Кризи сучасної культури і цивілізації

І, нарешті, здійснюється спроба усвідомити людину і її буття не тільки з позиції земного, але й космічного виміру. Людина єдина з Космосом і тому може забезпечити своє виживання, розвиток і самореалізацію тільки в масштабах космічної діяльності. Але для цього їй слід виробити і дотримуватися певного морального кодексу в засвоєнні Космосу, скерованого на його збереження (М. Федоров, К. Ціолковський, Т. де Шарден).

Висновки до Розділу 2

Досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, подає неоціненну допомогу в розв'язанні проблем культури на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу. Необхідно відзначити, що проблеми культури здобувають сьогодні першорядне, власне кажучи, ключове значення, тому що культура є могутнім фактором соціального розвитку. Адже вона пронизує всі аспекти людської життєдіяльності -- від основ матеріального виробництва і людських потреб до найбільших проявів людського духу. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави. Культура впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності - працю, побут, дозвілля, сферу мислення і т.д., на спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні і розвитку способу життя людини виявляється через дію особистісно-суб'єктивних факторів (настанови свідомості, духовні потреби, цінності та ін.), що впливають на характер поведінки, форми і стиль спілкування людей, цінності, зразки, норми поведінки. Гуманістичний спосіб життя, орієнтований не на пристосування до наявних умов, а на їхнє перетворення, передбачає високий рівень свідомості і культури, підвищує їхню роль як регуляторів поведінки людей і способу їхнього мислення. Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей.

Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.

Розділ 3

Проблема кризи сучасної цивілізації

3.1 Особливості сучасної цивілізації

Сформовані реалії сучасного світу привели до перелому у свідомості людини - її погляд спрямований до все більш глибокого виходу за межі свого життя, яке не обмежується у свідомості індивіда датами народження і смерті. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації як на свої історико-культурні корені, так і на майбутнє, на соціально-культурні ідеали і можливості їхньої реалізації в рамках розширення міжнародних зв'язків, залучення у всесвітній культурно-історичний процес усіх країн світу. Значні соціокультурні зміни, що зачіпають практично всі сторони громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою порушують питання про міжкультурну взаємодію, про її роль в еволюції локальних етнічних культур і розвитку загальносвітової культури.

Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні галузі, сфери: звичаї і побут, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економіка, характер армії, суспільно-політичний лад, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, усі форми прояву духу даного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку історії культури; у цьому розумінні говорять про примітивну і високу культуру; виродження культури створює або безкультур'я, або «рафіновану культуру».

Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т.д.

Існують різні погляди на співвідношення культур різних цивілізацій і народів. За висловом М. Бахтіна, «культура завжди лежить на межах» з іншими культурами й цивілізаціями. Сучасна людина починає розуміти, що культурна самобутність його народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації. Німецький соціолог Освальд Шпенглер розглядав сучасну культуру не як єдину загальнолюдську, а розколоту на вісім культур. Ці культури(цивілізації) -- єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя, російсько-сибірська. Кожна культура(цивілізація) підпорядкована твердому процесу еволюції, фази якої -- народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і захід. Питирим Сорокін розвивав учення про «інтегральну» соціологію, що охоплює всі аспекти культури. Він розрізняв системи культурних феноменів багатьох рівнів. Найвищі системи з них (суперсистеми) базуються на світоглядах. У різні періоди історії ці системи знаходяться на різних фазах розвитку. У той самий час нарівні із суперсистемами культури існують п'ять основних культурних систем більш низького рівня: мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Коли в ході історії панівні суперсистеми соціокультурних феноменів вичерпують свої можливості і заміняються альтернативними світоглядами, перехід цих систем супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів і нормативних зразків. Руйнування інтеґративної культурної бази і виникнення нового культурного етносу супроводжуються кризами, війнами, бідуваннями.

Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна цивілізація -- це безліч самобутніх культур, які знаходяться в діалозі і взаємодії одна з одною, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі теперішнього часу, але й по осі «минуле-майбутнє».

Але цивілізація -- це не тільки безліч культур, це також світова культура, єдиний культурний потік від Шумерів до наших днів, від Сходу на Захід, від Заходу на Схід. Сьогодні щодо долі цивілізації викристалізувалися два різних розуміння, два погляди, так би мовити «оптимістичний» і «песимістичний». Оптимісти стверджують, що світова цивілізація на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної цивілізації(успіх, влада, особиста воля, сила і т.д.) є істинними. Песимісти, починаючи від Шпенглера, на противагу, упевнені в зворотному: сучасна світова цивілізація, вважають вони, хилиться до заходу, кризи.

Панорама цивілізацій XX ст. вельми строката. Деяка частина населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної цивілізації, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аграрної цивілізації й одна третина з 5 млрд. чол. досягла стадії науково-технічної, сучасної цивілізації. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації й інформації сучасна цивілізація впливає на архаїчну і традиційну цивілізації багатьох народів світу. У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної цивілізації, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної цивілізації характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація і інституціоналізація.

Ці інститути -- щось на кшталт тканини зі звичаїв, звичок, зі сплутаних ниток колективної пам'яті. В усіх суспільствах, навіть архаїчних, ця тканина змінюється під різким або плавним впливом історії.

Процес програмування інституціоналізації культурних змін, що почався в минулих століттях, нині швидко розширюється. Наука і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої вислизає від їхніх творців. Навчання стає усе більш і більш формалізованим: школа поширює свій вплив, і навчання стає відтепер турботою держави; людська поведінка на усіх своїх стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм та іспитів. Для всіх цих різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації минулого, коли в людей було відчуття якоїсь сталості культурного середовища, прийшло її виробництво. У певному розумінні тепер відбувається незвичайний зсув цивілізації як середовища убік цивілізації як горизонту.

Сучасна науково-технічна цивілізація являє собою своєрідний набір різних культурних мікрокосмів, які потрібно синтезувати в єдине ціле. І нарешті, необхідно враховувати ряд факторів сучасного світу -- прискорений розвиток техніки, транспорту і зв'язку, погроза руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів, збільшувана взаємозалежність і взаємозв'язок усіх країн та ін. Усі ці фактори приводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. На думку колишнього Генерального директора ЮНЕСКО Фредерика Сарагоси, «установлення справжнього культурного плюралізму - єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростальній однаковості, яку несе в собі експансія технічної цивілізації». Цей шлях повинний розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей і ідей, розширення взаєморозуміння і солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що являє собою мету усякого розвитку. Без цивілізації не може бути справжньої волі. Багато дослідників (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тім, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XXI ст., що основні проблеми виникають у сфері цивілізації і їхнє вирішення -- у розвитку цивілізації.

У розвитку світового соціокультурного процесу істотну роль відіграє діалог цивілізацій Сходу і Заходу. Дійсно, Схід подарував людству безліч чудових творів літератури, мистецтва: філософію, науки, що зробили і продовжують робити вплив на художній та інтелектуальний розвиток людства. Багато праці додають учені, мислителі, діячі мистецтва для того, щоб глибше проникнути в духовний світ Сходу, у скарбницю його художніх і моральних цінностей, правильно оцінити той величезний внесок, який зробили народи Азії й Африки у світову культуру(цивілізацію). В усі історичні епохи, і особливо в Новий час, видатні діячі культури і науки Заходу відкривали для себе неминущу ідейно-естетичну цінність культурної спадщини народів Сходу і з'єднували її з досягненнями культур народів Заходу. У той же час багато мислителів і художників Сходу, звертаючись до Заходу, збагачували свої національні культури(цивілізації), вносячи новий струмінь у суспільне і культурне життя своїх народів. Нерідко піддається сумніву правомірність опозиції Схід -- Захід як традиційного протиставлення двох типів світової культури(цивілізації). Сумніви в правомірності поділу світової цивілізації на цивілізації Сходу і Заходу виникають насамперед у тих дослідників, які прагнуть знайти у світовій практиці в основному загальні закономірності, «наскрізні процеси», що нібито легко переборюють межі понять Захід-Схід-Захід. Тут, підкреслюючи загальне, недооцінюють особливе у світовому історико-культурному процесі. Сьогодні діалог цивілізацій Сходу і Заходу набув воістину загальнолюдської значущості. У ньому не тільки зацікавленість індустріального Заходу, що намагається знизити конфронтацію з «третім світом», підключити його до світової економіки і політики (правда, далеко не завжди на рівних умовах), не тільки актуальний для Сходу пошук шляхів і засобів модернізації. У ньому єдиний спосіб знаходження виходу з кризової ситуації, яка загрожує життю планети в цілому. Необхідно розглядати діалог цивілізацій Сходу і Заходу як природний постійний процес, не зводячи його до синтезу якої-небудь єдиної ідеології. Від такого варіанта вчених і мислителів Сходу застерігає пам'ять про часи колоніалізму, християнського місіонерства, діячів цивілізації Заходу - і не менш страшні спогади про наслідки тоталітарних ідеологій нацистського типу і т.д.

У кожній цивілізації, при всій її унікальності, є все-таки щось подібне з цивілізаціями інших народів: «Хоча греки відрізняються від протестантів, китайці - від тих і інших, проте при певній відкритості вони можуть побачити і щось спільне між собою, характерне для людського життя» (X. Патнем). Іншими словами, своєрідність кожної цивілізації є відносною, її специфічність, унікальність виступає як прояв загального в розвитку людського суспільства, у протилежному випадку не можна пояснити емпіричний факт, який полягає в тому, що кожна цивілізація в процесі взаємодії з іншими цивілізаціями сприймає й адаптує їхні досягнення. Взаємодія, контакти цивілізацій, ведуть, з іншого боку, до зміцнення і розмаїтості східних і західних цивілізацій, і, у висліді - до формування світової цивілізації.

Необхідно звернути увагу на той факт, що археологічні відкриття і можливість подорожувати по всій земній кулі роблять цивілізацію культур Сходу і Заходу цікавою художньою і світоглядною пригодою. Захопливість панорами цивілізацій народів світу, яка зненацька розширилася, підсилюється завдяки величезному числу публікацій, присвячених мистецтву Сходу, секретам золота інків, розшифруванню символів негритянських масок, тлумаченню таємничої посмішки Будди. У цьому великому діалозі цивілізацій європейці починають краще розуміти духовний світ і систему цінностей східних народів.

Діалог цивілізацій Сходу і Заходу необхідний не тільки заради розуміння іншого, але і більш глибокого усвідомлення самого себе. Він не може, не повинний мати кінця. Це - постійний процес, що дозволить людству уникнути «самогубства», зберігши життя в його різноманітті. Діалог цивілізацій Сходу і Заходу дозволить кожній людині «утішатися» тим духовним багатством, що створене протягом багатьох тисячоріч східними і західними народами. А це дозволить не тільки вирішити ряд глобальних проблем, що стоять нині перед людством, але й розкрити творчий потенціал індивіда, знайти йому сенс свого буття.

3.2 Кризи сучасної цивілізації

Загроза культури криється саме у матеріальних досягненнях цивілізації, які не враховують суті культури. Цивілізаційна людина втрачає почуття власної свободи, а це зумовлює розчинення індивідуальности. Важливо зрозуміти, що матеріальні досягнення - це ще не культура, навіть якщо вони й допомагають у розв'язанні проблеми вдосконалення суспільства. Але людина, засліплена успіхами теоретичного пізнання, не замислюється над перспективою гедонізму. Замість того, щоб сформулювати ідеали і модель перетворення дійсности відповідно до законів природи, у ХХ сторіччі було створено модель тотальної кризи культури.

Визначальна причина феномену такої кризи - суперечність між стратегією розвитку матеріальної культури і своєрідністю духовних цінностей людства. Розвиток матеріальної культури, зумовлений науково-технічним прогресом, фактично перекодував світ людини.

Український кардіохірург Микола Амосов у статті «Мій світогляд» написав: «Людина - це стадна тварина з розвинутим розумом, здатним до творчості...» Але чи може така стадна істота, навіть маючи розум, збагнути те, що не належить до категорії логічного мислення? Існує величезна кількість мисленнєвих парадоксів, софізмів, трюїзмів та апорій, які наш мозок ніколи так і не зможе проаналізувати. Чи може тоді технологічна система, спроєктована в обмеженому мозку людини, надати відповідь на запитання про свободу і щастя? Чи не криється, у такому разі, одна із причин кризи культури (а врешті - і свідомости) в тому, що людина, у прагненні наблизитися до свободи, приречена на створення штучних систем ілюзорної несвободи, систем захисту від природи, яку упродовж тисячоліть так і не спромоглася зрозуміти, від якої людина втікала у світ власної уяви, в якій вона нарешті могла «претендувати» на роль Бога. У всі періоди людина хотіла бути Творцем, не відчуваючи відповідальности за наслідки «пересотворення» світу.

На діалектичний характер взаємозв'язку єдності і різноманіття цивілізацій накладають свій відбиток процеси космізації і екологізації, що охопили пізнання і практику другої половини XX ст. Космізація і екологізація стимулюють бурхливий розвиток фундаментальних і появу нових наукових дисциплін (космічна біологія і медицина, космічна хімія, космічна психологія, астрогеологія, хімічна екологія, космічна антропоеко-логія та ін.) сприяють розвитку інших сфер культури (мистецтва, права, філософії та ін.). Так, «космічна медицина» допомагає сьогоднішній земній у лікуванні деяких хвороб, а «космічний зв'язок» є одним з ефективних засобів, які сприяють взаємодії цивілізацій. Космізація пізнання відкриває неозору сферу знання про світобудову, про всесвіт: з космосу, з орбіти, залишивши за собою атмосферу, що заважає прямим спостереженням, космічні астрономи й астрофізики як на долоні бачать зоряні простори. Безодня космосу розкрита для «розсекречення» таємниць природи.

Космічне сьогодні і в ще більшій мірі космічне завтра висувають до людини якісно нові вимоги, а це означає необхідність підвищення рівня культури. Глибоке художнє дослідження, філософська розробка пов'язаних з космосом і космічною діяльністю людини проблем - актуальна проблема і світоглядного, і педагогічного, і психологічного характеру.

Прорив у космос, перші кроки за межами земного тяжіння - тільки початок, але і це, безперечно, одне з найбільших досягнень людського генія. У перспективі слід очікувати, що саме в безмежних просторах світобудови буде цілком розкритий творчий потенціал людської цивілізації.

Слід підкреслити, що і космізація, і пов'язана з нею екологізація людської діяльності та пізнання привели до нових уявлень про природу і місце людини в ній. Це впливає на розвиток сучасної цивілізації. З'явилося нове ставлення до природи -- у нас зароджується нове почуття спільності людини й інших живих істот, усієї біосфери в цілому. От чому екологія висувається на передній план у системі наук; у світоглядному і методологічному аспектах значущість екології полягає в тому, що саме вона формує самосвідомість цивілізації, складає вихідний пункт наукового ставлення людини до природи.

Сучасні екологічні дослідження можуть перебороти деякі труднощі, викликані фрагментарним і спеціалізованим вивченням природи, але не в змозі вирішити більш глибоких проблем, що стосуються людини. Це пов'язане з тим, що сама людина порушила екологічну рівновагу земної природи, ввівши в неї елементи небіологічного походження. Тому, на думку ряду мислителів, учених і теологів (Е. Фромм, А. Тойнбі, Б. А. Леві, У. Р. Джекобс, С. X. Наєр та ін.), для подолання глобальної екологічної кризи необхідно звернутися до стародавніх культур з їхніми ученнями про єдність людини і природи. Тим більше, що сучасна екологія тепер приходить до уявлень про навколишню природу як єдине ціле, про необхідність врахову-вати взаємодію людини з природою. Не випадково Міжнародною радою наукових союзів створена програма «Глобальні зміни. Геосфера - біосфера», а Японією запропонована програма «Межі людства», що націлені на встановлення широкого міжнародного співробітництва у виході з глобальної екологічної кризи. Висувається також пропозиція про спільне використання ресурсів Світового океану, космічного простору й інформації. Усе це прекрасно, проте не можна забувати про саму суть цивілізації - про творчу моральну особистість. Усе більш актуальним стають положення етики благоговіння перед життям, викладені мислителем і лікарем, лауреатом Нобелівської премії А.Швейцером у його книзі «Культура і етика», а саме: «священне життя як таке; етика є безмежна відповідальність за усе, що живе; благоговіння перед життям наповнює мене та-ким занепокоєнням, якого світ не знає; етика благоговіння перед життям робить велику ставку на підвищення почуття відповідальності людини». Тільки людина, що освоїла всі досягнення світової цивілізації й має високу моральність, може вирішити проблему екологічної кризи. Таким чином, процеси екологізації і космізації людської діяльності сприяють зближенню уявлень про зовнішній світ і внутрішній світ людини. Це у свою чергу приводить до розуміння цілісного характеру сучасної цивілізації, до формування глобального погляду на світ.

Висновки до Розділу 3

Може скластися враження, що ХХ сторіччя почалося, пройшло і завершилося під знаком кризи свідомости. Ця думка наявна практично в усіх визначних філософських трактатах та художніх творах ХХ сторіччя. Автори великого століття криз і вибухів писали про декаданс, що вразив европейське суспільство; вчені середини століття писали про кризу економічного розвитку, до якої призвело вичерпування ресурсів; а інтелектуали дискутували над проблемами зміни парадиґми соціокультурного розвитку европейської цивілізації.

Середина ХХ сторіччя - це період становлення нової соціальної реальности через вибух поняття «молодості» як бази для цивілізаційних зрушень, зміни параметрів відображення світу у свідомості. Виникла така суспільна дійсність, що породжує не знану раніше мобільність людини. Людина більше не закріплена за одним місцем свого соціального життя, як це було колись. Вона змінює простір перебування. Людина має можливість обирати шлях із безлічі варіантів. Вона не залишається постійним членом одного суспільного класу, соціальної групи, а може змінювати власний соціальний статус, підвищуючи або знижуючи його. Нарешті, ця мобільність полягає просто в тому, що кожна людина розширює свої контакти з иншими людьми.

Тільки прийнявши як універсальні цінності життя (збереження людського роду, дотримання свободи і прав людини), можна врятувати цивілізацію від загрози ядерної та екологічної катастрофи. Для цього потрібно змінити не лише громадську думку, а й саму систему світогляду людини, канонізовану схему світоустрою.

Загальні висновки

Головні проблеми сучасності -- це проблеми виживання людства. Розв'язання цих проблем, безпрецедентних за своїми масштабами та значенням, вимагає не тільки кардинальних змін в області цільових настанов розвитку науки, технологій, державної та регіональної політики, але також і нової орієнтації вектора суспільної свідомості. При цьому мова йде про формування в людей нового світорозуміння та нового світогляду, гармонійного розвитку природи та суспільства.

Глобальна криза сучасної цивілізації є, у першу чергу, кризою світогляду. Вона тісно пов'язана зі свідомістю людей, рівнем їхньої освіченості та вихованості, із пріоритетами їхніх моральних цінностей, які сформувалися в сучасному суспільстві під впливом більш агресивної західної філософії споживання. Історія показала, що в суспільстві споживачів духовні цінності неминуче витісняються на задній план, відбувається руйнування особистості людини, деградація науки, освіти та культури і, як наслідок, - істотне зниження моральності. Сьогодні ця тенденція особливо небезпечна тому, що запропоновані наукою відкриття та високоефективні технології продовжують підсилювати можливості людини з її впливу на інших людей та на навколишню природу. Однак історія показує, що ці можливості можуть бути використані не тільки на благо людства, але й у руйнівних цілях. Саме тому проблема морального виховання людей майбутнього є однією з найбільш важливих глобальних проблем сучасності.

Таким чином, великого значення у сучасних умовах набирає когнітивний (інформаційно-технологічний) підхід до вироблення, нагромадження, використання нових знань, передусім інноваційного рівня. Визріла, зокрема, необхідність у модернізації вчення про співвідношення матеріального та ідеального, продуктивної та непродуктивної праці, оскільки інтелектуально-інформаційна сфера стає основою подальшого соціально-економічного зростання.

Криза - це лише знак перехідного стану, результат пошуку, що дає зрозуміти, що наш світ - лише безмежний витвір еволюції, але саме в такий еволюційний спосіб людина має пізнавати себе, щоб у внутрішньому дзеркалі побачити істину (пізнати себе, щоб зрозуміти божественну суть - так учив Григорій Сковорода в діалозі «Наркіс») [3] .

Передумова кризи цивілізації ХХI сторіччя полягає в генетичній несумісності двох типів мислення і ставлення до світу: технократичного і гуманітарного. Технократичний підхід зорієнтовано на ідею «підкорення природи» за допомогою технологій, «пересотворення» людини на основі раціональности, удосконалення розумових здібностей та інформативности. Гуманітарний підхід зосереджено на дослідженні духовного світу людини, вимірів естетики та етики, біоетики. Криза сучасної цивілізації - в лоботомізованому наступі «масової культури», популярної, комерційної, що реалізується в індустрії розваг. Ще одна важлива передумова кризи - глобалізація процесів людської життєдіяльності й одночасна втрата історичного коріння, посилення планетарної єдности людства і відчуження від культури власного роду.

Цікаво, що погляди на суть самої цивілізації у філософських теоріях настільки різняться, що може скластися враження, що цивілізація - це найзаплутаніше поняття за весь час історії людства. Ніколай Бєрдяєв писав про культуру: «Вона не розвивається безкінечно. Культура несе в собі сім'я смерті. У ній те, що притягує її до цивілізації. Але цивілізація - це смерть духу культури...» [4] . А може, криза - це генетично запрограмована ознака культури, її внутрішній голос, захисний стан людства?

Література

1. Барулин В.С. Социальная философия. Ч.2.- М.:Изд-во МГУ, 1993.- 240с.

2. Розин В.М. Введение в культурологию-М.: Международная педагогическая академия,1994.- 104с.

3. Дроздовський Д. Код майбутнього. Криза людина в європейській філософії: від екзистенціалізму до українського шістдесятництва.- К.: Всесвіт, 2006.- С. 7-16

4. Бердяев Н. Смысл истории.- М., 1990.- С. 163.

5. Бердяев Н. Самопознание, М., 1990.

6. Белый А. Начало века, М., 1990.

7. Белый А. Между двух революций, М., 1990.

8. Ганна Холап. Особливості і характер сучасної культури// Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т.6- Донецьк: Східний видавничий дім.- 2005.- С. 232.

9. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія, підручник.

10. Блок А. Десять поэтических книг, М., 1980.

11. Русская поэзия XIX- начала XX в., М., 1987.

12. Три века русской поэзии, М., 1968.