Віолончельні сонати Л. ван Бетховена

Завдяки полiфонiзацiї сонатно-симфонiчного циклу в сонатi ор.102 №2 була вирiшена проблема ансамблевої цiлiсностi музики гомофонно-гармонiчного складу, де основоположним стало спiввiдношення iнтонацiйних пластiв фактури. “Ансамбль”, видiлившись iз сфери традицiйного розумiння полiфонiї, набуває самостiйного значення в якостi композиторського мислення. Синтезуючи принципи полiфонiчного розгортання i класичної сонатностi (визначення Вл.Протопопова), Бетховен перетворював i полiфонiю, i сонатнiсть. Причому змiна стилю здiйснювалась в процесi становлення жанрiв не тiльки симфонiчних чи фортепiанної сонати, але й в не меншiй мiрi вiолончельнiй, особливо в порівнянні зi скрипiчними. В творах ор.102 чiтко виявлені риси реформування композиторської технiки. В останнiй вiолончельнiй сонатi на першому планi - логiка мислення, яка упорядковує i пiдкоряє творчу фантазiю i емоцiйно-психологiчну, образну сферу. При цьому неодмінно виникає проблема полiфонiчного розгортання музики в умовах гомофонно-гармонiчного складу. Тому полiфонiя попереднiх епох стає сферою пильної уваги композитора i використовується в якостi засобу композицiї. В сонатах ор.102 цей процес виникає i потiм втiлюється в масштабних творах пiзнього перiоду композитора.

В заключному роздiлi дисертацiї подаються висновки дослiдження щодо проблеми розвитку жанру вiолончельної сонати, реформи фактури i формування ансамблевого типу мислення Бетховена. Ансамбль виступає в якостi унiверсального, синтезуючого принципу музично-художнього мислення. Взаємозв'язок “жанр-виконавство” (сольне, ансамблеве, оркестрове) є одним з визначальних музичне мислення. Виявляється наступна закономiрнiсть: стiйкий склад iнструментарiю обумовлює процес жанроутворення i еволюцiї стилю. Перехiд вiд ансамблю з нестiйким складом iнструментiв до ансамблю iз усталеним, конкретним складом iнструментiв охоплює епоху другої половини XVIII - першої половини XIX ст. Головним жанром з рисами перехiдного характеру була соната облiгатного типу - для клавiру зi струнними obligati. В XIX ст. цей жанр став основою розмежування i формування цiлої системи жанрiв, спорiдненiсть яких визначалось спiввiдношенням “фортепiано-струннi”: дует, трiо, квартет, квiнтет, секстет.

Змiни в сферi жанроутворення i еволюцiя стилю спричиняли реформування фактури ансамблю. Пошуки нової ансамблевої цiлiсностi в свою чергу обумовили формування ансамблевого типу композиторського мислення з наступним створенням самостiйного музично-естетичного напрямку в музицi зi властивою йому музичною драматургiєю i тенденцiєю його подальшого розвитку. Бетховенський цикл вiолончельних сонат дає всi пiдстави стверджувати про здiйснену в творчостi композитора реформу музичної фактури, витоки якої - саме в камерно-iнструментальних творах. Ансамблева музика сприяла здiйсненню синтезу полiфонiчних i гомофонно-гармонiчних засобiв музичного розгортання, в зв'язку з чим формувався новий тип музичного мислення - ансамблевий. Якщо полiфонiчний i гомофонно-гармонiчний типи мислення основанi на законах голосоведiння i внутрiшньотональних зв'язках, то ансамблевий оперує звучанням музичних пластiв (ускладнене голосоведiння) геть до ослаблення i руйнацiї тональних зв'язкiв та кризи гармонiї в результатi збiльшення вертикалi та об'єму фактури, максимального її ущiльнення (Р.Вагнер). Цей синтез виявився нестiйким, промiжним типом композиції з фактурою, що постiйно ускладнювалася.

Перетворення фактури сприяло появi у виконавствi нової iдеї: вiдтворення музичного тексту повинно вiдповiдати жанровi, стилю, авторському задуму композитора. Виникла проблема iнтерпретацiї творiв, що пов'язана з розвитком музичного мислення виконавцiв. Здiйснюється розмежування типiв музичного мислення композитора i виконавця. Прояв їх специфiки - у спрямуваннi творчої дiяльностi: у композиторiв - на процес створення музики (закономiрностi i технологiя композиторського письма); у виконавцiв - на процес вiдтворення написаної музики (закономiрностi i технологiя вiдтворення, озвучування музичного тексту, жанру, стиля). I в композиторськiй творчостi, i у виконавствi поняття “ансамбль” починає взаємодiяти з поняттям “фактура”, визначивши загальну основу цих двох видiв музичної дiяльностi.

Синтез полiфонiчних i гомофонно-гармонiчних засобiв музичного розгортання з метою створення нової цiлiсностi музики предстає як закономiрний i неминучий процес в творчостi Бетховена. Вiн постав як результат iндивiдуального i нетрадицiйного сприйняття, що компенсував утрачене слухове вiдчуття (особливо в останнiй перiод творчостi), типу мислення. Цей тип мислення стверджувався як iзольований вiд реальних процесiв, що вiдбувалися в музичному мистецтвi того часу (романтизм) і в основi якого лежав досвiд тiльки музики епохи класицизму. Крiм професiйно-технiчної сфери творчостi i в зв'язку з вивченням в перiод написання сонат ор.102 творiв Палестрини i Баха, Бетховен вимушений був оперувати поняттями “об'єм”, “щiльнiсть звучання”, “горизонталь”, “вертикаль” голосоведiння, мелодичного розвитку, тобто просторово-часовими категорiями, якi через зорове сприйняття обумовлювали якостi i властивостi музичного твору i в творчому процесi висувались на переднiй план. В цiлому можна стверджувати, що ансамблевий тип мислення Бетховена виявився спiвзвучним розвитку музичного мистецтва наступних епох.

Список опублiкованих праць за темою дисертацiї:

1. Завьялова О.К. Виолончельные сонаты Л.ван Бетховена. Жанр, стиль, ансамблевый тип мышления: Исследование. - К.: НМАУ им. П.И.Чайковского, 1999. - 85 с.

2. Зав'ялова О.К. Реформа музичної фактури і ансамблеве мислення Л. ван Бетховена: Соната для фортепіано і віолончелі №5, ор.102 №2 // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Вип. 4-5: Зб. наук. праць / Харк. художньо-промисловий інститут; Відп. ред Н.Є.Трегуб. - Х.: ХХПІ, 1999. - С. 7-10 (0,6 др. л.).

3. Зав'ялова О.К. Ансамблеве мислення Бетховена і соната для фортепіано та віолончелі №3, ор.102 №1 // Культура України. Вип.6: Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури; Відп. ред. О. Г. Стахевич. - Х.: ХДАК, 2000. - С. 181-192.

4. Завьялова О.К. К истокам романтического стиля в творчестве Бетховена: большая соната для фортепиано с виолончелью облигато №1, ор.5 // Проблемная аура австро-германского романтизма: Сб.науч.тр. - К.: Госконсерватория, 1993. - С.3-21.

5. Завьялова О.К. К проблеме становления жанра виолончельной сонаты: Л.ван Бетховен. Соната для клавесина или фортепиано с виолончелью облигато g-moll №2, ор.5 // Музыка Западной Европы - классика и современность (творчество, исполнительство, педагогика): Сб.науч.тр. - К.: Госконсерватория, 1994. - С.18-32.

6. Завьялова О.К. К проблеме эволюции виолончельной сонаты в музыке XIX века (на примере первой сонаты e-moll Й.Брамса) // Музыка Западной Европы XVII-XIX веков: творчество, исполнительство, педагогика: Сб.науч.тр. - Сумы, 1994. - С.86-93.

7. Завьялова О.К. К проблеме бетховенского стиля: Большая соната для фортепиано и виолончели №3, ор.69 // Музыкальная культура Западной Европы в межнациональных контактах: Сб.статей по материалам Всеукраинской конференции 10-11 мая 1994 года. - Сумы, 1995. - С.13-29.

8. Завьялова О.К. К вопросу о понятии “провинциальность в искусстве” // Матеріали наукової конференції “Художник у провінції” 15-16 жовтня 1998 р. - Суми: Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького, 1998. - С.9-10 (0,12 др. л.).

Анотації

Зав'ялова О.К. Вiолончельнi сонати Л.ван Бетховена (ансамблевi закономiрностi жанру). - Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спецiальнiстю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, Київ, 2000.

В дисертацiї дослiджується проблема розвитку камерно-iнструментальної сонати на рубежi XVIII - XIX ст. в творчостi Л.ван Бетховена. Вперше викладається концепцiя еволюцiї камерно-iнструментальних жанрiв на матерiалi вiолончельних сонат Бетховена i висвiтлюється процес: видiлення облiгатного типу фортепiанних сонат як самостiйного жанру та його подальшого перетворення; реформування музичної фактури i створення нової цiлiсностi музики в ансамблi; формування ансамблевого типу музичного мислення та його впливу на музичну культуру наступних епох; стилiстичних змiн в творчостi Бетховена; трансформацiї сонатно-симфонiчного циклу i синтезу полiфонiчних та гомофонно-гармонiчних засобiв музичного розгортання, що обумовило стильовi зрушення i виникнення нестiйкого типу композицiї в музичнiй культурi Європи XIX ст., - а також питання iнтерпретацiї творiв i музичного мислення композитора та виконавця.

Ключовi слова: соната, жанр, вiолончель, фортепiано, ансамбль, фактура, реформа, традицiї, музичне мислення.

Завьялова О.К. Виолончельные сонаты Л.ван Бетховена (ансамблевые закономерности жанра). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Национальная музикальная академия Украииы им. П.И.Чайковского, Киев, 2000.

В диссертации исследуется проблема развития камерно-инструментальной сонаты на рубеже XVIII - XIX ст.. Впервые излагается концепция эволюции камерно-инструментальных жанров на материале виолончельных сонат Бетховена и освещается процесс: выделения облигатного типа фортепианных сонат как самостоятельного жанра и его дальнейшего преобразования; реформирования музыкальной фактуры и создания новой целостности музыки в ансамбле; формирования ансамблевого типа музыкального мышления и его влияния на музыкальную культуру последующих эпох; стилистических изменений в творчестве Бетховена; трансформации сонатно-симфонического цикла и синтеза полифонических и гомофонно-гармонических средств музыкального развертывания, которые обусловили стилевые сдвиги и возникновение неустойчивого типа композиции в музыкальной культуре Европы XIX ст., - а также вопрос интерпретации произведений и музыкального мышления композитора и исполнителя.

Ансамбль выступает в качества универсального, синтезирующего принципа музыкально-художественного мышления. Взаимосвязь “жанр-исполнительство” (сольное, ансамблевое, оркестровое) является одной из определяющих музыкальное мышление. Выявляется следующая закономерность: устойчивый состав инструментария предопределяет процесс жанрообразования и эволюции стиля. Основным с чертами переходного характера жанром являлась соната облигатного типа - для клавира с струнными obligati. В XIX ст. этот жанр стал основой размежевания и формирования целой системы жанров, родство которых определялось соотношением “фортепиано-струнные”: дуэт, трио, квартет, квинтет, секстет. Изменения в сфере жанрообразования и эволюция стиля влекли за собой реформирование фактуры ансамбля. Поиски новой ансамблевой целостности в свою очередь воздействовали на формирование ансамблевого типа композиторского мышления с последующим созданием самостоятельного музыкально-эстетичного направления в музыке с присущей ему музыкальной драматургией и тенденцией его дальнейшего развития. Ансамблевая музыка содействовала синтезу полифонических и гомофонно-гармонических средств музыкального развертывания, в связи с чем формировался новый тип музыкального мышления - ансамблевый. Если полифонический и гомофонно-гармонический типы мышления основаны на законах голосоведения и внутритональных связях, то ансамблевый оперирует звучанием музыкальных пластов (усложненное голосоведение) вплоть до ослабления и разрушения тональных связей и кризиса гармонии в результате увеличения вертикали и объема фактуры, максимальное ее уплотнения (Р.Вагнер). Этот синтез оказался неустойчивым, промежуточным типом композиции с постоянно усложнявшейся фактурой. Преобразование фактуры способствовало выдвижению в исполнительстве новой идеи: воспроизведение музыкального текста должно соответствовать жанру, стилю, авторскому замыслу композитора. Возникла проблема интерпретации произведений, связанная с развитием музыкального мышления исполнителей. Происходит размежевание типов музыкального мышления композитора и исполнителя. Проявление их специфики - в направленности творческой деятельности: у композиторов - на процесс создания музыки (закономерности и технология композиторского письма); у исполнителей - на процесс воспроизведения созданного произведения (закономерности и технология воспроизведения, озвучивание музыкального текста, жанра, стиля). И в композиторском творчестве, и в исполнительстве понятие “ансамбль” начинает взаимодействовать с понятием “фактура”, определяя общность этих двух видов музыкальной деятельности.

Синтез полифонических и гомофонно-гармонических средств музыкального развертывания с целью создания новой целостности музыки предстает как закономерный и неизбежный процесс в творчестве Бетховена. Он оказался результатом возникновения индивидуального и нетрадиционного, компенсировавшего потерю слуховых ощущений, восприятия (особенно в последний период творчества), типа мышления. Этот тип мышления утверждался как изолированный от реальных процессов, которые происходили в музыкальном искусстве того времени (романтизм), и имевший слуховой опыт только музыки эпохи классицизма. Кроме профессионально-технической сферы творчества и в связи с изучением в период написания сонат ор.102 произведений Палестрины и Баха, Бетховен вынужден был оперировать понятиями “объем”, “плотность звучания”, “горизонталь”, “вертикаль” голосоведения, методического развития, то есть пространственно-временными категориями, которые через зрительное восприятие предопределяли качества и свойства музыкального произведения и в творческом процессе выдвигались на передний план. В целом можно утверждать, что ансамблевый тип мышления Бетховена оказался созвучным развитию музыкального искусства последующих эпох.

Ключевые слова: соната, жанр, виолончель, фортепиано, ансамбль, фактура, реформа, традиции, музыкальное мышление.

Zavyalova О.К. Violoncello sonatas by L. van Beethoven (ensemble peculiarities of law of a genre). - Manuscript.

Dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of art criticism on a speciality 17.00.03 - Musical art. - National Musical Academy of Ukraine named after P.I.Chaykovsky, Кyiv, 2000.

In the dissertation a problem of development chamber-tool sonata on a boundary XVIII - XIX century is investigated in creativity of L. van Beethoven. The conception of the evolution of chamber-tool genres on a material of voilincello sonatas Beethoven is stated for the first time and such processes are highlighted: allocation of the obligate of a type of piano sonatas as an independent genre and its further transformation; The reformation of the musical invoice and creation of new integrity of music in ensemble; the formation of the ensemble type as musical Thinking and its influence to musical culture of the subsequent epoch; the stylistic changes in creativity of Beethoven; Transformations of sonata-symphonic cycle and the synthesis of polyphonic and of homophonic-harmonic means of musical development, that has caused style shifts and occurrence of a unstable composition type in musical culture of Europe of XIX century, - as well as question of interpretation of products and musical thinking of a composer and a performer.

Key words: sonata, genre, violoncello, piano, ensemble, invoice, reform, traditions, musical thinking.

Размещено на Allbest.ru