Філософія Г.С. Сковороди

У своїх дослідженнях Сковорода приділяє багато більше уваги вченню про людину, ніж про природу, і його філософія швидше підходить під назву суб'єктивно-ідеалістичної філософії людського духу із переважаючим вченням про гносеологічний процес знання. "Пізнай себе" - це точка опори його вчення. Поки ми не пізнаємо самого себе, тобто живучого в нас "истиннаго человека", до тих пір ми не дізнаємось нічого того, що міститься в нас. Чим більше пізнаємо себе, тим вище можна піднятися на "гору видіння". Що потрібно робити, щоб пізнати себе?Аналізувати своє внутрішнє існування. '' Ищи, стучи, перебирай, испитивай, прислушивайся. - радить Сковорода. - Ето состояние анализа доставлет человеку минути царственного наслаждения, доступного лишь философу."

Що таке щастя? Пізнання себе і Бога. Усвідом своє щастя - значить найти його. Воно є у нас самих. Людина повинна знаходити своє щастя внутрішнім самоаналізом. Царство Боже є всередині нас. У цьому пункті свого вчення Сковорода наближався до моральної доктрини Толстого "Адское царство тоже внутри нас, оно в нас биваєт тогда, когда ми не сознаем, как необходимо для нас царство Божее."

Сковорода висуває два положення про щастя. По-перше, "щастя в серці, серце в любові, любов - це закон самопізнання, не залежить ні від часу, ні від місця. По-друге, щастя у згоді нашої волі з потребами природи. Адже закон приоди - це закон гармонії, який керує людським життям. Життя згідно із волею Божою означає бути щасливим. Це не важко, а тому й можливо.

Що стосується практичної, життєвої моралі, то основне положення Сковороди таке: "благодарение блаженному Богу, что нужное сделал он нетрудним, а трудное ненужним." Практичний висновок із етичного вчення Сковороди може бути. Щастя - це вічне питання людства.

Етика. Все, що існує, що переходить від одного стану до іншого, є "все се плоть тлініє, а те, що є необхідного, внутрішнього, се вічне - Бог." У людині це вічне божественне, є його внітрішній безсмертний дух, який Сковорода називав Мінервою. Життя є тільки тоді справжнім, коли наш розум висліджує стежку до пізнання правди. Далі Сковорода говорить, що пізнання, таким чином, є єдине життя і разом з тим - єдине справжнє щастя людини. Людина повинна пізнати себе з 3 боків: 1) перше саморозуміння є порозуміння себе як окремої особи, як людини, що має свою особистість. Друге саморозуміння є порозуміння себе як члена громадського життя, тобто людину, що має з іншими людьми одну віру, одну Батьківщину, закони, мову і звичаї. Третє саморозуміння є порозуміння себе як істоти, яку створив Бог подібно своєму образу. Окремі філософи вчили про якусь одну сторону самопізнання. І Христос перший навчив повному, тобто троякому самопізнанню. Пізнати себе трудно через те, що все залежить цілком від людської волі. Звідси загальна теоретична теза Сковороди: "Дяка Богові, що він потрібне зробив нетрудним, трудне - непотрібним. Щастя для людини є саме потрібне, але воно є і саме нетрудне, коли чоловік довідається, в чому воно." І в етичній, як і в метафізичній, сферах Сковорода, як ми бачимо, стоїть між детерміністами та інтерміністами, і хоче погодити їх з собою. Для цього він проводить ідею "звичайності" (природної вдачі). З одного боку, в людини є вільна воля, а з іншого - природна вдача. Щастя буває тільки тоді, коли свобода волі і природний хист співпадають у житті людини. З цього принципу звичайності і незвичайності виходу Сковороди принцип національності.

Серцевиною етичного вчення Сковороди є питанна нормативної етики як умови досягнення щастя. Ідея "внутрішньої людини", спрямована на інтенсифікацію духовного життя, приводить до висновку, що щастя нема чого шукати у "видимій природі". Щастя не залежить від місця і часу, від плоті і крові. "Рідне нам щастя не в почесній посаді, не в тім хисту, не в славному столітті, не у високих науках, не в багатому достатку. Щастя потрібно шукати в собі, у власній "невидимій природі", єством якої є Бог.

Етичний плюралізм Сковороди, зумовлений ідеалом "нерівної рівності", перебуває для кожної людини її власний життєвий шлях, у якому умовою щастя є "спорідненість '' людини з тим чи іншим типом життя і поведінки. У діалозі "Алфавіт або буква світу" філософ стверджує, що в кожної людини своя природа. Змінити її неможливо. Можливо лише, пізнавши її', обрати собі знання і життєвий шлях, "споріднений з цією "невидимою природою". Коли людина йде за вимогами "видимої природи", "сліпої натури", то вона потрапляє в рабство до останньої. Тягар рабства стає тим більшим, чим більше перевищуються необхідні потреби нагромадженими людиною багатствами та маєтностями. "Споріднені" нахили людини легко відрізнити від "неспоріднених". Основними прикметами є їхня постійність і доступність. Поняття "потрібне співвідноситься в Сковороди з поняттям "легко". Справді природна потреба легкодосяжна. "Золотом можеш купити село, - повчає філософ, річ важку, бо не обов'язкову, а щастя як необхідна необхідність задурно завжди і всюди дарується."

"Споріднена праця не лише засіб забезпечення матеріального існування. Вона цінна своїми наслідками, винагородою чи славою." Вона є джерелом радості і щастя. Вона дозволяє знайти справжнє царство Боже у серці людини.

Література

1. Багалій Д. 1. '' Український мандрівний філософ Г. Сковорода ''. К., 1992

2. Багалій Д. 1. '' Григорій Саввич Сковорода." К., 1920

3. Багалій Д.1., Яворський М.І. "Український філософ Сковорода." К., 1922

4. Білий В.Г, Сковорода Г.С. "Життя й наука." К., 1924

5. Ефименко А. '' Личность Г.С. Сковороди, как мислителя." К., 1905

6. Коваленский М.Й. "Життя Сковороди." К., 1886

7. Кудринский Ф. '' Философ без системи." К., 1848

8. Лаврецький С. '' Український філософ Г.С. Сковорода." Л., 1894

9. Пелех П. '' 3 життя і творчості Сковороди." Л., 1925

10. Радич В. '' Вечний странник." К., 1992

11. Григорій Сковорода : дослідження, розвідки, матеріали., - К., 1992

12. Сковорода Г.С. -український мислитель. - К., 1992

13. Тисяченко Г. '' Народний філософ-учитель Г. Сковороди." К., 1922

Размещено на http://www.allbest.ru/