Культурно-історична еволюція українського оркестру народних інструментів

Культурно-історичні умови початку XX ст. були сприятливими для виникнення українського народного оркестру. Позитивну роль відіграли широке побутування і популярність в народному середовищі ансамблів троїстих музък, що були важливими чинниками розвитку народно-інструментальної музики. Зростання у колах української національної інтелігенції зацікавленості традиціями народно-інструментального мистецтва активізувало збирацьку практику митців-фольклористів, а також наукове осмислення зібраного у фольклорних експедиціях матеріалу. Великого не лише суто мистецького, а й загальнодержавного значення набула організація капел бандуристів і різних за складом оркестрів народних інструментів, у лоні яких відбувалося відродження й удосконалення народного музичного інструментарію. Надалі ансамблі троїстих музък, капели бандуристів і народні оркестри стали основою для створення українського оркестру народних інструментів.

На формування українського оркестру народних інструментів у кінці 1920_х -- другій половині 1950_х років мали вплив суспільно-політичні та соціокультурні чинники, зокрема, спрямована на розвиток самодіяльного мистецтва культурна політика держави. Важливу роль відіграли вдосконалення та реконструкція народного музичного інструментарію, що відбувалися в напрямку хроматизації духових і струнних інструментів, розширення їхнього діапазону та технічних і динамічних можливостей. Велике значення мав розвиток професійного навчання на народних інструментах, результатом якого стало заснування кафедр народних інструментів у консерваторіях України.

На основі аналізу творчої діяльності професійних колективів (Оркестру народних інструментів Українського радіо і телебачення, Оркестру українських народних інструментів МХТ УРСР) визначено особливості професіоналізації українського оркестру народних інструментів. До них належать: наявність удосконаленого музичного інструментарію, придатного для виконання як обробок народних мелодій, так і найкращих зразків симфонічної музики; участь висококваліфікованих виконавців та диригентів із професійною музичною освітою; наявність оригінального високохудожнього репертуару; регулярна концертна діяльність колективів; високий рівень виконавської майстерності.

Провідними тенденціями розвитку українського оркестру народних інструментів на сучасному етапі є використання удосконаленого народного музичного інструментарію; усталеність інструментального складу, що відповідає усім вимогам оркестрового виконавства; професійна підготовленість складу виконавців; оновлення й ускладнення репертуару (масштабні тематичні програми, великі циклічні твори, літературно-музичні композиції та ін.); поєднання народного мелосу з музично-стильовими особливостями професійної музики.

Культурно-історична еволюція українського оркестру народних інструментів відбувалася в тісному зв'язку з відродженням та удосконаленням народного музичного інструментарію, становленням репертуару і розвитком навчання на народних інструментах. Упродовж означеного періоду відбулася зміна форм українського оркестру народних інструментів -- оркестр пройшов історичний шлях від простих самодіяльних колективів до складного органічного утворення з удосконаленим музичним інструментарієм, високохудожнім репертуаром, належною майстерністю виконавців.

Натомість, слід відзначити, що на сьогоднішній день помітними є ознаки спаду популярності народно-оркестрового виконавства загалом і українського народного оркестру зокрема. Тому нагальною є потреба збереження і розвитку такої форми національного музикування як український народний оркестр.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Сідлецька Т. Становлення українського оркестру народних інструментів // Українська культура: минуле, сучасність, шляхи розвитку: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Зб. наук. праць. -- Вип. 9. -- Рівне: РДГУ, 2004. -- С. 30-35.

2. Сідлецька Т. Еволюція інструментарію українського народного оркестру // Питання культурології: Зб. наук. статей. -- Вип. 20. -- К.: КНУКіМ, 2004. -- С. 276-286.

3. Сідлецька Т. Формування складу українського оркестру народних інструментів // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. -- Вип. XIV. -- К.: Міленіум, 2005. -- С. 154-161.

4. Сідлецька Т. Шляхи і тенденції розвитку репертуару українського оркестру народних інструментів // Вісник ДАКККіМ: Наук. журнал. -- 2006. -- № 1. -- К.: Міленіум, 2006. -- С. 64-69.

5. Сідлецька Т. Роль мистецьких навчальних закладів у розвитку народного оркестрового виконавства України // Художня освіта і суспільство XXI століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри: Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (22 - 23 жовтня 2004 р.). -- К., 2004. -- С. 49-52.

6. Сідлецька Т. Кобза і бандура в Україні: минуле і сучасність // Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури: Зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (14 жовтня 2005 р.). -- К., 2005. -- С. 110-115.

7. Сідлецька Т. Еволюційні процеси складу українського оркестру народних інструментів // Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України: Тези Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (2 грудня 2005 р.). -- К., 2005. -- С. 87-92. Размещено на Allbest.ru