Ускладнені сполучені виразки шлунка і дванадцятипалої кишки (особливості етіології, патогенезу та лікування)

Виконували мобілізацію цибулини ДПК за Крюшоном і Мохером від пілоричного жому в дистальному відділі на 20-25 мм. Нижче та вище виразкового дефекту на цибулині ДПК розташовували 2 корнцанги, патологічний субстрат (рубець або виразку) висікали в модифікації Джада. Проводили гемостаз. Потім слизово-підслизовий шар шлунка в зоні пілоричного жому відпрепаровували на 20 мм вліво та вправо. Вільні судини слизово-підслизового шару ушивали вигляді дуплікатури, спрямованої до просвіту цибулини ДПК, зверху серозно-м'язовий шар стінки шлунка і ДПК ушивали дворядними капроновими швами. Дана дуплікатура є заслоном, який укріпляє і зберігали пілоричний жом.

Віддалені результати хірургічного лікування хворих на сполучені гастродуоденальні виразки вивчені у 260 хворих, що складає 70,1 % від загальної кількості хворих на сполучені виразки, в терміни від 1 до 8 років, але основна частина хворих була обстежена в терміни від 1 до 3 років (за час відрядження до Республіки Ємен). Вивчення віддалених результатів було проведене у 74 хворих після пілорозберігаючої резекції шлунка з дуоденопластикою; у 103 хворих з сегментарною резекцією шлунка зі збереженням воротаря і дуоденопластикою за методикою, розробленою дисертантом; у 39 хворих після висічення виразки шлунка і виразки ДПК з ваготомією, у 12 хворих після субтотальної резекції з дуоденопластикою, та в 32 хворих з трубкоподібною резекцією шлунка зі збереженням пілоричного жому та дуоденопластикою.

Аналіз віддалених результатів хірургічного лікування хворих в залежності від виду оперативного втручання, проведеного пацієнтам із сполученими виразками, наведений в таблиці 6.

Економні органозберігаючі операції, використані в лікуванні хворих на сполучені виразки, забезпечують найбільш високу частоту реєстрації відмінних та добрих результатів лікування порівняно з такою при використанні резекції шлунка в модифікації Більрот-І та Більрот-ІІ, а також при комбінації висічення виразки шлунка та ДПК з різними видами ваготомії. Використання органозберігаючих операцій при лікуванні хворих на сполучені гастродуоденальні виразки дозволяло знизити частоту реєстрації негативних результатів лікування в 24,7 разів.

Таблиця 6. Віддалені результати хірургічного лікування в залежності від виду операцій, виконаних хворим на сполучені гастродуоденальні виразки

Найбільш ефективним видом органозберігаючих оперативних втручань, які проводили хворим на сполучені виразки, виявилась сегментарна резекція шлунка зі збереженням воротаря і дуоденопластикою за методом дисертанта.

Вплив глутаргіну, ербісолу та тимогену на метаболічні показники вітчизняних хворих на ізольовані та сполучені виразки шлунка та ДПК. В пацієнтів з ізольованою виразкою ДПК, які склали контрольну групу, на 2-3 добу після оперативного втручання відзначена активація процесів ПОЛ. На момент виписки з стаціонару вказані показники знижувались, однак повної їх нормалізації не відбувалось. Додаткове призначення глутаргіну пацієнтам першої дослідної групи супроводжувалось зниженням активності ПОЛ як на 2-3 добу після оперативного втручання, так і на момент виписки із стаціонару, однак виявлені зміни були невірогідними. В той же час, у пацієнтів другої дослідної групи, які додатково отримували ербісол, кратність зниження рівня ДК проти аналогічного показника в контрольній групі склала 1,16 рази, МДА - 1,35 рази, ПГЕр - 1,34 рази (р<0,05 в усіх випадках порівняння). У пацієнтів третьої дослідної групи, які додатково отримували тимоген, значущих розбіжностей у вмісті ДК та МДА, а також ПГЕр порівняно з таким у контрольній групі не виявлено. Пригнічення процесів ПОЛ супроводжувалось стабілізацією клітинних мембран, що призводило до зниження в сироватці крові активності каталази та СОД.

Аналіз активності процесів ПОЛ та системи АОЗ у пацієнтів з ізольованою виразкою шлунка показав, що вміст ДК та МДА у пацієнтів першої групи виявився нижчим, ніж в контрольній групі, в 1,12 та в 1,54 рази відповідно (р<0,001 в обох випадках). Порівняно з контрольною групою, активність сироваткової каталази виявилась нижчою в першій дослідній групі в 1,17 рази, а СОД - в 1,29 рази (р<0,0 та р<0,01 відповідно). У пацієнтів другої дослідної групи при виписці з стаціонару вміст ДК у сироватці крові виявився в 1,11 рази нижчим, ніж в контрольній групі, тоді як вміст МДА та показник ПГЕр - відповідно, в 1,35 та в 1,51 рази нижчими (р<0,05 у всіх випадках порівняння). Додаткове призначення ербісолу сприяло також нормалізації активності каталази та СОД. В третій дослідній групі, пацієнти якої додатково отримували тимоген, суттєвої позитивної динаміки в активності ПОЛ та ферментативної системи АОЗ не виявлено.

Позитивний вплив глутаргіну, ербісолу та тимогену на стан ПОЛ та системи АОЗ відзначений також у пацієнтів з сполученими гастродуоденальними виразками.

Відзначений позитивний вплив глутаргіну та ербісолу на систему глутатіону та вміст у крові ретинолу та токоферолу. У реконвалесцентів, прооперованих з приводу сполучених гастродуоденальних виразок (контрольна група), залишкові зміни були найбільшими порівняно з такими у реконвалесцентів з ізольованими виразками шлунка або ДПК. Між показниками першої та другої дослідних групи при виписці з стаціонару не виявлено вірогідних відмінностей, що свідчить про схожу силу впливу глутаргіну та ербісолу на систему глутатіону та антиокислювальних вітамінів у реконвалесцентів, які перенесли хірургічне втручання з приводу сполучених виразок. На відміну від глутаргіну та ербісолу, тимоген суттєво не впливав на систему глутатіону та вміст вітамінів.

Під впливом глутаргіну та ербісолу відбувалось суттєве покращання показників енергетичного метаболізму, що мало прояв у збільшенні внутрішньоклітинного вмісту АТФ та значення ЕЗ еритроцитів, та у зменшенні вмісту AДФ та АМФ. В той же час, у пацієнтів, які отримували тільки базисне лікування, мало місце збереження дефіциту макроергічних сполук та зниженого значення ЕЗ.

Проведення базисного лікування у пацієнтів з ізольованими та сполученими виразками шлунка та ДПК на момент виписки з стаціонару не супроводжувалось нормалізацією активності загальної ЛДГ, зберігався дисбаланс в її фракційному складі, який мав прояв у зниженні “аеробних” фракцій ЛДГ1+2 та збільшенні “анаеробних” фракцій ЛДГ+5. Поряд з цим, не відбувалось нормалізації в крові реконвалесцентів концентрацій ЛТ, а також балансу в системі ЛТ/ПВ. Додаткове використання глутаргіну та ербісолу в комплексному лікуванні хворих з різними клінічними варіантами ВХ позитивно впливало на активність та питому вагу ізоферментів ЛДГ, а також на метаболізм пірувату та лактату.

Позитивний вплив глутаргіну та ербісолу відзначений відносно метаболізму ейкозаноїдів. Під впливом вказаних препаратів відбувалось більш значене зниження продукції ПГE2, ПГF2б, ПЦН та ТхВ2, крім того, суттєво знижувався дисбаланс у системах ПГЕ2/ПГF2 та ПЦН/ТхВ2. Ступінь виразності вказаних змін був неоднаковим у пацієнтів з різними клінічними варіантами ВХ. У пацієнтів, які отримували тільки базисне лікування (контрольні групи) позитивні зміни в системі ейкозаноїдів були менш вираженими.

Вплив глутаргіну, ербісолу та тимогену на імунні показники вітчизняних хворих на ізольовані та сполучені виразки шлунка та ДПК. Проведення оперативного втручання у хворих на ВХ супроводжувалось суттєвим пригніченням їх імунного статусу. При цьому найбільшу депресію імунних показників реєстрували у пацієнтів з сполученими гастродуоденальними виразками. Найменші зміни спостерігали в імунному статусі пацієнтів з ізольованою виразкою ДПК.

Вміст популяцій та субпопуляцій імунокомпетентних клітин у пацієнтів, які склали дослідні групи, до початку хірургічного лікування вірогідно не відрізнялись від таких у відповідних контрольних групах.

Порівнюючи імунокоригуючий ефект глутаргіну та ербісолу відносно клітинної ланки імунітету, слід визнати його рівноцінним. Додаткове використання тимогену в комплексному лікуванні хворих на ізольовані та сполучені виразки ДПК та шлунка супроводжувалось більш виразною імунокоригуючою дією, ніж це мало місце при використанні глутаргіну та ербісолу.

Використання глутаргіну, ербісолу та тимогену в комплексному лікуванні хворих на ВХ сприяло виразному зниженню автосенсибілізації лімфоцитів до тканинних антигенів. Якщо у пацієнтів контрольних груп при виписці із стаціонару мало місце збереження автосенсибілізації до всіх досліджуваних автоантигенів на такому ж рівні, зареєстрованому до початку хірургічного лікування, то в пацієнтів, які додатково отримували глутаргін, ербісол та тимоген, автосенсибілізація суттєво знижувалась, а індекси гальмування міграції лімфоцитів залишались в межах значень референтної норми. Гіпосенсибілізуючу дію глутаргіну, ербісолу та тимогену спостерігали при всіх клінічних варіантах ВХ. Вірогідних відмінностей між ефектами вказаних препаратів відносно гіпосенсибілізації не виявлено.

Використання глутаргіну, ербісолу та тимогену додатково до хірургічного лікування хворих на ізольовані та сполучені виразки шлунка і ДПК сприяло виразному покращанню фагоцитарної активності моноцитів периферійної крові даних хворих та гуморальної ланки імунітету. Найзначніше підвищення фагоцитозу та покращання показників гуморальної ланки імунітету під впливом глутаргіну, ербісолу та тимогену спостерігали у хворих на ізольовані виразки шлунка та ДПК. Серед використаних препаратів найбільш позитивно вливав на фагоцитарну активність моноцитів та показники гуморальної ланки імунітету тимоген, потенціали глутаргіну та ербісолу були приблизно однаковими.

хірургічний гастродуоденальний виразка патогенетичний

ВИСНОВКИ

В дисертації викладене та обґрунтоване нове вирішення важливої наукової проблеми - на підставі глибокого вивчення провідних ланок патогенезу захворювання (морфологічних, мікроциркуляторних, метаболічних та імунних порушень) запропонований новий оригінальний спосіб хірургічного лікування (економна сегментарна поперечна резекція з видаленням малої кривизни тіла та інтермедіарної зони із збереженням гастрального відділу шлунка, який має іннервацію) хворих на сполучені виразки шлунка і ДПК, які вживають та не приміняють ефедрин-вмісний препарат.

Тривалий контакт слизової оболонки гастродуоденальної зони з ефедрином збільшує захворюваність на сполучені виразки шлунка та ДПК в 7,2 разів, частоту розвитку декомпенсованого та субкомпенсованого стенозу цибулини ДПК - в 2,75 та в 1,85 рази відповідно, розвитку гострих ускладнень (перфорація виразки, кровотеча з виразки) - в 2,0 рази; проти загальної частоти захворюваності на дану патологію у осіб, які не мали контакту з ефедрином - 5,0 %, частоти розвитку декомпенсованого та субкомпенсованого стенозу - відповідно, 7,7 % і 19,2 %, та частоти гострих ускладнень - 15,4 %. В загальній структурі сполучених гастродуоденальних виразок найбільш частими варіантами є сполучення виразки ДПК та виразки пілоричного відділу шлунка (55,0 %), а також сполучення виразки ДПК та малої кривизни шлунка (21,6 %).

Викликані тривалим контактом слизової оболонки гастродуоденальної зони з ефедрином зміни її ультраструктури характеризуються проявом гіперплазії епітелію залоз шлунка та ДПК, уповільненням атрофії даних залоз, та посиленням ступеня виразності кишкової метаплазії. Гіперплазія епітелію фундальних та пілоричних залоз шлунка мала прояв у збільшенні: середньої кількості епітеліальних клітин у подовжньому зрізі залоз, залозисто-ямкового епітеліально-клітинного індексу, абсолютних кількостей головних, парієнтальних, додаткових та ентероендокринних клітин. Гіперплазія у слизовій оболонці ДПК під впливом ефедрину мала прояв у збільшенні абсолютної кількості клітин в кишковій крипті в 1,41 рази, каймистих ентероцитів - в 1,32 рази, келихоподібних клітин - в 1,78 рази, Ес-клітин - в 1,52 рази. Уповільнення атрофії шлункових залоз під впливом ефедрину мало прояв у більш високому індексі маси пілоричної залози - в 1,22 рази, ніж в хворих на сполучені гастродуоденальні виразки, які не вживали ефедрин-вмісний препарат. Під впливом ефедрину ступінь виразності кишкової метаплазії збільшується в тілі шлунка в 2 рази, в пілоричному відділі шлунка - в 1,53 рази, в малій кривизні - в 1,52 рази, в передній стінці шлунка - в 1,47 рази. Частота виявлення атрофії залоз та кишкової метаплазії в інтермедіарній зоні шлунка була вірогідно вищою у хворих на сполучені виразки, слизові оболонки яких тривалий час контактували з ефедрином.

У хворих на ізольовані та сполучені виразки шлунка та ДПК у всіх відділах гастродуоденальної зони слизової оболонки реєструють виразні розлади мікроциркуляції, які мають прояв у зниженні загального показника мікроциркуляції. Найбільші негативні зміни мікроциркуляції, незалежно від варіанта сполучення виразкових дефектів шлунка та ДПК, спостерігають на дні виразкового дефекту, в периульцерозній зоні, а також в інтермедіарній зоні шлунка. Ефедрин при дії на слизову оболонку шлунка та ДПК суттєво знижує загальний показник мікроциркуляції. Найбільші мікроциркуляторні порушення спостерігають у хворих на сполучені виразки, особливо при наявності впливу на слизові оболонки ефедрину.

У хворих на ізольовані та сполучені виразки шлунка та ДПК мають місце значні порушення метаболічного статусу, що має прояв в активації процесів ПОЛ та метаболізму ейкозаноїдів, недостатністю ферментативної, глутатіонової та вітамінної систем АОЗ, зниженні енергетичного потенціалу клітин, дисбалансі ізоферментного складу ЛДГ зі збільшенням її “анаеробних” фракцій, та у частковому переході енергетичного метаболізму на менш ефективний шлях анаеробного гліколізу. Найбільші метаболічні порушення спостерігали у хворих на сполучені виразки, найменші - у хворих на ізольовану виразку ДПК. Додатковий вплив ефедрину на слизову оболонку гастродуоденальної зони суттєво посилює метаболічні порушення, особливо у хворих на сполучені виразки.

У пацієнтів із ізольованими та сполученими виразками шлунка та ДПК спостерігають суттєві порушення імунного статусу, що характеризуються розвитком Т-лімфопенії, зниженням кількості Т-хелперів/індукторів, формуванням відносного гіперпригнічувального варіанта імунодефіциту, зниженням фагоцитарної активності моноцитів периферійної крові та здатності лімфоцитів трансформуватись в бласти, розвитком автоімунних реакцій до тканинних авто антигенів, зниженні концентрацій сироваткових інтерферонів, дисбалансом в системі ІЛ-2/ІЛ-4, а також посиленням комплексоутворення з переважанням найбільш патогенних середніх та дрібних імунних комплексів. Найбільші імунні порушення мають місце у хворих на сполучені виразки, найменші - у хворих на ізольовану виразку ДПК. Додатковий вплив ефедрину суттєво посилює імунні порушення, особливо у хворих на сполучені виразки.

Негативні морфологічні та мікроциркуляторні зміни у слизовій оболонці шлунка хворих на ізольовані та сполучені виразки (гіперплазія клітин залоз шлунка та ДПК, метаплазія епітелію, погіршення загального показника мікроциркуляції), які виникають переважно в інтермедіарній зоні (особливо у пацієнтів з додатковим впливом на слизову оболонку ефедрину), є показанням для висічення останньої при пілорозберігаючих резекціях шлунка та висіченні виразок ДПК. Використання даного способу хірургічного лікування сприяє найбільшій частоті відмінних (86,6 %) та добрих (17,5 %) результатів лікування порівняно з застосуванням відомих видів хірургічних вручань з приводу сполучених гастродуоденальних виразок.

Використання глутаргіну, ербісолу та тимогену додатково до хірургічного лікування хворих на ізольовані та сполучені виразки сприяє значному зменшенню метаболічних та імунних порушень. Найбільше позитивно впливав на метаболічний статус глутаргін, менш виразно - ербісол, тоді як тимоген мав винятково імунокоригуючу дію. Найбільшу позитивну динаміку змін метаболічного та імунного статусу під впливом глутаргіну, ербісолу та тимогену спостерігали у пацієнтів з ізольованою виразкою ДПК, найменш виразну - у пацієнтів з сполученими виразками.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При обстеженні хворих на сполучені виразки шлунку та ДПК необхідно проводити вивчення метаболічного та імунного статусу пацієнтів до формування лікувальної тактики.

Для покращання показників метаболічного та імунного статусу хворим на ізольовані та сполучені гастродуоденальні виразки показано інфузійне введення 4 % розчину глутаргіну (по 40-50 мл 2 рази на добу в комплексі передопераційної підготовки та перші 3-4 доби післяопераційного періоду, в подальшому дозу препарату слід знижувати до 15-20 мл 4 % розчину 2 рази на добу та вводити його внутрішньовенно ще 7-10 діб); а також введення ербісолу, починаючи з дня оперативного втручання, внутрішньом'язово по 2 мл 2 рази на добу протягом 15-20 днів, потім ще по 2 мл 1 раз на добу протягом 15-20 днів.

Для покращання показників імунного статусу хворим на ізольовані та сполучені гастродуоденальні виразки показано введення тимогену, починаючи з передопераційного періоду, по 0,1 мл внутрішньом'язово 1 раз на добу протягом 7-10 днів.

З метою підвищення ефективності лікування хворих на сполучені гастродуоденальні виразки операцією вибору слід вважати сегментарну резекцію шлунка і дуоденопластику зі збереженням пілоричного жому за методикою дисертанта з обов'язковим висіченням інтермедіарної зони шлунка.

З метою запобігання дуоденогастрального рефлюксу виконують висікання виразки та рубцевого поля передньої стінки цибулини ДПК до слизово-підслизового шару, висікання виразкового рубця на слизово-підслизовій оболонці, після чого накладають у місці висічення виразкового рубця обвивний вікриловий шов та формують дуплікатуру слизово-підслизового шару, обернену до просвіту ДПК.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Іоффе І.В. Вплив ефедрину на метаболізм простагландинів у хворих на сполучені виразки шлунка та дванадцятипалої кишки // Український медичний альманах. - 2007. - № 6. - С. 25-30.

2. Іоффе І.В. Вплив ефедрину на ультраструктуру слизової оболонки шлунка у хворих на сполучені виразки шлунка та дванадцятипалої кишки // Український морфологічний альманах. - 2007. - № 3. - С. 31-38.

3. Іоффе І.В. Вплив ефедрину на мікроциркуляцію слизової оболонки шлунка у хворих на сполучені виразки шлунка та дванадцятипалої кишки // Український медичний альманах. - 2007. - № 5. - С. 64-68.

4. Иоффе И.В. Сравнительная оценка методов хирургического лечения сочетанных гастродуоденальных язв // Український медичний альманах. - 2005. - № 4. - С. 75-76.

5. Іоффе І.В. Автоімунні зміни у хворих з численними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки та їх патогенетичне значення у комплексі хірургічного лікування // Клінічна хірургія. - 2005. - № 1. - С. 8-10.

6. Іоффе І.В. Стан системи антиоксидантного захисту у хворих з численними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки // Клінічна хірургія. - 2004. - № 10. - С. 22-23.

7. Іоффе І.В. Вплив фітопрепарату ренорму на показники перекисного окиснення ліпідів при медичній реабілітації хворих із сполученими пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 10. - К.-Луганськ-Харків. - 2004. - С. 207-211.

8. Иоффе И.В. Изменение показателей клеточного иммунитета у больных с множественными язвами желудка и двенадцатиперстной кишки под влиянием хирургического лечения // Клінічна хірургія. - 2004. - № 9. - С. 8-9.

9. Іоффе І.В. Вплив комбінації ренорму та глутаргіну на показники перекисного окиснення ліпідів у хворих із сполученими пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 9. - К.-Луганськ-Харків. - 2004. - С. 176-181.

10. Іоффе І.В. Показники перекисного окиснення ліпідів у хворих з численними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки // Клінічна хірургія. - 2004. - № 8. - С. 11-12.

11. Иоффе И.В. Содержание и молекулярный состав циркулирующих иммунных комплексов у больных с множественными язвами желудка и двенадцатиперстной кишки // Клінічна хірургія. - 2004. - № 7. - С. 8-9.

12. Іоффе І.В. Інтерлейкіновий профіль у хворих із сполученими пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки при хірургічному лікуванні // Український медичний альманах. - 2004. - № 6. - С. 59-60.

13. Іоффе І.В. Показники системи інтерферону у хворих із сполученими пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки при хірургічному лікуванні // Український медичний альманах. - 2004. - № 5. - С. 68-69.

14. Іоффе І.В. Ефективність ербісолу при профілактиці рецидивів множинних пептичних виразок шлунку та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 5. - К.-Луганськ-Харків. - 2004. - С. 232-238.

15. Іоффе І.В. Ефективність глутаргіну при корекції перекисних процесів у хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 4. - К.-Луганськ-Харків. - 2004. - С. 231-237.

16. Іоффе І.В. Ефективність рослинного препарату ренорму при медичній реабілітації хворих з множинними пептичними виразками шлунку та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування // Український медичний альманах. - 2004. - № 4. - С. 50-51.

17. Иоффе И.В. Эффективность циклоферона и эрбисола в комплексе хирургического лечения множественных язв желудка и двенадцатиперстной кишки // Клінічна хірургія. - 2004. - № 3. - С. 11-13.

18. Іоффе І.В. Вплив мінеральної води “Біловодська” на рівень циркулюючих імунних комплексів при медичній реабілітації хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування // Український медичний альманах. - 2004. - № 3. - С. 46-47.

19. Іоффе І.В. Вплив глутаргіну на рівень циклічних нуклеотидів при хірургічному лікуванні хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки // Український медичний альманах. - 2004. - № 2. - С. 70-71.

20. Іоффе І.В. Вплив глутаргіну на стан автоімунних зсувів при лікуванні хворих з множинними виразками шлунку та дванадцятипалої кишки // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 2. - К.-Луганськ-Харків. - 2004. - С. 204-210.

21. Іоффе І.В. Ефективність комбінації ербісолу та глутаргіну при медичній реабілітації хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки після проведення хірургічного лікування // Український медичний альманах. - 2004. - № 1. - С. 47-49.

22. Іоффе І.В. Вплив комбінації ербісолу та глутаргіну на рівень циркулюючих імунних комплексів при медичній реабілітації хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки після проведення хірургічного лікування // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 1. - К.-Луганськ-Харків. - 2004. - С. 219-224.

23. Іоффе І.В. Вплив ренорму на стан системи антиоксидантного захисту в комплексі медичної реабілітації хворих із множинними пептичними виразками шлунку та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 7. - К.-Луганськ-Харків. - 2003. - С. 160-166.

24. Іоффе І.В. Оцінка ефективності глутаргіну в комплексі хірургічного лікування хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки // Український медичний альманах. - 2003. - № 6. - С. 68-69.

25. Іоффе І.В. Ефективність комбінації глутаргіну та ербісолу в комплексі хірургічного лікування множинних виразок шлунку та дванадцятипалої кишки // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 6. - К.-Луганськ-Харків. - 2003. - С. 223-233.

26. Іоффе І.В. Використання глутаргіну в корекції перекисних процесів у хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки при хірургічному лікуванні // Збірник наукових праць “Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології”. - Випуск 5. - К.-Луганськ-Харків. - 2003. - С. 239-245.

27. Спосіб хірургічного лікування сполучених виразок шлунка та дванадцятипалої кишки: Пат. 14003 Україна, МПК А61В 17/00 І.В. Іоффе (Україна); Луганський державний медичний університет. - № u 2005 12375; Заявл. 22.12.05; Опубл. 17.04.06, Бюл. № 4. - 3 с.

28. Спосіб корекції порушень імунного статусу хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки в комплексі хірургічного лікування: Пат. 14003 Україна, МПК (2004) А61К31/195 І.В. Іоффе (Україна); Луганський державний медичний університет. - № 20031110677; Заявл. 26.11.03; Опубл. 15.09.04, Бюл. № 9. - 8 с.

29. Спосіб корекції перекисних процесів у хворих з множинними пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки при хірургічному лікуванні: Пат. 69729 А Україна, МПК А61К31/195 І.В. Іоффе (Україна); Луганський державний медичний університет. - № 20031110676; Заявл. 26.11.03; Опубл. 15.09.04, Бюл. № 9. - 3 с.

30. Спосіб профілактики рецидивів множинних пептичних виразок шлунка та дванадцятипалої кишки після хірургічного лікування : Пат. 69728 Україна, МПК (2004) А61К35/12 І.В. Іоффе (Україна); Луганський державний медичний університет. - № 20031110675; Заявл. 26.11.03; Опубл. 15.09.04, Бюл. № 9. - 8 с.

31. Шор Н.А., Иоффе И.В.. Андреева И.В., Александрин В.П. Выбор метода оперативного лечения перфоративной язвы двенадцатиперстной кишки // Матеріали ХХ з'їзду хірургів України. - Тернопіль, 2002. - С. 151-152.

Размещено на Allbest.ru