Життя та діяльність М.П. Драгоманова

Тут, у Софії, народжується одна з найкращих праць ученого - «Чудацькі думки про українську національну справу», яка пройнята гострою критикою перелицьованої «московської» нетерпимості українських національників. Як позитивну програму вчений висуває ідею спільної боротьби українців і росіян проти політично-адміністративної системи, за свободу і децентралізацію. Характерно, що саме тут накреслена програма майбутніх широких історичних студій: «...треба оглянути історію нашу совокупно в усі її доби: княжо-городську, феодально-литовську, пансько-польську, козацьку, царсько-російську (з виділом цісарсько- й конституційно-австрійським) - і в усяку з цих діб звернути увагу на зріст чи упадок людності, господарства, порядків і думок громадських і державних, освіту, пряму чи косу участь українців усяких класів чи культур в історії, культурі європейській... рівняючи її з історією других народів Європи». Таке завдання і досі лишається далеким від повного втілення.

Софія 90-х років міцно притягувала до себе погляди українців. Адже Драгоманов був одним з ініціаторів створення радикальної партії в Галичині, прагнув вплинути на духовний розвиток Лесі Українки, яка внутрішньою сутністю своєю так походила на дядька. І ті ідеї, які він колись обстоював в «Исторической Польше й великорусской демократии», в її продовженні - «Вольний союз - Вільна спілка: Опыт украинской политико-социальной программы», мали реалізовуватись у практичній діяльності партії. Тут немає можливості зупинятися на останньому документі, який, за свідченням В. Науменка (Відділ рукописів ЦНБ АН УРСР, спр. 1 / 49600), почасти готувався Старою громадою ще у Києві. Остаточне ж життя йому дав Драгоманов, створивши, по суті, перший ґрунтовний проект конституції для Росії, багато положень якої актуальні і для сьогоднішніх законотворців. Очевидно, що окремі його думки у нових історичних умовах сприймаються критично, але система наукового мислення вченого була вільна від будь-якої політичної кон'юнктури, тому й нині здатна дивувати нас тривкістю і несхитністю її основних положень. Справа тут у головному. Людина широкої натури, Драгоманов упродовж кількох десятиліть проголошував війну «всім релігійним, національним, політичним і соціальним ідеям, котрі не годяться з універсальним суспільним і науковим поступом», хоча б їх цілковите або часткове визнання українськими соціалістами могло здобути хвилеву популярність серед народу (Драгоманов М. П. Малоруський інтернаціоналізм. // Вибр. твори: В 2 т. Прага, 1937. Т. 1. С. 157).

Мабуть, ювілей Драгоманова (1895) був чи не першою такою широкою відзнакою українського вченого і громадського діяча, всеукраїнською і всеслов'янською маніфестацією його заслуг. Сам ювілянт скромно стверджував, що вся його праця - це політичне проведення в життя думок, висловлених кирило-мефодіївцями, і народолюбних ідеалів української інтелігенції 60-70-х років «з одмінами, котрі принесла всесвітня наука і політика в новіші часи» (цит. за: Михайло Петрович Драгоманов... С. 105). Образне порівняння свого подальшого життя з вибухом світла в лампаді перед тим, як їй згаснути, на жаль, виявилося пророчим. 20 червня 1895 року Михайла Петровича не стало.

На порозі його одвічної домівки висловлювалася надія на те, що «його дорогоцінні останки треба конче перевезти у той вільний куточок України - у Львів, де вони повинні лежати, підбиваючи людей до праці в його напрямі, доти, доки їх не можна буде перевезти у вільний Київ» (там же, с. 112), мріялося про повне видання його творів, про придбання його бібліотеки для Львівського університету. А журнал «Български пръгледь» (1895, № 6. С. 67-72) не сумніваючись писав, що в умовах народовладдя вдячні нащадки поставлять цьому мученикові «один із найвидніших пам'ятників». На жаль, досі ці справедливі і в умовах будь-якої цивілізованої держави реальні побажання лишаються словами. І лише зараз крига починає поступово скресати. Повільне повернення нашому народові наукової спадщини, гідної його великої і нелегкої історії, сьогоднішня складна політична ситуація, велика світова опінія щодо імені Драгоманова змушують нас вчитуватись у слова цього вченого-енциклопедиста з такими високими моральними настановами: для чистої справи треба чистих засобів, любов до власного народу ніколи не служила перепоною для поважання інших народів, у будь-яких скрутних обставинах життя людині треба триматись високих переконань.

Дорогий читачу, хочеться сподіватися, що цей однотомник вибраних праць Михайла Петровича Драгоманова допоможе Тобі почати сходження ще на одну з прекрасних вершин людського розуму, що він допоможе Тобі у виборі своєї життєвої позиції у цей непростий час.