Формування особистості: детермінанти, проблеми, перспективи (соціально-філософський аналіз)

Перша отримала назву закономірності місця й обставин. Згідно з нею, закритим, авторитарним чи тоталітарним суспільствам притаманне примусове культивування і навіть абсолютизація не лише релігійних, класових, а й етнічних витоків культури особистості, прагнення відмежувати її від останніх досягнень світової цивілізації. Відкриті ж демократичні країни наголошують на загальноцивілізаційних, загальнолюдських цінностях при повазі до своєї історичної етнокультурної спадщини. При зміні означених соціальних практик, етнічна культура втрачає набагато більше, ніж у процесі свого еволюційного розвитку серед інших культур.

Друга - закономірність часу - засвідчує, що якщо ще порівняно недавно, під впливом інтенсивного розвитку індустріального суспільства, відбувалося певне розчинення етнічних культур у світовій культурі (поглинання часткового загальним), і формування в індивідуума універсальної культурної свідомості, то зараз прийшло розуміння необхідності дбайливого збереження матеріальної і духовної спадщини, принаймні, у її структуроутворюючих етнокультурних парадигмах (оскільки без особливого немає загального).

Нарешті, досліджена в розділі третя закономірність -- якості -- підсумовує взаємодію загальноцивілізаційних і етнічних вимірів культури у становленні нових культурно-історичних спільностей через поступову асиміляцію сусідніх етносів, схожих за долею, способом господарювання, духовним та релігійним життям, а також якщо вони мають досвід тривалого співробітництва і тісних економічних і політичних зв'язків. А на індивідуальному рівні відбувається міжособистісна етнокультурна конвергенція і вирівнювання соціальних параметрів представників споріднених етносів. Найбільш показовим прикладом у цьому сенсі є країни Шенгенської угоди.

У п'ятому розділі "Статус особистості в східній і західної соціокультурних традиціях" аналізується місце та роль особистості у східному суспільстві, а також досліджується особистість як засаднича цінність демократичного, громадянського західного суспільства, розглядаються західна і східна культури, як взаємопов'язані складові еволюції особистості і суспільства.

Східній духовній традиції притаманне домінування над-особистісного начала, яке є джерелом гармонії і мудрості. Це природне начало надає всій культурі і ментальній структурі Сходу особливих екологічних якостей, екологічного змісту, де відсутня суб'єкт-об'єктна бінарність, яка характеризує здебільшого активістську спрямованість західного суспільства.

На відміну від західної спеціалізованої раціоналізованої свідомості, східна природно-індивідуумна свідомість є досить гомогенною, що й спричиняло повільний розвиток прикладних і точних наук, гальмувало розвиток раціонально орієнтованої цивілізації, незважаючи на її винаходи та відкриття. Таким чином, східна духовна традиція орієнтувала особистість не на зовнішню креативну експансію, а на буття та органічне входження в нього, збереження традицій. Ці акценти однаково властиві як відношенню особистості до природи, так і до інших людей.

Далі в розділі зазначено, що персоналістична спрямованість є варіантним соціокультурним фенотипом Заходу. Його глибинний зміст вкорінений в християнській антропології та аксіології. Реформація і протестантизм стали основою розкріпачення особистості, створили особистісний етос, який був мотивуючою санкцією розумової, практичної діяльності людини. Особливе місце в цьому процесі належить, на думку автора, становленню громадянського суспільства, яке формуючи вільну особистість, і саме існує завдяки її активності, неупередженості, громадянській свідомості. Громадянське суспільство стає найістотнішою прикметою сучасного цивілізованого суспільства, а вільна особистість - визначальною його рисою. Глобальні "хвилі демократизації" розповсюджують цивілізовану громадянськість на весь світ, стимулюючи звільнення і звеличення особистості, впроваджуючи громадянські цінності і чесноти повсюдно, перетворюючи громадянське суспільство на апробовану форму нормального і гідного існування людства. До того ж сьогодні "особистісний генокод" західного типу сутнісно спрямований на безперервну динаміку і трансформацію.

Сучасна комунікативна революція багато в чому інтенсифікувала міжлюдські (у тому числі - міжособистісні) стосунки, збагачуючи всі рівні культурного існування досвідом знання Іншого - інших культурних світів та цінностей, іншого світосприйняття і сенсів буття. Це дає можливість плідно "добудувати" власну картину світу, зробити її більш адекватною багатоманітною та відкритою. З іншого боку, знайомство й опанування іншими культурними традиціями допомагає глибше усвідомити свою причетність до загальнолюдської спадщини, краще зрозуміти власну культуру і традицію як втілення світової універсальної культури.

В роботі послідовно доведено, що взаємопроникнення цивілізаційних світів збагачує культури, формує нову соціокультурну ситуацію у світі. Але цей процес потребує відповідних особистісних трансформацій для віднайдення кожною цивілізацією власних оригінальних форм сталого розвитку й адаптації до викликів глобалізації. Так, західна культура і, насамперед, її модель особистості, потребує гармонізації відносин сама із собою, навколишнім світом, гальмування безмежного споживчого абсолютизму, самогубного руйнування навколишнього середовища й ін. В свою чергу, східна культура може бути збагачена ефективними західними моделями політичної участі, плюралізації, ствердження ідеалів прав і гідності людини, а також апробованими тут ефективними фінансовими і виробничими моделями.

Але таке плідне взаємозбагачення зовсім не означає втрати власної ідентичності. Швидше можна стверджувати про перспективу свідомого конструювання процесу розвитку особистісної універсальності, поєднання особистісної динаміки і інноваційності (західний тип особистості) з емоційною урівноваженістю, гармонією і почуттєвою культурою (східний тип особистості). Жодна з національних і навіть цивілізаційних культур вже не може справитися з викликами сучасності без врахування культурного досвіду інших народів, без толерантності і готовності до взаєморозуміння. Альтернативи цьому вектору особистісного утвердження просто не існує. Тільки так можна протистояти стресам "культурного шоку", руйнівним проявам зіткнення цивілізацій і росту конфліктогенності.

У шостому розділі "Перспективи формування особистості в українському суспільстві" досліджуються об'єктивні і суб'єктивні чинники формування особистості в сучасному українському суспільстві, аналізується значення особистості для побудови правової держави і формування громадянського суспільства в Україні.

Формування особистості в сучасній Україні відбувається в умовах одночасного функціонування сукупності факторів довгострокової дії, які можна розділити на дві основні групи: об'єктивну і суб'єктивну. В першій з них у дисертації виділяються об'єктивні фактори "зовнішнього" і "внутрішнього кіл". До об'єктивних факторів "зовнішнього кола" автор відносить:

1. Глобалізацію усіх процесів розвитку людства, яка проявляється в об'єднанні, завдяки швидкому вдосконаленню засобів масової інформації й інтернет-революції, всіх країн і народів в єдину комунікативну систему, у створенні всесвітнього ринку капіталу та праці, у пануванні транснаціональних корпорацій і міжнародних фінансових та військово-політичних інституцій.

2. Загальноцивілізаційну тенденцію трансформації інституціональних і культурно-ціннісних засад існування різних народів, яка втілюється в поступовому створенні в країнах другого і третього ешелонів розвитку окремих елементів постіндустріального суспільства, що сформувалося в країнах "золотого мільярда"; у добровільному (більшість країн Східної Європи) чи силовому (Югославія, Афганістан, Ірак) перенесенні до них політичних, економічних і суспільних інституцій західного зразка, нав'язуванні засобами масової культури цінностей і норм життя народів країн першого ешелону.

3. Створення в Європі на основі Шенгенських угод єдиного економічного, політичного і транспортного простору. Відставання України в процесах загальноєвропейської інтеграції в геополітичному відношенні об'єктивно зсуває її на Схід і підсилює таким чином азіатську складову вітчизняного менталітету.

4. Криза етнокультурних підвалин східнослов'янської цивілізації, яка, незважаючи на зусилля, що формально демонструються керівниками Росії, України і Білорусії по зміцненню всього спектра відносин між братерськими народами, з кожним роком усе більше і більше розводить економічні, політичні і культурні шляхи їхнього розвитку.

До об'єктивних факторів "внутрішнього кола" формування особистості дисертант відніс такі особливості перехідного для українського суспільства історичного періоду:

постійні трансформації відносин власності та ринкові перетворення в економіці;

зміну соціальної структури суспільства та маргіналізацію через швидкість історичних трансформацій значної частини населення;

перманентну трансформацію політичної системи;

складності інституціонального формування правової держави і громадянського суспільства.

В роботі виокремлено також суб'єктивні фактори формування особистості:

особливості менталітету різних етнонаціональних і соціальних груп населення;

ідеологічна полівекторність і різноспрямованість українського суспільства;

культурна роз'єднаність жителів Західної і Східної України;

зниження, через зубожіння більшості населення, інтелектуального, культурного й етичного рівня розвитку українських громадян;

діяльність вищих органів влади по створенню цивілізованої правової системи;

діяльність державних інституцій і громадських організацій, спрямована на щонайширше впровадження української мови та українських національних традицій;

активна перебудова системи навчання і виховання підростаючого покоління;

інформаційна експансія російських засобів масової інформації;

діяльність закордонних українських земляцтв і міжнародних гуманітарних організацій по розбудові в Україні демократичних інститутів і цінностей.

В унікальному соціокультурному просторі України з притаманним йому сполученням Сходу і Заходу не існує прірви між об'єктивними і суб'єктивними факторами. Вони є тісно взаємопов'язаними та взаємообумовленими. Сила дії і вплив об'єктивних факторів багато в чому залежить від суб'єктивних, від усвідомлення людиною себе і своєї ідентичності, здатності змінюватися і змінювати несприятливі умови існування. Адже будь-які інституцій не існують поза живою практикою людських взаємин. Їх основою є перетин суперечливих і конфліктуючих інтересів, що притаманні "соціальній тканині", створеній саме з особистостей, - міцно "вбудованих" у структуру суспільства, але одночасно наділених свободою волі, спонтанністю поведінки, здатністю виходити за межі існуючих суспільних рамок, переборюючи знесилюючу фатальність тотальної об'єктивності.

Відповідно, також можна вважати досить умовним поділ факторів соціального розвитку (і факторів формування особистості також) на так звані "об'єктивні" і "суб'єктивні". Адже "суб'єктивні" фактори є органічною і невід'ємною складовою всіх "об'єктивних" факторів, вони олюднюють їх, додають необхідної соціокультурної конкретності, виступають втіленням дії цих факторів у реальному бутті соціуму.

Аналізуючи розгортання впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів у формуванні особистості, необхідно визначити роль об'єктивних факторів як того інституціонального "формату", що задає масштаб стабільності існування людини в суспільстві, а суб'єктивні фактори інптерпретувати як фактори мінливості, варіабельності, різноманітності, тобто - всього того, що надає своєрідності та реальної життєвості усім суспільним інституціям. Отже, можна з певністю сказати, що для всіх засадничих інституціям та вимірів суспільства найістотнішим, у свою чергу, виявляється вплив і місце особистості, тобто все те, що вважається "суб'єктивним".

В роботі зазначається, що категорії "громадянське суспільство" і "правова держава" уособлюють в собі ціннісні орієнтири розвитку українського соціуму, що спрямовують його на здійснення реформ і трансформацій з метою досягнення ним сучасної цивілізаційної якості.

Фундамент громадянського суспільства і правової держави складають приватна власність, розвинена система правових відносин, наявність численних політичних і громадських організацій, широка мережа незалежних від держави засобів масової інформації. Усі означені складові можуть існувати і існують завдяки активній діяльності відповідальних сучасних особистостей. Саме вони, як атомарні елементи структури суспільства і втілення його історичної і соціокультурної специфіки, є тими соціальними вузлами, в яких продуктивно поєднуються суб'єктивні і об'єктивні фактори його розвитку.

Закономірно виникає питання: як можна побудувати громадянське суспільство і правову державу в Україні при відсутності в нас достатньої кількості таких особистостей?

Дійсно, в історичному досвіді України не проглядається органічної безперервності природно-генетичних процесів визрівання громадянського суспільства і верховенства права. І через десятиліття після досягнення незалежності більшість дорослого населення нашої країни ще не стала справжніми творцями її цивілізованого майбуття. Насьогодні в Україні сформувалася не справжня демократія як влада вільних і самокерованих громадян, а демократія фіктивна (формальна, імітативна, по М. Рябчуку - "ассірійська"), головною діючою особою якої виступає плутократична влада.

Підсумовуючи сказане, автор доводить, що, незважаючи на видимість замкненого кола, розв'язання суперечності між метою цивілізаційного розвитку нашого народу й умовами, факторами і засобами її досягнення, знаходиться в самій соціокультурній різновекторній тканині нашого суспільства. Іншими словами, мова йде про продуктивне взаєморозв'язання двох основних груп протиріч. По-перше, між впливом глобалізаційної тенденції розмивання державних ієрархічних метасистем, поступовим переходом до горизонтальних зв'язків між людьми, організованих за стільниковим, чи сітьовим принципом, - та історичною необхідністю побудови в Україні сильної й авторитетної держави, спроможної згуртувати весь український народ в єдину націю. І, по-друге, - між новонародженою державною бюрократією, яка прагне за своєю природою звести нанівець будь-які прояви самодіяльної активності людей, - і особистостями, які зуміли в пострадянський час адаптуватися до ринкових трансформацій і, реалізуючи свої амбіції в тих чи інших сферах суспільного життя (у бізнесі, політиці, журналістиці, чиновницькій кар'єрі, правових відносинах, різноманітній культурній творчості і т. ін.), мимоволі змушені не тільки апелювати до загальнолюдських цінностей, але й створювати у боротьбі зі свавіллям держави прецеденти їх практичного відстоювання і втілення в життя. Саме своїми сміливими вчинками вони насправді прищеплюють ідеали свободи і демократії в кожній клітинці нашого соціуму.

Через цілу низку проаналізованих автором причин, українська держава, яка формується, змушена сприяти інтенсивному становленню не тільки адміністративної, а й політичної, економічної і культурної еліт, мимоволі рекрутуючи до них найбільш активну творчу частину дорослого населення, тобто особистостей. Через труднощі у прийнятті встановлених державою правил і норм поведінки і мислення, більшість особистостей, раніше або пізніше, вступають у протиріччя з нею. Щоб уберегти себе і своїх близьких від свавілля держави, особистості намагаються шляхом переконань та сміливих неконформістських громадянських вчинків, а, часом, у період виборів органів влади - і матеріальних преференцій - розширити соціальну базу підтримки своїх дій. З метою посилення своїх позицій у протистоянні державному Левіафану, вони спочатку шукають підтримку у відповідних міжнародних інституцій, потім об'єднуються у громадські організації, а потім організують політичну опозицію існуючій владі. Цей об'єктивний процес змушує державу враховувати при прийнятті рішень інтереси різних груп населення й окремих особистостей, тобто самовдосконалюватися.

В результаті виникає потрійний синергетичний ефект. По-перше, взаємовплив держави, суспільства і особистостей супроводжується підвищенням цивілізаційної якості кожного з цих елементів. По-друге, поступово зміщується - від держави до суспільства, а від останнього до людини - ієрархія домінування цих компонентів у структурі соціуму. І, по-третє, в цілому прискорюється процес визрівання основних інститутів громадянського суспільства і правової держави.

У висновках формулюються принципові результати дослідження проблем сутності і змісту феномена особистості, особливостей її формування в різних етнонаціональних, соціальних і цивілізаційних спільнотах, вироблення найоптимальніших стратегій становлення особистості в нашому суспільстві, а також окреслюються перспективи подальшої розробки теми.

Людина не народжується особистістю, а стає нею шляхом біогенетичного і соціокультурного успадковування загальних родових властивостей homo sapіens. Завдяки відтворенню в епігенезі закладеної в культурі інформації, виробленої попередніми поколіннями людей і асиміляції, за допомогою комунікативних механізмів суспільства інформації, якою володіють її сучасники, дитина стає повноцінною соціальною істотою.

Структура суспільства інтеріоризується дитиною в епігенезі поетапно. Спершу вона сприймає її в "готовому" і нібито незмінному вигляді. Але потім, після включення в дію соціального механізму приведення у взаємовідповідність індивідуумної і суспільної структур, окремі компоненти соціуму на персональному рівні відкидаються, а інші, навпаки, починають переважати.

В результаті людина займає в суспільстві стартове чи проміжне місце з перспективним проектом своєї життєдіяльності серед інших людей. Це місце в будь-який конкретний момент, зазвичай, найбільше відповідає вже реалізованому потенціалу індивідуума та утворює умови для подальшого його самоствердження при переході з попередньої у нову якість.

Культургенна обумовленість процесу становлення особистості має свої межі, історію і закономірності. Більшість стадій не можуть бути пройдені доти, доки їхній вплив не перестане бути корисним для індивідуума, а наступний крок не буде санкціоновано суспільним розумінням культури. Тривалість таких стадій протягом людського життя визначається придатністю властивих їм цінностей для орієнтації в культурному часі й у культурному просторі. Дитина продовжує бути дитиною доти, доки діє її власний варіант культурної системи цінностей. Однак для задоволення бажань оточуючих вона мусить інтенсифікувати апперцепцію культургенів більш високого, дорослого рівня розвитку соціокультурного генотипу.

Становлення особистості -- це наслідок постійної та активної взаємодії зростаючої дитини і старших поколінь, які відповідають за передачу культургенів. І будь-які деформації цього процесу можуть порушити діалектику етапності формування генокоду особистості і привести не до прогресу у вирішенні цієї задачі, а, навпаки, до соціального регресу в становленні дитини.

Щоб запобігти подібних збоїв, споконвіку, в якості основних, використовувались методи покарання і заохочення, обмеження і надання максимально можливої свободи у поведінці дітей. Залежно від історичних, національних, соціально-демографічних та інших факторів людство прагнуло вирішити цю проблему шляхом пошуку "золотої середини" у поєднанні цих методів. При цьому було виявлено таку закономірність, що максимальна свобода в процесі дорослішання, перевага заохочень сприяють швидшому народженню особистості. Це відбувається більш природно і у більш повному обсязі. Позитивна мотивація і заохочення на противагу обмеженням, формують особистість, більш пристосовану до життя і до зустрічі з обставинами, що вимагають від неї свідомого сприйняття певних обмежень, покарання, навіть відмови від статусних атрибутів через власні переконання і ідеали.

Особистість постає основним носієм, джерелом і головним способом існування цивілізаційних типів. Це проявляється у тому, що саме особистість приводить в дію ті чи інші цивілізаційні риси, фактори й атрибути, створює і підтримує ритм цивілізації, втілює її сутність, її сформованість, нерухомість, замкненість, або ж -- динамізм, дискретність, експансіонізм. У цьому сенсі саме західний та східний особистісні типи відтворюють два особливих модуси (і, відповідно, моделі) особистісного розвитку.

Захід це яскравий приклад виокремлення особистісного начала, автономізації особистості, секуляризації її свідомості, індивідуації й індивідуалізму. У процесі свого розвитку західна цивілізація створила такі форми соціальної організації, як громадянське суспільство і правова держава, де особистість має необхідні умови для незалежного існування, вільного самовияву, гарантованого захисту власних прав. В них знаходить свій прояв прагнення людини до волі, та її здатність діяти не лише заради власної волі і добробуту, але також і заради інших. Створені в унікальних соціокультурних умовах Заходу, громадянське суспільство і правова держава стали в сучасних умовах загальнолюдськими цінностями - тільки в їх межах може формуватися й існувати сучасна посткласична особистість.

Істотною складовою глобального цивілізаційного процесу є східний тип особистості з притаманним йому умінням дослухатись до природного ритму, відчуттям єдності з природою, соціумом, Всесвітом, естетичною витонченістю, уникненням.

Досвід історії засвідчує, що формування особистості здебільшого було зорієнтоване на забезпечення стійкої репродукції суспільства і його інститутів, здійснення їх історичної і соціокультурної наступності. Така стратегія особистісного відтворення не є хибною чи незадовільною, але вона стає принципово недостатньою за умов непередбаченої зміни природного і соціального контексту існування людства та ризику некритичного відтворення традиції.

Сучасне розуміння соціального прогресу все більше повинне узгоджуватися з новою моделлю особистості, спроможною поєднувати позитивний досвід східної та західної культур і подолати євроцентризм. XXІ століття потребує особистості з гнучкою психічною структурою, здатної існувати в умовах швидкоплинних змін, перманентної нестабільності і невизначеності. Можна передбачити, що саме в цьому напрямку буде відбуватися формування особистості в українському суспільстві, - за умов розуміння значущості особистісних трансформацій представниками вітчизняної політичної, економічної і культурної еліт. А також при відповідному розповсюдженні в суспільстві "особистісноцентричних" мотивацій, популяризації ідей особистісного самовдосконалення, досягнення особистісної адекватності сучасності. У якості однієї з моделей, на яку може орієнтуватися в найближчому майбутньому українська спільнота, ми вважаємо запропоновану В.В. Налімовим модель "імовірнісно орієнтованої" особистості.

Прогнозуючи перспективи формування особистості в умовах сучасної України, необхідно зважати не лише на динаміку, інноваційність і відкритість змінам. Сучасна особистість мусить, з одного боку, володіти критичним розумом і моральними чеснотами демократичного ґатунку ("західна" складова); а з іншого, - мати глибоку особистісну культуру, в якій етика поваги до природи і суспільства доповнюється розвиненим естетичним смаком, емоційно-почуттєвою сферою, умінням керувати своєю волею і почуттями ("східна" складова).

Не менш значущим є аспект наступності, культурної ідентичності, зануреності в сферу національного буття і національних цінностей. У цьому відношенні не підлягає сумніву, що формування особистості в українському суспільстві повинне відбуватися на основі чітко визначених пріоритетів і цінностей національного виховання, загальновизнаних традицій і преференцій. При цьому досить умовним можна вважати традиційний поділ факторів формування особистості на "об'єктивні" і "суб'єктивні". "Суб'єктивні" фактори складають органічну і невід'ємну складову всіх "об'єктивних" факторів, олюднюючи їх і додаючи їм необхідної соціокультурної конкретності, реалізуючи дію цих факторів у реальному контексті буття соціуму.

Основні публікації за темою дисертації

1. Ларцев В.С. Социальные и культурные детерминанты формирования личности: Монография. - К.: Принт-Экспресс, 2002. - 429 с.

2. Ларцев В.С. Социокультурный генезис личности (социально-философский анализ): Монография. - К.: ООО "Информационно-издательская фирма "Принт-Экспресс", 2002. - 360 с.

3. Ларцев В.С. Онтология формирования и проявления социокультурного генотипа человечества. - К.: КВВИАУ, 1991. - 175 с.

4. Ларцев В.С. Актуалізація соціокультурної спадщини у синергетичних вимірах // Філософські обрії: Наук.-теор. часопис Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. - Вип. 8. - Київ-Полтава, 2002. - С. 80-96.

5. Ларцев В.С. Екологічний сенс духовної трансцендентності особистості у східному суспільстві // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 26. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання "Нова парадигма", 2002. - С. 46-59.

6. Ларцев В.С. Західна і східна культури як діалектичні складові соціального прогресу особистості та суспільства // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 22. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 150-160.

7. Ларцев В.С. Західна та Східна культури як діалектичні складові соціального прогресу особистості та суспільства // Нова парадигма: Альманах наук. праць. - Вип. 25. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання "Нова парадигма", 2002. - С. 153-163.

8. Ларцев В.С. Інформагенез у трансакціях особистості, суспільства і біосфери // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 21. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 152-170.

9. Ларцев В.С. Культура як система детермінант у розвитку особистості // Вісник Держ. академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ, 2001. - № 1. - С. 27-38.

10. Ларцев В.С. Культурна рефлексія в антропогенезі // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Вип. 3. - Дніпропетровськ: Дніпропетр. нац. ун-т, Центр соц.-пол. досліджень, 2002. - С. 62-67.

11. Ларцев В.С. Культурно-психологічна повторюваність як головний елемент соціокультурного відтворення особистості в суспільстві // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 15. - К.: Український Центр духовної культури, 2000. - С. 151-166.

12. Ларцев В.С. Основні компоненти структури суспільства: структурофіксуюча складова // Людина і політика. - К; Харків; Львів; Донецьк: Поліс-К, 2001. - № 2(14).- С. 51-61.

13. Ларцев В.С. Особистісний сенс культури // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 25. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 22-37.

14. Ларцев В.С. Особистість в системі суб'єкт-об'єктних відношень соціуму // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 24. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 138-150.

15. Ларцев В.С. Особистість у структурі суспільства: як досягти взаємовідповідності? // Людина і політика. - К; Харків; Львів; Донецьк: Поліс-К, 2001. - № 5(17). - С. 73-85.

16. Ларцев В.С. Особистість як глобальна цінність громадського суспільства Заходу // Нова парадигма: Альманах наук. праць. - Вип.21. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання "Нова парадигма", 2001. - С. 40-50.

17. Ларцев В.С. Особистість як індивідуальність у сучасній соціально-філософській думці // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 20. - К.: Український Центр духовної культури, 2000. - С. 36-46.

18. Ларцев В.С. Особистість як культурно-антропологічне явище // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 8. - Дніпропетровськ, 2002. - С. 85-91.

19. Ларцев В.С. Особистість як культурно-історичний феномен // Наукові записки: Зб. наук. статей. - Т. 19. - К.: Вид. дім "KM Academia", 2001. - С. 17-23.

20. Ларцев В.С. Особистість як об'єкт рефлексії соціальної філософії // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 28. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - С. 3-22.

21. Ларцев В.С. Поняття особистості в сучасній філософії // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 18. - К.: Український Центр духовної культури, 2000. - С. 158-173.

22. Ларцев В.С. Порівняльний аналіз споріднених особистості понять і термінів // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 29. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - С. 90-118.

23. Ларцев В.С. Рефлексія як соціально-культурний механізм формування ообистості // Філософська думка. - 2002. - № 4. - С. 134-148.

24. Ларцев В.С. Розвиток особистості в сучасному українському суспільстві: об'єктивне і суб'єктивне // Інтелект. Особистість. Цивілізація. - Вип. 1. - Донецьк: Видавництво Донецького держ. ун-та економіки і торгівлі, 2002. - С. 7-18.

25. Ларцев В.С. Соціальна діяльність як детермінанта формування особистості // Вісник Держ. академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ, 2001. - № 2. - С. 14-21.

26. Ларцев В.С. Соціальне і природне в формуванні особистості // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. праць. - Вип. 13. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. - С. 57-75.

27. Ларцев В.С. Соціокультурна спадковість як структурна основа синергетичності еволюції людства // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 26. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 10-21.

28. Ларцев В.С. Соціокультурна спадщина в ролі фактора синергетичності еволюції людства та особистості // Філософські обрії: Наук.-теор. часопис Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. - Вип. 7. - Київ-Полтава, 2002. - С. 158-166.

29. Ларцев В.С. Співвідношення природних і соціальних детермінант форму-вання людини і особистості // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 30. - К.: Український Центр духовної культури, 2002.- С.11-29.

30. Ларцев В.С. Структуропроцесуальні та потенціаловизначальні компоненти структури суспільства // Людина і політика. - К; Харків; Львів; Донецьк: Поліс-К, 2001. - № 3(15). - С. 68-80.

31. Ларцев В.С. Сучасна українська особистість: становлення громадянськості за доби комунікативної революції // Вісник Харківського національного університету // Серія: Теорія культури і філософія науки. - Вип. 553. - Харків: Харківський нац. ун-т, 2002. - С. 53-61.

32. Ларцев В.С. Феномен особистості як предмет дослідження суспільних наук // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 31.- К.: Український Центр духовної культури, 2002.- С. 3-12.

33. Ларцев В.С. Формування української особистості: духовно-ментальні фактори в контексті сучасності // Наука. Релігія. Суспільство. - Вип. 1. - Донецьк: Наука і Освіта, ІПШІ, 2002. - С. 3-12.

Размещено на Allbest.ru