Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування альфа-2в інтерферону в лікуванні хворих на лейоміому матки

Вивчення початкового рівня ІФНб у хворих з ЛМ знайшло зниження його продукції в сироватці крові в 5,1 рази порівняно з контрольним показником. Дослідження вмісту ІФНб після запропонованої терапії через 3 міс. виявило нормальні показники в 94,4% хворих.

Введення рекомбінантного ІФНб супроводилося підвищенням вмісту ІФНб в крові до 101,5±4,8 пг/мл в 11,1% пацієнток і до 179,7±6,4 пг/мл у 83,3% жінок, у середньому вміст ІФН-б збільшився в 6 разів, перевищуючи показник у групі здорових жінок у 3,8 рази (р<0,05). Рівень ІФНб в Г-групі, незважаючи на проведене лікування, не змінився, залишаючись нижчим за контрольні значення (р<0,05). У результаті лікування з використанням лаферобіону концентрація ІЛ-8 зменшилася у 2,8 рази порівняно з рівнем до лікування, проте залишалася достовірно вище, ніж у здорових жінок. Рівні ІЛ-4 і ФНПб знизилися в 6,2 та 12,2 рази відповідно й не відрізнялися від показника в здорових пацієнток.

Отже, зміни в продукції цитокінів (ІЛ-8, ІФНб, ІЛ-4) можуть свідчити про зсув балансу Th1/Th2 в бік Th1, що вказує на ефективність комплексної гормональної терапії з використанням лаферобіону. Збільшення продукції ІФН-б сприяє антипроліферативному процесу, зниження ІЛ-8 - зменшенню та обмеженню запального. Надійним і достовірним способом контролю за ефективністю консервативної терапії є динамічне визначення сироваткового ІФНб. Підвищення рівня цього цитокіну ми розцінювали як свідчення ефективності та адекватності застосовуваного способу лікування.

Найбільша ефективність консервативного лікування спостерігалася при використанні лаферобіону в пацієнток у віці від 41 до 55 років. Повний ефект установлений у 40,4% хворих, які приймали гестаген+лаферобіон і лише у 8,7% жінок, що лікувалися тільки гестагенами в групі від 41 до 55 років, що виявилося на 78% менше. У жінок більш молодого віку (31-40 років) повний ефект від лікування спостерігався достовірно рідше, ніж у старшій віковій групі незалежно від виду терапії. Проте протягом 3-х подальших місяців відновлення клінічної симптоматики в пацієнток не спостерігалося, незважаючи на відсутність зниження росту ЛМ. Результати консервативного лікування ЛМ є обнадійливими, особливо в жінок репродуктивного віку, оскільки дозволяють зберегти репродуктивну функцію організму.

У частини хворих (7,7% у ГЛ-групі та 13% у Г-групі) після комплексного гормонального лікування спостерігалося збільшення розмірів матки. Разом з тим, у 28,8% жінок ГЛ-групи, яким була розпочата терапія при величині ЛМ не більше 8 тижнів, були отримані результати зі зменшенням ЛМ до 6 тижнів. Без змін залишилися ЛМ на фоні лікування в ГЛ-групі в 33 (63,5%) і в 38 (82,6%) жінок у Г-групі (р<0,05). Лікування з використанням лаферобіону привело до достовірного зниження об'єму ЛМ майже в третини пацієнток (р<0,05).

Результати гістологічного дослідження структури ендометрія у хворих на ЛМ в поєднанні з ГЕ свідчать про повне або часткове виліковування в 34 (91,9%) пацієнток ГЛ-групи й лише у 22 (62,9%) групи порівняння (р<0,001). При цьому відзначено достовірне зниження частоти ЗКГЕ в жінок на фоні ІФН-терапії. Ендометрій із ознаками секреторної трансформації виявлений у 43,2% пацієнток ГЛ-групи й лише в 22,8% Г-групи. Після проведеного лікування жодного спостереження атипічної ГЕ при різних схемах терапії ми не зареєстрували. У результаті виявилося можливим обмежитися тримісячним курсом гормонального лікування з попередньою ІФН-терапією у хворих із секреторними перетвореннями ендометрія. Решті хворих гормональне лікування було продовжено до 6 міс. Після проведеного 6-місячного курсу лікування морфологічна виліковуваність ЗКГЕ встановлена в 95,2% хворих ГЛ-групи й лише в 74,1 % пацієнток групи порівняння (р<0,05). Неефективність терапії після 6 міс. лікування в ГЛ-групі склала 4,8%, у групі порівняння - 25,9%, що в 5,4 рази менше. Після відміни лікування спостереження за пацієнтками дозволило встановити рецидив захворювання в 3 (5,8%) жінок у ГЛ-групі та в 4 (8,7%) в Г-групі. Недостатня ефективність терапії спостерігалася при поєднанні ГЕ з ЛМ та аденоміозом, пригніченні ІФН-статусу, підвищеному індексі маси тіла.

Порівняння частоти виявлення ГЕ через 3 і 6 міс. від початку лікування в ГЛ- та Г-групі дозволяє стверджувати про очевидну перевагу лікування з використанням інтерферонтерапії. Прогестагени самі по собі не чинять достатнього пригнічуючого впливу на величину пухлини. Отримані дані свідчать про позитивний вплив ІФН-терапії на ендометрій, оскільки рекомбінантний б2в-ІФН сприяє зворотному розвитку гіперпластичних процесів, підвищує ефективність лікування на 29% і дозволяє досягти повного терапевтичного ефекту в жінок 41-55 років на 78% більше порівняно з традиційним.

Висновки

В дисертації представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі щодо оптимізації консервативного лікування хворих із ЛМ шляхом наукового обґрунтування застосування рекомбінантного б2в-ІФН на підставі вивчення клініко-цитокінових механізмів розвитку захворювання, спрямоване на підвищення ефективності традиційного лікування, профілактику ускладнень ЛМ та збереження репродуктивної та менструальної функції жінок.

1. Особливостями репродуктивного здоров'я жінок з ЛМ незалежно від її розмірів є висока частота мено- та метрорагій, невиношування вагітності, штучних абортів, хронічного аднекситу, ендометриту та вульвовагінальних інфекцій. Достовірно частіше в хворих з ЛМ більше 10 тижнів встановлені захворювання серцево-судинної (50%), сечовидільної (37,1%), дихальної систем (31,4%), варикозна хвороба (40%), алергічні захворювання (24,3%). Порушення ШКТ та ожиріння встановлені з однаковою частотою.

2. Безсимптомний перебіг лейоміоми спостерігається як при великих розмірах (7,1%), так і при її малих формах (14,3%). У 33,9% пацієнток встановлена ізольована ЛМ, у 66,1% жінок - ЛМ в поєднанні з гіперплазією ендо- та міометрія. Діагностовано поєднання лейоміоми з гіперплазією ендометрія (38,1%), аденоміозом (27,4%), ГЕ та аденоміозом (10,1%), ендометріозом яєчника (0,6%). Поєднана патологія зустрічається з однаковою частотою як при симптоматичних, так і безсимптомних варіантах лейоміоми матки.

3. Встановлено підвищення продукції ФНПб, ІЛ-4, ІЛ-8 у сироватці крові в жінок із лейоміомою матки незалежно від тривалості захворювання. Рівень ІФНб збільшується зі зростанням пухлини та тривалістю захворювання, різко зменшуючись після 7 років. При поєднанні лейоміоми з гіперплазією ендометрія та аденоміозом рівні ФНПб та ІФНб знижуються у крові у 2,8 і в 8,1 рази відповідно. Рівень сироваткового ІФНб 30 пг/мл й менше є діагностичним критерієм поєднання ЛМ з гіперплазією ендометрія та аденоміозом.

4. Підвищення рівнів ФНПб і ІЛ-8 в перитонеальній рідині вказує на ріст лейоміоми матки. Рівень ІФН-б не залежить від розмірів ЛМ, ІЛ-4 знижується, ФНПб збільшується в 9 разів при лейоміомі 10-13 тижнів, ІЛ-8 - у 2,4 рази при ЛМ більше 14 тижнів. При тривалості захворювання 3-4 роки виявлено збільшення продукції ФНПб та ІЛ-8, та зниження - при тривалості більше 7 років із одночасним підвищенням ІЛ-4. Концентрації ФНПб, ІЛ-8, ІЛ-4 різко збільшувалися, а ІФНб знижувався при поєднанні ЛМ з ГЕ та аденоміозом. Найбільш високі рівні ФНПб, ІЛ-4 та ІЛ-8 знайдені при інтрамуральній локалізації вузлів.

5. Підвищення продукції ІФНб та ІЛ-4 в матковій артерії вказують на зростання лейоміоми матки. Найбільш високі показники ФНПб та ІЛ-8 в матковій артерії встановлені при ізольованій лейоміомі, при поєднаній патології матки - найбільш низькі. Збільшення продукції ФНПб та ІЛ-4 в матковій артерії встановлено при субсерозній локалізації, а ІЛ-8 - при інтрамуральній та субмукозній лейоміомах.

6. Застосування б-2в ІФН - лаферобіону при консервативному лікуванні хворих на лейоміому матки дозволило в 3,3 рази знизити тяжкість клінічних симптомів, у 2,7 рази - частоту мено- та метрорагій, зменшити об'єм міоматозної матки в середньому на 8%, об'єм найбільшого вузла - на 15,6%. При цьому клінічна ефективність терапії збільшується при розмірі матки не більше 8 тижнів, пременопаузальному віці жінки та при поєднанні ЛМ з гіперплазією ендометрія.

7. Включення в схему гормональної терапії б-2в інтерферону дозволяє через 3 місяці досягти клініко-патогенетичної ефективності в 91,9% хворих (при традиційному лікуванні - у 62,9%). Вказаний ефект зберігається протягом не менше 6 місяців після закінчення гормональної терапії.

Практичні рекомендації

1. Новий спосіб діагностики лейоміоми матки в поєднанні з аденоміозом і гіперплазією ендометрія - за рівнем сироваткового ІФНб. При рівні ІФНб в сироватці крові менше 30 пг/мл діагностується ЛМ в поєднанні з аденоміозом і ГЕ з точністю 86%.

2. Необхідне активне спостереження за хворими з лейоміомами матки. На етапі виявлення ЛМ основною задачею є виключення патології, що вимагає хірургічного лікування. У процесі динамічного спостереження слід проводити вивчення рівня б-ІФН у хворих і включати б-2в інтерферон у комплекс гормональної терапії.

3. Схема терапії, що рекомендується: лаферобіон внутрішньом'язово по 1 млн.од. через день на курс 8 ін'єкцій з 4-го по 18 день менструального циклу або на 4-й день після вишкрібання. Курс повторити тричі протягом 3 менструальних циклів. З 5-го по 25 день приймати прогестагени від 3 до 6 місяців.

Список опублікованих праць за темою дисертації

лейоміома матка терапія

1. Лубяная С.С., Шелыгин А.С., Анистратенко С.И., Шелыгин М.С. Диагностическая значимость определения цитокинов в периферической крови у гинекологических больных // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики. - Збірник наукових праць. - Київ-Луганськ, 2003. - Вип. 9. - С. 184-189. (Здобувачу належить огляд літературних джерел, відбір пацієнтів, спостереження, математико-статистичний аналіз).

2. Шелыгин М.С. Особенности репродуктивной функции у женщин с различными формами миомы матки // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики: Зб. наук. пр. - Київ-Луганськ, 2004. - Вип. 11. - С. 160-164.

3. Шелигін М.С. Порушення репродуктивного здоров'я у жінок з сукупними гіперплазіями ендо- та міометрія // Український медичний альманах. - 2004. - № 5. - С. 73-74.

4. Лубяная С.С., Шелыгин М.С. Особенности продукции цитокинов лимфоцитами периферической крови у женщин с лейомиомой матки // Український медичний альманах. - 2006. - Т. 9, № 4 (додаток). - С. 89-92. (Здобувачем самостійно відібрані пацієнтки, проведені спектрофотометричні дослідження, статистичне опрацювання даних, встановлений взаємозв'язок між рівнем цитокінів та характером ЛМ, підготовка до друку).

5. Шелигін М.С. Клінічні аспекти використання альфа-2в інтерферону в лікуванні хворих на поєднані гіперплазії ендо- та міометрія //Зб. наук. праць Асоціації акушерів-гінекологів України. - Київ:Інтермед. - 2005. - С. 681-684.

6. Шелигін М.С., Луб'яна С.С. Деклараційний патент України на винахід “Спосіб консервативного лікування жінок з лейоміомою матки у сполученні з гіперплазією ендометрія” 11870 U, 16.01.2006. Бюл. №1. (Здобувач особисто запропонував, впроваджував і оцінював ефективність запропонованого способу лікування, проведений патентний пошук та оформлена патентна документація).

Размещено на Allbest.ru