філософія: класика і сучасність”. - Харків, 1996. - С. 14-15.

7. Романов И.Ю. Психология в обществе: открытое и закрытое взаимодействие // Проблема відповідальності на межі ХХ і ХХІ століть: Матеріали меморіальних читань, присвячених 60-літтю професора О.Ф. Плахотного. - Харків: ХДУ, 1996. - С. 173-176.

Размещено на Allbest.ru