Сценічна діяльність Зої Христич у контексті розвитку вокального мистецтва України

Наступною яскравою роллю З. Христич стала партія Гелени в опері “Богдан Хмельницький” К. Данькевича. Ще на початку навчання в Одеській консерваторії, проходячи повз кабінет директора, Зоя Христич почула чудового тембру баритоновий спів. Мелодії, які виконував співак були подібні до народних і їй здавалось, що вона їх десь чула. Товаришка по навчанню, розповіла Зої, що співає і сам собі акомпанує відомий композитор К. Данькевич. Такий у нього творчий метод роботи над створенням нової опери “Богдан Хмельницький”. З. Христич розуміла, що партія Гелени написана для драматичного сопрано, а в неї ліричне. Проте ще навчаючись у консерваторії, у неї розширився виконавський діапазон, з'явилася тембральна насиченість голосу, характерна для драматичного сопрано. В її репертуарі з'явилися й твори драматичного характеру. Тож у 1965 р. Київський театр відновив постановку опери “Богдан Хмельницький” і відомий диригент К. Сімеонов призначив нових виконавців. Партію Богдана Хмельницького співав народний артист СРСР М. Ворвулєв, партію Гелени - З. Христич. Виконання ролі дружини гетьмана було дуже складним завданням і вимагало великої акторської майстерності. Бо поряд з такими рисами, як здатність до щирих і глибоких почуттів, були чарівність-зрада і лицемірство, тобто необхідне вміння переходити з одного емоційного і психологічного стану в інший, залежно від сценічної ситуації. Про те як вдавалося співачці поєднувати такі різні партії, вона розповідала: “Вважаю, що такий підхід до репертуару суто індивідуальний. Це пояснюється в першу чергу можливостями голосу, його діапазоном, тембровим забарвленням, насиченістю звучання. А до цього слід додати вже майстерність володіння голосом, уміння не перевтомлювати його і використовувати найбільш вигідно теситурні можливості” [8, 79]. Так був створений ще один цікавий жіночий образ, який увійшов в історію українського музичного театру. У 1965 р. співачка отримала звання народної артистки України [4, 565].

Часто в оперному жанрі зустрічаються невеликі партії глибокого змісту, які вимагають від співака неабиякої обдарованості і акторської віддачі. Зоя Христич теж мала можливість зустрітися з такою характерною партією дівчини- співачки в опері “Тарас Шевченко” Г Майбороди. Цей твір, неординарний за драматургічною побудовою, складається з чотирьох окремих новел, які об'єднані одним героєм. До кожної новели автор подає епіграф з віршів Т. Шевченка. З. Христич брала участь у другій новелі з епіграфом “Якби ви знали паничі...”. Співачка вклала всю свою душу і ліричне обдарування в свою героїню й одночасно глибоко розкрила її трагічну долю. В кінці пісня обривається гірким риданням артистки. Твір був записаний на грамплатівку і поповнив її дискографію.

З диригентом В. Тольбою Зоя Христич зустрілася знову в праці над оперою “Чарівна флейта” В.-А. Моцарта - прекрасній казці, де кохання перемагає усі перешкоди, а добро торжествує над злом. Робота принесла співачці успіх і користь в опануванні ансамблевим виконавством, вона отримала велику естетичну насолоду в опануванні моцартівського шедевру.

Часом керівництво театру пропонувало співачці цілком протилежні партії. Після Леонори їй радили співати партію Людмили з опери “Руслан і Людмила” М. Глінки, яку виконують колоратурні сопрано. Але широкий діапазон голосу співачки, його легкість і рухливість дали їй можливість подумати про експеримент. В подальшому З. Христич підготувала ще такі партії, як Недда з опери “Паяци” Р. Леонковалло, Дездемона з опери “Отелло” Д. Верді, Галя з опери “Назар Стодоля” К. Данькевича та інші.

Авторка монографії “Історія вокального мистецтва” О. Шуляр зазначила, що: “З кожним роком у постановках опер появлялись все нові й нові імена українських співаків, проте, все ж, найбільшої слави Київський театр опери та балету здобув в той час, коли в ньому працювали славетні співаки М. Микиша, Б. Гмиря, Л. Руденко, П. Білинник, В. Тимохін, З. Христич, Д. Гнатюк, Н. Кондратюк, А. Мокренко та інші” [7, 197].

Ще навчаючись у консерваторії, кожен співак визначає для себе творче спрямування - оперне чи камерне виконавство. Якщо відразу правильно визначені нахили, тоді це визначає долю співака. Поєднання оперного і камерного виконавства не завжди приносить рівноцінний успіх, адже камерні виконавці майже не стають оперними співаками. У Зої Христич відбувалося успішне поєднання цих амплуа. Виходу Зої Христич на концертну естраду зі сольними концертними програмами передував складний творчий процес. Скільки праці необхідно вкласти, щоб підібрати відповідну програму, щоб у ній була динаміка, розвиток і дотриманий принцип контрасту. Зоя Христич будувала концертні програми за різними принципами. Це були концерти тематичні, стилістичні або збірні на контрастах, де значне місце займали арії з опер та українські народні пісні. В упорядкуванні К. Радченко у 1975 р. вийшов збірник “Українські народні пісні із репертуару Зої Христич” [6]. Це пісні в опрацюванні: М. Лисенка (“Лугом іду, коня веду”, “Ой не світи місяченьку”, “Віють вітри”, “Ой джигуне, джигуне”); Б. Лятошинського (“Ой вербо, вербо”, “Перепеличка овдовіла”, “Зашуміла ліщинонька”); Ф. Надененка (“Ґандзя“, “Місяць на небі”); О. Чишка (“Спать мені не хочеться”, “Чом, чом не прийшов”, “Ой гиля білі гуси”); М. Колесси (“Ой є в лузі калина”), В. Косенка (“Баламуте”), Р. Феніха (“Скажи мені правду”), С. Гулака-Артемовського (“Ой казала мені мати”).

У репертуарі співачки були твори різних жанрів і епох: Й. Баха, Г Генделя, В. Моцарта, Ф. Шуберта, Р Шумана, Р. Штрауса, М. Глінки, П. Чайковського, М. Римського-Корсакова, С. Рахманінова, М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового та ін. Концерти співачки були детально продумані, вивірені усі нюанси, кульмінації, акценти і сила звуку. За свою високу виконавську майстерність у концертному виконавстві співачка отримувала схвальні рецензії як в українській, так і в зарубіжній пресі.

З великим успіхом співачка виступила на заключному концерті Декади Української культури у Польщі та декаді української літератури та мистецтва в Угорщині. У 1964 р. Зоя Христич, на запрошення художнього керівника Ленінградської філармонії провела сольний концерт в концертному залі ім. М. Глінки. І ось оцінка цього концерту рецензента! “Вечір пройшов з виключним успіхом. Христич володіє поєднанням всіх даних, необхідних співачці: привабливою сонячною зовнішністю жительки півдня, зовнішністю, без якої найкращий спів не переконує слухача, свіжим, теплим звучним голосом, що лине в далечінь, кришталевої чистоти тембром, хорошою школою, виразністю виконання, прекрасним фразуванням, скромною і благородною манерою поведінки на естраді” [8, 89].

Під час гастролей у Югославії тодішня преса писала “.. .Зоя Христич розкриває в кожній ролі різні образи її сопрано є мінливим і вогненним відтворенням живої арфи. Її потрібно дивитись і слухати тому, що кожен рух співачки - єдине ціле” [8, 90].

Співачка здійснила низку записів на грамплатівках українських народних пісень (“Ґандзя”, “Ой не світи місяченьку”, “Спать мені не хочеться”), а також арії з опер українських та зарубіжних композиторів” [4, 566].

Близько п'ятдесяти років З. Христич успішно працювала як педагог вокалу. Від 1965 р. викладач, з 1 984 - професор Київської консерваторії. Серед учнів З. Христич є визнані майстри співу, заслужені та народні артисти України, лауреати престижних конкурсів, солісти провідних театрів співу. Це зокрема: Лідія Забіляста, Володимир Гришко, Людмила Маковецька, Ольга Камінська, Ольга Фомічова, Мері Гревцова, Іва Носик та ін. Володимир Гришко навчався в аспірантурі в класі професора Зої Христич. “Здається, Зоя Петрівна Христич точно розрахувала криву успіху свого вихованця по зростаючій. Справді, “планка” неухильно піднімалася: протягом осені 89-го року всього за три місяці В. Гришко завоював III премію на Міжнародному конкурсі оперних співаків у Марселі, II премію (І премію нікому не присудили) на Всесоюзному . конкурсі імені Глінки і Гран- прі та спеціальний приз Пласідо Домінго “Тенормілор (“Кращий тенор”) на Міжнародному конкурсі вокалістів у Барселоні Імені Франсіско Віньяса, Іспанія” [2]. Через рік, у 1990, співак здобув “Гран-прі” на Міжнародному конкурсі співаків у Тулузі (Франція), до того ж професор З. Христич була членом журі цього авторитетного форуму.

Зоя Христич була постійним членом журі багатьох міжнародних конкурсів, які проходили в Україні та за кордоном. Одним із престижних форумів, які проводились в Харкові, був Міжнародний конкурс вокалістів імені Івана Алчевського, який відбувався в рамках міжнародного фестивалю “С. Рахманінов та українська культура” (Харків, 1999) [5, 430], була також президентом фонду Соломії Крушельницької. Співачка, педагог Зоя Христич пішла з життя 4 травня 2016 р.

Висновки

Життєве кредо видатної співачки - віддати усі свої сили, талант і уміння рідному народу. Зміст свого життя вона бачила на оперній сцені, в концертних програмах, у громадській та педагогічній діяльності. Шкода, що ім'я і творчість славетної української співачки, яка мала блискучий успіх на чотирьох міжнародних конкурсах, яка популяризувала українську музику на кращих сценах України і світу, сьогодні призабуті.

Своїм високим мистецтвом виконавиця приносила чимало радості і захоплення слухачам у концертних залах, на оперній сцені, в програмах радіо і телебачення. Її чарівний голос звучав у всіх областях і районних центрах України, у Москві, Ленінграді, Ташкенті, Алма-Аті та ін. Співачка виступала також в Польщі, Румунії, Угорщині, Німеччині, Болгарії, Югославії, Італії та на Кубі. Виступи З. Христич, її блискучі успіхи на міжнародних конкурсах, численні гастролі в різних країнах принесли українській співачці світову славу й стали справжнім тріумфом українського виконавського мистецтва.

христич вокальний музичний мистецтво

Література

1. Антонюк В. Вокальна педагогіка (сольний спів): Підручник. Київ: ЗАТ “Віпол”, 2007. 174 с.

2. Артисти: Гришко Володимир. URL: http:// fcaua.com/index.php?option =com_ listing&task =view&id=244&Itemid=12 (дата звернення: 20. Feb. 2021)

3. Данькевич К. На щасливу творчу дорогу. Радянська культура. 1956. 11 липня.

4. Лисенко І. Христич Зоя Петрівна. Лисенко І. Співаки України. Енциклопедичне видання. 2-ге вид., переробл. і допов. Київ: Знання, 2011. С. 565-566.

5. Трубнікова Л. Іван Алчевський та міжнародні конкурси вокалістів його імені: в тч. про харк. родину Алчевських. С. Рахманінов на зламі століть: збірник статей. Харків: ФОП Носань В.А., 2008. Вип. 5. С. 424-435.

6. Українські народні пісні з репертуару Зої

Христич / Ред.-упор. К. Рядченко. Київ: Музична Україна, 1975. 64 с.

7. Шуляр О. Історія вокального мистецтва: Монографія: Ч. ІІ. Івано-Франківськ, 2013. 360 с.

8. Яворський Е. Зоя Христич. Київ: Музична Україна, 1975. 96 с.

REFERENCES

1. Antoniuk, V (2007). Vokalna pedahohika (solnyi spiv): Pidruchnyk [Vocal pedagogy (solo singing): Textbook]. Kyiv, 174 p. [in Ukrainian].

2. Artists: Grishko Vladimir. Available at: http:// fcaua.com/index.php? option=com _listing&task =view&id=244&Itemid=12 (Accessed 20. Feb. 2021). [in Ukrainian].

3. Dankevych, K. (1956). Na shchaslyvu tvorchu dorohu [On a happy creative path]. Soviet culture. July 11. [in Ukrainian].

4. Lysenko, I. (2011). Khrystych Zoia Petrivna [Khrystych Zoya Petrovna]. Lysenko I. Singers of Ukraine. Encyclopedic edition. 2nd ed., reworked. and add. Kyiv. pp. 565-566. [in Ukrainian].

5. Trubnikova, L. (2008). Ivan Alchevskyi ta mizhnarodni konkursy vokalistiv yoho imeni: v tch. pro khark. rodynu Alchevskykh [Ivan Alchevsky and international competitions of vocalists named after him: incl. about Kharkiv. the Alchevsky family]. S. Rachmaninoff at the turn of the century : a collection of articles. Kharkiv. Vol. 5. pp. 424-435. [in Ukrainian].

6. Ukrainski narodni pisni z repertuaru Zoi Khrystych (1975). [Ukrainian folk songs from the repertoire of Zoya Khrystych]. (Ed.). K. Ryadchenko. Kyiv, 64 p. [in Ukrainian].

7. Shuliar, O. (2013). Istoriia vokalnoho mystetstva: Monohrafiia [History of vocal art: Monograph]. Part II. Ivano-Frankivsk, 360 p. [in Ukrainian].

8. Yavorskyi, E. (1975). Zoia Khrystych [Zoya Hristic]. Kyiv, 96 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru