Оптимізація інфузійно-трансфузійної терапії з використанням плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії та кріоконсервованих еритроцитів (клінічне дослідження)

Лактосорбал використано для заповнення апарату штучного кровообігу під час операцій на відкритому серці. Лактосорбал, застосований у дослідній групі (29 хворих з вадами серця), на противагу до желатинолю з глюкозою 5% у контрольній групі (30 хворих), призводив до підвищення колоїдно-осмотичного тиску і осмолярності плазми пацієнтів вже на початку проведення штучного кровообігу, причому ці зміни утримувались до кінця операції. Лактосорбал мав виражений вплив на протеїнограму хворих, зумовлюючи суттєве збільшення концентрації загального білка і вмісту альбуміну, підтримував вихідний показник гематокриту. Препарат сприяв корекції водного дисбалансу та мобілізації інтерстиціальної рідини у судинне русло, зростанню осмолярності сечі та діурезу, нормалізував кислотно-основний стан крові. Застосування желатинолю з глюкозою не мало позитивного впливу на ці показники гомеостазу і метаболізму. Перфузія з використанням лактосорбалу призводила до зниження концентрації сечовини і креатиніну, рівень яких на початку операції був підвищеним. Желатиноль з глюкозою не мав такої дії. Лактосорбал позитивно впливав на функцію печінки (істотне зниження концентрації білірубіну). Особливо треба відзначити, що лактосорбал на противагу до желатинолю з глюкозою не викликав підвищення рівня глюкози крові. Отримані результати обґрунтовують можливість безпечного застосування препарату лактосорбалу у складі перфузійного розчину для штучного кровообігу під час операцій на серці, в тому числі у хворих на цукровий діабет, і його переваги над желатинолем з розчином глюкози 5%.

Лікувальні програми із застосуванням трансфузій лактосорбалу проведено у 49 хворих з хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини для передопераційної підготовки, під час операцій і у післяопераційному періоді. Трансфузії лактосорбалу переносилися хворими добре, приводили до стабілізації гемодинамічних показників. Значно покращилися показники кислотно-основного стану крові, які вказували на ліквідацію метаболічного ацидозу, зокрема: підвищилися показники pH венозної крові, концентрації ВВ, SB і АВ. Після трансфузій у хворих підвищувався вміст альбуміну з 35,7±1,4 до 51,22,4% (p<0,05) та наступала нормалізація співвідношення глобулінових фракцій. Виявлено поліпшення функціонального стану печінки: вірогідно знизилися концентрація загального білірубіну з 25,8±2,1 до 9,9±0,2 мкмоль/л (p<0,05) та активність АЛТ і АСТ, а також показник тимолової проби. Після застосування лактосорбалу збільшувався добовий діурез, зменшувалися концентрація сечовини та креатиніну крові. Таким чином, лактосорбал показаний для застосування в хірургічній практиці як для консервативного лікування хворих, так і у періопераційному періоді.

У гематологічних пацієнтів (27 осіб) з ушкодженням печінки різного генезу (токсичний гепатит внаслідок інтенсивної хіміотерапії, метапластичний процес, холестатичний гепатит) трансфузії лактосорбалу сприяли поліпшенню загального стану хворих та функціонального стану печінки (знижували рівень загального білірубіну з 73,1±8,7 до 35,4±2,5 мкмоль/л; p<0,05), мали дезінтоксикаційну дію, збільшували діурез. Лактосорбал не впливав на показники коагулограми у цих хворих. Результати доводять доцільність застосування лактосорбалу в комплексному лікуванні гематологічних хворих з ураженням печінки.

Лактосорбал використано у комплексній терапії 26 хворих на хронічний персистуючий гепатит, хронічний активний гепатит, цироз печінки. Трансфузії препарату не викликали суттєвих змін артеріального тиску, дихання та температури тіла хворих. Препарат сприяв відновленню функції гепатоцитів, ступінь якого залежав від характеру пошкодження печінки: найбільші позитивні зміни спостерігали при хронічному персистуючому гепатиті, найменш значні - при цирозі печінки. Зменшувалася концентрація білірубіну крові, причому при хронічному персистуючому гепатиті наступала майже повна його нормалізація. У хворих суттєво знижувалася активність АЛТ і АСТ, хоча при всіх формах ці показники у кінці курсу трансфузій перевищували норму. Виявлено і певну нормалізацію кислотно-лужного стану крові у цих хворих. Результати досліджень свідчать про поліпшення функції печінки і послаблення печінково-клітинної недостатності під впливом трансфузій лактосорбалу. Спостерігався позитивний діуретичний ефект, що сприяло зменшенню набряків і асциту у хворих з явищами портальної гіпертензії. У більшості хворих після курсу трансфузій зменшилися суб'єктивні і об'єктивні прояви ураження печінки (жовтяниця, свербіння шкіри, анемія, геморагії, асцит). Завдяки поліпшенню функції печінки і посиленню діурезу препарат мав виражену дезінтоксикаційну дію (зниження лейкоцитозу, ШОЕ, ЛІІ). Отже, препарат лактосорбал має добру терапевтичну дію при хронічних пошкодженнях печінки.

Інфузійна терапія із застосуванням реосорбілакту при різних патологічних станах. Проведено дослідження клінічної ефективності реосорбілакту у 98 хворих з різними хірургічними захворюваннями, в тому числі з хворобами дуодено-панкреато-біліарної зони. Реосорбілакт застосовували у вигляді курсової терапії до, під час і після оперативних втручань, а також для консервативного лікування розладів гомеостазу та інтоксикації тяжких хворих хірургічного профілю. Введення препарату переносилися хворими без побічної дії. Після курсу інфузій у хворих наступала корекція показників кислотно-основного стану крові, а також осмолярності плазми. Одночасно нормалізувався рівень калію, натрію і хлоридів плазми крові. Препарат покращував функціональний стан печінки, про що свідчили вірогідне зниження концентрації загального білірубіну плазми крові, активності амінотрансфераз, величини тимолової проби до норми. Збільшувався добовий діурез та нормалізувався рівень азотистих метаболітів (сечовини, креатиніну), що вказувало на сприятливий вплив препарату на функціональний стан нирок. Реосорбілакт має виражену дезінтоксикаційну дію, що сприяло поліпшенню загального стану хворих, значному зменшенню проявів інтоксикації (показники ЛІІ та СМП знижувалися, подовжувався час парамеційного тесту). Інфузії реосорбілакту суттєво не впливали на рівень глюкози крові. У хворих, оперованих на шлунково-кишковому тракті, після інфузій швидко відновлювалася перистальтика кишечника. Проведені дослідження обґрунтовують ефективність застосування плазмозамінного препарату реосорбілакту у хірургічних хворих як при оперативних втручаннях, так і для консервативного лікування.

Реосорбілакт використано для лікування інтоксикації, зумовленої гнійно-септичними процесами у 14 хворих на цукровий діабет (діабетична стопа, діабетична флегмона, діабетична гангрена). Інфузійна терапія реосорбілактом проводилась на фоні загальноприйнятого місцевого і загального лікування. Встановлено, що застосування реосорбілакту у цих хворих сприяло значному зменшенню клінічних симптомів і лабораторних показників інтоксикації. В той же час препарат не призводив до зростання рівня глюкози крові пацієнтів з деякою тенденцією до його зниження (з 10,4±0,9 до 9,3±0,6 ммоль/л). Таким чином, реосорбілакт можна застосовувати при ускладненнях цукрового діабету, оскільки він містить сорбітол, метаболізм якого не впливає на рівень глюкози крові.

Клінічна ефективність реосорбілакту вивчена у 15 урологічних хворих в періопераційному періоді, а також при їх консервативному лікуванні. Після інфузій у хворих поліпшувалася функція нирок, що супроводжувалося зниженням концентрації азотистих метаболітів (сечовини, креатиніну) та збільшенням об'єму діурезу. Відповідно поліпшувався загальний стан пацієнтів, значно зменшувалися клінічні і лабораторні ознаки інтоксикації (ШОЕ, ЛІІ та подовжувався парамеційний тест). Інфузії реосорбілакту не призводили до підвищення рівня глюкози крові цих хворих. Таким чином, застосування реосорбілакту має виражений дезінтоксикаційний ефект, сприяючи поліпшенню роботи нирок в урологічних хворих.

В онкологічній практиці реосорбілакт застосовували для корекції проявів пухлинної ендогенної інтоксикації. Під спостереженням знаходилося 15 онкологічних хворих із злоякісними новоутворами органів черевної порожнини у II - III стадії хвороби. Встановлено, що після курсу інфузій реосорбілакту загальний стан хворих і їх фізична активність за індексом Karnofsky поліпшилися. Суттєво знижувалися ЛІІ, концентрація СМП, подовжувався час життя парамецій, що свідчило про зменшення проявів ендогенної інтоксикації. Таким чином, інфузійна терапія реосорбілактом дозволяла поліпшити якість життя онкологічних хворих і підготувати їх до оперативного чи цитостатичного лікування.

У 24 гематоонкологічних хворих з токсичним гепатитом та явищами інтоксикації внаслідок інтенсивної цитостатичної терапії проводили курс інфузій реосорбілакту. Плазмозамінник добре переносився пацієнтами, не викликав реакцій та ускладнень. Застосування реосорбілакту сприяло стабілізації показників функціонального стану системи кровообігу. Констатовано зменшення проявів ушкодження клітин печінки: вірогідно знижувалися рівень загального білірубіну крові хворих, активність АЛТ і АСТ, показники тимолової проби. Виявлено позитивний вплив реосорбілакту на прояви метаболічного ацидозу. Після проведеного лікування посилився діурез. У хворих суттєво поліпшилися лабораторні показники, які характеризують інтоксикацію: знизилися ЛІІ та рівень СМП, зросла величина парамеційного тесту. Концентрація глюкози крові після введення препарату не мінялася. Таким чином, констатовано, що плазмозамінник реосорбілакт має виражену гепатопротекторну і дезінтоксикаційну дію у гематологічних хворих з пошкодженням печінки внаслідок цитостатичної терапії.

Застосування сорбілакту в програмах інфузійної терапії. Клінічна ефективність сорбілакту досліджена у 107 хворих з хірургічною патологією, в тому числі із захворюваннями дуодено-панкреато-біліарної зони (калькульозний холецистит, холедохолітіаз, панкреатит, пухлини). Препарат застосовувався в періопераційному періоді. Загальний стан хворих був тяжким, що зумовлено перебігом захворювання, а також операційною травмою. Інфузії сорбілакту переносилися хворими добре, без побічної дії. Інфузії препарату призводили до істотної стабілізації гемодинамічних показників. Встановлено, що застосування сорбілакту сприяло поліпшенню загального стану хворих. Сорбілакт, який містить сорбітол у високій концентрації (20%), давав у тяжких оперованих хворих ефект гемодилюції, збільшував осмолярність плазми, стабілізував водно-сольовий і кислотно-основний баланс організму, нормалізував функцію печінки, стимулював діурез, мав дезінтоксикаційну дію. Після його застосування, навіть багаторазового, не підвищувався рівень глюкози крові. Таким чином, препарат показаний для застосування у хірургічній практиці.

Проведено дослідження впливу інфузій сорбілакту на рівень глюкози крові та явища інтоксикації у 20 хворих на цукровий діабет, ускладнений судинними порушеннями з гнійно-септичними станами. Інфузійна терапія сорбілактом, поряд з суттєвим поліпшенням загального стану хворих та покращенням місцевих проявів гнійно-септичного процесу, сприяла зменшенню лабораторних ознак ендогенної інтоксикації (вірогідне зниження ЛІІ, концентрації СМП, продовження часу парамеційного тесту). Препарат сорбілакт не впливав на рівень глюкози крові (до інфузій - 11,2±0,7, після курсу - 10,5±0,5 ммоль/л), що робить можливим його застосування у хворих на цукровий діабет, зокрема, при його ускладненнях.

Сорбілакт застосовано при оперативних втручаннях у 16 урологічних хворих. Інфузії гіперосмолярного плазмозамінника сорбілакту призводять до поліпшення функції нирок, посилення діурезу, виведення сечовини та креатиніну, зменшення клінічних та лабораторних ознак інтоксикації. Рівень глюкози крові хворих після інфузій сорбілакту не змінювався.

Ефективність сорбілакту досліджено у програмах детоксикаційної терапії 17 онкологічних хворих на рак стравоходу та рак шлунка у II - III стадії хвороби. Встановлено, що інфузії сорбілакту зумовлюють поліпшення загального стану онкологічних хворих за індексом Karnofsky, підвищення їх активності та толерантності до навантажень. Одночасно у цій групі хворих після застосування сорбілакту наступало зменшення ступеня ендогенної інтоксикації за лабораторними показниками (знижувалися ЛІІ і рівень СМП, подовжувався час парамеційного тесту). Проведене дослідження показало, що сорбілакт має виражений дезінтоксикаційний ефект у тяжких онкологічних хворих, що дає можливість підготувати їх до оперативного втручання або цитостатичної терапії.

Дослідження клінічної ефективності сорбілакту проведено у гематологічних хворих з автоімунними цитопеніями (6 випадків) та при ушкодженнях печінки внаслідок цитостатичної терапії гематоонкологічних процесів (8 хворих). Інфузії сорбілакту хворі переносили добре, без реакцій та ускладнень. Загальний стан хворих після інфузій поліпшувався, гемодинамічні показники стабілізувалися, наступала нормалізація показників кислотно-основного стану крові. Препарат поліпшував функцію печінки. Після курсу вливань зменшилася іктеричність шкіри, склер, видимих слизових оболонок, знижувалися рівень загального білірубіну, активність АЛТ і особливо АСТ; нормалізувалися показник тимолової проби і концентрація фібриногену. Зростав добовий діурез з 1020±110 до 1800±150 мл (р<0,05). Відзначено суттєві позитивні зміни лабораторних показників ступеня інтоксикації: зниження ЛІІ і концентрації СМП, підвищення величини парамеційного тесту. Незважаючи на гіперосмолярну концентрацію сорбітолу, застосування сорбілакту не підвищувало рівень глюкози крові хворих (до лікування - 6,1±0,3, після курсу вливань - 5,7±0,5 ммоль/л; р>0,05). Таким чином, сорбілакт у гематологічних хворих виявляє гепатопротекторну дію і має виражений дезінтоксикаційний ефект.

Застосування кріоконсервованих еритроцитів для лікування анемічних станів різної етіології. Проаналізовано результати дослідження морфологічних (світлова і електронна мікроскопія), біофізичних (електрофоретична рухливість, осмотична резистентність, вільний гемоглобін і позаклітинний К⁺), біохімічних (рН, 2,3-ДФГ, АТФ) та функціональних (рО₂, рСО₂) властивостей еритроцитів, заморожених з ендоцелюлярним кріопротектором на основі гліцерину, у процесі зберігання до 12 міс. у замороженому стані при -20,0±2,0 °С, а також після їх розморожування, відмивання і ресуспендування у лактатно-сахарозо-фосфатному розчині під час зберігання при +4 °С впродовж 7 днів. У результаті цих досліджень доведено, що еритроцити зберігають свої властивості як у замороженому стані при -20 °С щонайменше 12 міс., так і після розморожування і ресуспендування в запропонованому розчині при +4 °С до 7 днів. Отже, препарат кріоконсервованих еритроцитів є повноцінним гемотрансфузійним середовищем.

Кріоконсервовані еритроцити використано у лікуванні 42 гематологічних хворих при апластичній анемії, автоімунній гемолітичній анемії та вторинній анемії, зумовленій пригніченням гемопоезу неопластичним процесом або в результаті цитостатичної терапії. Більшість пацієнтів цієї групи отримували раніше гемотрансфузії (еритромаси, відмитих еритроцитів), які ускладнювалися посттрансфузійними реакціями внаслідок алоімунізації (наявні антиеритроцитарні антитіла). Трансфузії кріоконсервованих еритроцитів добре переносилися хворими, у них не виникали посттрансфузійні реакції та ускладнення, не зростав титр антиеритроцитарних антитіл. Дослідження показали, що після трансфузій середовища рівень вільного гемоглобіну і позаклітинного калію у плазмі пацієнтів не зростав, що вказувало на стабільність клітинних мембран перелитих еритроцитів, їх стійкість і відсутність гемолізу в кров'яному руслі реципієнта. Одночасно після курсу переливань еритроцитів спостерігалася позитивна динаміка показників червоної крові хворих: кількість еритроцитів зросла з 2,70±0,16 до 3,90±0,3610¹²/л (р<0,05), гемоглобіну - з 73,0±1,5 до 111,0±4,6 г/л (р<0,05). Застосування кріоконсервованих еритроцитів не мало негативного впливу на систему гемостазу. Після трансфузій значно зростав рівень АТФ і 2,3-ДФГ в еритроцитах периферійної крові відповідно з 2,4±0,2 до 3,2±0,1 мкмоль/г Hb і з 10,2±0,8 до 13,1±0,6 мкмоль/г Hb (р<0,05), що вказувало на життєздатність і високий рівень киснево-транспортної функції перелитих кріоконсервованих еритроцитів. Проведені дослідження доводять структурно-функціональну повноцінність і приживання перелитих розморожених еритроцитів в кров'яному руслі хворих. Клінічно важливо, що включення кріоконсервованих еритроцитів в програми інфузійно-трансфузійної терапії гематологічних хворих з анемічним синдромом та обтяженим гемотрансфузійним анамнезом мало виражену замісну дію, не викликало посттрансфузійних реакцій та ускладнень, сприяло покращенню функціонального стану і енергетичного обміну еритроцитів крові реципієнтів.

Кріоконсервовані еритроцити було застосовано у 23 хворих на гемофілію А і В з крововтратою понад 15-20% ОЦК та прогресуючою постгеморагічною анемією, що було показом до гемотрансфузійної терапії. Трансфузії звичайної еритроцитної маси супроводжувалися розвитком посттрансфузійних реакцій з виявленими антиеритроцитарними антитілами. Трансфузії кріоконсервованих еритроцитів добре переносилися хворими, у жодному випадку не було зафіксовано посттрансфузійних реакцій та ускладнень. Показники гемодинаміки, частота дихання, температура тіла були стабільні під час та після переливань. Після трансфузій кріоконсервованих еритроцитів, спостерігалася позитивна динаміка змін показників червоної крові: кількість еритроцитів збільшилася з 2,30,2 до 3,10,210¹²/л, рівень гемоглобіну - з 63,64,8 до 78,06,9 г/л, гематокрит - з 0,330,03 до 0,410,04 л/л (у всіх випадках р<0,05). Результати проведених досліджень показали виражений замісний ефект переливань розморожених еритроцитів у хворих на гемофілію. титр антиеритроцитарних антитіл зменшувався. Одночасно у хворих на гемофілію з інгібітором до дефіцитного фактору знижувався його рівень. У хворих із сильною відповіддю при високому початковому рівні інгібітору (>10 БО/мл) після введення кріоконсервованих еритроцитів його рівень знижувався на 3-5 БО/мл, а у хворих із слабкою відповіддю (з початковим рівнем інгібітору <10 БО/мл) він знижувався до 0-5 БО/мл, що вказувало на нейтралізацію (зв'язування) інгібітору розмороженими еритроцитами у 80% реципієнтів і клінічно проявлялося відсутністю свіжих кровотеч. Таким чином, кріоконсервовані еритроцити можуть застосовуватися як ефективне гемотрансфузійне середовище у програмах лікування постгеморагічної анемії у хворих на гемофілію, сенсибілізованих багаторазовими гемотрансфузіями у минулому та з виявленими інгібіторними антитілами до дефіцитного фактору.

Кріоконсервовані еритроцити застосовано для трансфузійної терапії 25 хворих хірургічного профілю з патологією органів черевної порожнини (виразкова хвороба, гостра непрохідність, тощо) з вираженим анемічним синдромом внаслідок крововтрат та інтоксикації. Трансфузії кріоконсервованих еритроцитів добре переносилися хворими, без післятрансфузійних реакцій та ускладнень. Під час і після переливань рівень вільного гемоглобіну в плазмі крові не зростав, що свідчило про відсутність гемолізу і підтверджувало стійкість кріоконсервованих еритроцитів у кров'яному руслі реципієнта. На основі дослідження показників АТФ, 2,3-ДФГ і Р₅₀ показано, що введені до кров'яного русла реципієнтів розморожені еритроцити залишаються метаболічно повноцінними з високим рівнем життєздатності і збереженою киснево-транспортною функцією. Після переливань кріоконсервованих еритроцитів спостерігалася позитивна динаміка показників червоної крові хворих аж до повної ліквідації анемії, що свідчило про ефективність використання кріоконсервованих еритроцитів при анемічних станах у хірургічних хворих.

Дослідження клінічної ефективності кріоконсервованих еритроцитів під час операцій гемодіалізу проведено у 23 хворих з гострою нирковою недостатністю (ГНН) різної етіології (тяжкі травми, позалікарняні аборти, тяжка нефропатія під час пологів, АВ0- чи Rh-несумісні гемотрансфузії). Усі хворі були у тяжкому стані - з анурією, вираженими проявами уремічної інтоксикації, порушеннями водно-електролітного і білкового балансів, глибокою анемією. Вперше розроблено і застосовано методику заповнення гемодіалізатора апарату „штучна нирка” розмороженими відмитими і ресуспендованими в лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцитами, кріоконсервованими при -20 °С, з додаванням розчину альбуміну 10% під час операцій гемодіалізу. Виявлено високу механічну і біохімічну стійкість розморожених відмитих еритроцитів при циркуляції в апараті впродовж 4 год. гемодіалізу. У хворих на ГНН, викликану попередньою АВ0- чи Rh-несумісною гемотрансфузією, і, отже, сенсибілізованих до еритроцитів (наявні антитіла до еритроцитарних антигенів), під час і після гемодіалізу з використанням кріоконсервованих еритроцитів не спостерігали трансфузійних реакцій і ускладнень. Операції гемодіалізу призводили до значного зниження рівня азотистих метаболітів у крові пацієнтів. Концентрація сечовини знижувалася з 58,73,0 до 20,02,1 ммоль/л, креатиніну - з 1,340,14 до 0,330,07 ммоль/л. У хворих на ГНН до проведення гемодіалізу концентрація K⁺ в крові була підвищеною до 5,80,2 ммоль/л, вміст Na⁺ і Ca⁺⁺ в плазмі були знижені - відповідно до 123,02,2 ммоль/л і 1,80,1 ммоль/л. Під впливом операцій гемодіалізу з використанням кріоконсервованих еритроцитів визначалося вірогідне зниження рівня калію до 3,60,1 ммоль/л. Одночасно концентрація натрію і кальцію збільшилася і складала відповідно 130,01,8 ммоль/л та 2,20,2 ммоль/л. Використання кріоконсервованих еритроцитів разом з розчином альбуміну 10% призводило до суттєвої корекції гіпопротеїнемії та гіпоальбумінемії, які спостерігались у цих хворих до гемодіалізів. При анемії, виявленій в усіх хворих на ГНН (гемоглобін 66,33,8 г/л, еритроцити 2,400,02Ч10¹²/л), застосування кріоконсервованих еритроцитів для гемодіалізу супроводжувалося приростом рівня гемоглобіну до 84,74,5 г/л і кількості еритроцитів до 2,800,02Ч10¹²/л. Механізм лікувальної дії кріоконсервованих еритроцитів при використанні під час гемодіалізу пов'язаний не тільки з замісною дією введених життєздатних еритроцитів, але й з ресуспендуючим розчином, який має властивості плазмозамінника, та доданим альбуміном, що сприяє зменшенню проявів уремічної інтоксикації, нормалізації електролітного і білкового балансів.

Кріоконсервовані еритроцити включено у лікування анемічних станів у 28 нефрологічних хворих (хронічний нефрит, пієлонефрит) на стадії хронічної ниркової недостатності (ХНН). У всіх хворих, крім вторинної анемії, були виражені прояви ХНН: уремічна інтоксикація, порушення водно-електролітного, білкового балансів, кислотно-основного стану крові. Одноразові та повторні трансфузії кріоконсервованих еритроцитів переносилися пацієнтами добре, без післятрансфузійних реакцій та ускладнень. Після переливань, особливо багаторазових, спостерігалося зростання кількості еритроцитів з 2,600,16 до 3,300,1810¹²г/л, рівня гемоглобіну з 54,05,0 до 90,03,6 г/л, гематокриту з 0,230,01 до 0,320,03 л/л. Застосування кріоконсервованих еритроцитів сприяло значному зменшенню проявів уремічної інтоксикації, поліпшенню функції нирок та показників гомеостазу. Суттєво знижувався ЛІІ, збільшувався показник парамеційного тесту. Вірогідно знижувалися концентрація сечовини та креатиніну в плазмі крові і покращувалися показники клубочкової фільтрації та канальцевої реабсорбції. У хворих спостерігали суттєве зростання рН крові, величин SB, АВ, рО2 та зниження рСО2. Корекція метаболічного ацидозу у хворих з ХНН відбувалася внаслідок залужнювальної дії натрію лактату у складі ресуспендуючого лактатно-сахарозо-фосфатного розчину. Стабілізувався за рахунок ресуспендуючого розчину і електролітний склад крові при ХНН: знижувався рівень калію від 5,700,43 до 3,600,12 ммоль/л, а концентрація натрію і кальцію вірогідно зростала. Отже, гемотрансфузійний препарат ресуспендованих еритроцитів не тільки корегує анемію, але й сприятливо впливає на функцію нирок, зменшуючи прояви анемії та розлади гомеостазу у нефрологічних хворих з анемією і проявами ХНН.

На основі аналізу результатів проведених досліджень узагальнено механізм лікувальної дії нових плазмозамінних препаратів (табл. 6), визначено спільні і спеціальні (диференційовані) їх лікувальні властивості, покази і протипокази для застосування у клінічній практиці.

Лікувальна дія всіх препаратів визначається насамперед їх складом, але не є простою сумою терапевтичного впливу окремих складників. Усі препарати і гемотрансфузійне середовище є ареактогенними і мають знижений ризик передачі гемотрансмісивних інфекцій, а для реосорбілакту і сорбілакту він взагалі відсутній.

Препарат кріоконсервованих еритроцитів призначений для замісної терапії анемій різного походження (постгеморагічних, гіпопластичних, дефіцитних) у випадку необхідності швидкої ліквідації загрозливого анемічного стану, гіпоксії, корекції операційної крововтрати.

Таблиця 6. Основні механізми лікувальної дії досліджених плазмозамінних препаратів

Додатковим прямим показом до застосування нового середовища, яке відзначається низькою реактогенністю внаслідок відсутності білків плазми, клітинних елементів та мікрозгустків, є профілактика або наявність алосенсибілізації до еритроцитів з посттрансфузійними реакціями і гемолізом після переливань звичайної еритроцитної маси. Ресуспендуючий розчин цього середовища завдяки своєму складу має плазмозамінну дію, що особливо важливо при постгеморагічних анеміях. Показами до курсу інфузійно-трансфузійної терапії новими плазмозамінниками у хворих хірургічного профілю є комплекс типових розладів гемодинаміки, мікроциркуляції, гомеостазу, обміну речовин, інтоксикація, які супроводжують невідкладні стани (шок травматичний, геморагічний, опіковий), операційну травму, септичні стани, або профілактика цих розладів при обширних оперативних втручаннях. До хронічних хвороб, при яких показано застосування нових плазмозамінників, відносяться хвороби печінки з явищами печінково-клітинної недостатності та хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю, при яких порушуються білковий, водно-електролітний баланс, обмін речовин і розвивається інтоксикація. Крім того, ці препарати застосовуються при явищах ендогенної і екзогенної (хіміотерапія) інтоксикації, порушеннях гемопоезу інтоксикаційного генезу, розладах функції печінки у гематоонкологічних і онкологічних хворих.

У багатьох випадках досліджені плазмозамінні препарати взаємозамінні, проте мають особливості лікувальної дії та протипокази, які треба брати до уваги. лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом і лактосорбал (препарати, які містять альбумін) призначені для корекції гемодинаміки, колоїдно-осмотичного тиску, гіпоальбумінемії і тому показані у хворих з шоком, опіками та іншими критичними станами, операційною травмою, при хворобах печінки і нирок. Здатність альбуміну зв'язувати і транспортувати токсичні речовини може бути використана для лікування екзогенних отруєнь. Натрію лактат забезпечує залужнювальну дію ресуспендуючого розчину і усіх досліджених плазмозамінників при метаболічному і дихальному ацидозі, однак їх використання при метаболічному алкалозі не показане. Препарат лактопротеїн містить глюкозу, що робить його особливо придатним для трансфузійної терапії при хворобах і пошкодженнях нирок, однак не дозволяє використовувати у хворих на цукровий діабет. Всі препарати стабілізують водно-електролітний стан пацієнтів завдяки збалансованій кількості основних аніонів, причому реосорбілакт і сорбілакт містять, крім Na⁺, K⁺, Ca⁺⁺, також і Mg⁺⁺. Плазмозамінники лактопротеїн з сорбітолом, лактосорбал, реосорбілакт і сорбілакт, у складі яких є сорбітол як осмотична, енергетична сполука, дезагрегант, осмодіуретик, стимулятор моторики травного тракту, можна застосовувати у всіх категоріях хірургічних хворих при невідкладних станах, операційній травмі, судинних порушеннях, гнійно-септичних процесах. Вони можуть використовуватися у хворих на цукровий діабет для безглюкозних трансфузій/інфузій. Препарати, до складу яких введено сорбітол у високій (20%) концентрації (лактосорбал і сорбілакт) і які мають властивості гіперосмолярних розчинів, значно підвищують осмолярність плазми хворих, мають сильну осмодіуретичну і дезінтоксикаційну дію, виражену стимулюючу дію на перистальтику кишечника. Однак, вони не можуть використовуватися у хворих з порушеним водним балансом та дегідратацією тканин і клітин. Нормалізуючий вплив препаратів на гомеостаз відбувається не тільки за рахунок прямої замісної дії їх компонентів, але й завдяки їх впливу на процеси обміну речовин, функцію органів детоксикації.

Основною передумовою раціональної інфузійно-трансфузійної терапії запропонованими препаратами є правильна і своєчасна діагностика не тільки хвороби і її ускладнень, але й патофізіологічних процесів, якими вона супроводжується; знання механізмів і особливостей лікувальної дії кожного з препаратів, показаних до застосовування; спостереження за хворим, його станом і лабораторними показниками у процесі інфузійно-трансфузійної терапії для визначення її ефективності, ускладнень та внесення необхідних змін.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено наукове узагальнення і нове вирішення актуальної прикладної проблеми, яка полягає в обґрунтуванні оптимальних ефективних програм інфузійно-трансфузійної терапії у клінічній практиці на основі використання складних плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії (лактопротеїну, лактопротеїну з сорбітолом, лактосорбалу, реосорбілакту і сорбілакту) і гемотрансфузійного середовища (розморожених відмитих ресуспендованих еритроцитів). Клінічна ефективність запропонованих програм інфузійно-трансфузійної терапії зумовлена коригуючим впливом плазмозамінних препаратів на порушення гемодинаміки, зміни реологічних властивостей крові, кислотно-основного стану, водно-електролітного балансу, кисневе і енергетичне голодування, прояви інтоксикації внаслідок порушення функції органів детоксикації (печінки, нирок), які виникають при невідкладних станах, операційній травмі, хірургічних захворюваннях, онкологічних хворобах, гнійно-септичних процесах.

2. Комплексна терапія хворих при невідкладних станах (травма, крововтрата, опіки, шок) із застосуванням плазмозамінних препаратів лактопротеїну, лактосорбалу сприяє ліквідації гемодинамічних і метаболічних проявів шоку шляхом зростання ОЦК з 61,8±3,7 до 70,4±1,6 мл/кг, ОЦП з 35,3±1,9 до 41,8±1,1 мл/кг, підвищення осмолярності з 280,2±8,5 до 307,7±2,8 мосм/л і колоїдно-осмотичного тиску плазми з 17,2±0,8 до 25,3±0,2 мм рт.ст., корекції розладів водно-електролітного і кислотно-основного стану крові, гіпоальбумінемії, відновлення функції органів детоксикації (печінки, нирок), збільшення діурезу і виведення азотистих метаболітів. Лактосорбал на противагу до лактопротеїну має більш виражений осмодіуретичний і дезінтоксикаційний ефект.

3. Препарати лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом, лактосорбал порівняно з колоїдними розчинами (желатиноль) при застосуванні у кардіохірургії для заповнення апарату штучного кровообігу більшою мірою забезпечують сприятливий перебіг операції на відкритому серці внаслідок стабілізації гемодинаміки і досягнення нормоволемічної гемодилюції протягом усієї операції, запобігання виникненню розладів водно-електролітного балансу, кислотно-лужного стану, гіпоальбумінемії, мають діуретичну дію, особливо лактосорбал, і запобігають нагромадженню продуктів обміну під час операції.

4. Курсова інфузійно-трансфузійна терапія плазмозамінними препаратами поліфункціональної дії у хворих з хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини, урологічними хворобами та при гнійно-септичних процесах дозволяє запобігти розвиткові або відкорегувати розлади гемодинаміки, гомеостазу, метаболізму та прояви інтоксикації у передопераційному періоді, провести оперативне втручання в умовах нормоволемічної гемодилюції із збереженням ОЦК і ОЦП, осмотичного тиску крові, а у післяопераційному періоді забезпечити швидке відновлення гемодинаміки, водно-сольового і кислотно-лужного балансу, дезінтоксикаційної функції печінки і нирок, активізувати моторно-евакуаційну діяльність травного тракту. Вибір препарату та інтенсивність інфузійно-трансфузійної терапії залежить від глибини і характеру передопераційних розладів гомеостазу та тяжкості операційної травми.

5. Курс інфузій лактопротеїну з сорбітолом, лактосорбалу, реосорбілакту, сорбілакту (плазмозамінників, що містять як енергоємну речовину сорбітол) у хворих із судинними порушеннями на ґрунті цукрового діабету зумовлює клінічне поліпшення перебігу гнійно-септичних ускладнень, має дезінтоксикаційну дію, не підвищуючи рівня глюкози крові.

6. Застосування курсу інфузій лактопротеїну з сорбітолом, лактосорбалу, реосорбілакту, сорбілакту (препаратів, що містять сорбітол) у гематологічних хворих з токсичним пошкодженням печінки цитостатиками та у онкологічних хворих з явищами ендогенної інтоксикації усуває прояви інтоксикації і зумовлює відновлення функції клітин печінки, що у всіх хворих дозволяло продовжити протипухлинне лікування. Найбільш виражену діуретичну і дезінтоксикаційну дію мають препарати з високою концентрацією (20%) сорбітолу - лактосорбал і сорбілакт, але вони не можуть використовуватися у хворих з гіпогідратацією тканин.

7. Курс трансфузійної терапії з використанням лактопротеїну і лактосорбалу у хворих на хронічні хвороби печінки (хронічний персистуючий і активний гепатит, цироз) супроводжується зменшенням клінічних ознак печінкової недостатності, поліпшенням функції гепатоцитів, зниженням показників цитолізу (АЛТ, АСТ) та портальної гіпертензії (асциту). Ефективність трансфузійної терапії залежить від ступеня пошкодження клітин печінки.

8. Трансфузії плазмозамінного препарату лактопротеїну при хронічних хворобах нирок на стадії хронічної ниркової недостатності зумовлюють поліпшення функції нирок, зниження рівня сечовини з 15,3±0,6 до 9,2±0,6 ммоль/л, креатиніну з 0,29±0,02 до 0,17±0,02 ммоль/л, збільшення діурезу з 887±68 до 1240±112 мл, нормалізації водно-електролітного і кислотно-лужного балансу, рівня альбуміну крові з 39,8±2,7 до 51,3±5,1 %, зменшення набряків і виведення азотистих метаболітів.

9. Розморожені відмиті і ресуспендовані у лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцити зберігають свою функціональну повноцінність у судинному руслі реципієнтів. Препарат кріоконсервованих еритроцитів має замісну дію при анеміях різного генезу, сприяючи поліпшенню показників червоної крові і не викликаючи гемотрансфузійних реакцій. Ресуспендуючий розчин завдяки своїм складникам зумовлює нормалізацію гомеостазу, енергетичного обміну і дезінтоксикацію у хворих.

Практичні РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Рекомендовано хворим з травматичним шоком, з травмою, поєднаною з крововтратою, опіковою травмою проводити курс трансфузій лактопротеїну або лактосорбалу у дозі 200-400 мл 1-3 рази на день залежно від стану хворого; тривалість курсу - до відновлення ОЦК і ОЦП, стабілізації пульсу і артеріального тиску, показників водно-електролітного і кислотно-лужного балансу, нормалізації діурезу.

2. Запропоновано використовувати плазмозамінні препарати лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом та лактосорбал в об'ємі 500±100 мл у кардіохірургічній практиці для заповнення апарату штучного кровообігу при операціях на відкритому серці.

3. Рекомендовано диференційовані підходи до застосування програмної інфузійно-трансфузійної терапії одним із плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії (лактопротеїном, лактопротеїном з сорбітолом, лактосорбалом, реосорбілактом, сорбілактом) у хворих з хірургічною патологією органів черевної порожнини у передопераційному періоді, під час і після операції залежно від ступеня порушень гемодинаміки, розладів водно-електролітного і кислотно-основного балансу, білкового складу плазми крові, ураження органів детоксикації з нагромадженням метаболітів.

4. У післяопераційному періоді у хворих із зниженою або відсутньою моторно-евакуаційною функцією кишечника рекомендовано застосовувати препарати, які містять сорбітол (лактопротеїн з сорбітолом, реосорбілакт), особливо у високій (20%) концентрації (лактосорбал, сорбілакт).

5. Інфузійну терапію у хворих з гнійно-септичними процесами, онкологічних хворих із синдромом ендогенної інтоксикації, гематологічних хворих з ураженням печінки внаслідок хіміотерапії слід проводити з використанням препаратів з високою концентрацією сорбітолу (лактосорбал, сорбілакт), які дають посилений діуретичний ефект.

6. У хворих на цукровий діабет з судинними ускладненнями доцільно використовувати для інфузійно-трансфузійної терапії препарати лактопротеїн з сорбітолом, лактосорбал, реосорбілакт або сорбілакт.

7. Трансфузійна терапія при хронічних хворобах печінки (гепатит, цироз) з ознаками печінково-клітинної недостатності повинна включати препарати, що містять альбумін (лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом), а за наявності вираженої портальної гіпертензії з асцитом - лактосорбал.

8. При хронічних хворобах нирок (гломерулонефрит, пієлонефрит, амілоїдоз) з хронічною нирковою недостатністю рекомендовано курс трансфузій лактопротеїну.

9. Трансфузії кріоконсервованих розморожених відмитих і ресуспендованих еритроцитів рекомендовано використовувати при анеміях за загальними показами до переливань еритромаси у хворих з антиеритроцитарними антитілами та посттрансфузійними реакціями або для їх профілактики у пацієнтів з частими повторними гемотрансфузіями. Показано застосування розморожених відмитих еритроцитів при гемодіалізі у хворих з гострою нирковою недостатністю для заповнення апарату штучної нирки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Выговская Я.И., Орлик В.В., Миндюк М.В., Винарчик М.Й., Дорошенко Л.Г., Бородай Э.И. Клиническая эффективность трансфузий эритроцитов, криоконсервированных при -20 ± 2 єС у гематологических больных // Гематология и переливание крови (респ. межвед. сб.)- К.: Здоров'я, 1992.-Вып. 27.- С. 31-36. (Дисертант самостійно здійснив планування та розробку клінічних досліджень, розробив критерії відбору хворих та призначення їм трансфузійної терапії, проводив клінічні та лабораторні дослідження, статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів).

2. Орлик В.В. Ефективність застосування еритроцитів, кріоконсервованих при помірно низьких температурах -40 єС і -20 єС, у хірургічній практиці // Шпитальна хірургія.- 1998.- № 1.- С. 68-72.

3. Орлик В.В. Результати лабораторно-клінічного вивчення розморожених відмитих еритроцитів, кріоконсервованих при -20єС // Проблемы криобиологии.- 1998.- № 1.- С. 53-58.

4. Орлик В.В. Досвід 20-річної роботи банку еритроцитів, кріоконсервованих при помірно низьких температурах -40єС і -20єС // Вісник наукових досліджень.- 1998.- № 5-6.

5. Орлик В.В. Ефективність застосування нового поліфункціонального плазмозамінника лактопротеїну в хірургічній практиці // Актуальні проблеми медицини, біології, ветеринарії і сільського господарства.- 1998.- № 4.- С. 96-98.

6. Качоровський Б.В., Миндюк М.В., Орлик В.В., Басова О.О., Винарчик М.Й., Дорошенко Л.Г., Кондрацький Б.О., Руденко В.П. Застосування препарату лактосорбалу для лікування гематологічних хворих з токсичним гепатитом // Гематологія і переливання крові (міжвід. зб.).- К.: Нора-прінт, 1998.- № 29.- С. 210-214. (Здобувач самостійно проводив відбір хворих для дослідження, призначення терапії, аналіз ефективності лікування, проводив статистичну обробку результатів, здійснював написання та редагування статті).

7. Орлик В.В. Перспективи застосування кріоконсервованих еритроцитів в практичній хірургії // Клінічна хірургія.- 1999. - № 1.- С. 50-53.

8. Орлик В.В. Застосування нового плазмозамінника - лактопротеїну в лікуванні нефрологічних хворих // Вісник наукових досліджень.- 1999.- № 1.- С. 87-89.

9. Орлик В.В. Застосування кріоконсервованих еритроцитів при помірно низьких температурах -40є С і -20 єС для заповнення апарату „штучна нирка” при операціях гемодіалізу // Урологія.- 1999.-Т. 3, № 1.- С. 32-35.

10. Орлик В.В. Шлях розвитку національної мережі банків кріоконсервованих еритроцитів // Практична медицина.- 1999.- № 3-4 (17-18).- С. 129-132.

11. Орлик В.В. Застосування нового плазмозамінника - лактопротеїну зі сорбітолом в гематології // Експериментальна та клінічна фізіологія та біохімія.- 1999.- № 1(5).- С. 50-54.

12. Орлик В.В. Некоторые лабораторно-клинические аспекты сравнительного изучения криоконсервирования эритроцитов при умеренно низких температурах -40 єС и -20 єС // Гематология и трансфузиология.- 1999.- № 6.- С. 17-19.

13. Орлик В.В. Розморожені еритроцити в лікуванні анемії у гематологічних хворих з імунними порушеннями трансфузійного генезу // Експериментальна та клінічна фізіологія та біохімія.- 1999.- № 4.- С. 66-68.

14. Новак В.Л., Качоровський Б.В., Орлик В.В. Сучасний стан національної трансфузійної медицини // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика.- Київ, 1999.- Вип. 8, Кн. 1.- С. 355-360. (Дисертант самостійно здійснив аналіз світових та вітчизняних джерел літератури, результатів використання різних плазмозамінних препаратів у клінічній практиці, брав участь у написанні та редагуванні статті).

15. Орлик В.В. Нові вітчизняні кровозамінники комплексної дії, створені на основі натрію лактату, сорбітолу, альбуміну, глюкози та електролітів // Ліки України.- 2000.- № 3.- С. 4-7.

16. Орлик В.В., Новак В.Л., Кондрацький Б.О., Янчак І.В. Застосування нового поліфункціонального гемокоректора реосорбілакту в післяопераційному лікуванні хворих // Acta Medica Leopoliensia.- 2000.- Т. VI, № 2.- C. 5-8. (Дисертант самостійно проводив відбір хворих для дослідження, призначав інфузійно-трансфузійну терапію, аналізував ефективність проведеного лікування, здійснював статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів).

17. Орлик В.В., Новак В.Л., Ринажевська О.В. Новий гемокоректор комплексної дії лактосорбал в лікуванні синдрому поліорганної недостатності // Проблеми військової охорони здоров'я: Зб. наук. праць Української військової медичної академії.- К., 2000.- Вип. 7.- С. 432-435. (Дисертант самостійно проводив відбір хворих для спостереження, призначав інфузійно-трансфузійну терапію, аналізував ефективність проведеного лікування, здійснював статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів).

18. Руденко В.П., Новак В.Л., Качоровський Б.В., Орлик В.В., Винарчик М.Й., Стасишин О.В., Ринажевська О.В., Кондрацький Б.О. Застосування еритроцитів, кріоконсервованих при -20 єС, в лікуванні хворих на гемофілію // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія.- 2000.- № 3 (11).- С. 37-41. (Дисертант самостійно здійснив планування та розробку клінічних досліджень, розробив критерії відбору хворих та призначення їм гемотрансфузійної терапії, статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів).

19. Москаленко В.Ф., Орлик В.В., Горбань С.М., Новак В.Л. Методологія підвищення безпеки гемотрансфузійної терапії // Лікарська справа.- 2000.- № 6.- С. 3-7. (Дисертант самостійно проаналізував існуючий досвід безпеки гемотрансфузійної терапії, створив і втілив проект дослідження, провів відбір хворих, проаналізував отримані дані, провів статистичну обробку результатів).

20. Орлик В.В. Застосування розморожених відмитих і ресуспендованих в лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцитів, кріоконсервованих при -20 °С, в лікуванні анемії у хворих на хронічну ниркову недостатність // Практична медицина.- 2001.- Т. VII, № 1.- С. 98-102.

21. Орлик В.В. Новий поліфункціональний плазмозамінник „лактопротеїн із сорбітолом” в передопераційній підготовці хворих з патологією панкреатодуоденальної ділянки // Буковинський медичний вісник.- 2001.- Т. 5, № 3.- С. 54-57.

22. Руденко В.П., Стасишин О.В., Лебедь Г.Б., Орлик В.В., Логінський В.О. Характеристика імунних розладів у хворих на гемофілію з виявленим інгібітором залежно від замісної трансфузійної терапії // Лікарська справа.- 2001.- № 3.- С. 39-43. (Дисертант самостійно проводив аналіз світових та вітчизняних даних літератури, аналізував результати трансфузійної терапії, брав участь у написанні та редагуванні статті).

23. Орлик В.В., Новак В.Л., Андрющенко В.П. Новий поліфункціональний кровозамінник у лікуванні інтоксикацій, зумовлених гнійно-септичним станом у хірургічних хворих // Acta Medica Leopoliensia.- 2001.- Т. 7, № 3.- С. 81-85. (Дисертант самостійно провів планування дослідження, здійснював відбір хворих, проводив статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів, здійснював написання та редагування статті).

24. Орлик В.В., Новак В.Л. Новий плазмозамінник поліфункціональної дії в лікуванні термічних уражень // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія.- 2001.- № 3 (15).- С. 82-86. (Дисертант самостійно провів аналіз ефективності нового плазмозамінника в лікуванні термічних уражень, статистичну обробку даних, узагальнення отриманих результатів, здійснив написання та редагування статті).

25. А.с. 1585911 СССР, МПК А 01 N 1/02 / Б.В. Качоровский, М.В. Миндюк, М.Й. Винарчик, В.В. Орлик, М.О. Мелень, В.Л. Новак.- № 4450314/30-14; Заявл. 28.06.88; Опубл. 15.04.90, Бюл. № 33.- 2 с.

26. Патент 32467 Україна, МПК А61К9/08. Плазмозамінювальний розчин комплексної дії “лактопротеїн з сорбітолом” / М.В. Миндюк, Б.В. Качоровський, В.Л. Новак, М.Й. Винарчик, Б.О. Кондрацький, В.В.Орлик.- № 99074351; Заявл 28.07.99; Опубл. 15.12.2000, Бюл. № 7.- 2 с.

27. Патент 32466 Україна, МПК А61К9/08. Комплексний інфузійний препарат “реосорбілакт” / М.В. Миндюк, Б.О. Кондрацький, В.Л. Новак, В.В. Орлик, О.М. Оборін.- № 99074350; Заявл. 28.07.99; Опубл. 15.12.2000, Бюл. № 7.- 2 с.

28. Патент 32629 Україна, МПК А61К9/08. Комплексний інфузійний препарат „сорбілакт” / М.В. Миндюк, Б.О. Кондрацький, В.Л. Новак, В.В.Орлик, О.М. Оборін.- № 99074349; Заявл. 28.07.99; Опубл. 15.02.2001, Бюл. № 1.- 2 с.

29. Качоровский Б.В., Винарчик М.Й., Миндюк М.В., Орлик В.В., Дорошенко Л.Г. Морфофункциональная полноценность эритроцитов, консервированных при -20єС // Тез. докл. III Всесоюзного съезда гемат. и трансф. (Киров, октябрь 1991).- М., 1991.- С. 54-55.

30. Качоровский Б.В., Миндюк М.В., Орлик В.В., Винарчик М.И., Оборин А.Н., Иванкив Т.И., Стогний Т.Р., Кондрацкий Б.А., Лычковская Е.В. Плазмозаменяющие растворы комплексного действия на основе натрия лактата // Акт. проблемы разработки и производства кровезаменителей и консервантов крови: Тез. докл. междун. конф. (Минск, 28 ноября - 1 декабря 1994).- Минск, 1994.- С. 61-63.

31. Качоровський Б.В., Миндюк М.В., Орлик В.В., Винарчик М.Й. Терапевтична ефективність кріоконсервованих при -20 єС еритроцитів, ресуспендованих в лактатвміщуючому розчині // Проблеми патології в експерименті і клініці.- Львів, 1996.- Т.XVII.- С. 210-212.

32. Миндюк М.В., Качоровський Б.В., Винарчик М.Й., Орлик В.В., Воробець Д.Л., Дорошенко Л.Г. Кріоконсервування еритроцитної маси для клінічного застосування з використанням побутових морозильників // Збірник робіт, винаходів та раціоналізаторських пропозицій вчених Поділля.- Хмельницький, 1996.- С. 75.

33. Орлик В.В., Качоровский Б.В., Миндюк М.В., Винарчик М.И. Изучение клинической эффективности комплексного плазмозамещающего препарата лактосорбал // Актуальные вопросы гематологии и трансфузиологии: Тез. докл. III Всерос. съезда гематол. и трансфузиол. (Санкт-Петербург, 26-28 ноября 1996).- СПб., 1996.- С. 98.

34. Орлик В.В. Перспективи створення мережі банків кріоконсервованої донорської і аутологічної крові на Україні // Мат. VII Конгресу СФУЛТ (Ужгород, 16-20 серпня 1998).- Українські медичні вісті.- 1998.- Т. 2, № 1-2 (59-60).- С. 163.

35. Орлик В.В. Белково-солевой плазмозаменитель - лактопротеин и его клиническое применение // Трансфузиология и служба крови: Мат. науч.-практ. конф. (Москва, 17-19 ноября 1998).- М., 1998.- С. 36-36.

36. Орлик В.В., Новак В.Л., Винарчик М.Й., Орлик І.В., Кондрацький Б.О., Ринажевська О.В. Методи кріоконсервування еритроцитів при помірно низьких температурах -40 єС, -20 єС і перспективи їх практичного впровадження // Мат. научно-практ. конф. по безопасности в трансф., посвящ. 55-летию ОСПК (Днепропетровск, 16 марта 1999).- Днепропетровск, 1999.

37. Миндюк М.В., Новак В.Л., Кондрацький Б.О., Орлик В.В., Оборін О.М. Комплексні сорбітоло-сольові інфузійні розчини „Реосорбілакт” і „Сорбілакт” // Матер. научно-практ. конф. по безопасности в трансф., посвящ. 55-летию ОСПК (Днепропетровск, 16 марта 1999).- Днепропетровск, 1999.

38. Миндюк М.В., Качоровський Б.В., Новак В.Л., Винарчик М.Й., Кондрацький Б.О., Орлик В.В. Плазмозаміщуючі розчини комплексної дії на основі альбуміну та натрію лактату // Матер. научно-практ. конф. по безопасности в трансф., посвящ. 55-летию ОСПК (Днепропетровск, 16 марта 1999).- Днепропетровск, 1999.

39. Stasyshyn O., Rudenko V., Orlyk V. Autoimmune complications in haemophiliac patients // Abstracts of the VI Regional European Congress of the International Society of Blood Transfusion (Jerusalem, Israel, May 9-13, 1999).- 1999.- P. 96.