Невідкладні стани при психосоматичній патології (феноменологія та патогенетичні механізми) та їх психокорекція

Порівняльний аналіз психічних, вегетативних і соматичних порушень в структурі пароксизмальних та перманентних проявів ВСД, ГХ і ІХС показав наявність двох психовегетативних синдромів, які мають різне походження, структуру, динаміку розвитку та регресу. Перший - синдром власне психовегетативної дисфункції, в основі якого лежать доклінічні психовегетативні або вегетосоматичні особливості. Він проявляється у двох варіантах, що визначають клінічний тип перебігу НС. Це ПС тип, при якому на першому етапі НС первинно маніфестують психоемоційні та сенсорновегетативні симптоми (р <0,05). При СП - первинно маніфестують соматичні та вегетовісцеральні (р <0,05). Виявлені типи НС різняться і динамікою регресу симптоматики. При ПС типі першими зникали вторинні симптоми другого - третього етапів НС. Первинні зберігалися на тлі стабілізації соматичного (вегетативного) стану. При СП типі першими регресували первинні симптоми на тлі стабілізації та послаблення вторинних проявів. Характер первинної симптоматики та тип синдрому відповідають характеру доклінічних особливостей та проявам МП. У ряді ВК - ГК - НаС зростає кількість СП та знижується ПС типів (р <0,05 - 0,01). Другий синдром представлений стресорною реакцією, що розвивається на другому - третьому етапах НС у відповідь на гострий прояв синдрому власне психовегетативної дисфункції, представляючи вторинний процес неспецифічної форми реагування особистості.

ПС та СП типам перебігу захворювань при додаткових дослідженнях відповідають різні рівні психічних, вегетативних та соматичних порушень. Факторний аналіз сукупних даних НС і МП показав 2 варіанти факторів, характерних для клінічних типів перебігу ВСД, ГХ, ІХС і НПРЧСС: ПС і СП варіанти клінічного перебігу, особистісного реагування, стресорного реагування, взаємовідношення способів поведінки та реагування із нормалізацією або ростом «патологічності», невротизації, вегетативній регуляції, доклінічної психовегетативної дисфункції. При ПС типі як НС, так і в МП більш високі рівні психоемоційних порушень в порівнянні з СП (р <0,05 - <0,001). З іншого боку, частота й ступінь соматичних проявів та порушень вегетативної системи регуляції більше значимі при СП типі (р <0,05 - <0,01). Залежно від рівня, вегетативні прояви носять переважно системний (сенсорновегетативні) або органний (вегетовісцеральні) характер. Відповідно типу синдрому власне психовегетативної дисфункції провідне місце в перебігу МП займали психовегетативні або вегетосоматичні порушення. В ряді ВСД - ГХ - ІХС та їх НС спостерігалось зростання вегетосоматичних порушень із приєднанням до системних органних та звуження спектру психічних. Це є свідченням зростаючих процесів соматизації, особливо при приєднанні НПРЧСС в структурі НС основного захворювання.

Таким чином, спорідненість структури, характеру та взаємовідносин психічних, вегетативних та соматичних порушень при НС та МП розладів дозволяє стверджувати, що ВСД, ГХ, ІХС з їх НС та доклінічними особливостями представляють окремі етапи розвитку єдиного патогенетичного механізму ПС патології. Цю тезу підтверджують виявлені при факторному аналізі сукупних даних кожної з патологій, факторні структури, які включали фактори ПС і СП варіантів способу реагування та способу поведінки особистості. Набір ознак, що входили до складу варіантів способу реагування, відповідали параметрам результатів дослідження ПС або СП типів перебігу НС, а ознаки варіантів способів поведінки - ПС або СП типів доклінічних та перманентних проявів. На основі проведеного аналізу розроблена модель розвитку та функціонування патогенетичних механізмів ПС патології (рис. 5, 6). В їх основі лежать компенсовані або субкомпенсовані в преморбідному періоді психовегетативні або вегетосоматичні особливості особистості. Вони полягають у відсутності необхідних психічних і (або) фізичних ресурсів для реалізації успішної поведінки в певних життєвих умовах. Їх виникнення супроводжується негативним емоційним

Рис. 5. Стадії розвитку психовегетативної дисфункції

супроводом та реакцією ухиляння від даних ситуацій, що розцінювалось як спосіб поведінки. Під впливом інформаційного потоку в поєднанні з неприємними відчуттями та переживаннями при даних навантаженнях цей спосіб поведінки одержує свій розвиток у вигляді внутрішньої моделі захворювання за принципом «тому що буде ...». Модель актуальна для хворого, з вираженим негативним емоційним супроводом, в зв'язку з чим являється стресорним фактором.

Умови, що вимагають застосування відсутніх в особистості ресурсів та відсутність можливості ухилення, визначають стан фрустрації з розвитком гострого або хронічного стресорного стану. Пускові фактори, викликаючи гостру дестабілізацію психовегетативних механізмів, провокують декомпенсацію компенсованих психовегетативних особливостей з розвитком НС.

В якості єдиного патологічного ПС процесу, психовегетативна дисфункція проходить етапи формування й розвитку від рангу психофізичних особливостей до клінічних порушень. При цьому вона забезпечує певний рівень адаптації особистості на базі наявних у її розпорядженні фізичних та психічних ресурсів. На доклінічному етапі особистість за допомогою захисного способу поведінки уникає декомпенсації існуючої дисфункції. При неможливості ухилення від загроз (фруструючі ситуації) через субкомпенсацію настає декомпенсація психовегетативних особливостей з переходом на етап клінічних проявів - ВСД. На цьому етапі з розрізнених ланок формується єдина система патогенетичних механізмів ПС патології у вигляді патологічної стратегії поведінки. Вона складається із двох рівнів: патологічних способів поведінки та реагування в вигляді НС. Спряженість емоційного супроводу, висока значимість, стресорна реакція та афективно звужений стан свідомості забезпечують асоціацію окремих ланок в єдину систему патогенетичних механізмів патологічного способу реагування - НС.

Стратегії поведінки особистості притаманні властивості функціональної системи, при якій двосторонній зв'язок обох рівнів забезпечує її подальший розвиток, стійкість та універсальність. Однак ряд ознак виводять її за рамки визначення функціональної системи. Так патологічна стратегія поведінки заміщає або трансформує адекватні стратегії в інших видах діяльності особистості. Ця властивість названа нами як «застійна психічна домінанта» і «детермінанта» (на відміну від «застійної домінуючої мотивації - детермінанти», що приводить до зміни домінуючого поведінкового акту на іншу діяльність). При подальшому функціонуванні даної стратегії зростають ступені й рівні декомпенсації адаптаційних механізмів.

Рис. 6. Етапи та складові частини формування патогенетичного механізму НСВК, як патологічний спосіб реагування, здобуває характер універсального. При збереженні використання стратегії він трансформується в ГК і далі - в НаС, що свідчить про подальше нарощування потужності патологічного способу поведінки. Підсумком цього процесу є декомпенсація патологічного рівня адаптації, а патологічна стратегія поведінки здобуває деструктивний характер з грубими порушеннями механізмів органного рівня регуляції. Аналізуючи навантаження НС для особистості, можна зробити слідуючі висновки. ВК є способом зниження існуючої психічної напруги як результату використання не ефективного способу поведінки, за допомогою афективного та вегетативного розряду. ГК представляє подальший ріст потужності використовуваного способу поведінки для досягнення особистісно значимих цілей. НаС і НПРЧСС свідчать про деструктивну спрямованість способу поведінки та зрив органних механізмів регуляції в результаті нарощування його потужності.

На основі наведених етапів моделі розвитку структури патогенетичних механізмів і клінічних варіантів (ВСД, ГХ і ІХС) єдиної ПС стратегії поведінки особистості, визначені цілі та завдання проведення її психокорекції (рис. 7, 8). Система патогенетичної терапії відповідала вимогам, що зумовлені патогенетичними механізмами порушень. Вона складалась з двох етапів, згідно рівням організації цих механізмів. Перший - терапія патологічного способу реагування (НС) в момент його маніфестації (другий рівень стратегії поведінки); другий - способу поведінки в МП (перший рівень стратегії поведінки). Терапія носила комплексний характер та диференціювалась у відповідності до переваги психовегетативних або вегетосоматичних порушень (ПС або СП тип перебігу), що обумовлено їх спряженістю. НС характеризуються максимальною маніфестацією патогенетичних механізмів патології, інтенсивним афективним супроводом, афективно звуженим станом свідомості та стресорною реакцією, що забезпечують асоціацію, розвиток, фіксацію й властивості домінанти НС як способу реагування. Це створює оптимальні умови для ефективної та стійкої фіксації змін при психокорекції під час НС. Гарантом адекватності й успіш-

Рис. 7. Задачі психокорекції на етапах розвитку психосоматичної патології

Рис. 8. Ланки патогенетичних механізмів патології - мішені впливу психокорекції

ності лікування НС є нейтралізація синдрому як власне психовегетативної дисфункції, так і стресорної реакції та спрямованість її як на власне НС, так і всю патологічну стратегію поведінки особистості. У МП психокорекція спрямована переважно на механізми способу поведінки та потенціювання результатів терапії НС.

Комплексна терапія НС включала МТ, РПТ, ПФП, СПТ та суміщення СПТ з ПФП на тлі МТ. Самостійна МТ приводила до повного купірування соматичних і часткового - психовегетативної симптоматики НС (р <0,05 - <0,01). Ідентичні результати одержані при застосуванні РПТ на тлі МТ (р <0,05 - <0,001). Достовірних відмінностей результатів РПТ в порівнянні з МТ не виявлено (р >0,97 - >0,99). Більш виражений ефект спостерігався при СП типі (р <0,05 - <0,01). Психоемоційні симптоми тривоги, напруги, страху перед поновленням НС лише незначно слабшали та часто призводили до його рецидиву. Ефективність їх нейтралізації не залежала від типу НС (р >0,05). Це підтверджує різне походження синдромів власне психовегетативної дисфункції та стресорної реакції в клінічній картині НС та наявність прямого зв'язку психоемоційних та вегетативних проявів синдрому власне психовегетативної дисфункції. Інструментальні дані та результати психопатологічних досліджень показали зменшення рівня патологічних відхилень (р <0,05 - <0,001), яке було більш виражене при СП типах НС (р <0,05 - <0,01). Порівняння результатів терапії НС при системних порушеннях (ВК і ГК) з порушеннями органного рівня виявило ряд відмінностей. МТ при НаС і НПРЧСС у складі НС призводила до незначного ослаблення сенсорновегетативних та вегетовісцеральних проявів, а психоемоційні майже не змінювалися (р >0,05). Ефективність їх нейтралізації не залежала від типу клінічного перебігу нападів (р >0,05). Це дозволяє стверджувати, що порушення органного рівня розвиваються та існують на тлі порушень системного характеру. Зміни характеристик стресу та компенсаторної поведінки НС як способу реагування не носили достовірний характер (р >0,05). Отже, МТ (як самостійно, так і в сполученні із РПТ), ефективно нейтралізує соматичні та частково - вегетативні складові обох синдромів НС. При цьому слабо впливає на психоемоційні прояви і не дозволяє досягти повного купірування всіх складових НС.

Застосування СПТ, ПФП та їх сполучення на тлі МТ при НС приводило до повного купірування проявів обох синдромів (р <0,01 - <0,001), що підтверджували результати всіх методів дослідження (р <0,01 - <0,001). Більше виражений ефект терапії спостерігався при ПС типі їх перебігу (р <0,05 - <0,01). При порівнянні результатів застосування СПТ і ПФП як самостійно, так і спільно на тлі стандартної МТ встановлена їх ідентичність відносно всіх складових НС (р >0,97 - >0,99). Регрес клінічних проявів НС зберігав загальні закономірності інволюції симптомів в залежності від типів їх перебігу. При терапії НПРЧСС результати відповідають отриманим при ідентичній терапії НС основної патології. Це підтверджує висновок, що НПРЧСС є соматичною складовою синдрому власне психовегетативної дисфункції. Таким чином, для ефективної терапії НС є необхідною нейтралізація як органних, так і системних проявів психовегетативної дисфункції, що досягається застосуванням СПТ і ПФП та їх сполучення на тлі МТ. Оцінювання їх впливу на НС як спосіб реагування особистості показало значну позитивну динаміку - повернення особистості на позиції МП, зменшення «патологічності» компенсаторної поведінки або зміну її на «нормальну» (р <0,01 - <0,001).

Повторне обстеження хворих через 3 місяці після терапії НС показало, що стандартна МТ, РПТ і ПФП не впливають при разовому застосуванні на подальший перебіг захворювання. Відсутня різниця як кількості та якості НС, так і результатів всіх досліджень (р >0,97 - >0,99). Застосування СПТ (як самостійно, так і з ПФП) призводило до значної зміни як перманентних, так і пароксизмальних проявів патології. Різниця між результатами СПТ та суміщення СПТ з ПФП не виявлена (р >0,97 - >0,99). У частини хворих повністю зникали НС, в інших - значно рідшали та носили більше легкий, абортивний характер. ВК в 42,96% припинялися; в 31,85% виникали рідше на 63,42% (ц <0,01) і носили абортивний характер; в 14,81% спостерігалося ослаблення симптоматики при збереженні частоти кризів; в 10,37% перебіг ВСД не змінювався. При ГХ в 34,11% кризи припинялися; в 31,04% - виникали рідше на 53,27% (ц <0,01), носили абортивний характер та по своєму перебігу нагадували ВК; в 17,83% знижувалася важкість при збереженні частоти ГК; в 10,85% перебіг ГХ не змінювався. При ІХС в 28,35% припинялися НаС; в 32,28% вони виникали рідше на 48,16% (ц <0,01) і носили абортивний характер; в 22,83% спостерігалося зниження важкості при збереженні частоти НаС; в 17,32% перебіг ІХС не змінювався. НПРЧСС в 29,47% припинялися на тлі збереження послаблених проявів НС основної патології. В 30,53% напади виникали на 47,24% (ц <0,01) рідше та носили абортивний характер, швидко припинялися самостійно або після прийому звичайних доз антиаритмічних, антиангінальних чи заспокійливих препаратів. В 18,95% спостерігалося зменшення кількості та інтенсивності симптомів при збереженні частоти ПНРЧСС; в 21,05% перебіг захворювань не змінювався. Показники всіх методів дослідження демонстрували зменшення рівня патологічних відхилень (р <0,05 - <0,01). Ці зміни були більше виражені при ПС типах НС (р <0,05 - <0,01).

У МП через 3 місяці після СПТ (як самостійної, так і з ПФП) проведене комплексне лікування ВСД, ГХ та ІХС, що включало МТ, ПФП, СПТ, самонавіювання, аутотренінг, фізичні тренування. Проведення диференційованої, залежно від ПС або СП типу перебігу патології, терапії призвело до подальшої позитивної динаміки пароксизмальних і перманентних проявів захворювань. У 82,17% хворих ВСД спостерігалася повна інволюція гострих проявів, в інших (СП тип) зберігались відчуття, характерні для доклінічних проявів при навантаженнях. При ГХ також спостерігалась відсутність ГК в їх звичайному варіанті. В 20,83% залишалась періодична симптоматика при психофізичних навантаженнях, яка співпадала з явищами психовегетативної дисфункції (ВСД), що були до розвитку ГХ. При ІХС також спостерігалась інволюція НаС: вони повністю припинялися в 41,03%; в 31,62% - виникали в 2,5 - 3 рази рідше; в 27,35% - не змінювалися. НаС носили більше слабкий і моносимптомний характер; більш повна їх інволюція спостерігалася при ПС типі. В результаті проведеної терапії ВСД, ГХ і ІХС показники всіх застосовуваних методів дослідження демонстрували зменшення рівня патологічних відхилень (р <0,05 - <0,001). Ці зміни були більше виражені при ПС типах перебігу патології (р <0,05 - <0,01). При ВСД спостерігалась нормалізація компенсаторної поведінки на тлі зниження рівня стресу (р <0,01 - <0,001). При ГХ констатовано нормалізацію та ріст ступеня адекватності, розмаїтості та повноти компенсаторних механізмів (р <0,05 - <0,001), особливо при СП типі кризів (р <0,05 - <0,01). При ІХС виявлено зниження рівня стресу, поліпшення компенсаторних механізмів зі зниженням їх «патологічності», але вони продовжували носити «патологічний» характер (р <0,05 - <0,01). У всіх групах відзначено стабільний результат протягом 2-х років спостереження.

Таким чином, диференційована, залежно від переваги психовегетативних або вегетосоматичних компонентів, терапія та психокорекція в МП призвели до подальшої позитивної динаміки всіх проявів патології. Зважаючи на те, що спрямованість терапії була зосереджена на способі поведінки, в основі якого лежали доклінічні особливості, її результативність підтверджує правомірність висунутої нами модель розвитку патогенетичних механізмів ПС порушень. Психокорекція в МП способу поведінки та подальше нарощування змін по нейтралізації патологічного способу реагування дозволяє, залежно від етапу та типу перебігу ПС патології, нейтралізувати, коригувати або стабілізувати її пароксизмальні та перманентні прояви.

За підсумками терапії НС можна стверджувати, що МТ (як самостійно, так і в сполученні з РПТ і ПФП) при їх терапії не впливає на подальший перебіг захворювань. СПТ (як самостійно, так і з ПФП) на тлі МТ при НС викликає позитивні зміни в подальшому перебігу пароксизмальних та перманентних проявів захворювань. Ефективність їх застосування більш висока при ПС типі НС і має тенденцію до зниження в ряді ВСД - ГХ - ІХС, незалежно від типу НС. Дані результати підтверджують висунуту патогенетичну модель розвитку та перебігу ПС порушень, а ефективність терапії НС є доказом того, що пароксизмальні прояви є патологічним способом реагування особистості. Зниження результативності психокорекції в ряді ВСД - ГХ - НаС пов'язано та підтверджує зростаючі процеси соматизації. Комплексна терапія та психокорекція на рівні системних порушень - ВСД та початкові стадії ГХ - дозволяє попередити прогресування та нейтралізувати існуючі клінічні прояви. На етапі приєднання порушень органного рівня - дозволяє в частини хворих нейтралізувати, а в інших - стабілізувати психовегетативні порушення та адаптувати до них хворого. Отже, для ефективної нейтралізації або корекції механізмів пароксизмальних і перманентних проявів ПС порушень необхідно впливати як на спосіб реагування, так і на спосіб поведінки особистості, які є двома рівнями патологічної стратегії поведінки особистості, що проявляється у вигляді захворювання.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі наведені теоретичне обґрунтування та нове рішення проблеми психокорекції в комплексі терапії і вторинної профілактики невідкладних станів при психосоматичній патології, засновані на дослідженні психосоматичних співвідношень на моделі патології серцево-судинної системи. Проблема вирішена на основі аналізу феноменологічних проявів, патогенетичних механізмів та психосоматичних корелятів структури невідкладних станів, міжприступних періодів та доклінічних проявів. Розроблена патогенетично обґрунтована система психокорекції в структурі комплексної терапії невідкладних станів і міжприступних періодів при психосоматичній патології серцево-судинної системи в залежності від типу їх клінічного перебігу.

Прояви вегетативних, гіпертонічних кризів, нападів стенокардії і порушень ритму та частоти серцевих скорочень утворюють два психовегетативних синдроми - власне психовегетативної дисфункції та стресорної реакції.

2.1. Симптоми невідкладних станів структуровані на три етапи плину: I - первинної симптоматики; II - стрессорної реакції; III - розгорнутої клінічної картини. Синдром власне психовегетативної дисфункції провідними й первинними симптомами (без змістовної фабули) формує I етап; стресорна реакція на первинні симптоми (зі змістовною фабулою) та розширенням спектра первинної симптоматики - II етап; стабілізований максимальний спектр проявів обох синдромів - III етап. При інволюції невідкладних станів, першим регресує синдром власне психовегетативної дисфункції. Ослаблена стресорна реакція зберігається й може провокувати їх рецидив. Закономірності розвитку, перебігу та інволюції невідкладних станів ідентичні для вегетативних, гіпертонічних кризів, нападів стенокардії і порушень ритму та частоти серцевих скорочень.

2.2. Синдром стресорної реакції є вторинним процесом неспецифічної форми реагування особистості на прояви синдрому власне психовегетативної дисфункції із приєднанням до них неспецифічних симптомів. Її початок символізує усвідомлення патологічності первинних проявів, супроводжується формуванням їх змістовної фабули та трансформацією тривоги в пароксизм страху й паніки. Стабілізація пароксизму позначає перехід II етапу в III. Прояви стресорної реакції не усвідомлюються патологічними та загрозливими, розцінюються як природний страх перед мнимою або реальною загрозою з боку первинної симптоматики.

Психоемоційні порушення при невідкладних станах містять ознаки афективно звуженого стану свідомості з елементами деперсоналізації, дереалізації, «відсутності» і «прикутості» непсихотичного рівня. При психосоматичному типі вегетативних кризів їх число склало 9,31 ±1,03, гіпертонічних кризів - 6.62 ±0,95, нападів стенокардії - 7,01 ±0,78, нападів порушень ритму та частоти серцевих скорочень - 7,85 ±1,05; соматопсихічному типі вегетативних кризів - 6,43 ±0,98, гіпертонічних кризів - 4,06 ±0,79, нападів стенокардії - 4,96 ±0,60, нападів порушень ритму та частоти серцевих скорочень - 5,26 ±0,94 . Порушення більш виражені (за винятком нападів порушень ритму та частоти серцевих скорочень) при психосоматичному типі (р <0,05). У міжприступних періодах переважають особистісні порушення емоційно-афективного характеру (тривожні, фобічні, істеричні, депресивні, іпохондричні, обсессивні), частота яких (за винятком нападів порушень ритму та частоти серцевих скорочень) вища при психосоматичному типі перебігу (р <0,05). Психосоматичний і соматопсихічний типи особистісного реагування характеризують фактори ідентичних варіантів особистісного реагування при невідкладних станах і в міжприступних періодах кожної з патології.

Невідкладні стани супроводжуються високими рівнями реактивної та особистісної тривожності, соматичних скарг, тривоги, невротичних порушень, які вищі, ніж у міжприступних періодах (р <0,01 - <0,001), що обумовлено афективно звуженим станом свідомості та стресорною реакцією при нападах. Більш високі рівні при психосоматичному типі невідкладних станів (р <0,05 - <0,001) свідчить про перевагу порушень психічної сфери. У міжприступних періодах показники вищі при психосоматичному типі патології (р <0,05 - <0,01) і відповідають виявленим невротичним порушенням. Проективні методики показали високі рівні стресу при невідкладних станах, ріст частоти й глибини його «патологічної» компенсації в ряді вегетативні кризи - гіпертонічні кризи - напади стенокардії (р <0,05 - <0,01). Психосоматичний і соматопсихічний типи невротичного реагування і стресорного стану характеризують фактори ідентичних варіантів стресорного реагування та невротизації.

Поведінка особистості при невідкладних станах і в міжприступних періодах значно різниться. При вегетативних кризах у порівнянні із міжприступним періодом вона переважно міняється з «патологічної» на «нормальну»; при гіпертонічних кризах і нападах стенокардії - посилюється та зберігає «патологічний» характер; при нападах порушень ритму та частоти серцевих скорочень - процес зміни паритетний. Зміну поведінки характеризують фактори взаємин способів поведінки в міжприступних періодах і реагування - при невідкладних станах: психосоматичний і соматопсихічний варіанти взаємин способу поведінки й способу реагування з «нормалізацією» при невідкладних станах і з ростом «патологічності». Це свідчить, що вегетативні кризи є способом зняття напруги особистістю через психовегетативний розряд і зміну поведінки. При гіпертонічних кризах зростає потужність використовуваної поведінки з декомпенсацією системних механізмів регуляції. При нападах стенокардії також посилюється використовувана поведінка і як стрес починає виступати компенсаторна поведінка міжприступного періоду із декомпенсацією системних та органних механізмів регуляції.

При невідкладних станах і в міжприступних періодах виявлені порушення механізмів вегетативної регуляції, які зводяться до підвищеного тонусу та гіперреактивності симпатичної ланки регуляції (вегетативні кризи і міжприступний період при ВСД), із приєднанням гуморальної ланки (гіпертонічні кризи і напади стенокардії при ГХ і ІХС), дисбалансу симпатичної та парасимпатичної ланок. Зміни супроводжуються гіперреактивністю, неадекватністю або зниженням реакцій на навантаження та модуляцію дихання. Порушення більш значні при невідкладних станах у порівнянні з міжприступними періодами (р <0,05 - <0,01) і їх соматопсихічному типі перебігу. Виявлені типи вегетативної регуляції характеризують фактори психосоматичного і соматопсихічного варіантів вегетативної регуляції.

При ВСД, ГБ і ІХС виявлені доклінічні прояви й особливості, що полягають у зниженні стійкості та негативним відношенням до фізичним або психічних навантаженням; відсутністю або неадекватністю способу поведінки в певних умовах. Вони засновані на конституційних особливостях, умовах життя, вихованні та ін. Стан супроводжують реакції «уникнення» та «ухилення» відповідних навантажень або ситуацій, негативні емоційні переживання й тілесні відчуття з формуванням захисного способу поведінки. Умовами й передумовами розвитку невідкладних станів виступають: інтенсивні психофізичні навантаження; фруструючі обставини, що актуалізують особистісні особливості та захисний спосіб поведінки; особистісна модель захворювання; дестабілізуючі психовегетативні механізми регуляції, пускові фактори. Доклінічні прояви та особливості при психосоматичному і соматопсихічному типах перебігу характеризують фактори ідентичних варіантів доклінічної психовегетативної дисфункції.

Встановлені психосоматичні і соматопсихічні типи клінічного перебігу пароксизмальних та перманентних проявів патології.

8.1. Типи визначаються первинністю й превалюванням, структурованих у часі, психовегетативних або вегетосоматичних проявів синдрому властне психовегетативної дисфункції. При психосоматичному типі невідкладних станів первинними маніфестують і превалюють психоемоційні порушення, до яких приєднуються вегетосоматичні; при соматопсихічному - первинні та провідні вегетосоматичні, а до них приєднуються психоемоційні. Виділені типи різняться і регресом симптоматики. Частота психосоматичного типу перебігу вегетативних кризів склала - 61,92%, гіпертонічних кризів - 53,02%, нападів стенокардії - 39,16%, нападів порушення ритму і частоти серцевих скорочень - 55,98%. Клінічні типи невідкладних станів характеризують фактори відповідних варіантів клінічного перебігу.

8.2. Встановленим типам невідкладних станів відповідають розбіжності всіх показників дослідження як при невідкладних станах, так і в міжприступних періодах захворювань, що характеризує психосоматичний або соматопсихічний тип патології. Вони різняться рівнями психоемоційних, вегетативних і соматичних порушень, доклінічними проявами та особливостями, результатами психодіагностичних досліджень. Характеристики типів патологій відображені в ознаках факторів ідентичних варіантів: клінічного перебігу; особистісного реагування; стресорного реагування; взаємин способів поведінки і реагування зі зростанням «патологічності» та нормалізацією при невідкладних станах; невротизації; вегетативної регуляції; доклінічної психовегетативної дисфункції.

Патогенетичні механізми психосоматичних розладів носять характер патологічної стратегії поведінки особистості з ознаками функціональної системи.

9.1. Стратегія поведінки особистості складається із двох рівнів: 1) сформованого на основі психовегететивних або вегетосоматичних особливостях особистості та забезпечуючого її життєдіяльність в певних умовах, способу поведінки; 2) патологічного способу реагування у вигляді невідкладних станів на вплив, дестабілізуючих механізми адаптації, чинників. Дану модель патогенетичних механізмів характеризують ознаки факторів - психосоматичний і соматопсихічний варіанти способів поведінки і реагування при ВСД, ГБ, ІХС. Виділені для кожної з патологій фактори, по спектру та характеристикам ознак схожі (споріднені) між собою. Це дозволяє говорити про єдину структуру патогенетичних механізмів психосоматичних розладів, що відображає різні етапи їх розвитку - від доклінічних проявів і особливостей, через поли- і моносистемні розлади до органної патології.

9.2. Стресорна реакція на маніфестацію синдрому власне психовегетативної дисфункції з інтенсивним афективним супроводом та переживанням вітальної загрози; афективно звужений стан свідомості є факторами, які асоціюють і стабілізують роз'єднані ланки (психофізичні навантаження; фруструючі обставини; складові способу поведінки; особистісна модель захворювання; пускові фактори) в єдину структуру патогенетичних механізмів невідкладних станів - патологічний спосіб реагування. Властивості стресорної реакції та афективно звужений стан свідомості перетворюють невідкладні стани в універсальний спосіб реагування як на істині або асоційовані пускові фактори, так і стани, актуалізуючі спосіб поведінки.

На основі результатів дослідження та моделі патогенетичних механізмів патології розроблена, патогенетично обґрунтована, система їх психокорекції.

10.1. На доклінічному етапі психовегетативної дисфункції психокорекція спрямована на нейтралізацію та корекцію психовегетативних особливостей для попередження розвитку патологічної стратегії поведінки особистості. На клінічному етапі з реалізованою патологічною стратегією поведінки (ВСД), психокорекція спрямована на її нейтралізацію; на етапі ГХ - на нейтралізацію або корекцію з метою попередження її прогресування та декомпенсації; на етапі декомпенсації з розвитком порушень органного рівня (ІХС) - її корекція для попередження фатальних наслідків та адаптації до існуючих порушень.

10.2. Система психокорекції складається із двох етапів та спрямована на: 1) патологічний спосіб реагування (невідкладні стани) під час його маніфестації, як другогий рівень патологічної стратегії поведінки особистості; 2) неадекватний спосіб поведінки (переважно в МП), як перший рівень стратегії поведінки. Корекція носить диференційований характер в залежності від психосоматичного або соматопсихічного типу патології. Психокорекція при невідкладних станах націлена переважно на ланки патогенетичних механізмів способу реагування; у міжприступний період - на механізми способу поведінки та досягнуті в процесі терапії невідкладних станів результати з метою їх потенціювання й корекції.

Ізольована медикаментозна терапія і в сполученні із раціональною психотерапією при невідкладних станах дає ідентичні результати (р >0,97 - >0,99) - нейтралізує соматичні (р <0,01 - <0,001), послабляє вегетативні (р <0,05) і майже не впливає на психічні прояви (р >0,05). Психофармакологічна підтримка, сугестивна психотерапія і їх сполучення на тлі медикаментозної терапії нейтралізують всі прояви невідкладних станів (р <0,01 - <0,001), а їхні результати ідентичні (р >0,97 - >0,99). При цьому результати психофармакологічної підтримки, раціональної психотерапії, медикаментозної терапії у віддаленому періоді не різняться між собою (р >0,97 - >0,99) і не впливають на подальший перебіг як пароксизмальних, так і перманентних проявів (р >0,97 - >0,99). Сугестивна психотерапія, як самостійно, так і разом із психофармакологічною підтримкою на тлі медикаментозної терапії змінює подальший перебіг захворювань: вегетативні кризи в 42,96% припиняються; в 46,66% зменшується частота та полегшується перебіг; в 14,81% зменшується симптоматика при збереженні частоти кризів. В 34,11% гіпертонічні кризи припиняються; в 48,87% - виникають рідше та менш важкі. Напади стенокардії в 28,35% припиняються; в 55,11% зменшується їх частота та важкість перебігу. Напади порушення ритму і частоти серцевих скорочень в 29,47% припиняються; в 49,48% виникають рідше та з менш важким перебігом. Результати більш виражені при психосоматичному типі невідкладних станів (р <0,05 - <0,01). Патогенетичні механізми патологічного способу реагування у вигляді невідкладних станів найбільш чутливі до психокорекції при їх маніфестації, що забезпечує надійну фіксацію змін, ефективні й стабільні результати в плині пароксизмальних та перманентних проявів.

Диференційована комплексна терапія та психокорекція в міжприступному періоді ВСД після застосування сугестивної психотерапії (як самостійно, так і з психофармакологічною підтримкою) при терапії вегетативних кризів приводить до повної редукції проявів захворювання в 82,17%; в 17,83% зберігаються прояви доклінічного періоду, характерні для навантажень. При ГХ в 79,17% наступає повний регрес проявів захворювання; в 20,83% зберігається симптоматика, що відповідає, існуючим до розвитку ГХ, явищам ВСД. При ІХС в 41,03% напади стенокардії повністю припиняються; в 31,62% - виникають в 2,5-3 рази рідше та носять більш легший характер. Позитивну динаміку підтверджують результати всіх досліджень при ВСД, ГХ та ІХС, дані більшості з яких наближалися до границь норми (р <0,01 - <0,001). Проведена в міжприступний період комплексна диференційована терапія із психокорекцією способу поведінки, після використання сугестивної психотерапії (як самостійно, так і із психофармакологічною підтримкою) при невідкладних станах, дозволяє нейтралізувати, досягти часткового регресу або стабілізувати пароксизмальні і перманентні прояви психосоматичних порушень, а при значній соматизації - адаптувати хворих до наявних порушень.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Загуровский В. М. Клинико-патологические данные психотерапии и психофармакотерапии гипертонических кризов / В. М. Загуровский // Український терапевтичний журнал. - 2006. - № 3. - С. 24 - 28.

Загуровский В. М. Трансовая терапия панических атак при вегето-сосудистой дистонии / В. М. Загуровский // Буковинський медичний вісник. - 2006. - № 1. - С. - 25 - 28.

Загуровський В. М. Віддалені клініко-патологічні результати психотерапії і психофармакотерапії нападів стенокардії / В. М. Загуровський // Одеський медичний журнал. - 2006. - № 5. - С. 24 - 26.

Загуровский В. М. Отдаленные клинико-патологические данные психотерапии и психофармакотерапии гипертонических кризов / В. М. Загуровский // Буковинський медичний вісник. - 2006. - № 3. - С. 37 - 40.

Загуровский В. М. Изменения эмоциональной сферы при психотерапии и психофармакотерапии приступов стенокардии / В. М. Загуровский // Український вісник психоневрології. - 2006. - Т. 14. - № 2. - С. 50 - 53.

Загуровский В. М. Патогенетические механизмы развития психосоматических нарушений сердечно-сосудистой системы / В. М. Загуровский // Таврический журнал психиатрии. - 2006. - Т. - 10. - № 1-2. - С. 29 - 36.

Загуровский В. М. Отдаленные клинико-патологические данные психотерапии и психофармакотерапии панических атак / В. М. Загуровский // Вісник проблем біології і медицини. - 2006. - № 3. - С. 61 - 65.

Загуровский В. М. Неотложные состояния психосоматических нарушений как способ реагирования личности / В. М. Загуровский // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 2006. - № 1 (16). - С. 12 - 17.

Загуровский В. М. Отдаленные экспериментально-психологические данные психотерапии и психофармакотерапии приступов стенокардии / В. М. Загуровский // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2006. - № 4. - С. 596 - 598.

Загуровский В. М. Отдаленные экспериментально-психологические данные психотерапии и психофармакотерапии гипертонических кризов / В. М. Загуровский // Запорожский медицинский журнал. - 2006. - № 4. - С. 16 - 19.

Загуровский В. М. Отдаленные клинико-патологические данные психотерапии приступов нарушения ритма и частоты сердечных сокращений / В. М. Загуровский // Архів клінічної медицини. - 2006. - № 2 (10). - С. 34 - 38.

Загуровський В. М. Клініко-патологічні дані нападів порушення ритму і частоти серцевих скорочень / В. М. Загуровський // Практична медицина. - 2006. - № 4. - С. 79 - 86.

Загуровський В. М. Клініко-патологічні дані психотерапії і психофармакотерапії нападів порушення ритму і частоти серцевих скорочень / В. М. Загуровський // Медичні перспективи. - 2006. - № 4. - С. 56 - 61.

Загуровский В. М. Отдаленные экспериментально-психологические данные психотерапии и психофармакотерапии приступов нарушения ритма и частоты сердечных сокращений / В. М. Загуровский // Проблеми медичної науки та освіти. - 2006. - № 3. - С. 32 - 35.

Загуровский В. М. Экспериментально-психологические данные при трансовой терапии гипертонических кризов / В. М. Загуровский // Клінічна та експериментальна патологія. - 2006. - № 2. - С. 23 - 27.

Загуровський В. М. Експериментально-психологічні висліди нападів порушення ритму і частоти серцевих скорочень / В. М. Загуровський // Львівський медичний часопис. - 2006. - № 3 - 4. - С. 7 - 12.

Загуровський В. М. Експериментально-психологічні дані психотерапії та психофармакотерапії нападів порушення ритму і частоти серцевих скорочень / В. М. Загуровський // Галицький лікарський вісник. - 2006. - № 4. - С. 21 - 24.

Загуровский В. М. Отдаленные экспериментально-психологические данные психотерапии и психофармакотерапии панических атак / В. М. Загуровський // Український медичний альманах. - 2006. - № 3. - С. 44 - 46.

Загуровский В. М. Экспериментально-психологические и клинико-патологи-ческие характеристики гипертонических кризов / В. М. Загуровский // Клінічна та експериментальна патологія. - 2005. - № 2. - С. 37 - 41.

Загуровский В. М. Место критических состояний в клинике психосоматической патологии сердечно-сосудистой системы / В. М. Загуровский // Патология. - 2005. - № 3. - С. 39 - 40.

Загуровский В. М. Панические атаки при вегето-сосудистой дистонии - клинико-патологические данные / В. М. Загуровский // Буковинський медичний вісник. - 2005. - № 1. - С. 8 - 11.

Загуровский В. М. Экспериментально-психологическое исследование при приступах стенокардии / В. М. Загуровский // Клінічна та експериментальна патологія. - 2005. - № 3. - С. 56 - 60.

Загуровский В. М. Динамический анализ клинико-патологических данных приступов стенокардии / В. М. Загуровский // Буковинський медичний вісник. - 2005. - № 3. - С. 92 - 95.

Загуровський В. М. Синдром страху втрати контролю в клініці критичних станів / В. М. Загуровський // Одеський медичний журнал. - 2005. - № 1. - С. 94 - 96.

Загуровский В. М. Экспериментально-психологическое исследование панических атак при вегето-сосудистой дистонии / В. М. Загуровский // Клінічна та експериментальна патологія. - 2004. - № 3. - С. 59 - 62.

Загуровський В. М. Психовегетативний синдром у патогенезі критичних станів / В. М. Загуровський // Одеський медичний журнал. - 2004. - № 6. - С. 36 - 38.

Пат. 20335 Україна, МПК (2006) А 61 В 5/16. Спосіб діагностики / Загуровський В.М., Михайлов Б.В., Ніконов В.В., Жидко М.Є.; заявник та патентовласник Харківська медична академія післядипломної освіти. - № u200608511 ; заявл. 28.07.2006 ; опубл. 15.01.2007, Бюл. № 1. (особистий внесок дисертанта складався з постановки проблеми дослідження, розробки його методів, аналізу і інтерпретації отриманих даних та підготовки висновків роботи).

Загуровский В. М. Стрессорная реакция - взгляд на проблему / В. М. Загуровский, В. В. Никонов // Врачебная практика. - 2003. - № 5. - С. 4 - 8. (автором встановлено мету дослідження, здійснено основний аналіз медичної інформації, розроблено інтерпретацію отриманих даних).

Загуровский В. М. Динамический анализ клинической картины гипертонических кризов / В. М. Загуровський // Медицина неотложных состояний. - 2006. - № 2(3). - С. 32 - 35.

Загуровский В. М. Патогенетическая модель механизмов развития психосоматических нарушений / В. М. Загуровський // Медицина неотложных состояний. - 2006. - № 1 (2). - С. 106 - 110.

Загуровский В. М. Возможности психотерапии в комплексном лечении неотложных состояний / В. М. Загуровский // Неотложная медицинская помощь: сб. ст. Харьковской городской клинической больницы скорой неотложной помощи. - Х.: 2000. - вып. 3. - С. 206 - 209.

Загуровский В. М. Роль психовегетативного синдрома в реализации неотложных состояний / В. М. Загуровский // Неотложная медицинская помощь: сб. ст. Харьковской городской клинической больницы скорой неотложной помощи. - Х.: 2001. - вып. 4. - С. 175 - 177.

Загуровский В. М. Болезнь как острый или хронический стрессор / В. М. Загуровский // Неотложная медицинская помощь: сб. ст. Харьковской городской клинической больницы скорой неотложной помощи. - Х.: 2002. - вып. 5. - С. 170 - 173.

Загуровский В. М. Применение нейролептиков и антидепрессантов в лечении психовегетативного синдрома при неотложных состояниях заболеваний сердечно-сосудистой системы / В. М. Загуровский // Неотложная медицинская помощь: сб. ст. Харьковской городской клинической больницы скорой неотложной помощи. - Х.: 2004. - вып. 7. - С. 358 - 361.

Загуровский В. М. Психотерапия панических атак при вегето-сосудистой дистонии / В. М. Загуровский // Неотложная медицинская помощь: сб. ст. Харьковской городской клинической больницы скорой неотложной помощи. - Х.: 2005. - вып. 8. - С. 196 - 202.

Загуровский В. М. Неотложные состояния психосоматической патологии: психотерапия и психофармакотерапия / В. М. Загуровский // Міжнародний медичний журнал: матеріали II з'їзду лікарів загальної (сімейної) практики України. - 2005. - спеціальний вип. - С. 190.

Загуровский В. М. Психовегетативная дисфункция: динамика развития и трансформация в психосоматические нарушения / В. М. Загуровский // Український вісник психоневрології. - 2007. - Т. 15. - № 1 (дод.). - С. 185.

Загуровский В. М. Стрессорная реакция как составляющая клиники неотложных состояний / В. М. Загуровский // Актуальні питання мед. психології та психотерапії: матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 45-річчю каф. психотерапії Харк. мед. акад. післядипломної освіти, 18-19 жовт. 2007 р. - Х.-Ялта, 2007. - С. 19.

Загуровский В. М. Личностная модель заболевания как доклинический этап внутренней картины болезни или формирование акцептора результата действия / В. М. Загуровский // Психотерапія, мед. психологія і гранична психіатрія в системі надання медичної допомоги: матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 85-річчю Харк. мед. акад. післядипломної освіти, 18-19 квіт. 2008 р. - Х., 2008. - С. 60 - 61.

АНОТАЦІЯ

Загуровський В.М. Невідкладні стани при психосоматичній патології (феноменологія та патогенетичні механізми) та їх психокорекція. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктори медичних наук за фахом 19.00.04 - медична психологія. Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України. - Харків, 2011.

В 821 хворого психосоматичною патологією (ВСД, ГХ, ІХС) з позицій системного підходу досліджені феноменологія та взаємини психічних, вегетативних і соматичних складових пароксизмальних (невідкладні стани) та перманентних проявів. Клініку невідкладних станів формують 2 синдроми: власне психовегетативної дисфункції та стресорної реакції. Встановлено 2 типи клінічного плину патології - психосоматичний і соматопсихічний, яким властивий переважно психовегетативний або вегетосоматичний характер як пароксизмальних, так і перманентних проявів. Невідкладні стани супроводжуються афективно звуженим станом свідомості, що спільно зі стресорною реакцією формує з окремих ланок цільну структуру патогенетичних механізмів психосоматичних порушень. Розроблено модель патогенетичних механізмів розвитку психосоматичної патології. Вона представлена стратегією поведінки особистості, що складається з 2-х рівнів - способів поведінки та реагування особистості. В своєму розвитку вона проходить етапи: доклінічні порушення - полісистемна - моносистемна - органна патологія. На основі дослідження розроблена й використана система комплексної терапії та вторинної профілактики пароксизмальних і перманентних проявів патології. Проведено порівняльний аналіз результатів їх медикаментозної терапії, раціональної й сугестивної психотерапії, психофармакологічної підтримки при купируванні невідкладних станів і в міжприступних періодах.

Ключові слова: психосоматична патологія, спосіб поведінки, спосіб реагування, психовегетативний синдром, стресорна реакція, афективно звужений стан свідомості, вегетативний криз, гіпертонічний криз, напад стенокардії, психокорекція при невідкладних станах.

АННОТАЦИЯ

Загуровский В.М. Неотложные состояния при психосоматической патологии (феноменология и патогенетические механизмы) и их психокоррекция. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. Харьковская медицинская академия последипломного образования МЗ Украины. - Харьков, 2011.

В работе приведены теоретическое обоснование и новое решение проблемы психокоррекции в комплексе терапии и вторичной профилактики неотложных состояний при психосоматической патологии. Проблема решена на основе анализа с позиций системного подхода феноменологических проявлений, патогенетических механизмов и психосоматических коррелятов структуры неотложных состояний, межприступных периодов и доклинических проявлений у 821 больного психосоматическими расстройствами (ВСД, ГБ, ИБС).

Проявления неотложных состояний образуют два психовегетативных синдрома - собственно психовегетативной дисфункции и стрессорной реакции. Их симптомы структурированы на три этапа: I - первичной симптоматики; II - стрессорной реакции; III - развернутой клинической картины. Синдром психовегетативной дисфункции представлен психосоматическим и соматопсихическим вариантами, которые определяются первичностью и превалированием, структурированных во времени, психовегетативного или вегетосоматического характера проявлениями. Перманентные проявления отражают характер первичной симптоматики синдрома психовегетативной дисфункции. Психоэмоциональные нарушения при неотложных состояниях соответствуют аффективно суженному состоянию сознания с элементами деперсонализации, дереализации, «отсутствия» и «прикованности» непсихотического уровня. Они более выражены при психосоматическом типе течения (р <0,05). В перманентных проявлениях преобладают личностные нарушения эмоционально-аффективного характера, частота которых так же выше при психосоматическом типе (р <0,05). При неотложных состояниях психодиагностическими исследованиями выявлены высокие уровни реактивной и личностной тревожностей, соматических жалоб, тревоги, невротических нарушений, уровней стресса, частоты и глубины его «патологической» компенсации. Они выше, чем в межприступный период (р <0,01 - <0,001), что обусловлено аффективно суженным состоянием сознания и стрессорной реакцией и более выражены при психосоматическом типе патологии (р <0,05 - <0,001). Поведение личности при неотложных состояниях в сравнении с межприступным периодом изменяется с признаками «нормализации» или усилением «патологичности». Выявлены соответствующие типам течения нарушения механизмов вегетативной регуляции (повышение тонуса и гиперреактивность симпатичного звена регуляции с присоединением гуморального звена, дисбаланс симпатичного и парасимпатического звеньев, гиперреактивность, неадекватность или снижение реакций на психические и физические нагрузки). При ВСД, ГБ и ИБС выявлены соответствующие типах течения доклинические проявления и особенности, заключающиеся в снижении устойчивости и отрицательным отношением к физическим или психических нагрузкам; отсутствием или неадекватностью способа поведения в определенных условиях. Их сопровождают реакции «избегания» и «уклонения» соответствующих нагрузок или ситуаций, отрицательные эмоциональные переживания и телесные ощущения с формированием защитного способа поведения. Условиями и предпосылками развития неотложных состояний выступают: интенсивные психофизические нагрузки; фрустрирующие обстоятельства, актуализирующие личностные особенности и защитный способ поведения; личностная модель заболевания; дестабилизирующие психовегетативные механизмы регуляции, пусковые факторы.

Патогенетические механизмы развития и функционирования патологии носят характер функциональной системы и определены как патологическая стратегия поведения личности. Она состоит из двух уровней: 1) сформированного на базе доклинических особенностей личности и обеспечивающего ее жизнедеятельность в определенных условиях, способа поведения; 2) патологического способа реагирования в виде неотложного состояния на, дестабилизирующие механизмы регуляции, события или состояния. Схожесть характеристик и структур стратегии поведения при ВСД, ГБ и ИБС позволяет говорить о единой структуре патогенетических механизмов психосоматической патологии, проходящей в своем развитии этапы доклинических проявлений и особенностей, поли- и моносистемных нарушений, органной патологии. Стрессорная реакция и аффективно суженное состояние сознания являются факторами, ассоциирующими и стабилизирующими разрозненные звенья (психофизические нагрузки; фруструющие обстоятельства; составляющие способа поведения; личностная модель заболевания; пусковые факторы) в структуру патогенетических механизмов неотложных состояний (патологического способа реагирования).

На основе результатов исследования и модели патогенетических механизмов психосоматической патологии разработана, патогенетически обоснованная система психокоррекции в структуре ее комплексной терапии в зависимости от типа клинического течения. Она состоит из двух этапов: 1) коррекция патологического способа реагирования в виде неотложного состояния в момент его манифестации; 2) коррекция способа поведения в межприступный период. Изолированная медикаментозная терапия и в сочетании с рациональной психотерапией при неотложных состояниях дают идентичные результаты (р >0,97 - >0,99) и частично купировать их проявления (р >0,05). Суггестивная психотерапия, психофармакологическая поддержка и их сочетание нейтрализуют все проявления НС (р <0,01 - <0,001). При этом медикаментозная терапия, психофармакологическая поддержка и рациональная психотерапия не влияют на дальнейшее течение патологии (р >0,97 - >0,99). Самостоятельная суггестивная психотерапия и вместе с психофармакологической поддержкой значительно улучшает дальнейшее течение пароксизмальных и перманентных проявлений. Дифференцированная психокоррекция в межприступном периоде после суггестивной психотерапии при неотложных состояниях полностью или частично устраняет, стабилизирует пароксизмальные и перманентные проявления патологии, а при значительной соматизации - адаптировать больных к имеющимся нарушениям.