Феномен піаніста-концертмейстера у вокально-інструментальному ансамблі (на прикладі австро-німецького вокального циклу XIX ст.)

У підрозділі 3.5. "Вокальний цикл Й. Брамса "П'ятнадцять романсів з "Магелони" Л. Тіка" як зразок реалізації концепції концертуючого піаніста-концертмейстра у жанровій сфері вокального циклу" акцентується думка про синтезуючий характер опусу, який узагальнює попередній досвід у даній жанровій сфері. У циклі простежуються традиції Ф. Шуберта (драматургія баладного типу, пісенна основа), Р. Шумана (мікродинаміка), Р. Вагнера (аналогії з побудовою наскрізних оперних сцен). Образний світ музики втілює перипетії лицарського життя, прославляє любов до жінки, отже, зміст романсів багатогранний і згуртований навколо двох ключових тем - радості від зустрічі й страждання від розлуки. Циклу притаманна зрозуміла музично-драматургічна композиція, що містить дві сфери образів - драматичну і ліричну. Якщо узагальнити ключові поетичні мотиви номерів, виявляються не лише тематичні зв'язки між ними, але й типова для вокального циклу логіка розвитку ліричного сюжету. Інтерес до твору продиктований не лише його неминущою художньою цінністю, але й новаціями в царині вокально-фортепіанного ансамблю, у першу чергу спрямованими на посилення виразних можливостей фортепіано. Так само як оркестр у опері, фортепіано має провідну роль у здійсненні інтонаційно-драматургічної ідеї, насичується найскладнішими прийомами віртуозно-піаністичної техніки і поєднує у собі акомпануючу, ансамблеву, сольну, звукозображальну та інші функції. Цикл Й. Брамса накреслив шлях до подальшого розвитку жанру у формах моноопери та вокального циклу з оркестровим супроводом.

У Висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження, позначаються його перспективи. Запропонована тема дисертаційного дослідження, присвячена вивченню феномена піаніста-концертмейстера у вокально- фортепіанному ансамблі, дозволила зробити висновки про позиціонування вокально-фортепіанного дуету як самостійного явища музичного виконавства з іманентною проблематикою. Уточнення термінологічного визначення діяльності піаніста у ансамблі такого роду стало обґрунтуванням для введення поняття "концертмейстер вокально-фортепіанного дуету". На основі аналізу особливостей вокально-фортепіанного дуету виникла розгалужена трансформація відомої тріади: "композитор - твір - виконавець", а саме, "поет - поетичний твір - композитор-інтерпретатор - музично-поетичний твір - виконавці-інтерпретатори - вокаліст і піаніст". Чотири учасники виконавського процесу постають у якості квартету зі складним комплексом взаємодій, підпорядкування, ролевих функцій тощо. У процесі розвитку камерно-вокального жанру визначилися три ступені взаємозв'язку фортепіанного супроводу з вокальним мелосом - фон, діалог комплементарного типу і діалог конфліктного типу. У межах цих складових зазнають змін ролеві функції піаніста-концертмейстера - від підпорядкованих, що створюють ритмогармонічну підтримку, до паритетних, що беруть участь у інтерпретації художнього образу. Це передбачає високий рівень індивідуальної майстерності піаніста-концертмейстера, ставить до його обов'язків попередній показ твору, наступне його розучування з вокалістом та кінцеву сценічну реалізацію.

Особливість внутрішньо-ансамблевої комунікативності полягає у персоніфікації обох партій, здатності до співпереживання, чутливості у сприйнятті енергетичного "посилання" від партнера, швидкості емоційних реакцій. Еволюція вокальної та інструментальної основ у створенні художньої цілісності простежується у змінах фортепіанної партії у вокальних циклах. Загально-історичний процес перенесення смислопідкреслюваної функції в інструментальну сферу позначився на камерно-вокальних жанрах, зокрема, на вокально-інструментальному циклі. Дослідження окремих зразків вокальних циклів XIX ст. актуалізує ретроспективний погляд на шлях становлення західноєвропейської вокальної лірики Нового часу. Аналіз циклів, починаючи з "Пісень та од на в. Ф.Г. Клоп-штока" К.В. Глюка, "Шести пісень Геллерта" Л. Бетховена і завершуючи циклами Р. Шумана, Р. Вагнера, Й. Брамса, демонструє стрімкий шлях, який пройшла ця жанрова сфера більш, ніж за 60 років, переживши усі фази еволюційного процесу: становлення, затвердження основоположних принципів і вихід за їхні межі. Стимулом до цього стали не тільки нові поетико-змістовні мотиви, збагачення інтонаційного поля вокальної партії, але й розширення драматургічних функцій фортепіанного супроводу, арсеналу виражальних засобів, які сприяли формуванню ансамблю нового типу, що ґрунтується на рівноправності-підпорядкованості його учасників. Це визначило активну роль піаніста-концертмейстера на усіх стадіях розробки інтерпретаційного задуму: від пошуку ключової ідеї до її реалізації на концертній сцені.

У піаністичній практиці сформувався феномен піаніста-концертмейстера вокально-фортепіанного ансамблю з іманентним комплексом професійних функцій і навичок, який є невід'ємною складовою сучасної музичної культури, що відкриває перспективу для його подальших досліджень. Їх спектр - у вивченні залежності фортепіанної партії від вокального жанру, який обирає композитор, та його індивідуального стилю; у виявленні відмінностей авторського ставлення до поетичного джерела і творчих інтенцій до втілення другого смислового плану, так званого "підтексту"; у здійсненні порівняльного аналізу вокально-фортепіанних творів, написаних на той самий текст різними композиторами, а також різних підходів у розумінні ансамблевої взаємодії. Специфіка означених ракурсів досліджень полягає у переміщенні акценту на інструментальну складову вокально-фортепіанного ансамблю, якої в усталеній практиці розгляду найчастіше торкаються у найсуттєвих моментах або характеризують її в цілому. Інтерес викликає насамперед формування інструментальної культури у надрах камерно-вокального твору та її здобутки, які були сприйняті й розвинені згодом у подальшій музично-історичній практиці. З цих позицій відкривається шлях для вироблення об'єктивних критеріїв в оцінці результатів інтерпретаційного задуму як майстрів сцени, так і музикантів-початківців, більш того, для усвідомлення індивідуальної виконавської манери кожного з них. Ускладнення фортепіанної партії з розвитком вокально-інструментальної лірики, отримання нею власної значущості спонукає піаніста-концертмейстера постійно вдосконалювати свою майстерність у відборі засобів виразності, інтонуванні, пошуку тембрової різноманітності, всього того, що створює істинні художні цінності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Инюточкина Н.В. На пути к символистской драме: "Пять стихотворений Матильды Везендонк" Рихарда Вагнера в контексте стилевой еволюції / Н.В. Инюточкина // Вісн. Міжнар. Слов'ян. ун-ту. Сер. Мистецтвознавство: зб. наук. пр. --Харків, 2000. -- Т. 3, № 6. -- С. 80-81.

2. Инюточкина Н.В. О жанровой эволюции песни в вокальном цикле И. Брамса "Пятнадцять романсов из " Магелони" Л. Тіка" / Инюточкина Н.В. // Проблеми взаємодії педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ін-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. -- К., 2002. -- Вип. 8. --С. 118-123.

3. Инюточкина Н.В. О проблемном содержании педагогического этапа концертмейстера с певцом / Инюточкина Н.В. // Проблеми взаємодії педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ін-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. -- Харків, 2003. -- Вип. 11. -- С. 135-140.

4. Инюточкина Н.В. Черты позднего стиля Роберта Шумана (на примере вокального цикла на стихи Марии Стюарт) / Инюточкина Н.В. // Проблеми взаємодії педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. ін-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. -- Харків, 1999. -- Вип. 4. -- С. 66-72.

5. Инюточкина Н.В. "Шесть песен Х.Ф. Геллерта" Бетховена: на пути к вокальному циклу / Н. Инюточкина // Проблеми взаємодії педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. -- Харків, 2007. -- Вип. 20. -- С. 91-101.

6. Інюточкіна Н.В. Пісні і оди на вірши Клопштока К.В. Глюка у контексті історії становлення вокальної лірики / Інюточкіна Н.В. // "Європейське мистецтво на зламі століть: минуле в сучасному" : тези міжнар. наук. конф. / Сумський держ. пед. ун-т ім. А.С. Макаренка [та ін.]. -Суми, 2007. -- С. 25-28.

Размещено на Allbest.ru