Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійній та етичній думці

В смисловому наповненні цих доброчесностей проглядається співвіднесеність з окремими символічно витлумаченими числами. Слід зазначити, що числова символіка наявна в кожній з світових культур. Деякі числа набувають універсального сакрального значення, хоча можуть різнитися окремими конкретними смислами. До таких символів належать числа сім та вісім. В українській культурі ще з часів Київської Руси і, принаймні, по 18-те століття, вони мали особливе значення. Це відбилось в уявленнях про сім небес та восьме (перше) божественне небо, про сім вікових періодів життя людини, сім тисячоліть історії, що завершуються восьмим як символом вічності й з'єднання з небом. Григорій Сковорода також присвятив сторінки своїх творів розгляду числової символіки, зокрема, священному значенню седмиці (див., наприклад, “Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру”).

Про сакральний зміст чисел сім та вісім свідчить і зображення в соборі Св. Софії Київської семи рівнів етичних цінностей. Віра, Надія та Любов виступають тут фундаментом, на якому зростають чистота, смиренність, що через істинне буття і передодень божественного - “славу”, ведуть до восьмого рівня, до Творця. Сфера Абсолюту може досягатись і безпосередньо Любов'ю. Остання, як це видно з джерел, має сім сходинок своєї значущості. Перша - це любов до неживої природи. Її характерними рисами є споглядання та милування довкіллям. На другій сходинці - любов до живої природи, котра є більш активною, включає до себе співчуття та милосердя. Ці стадії любові виражають благоговіння перед красотою та гармонією світу, створеного Вищим началом.

На рівні людини третьою сходинкою є природна любов, чуттєва основа якої визнається або виправдовується лише у зв'язку з духовною компонентою цього почуття. Четверта сходинка - любов до родини, своїх близьких. В ній долається себелюбство, але може залишатись родинний егоїзм. На п'ятій сходинці знаходиться любомудріє як вираз інтелектуального начала в людині, певного способу життя і бажання пізнати не тільки феноменальний, але і ноуменальний світ.

Шоста сходинка - любов до людей поза родинними стосунками. Вона, певною мірою, позбавлена егоїзму, реалізується в конкретних діях на основі співпереживання, милосердя, жертовності та інших подібних почуттів, проголошуючи майже нездійснений для пересічної людини принцип “любити ворогів своїх”.

На сьомій сходинці любові остаточно долається егоїзм, концентруються всі попередні духовні почуття в найбільш чистому, бездоганному вигляді і панує всеосяжне прагнення йти за Творцем до кінця. Якщо цьому заважає світське життя, треба зректися його та наближатись до Бога через самітництво, чернецтво, святість. Восьма сходинка - Абсолютна божественна Любов, звернена на наш світ, на людей.

Порівняльний аналіз розуміння Віри, Надії та Любові в джерелах, що належать до різних культур, дозволяє виявити в них спільне і особливе, дослідити “зв'язок часу”, спадкоємність та своєрідність, провести аналогії з інтерпретацією цих понять в українській та світовій філософії, побачити певні впливи та перетинання думок, а також виявити самобутність вітчизняної духовної спадщини.

Література

1. Мадтхима Никоя. Цит. за: Рерих Е. И. Основы буддизма. - Таллин, 1990.

2. Итивуттака. // Всемирное писание. Сравнительная антология священных текстов. - М., 1995.

3. Бхагавадгита. - М., 1985.

4. Луньюй. // Древнекитайская философия. Собр. соч. в 2-х тт. - М., 1972. - Т. 1.

5. Див.: Мо-цзы. // Тамо ж.

6. Платон. Государство. // Платон. Собр. соч. в 4-х тт. - Т. 3. - М., 1994.

7. Платон. Определения. // Тамо ж. - Т. 4.

8. Платон. Филеб. // Тамо ж. - Т. 3. - М., 1994.

9. Платон. Пир. // Тамо ж. - Т. 2. - М., 1993.

10. Платон. Федр. // Тамо ж.

11. Аристотель. Никомахова этика. // Аристотель. Сочинения в 4-х тт. - Т. 4. - М., 1983.

12. Аристотель. Метафизика. // Тамо ж. - Т. 1. - М., 1976.

13. Аристотель. Большая этика. // Тамо ж. - Т. 4. - М., 1983.

14. Аристотель. Первая аналитика. // Тамо ж. - Т. 2. - М., 1978.

15. Див.: Майоров Г. Г. Формирование средневековой философии. - М., 1979.

16. Иларион. Молитва. // Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІ веков. - М., 1990.

17. Див. також: Иларион. Исповедание веры // Тамо ж.

18. Мономах Владимир. Поучение. // Тамо ж.

19. Печерский Феодосий. Слово о терпении и о любви. // Тамо ж.

20. Дамаскин И. Диалектика. // Антология мировой философии в 4-х тт. - Т. 1. - М., 1969.

21. Слово некоего калугера о чтении книг. // Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІ веков. - М., 1990.

22. Повесть временных лет. - М.-Л., 1950.

23. Смолятич Климент. Послание к Фоме. // Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІ веков. - М., 1990.

24. Калимон І. Сонце, що сходить після заходу. // Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія. - К., 1995. - Ч. 2.

25. Див.: Орiховський Ст. Напучення польскому королевi Сигизмунду Августу. // Тамо ж.

26. Орiховський Ст. Промова у справі закону про целібат. // Тамо ж.

27. Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть этика. // Памятники этической мысли на Украине ХVІІ- первой пол. ХVІІІ вв. - К., 1987.

28. Козачинский М. Нравственная философия или этика. // Тамо ж.

29. Конисский Г. Нравственная философия или этика. // Тамо ж.

30. Сковорода Г. Вступні двері до християнської добронравності. // Сковорода Г. Твори у 2-х тт. - Т. 1. - К., 1994.

31. Сковорода Г. Наркіс. // Тамо ж.

32. Сковорода Г. Листи до М.Ковалинського. // Тамо ж. - Т. 2.

33. Сковорода Г. Розмова названа Алфавіт, або Буквар миру. // Тамо ж. - Т. 1.

34. Сковорода Г. Кільце. Дружня розмова про душевний мир. // Тамо ж.