Варіанти завершення релапаротомій на заключних втручаннях

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дніпровський державний медичний університет, Україна

Кафедра хірургії №2

Завізіон Є.М., к.м.н., асистент

Кобцев Д.О., студент

Вступ

Актуальність: Частота виконання релапаротомій за даними різних клінік становить від 0,5 до 15%. Відзначена тенденція до збільшення питомої ваги даних операцій в структурі хірургічних втручань за останні десятиріччя. У 6,5-84,3% пацієнтів відмічається формування післяопераційних вентральних гриж (ПОВГ) у віддаленому періоді. У зв'язку з вищевказаним, все більше уваги приділяється питанню завершення заключної операції.

Мета: огляд сучасних методів завершення заключної релапаротомії та аналіз їх ускладнень.

Матеріали і методи: проведено огляд варіантів завершення релапаротомій при заключних операцій шляхом аналізу літературних вітчизняних та зарубіжних джерел.

Результати

релапаротомія абдомінальний компартмент синдром алопластика

Згідно даних різних клінік, пошарове ушивання операційної рани при заключній релапаротомії виконується в 14,0-94,3% випадків. Метод є найбільш фізіологічним, але його неможливо застосовувати при ризику розвитку АКС або при нагноєнні операційної рани. Застосування даного методу супроводжується розвитком ПОВГ в 4,2%-43,5% випадках. Відзначена закономірність вірогідності розвитку гриж від кількості повторних втручань. Так, після однієї релапаротомії формування ПОВГ відмічено у близько 10% випадках, після двох - 20%, після трьох - 30-40%.

У випадках, коли операційна рана несприятливого стану (нагноєння, некрози елементів черевної стінки тощо), якщо є ризик розвитку абдомінального компартмент-синдрому (АКС) чи при замороженому животі (класифікація відкритого живота за M. Bjorck (2009 р.) 3А-С), котрий особливо часто формується після вакуум-терапії черевної порожнини, застосовуються декомпресійні способи завершення хірургічного втручання. У таких випадках ушивання тільки шкіри, без апоневрозу прямих м'язів живота виконуються у 3,5-84% хворих, пластика шкірно-підшкірними клаптями - у 14%. При застосуванні таких методів ПОВГ формуються у 84-100% пацієнтів, що вимушує виконувати повторні реконструктивні втручання. Варто зазначити, що інколи повноцінне відновлення цілісності передньої черевної стінки при гігантських грижах у віддаленому післяопераційному періоді не представляється можливим за рахунок вираженої латералізації прямих м'язів живота або супутньої патології, що відображається на якості життя пацієнтів.

Часто хірургами застосовується закриття передньої черевної стінки шляхом ушивання через всі шари. Для зниження ризику прорізування швів можливе прошивання через ПХВ-трубки або над пластиковими пластинами з вирізками для фіксації лігатур, укладеними на шкіру. Спосіб переважно використовуються при етапних втручаннях, але, в окремих випадках, використовується і під час заключної релапаротомії. При застосуванні даного методу відзначається ризик розвитку ПОВГ у 4,3%-8,9% випадків.

В останнє десятиріччя відмічено більш широке розповсюдження використання сітчастих експлантатів при заключній релапаротомії. Таким способом можливе первинне закриття черевної порожнини в 33%-89% випадків. У зв'язку із ризиком формування кишкових нориць (до 75%), при можливості відмежування порожнистих органів власними тканинами хворого застосовуються звичайні поліпропіленові експлантати, в інших випадках - поліпропіленові експлантати з колагеновим або тефлоновим покриттям. Також відмічено, літературні джерела останніх років містять дані щодо можливості алопластики в умовах контамінації черевної порожнини та операційної рани, обмежену рівнем <10⁴КУО/мл. При загрозі розвитку АКС рекомендована алопластика передньої черевної стінки з формуванням стійкого діастазу прямих м'язів живота, що є декомпресійним способом завершення операції та водночас запобігає розвитку ПОВГ.

Висновки

При аналізі варіантів завершення заключних релапаротомій відзначено високий ризик виникнення післяопераційних вентральних гриж у віддаленому періоді. Декомпресійні способи мають ризик евентерації, запалення та некрозу країв рани, однак запобігають розвитку абдомінального компартмент-синдрому. Виконання алопластики передньої черевної стінки сітчастими експлантатами дозволяє уникнути розвитку вентральних гриж у віддаленому післяопераційному періоді, однак при вірогідності розвитку абдомінального компартмент-синдрому необхідно формувати стійкий діастаз прямих м'язів живота.

Размещено на Allbest.Ru