У результаті проведеного лікування СПА і ЕПА та вміст ₁-ІП наближались до показника у контролі у хворих I групи та II-а підгрупи із ЗМТ зберігались на підвищеному рівні у хворих II-а підгрупи із ВО (38,23,61 мкмоль/хвЧл; 23917,9 мО/мл відповідно) та III-а підгрупи (39,93,98 мкмоль/хвЧл; 26515,8 мО/мл). Вміст інгібіторів плазміну у хворих II-а підгрупи із ВО і III-а підгрупи знижувався до (23911,9) ум. од. і (23010,2) ум. од. відповідно (р<0,01). ХЗФА у хворих II-а та III-а підгруп залишалась нижчою за контрольний показник на 15,6 % і 14,6 % відповідно, та за такий показник у хворих I групи (р<0,001). Збереження на підвищеному рівні інгібіторів плазміну та на зниженому ХЗФА у хворих на БА у поєднанні із ВО і МС у фазу відносної ремісії свідчить про те, що у даного контингенту пацієнтів, на відміну від хворих із ізольованим перебігом БА, зберігаються зрушення у системі фібринолізу.

Вміст ПКк, кінінази II знижувався у пацієнтів I та II-а підгруп із ЗМТ, а вміст Кк підвищувався. У хворих із ВО та МС, незважаючи на високу СПА, спостерігалось зниження вмісту Кк, ПКк, підвищення кінінази II. Таким чином, у хворих на БА базисна ступенева терапія сприяла зменшенню дисбалансу у системі протеоліз-інгібітори, хоча у пацієнтів із БА у поєднанні із ВО і МС повної його ліквідації не настало.

Механізми обтяжливого впливу МС на перебіг БА підсумовані на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Механізми обтяжливого впливу метаболічного синдрому на перебіг бронхіальної астми.

Зважаючи на те що пацієнти із БА та ВО відрізняються від таких із НМТ більш високим вмістом маркерів запалення та наявністю метаболічних розладів, що може обтяжувати перебіг БА і сприяти формуванню повного МС, до їх лікування було включено См.

Виявлено, що щоденні напади ядухи після лікування були у 52,3 % хворих II-б та у 76,7 % хворих II-а підгрупи (р<0,05), а щодобові нічні напади - у 9,1 % та 25,6 % хворих відповідно (р>0,05). Щодо тяжкості нападів, то у хворих II-а і II-б підгруп тяжкі напади спостерігались у 32,6 % та 13,6 % відповідно (р<0,05). Таким чином, залучення См до лікування хворих на БА із ВТЖ сприяло вірогідному зниженню частоти денних нападів, тяжких нападів ядухи та тенденції до зниження частоти нічних нападів.

Тривалість ремісії, більшу 3 місяців, після лікування зафіксовано у 25,6 % II-а та у 63,6 % II-б підгруп (р<0,001). Тривалість ремісії, менша 3 місяців, зберігалась у 74,4 % хворих II-а і у 36,4 % хворих II-б підгрупи (р<0,001). Поряд із цим встановлено скорочення сумарної тривалості загострень після лікування: менше 3 місяців спостерігалась частіше у хворих II-б (65,9 %) порівняно із такою у хворих II-а підгрупи (41,9 %) (р<0,05), а тривалість більше 6 місяців, навпаки, - рідше (4,6 % проти 18,6 %, р>0,05).

У хворих на БА із ЗМТ поряд із зростанням ОФВ_1, МОШ₇₅ та ПШВ (р<0,001) порівняно із вихідним рівнем спостерігалась тенденція до збільшення ЖЄЛ, МОШ_25-50. У пацієнтів із ВО зростали ОФВ₁ (р<0,01), МОШ₅₀ (р<0,01), МОШ₇₅ (р<0,01) і ПШВ (р<0,001), а ЖЄЛ мала також тенденцію до збільшення. Отже, запропонований метод лікування сприяв поліпшенню ФЗД, зменшуючи вірогідно обструктивні розлади.

Залучення до комплексного лікування См сприяло позитивній динаміці з боку ліпідного спектра крові: підвищенню ХС ЛПВЩ на 7,6 %, зниженню ХС на 10,5 % і ТГ - на 14 %. Частота порушень глікемії натще у хворих II-б підгрупи зменшувалась із 34,8 % до 17,4 % (р>0,05), а порушень ТТГ - із 41,7 % до 12,5 % (р<0,05). Отже, зменшення вмісту глюкози натще мало лише характер тенденції, а частота порушень ТТГ вірогідно зменшувалась. У хворих II-а підгрупи частота метаболічних порушень зберігалась на попередньому рівні.

См не впливав на вміст CD3⁺, CD8⁺ у хворих II-б підгрупи, у той час як вміст CD4⁺ наближався до контрольного показника. Рівень Т-супресорів у хворих IІ-б підгрупи (14,80,87) %, як і у хворих IІ-а, залишався нижчим від показника у контролі, що сприяло збереженню ІРІ на підвищеному рівні.

Під впливом См виявлено зниження експресії молекул адгезії CD11b⁺ та CD54⁺, яка наближалась до показника контролю, що узгоджується із механізмами дії статинів (Weber K.S. et al., 1997; Serrano C.V. et al., 2001). Рівень В-лімфоцитів (17,61,59 %) та рецепторів IgE - CD23⁺ (9,20,69 %) був нижчим у хворих ІІ-б підгрупи (р<0,05) порівняно із такою у II-а підгрупі. Експресія активаційних маркерів знижувалась: CD25⁺ до (15,31,18) %, а HLA-DR⁺-молекул - до (27,61,61) % у хворих, які отримували См, що свідчить про його протизапальну дію. Поряд із позитивним впливом См, який полягав у зниженні активності запального процесу та ослабленні гуморальної ланки імунітету, не виявлено відмінностей у вмісті CD16⁺, CD45RA⁺ та CD71⁺ у хворих II-а і II-б підгруп.

Дослідження антигенного складу мембран НГ показало, що у хворих II-б підгрупи рівень експресії CD11b⁺ та CD16⁺ наближався до контрольного показника, чого не спостерігалося у хворих II-а підгрупи. Експресія активаційного маркера CD25⁺ знижувалася до (4,90,57) %, але залишалася вищою за показник контролю та нижчою у порівнянні із такою у хворих II-а підгрупи (р<0,001). Отже, доповнення лікування хворих на БА у поєднанні із ВТЖ См забезпечувало більш вагоме зниження кількості НГ, що експресують CD11b⁺, CD16⁺ та CD25⁺ у порівнянні із ЗПЛ.

Протизапальна ступенева терапія у поєднанні із См сприяла більш вираженому зменшенню вмісту прозапальних цитокінів: ІЛ-6 (968,5 пг/мл), ІЛ-8 (665,7 пг/мл), ФНП-б (528,1 пг/мл) та ІЛ-4 (34,7±3,94 пг/мл) у порівнянні із хворими, які отримували лише ЗПЛ (р<0,05). Це можна пояснити тим, що, блокуючи ГМГ-КоА-редуктазу і попереджаючи утворення мевалонової кислоти, статини гальмують експресію ядерного фактора каппа, рекрутування запальних клітин у стінку судин та вироблення ними прозапальних цитокінів (Weber K.S. et al., 1997; Serrano C.V. et al., 2001; Братусь В.В. и соавт., 2004).

З боку апоптозу ІКК виявлено, що рівень апоптичних лімфоцитів і НГ у хворих II-б підгрупи наближався до контрольного показника, що супроводжувалося зростанням експресії маркера готовності до апоптозу.

Залучення См сприяло статистично достовірній позитивній динаміці як з боку СПА та ЕПА, так і з боку білків гострої фази запалення: ₁-ІП і б₂-МГ. Встановлено зниження вмісту інгібіторів плазміну до контрольного показника у хворих II-б підгрупи із ВО, чого не спостерігалося у хворих II-а підгрупи (р<0,001). ХЗФА у хворих II-б підгрупи із ВО вірогідно зростала, перевищуючи її рівень у хворих II-а підгрупи (р<0,01). Все це свідчить про ліквідацію зрушень у системі коагуляційного гемостазу та узгоджується з раніше отриманими даними щодо механізмів дії статинів (Глушко Л.В і співавт., 2004; Якимчук Р.В., 2004).

З метою ліквідації зрушень з боку імунної системи, підвищення клінічної ефективності ЗПЛ у хворих II-в та III-б підгруп було включено ПО. Встановлено зменшення частоти щоденних нападів, які виявлялися у 52,5 % хворих II-в підгрупи проти 76,7 % у хворих II-а підгрупи (р<0,01) і у 61,1 % хворих III-б підгрупи проти 82,1 % у хворих III-а підгрупи (р<0,05). Констатовано зменшення частоти нічних нападів: щодобові були у 7,5 % хворих II-в проти 25,6 % у хворих II-а підгрупи та у 14,8 % хворих III-б проти 31,5 % у хворих III-а підгрупи. Спостерігалися зміни у характеристиці нападів: рідше виявлялися тяжкі напади у хворих II-в і III-б підгруп (7,5 % і 14,8 % відповідно) у порівнянні із пацієнтами II-а і III-а підгруп (32,6 % і 42,9 % відповідно) (р<0,01).

Відмічено також збільшення сумарної тривалості періодів ремісії: ремісію тривалістю більше 3 місяців констатовано у 62,5 % хворих II-в підгрупи порівняно із 25,6 % у хворих II-а підгрупи (р<0,01), у 33,3 % хворих III-б підгрупи порівняно із 3,57 % у III-а підгрупі (р<0,001). Сумарна тривалість загострень, навпаки, скорочувалася і її тривалість, менша 3 місяців, констатована у 77,5 % хворих II-в підгрупі й у 76,8 % хворих III-б підгрупи, що вище у порівнянні із такою у хворих II-а і III-а підгруп (р<0,001). Тривалість загострень за 1 рік, вищу 6 місяців, виявлено лише у 7,5 % і 7,14 % хворих II-в і III-б підгруп відповідно, що було нижче за таку у хворих порівнюваних груп (р<0,01). Клінічну ефективність застосування ПО підтверджено зростанням ОФВ₁, МОШ₅₀, МОШ₇₅ і ПШВ у хворих II-в і III-б підгруп (р<0,01).

Дослідження впливу ПО на клітинний імунітет у хворих II-в і III-б підгруп показало зростання кількості Т-лімфоцитів до (54,24,29) % та (54,33,89) %, Т-супресорів - до (24,31,32) % та (25,92,26) % відповідно. Одночасно відбувалась нормалізація ІРІ, що підтверджує дані літератури щодо механізмів впливу ПО (Мастернак Ю.А. и соавт., 2002; Чоп'як В.В. і співавт., 2003). Експресія CD11b⁺ наближалася до показника у ПЗО, а експресія CD54⁺ знижувалася до (39,43,54) % та до (39,23,31) %, відповідно, і була нижчою за таку у порівнюваних групах (р<0,01). Активація клітинного імунітету виявлялася зростанням вмісту CD16⁺ до (16,41,45) % та (16,91,38) % відповідно. Рівень В-лімфоцитів становив (21,82,12) % та (19,61,74) % відповідно, а CD23⁺ - (7,40,06) % та (6,40,07) %, що було нижчим у порівнянні із таким у пацієнтів II-а і III-а підгруп (р<0,001). Експресія CD25⁺ та HLA-DR⁺-молекул наближалася до показника у ПЗО.

З боку НГ виявлено наближення до контрольного показника експресії молекул адгезії CD11b⁺, CD16⁺, зниження активаційного маркера CD25⁺ (р<0,001).

Отже, застосування ПО ліквідовувало зрушення, зумовлені негативними ефектами наявності ВО і МС у хворих на БА, який проявився підвищенням кількості Т-лімфоцитів, клітин із цитотоксичними властивостями, нормалізацією хелперно-супресорної рівноваги, зниженням експресії адгезивних молекул та активаційних маркерів лімфоцитів і нейтрофілів.

Вплив ПО на цитокінову регуляцію виявився у хворих II-в і III-б підгруп зниженням вмісту ФНП-б до (53,25,64) пг/мл і (63,56,98) пг/мл відповідно, ІЛ-6 до (1049,9) пг/мл та (10511,3) пг/мл відповідно, що було нижчим у порівнянні із таким у хворих II-а і III-а підгруп (р<0,001). Вміст ІЛ-8 та ІЛ-4 наближався до показника контролю. Це співвідносно із даними інших авторів щодо впливу ПО на продукцію прозапальних цитокінів (Петров Р.В. и соавт., 2000; Дьяконова В.А. и соавт., 2002). Цікаві результати отримані щодо вмісту ІФН-г: він мав тенденцію до підвищення у хворих II-в підгрупи і знижувався у хворих III-б підгрупи, наближаючись до норми.

Проведене лікування у хворих II-в і III-б підгруп сприяло підвищенню рівня апоптичних лімфоцитів та нейтрофілів, експресії маркера готовності до апоптозу на мононуклеарах та НГ до показника контролю, що розкриває один із механізмів його протизапальної дії.

Вважаємо, що результатом впливу ПО на клітинно-молекулярні та цитокінові механізми запалення був його позитивний клінічний ефект, який виявився у вірогідному зменшенні частоти денних і нічних нападів, збільшенні сумарної тривалості ремісії та скороченні тривалості загострень за 1 рік, зменшенні обструктивних розладів у порівнянні із хворими II-а і III-а підгруп.

Зважаючи на те, що ВО є і ключовим чинником виникнення МС, і чинником, який водночас здатний обтяжувати перебіг БА, ми використали РДТ з метою зменшення маси тіла. Аналізуючи клінічні зміни у хворих на БА у поєднанні із ВО (II-г підгрупа), ми встановили зменшення частоти денних і нічних нападів (р<0,05). У порівнянні із хворими II-а підгрупи тривалість ремісії більше 3 місяців була частішою у хворих II-г підгрупи (р<0,01), а короткі ремісії (1-2 місяці) були рідшими (р<0,05). Мінімальна тривалість загострень виявлялася частіше у хворих II-г підгрупи (р<0,05).

У кінці розвантажувального періоду у хворих II-г підгрупи вірогідно зростали показники: ОФВ₁ (68,42,76 %), МОШ₅₀ (54,43,41 %), МОШ₇₅ (53,72,63 %), ПШВ (67,43,49 %). На відміну від базисного та комплексного лікування із залученням См, РДТ сприяла підвищенню ЖЄЛ до (72,62,95) % (р0,05).

Встановлено зниження систолічного АТ на 13,3 %, діастолічного - на 15 %. Середня маса тіла пацієнтів зменшувалася на 7,6 %, а ІМТ - на 2,6 кг/м².

Описаний коригувальний вплив РДТ на ліпідний обмін (Лисенко М.В и др., 1999) проявився зниженням вмісту ХС до (5,3±0,04) ммоль/л, ТГ - до (1,6±0,01) ммоль/л (р<0,001) та підвищенням рівня ХС ЛПВЩ до (1,2±0,01) ммоль/л (р<0,001). Частота порушень вуглеводного обміну зменшувалася: глікемія натще не виявлялася, а порушення ТТГ було у 17,1 % проти 40 % до початку лікування.

Як відомо, РДТ стимулює синтез ендогенного кортизолу та сприяє зниженню потреби організму в екзогенних ГКС (Кокосов А.Н. и соавт., 1998). Після закінчення РДТ у 14,3 % хворих вдалося відмінити системні ГКС, а у 20 % - зменшити їх дозу.

Встановлено зростання вмісту Т-лімфоцитів із (42,6±4,41) % до (54,8±4,72) % (р<0,05), Т-супресорів із (13,8±1,35) % до (24,1±2,12) % (р<0,001) та CD16⁺ із (9,6±0,48) % до (17,9±1,64) % (р<0,001), що свідчить про підвищення неспецифічної резистентності організму на фоні РДТ.

Гіпосенсибілізуюча та гіпоалергенна дія РДТ підтверджена зниженням вмісту В-лімфоцитів до (15,8±1,47) % та експресії рецепторів IgE до (6,3±0,42) %. Позитивний ефект РДТ полягав у пригніченні активації лімфоцитів: експресія CD25⁺ знижувалася до (11,61,02) %, HLA-DR⁺-молекул до (26,92,84) %. Поряд із цим зменшувалася експресія молекул адгезії CD11b⁺ до (29,92,44) % і CD54⁺ до (35,83,25) % та кількість НГ, що експресують CD11b⁺ (32,52,16 %), CD16⁺ (23,4±1,58 %) та CD25⁺ (5,90,89 %). Аналіз показників клітинного імунітету через 3 місяці після проведеного лікування показав, що усі показники не зазнавали вірогідних змін у порівнянні із такими наприкінці відновного періоду.

Таким чином, застосування РДТ у лікуванні хворих на БА у поєднанні із ВО сприяло більш повній ліквідації зрушень з боку імунної системи завдяки підвищенню кількості Т-лімфоцитів, цитотоксичних клітин, відновленню клітинного складу ІКК, їх функціональної активності, сприяючи зменшенню виразності системного запального процесу та посиленню неспецифічної резистентності організму.

Застосування РДТ сприяло зниженню вмісту ІЛ-8 до (69,3±6,4) пг/мл, ІЛ-6 - до (126±13,8) пг/мл та ФНП-б - до (73±6,4) пг/мл, що було нижчим у порівнянні із показниками у хворих II-а підгрупи (р0,01). Вміст маркера Th₂-хелперів - ІЛ-4 після РДТ становив (35±2,41) пг/мл і був нижчим за такий у хворих II-а підгрупи (р0,01). РДТ сприяла також ліквідації існуючого дефіциту ІФН-. Це розкриває один із протиалергічних механізмів, описаних раніше, дії РДТ у хворих на БА (Кокосов А.Н. и соавт., 1998; Маслова Л.А. и соавт., 2001). Таким чином, включення до комплексної терапії хворих на БА у поєднанні із ВО РДТ сприяло, поряд із зменшенням маси тіла пацієнтів, зниженню продукції прозапальних цитокінів (ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-б), ІЛ-4, нормалізації вмісту ІФН- і відповідно більш повній ліквідації запалення.

Встановлено зростання вмісту апоптичних лімфоцитів (8,10,59 %) та нейтрофілів (7,20,16 %), що було вищим за такий показник у хворих II-а підгрупи (р<0,05) та експресії на них CD95⁺ (29,32,17 % та 9,80,24 % відповідно). Зважаючи на те, що на фоні РДТ посилення апоптозу ІКК супроводжувалося посиленням на них експресії рецептора активаційного апоптозу, можна думати, що даний метод лікування стимулює Fas-залежні механізми апоптозу, що є одним із механізмів позитивного впливу РДТ.

З боку системи протеолізу виявлено підвищення ХЗФА та зниження вмісту інгібіторів плазміну до (20411,7) ум. од. у порівнянні із таким у хворих II-а підгрупи (р<0,05). Тобто на противагу ЗПЛ РДТ зменшує виразність змін у системі протеолізу, що, на нашу думку, є одним із механізмів настання більш тривалої клінічної ремісії.

Таким чином, у хворих на БА у поєднанні із ВО виявлено такі позитивні ефекти РДТ: відновлення складу ІКК, зниження експресії молекул адгезії (CD11b⁺, CD54⁺) та активаційних маркерів лімфоцитів (CD25⁺, HLA-DR⁺), що забезпечує протизапальну дію; зниження вмісту В-лімфоцитів, ІЛ-4 та експресії рецепторів IgE - гіпоалергенну дію; підвищення загальних і цитотоксичних Т-лімфоцитів - імуномодулюючу дію; нормалізація експресії CD11b⁺ і CD16⁺ та ліквідація гіперактивації НГ; зниження продукції прозапальних цитокінів (ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-б), ІЛ-4 та підвищення рівня ІФН-г; підвищення вмісту апоптичних лімфоцитів і нейтрофілів, експресії маркерів готовності до апоптозу; зростання ХЗФА та зниження вмісту інгібіторів плазміну.

Проведені дослідження у хворих на тяжку БА, ускладнену синдромом Іценко-Кушинга, показали наявність Т-клітинного імунодефіциту (37,22,64 %), зниження вмісту цитотоксичних клітин: CD8⁺ (12,61,17 %); CD16⁺ (8,60,52 %); гіперекспресії адгезивних молекул: CD11b⁺ (43,43,45 %), CD54⁺ (48,94,13 %) та активаційних маркерів лімфоцитів: CD25⁺ (29,61,92 %), HLA-DR⁺ (34,82,69 %), підвищення В-лімфоцитів (38,22,18 %) та рецепторів до IgE (11,61,13 %). Порівняння показників клітинного імунітету між хворими на БА у поєднанні із МС (III-а підгрупа) та хворими на БА, ускладнену синдромом Іценко-Кушинга (IV-а підгрупа), не виявило вірогідних відмінностей за досліджуваними показниками до початку лікування. Після ЗПЛ у хворих III-а підгрупи спостерігалося вірогідне зниження вмісту В-лімфоцитів та експресії маркерів активації (CD25⁺ і HLA-DR⁺), чого не відбувалося у хворих IV-а підгрупи. Залучення ПО до лікування хворих IV-б підгрупи сприяло зростанню вмісту цитотоксичних Т-лімфоцитів (р<0,01), зниженню експресії CD11b⁺ (р<0,001), CD54⁺ (р<0,05) та вмісту В-лімфоцитів (р<0,05). Незважаючи на проведене лікування, зберігався дефіцит загальних Т-лімфоцитів (42,73,24 %), Т-хелперів (34,32,98 %), незмінною залишалася експресія активаційних маркерів: CD23⁺ (9,10,72 %), HLA-DR⁺ (32,62,94 %), CD25⁺ (27,22,19 %). Таким чином, залучення ПО до комплексного лікування хворих на тяжку БА, ускладнену синдромом Іценка-Кушинга, не забезпечувало належної імунологічної ефективності. Це стосувалося і впливу ПО на продукцію прозапальних цитокінів (ФНП-б, ІЛ-6, ІФН-г) та ІЛ-4, рівень яких суттєво не змінювався у ході лікування. Застосування ПО мало незначний ефект щодо посилення протизапальної активності ГКС, який виявився лише на прикладі суттєвого зниження вмісту ІЛ-8 (99±8,61 пг/мл).

У хворих IV-а та IV-б підгруп встановлено підвищення СПА та ЕПА крові, що є свідченням високої дегрануляційної активності нейтрофілів та маркером активності запальної реакції. СПА та ЕПА вірогідно знижувались у хворих IV-б підгрупи (р<0,05), чого не спостерігалося у хворих IV-а підгрупи. Це, на нашу думку, пов'язане із гальмуванням продукції ІЛ-8, який є дегранулятором НГ (Симбирцев А.С., 2004), а також прямою дією ГКС на продукцію ензимів (еластази, колагенази тощо) (Федосеев Г.Б., 1998). ХЗФА підвищувалася до такої у ПЗО. У хворих IV-а підгрупи зберігалися на підвищеному рівні СПА (38,23,45 мкмоль/хвЧл), ЕПА (32113,2 мО/мл), вміст інгібіторів плазміну (2319,8 ум. од.) та б₁-ІП (2,40,12 г/л). У пацієнтів IV-б підгрупи наближався до норми вміст б₁-ІП, а рівні СПА (31,22,61 мкмоль/хвЧл), ЕПА (21617,2 мО/мл) та інгібіторів плазміну (22912,9 ум. од.) залишалися також вірогідно вищими за показник у контролі. Отже, ні ЗПЛ, ні залучення до нього ПО не сприяли повній ліквідації зрушень з боку системи протеолізу.

Запропоновані та апробовані нами програми лікування мають виражений терапевтичний вплив на основні патогенетичні ланки формування обтяжливого впливу ВО та МС на перебіг БА. Їм притаманні простота, доступність, можливість застосування їх у стаціонарних і амбулаторних умовах, висока клінічна ефективність, відсутність побічної дії. Наведені аргументи дозволяють рекомендувати залучення См та РДТ до комплексного лікування хворих на БА у поєднанні із ВТЖ як з метою попередження формування повного МС, так і з метою корекції відзначених ланок патогенезу обтяжливого впливу ожиріння на перебіг БА, а використання ПО - для корекції виявлених імунних розладів у хворих на БА у поєднанні із ВО і МС.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на підставі клінічних, антропометричних, імунологічних, біохімічних та інструментальних досліджень дано нове вирішення актуальної проблеми у пульмонології - розкрито механізми обтяжливого впливу вісцерального типу жировідкладення та метаболічного синдрому на клінічний перебіг бронхіальної астми, патогенетично обґрунтовано та розроблено алгоритм диференційованого лікування хворих на бронхіальну астму у поєднанні із метаболічним синдромом та попередження формування повного метаболічного синдрому у хворих на бронхіальну астму із вісцеральним ожирінням.

1. Частота зайвої маси тіла та ожиріння серед хворих на бронхіальну астму складає 45,7 % і 36,7 % відповідно. У 50,9 % хворих із зайвою масою тіла та у 89,1 % із ожирінням виявлено вісцеральний тип жировідкладення. Частота артеріальної гіпертензії серед хворих на бронхіальну астму із нормальною масою тіла становить 26,5 %, із зайвою - 51,6 %, із ожирінням - 71,7 %. Порушення вуглеводного обміну виявлено у 33,9 % хворих, гіпертригліцеридемію - у 43,8 %, зниження ліпопротеїдів високої щільності - у 56,8 %. Підтверджено гіподіагностику усіх компонентів метаболічного синдрому та відсутність відмінності щодо їх частоти залежно від статі.

2. Частота метаболічного синдрому серед хворих на бронхіальну астму із зайвою масою тіла складає 23,4 %, а з ожирінням - 63,9 %, частота даної асоціації збільшується у міру зростання тяжкості перебігу захворювання. За наявності вісцерального типу жировідкладення у хворих із зайвою масою тіла метаболічний синдром діагностовано у 46,1 % хворих, а при вісцеральному ожирінні - у 72,7 %.

3. Наявність вісцерального ожиріння та метаболічного синдрому у хворих на бронхіальну астму призводить до обтяження її клінічного перебігу, поглиблення змін функції зовнішнього дихання переважно за обструктивним типом.

4. Виявлено такі клітинно-молекулярні імунні механізми обтяжливого впливу вісцерального ожиріння та метаболічного синдрому на перебіг бронхіальної астми: Т-лімфопенію, зниження вмісту цитотоксичних лімфоцитів (CD8⁺, CD16⁺, CD71⁺), підвищення вмісту В-лімфоцитів, експресії рецепторів до IgE, активаційних маркерів (CD25⁺, HLA-DR⁺) та молекул адгезії (CD11b⁺, CD54⁺), а також зростання експресії CD11b⁺, CD16⁺ та CD25⁺ на нейтрофілах. Дані зміни зберігалися у фазу відносної ремісії.

5. У хворих на бронхіальну астму із вісцеральним ожирінням виявлено гіперпродукцію прозапальних цитокінів: ІЛ-6 (254±16,9 пг/мл), ІЛ-8 (142±8,25 пг/мл), ФНП-б (204±11,5 пг/мл), ІЛ-4 (82,8±3,51 пг/мл) та дефіцит ІФН-г (69,5±5,49 пг/мл) у фазу загострення. Базисне лікування сприяло частковій ліквідації даних змін. Встановлено позитивний, середньої сили зв'язок між продукцією прозапальних цитокінів та індексом маси тіла і сильний - із об'ємом вісцеральної жирової тканини, що доводить її роль у посиленні запального процесу.

6. Доведено підвищену продукцію прозапальних цитокінів: ІЛ-6 (25413,3 пг/мл), ІЛ-8 (1389,9 пг/мл), ФНП-б (22811,6 пг/мл), а також ІЛ-4 (86,3±5,3 пг/мл) та ІФН-г (185,8±12,6 пг/мл) у хворих на бронхіальну астму, асоційовану із метаболічним синдромом, що свідчить про одночасну активацію Тh₁- та Тh₂-лімфоцитів.

7. Наявність вісцерального ожиріння та метаболічного синдрому у хворих на бронхіальну астму призводить до сповільнення апоптозу лімфоцитів та нейтрофілів і зниження експресії маркера готовності до апоптозу та може сприяти накопиченню даних клітин у місці запалення та його посиленню.

8. Приєднання вісцерального ожиріння та метаболічного синдрому є причиною вірогідних зрушень у системі протеоліз-інгібітори у порівнянні із ізольованим перебігом бронхіальної астми: вищого рівня загальної протеолітичної та еластазоподібної активності, білків гострої фази запалення, інгібіторів плазміну та зниження фібринолітичної активності. Базисна ступенева терапія лише частково ліквідовувала виявлені зрушення.

9. Поліоксидоній сприяв ліквідації імунних зрушень, зумовлених негативними ефектами ожиріння і метаболічного синдрому у хворих на бронхіальну астму: підвищенню кількості Т-лімфоцитів, цитотоксичних клітин, нормалізації хелперно-супресорної рівноваги, зниженню експресії адгезивних молекул, активаційних маркерів лімфоцитів і нейтрофілів, вмісту прозапальних цитокінів. Це сприяло зменшенню частоти денних (на 24,2 % і 21 % відповідно, р<0,05) і нічних нападів (на 18,1 % і 16,7 % відповідно, р<0,05) порівняно із хворими, які лікувалися за базовою схемою.

10. Використання симвастатину у лікуванні хворих на бронхіальну астму із вісцеральним типом жировідкладення поряд із посиленням протизапального ефекту базисної терапії (зниженням прозапальних цитокінів, молекул адгезії, маркерів активації) призводить до зменшення виразності метаболічних розладів (зниження холестерину на 10,5 %, тригліцеридів - на 14 %, частоти глікемії натще - на 17,4 %, підвищення ліпопротеїдів високої щільності - на 7,6 %), ймовірності протромботичних ускладнень та забезпечує більш високу клінічну ефективність.

11. Розвантажувально-дієтична терапія, зменшуючи масу тіла, позитивно впливає на клінічний перебіг бронхіальної астми, сприяє зниженню продукції прозапальних цитокінів: ІЛ-8 (до 69,3±6,4 пг/мл), ІЛ-6 (до 126±13,8 пг/мл), ФНП-б (до 73±6,4 пг/мл), ІЛ-4 (до 35±2,41 пг/мл), маркерів запалення (CD11b⁺, CD54⁺, CD25⁺, HLA-DR⁺), інгібіторів плазміну (до 20411,7 ум.од.) та підвищення ІФН-г (до 1067,6 пг/мл), вмісту цитотоксичних клітин (CD8⁺, CD16⁺, CD71⁺), апоптозу лімфоцитів і нейтрофілів, ліквідації дисбалансу у системі протеоліз-інгібітори.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У хворих на бронхіальну астму із зайвою масою тіла слід виявляти прояви метаболічного синдрому: вісцеральний тип жировідкладення, артеріальну гіпертензію, гіпертригліцеридемію, зниження ліпопротеїдів високої щільності, порушення толерантності до глюкози, цукровий діабет із обов'язковим включенням до обстеження антропометричних вимірювань (індекс маси тіла, коефіцієнт централізації жиру), визначення артеріального тиску, вмісту ліпідів, глюкози, проведення тесту толерантності до глюкози, незважаючи на рівень глікемії натще.

2. Допоміжними діагностичними критеріями оцінки активності запального процесу у хворих на бронхіальну астму у поєднанні із зайвою масою тіла, ожирінням і метаболічним синдромом можуть бути такі показники: маркери активації, молекули адгезії лімфоцитів і нейтрофілів, рівні ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-б, сумарна та еластазоподібна активність, б₁-інгібітор протеїназ і б₂-макроглобулін. Оскільки критеріями неповної ліквідації загострення бронхіальної астми може слугувати збереження їх на підвищеному рівні у фазу ремісії, при проведенні терапевтичних заходів у даного контингенту хворих потрібно керуватись цими показниками, щоб поряд із клінічною компенсацією досягнути більш повної ліквідації запалення.

3. Хворим на бронхіальну астму із індексом маси тіла, вищим 25 кг/м², із вісцеральним типом жировідкладення доцільно призначати симвастатин по 20 мг на ніч, що дасть змогу попередити формування повного метаболічного синдрому шляхом нормалізації ліпідного обміну, підвищення толерантності до вуглеводів, зниження вмісту маркерів запалення: прозапальних цитокінів, адгезивних молекул і активаційних маркерів лімфоцитів, нормалізації протеолітичних розладів.

4. Хворим на бронхіальну астму у поєднанні із вісцеральним ожирінням з метою зменшення маси тіла, нормалізації зрушень з боку імунної та протеолітичної систем, цитокінової регуляції, попередження метаболічних порушень до комплексної терапії слід включати курси розвантажувально-дієтичної терапії терміном 10-14 днів.

5. За наявності вісцерального ожиріння та метаболічного синдрому у хворих на бронхіальну астму необхідно застосовувати у лікуванні поліоксидоній по 6 мг внутрішньом'язово 2 рази на тиждень, № 5, а потім ще 5 ін'єкцій 1 раз на тиждень з метою ліквідації зрушень з боку клітинно-молекулярних механізмів запалення, цитокінової регуляції та апоптозу імунокомпетентних клітин для забезпечення стійкої та тривалої ремісії.

6. За наявності у хворих на тяжку бронхіальну астму вісцерального ожиріння, артеріальної гіпертензії, розладів вуглеводного та ліпідного обмінів з метою виключення екзогенного гіперкортицизму необхідно проводити малу дексаметазонову пробу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Приступа Л.Н., Орловський В.Ф., Кондрачук С.О., Климанська Н.В. Вплив розвантажувально-дієтичної терапії на стан системи протеолізу у хворих на бронхіальну астму // Вісник СумДУ. - 1999. - № 3 (14). - С. 69-72.

Автору належать ідея, збір матеріалу, аналіз отриманих результатів дослідження, підготовка матеріалу до друку.

2. Приступа Л.Н., Орловський В.Ф. Про доцільність застосування розвантажувально-дієтичної терапії у хворих на бронхіальну астму у практиці родинного лікаря // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина. - 2001. - Вип. 16. - С. 68-70.

Участь Приступи Л.Н. у написанні статті є визначальною і полягає у виборі теми, виконанні методик досліджень, статистичній обробці даних, підготовці матеріалів до друку.

3. Приступа Л.Н., Орловський В.Ф., Кондрачук С.О. Вплив харчової депривації на стан системи протеолізу у хворих на атопічну бронхіальну астму у поєднанні з гастродуоденітом // Лікарська справа. - 2001. - № 5-6. - С. 171-174.

Участь Приступи Л.Н. у написанні статті полягає у виборі теми, проведенні огляду літератури, наборі матеріалу, опрацюванні даних, написанні статті, узагальненні результатів дослідження.

4. Приступа Л.Н. Інгібіторно-протеазний індекс - як критерій ефективності розвантажувально-дієтичної терапії у хворих на атопічну бронхіальну астму // Вісник Сум ДУ. - 2001. - Т. 33, № 12. - С. 153-157.

5. Приступа Л.Н. Використання поліоксидонію у хворих на тяжку бронхіальну астму у практиці сімейного лікаря // Укр. мед. альманах. - 2003. - Т. 6, № 6. - С. 90-92.

6. Приступа Л.Н. Імунні зрушення у хворих на тяжку чи терапієрезистентну бронхіальну астму // Вісник СумДУ. Серія Медицина. - 2003. - № 9 (55).- С. 68-74.

7. Приступа Л.Н. Зміни рецепторної функції нейтрофільних гранулоцитів у хворих на тяжку бронхіальну астму // Одеський медичний журнал. - 2005. - № 1 (87). - С. 74-76.

8. Приступа Л.Н. Апоптоз імунокомпетентних клітин у хворих на бронхіальну астму із різною масою тіла // Вісник Сум ДУ. Серія Медицина. - 2004. - № 7 (66). - С. 115-120.

9. Приступа Л.Н. Констеляція бронхіальної астми та метаболічного синдрому: спільність етіології, особливості діагностики // Укр. мед. альманах. - 2004. - № 4. - С. 138-140.

10. Приступа Л.Н. Артеріальна гіпертензія у хворих на бронхіальну астму із аліментарно-конституційним ожирінням // Запорізький медичний журнал. - 2004. -№ 5 (26). - С. 31-34.

11. Приступа Л.Н., Дитко В.В. Вміст прозапальних цитокінів та гострофазових білків у хворих на тяжку бронхіальну астму із різною масою тіла // Актуальні питання медичної науки та практики: Зб. наукових праць. - Запоріжжя, 2004. - Випуск 66; Книга 1. - С. 312-317.

Автор самостійно обрав тему статті, визначив мету та завдання, провів дослідження, узагальнив їх результати, підготував матеріал до друку.

12. Приступа Л.Н., Катарнех А. А. Інтерлейкін-4 та інтерферон-г сироватки крові при констеляції бронхіальної астми і метаболічного синдрому // Вісник наукових досліджень. - 2004. - № 4 (37). - С. 52-53.

Автору належать ідея та завдання дослідження, збір матеріалу, статистична обробка даних та їх інтерпретація у хворих із поєднанням бронхіальної астми і метаболічного синдрому.

13. Приступа Л.Н. Стан протеолітичної системи при констеляції бронхіальної астми та метаболічного синдрому // Вісник Сум ДУ. Серія Медицина. - 2004. - № 11 (70). - С. 90-95.

14. Приступа Л.Н. Клітинно-молекулярні імунні механізми формування синдрому взаємного обтяження при поєднанні бронхіальної астми та метаболічного синдрому // Запорізький медичний журнал. - 2005. - № 2. - С. 42-45.

15. Приступа Л.Н. Функціональна активність нейтрофільних гранулоцитів при констеляції бронхіальної астми та метаболічного синдрому // Укр. мед. альманах. - 2004. -Т. 7, № 6. - С. 118-120.

16. Приступа Л.Н. Вплив поліоксидонію на клітинно-молекулярні механізми запалення у хворих на бронхіальну астму із ожирінням та метаболічним синдромом // Вісник Сум ДУ. Серія Медицина. - 2005. - № 3 (75). - С. 96-101.

17. Приступа Л.Н. Клініко-імунологічна ефективність застосування статинів у хворих на бронхіальну астму в поєднанні з ожирінням // Вісник наукових досліджень. - 2005. - № 1. - С. 87-89.

18. Приступа Л.Н. Протизапальні ефекти статинів у хворих на бронхіальну астму у поєднанні із ожирінням // Запорізький мед. журн. - 2005. - №3. - С. 144-146.

19. Приступа Л.Н. Ефективність розвантажувально-дієтичної терапії при поєднанні бронхіальної астми та ожиріння // Клін. та експеримент. патологія. - 2005. - Т. 4, № 1. - С. 144-146.

20. Приступа Л.Н. Вплив розвантажувально-дієтичної терапії на стан імунної системи у хворих на бронхіальну астму у поєднанні із ожирінням // Вісник наукових досліджень. - 2005. - № 3. - С. 44-46.

21. Приступа Л.Н. Сучасні уявлення про взаємозв'язок бронхіальної астми та компонентів метаболічного синдрому // Ліки України. - 2005. - № 7-8 (96-97). - С. 28-30.

22. Приступа Л.Н. Роль харчової депривації в лікуванні хворих на бронхіальну астму // Вісник СумДУ. Серія Медицина. - 2000.- № 18.- С. 114-119.

23. Приступа Л.Н. Роль системи протеоліз-інгібітори у патогенезі бронхіальної обструкції // Вісник СумДУ. Серія Медицина. - 2001. - № 1 (22). - С. 66-76.

24. Приступа Л.Н., Орловський В.Ф. Роль цитокінів у патогенезі бронхіальної астми // Вісник Сум ДУ. Серія Медицина. - 2002. - № 8 (41). - С. 17-27.

Автором самостійно опрацьована література з даної проблеми, підготовлено матеріал до друку.

25. Приступа Л.Н., Рокитянська Г.А., Дитко В.В. Бронхіальна астма та ожиріння: етіологічні та патогенетичні паралелі // Матеріали XV з'їзду терапевтів України. - Київ, 2004. - С. 245-246.

Автору належать ідея роботи, огляд літератури, участь у зборі матеріалу, його узагальнення, підготовка до друку.

26. Приступа Л.Н. Апоптоз мононуклеарів і нейтрофілів при поєднанні бронхіальної астми та метаболічного синдрому // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. - 2004. - № 1. - С. 44-45.

27. Орловський В.Ф., Приступа Л.Н. Стан системи протеази-антипротеази у хворих на бронхіальну астму різного генезу під впливом харчової депривації // Розвантажувально-дієтична терапія і низькокалорійна дієта в клініці внутрішніх захворювань. - Тернопіль: Укрмедкнига. - 2001. - С. 97-99.

Автором самостійно обрана ідея, виконані методи дослідження, статистична обробка даних, підготовлено матеріал до друку.

28. Приступа Л.Н., Близнюк М.Д. Досвід використання харчової депривації у хворих на бронхіальну астму із супровідною патологією // Матеріали IX підсумкової науково-практичної конференції “Сучасні проблеми клінічної та експериментальної медицини”. - Суми 2001. - С. 108-109.

Автору належать ідея дослідження, збір матеріалу, підготовка його до друку.

29. Орловський В.Ф., Приступа Л.Н. Експресія Fas-рецептора і HLA-DR у хворих на атопічну бронхіальну астму у ході розвантажувально-дієтичної терапії / Збірник наукових праць XLV науково-практичної конференції “Здобутки клінічної та експериментальної медицини”. - Тернопіль: Укрмедкнига. - 2002. - Вип. 7. - С. 47.

Автором обрані тема роботи, ідея та завдання, проведені дослідження, статистична обробка результатів.

30. Приступа Л.Н. Вплив розвантажувально-дієтичної терапії на експресію активаційних маркерів Т- і В-лімфоцитів крові у хворих на бронхіальну астму // Зб. наук. праць XLV науково-практичної конференції “Здобутки клінічної та експериментальної медицини”. - Тернопіль: Укрмедкнига. - 2002. - Вип. 7. - С. 48.

31. Приступа Л.Н. Особливості імунних зрушень у хворих на бронхіальну астму з надлишковою масою тіла // Укр. пульмон. журнал. - 2003. - № 2. - С. 316-317.

32. Приступа Л.Н. Уровни белков острой фазы воспаления и показателей иммунограммы у больных бронхиальной астмой с экзогенно-конституциональным ожирением // Материалы І Всероссийской конференции “Физиология иммуной системы”, І Всероссийской конференции по иммунотерапии // Intern. J. Immunorehabilitation. - 2003.- Т. 5, № 2.- С. 220.

33. Приступа Л.Н. Показники клітинного імунітету у хворих на бронхіальну астму у поєднанні з метаболічним синдромом // Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю “Сучасні методи діагностики і лікування в клініці внутрішніх хвороб”.- Вінниця, 2004 // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2004.- № 8 (1). - С. 73-74.

34. Приступа Л.Н. Особливості функціонування нейтрофільних гранулоцитів у хворих на бронхіальну астму // ХИСТ. - 2004. - Вип. 5.- С. 51.

35. Приступа Л.Н. Апоптоз імунокомпетентних клітин крові у хворих на бронхіальну астму // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Терапевтичні читання пам'яті академіка Л.Т. Малої”. - Харків, 2004. - С. 192.

36. Приступа Л.Н., Дитко В.В. Розповсюдженість метаболічного синдрому у хворих на бронхіальну астму / Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції викладачів, студентів та молодих вчених “Сучасні проблеми клінічної та теоретичної медицини”. - Суми, 2004.- С. 114.

Автору належать огляд літератури, ідея дослідження, збір матеріалу, його статистична обробка, аналіз, узагальнення та висновки.

37. Приступа Л.Н. Вплив поліоксидонію на імунний стан у хворих на бронхіальну астму у поєднанні із метаболічним синдромом / Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції “Імунотропні препарати в клінічній практиці”. - Київ, 2004 // Імунологія та алергологія. - 2004. - № 2. - С. 5.

38. Приступа Л.Н., Дитко В.В. Прозапальні цитокіни при бронхіальній астмі та ожирінні // Всеукраїнська міждисциплінарна науково-практична конференція “Актуальні аспекти проблеми ожиріння”. - Запоріжжя, 2004. - С. 14.

Автором проведено збір та аналіз матеріалу, огляд літератури із теми наукової роботи, зроблені узагальнення та висновки.

39. Приступа Л.Н. Динаміка вмісту прозапальних цитокінів у хворих на бронхіальну астму у поєднанні із ожирінням під впливом розвантажувально-дієтичної терапії // Матеріали науково-практичної конференції “Сучасні аспекти ожиріння: клініка, діагностика, лікування”. - Вінниця, 2004. - С. 29-30.

40. Приступа Л.Н. Вплив розвантажувально-дієтичної терапії на клітинний імунітет при поєднанні бронхіальної астми та ожиріння // Матеріали науково-практичної конференції “Сучасні аспекти ожиріння: клініка, діагностика, лікування”. - Вінниця, 2004. - С. 30-31.

41. Приступа Л.Н. Асоціація бронхіальної астми та метаболічного синдрому: розповсюдженість та особливості перебігу // Матеріали науково-практичної конференції “Новітні технології в діагностиці та лікуванні внутрішніх хвороб”. - Харків, 2004. - С. 98.

42. Приступа Л.Н., Катарнех Аббас Алі. Продукція маркерів запалення у хворих на бронхіальну астму у поєднанні із ожирінням під впливом базисної терапії та статинів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Здобутки і перспективи клінічної терапії та ендокринології” / За ред. проф. Ковальчука Л.Я. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. - С. 62-63.

Автору належать огляд літератури, зібрання матеріалу, статистична обробка та інтерпретація результатів дослідження у хворих на бронхіальну астму із ожирінням.

43. Приступа Л.Н., Гуйва Т.О., Дитко В.В. Взаємозв'язок вмісту прозапальних цитокінів і об'єму вісцеральної жирової тканини у хворих на бронхіальну астму // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми клінічної та теоретичної медицини”. - Суми, 2005. - С. 117-118.

Автору належать огляд літератури із даної проблеми, збір матеріалу, узагальнення та висновки.

44. Приступа Л.Н. Порушення функції зовнішнього дихання при констеляції бронхіальної астми та метаболічного синдрому // Матеріали наукового симпозіуму “Актуальні проблеми фтизіатрії і пульмонології”. - Тернопіль, 2005. - С. 38-39.

АНОТАЦІЯ

Приступа Л.Н. Бронхіальна астма та метаболічний синдром: обґрунтування патогенетичних підходів до діагностики, лікування та профілактики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.27 - пульмонологія. - Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, Київ, 2006.

У дисертації вивчено частоту компонентів метаболічного синдрому у хворих на бронхіальну астму. Розкрито механізми обтяжливого впливу вісцерального ожиріння та метаболічного синдрому на підставі вивчення клітинно-молекулярних механізмів запалення, цитокінової регуляції, апоптозу імунокомпетентних клітин та системи протеолізу на перебіг бронхіальної астми. Патогенетично обґрунтовано доцільність застосування поліоксидонію у хворих із асоціацією бронхіальної астми і метаболічного синдрому та використання симвастатину і розвантажувально-дієтичної терапії у хворих на бронхіальну астму із вісцеральним ожирінням для профілактики формування повного метаболічного синдрому. Підтверджено позитивний вплив запропонованих методів лікування на зрушення у клітинному імунітеті, системі цитокінів і протеолізу та їх клінічну ефективність.

Ключові слова: бронхіальна астма, метаболічний синдром, вісцеральне ожиріння, клініка, діагностика, поліоксидоній, симвастатин, розвантажувально-дієтична терапія.

Prystupa L.N. Bronchial Asthma and Metabolic Syndrome: Motivation of Pathogenetic Approaches to Diagnosis, Treating and Prevention. - Manuscript.

Dissertation on competition of the Doctor of Medical Sciences degree in the speciality 14.01.27. - pulmonology. - Institute of Phthisiology and Pulmonology named by F.G. Yanovsky AMS Ukraine, Kyiv, 2006.

In the thesis, the extention of the components of the metabolic syndrome of the bronchial asthma sufferers has been researched. The mechanisms of complicated influence of visceral obesity and metabolic syndrome from the side cellular-molecular mechanisms of inflammation, cytokine regulation, apoptosis of immunocompetent cells and the system of proteolysis on the clinical course of bronchial asthma have been exposed. The conformity with the use of polyoxydoniy of the bronchial asthma sufferers and the metabolic syndrome and the use of symvastatyn and unloaded dietotherapiy towards the bronchial asthma sufferers with visceral obesity for preventing the forming of complete metabolic syndrome has been pathogenetically proved. The positive influence of the proposed methods of treating the displacements of the cellular immunity, the system of cytokines and proteolysis and their clinical effectiveness has been confirmed.

Key words: bronchial asthma, metabolic syndrome, visceral obesity, clinic, diagnostics, polyoxydoniy, symvastatyn, unloaded dietotherapiy.

Приступа Л.Н. Бронхиальная астма и метаболический синдром: обоснование патогенетических подходов к диагностике, лечению и профилактике. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.27 - пульмонология. - Институт фтизиатрии и пульмонологии им. Ф.Г. Яновского АМН Украины, Киев, 2006.

Обследовано 878 больных с целью выявления компонентов метаболического синдрома. Для исследования клинико-патогенетических аспектов течения бронхиальной астмы в зависимости от индекса массы тела и наличия метаболического синдрома было обследовано 393 больных с бронхиальной астмой. С целью изучения эффективности использования предложенных нами программ лечения обследованные были разделены на группы в зависимости от назначенной схемы лечения с использованием полиоксидония, симвастатина и разгрузочно-диетической терапии. Контрольная группа составляла 22 практически здоровых лица с нормальной массой тела.

Методы исследования: общеклиническое обследование с целью диагностики бронхиальной астмы и метаболического синдрома; антропометрические - для диагностики ожирения и его типа; иммуноферментное определение цитокинов, иммунофлуоресцентное - для фенотипирования лимфоцитов и нейтрофилов, изучения апоптоза иммунокомпетентных клеток. Проводили исследование показателей системы протеолиза, углеводного и липидного обмена - с целью уточнения отдельных звеньев формирования отягощающего влияния ожирения и метаболического синдрома на течение бронхиальной астмы.

В диссертационной работе на основании антропометрических, клинических, иммунологических и биохимических исследований приведено решение актуальной проблемы во внутренней медицине - изучено распространенность компонентов метаболического синдрома у больных бронхиальной астмой. Раскрыто механизмы отягощающего влияния висцерального ожирения и метаболического синдрома на ее клиническое течение, патогенетически обосновано и разработано алгоритм дифференцированного лечения бронхиальной астмы в сочетании с метаболическим синдромом путем включения полиоксидония и профилактики формирования полного метаболического синдрома у больных бронхиальной астмой с висцеральным типом ожирения - путем включения симвастатина и разгрузочно-диетической терапии.

Установлены клеточно-молекулярные механизмы отягощающего влияния висцерального ожирения и метаболического синдрома на бронхиальную астму: Т-лимфопения, дефицит клеток с цитотоксическими эффектами, повышение содержания В-лимфоцитов, рецепторов IgE, активационных маркеров и молекул адгезии. У больных бронхиальной астмой в сочетании с висцеральным ожирением установлено гиперпродукцию провоспалительных цитокинов (ИЛ-6, ИЛ-8, ФНО-б), ИЛ-4 и дефицит ИФН-г в фазу обострения и ремиссии. Выявлено повышенную продукцию провоспалительных цитокинов, а также ИЛ-4 и ИФН-г у больных бронхиальной астмой, ассоциированной с метаболическим синдромом, что свидетельствует об одновременной активации Th₁- и Th₂-лимфоцитов. Наличие висцерального ожирения и метаболического синдрома у больных бронхиальной астмой является причиной замедления апоптоза лимфоцитов и нейтрофилов, более существенных нарушений в системе протеолиза.

Исследованием установлено, что традиционное лечение больных бронхиальной астмой в сочетании с висцеральным ожирением и метаболическим синдромом наряду с относительной ликвидацией клинических симптомов сопровождается торпидными к применяемой терапии расстройствами со стороны иммунной и протеолитической систем. Исходя из этого, разработаны и апробированы методы патогенетического лечения сочетания бронхиальной астмы и висцерального ожирения, и метаболического синдрома. Назначение полиоксидония показало иммуномодулирующее, противовоспалительное и противоаллергическое действие, что способствовало повышению клинической эффективности лечения больных бронхиальной астмой в сочетании с ожирением и метаболическим синдромом. Использование симвастатина и разгрузочно-диетической терапии способствовало усилению противовоспалительного эффекта базисного лечения и одновременно профилактике формирования полного метаболического синдрома.

Разработаны практические рекомендации по дифференцированному применению полиоксидония, симвастатина и разгрузочно-диетической терапии для лечения бронхиальной астмы в сочетании с висцеральным ожирением и метаболическим синдромом.

Ключевые слова: бронхиальная астма, метаболический синдром, висцеральное ожирение, клиника, диагностика, полиоксидоний, симвастатин, разгрузочно-диетическая терапия.

Размещено на Allbest.ru