Перекладання як процес переосмислення засобів оркестрової виразності

Підрозділ 3.4. - „Оркестровка та диригування” аналізує взаємозв'язок між двома видами музично-творчої діяльності.

Диригент, осмислюючи партитуру, вивчає і оркестровку цієї партитури, адже оркестрове мислення композитора і є головним фактором розвитку музичного матеріалу. Образний зміст (характер) виконуваного твору (частини, фрагмента) неможливо відтворити, не усвідомивши, якими засобами оркестровки досягається його реалізація. Особливо важливим є “оркестрове мислення” диригента в момент концертного виконання, яке виявляється в акті колективної гри музикантів оркестру. Диригент відтворює музику через посередництво інших людей; управління оркестром здійснюється на відстані, і цей факт вимагає глибокого та досконалого знання партитури на рівні як окремого музичного інструмента, його специфіки, так і різного виду ансамблів, оркестрових груп та їх взаємодії. Керуючи виконанням музичного твору, диригент сприймає слухом не тільки логіку поєднання та розвитку музичного матеріалу і його побудови, а й реалізує її в конкретному специфічному комплексі організованих в часі реальних фізичних рухів (жестів).

Інтонаційна реалізація музичного твору в процесі інструментовки сприяє виявленню музичної думки в двох напрямках: уявному і реальному звучанні. Розкриття творчого потенціалу твору значною мірою залежить від художнього рівня його виконання. Домінуюча роль під час репетиційного процесу та концертного виконання належить диригенту-виконавцю, який реалізує і свої особисті творчі можливості, і відтворює ідейно-образний зміст, стильові особливості, логіку мислення композитора (перекладача).

Якщо розглядати процес перекладення як своєрідну інтерпретацію інструментальними засобами в контексті стилю, манери композиторського письма, то тільки після концертного виконання можна говорити про кінцевий результат цього процесу. Без концертного виконання ця робота сама по собі не має художньої цінності. Тому, значення ролі диригента і оркестру в реалізації творчої ідеї самого процесу має зумовлюватись високим рівнем виконавської майстерності і повністю залежить від неї, а не від звичайного відтворення нотного тексту. Основні завдання диригента як виконавця полягають у виявленні стилістичних особливостей, засобів художньої виразності і їх зв'язку з особливостями темброутворення, форми, інтонування, тощо. Лише за таких умов можна говорити про творчі результати роботи і її змістовність.

ВИСНОВКИ\

Всі складові елементи процесу перекладення (інструментовки) активно взаємодіють і впливають один на одного. Активна участь у ньому належить творчій уяві, фантазії, ірраціональній свідомості, інтуїції. Формування художньої ідеї здійснюється за допомогою образного змісту, музичної форми, інтонаційності музичного інструментарію, тембру, що виявляє засоби логічної реалізації емоційно-образного мислення. Дана робота є спробою систематизувати структурні аспекти, логіку мислення, основні критерії процесу перекладення (інструментовки) для оркестру народних інструментів. У методичній літературі питання, пов'язані з цією проблемою, розглядаються частково, без урахування національних особливостей, еволюції народно-інструментального мистецтва. Більшість питань висвітлюється з позицій ознайомлення з інструментарієм, історичних довідок, прийомів та способів звуковидобування, не виділяючи сам процес в єдину галузь наукового пізнання, як самостійний теоретичний напрямок, цілісну систему знань і навичок.

Акцентуючи увагу на основних аспектах цієї проблеми слід зауважити, що автору перекладення (інструментовки) необхідно:

- знати можливості симфонічного оркестру та оркестру народних інструментів, їх спільні риси та відмінності, починаючи зі складу і закінчуючи функціональним та виражальним значенням музичних інструментів. Це зумовлює правильний підхід до самого процесу перекладення (інструментовки), що включає в себе збереження індивідуальних рис та логіку трансформації фактури оригіналу відносно специфіки оркестру народних інструментів;

- досконало оволодіти партитурою симфонічного твору, обраного на основі відповідного аналізу для перекладення. Це дозволяє виявляти особливості викладення музичного матеріалу, визначити склад оркестру, усвідомити логіку тембрових співвідношень.

В самому процесі роботи над партитурою потрібно виходити з визначених завдань, класифікуючи основні принципи перекладення (інструментовки):

- створення нового типу темброво-інтонаційних співвідношень;

- збереження основних рис фактури оригіналу;

- збереження тембрових співвідношень по вертикалі і горизонталі;

- збереження динамічних співвідношень по вертикалі і горизонталі;

- наслідування стильових особливостей певної історичної епохи.

Застосування теоретичних положень повинно носити творчий характер, приймати різну форму в залежності від конкретних умов. Так, якщо говорити про фактуру, то в одних випадках вона зберігається в точному копіюванні, в інших випадках відтворюються тільки основні її риси, а всі елементи, що не відповідають специфіці оркестру народних інструментів - переосмислюються. Творчо вирішується і проблема збереження різного виду співвідношень (особливо тембрових) в напрямку їх підпорядкування для вирішення більш суттєвих завдань.

Спираючись на основні засади процесу перекладення, головну увагу слід надавати стандартам інструментовки для народних інструментів, починаючи з вибору музичного інструмента для викладення мелодії і закінчуючи розподілом оркестрових засобів у складній багатоелементній фактурі. Виконання вказаних вимог сприяє більш послідовному та цілеспрямованому процесу, але ще не гарантує, що результати завжди будуть належно високими. Для успішного виконання перекладення (інструментовки) мають значення такі фактори як правильність вибору симфонічного твору, композиторське обдарування та досвід автора інструментовки, а також завдання, які він ставить перед собою під час виконання роботи. Якщо перекладач симфонічного твору намагається добитись від оркестру народних інструментів імітації оригінального звучання, то він ніколи не отримає бажаного художнього результату. За своїм тембровим колоритом симфонічний і народний оркестри суттєво відрізняються, кожному з них притаманні свої специфічні риси. Говорячи про якість перекладення, слід зазначити, що вона залежить в першу чергу не від звукового наближення до оригіналу, а від міри відображення характеру музичного твору засобами оркестру народних інструментів. Отже, головним завданням перекладацької діяльності є відтворення певного звукового комплексу, що відрізняється від оригіналу, але повністю відповідає характеру та образно-художньому змісту музичного твору.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ВИДАНЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Оркестровка як різновид інтерпретації // Науковий вісник НМАУ. Музичне виконавство. Вип. сьомий. - К., 2001, С. 133 - 142.

2. Музичний інструментарій як показник специфіки оркестру народних інструментів // Науковий вісник НМАУ. Музичне виконавство. Вип. восьмий. - К., 2002, С. 119 - 129.

3. Диригування та оркестровка // Музичне мистецтво: культура та наука. Науковий вісник Одеської державної музичної академії ім.А.В.Нежданової. Вип. 3. Одеса, 2002, С. 341 - 346.

4. Історичні тенденції розвитку оркестровки // Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник Одеської державної музичної академії ім.А.В.Нежданової. Вип. 6. Одеса, 2005, С.....

Размещено на Allbest.ru