Управління як форма зв’язку теоретичних моделей і практичних рішень

В якості основи відтворення і передачі соціальної інформації визначено передусім механізми соціальної пам'яті, усуспільненої здатності людини засвоювати і накопичувати цю інформацію. Управління соціальною інформацією в історичному процесі має свою специфіку, яка базується на традиціях, культурних звичаях, ритуалах тощо. Успадкування соціальної інформації як одна з форм історичної мобільності відомостей, знаків, кодів і символів забезпечується наявністю у суспільстві нормативно-регулятивних і вірувально-світоглядних уподобань. Перші пов'язані з актуальною роллю права, регламентуючого соціальну поведінку в інформаційному управлінні, другі - з інформаційно-світоглядною привабливістю або символіко-текстовою потребою, закоріненими в історичному онтогенезі.

Розділ шостий „Соціальний експеримент і практика соціального управління” присвячено філософському осмисленню природи соціального експерименту та його ролі в управлінні суспільними процесами.

У першому підрозділі дано визначення соціального експерименту як діяльності соціальних суб'єктів за певних, чітко фіксованих умов для пізнання соціуму, пошуку і впровадження досконаліших форм функціонування суспільства, а також схарактеризовано його (експерименту) наріжні особливості. Соціальний експеримент можна розглядати і як цілісний й водночас суперечливий процес соціального буття, як постійне, специфічним чином цілеспрямоване, творення і відтворення різноманітних соціальних практик. Виділяючи широке і вузьке (як досягнення конкретних бажаних результатів і апробацію соціальних інновацій) розуміння соціального експерименту, автор підкреслює, що у практичному плані їх важко розділити, оскільки будь-який локальний експеримент дає далекосяжні наслідки в результаті складності соціальних структур і розмаїття людських мотивацій. Відзначено, що соціальне буття в певному сенсі є невпинним і невичерпним експериментом, який живиться не тільки намаганням удосконалити суспільство й внутрішні умови його існування, але й викликами мінливого і подекуди непрогнозованого зовнішнього природно-екологічного контексту. Зрозуміти суть соціального експерименту можна лише з урахуванням його детермінації суспільною практикою і пізнанням. Будучи засобом пізнання і перевірки соціальних теорій шляхом предметно-практичного перетворення дійсності, він обумовлений типом суспільного устрою, особливостями соціальних об'єктів, методологією і методикою їхнього вивчення і трансформації. Зазначено, що нині, за умов становлення постіндустріальних реалій, соціальне експериментування реалізує себе як засіб утвердження живого розмаїття форм суспільного існування - багатоукладності економічного життя, багатопартійності й ідеологічного плюралізму, розподілу влад, мультикультуризму тощо.

У другому підрозділі основну увагу приділено проблемі управлінням експериментом. Управління виконує функцію приведення в дію механізмів експерименту, контролю над ними, відтворюваного коригування самого процесу експерименту і його результатів. Наявність структур управління має критеріальне значення для виокремлення власне соціального експерименту з соціального процесу, причому жорсткі структури управління об'єктивно неспроможні створити сприятливий клімат пошуку та використання інновацій, а саме управління стає неадекватним за умов зростання складності системи і зміни конкретної ситуації. Прийняття і реалізацію управлінського рішення можна вважати основним наслідком і засобом соціального експерименту. Критеріями успішності управління таким експериментом може бути економія часу, зростання рівня компетентності працівників, виявлення нових параметрів розвитку.

Розділ сьомий „Підприємництво як вид соціальної практики і діалектика соціального управління” містить філософський аналіз природи підприємництва як різновиду соціальної практики, особливостей його розвитку, зокрема в Україні, і його діалектичних зв'язків з соціальним управлінням. Дано ретроспективу розвитку теорії та практики підприємництва, з урахуванням особливого значення для останнього стану господарсько-політичного середовища, визначаючого не лише способи використання нових можливостей, але й основні типи відповідних мотивацій. Висновано, що підприємництво як економічне явище, виникає за умови наявності двох взаємопов'язаних обставин: організаційно-господарського новаторства і економічної свободи. Інші його характеристики - ризик, прийняття рішення, лідерство, володіння ресурсами тощо - є або похідними, або необов'язковими, або доповняльними. Ключовою рисою підприємництва є автономність прийняття рішення, без чого нова комбінація виробничих факторів неможлива ні економічно, ні організаційно, ні психологічно.

Стверджується, що подолання Україною технологічного відставання від розвинених країн, реформування економіки на ринкових засадах неможливе без інтенсивного розвитку підприємництва, без створення необхідних юридичних, фінансових, політичних і соціально-психологічних умов для збільшення числа підприємців і вияву ними господарської ініціативи.

У першому підрозділі конкретизовано зміст поняття „інтерес”, з'ясовано різницю між біологічним і соціальним інтересами, роль інтересів у розвитку підприємництва. Основою біологічного інтересу є, по суті, особистісний прагматизм, інстинкт самовиживання; соціальний же інтерес, матеріалізуючись у суспільних відносинах, створених людиною предметах культури, має статус „сутнісного буття”, є „відчуженою іманентністю”, яка вийшла за межі психічної обмеженості, щоб стати духовною чи матеріальною цінністю „для всіх”. Тому соціальний інтерес постає як екстравертний, закорінений у соціумному бутті, в процесі історичного розвитку людства, наявний у суспільних відносинах, предметах і речах, що мають особистісну чи колективну цінність і слугують задоволенню духовних і матеріальних потреб суспільства. Він, опосередковано виявляючись у підприємницьких відносинах, має амбівалентну природу, оскільки поєднує два різних світи - світ ідей та устремлінь в особистості та світ реального буття індивідуальних інтересів, вже матеріалізованих у соціумі.

Підприємницький інтерес визначається як віддзеркалена у соціумній дійсності зустрічна пропозиція, яка містить заохочувальну чи спонукальну ініціативу, відповідну соціальну орієнтацію, а також осмислене намагання держави і суспільства створити суб'єктам господарювання сприятливі можливості та умови для зосередження на певних різновидах соціальних відносин з метою задоволення власних намірів, розрахованих на отримання прибутку та інших благ, не обов'язково матеріальних

Зміст другого підрозділу становлять потреби як основна рушійна сила підприємницьких інтересів. Соціальна потреба постає як фіксація умов, необхідних для життєдіяльності соціальних суб'єктів. Між протилежностями - соціальним суб'єктом і середовищем через суперечності відбувається активний обмін речовиною, енергією, інформацією, в процесі якого потреба знаходить все необхідне для свого задоволення. Задоволення ж потреби означає розв'язання протиріччя, зміну якісних характеристик протилежностей і призводить до наступного відтворення циклу - щоразу на вищому рівні. Суспільні потреби, маючи свої витоки і в сьогоденні, і в минулому, утворюють надзвичайно динамічну систему, а їхній конкретний зміст постійно змінюється. Автор доводить, що загострення потреб призводить до поляризації тенденцій розвитку найближчого соціального середовища і самого соціального суб'єкта, в результаті чого виникає ситуація зміни поведінки, поглядів і орієнтаційних цінностей. На рівні окремого індивіда розвиток і задоволення потреб відбувається на яскраво вираженому емоційному тлі і супроводжується очікуванням комфортного стану.

Потреба розглядається як вельми важлива спонука, те, в чому підприємець набуває необхідності, без чого він не в змозі існувати як такий. Її спільність з інтересом полягає у тому, що вони спрямовуються у підприємницьку сферу й існують завдяки їй. Відмінність - це їхня несумісність, протилежність, особливо тоді, коли потреба є недоступною для задоволення підприємницького інтересу. Інтерес є рушійною силою, яка обумовлює соціальну стабільність людських потреб, які мають об'єктивний характер і не залежать від окремої волі та самосвідомості індивідуумів.

Наступний підрозділ і розкриває ключове значення інтересів і потреб у підприємницькій діяльності з урахуванням діалектики їхнього взаємозв'язку. Інтереси і потреби, що мають місце у підприємництві, органічно пов'язані. Те, що у предметному світі виступає для підприємця як інтерес, має так чи інакше стати для нього і потребою. Таким чином, проблема інтересів як внутрішніх мотивів особистості перетворюється в проблему походження соціальних потреб, усвідомленого їхнього накопичення в соціальній реальності, зокрема підприємницькій. При цьому як інтереси, так і потреби можуть відігравати і позитивну, і негативну роль. На посилення першої та нейтралізацію другої і спрямоване управління.

Зазначається, що при стійкому підприємницькому інтересі потреба буде довготривалою. Якщо ж він виявиться миттєвим або побічним, то усі ініційовані ним потреби просто відпадають. Інтерес пов'язаний насамперед з орієнтирами, потреба ж - із засобами, ресурсами; а також - методами і шляхами досягнення окремих підприємницьких цілей.

Формування підприємницьких інтересів, доводить автор, перебуває у прямій залежності від привабливості підприємницької ідеології, яка розглядається як система ідей, поглядів і уявлень про шляхи і перспективи розвитку вітчизняного підприємництва і водночас як ідейна основа розробки відповідними соціальними інститутами необхідних методичних рекомендацій і програмних завдань.

Окремий підрозділ присвячено особливостям становлення підприємництва в Україні і завданням його підтримки з боку держави. Підкреслено, що управлінська діяльність у сфері підприємництва значною мірою залежить від державного регулювання, яке становить собою складну багатопланову систему. На етапі становлення ринкової економіки першорядного значення набувають функції держави щодо формування цінової системи відносин власності притаманних змішаній багатоукладній економіці. Як свідчить досвід інших країн, підтримку з боку держави мають і сучасні високоорганізовані структури типу фінансово-промислових груп й аналогічні їм утворення.

На основі аналізу розвитку підприємництва в Україні висвітлено питання взаємовідносин між підприємцями і різними владними структурами, які ще далекі від досконалості. У своїй діяльності підприємці постійно стикаються з різними ускладненнями, що виникають подекуди не без причетності органів влади різного рівня і заважають їм успішно вести справу. Неузгодженість економічної політики призводить до того, що інтереси підтримки підприємництва вступають у протиріччя із завданнями досягнення оптимальних макроекономічних показників, фіскальними механізмами поповнення бюджету, витратними методами вирішення соціальних проблем. За таких умов ефективність заходів щодо державної підтримки підприємництва зводиться практично до нуля в результаті впливу на діловий клімат інших напрямів державного регулювання - податкового, ліцензійного, зовнішньоекономічного. З одного боку, держава підтримує малі підприємства за рахунок бюджетних коштів, а з іншого - робить жорсткішою систему оподаткування, що скорочує власні ресурси розвитку цих підприємств і змушує їх знижувати показники прибутку у звітних документах. А це, у свою чергу, істотно обмежує можливості залучення зовнішніх джерел інвестицій: штучно занижені показники не приваблюють потенційних інвесторів. Зроблено висновок, що управлінська ситуація в українській державі у сфері підприємництва ускладнюється через ігнорування тієї істини, що природа управління господарською діяльністю з переходом від однієї системи економічних відносин до іншої теж має видозмінюватися.

Схарактеризовано також методи регулювання державою підприємницької діяльності - безпосереднього та опосередкованого впливу, і запропоновано визначення державно-правового регулювання та державного управління підприємством.

За умов утвердження ринкової економіки набуває нової значущості регіональне управління підприємницькою діяльністю. Його складовими є: відносини регіону з центром, стосунки з місцевими органами влади, забезпечення комплексного розвитку регіону як єдиного господарського цілого. Наголошено на доцільності, за умов ринкової економіки, надання регіонам України функцій регулювання підприємницької діяльності та державного управління в їхніх межах. Провідним напрямом і критерієм ефективності тут може бути лише задоволення економічних і соціальних потреб населення, що проживає у регіоні. У сфері державного управління підприємницькою діяльністю автором виділено зовнішньоекономічні відносини, де вітчизняним підприємствам з боку держави має бути забезпечена підтримка режиму найбільшого сприяння при проведенні експортно-імпортних операцій. Відповідну увагу приділено створенню і функціонуванню „вільних” економічних зон, в яких підприємці мають значні пільги для організації виробництва певного виду продукції, а також преференції щодо товарних кредитів.

Для розвитку вітчизняного підприємництва велике значення мають загальнонаціональні управлінські мотивації, інноваційна діяльність, раціональне управління господарськими процесами, максимальне розкриття творчого потенціалу фізичних і юридичних осіб. Такий потенціал утворюється тріадою: виробничі дії, вирішення управлінських завдань і позитивний емоційний стан. У роботі стверджується, що центральним питанням державно-правового регулювання підприємницької діяльності залишається питання розробки стратегії соціально-економічних перетворень в країні. Акцентовано важливість подолання неправильного уявлення про соціальні витрати, тобто про вимушені вилучення з тих коштів, які можна було б спрямувати на розвиток підприємництва і підвищення його впливу на економіку в цілому. Світовий досвід переконливо свідчить, що інвестиції в людину, зокрема, в працівників управлінської сфери, є істотним чинником прогресу як економіки, так і культури. Схарактеризовано й специфіку різних структур корпоративної форми управління підприємницькою діяльністю, які з'явилися в Україні.

Зазначено, що особливого значення у розвитку та утвердженні високої інноваційно-підприємницької культури набуває держава, оскільки колишнє протиріччя між культурою підприємництва, яка обстоює цінності успіху, індивідуалізму, свободи, ефективності, і культурою громадянською, яка підтримує цінності справедливості соціального устрою, гармонії і гуманності, нині змінюється процесом синтезу обох систем цінностей. Етичні за своїм характером питання посилення боротьби з корупцією, „тіньовою” економікою, стимулювання благодійності бізнесу мають стати наріжною ланкою системи заходів облагороджування підприємництва і водночас гарантування його безпечності. У самому принципі підприємництва - організаційному новаторстві і прагненні до успіху - потенційно закладено можливість непередбачуваних інституціональних змін, починаючи від продукту, що змінює спосіб життя сотень мільйонів людей, і закінчуючи формуванням виробничих комплексів, які здатні впливати на рішення урядів і умови життя цілих народів. Розвиток в Україні соціально відповідального підприємництва означатиме не тільки ривок до ефективності й ділового успіху фірм і акціонерних товариств, але й сприятиме зростанню матеріального добробуту і зміцненню морального здоров'я суспільства у цілому.

Висновки

Дисертація містить науково-теоретичні узагальнення та результати розробки однієї з фундаментальних проблем філософії управління - питання про співвідношення теоретичної моделі як “продукту” пізнання соціальної дійсності і практичного управлінського рішення у контексті підприємницької діяльності:

1. Історично питання про співвідношення управлінськи значущих теоретичних моделей і суспільних реалій вирішується мислителями на різноманітних засадах - через співвідношення: економіки та політики; розбіжностей у природі людини; форм державного правління; “града земного” (держави) та “града Божого”; політичних систем і суспільства; держави та громадянського суспільства; функцій соціального управління тощо. Засновано, що раціональні зерна соціофілософських вчень минулих епох та концепцій Новітнього часу у своїй осмисленій єдності утворюють надійний світоглядний фундамент для вирішення складних проблем управління суспільством у ХХІ ст.

2. Інтерпретація понять „об'єкт управління” і „суб'єкт управління” з позицій субстанційного підходу як самодостатніх утворень, що можуть існувати й осмислюватися як безвідносні, незалежно один від одного, виявляється непродуктивною, оскільки у реальному соціально-управлінському процесі його об'єкт і суб'єкт перебувають у процесі навіть не просто діалектичного взаємозв'язку, а й, подекуди, навіть діалектичного взаємоперетворення. Адже об'єктом управління, так само, як і його суб'єктом, теж постають окремі особистості, їх групи, спільноти тощо. Саме в аспекті соціально-філософського осягнення, тобто у контексті категоріально-понятійної системи соціальної філософії і відповідно до запитів теорії та практики управлінського сьогодення діалектична взаємодія суб'єкта та об'єкта соціального управління може бути відображена (і відображається) з належною повнотою та автентичністю.

3. З того, що прерогативу суб'єкта соціального управління становить вироблення, прийняття рішень, забезпечення умов, засобів, пошук шляхів і організація їх здійснення, тоді як особливості функції об'єкта такого управління зумовлюються передусім виконавським характером їх діяльності, випливає висновок про функціональну різновекторність суб'єкта і об'єкта управлінської діяльності, зумовлюючу їхню типологічну своєрідність. А отже, і про їхню рівноцінність, рівновелику суспільну запитаність і значущість. Акцентовано неприпустимість досить поширеного висновку про нерівноцінність вищезгаданих функцій, - як творчої, ініціативної (у суб'єкта соціального управління) та пасивної й нетворчої (у об'єкта управління). Адже успішне виконання управлінських рішень вимагає зусиль, принаймні не менш значних, творчих та ініціативних, ніж при виробленні та прийнятті означених рішень.

4. Ефективність соціального управління забезпечується, зокрема, дотриманням вимог основних принципів діалектики. Так, принцип конкретного підходу уможливлює врахування специфіки умов управлінської діяльності; принцип діалектичного заперечення дає можливість з'ясувати спрямованість і характер розвитку об'єктів соціального управління, визначити взаємозв'язок між попередніми і наступними стадіями їхнього розвитку, орієнтуючи на урахування гнучкості і рухливості суспільних явищ та їхніх відображень у поняттях. Характеризуючись сукупністю певних якостей різної природи, об'єкт і суб'єкт соціального управління мають водночас кількісний вимір. Осягнути своєрідність взаємозумовленості якісних і кількісних параметрів означених об'єкта і суб'єкта можливо за допомогою закону взаємопереходу кількісних і якісних змін. Стосовно соціального управління зміст можна розглядати як сукупність якостей керованого об'єкта, а форму - як структуру методів і регламентів управління. У соціальному управлінні одиничним виступають конкретні управлінські процедури, методи і прийоми, а загальним - соціальні принципи, ідеали і державні програми.

5. Зміст понять „соціальне знання”, “галузь соціального знання” на сучасному етапі розвитку не може бути з належною повнотою вичерпаний чи навіть уособлений якоюсь однією, хай навіть найфундаментальнішою, науковою теорією або ж об'єктивно та глибоко розкритий за допомогою якогось одного пізнавального підходу чи, тим більше, - якимось одним визначенням, певною формальнологічною дефініцією. Це передбачає розробку та наявність множини кумулятивних чи комплементарних теорій і теоретичних моделей, кожна з яких має свій “діапазон запитаності”, зумовлений специфікою того чи іншого концептуального підходу.

6. Теоретичні моделі, створені у системі сучасного соціально-гуманітарного пізнання, доповнюючи одна одну, становлять у своїй сукупності суперечливий і різноманітний (стохастичний) контекст окремих погрупувань соціального знання і водночас віддзеркалюють ступінь усвідомленості суспільством (суб'єктами управління) інваріантних характеристик і перспектив зміни власного буття, внаслідок чого теоретичне моделювання постає усвідомленням назрілих соціальних проблем, формою передбачення можливих варіацій, їх розгортання за допомогою, у принципі, адекватних категоріально-понятійних і операціональних пізнавальних засобів.

7. Функцію відображення соціальної реальності в конкретних символах, схемах виконує проект, який є праобразом того, що неодмінно матиме місце, якщо для цього будуть створені належні умови. Матеріалізованим проектом є модель. Проектування орієнтується на науково-теоретичний прогноз феноменів природного та соціального походження, враховує відношення і зв'язки, які вже об'єктивно існують між явищами суспільного життя. Воно вважається оптимальним, якщо враховує паростки інноваційних відносин, які пробивають собі дорогу у суспільному бутті і вимагають змін або доповнень до наявних сталостей. Це особливо важливо при випробуванні проектів, які розробляються з метою удосконалення управлінських відносин і прогнозування соціальних подій.

8. Соціальний прогноз є знанням про майбутнє, якого ще немає і яке не є однозначно визначеним, будучи залежним від вибору соціального суб'єкта, його свідомої діяльності. Як наукова категорія, він ґрунтується на досвіді, знаннях та гносеологічних уявленнях, що означає обов'язкове використання законів логіки і відповідних теоретичних положень. Прогнозування тісно пов'язане з використанням інформації, яка отримується у процесі відображення дійсності. Роль прогнозів найбільш концентровано проявляється у плануванні, будучи його вихідною базою. Співвідношення між прогнозуванням і плануванням є частиною більш загального питання взаємозв'язку між передбаченням і цілепокладанням. У філософському контексті план є застиглим моментом динамічної взаємодії між соціальними процесами і суб'єктом управління, формою його управлінського світогляду. Планування на загальнодержавному рівні політичного устрою означає вибір форми правління, типу економічних відносин, від яких залежить еволюція та модернізація суспільства. Соціальне планування посідає важливе місце в системі функцій соціального управління як спосіб програмування спільної діяльності груп людей на конкретний проміжок часу з врахуванням певних природних матеріально-технічних і соціально-демографічних умов.

9. За винятком екстремальних випадків, ніякі зовнішні обставини не детермінують людську діяльність в однозначно жорсткий спосіб. Діалектика суспільного прогресу така, що чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, тим ширші можливості для вільного вибору і самоутвердження нових поколінь. Справді вільний вибір узгоджується з обставинами, реально враховує закладені в об'єктивних умовах можливості і спирається на знання причинно-наслідкових зв'язків. Специфіка управлінського рішення полягає у тому, що воно втілює у собі єдність пізнавальної і регулятивної форм діяльності. Будучи орієнтованим на зміну чого-небудь у теперішньому, воно водночас відображає і бажане майбутнє.

10. Соціальна інформація становить найбільш складний вид інформації і є найвищою формою упорядкованого відображення дійсності, яке властиве лиш людині як суспільній істоті, наділеній свідомістю і мовою. Вона завжди наповнена конкретним змістом, має певну спрямованість і цінність. В інформаційному суспільстві уречевлений результат людської праці стає більш інформаційно ємним. Дієвість соціальної інформації в управлінні залежить від селективного добору нормативно-правових умов, які визначають діапазон та параметри керованої поведінки об'єкта і суб'єкта. Соціальна інформація є відображенням природної і соціальної реальності, причин і наслідків, комунікативних зв'язків. Специфіка управління нею базується на механізмах соціальної пам'яті, суспільній здатності людини засвоювати, накопичувати, трансформувати й використовувати дедалі значніші обсяги соціальної інформації.

11. Соціальний експеримент розглядається як постійне й специфічним чином цілеспрямоване творення і відтворення різноманітних соціальних практик. Він обумовлений типом суспільного устрою, особливостями соціальних об'єктів, методологією і методикою їхнього вивчення і перетворення. У сучасному світі з огляду на постіндустріальні тенденції соціальне експериментування постає як важливий засіб переходу до багатоукладності економіки, багатопартійності, ідеологічного плюралізму, розподілу влад. Основним завданням, засобом і наслідком здійснення соціального експерименту є прийняття і реалізація управлінських рішень. Іншими словами, соціальне управління здійснює, зокрема завдяки використанню соціального експерименту, зворотний зв'язок між „тілом” соціуму та чинниками соціального експериментального середовища.

12. Організаційно-господарське новаторство виступає вкрай істотною та необхідною умовою виникнення підприємництва, котра проте є недостатньою для утвердження останнього у статусі важливого і стійкого соціально-економічного явища, оскільки це потребує належного, причому доволі високого, ступеня економічної свободи. Відмітною сутнісною рисою підприємництва як такого явища є автономність прийняття рішення, без чого життєво необхідні для стабільного існування, а тим більше - розвитку підприємництва, все нові комбінації виробничих чинників неможливі ні економічно, ні організаційно, ні психологічно. Зазначеним, з одного боку, зумовлені вельми високі вимоги до суб'єкта підприємницької діяльності, який має бути харизматичною, пасіонарною, ініціативною й творчою особистістю; з іншого ж - передбачається стратегія на самообмеження з боку державного регулювання, від якого управлінська діяльність у сфері підприємництва залежить вельми значною мірою. Розвиток підприємництва є процесом реалізації особистих і колективних інтересів суб'єктів господарювання, а його результати - реалізованим корпоративним інтересом. Підприємницький інтерес, якщо він відповідає назрілим суспільним потребам, стає рушійною силою докорінних змін і перетворень у способах виробництва, прогресивних економічних і управлінських нововведень.

13. Соціальна інженерія підприємницьких інтересів і потреб постає наукою, що вивчає механізм їх відтворення у суспільстві, особливості їх інтегрування в економіку. Використання її методів у підприємництві дає можливість цілеспрямовано регулювати інтереси і потреби вітчизняного виробника, маючи на меті забезпечення їхньої максимальної відповідності завданням розвитку економіки країни. Питання відтворення підприємницьких інтересів і потреб цими методами набувають особливої актуальності в період ринкових трансформацій, перебудови системи економічних відносин.

Те, що у предметному світі виступає для підприємця як інтерес, має так чи інакше стати для нього і потребою. Таким чином, проблема інтересів як внутрішніх мотивів особистості перетворюється в проблему походження соціальних потреб, усвідомленого їхнього накопичення в соціальній реальності, зокрема підприємницькій. При цьому як інтереси, так і потреби можуть відігравати і позитивну, і негативну роль. На посилення першої та нейтралізацію другої і спрямоване управління.

14. Управлінська діяльність у сфері підприємництва значною мірою залежить від державного регулювання, яке становить собою складну багатопланову систему. Неузгодженість державної політики призводить до протиріччя між підприємницькими інтересами і завданнями досягнення оптимальних макроекономічних показників, фіскальними механізмами поповнення бюджету, витратними методами вирішення соціальних проблем. В Україні склалося кілька рівнів управління підприємницькою діяльністю: вищий, представлений центральними органами влади, регіональний, галузевий і корпоративний. Для розвитку вітчизняного підприємництва велике значення мають загальнонаціональні управлінські мотивації, інноваційна діяльність, раціональне управління господарськими процесами, максимальне розкриття творчого потенціалу фізичних і юридичних осіб. Державі належить особлива роль у розвитку і утвердженні високої інноваційно-підприємницької культури у боротьбі з „тіньовою економікою” і корупцією, стимулюванні благодійності бізнесу.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Фаренік С.А. Логіка і методологія наукового дослідження: Науково-методичний посібник - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 340 с.

2. Фаренік С.А. Управління соціальними процесами: побудова та реалізація соціальних моделей: Монографія - К.: Вид-во УАДУ, 2003. - 368 с.

3. Фареник С.А. Нефтегазовый комплекс Украины. Теория и практика управления: Монография - К.: Изд-во УАГУ, 2003. - 567 с.

Статті у наукових фахових виданнях

4. Фаренік С.А. Соціальний експеримент: визначення, особливості, специфіка // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 18. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2000. - С. 171-181.

5. Фаренік С.А. Соціальний експеримент в управлінській діяльності // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 19. - Запоріжжя: Тандем - У ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2001. - С. 194-201.

6. Фаренік С.А. Соціальні експерименти: сутнісні характеристики і типологія // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 6. - Запоріжжя, 2000. - С. 106-112.

7. Фаренік С.А. Особливості державної структури управління підприємницькими відносинами // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 20. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2001. - С. 190-198.

8. Фаренік С.А. Соціокультурні зміни в підприємницькій діяльності за умов постіндустріальної доби // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 24. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 217-239.

9. Фаренік С.А. Управління соціально-економічними процесами в країнах розвиненої західної доби // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 25. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 194-210.

10. Фаренік С.А. Принципи діалектичної логіки в структурі аналізу соціальних обєктів // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. Науковий журнал. - № 1 - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 10 с.

11. Фаренік С.А. Структура гносеологічної реконструкції соціальних обєктів // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. Науковий журнал. - № 2 - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 242-255.

12. Фаренік С. А. Потреба як необхідна складова процесу дослідження діяльності // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Вип. 1. - К.: Вид-во УАДАУ, 2001. - С. 3-17.

13. Фаренік С.А. Роль соціальної інформації в управлінні підприємницькою діяльністю // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Вип. 2. - К.: Вид-во УАДАУ, 2001. - С. 416-428.

14. Фаренік С.А. Соціальна інформація та управління: механізми відтворення збереження та передачі // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 24. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2002. - С. 215-224.

15. Фаренік С.А. Планування як атрибут управління // Практична філософія: Науковий журнал. - №3 - К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, БО „Центр практичної філософії”, 2002. - С. 137-146.

16. Фаренік С.А. Перспективність управлінських рішень // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 26. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 167-178.

17. Фаренік С.А. Державне прогнозування: соціально-філософський контекст (аналіз методологічних проблем) // Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. - Вип.7. - Київ-Полтава, 2002. - С. 166-178.

18. Фаренік С.А. Прогностичне управління як форма зв'язку теоретичних моделей і практичних рішень // Вісник. Філософія. Політологія: Науковий вісник. - Вип. 42-45. - К.: Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2002. - С. 35-41.

19. Фаренік С.А. Соціальне пізнання: сутність і специфіка в аспекті теоретичного моделювання // Вісник. Філософія. Політологія: Науковий вісник. - Вип. 42-45. - К.: Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2002. - С. 180-186.

20. Фаренік С.А. Визначення підприємницьких інтересів та потреб як фактор інтенсифікації вітчизняного підприємництва // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць. - №10. - К.: То-во „Знання” України, 2002. - С. 162-190.

21. Фаренік С.А. Складові теоретичних моделей у соціальному пізнанні: специфіка і взаємодія // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 25. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2002. - С. 199-208.

22. Фаренік С.А. Критерії оцінки соціальної інформації в сфері управлінської діяльності // Філософська думка: Український науково-теоретичний часопис. - Вип. 3. - К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, БО „Центр практичної філософії, 2002 - С. 54-67.

23. Фаренік С. А. Складові теоретичних моделей: специфіка і взаємодія (управлінські аспекти) // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 28. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2002. - С. 105-115.

24. Фаренік С.А. Теоретичні моделі: функціонально-типологічні характеристики // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 9. - Запоріжжя, 2002. - С. 85-90.

АНОТАЦІЯ

Фаренік С.А. Управління як форма зв'язку теоретичних моделей і практичних рішень. - Рукопис (420 стор.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю - 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії.

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено розробці принципово нової цілісної концепції управління як форми зв'язку та дійового реального механізму поєднання теоретичного суспільствознавчого знання (теоретичних моделей) і різновидів практичних рішень. Вперше у вітчизняній соціально-філософській літературі зміст, взаємозумовленість та функції основних детермінант і ланок механізму соціального управління як наріжної форми зв'язку суспільної науки і соціальної практики розкриваються з урахуванням особливостей і запитів українського суспільства на шляху до соціальної правової держави, ринкових відносин, сталого розвитку і органічного входження в європейський простір.

В аспекті соціально-філософського осягнення, тобто у контексті категоріально-понятійної системи соціальної філософії і відповідно до запитів теорії та практики управлінського сьогодення розкрито специфіку та діалектичну взаємодію суб'єкта та об'єкта сучасного соціального управління. З'ясовано питання про необхідність розробки та використання у царині соціального управління множини кумулятивних чи комплементарних теорій і теоретичних моделей, кожна з яких має свій “діапазон запитаності”.

Проаналізовано роль соціальної інформації в управлінні, запропоновано критерії оцінки її корисності, досліджено особливості управління нею. Розкрито своєрідність і роль соціального експерименту як важливої форми зворотного зв'язку управління з практикою суспільних перетворень; простежено істотні чинники та складові (зокрема методи регулювання державою підприємницької діяльності на різних рівнях) виникнення та утвердження підприємництва як важливого явища життєдіяльності сучасного українського суспільства, основні вимоги до суб'єкта ефективної підприємницької діяльності. Запропоновано розроблені на основі теоретичних моделей конкретні наукові рекомендації щодо підвищення ефективності управління підприємницькою діяльністю в Україні.

Ключові слова: управління, соціальне управління, об'єкт соціального управління, суб'єкт соціального управління, соціальне знання, соціальна інформація, управлінська модель, управлінське рішення, соціальний експеримент, підприємництво.

АННОТАЦИЯ

Фареник С.А. Управление как форма связи теоретических моделей и практических решений. - Рукопись (420 стр.)

Диссертация на соискание учёной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории.

Институт философии имени Г. С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена разработке принципиально новой целостной концепции управления как формы связи и действенного реального механизма перехода от теоретического общественнонаучного знания (теоретических моделей) к требуемым практикой социальных трансформаций решениям. Впервые в отечественной социально-философской литературе содержание, взаимообусловленность и функции основных детерминант и звеньев механизма социального управления как краеугольной формы связи общественной науки и социальной практики раскрываются с учетом особенностей и запросов украинского общества на пути к социальному правовому государству, рыночным отношениям, устойчивому развитию и органичному вхождению в европейское пространство.

В аспекте современного социально-философского осмысления, то есть - в контексте категориально-понятийной системы социальной философии и в соответствии с назревшими запросами теории и практики управления трансформацией украинского общества раскрыта специфика и диалектическое взаимодействие субъекта и объекта современного социального управления; с учетом функциональной разновекторности субъекта и объекта управленческой деятельности, обусловливающей их типологическое своеобразие, обоснована и последовательно воплощена идея их равноценности, равновеликой общественной востребованности и значимости.

С учетом выявившейся на практике несостоятельности командно-монопольного подхода рассмотрен вопрос о необходимости и путях разработки и использования в сфере социального управления определенного множества кумулятивных или же комплементарных теорий и теоретических моделей, каждая из которых имеет свой “диапазон востребованности”, определяемый каждый раз конкретной спецификой того или иного концептуального подхода или соответствующей практической потребности; выявлено, что теоретические модели, созданные в системе современного социально-гуманитарного познания, дополняя одна другую, образуют в своей совокупности противоречивый и разнообразный контекст отдельных формообразований социального знания и в то же время отображают, фиксируют степень осознанности обществом (субъектами управления) инвариантных характеристик и перспектив изменения собственного бытия, вследствие чего теоретическое моделирования предстает осознанием назревших социальных проблем, формой предвидения возможных вариаций, их разворачивания с помощью, в принципе, адекватных категориально-понятийных и операциональных познавательных средств.

Выявлена роль социальной информации в управлении, предложены критерии оценки ее полезности, исследованы особенности управления ею. Раскрыты своеобразие и роль социального эксперимента как важной формы обратной связи управления с практикой общественных преобразований; прослежены существенные факторы и составные (в частности, методы регулирования государством предпринимательской деятельности на разных уровнях) возникновения и утверждения предпринимательства как важного явления жизнедеятельности современного украинского общества, основные требования к субъектам эффективной предпринимательской деятельности. Предложены разработанные на основе теоретических моделей конкретные рекомендации по повышению эффективности управления предпринимательской деятельности в Украине.

Ключевые слова: управление, социальное управления, объект социального управления, субъект социального управления, социальное знание, социальная информация, управленческая модель, управленческое решение, социальный эксперимент, предпринимательство.

SUMMARY

Serguiy А. Farenik. Management as a form of connection between theoretical models and practical decisions. - Manuscript (420 pages).

The thesis for a scientific degree - Doctor of Science (Philosophy) speciality 09.00.03. - Social Philosophy and Philosophy of History. Grigoriy Skovoroda Philosophy Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

The thesis is devoted to analysis and generalization of theoretical and practical aspects of social management as a form of dialectical connection between theoretical models and practical decisions. The author developed farther a philosophical view to ambivalent nature of social management developed and enriched with new content the statement about role of management activity subjects and about social mechanisms of management of these subjects.

In this thesis the most general definitions of subjects of management were proposed from philosophical positions, fundamental meaning of theoretical models as an, initial stage of elaboration of management decision was exposed. The author investigated an aspect of social management - beginnings of objectified interests and needs of business activity subjects. This aspect had been absent in philosophical literature before. Ways and means of practical utilization of proper conclusions in the cause of development of business in Ukraine were grounded in this thesis.

The author elucidated specific of manifestation of dialectics main principles in social management and influence of social management to concretization of fundamental categories. The author exposed role of social knowledge in forming of theoretical models, working out of scientific-grounded prognosis, planes and projects of management decisions. In this thesis there were described two types of management: authoritative management. There was analyzed significance of social information in management, there were proposed criteria of estimation of social information usefulness, there were investigated features of management of social information. The author inquired into social experiment function in management function in social practice.

The author scrutinized business-activity as a important variety of social practice from philosophical positions, especially under conditions of formation of market economy. Also, the author cleared up importance of need as motive power of businessman interests, outline methods of State regulation of business-activity on different levels. There were suggested concrete scientific recommendations, those were worked out on the basis of theoretical models, in order to rise effectiveness of management of business-activity in Ukraine.

Key words: management, object, subject, category, model, experiment, need, interest, business-activity, information.

Размещено на Allbest.ru