Стан адаптаційних реакцій організму та їх роль в патогенезі поєднаної патології органів гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки травної системи

У 68,4% хворих I групи з вихідною мезотонією вегетативна реактивність за характером реагування з однаковою частотою проявлялася ваготонічними і симпатикотонічними типами реакцій. У половини пацієнтів II групи з ініціальною мезотонією вегетативна реактивность була змінена переважно за рахунок симпатикотонічних реакцій.

При вихідній ваготонії більша кількість пацієнтів I групи реагувала на пробу адекватно, що свідчило про стійкість вегетативної реактивністі, у той час як у більшої частини пацієнтів II групи мала місце напруга гуморальної ланки регуляції при ослабленні нервової, що виявлялося симпатичним типом реагування на пробу. Парасимпатичні реакції у хворих-ваготоніків обох груп не були виявлені.

При вихідній симпатикотонії порушення вегетативної реактивності в хворих I групи в однаковій мірі представлені як ваготонічними, так і симпатикотонічними реакціями, в II групі питома вага симпатикотонічного типу реагування склала 90,0%, тобто мала місце напруга нервової ланки регуляції при ослабленні гуморальної.

Порушення вегетативної реактивності у більшої кількості хворих обох груп свідчить про розвиток дезінтеграційних процесів між нервовим і гуморальним каналами регуляції, причому, якщо у ваготоніків вони розвиваються внаслідок активізації нервової ланки регуляції, то в симпатотоніків - гуморальної.

Слід підкреслити, що відсутність реагування на функціональну пробу, що встановлено у третини хворих указує на порушення рефлекторної охоронної регуляції, тобто неадекватність адаптаційних реакцій з боку ВНС, і може стати несприятливою прогностичною ознакою перебігу захворювання.

Більш інформативною при вивченні стану адаптаційних реакцій ВНС при поєднаному ураженні органів травлення була оцінка вегетативного забезпечення діяльності регулюючих структур з урахуванням циркадіанної організації комплексу вегетативних показників, які відображають гомеокінетичні реакції.

Проведені дослідження дозволили прийти до висновку, що при оцінці адаптаційних реакцій ВНС обов'язковою умовою повинно бути урахування вихідного рівня вегетативного тонусу в обстежених хворих, а однаковий характер реакцій вегетативного забезпечення діяльності у відповідь на навантаження не слід розглядати однозначно.

Так, проведений аналіз дозволив установити, що надмірне і недостатнє вегетативне забезпечення діяльності було зумовлене посиленням потужності автономного або центрального механізму управління, перевагою нервової або гуморальної ланок регуляції, а ступінь участі кожного з них залежала від вихідного рівня вегетативного тонусу.

При нормальному вегетативному забезпеченні діяльності всі гемодинамічні показники у хворих обох груп, незалежно від вихідного рівня вегетативного тонусу, реагували адекватно до навантаження. Надмірне вегетативне забезпечення діяльності, яке визначалося проявами симпатичних реакцій, при вихідній мезотонії свідчило про розвиток загальної неспецифічної адаптаційної реакції по типу мобілізації, при ініціальній ваготонії відображало адаптивні, тобто фізіологічно доцільні реакції організму, а при вихідній симпатикотонії - гіперсимпатикотонічні реакції були обумовлені напруженням адаптаційних механізмів.

Недостатнє вегетативне забезпечення діяльності, яке характеризувалося ваготонічним типом реакцій, у мезотоніків відображало протекторну реакцію парасимпатичної ланки ВНС, у ваготоніків свідчило про порушення вегетативної рефлекторної захисної функції, що могло бути пов'язане з недостатньою симпатичною активністю та перевагою парасимпатичних впливів. У симпатикотоніків недостатність вегетативного забезпечення діяльності свідчили про включення компенсаторних механізмів.

Таким чином, проведений аналіз характеру вегетативного забезпечення діяльності дозволив визначити типи адаптаційних реакцій ВНС на навантаження: 1) адекватні щодо навантаження; 2) мобілізаційні; 3) компенсаторні; 4) протекторні вагусні; 5) напруження.

За сумарним показником ступеня напруги регуляторних механізмів (ІН) встановлено, що для хворих обох груп характерною ознакою є посилення активності систем, які відповідають за регуляцію адаптаційних процесів. Відображенням цього напруження було переважання реакцій напруження у хворих з ініціальною симпатикотонією.

Враховуючи, що основною рисою адаптаційних реакцій є динамічність і рівень резервних можливостей організму, проведено аналіз стану вегетативних параметрів з урахуванням фактору часу для визначення функціонального резерву центральних та периферичних вегетативних структур.

Детальний розгляд особливостей адаптаційних реакцій гемодинамічних та регуляторних показників з урахуванням добових варіацій та резервних можливостей організму за допомогою кореляційного аналізу між різними варіантами гемодинамічних реакцій та функціональною активністю регуляторних структур дозволив встановити відповідність адаптивних реакцій ВНС до стадій загального адаптаційного синдрому.

При вихідній мезотонії переважали мобілізаційні реакції, при яких відбувалося збільшення рівня функціонування, і були зумовлені напругою автономних і центральних регуляторних структур при мобілізації функціонального резерву, що відображає стадію тривоги з актуалізацією центрального рівня управління. Відносно до класичного уявлення про стрес, вони відповідали I стадії (“аварійній”) розвитку процесу адаптації.

Парасимпатичні реакції у мезотоніків характеризувалися не тільки зниженням рівня функціонування, а ще й потужністю автономних механізмів регуляції, посиленням їх залежності від структур центрального управління, зниженням функціонального резерву та циркадіанною дезорганізацією і відображали стадію виснаження або III фазу розвитку адаптаційного процесу (декомпенсацію).

У ваготоніків при адекватних реакціях частоти пульсу та АТ середнього, незважаючи на відсутність кореляції цих параметрів з регуляторними показниками, спостерігались порушення добового ритму зі збігом акрофаз частоти пульсу і Мо, що вказувало на лабільність регуляції, із залученням гуморальних регуляторних факторів. Ригідність ритму АТ середнього при нормальному вегетативному забезпеченні діяльності, зниження амплітуди та функціонального резерву свідчили про початкові ознаки напруги адаптаційних механізмів.

Переважання компенсаторного типу реакції було зумовлене напругою вегетативних регуляторних механізмів, що підтвердилось, перш за все, циркадіанним десинхронозом. Однак, зменшення коефіцієнтів кореляції, у порівнянні з I стадією адаптаційного процесу, між показниками симпатичної активності і регулюючими її структурами свідчило про зменшення ступеня цієї напруги. Поряд з цим зменшувалась і лабілізація керівних структур, збільшувався функціональний резерв. Виявлені особливості дозволили віднести компенсаторні реакції у ваготоніків до стадії резистентності, або II фази адаптаційного процесу (стійкої адаптації).

Парасимпатичні реакції, які спостерігались більш ніж у третини хворих з ініціальною ваготонією, у 69,1% випадків були зумовлені зниженням симпатичної активності на фоні зменшення ступеня напруги адаптаційних механізмів, з послабленням потужності як автономного, так і центрального рівнів регуляції, із залученням у адаптаційний процес додаткових (гуморальних) факторів при достатньому рівні функціонального резерву. Поряд з цим несуттєві зміни добових ритмів, без інверсії, дозволили віднести цей тип реакції до II фази I стадії адаптаційного процесу, тобто переходу до стійкої адаптації.

При ініціальній симпатикотонії “ціною” адекватних, щодо навантаження, реакцій була напруга адаптаційних механізмів, що підтверджено циркадіанним десинхронозом і зменшенням функціональних резервів організму.

Гіперсимпатикотонічні реакції, які переважали при згаданому типі вегетативного тонусу, проявлялися вираженою циркадіанною дезорганізацією як інтегральних гемодинамічних показників (ХОК, іХОК), так і показника симпатичної активності (АМо), зниженням його функціонального резерву. Ці ознаки свідчили про функціональну перенапругу симпатичного відділу ВНС. Поряд з цим, гіперсимпатикотонічні реакції характеризувалися відсутністю протекторного впливу парасимпатичного відділу ВНС з депресією його функціонального резерву. Внаслідок такого неузгодження між відділами ВНС, функціонування її переходило під контроль центрального керування, який мав достатній функціональний резерв. Визначені особливості дозволили віднести цей тип реакцій до стадії виснаження, або III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації).

У пацієнтів II групи при адекватних вегетативних реакціях збереження оптимального гомеостатичного рівня було обумовлено напругою центрального контуру регуляції, про що свідчили зміни добової організації кривих, із збігом акрофаз частоти пульсу після навантаження та показників центральної регуляції.

Мобілізаційні реакції були зумовлені симпатичною активністю (ЧП та АМо r=0,81; АДср.-АМо r=0,78, p<0,05), при напрузі центральних (АМо та ПАРП r =0,84; АМо та ІН r=0,65, p<0,05) регуляторних структур і відносились до I стадії адаптаційного процесу. Однак зниження функціонального резерву симпатичного відділу ВНС (АМо та ПДАд r = -0,66, p<0,05) було несприятливою ознакою, яка свідчила про те, що за даних умов симпатична ланка регуляції функціонує на межі своїх можливостей і при подальшому впливі факторів ризику може привести до виснаження адаптаційних резервів. Вираженість симпатичного напруження підтверджена і циркадіанною десинхронізацією показника АМо.

Реакції напруги інтегральних гемодинамічних параметрів (ХОК і ВІ) у мезотоніків хоча і спостерігались у невеликому проценті випадків, однак характеризувалися зниженням не тільки рівня функціонування, а також і функціонального резерву, ослабленням потужності автономних і центральних рівнів регуляції, циркадіанною дезорганізацією кривих і відповідали стадії виснаження або III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації).

У ваготоніків адекватні реакції ЧП на навантаження (37,5%) характеризувалися зберіганням рівня функціонування і резервного потенціалу, нормальною циркадіанною організацією. На відміну від ЧП, оптимальний гомеостатичний рівень артеріального тиску, частоти серцевих скорочень і інтегральних гемодинамічних показників (ХОК, іХОК) зберігався за рахунок напруги регуляторних структур з додатковим залученням гуморальної (АТ та Мо r =0,54, p<0,05) або симпатичної ланок регуляції (ХОК та АМо r =0,70; іХОК та АМо r =0,54, p<0,05), актуалізацією центрального рівня керування (ХОК та ПАРП r =0,58; іХОК та ІН r =0,47; частота серцевих скорочень і ПАРП r =0,61, p<0,05), а зниження резервних можливостей організму свідчило про те, що протекторний парасимпатичний вплив, характерний для нормального стану системи, забезпечує функціонування на межі своїх можливостей. Підтвердженням напруги регуляторних механізмів була і циркадіанна дизритмія гемодинамічних параметрів при адекватних реакціях вегетативного забезпечення діяльності.

Переважання компенсаторного типу реакцій, підвищення рівня функціонування були зумовлені напругою симпатичної ланки регуляції (АМо та ХОК r =0,46; АМо та іХОК r =0,62, p<0,05), його підпорядкованістю центральному рівню регуляції (АМо та ПАРП r =0,89; АМо та ІН r =0,68, p<0,05), зменшенням лабілізації керування (АМо та Мо r = -0,50, p<0,05), достатнім резервним потенціалом керуючих структур. Таким чином, компенсаторні реакції у ваготоніків відповідали стадії резистентності, або II стадії адаптаційного процесу (стійкій адаптації).

Парасимпатичні реакції центрального гемодинамічного показника (ХОК), які спостерігались у 32,1% хворих з ініціальною ваготонією, характеризувалися зниженням не тільки рівня функціонування, а й функціонального резерву (ХОК та ПДАд r =0,70, p<0,05), дезорганізацією добової кривої показників, і були зумовлені пригніченням симпатичного відділу ВНС (ХОК та АМо r =0,70, p<0,05); ослабленням не тільки механізмів саморегуляції (ХОК та ВПР r =0,56, p<0,05), але й центрального управління (ХОК та ПАРП r =0,58, p<0,05), хоча із збереженням додаткової гуморальної ланки регуляції (ХОК та Мо r = -0,82, p<0,05). Це дозволило віднести такий тип реакції у ваготоніків до стадії виснаження, або III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації).

При ініціальній симпатикотонії “ціною” адекватних реакцій ЧП була напруга адаптаційних механізмів, що підтверджувалося циркадіанним десинхронозом із збігом акрофаз ЧП і АМо, ІН, ВПР. Поряд із підвищенням функціонального резерву частоти пульсу (частота пульсу і ПДАд r =0,45, p<0,05) такий тип реакції у симпатотоніків більш відповідав I (“аварійній”) стадії адаптаційного процесу.

Переважання у симпатикотоніків реакцій напруження проявлялися вираженістю циркадіанної дезорганізації та зниженням резервного потенціалу (АМо та ПДАд r = -0,58, p<0,05), що свідчило про функціональну перенапругу симпатичного відділу ВНС. Крім того, як і в I групі, характерним для цього типу реакцій було неузгодження між відділами ВНС (ДХ та АМо r = -0,47, p<0,05), внаслідок чого стала зміна пріоритетів щодо керування адаптаційними процесами на користь центральних механізмів регуляції (Амо та ПАРП r =0,90, p<0,05), які мають достатній функціональний резерв (ПАРП та ПДАд r = 0,54, p<0,05). Іншими словами, реакції напруження у симпатотоніків відповідали III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації).

Компенсаторні реакції, які спостерігались у симпатотоніків значно рідше, розвивалися при збереженні вегетативної рівноваги і відсутності напруги автономного і центрального механізмів управління. Це підтверджено відсутністю кореляції гемодинамічних та інтегральних параметрів і високим їх функціональним резервом, що дозволило віднести компенсаторні реакції при симпатикотонічному ВТ до стадії резистентності або II стадії адаптаційного процесу (стійкої адаптації).

Стресорний вплив на організм супроводжується і дискримінативним впливом на імунну систему. Оцінка імунологічних критеріїв адаптації проведена шляхом експериментального визначення основи індивідуальної чутливості імунокомпетентних клітин до впливу різних активних регуляторів стрес-реалізуючого і стрес-лімітуючого типів в залежності від фази власних біоритмів.

У результаті встановлено істотне порушення рецепторної функції Т-клітин у хворих обох груп стосовно гістаміну, адреналіну і серотоніну, тобто в умовах поєднаної патології індивідуальна чутливість рецепторного апарату Т-клітин до даних модуляторів була значно зниженою і вказувала на порушення специфічної імунорегуляції по відношенню до даних біологічних регуляторів.

При оцінці функціонального стану тимусу виявлено послаблення чи блокада гуморального фактору, на що вказує позитивний результат з пробою на тималін у вигляді зменшення кількості Т-лімфоцитів у 29,2% хворих I групи та у 43,3% - II.

Багатомірний аналіз вивчених параметрів дозволив встановити, що однією з причин виявлених порушень у пацієнтів I групи є розбалансованість специфічних імунних реакцій, у той час як для II варіанту поєднаної патології характерний був тісний взаємозв'язок між показниками, які характеризують чутливість регуляторних Т-лімфоцитів по відношенню до біологічно активних модуляторів. Формування різних рівнів взаємозв'язку між регуляторними факторами залежало від варіанту поєднаної патології. Так, для I варіанту характерна висока напруга клітинної і гуморальної ланок регуляції, про що свідчили залежність Т- клітинної ланки імунітету від стрес-реалізуючих факторів нейрогуморальної регуляції, а В-клітинної - від напруги гуморальної ланки вегетативної регуляції.

В II групі виявлено зв'язок і Т-, і В-клітинного імунітету тільки з гуморальною ланкою ВНС. У той же час у хворих II групи, на відміну від I, була порушена тимчасова координація імунорегуляторних процесів з відсутністю чіткої організації ритму Т-хелперів.

Отримані результати свідчать про те, що загострення захворювань асоційоване зі зниженням функціональної активності бета-адренергічних рецепторів на поверхневій мембрані лімфоцитів і адаптивних можливостей рецепторного апарату клітини.

У хворих I групи загострення захворювання характеризувалося активацією В-клітинного імунітету та ослабленням імунорегуляції з боку Т-клітинної ланки імунітету. У хворих II групи загострення захворювання характеризувалося зниженням адаптивних можливостей імунних механізмів, як ефекторних, так і регуляторних.

При з'ясуванні рівня міжсистемної кооперації, встановлено, що для хворих І групи характерною була висока напруга функції клітинної і гуморальної ланок регуляції. На це вказувала позитивна кореляція параметрів клітинного імунітету з параметрами, які характеризують стрес-лімітуючу систему, і негативна - зі стрес-реалізуючими факторами. Функція В-клітинного імунітету залежала тільки від напруги гуморальної ланки вегетативної регуляції.

У хворих II групи і Т-, і В-клітиний імунітет мав кореляційні зв'язки тільки з гуморальною ланкою ВНС на тлі порушення тимчасової координації імунорегуляторних процесів, на що вказували і фазові розбіжності добової динаміки імунокомпетентних клітин.

Порушення адаптивних реакцій імунної системи підтверджено кореляційними залежностями між параметрами імунної відповіді та морфо-функціональної організації слизової оболонки гастродуоденальної зони. Так, у хворих I групи кількість циркулюючих у периферичній крові лейкоцитів негативно корелювала зі вмістом нейтрофілів (r= -0,53) і еозинофілів (r= -0,72) у запальному інфільтраті слизової оболонки антрального відділу шлунка (p<0,05). Крім того, встановлена також зворотня кореляція між рівнем лімфоцитів у запальному інфільтраті та Т-лімфоцитів у крові (r= -0,61, p<0,05).

Тобто, зі зменшенням вмісту Т-клітин у крові, збільшувалася інтенсивність інфільтрації цими клітинами слизової оболонки антрального відділу шлунка, що сполучалося зі збільшенням тяжкості морфологічних змін у цій ділянці гастродуоденальної зони (r= -0,71) і супроводжувалося підвищенням частоти виявлення ерозивних ушкоджень (r= -0,88), (p<0,05).

Особливої уваги, на нашу думку, заслуговувало вивчення взаємозв'язку між показниками системного імунітету і морфо-функціонального стану кислото- і слизопродукуючого апарату слизової оболонки шлунка. Встановлено зворотній кореляційний взаємозв'язок між кількістю циркулюючих у крові В-лімфоцитів і кількістю та розмірами парієтальних клітин у фундальних залозах шлунка (r= -0,91 і r= -0,72, відповідно, p<0,05).

Таким чином, отримані дані свідчать про наявність чіткого взаємозв'язку між показниками системного і місцевого імунітету, а також про існування функціонального взаємозв'язку між показниками імунітету і станом кислото- і слизопродукуючого апаратів слизової оболонки шлунка, що багато в чому визначає ступінь ураження гастродуоденальної зони, особливо при ВХ ДПК в поєднанні з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом.

Проведений аналіз отриманих результатів дозволяє стверджувати, що при поєднаній патології органів гастродуоденальної зони та панкреатобіліарної ланки травної системи провідними факторами ризику виникнення та загострення захворювань є стресорні. В результаті їх впливу змінюються адаптивні реакції психофізіологічної сфери хворих.

При тривалому впливі стресорів виникають порушення адаптивних реакцій у нейрогуморальній, вегетативній та імунній системах, неадекватність яких підтверджується змінами на структурному та функціональному рівнях практично усіх органів травлення та регулюючих систем організму. В результаті десинхронізації систем регуляції адаптивні реакції трансформуються в пошкоджуючі, домінуюча система підтримки гомеостазу не складається, системний структурний слід не формується. Пригнічення синтезу мукополісахаридів в епітелію шлунка, зниження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози з розвитком у ній дистрофічних процесів, порушенням колагеноутворення з перевагою процесів деструкції над процесами синтезу, зниження рівня нуклеїнових кислот, які забезпечують слизоутворення і резистентність слизової оболонки, зниження рецепторної функції Т-лімфоцитів, послаблення гуморального фактору тимусу свідчить про розвиток у хворих з поєднаною патологією органів травлення дистрес-синдрому.

На теперішній час можна вважати в цілому розробленими методи впливу на основні ланки соматичного стресу з метою запобігання пошкоджуючої дії дистресу. Але при поєднаній патології органів травлення ці методи не знайшли застосування в клінічній практиці.

В зв'язку з цим нами визначено основні шляхи запобігання пошкодженню тканин при дистресі на різних рівнях ієрархії систем реалізації адаптації в умовах поєднаної патології органів гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки травної системи:

1. Вплив на рівні ЦНС (найвищі центри регуляції вегетативних функцій - передній і задній відділи гіпоталамусу).

Усунення перезбудження холінергічної системи, яка приводить до відновлення метаболічних процесів в організмі, і спрямування його в русло адаптивних реакцій можна здійснити двома шляхами: за допомогою центральних М-холінолітиків і холінестерази, яка є коректором холінергічної системи як при її перезбудженні, так і при депресії.

При ослабленні функції медіаторних систем оптимальним варіантом відновлення їх діяльності є замісна терапія медіаторами чи їх попередниками, відшкодування використаних медіаторів (адреналіну, норадреналіну) аналогами ззовні, з одночасним введенням їх попередників (холіну).

Для стимуляції стрес-реалізуючих систем можливо застосування як специфічних (холіноміметик карбохолін), так і неспецифічних (кофеїн, камфора) стимуляторів.

2. Корекція активності стрес-лімітуючих систем. При перезбудженні центральних структур регуляції складається ситуація, коли рівень активності стрес-лімітуючих систем виявляється недостатнім для обмеження гіперстресорної реакції, яка розвивається. Для підвищення активності систем обмеження стресу найбільш широко використовуються препарати серотоніну, даларгіну. Для безпосереднього впливу на стрес-реалізуючі системи застосовують препарати з групи бета-блокаторів (обзідан).

3. Вплив на рівні передачі інформації до ефекторних органів: усунення негативного ефекту гіперкатехоламінемії за допомогою неселективного бета-блокатору обзідану і переривання патологічної гіперімпульсації по симпатичним нервам гангліоблокаторами.

4. Вплив на рівні клітинних мембран для запобігання надлишкового надходження в клітину Са⁺⁺, таким чином запобігання пошкоджуючої дії гіперстресу шляхом вилучення однієї із останніх ланок дуги соматичного стресу за допомогою блокаторів кальцієвих каналів (немотан).

5. Підтримка постійного рівня основних медіаторів - ацетілхоліну, норадреналіну, адреналіну з метою профілактики виснаження головних медіаторних систем при тривалому стресі.

При плануванні лікувальних заходів доцільно враховувати типи порушень імунної відповіді в залежності від переважання дефекту в Т- чи В-клітинній ланках імунітету. Отримані результати щодо недостатності ендогенного тимічного фактору майже у третини хворих I групи і половини - II є показником для призначення таким хворим препаратів тимусу.

У зв'язку з цим вибір засобів для профілактики і корекції вторинної імунної недостатності, яка розвивається в умовах поєднаної патології, повинен обумовлюватися їх передбачуваною здатністю впливати на екстраімунні механізми регуляції процесу імунологічної адаптації. Перспективною ланкою є методи імунореабілітації, які враховують взаємозв'язок між імунною та іншими системами і засновані на комплексній оцінці стану організму та імуноадаптації - комплексу заходів щодо оптимізації імунних реакцій. Імуноадаптаційної терапії потребують хворі, які мають ознаки імунної недостатності внаслідок різних гострих і хронічних стресових впливів, працюють у нічні зміни або години вахтовим методом, представники професій, пов'язаних з роботою під землею, мешканці екологічно несприятливих регіонів. Фармакологічна імуноадаптація включає низку заходів щодо синхронізації реакцій імунної системи, наприклад, призначення дибазолу, елеутерококу, фітотерапії.

Процес відновлення порушених функцій імунної системи при захворюваннях, які мають рецидивуючий перебіг, повинен включати базисну, відновну і підтримуючу імунореабілітацію і проводитись відповідно основним етапам:

- клінічний - тривалістю від 14 до 24 днів в умовах стаціонару та поліклініки з метою верифікації клінічного діагнозу і ступеня імунної патології;

- відновний - в умовах поліклініки (до 45 днів);

- реабілітаційний - у санаторно-курортних умовах щорічно, тривалістю не менше 24 днів за рік, після зникнення ознак загострення захворювання і може здійснюватися після клінічного та амбулаторного етапів імунореабілітації.

При проведенні комплексної імунореабілітації хворим із хронічним рецидивуючим перебігом захворювання і порушеннями функцій імунної системи треба враховувати, що основним на всіх етапах реабілітації є індивідуальний підбір імунотропних препаратів у залежності від ступеня імунних порушень.

Отже, стратегією лікування хворих із поєднаною патологією органів травлення повинні бути комплексність і урахування патогенетичних особливостей розвитку захворювання, а тактика лікування таких пацієнтів повинна передбачати сукупність засобів і основних принципів, спрямованих на досягнення головної мети - відновлення порушених функцій адаптивних систем для поліпшення здоров'я хворого. При цьому в комплексному лікуванні доцільно передбачати методи, які безпосередньо впливають на регуляторні системи, сприяючи відновленню порушених функцій.

Висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування та нове рішення наукової проблеми щодо визначення стану адаптаційних реакцій організму та впливу їх порушень на розвиток поєднаної патології, зокрема, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та хронічного гастродуоденіту в сполученні з іншими захворюваннями органів травлення та обґрунтовано принципи лікування цих хворих.

Провідним етіологічним фактором у виникненні чи загостренні поєднаної патології органів травлення у 94,3% хворих є тривала психотравмуюча ситуація, яка обумовлює ознаки психофізіологічної дезадаптації у 63,5% хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки (r0,81, p<0,05) і у 70,1% хворих на хронічний гастродуоденіт в поєднанні з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом (r0,88, p<0,05). При тривалому впливі стресорів виникає структурно-функціональна дезорганізація континуума регуляції функцій нейрогуморальної, вегетативної та імунної систем, що підтверджується змінами на структурному та функціональному рівнях практично усіх органів травлення.

Основою дестабілізації між захисними й агресивними факторами ШС хворих I групи стали явища десинхронозу, низький рівень функціонального резерву і показника добової адаптивності парієтальних (82,2±3,60)%, (p<0,05) та головних клітин (84,60±1,0)%, (p<0,05) слизової оболонки шлунка. У пацієнтів II групи зміни секреторної функції шлунка визначалися недостатністю симпато-адреналових впливів, на що вказують знижені значення гастромукопротеїдів стимульованої проби (0,12±0,03), (p<0,05). Поряд з цим виснаження функціональних можливостей мукоцитів обумовлено зниженням рівня показника добової адаптивності серотоніну, який корелював із рівнем сіалових кислот (r0,93 у I групі і r0,81 - у II, p<0,05) і фукози (r0,77 у I групі і r0,63 - у II, p<0,05) у шлунковому вмісті.

Морфологічні зміни органів гастродуоденальної зони хворих обох груп обумовлені порушеннями адаптивних реакцій стрес-реалізуючої та стрес-лімітучої систем. У хворих I групи це доведено прямою кореляційною залежністю зростання ступеня вираженості запалення слизової оболонки від активності як гормональної ланки симпато-адреналової системи (r=0,85), так і медіаторної (r=0,59) та зворотоньою - з показником стрес-лімітуючої системи, зокрема, 5-ОІОК (r= -0,79), (p<0,05). У хворих II групи частота ерозування слизової оболонки тіла шлунка корелювала з функціональною напругою медіаторної ланки симпато-адреналової системи (r=0,51) та місцевих гуморальних факторів: рівнем адреналіну (r=0,94) і норадреналіну у шлунковому вмісті (r=0,66), (p<0,05). Зі збільшенням цієї напруги зростав і діаметр ерозій (r=0,90, p<0,05). Однією з причин розвитку запального процесу ДПК є зниження активності стрес-лімітуючого фактору серотоніну (r= -0,79, p<0,05).

При поєднаній патології органів травлення виявлена перенапруга гормональної ланки симпато-адреналової системи, що проявлялося підвищеною секрецією адреналіну у 60,6% хворих I групи (р<0,001) та у 31,7% пацієнтів II групи (р<0,05), поряд з гіпофункцією її медіаторної ланки у 43,8% пацієнтів I групи (р<0,05) та 61,0% - II групи (р<0,001) в результаті гіперфункції адренергічних структур та порушень регуляції тканинного метаболізму (r0,75 у хворих I групи та r0,71 у хворих II групи, p<0,05).

Адаптивний ефект холінергічної ланки регуляції при зниженні рівня ацетилхоліну досягається завдяки достатній її пластичності протягом доби у 55,5% хворих I групи та у 60,4% - II групи (p<0,05). Про це свідчить кореляція між рівнем ацетилхоліну та нуклеїнових кислот у сироватці крові (r0,68 у I групі і r0,73 - у II, p<0,05), а також оксипроліну (r0,70 у I групі і r0,68 - у II, p<0,05).

Активність стрес-лімітуючих систем була змінена у 74,5% хворих I групи та у 67,1% - II групи за рахунок дисбалансу в серотонінергічній системі, обумовленого зниженням інтенсивності метаболічних процесів. При цьому найбільш характерними змінами в хворих I групи (58,4%) було зниження в 1,6 рази секреції серотоніну поряд зі зниженням більше ніж в 2,5 рази екскреції 5-ОІОК (p<0,001). У переважної частини хворих II групи екскреція метаболіту серотоніну знижувалася майже в 3,5 рази одночасно з гіперсекрецією серотоніну (p<0,001).

Поєднана патологія органів травлення розвивалася на фоні дисбалансу у ВНС, найбільш характерним його варіантом була симпатикотонія у 64,2% хворих на ВХ ДПК поєднану з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом та у 42,6% - на хронічний гастродуоденіт у поєднанні з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом. Обумовленість її посиленням активності регуляторних вегетативних структур (r=0,75, p<0,05) і центрального рівня керування (r=0,89, p<0,05) більш виражена при ВХ ДПК, асоційованій з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом (p<0,05).

Незалежно від варіанту поєднаної патології, адаптаційні реакції ВНС розвивалися при напрузі нервової (r= -0,57, p<0,05) і гуморальної її ланок (r= -0,74, p<0,05). При ВХ ДПК, асоційованій з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом, дезадаптаційні процеси найбільш яскраво виявлялися в автономному контурі регуляції (r=0,94, p<0,05), на відміну від хронічного гастродуоденіту, асоційованого з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом, коли реакції дезадаптації стосуються системи центрального рівня регуляції (r=0,84, p<0,05). Сформульовано типи адаптивних вегетативних реакцій, які утворюють з відомими параметрами ВНС цілісну, взаємопов'язану систему процесів пристосувального значення.

У системну стрес-реакцію хворих обох груп залучалася імунна система, що проявлялося Т- і В-клітинною недостатністю (р<0,05) на фоні порушення процесів специфічної імунорегуляції. Відмінною ознакою адаптивних реакцій імунної системи у хворих ІІ групи було виснаження функціональних резервів рецепторного апарату Т-клітин (р<0,05) щодо біологічно активних речовин, які приймають участь у реалізації стресу, зокрема кортизолу (r=0,71, p<0,05) та адреналіну (r=0,62, p<0,05).

Формування і розвиток компенсаторно-пристосувальних механізмів у хворих обох груп відбувалося, з одного боку, шляхом вибіркового підключення усіх підсистем організму, які максимально мобілізували його енергетичні ресурси на рівні клітинних структур, з іншого - дестабілізації їх співвідношення. Дисбаланс нейрогуморальних структур регуляції призводив до неадекватних адаптаційних реакцій і, як наслідок, до гіпофункції протекторних факторів, про що свідчать метаболічні порушення енергетичного (r0,90 у I групі, p<0,05), серотонінового (r0,77 у I групі і r0,63 - у II, p<0,05), нуклеїнового (r0,68 у I групі і r0,73 - у II, p<0,05), колагенового (r0,69 у I групі, p<0,05) і мукополісахаридного (r0,93 у I групі і r0,81 - у II, p<0,05) обмінів.

Кореляційна залежність між гіперкатехоламінемією, зниженням функціональної активності медіаторної ланки симпато-адреналової і серотонінергічної систем та структурними і функціональними змінами органів травлення, свідчить про розвиток дистрес-синдрому у хворих на ВХ ДПК та ХГД, асоційовані з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом.

Практичні рекомендації

1. Наявність у хворого факторів ризику виникнення і розвитку захворювань органів травлення вимагає їх урахування для оптимізації профілактики та лікування. Причому, методи профілактики і відновного лікування повинні впливати саме на ті структури і функції, яким належить визначальна роль у пато- і саногенетичних механізмах, а також на активацію захисних і компенсаторних реакцій.

2. При клінічному спостереженні за хворими з поєднаною патологією органів травлення доцільно ураховувати типи адаптивних реакцій, які мають пристосувальне значення, і визначати стадії загального адаптаційного синдрому, що є підставою для раціональної терапевтичної корекції вегетативних порушень.

3. Для стимуляції стрес-реалізуючих систем можливо застосування як специфічних (холіноміметик карбохолін), так і неспецифічних (кофеїн, камфора) стимуляторів.

4. Для підвищення активності систем обмеження стресу необхідно найбільш широко використовувати препарати серотоніну, даларгіну, а також для безпосереднього впливу на стрес-реалізуючі системи - препарат з групи бета-блокаторів (обзідан).

5. Усунення негативного ефекту гіперкатехоламінемії треба проводити за допомогою неселективного бета-блокатору обзідана.

6. З метою запобігання надлишкового надходження в клітину Са⁺⁺ на рівні клітинних мембран, тобто пошкоджуючої дії гіперстресу, доцільно в терапевтичний комплекс включати блокатори кальцієвих каналів (немотан).

7. При плануванні лікувальних заходів доцільно враховувати типи порушень адаптивних реакцій імунної системи:

- виявлений дефіцит Т-клітинної ланки імунітету, пов'язаний з недостатністю ендогенного тимічного фактора, є підставою для призначення препаратів тимусу, ефективність яких вища у вечірній час, що обумовлено активацією епіфіза і зниженням глюкокортикоїдної активності коркової речовини наднирників;

- процес відновлення порушених функцій імунної системи при захворюваннях, які мають рецидивуючий перебіг, повинен включати базисну, відновну і підтримуючу імунореабілітацію, з індивідуальним підбором імунотропних препаратів у залежності від ступеня імунних порушень, і проводитися відповідно основним етапам:

а) клінічний - тривалістю від 14 до 45 днів в умовах стаціонару та/або поліклініки з метою верифікації клінічного діагнозу та визначення ступеня імунної недостатності;

б) відновний - в умовах поліклініки;

в) реабілітаційний - у санаторно-курортних умовах щорічно після зникнення ознак загострення захворювання, тривалістю не менше 24 днів за рік, і може здійснюватися після клінічного та амбулаторного етапів імунореабілітації.

8. При проведенні комплексної імунореабілітації хворим із хронічним рецидивуючим перебігом захворювання і порушеннями функцій імунної системи обов'язковим на кожному етапі є аналіз змін динаміки клініко-імунологічних параметрів. Кількість курсів імунореабілітаційних заходів повинна визначатися ступенем імунних порушень та динамікою їх змін і може коливатися від 2-3 до 5-6. Тривалість поєднаної амбулаторно-санаторної імунореабілітації складає не менше 3 років. При призначенні імунотропних засобів слід враховувати закони хронотерапії, приймаючи до уваги дані добової активності мішеневої ланки імунітету.

9. При формуванні диспансерних груп необхідно враховувати фактори ризику розвитку патології, які проявляються на сімейному та індивідуальному рівнях з подальшим прогнозом ризику рецидивування захворювання. При ідентифікації факторів ризику необхідна стратегія вторинної профілактики, яка передбачає боротьбу з ними з урахуванням стадії адаптаційного процесу та рівня функціональних резервів конкретного хворого.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Клиническая гастроэнтерология (протоколы диагностики и лечения) / Под ред. Ю.А. Филиппова. - Днепропетровск: Журфонд, 2003. - 299 с. Автором самостійно розроблені діагностичні протоколи захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, печінки та підшлункової залози, а також протоколи лікування хронічного гастродуоденіту та хронічного панкреатиту.

2. Майкова Т.В. Роль биологических ритмов в рецидивировании хронической патологии органов пищеварения // Буковинський медичний вісник. - 2002. - Т.6, № 3-4. - С. 58-59.

3. Майкова Т.В. Состояние вегетативного гомеостаза при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, сочетанной с хроническим бескаменным холециститом и хроническим панкреатитом // Харківська хірургічна школа. - 2003. - Вип. 4 (9). - С. 56-61.

4. Майкова Т.В. Роль місцевих регуляторних факторів шлункової секреції в адаптаційних процесах хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з хронічним холециститом та хронічним панкреатитом // Проблеми екології та медицини. - 2004. - Т.8, № 1-2. - С. 24-25.

5. Майкова Т.В. Иммунные критерии адаптации при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, в сочетании с хроническими бескаменным холециститом и панкреатитом // Сучасна гастроентерологія. - 2004. - № 3 (17). - С. 39-44.

6. Майкова Т.В. Стрес як чинник розвитку поєднаної патології органів травлення // Сучасна гастроентерологія. - 2004. - № 4 (18). - С. 49-53.

7. Майкова Т.В. Стан вегетативного гомеостазу при хронічному гастродуоденіті, поєднаному з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом // Запорожский медицинский журнал. - 2004. - № 4 (25). - С. 29-33.

8. Майкова Т.В. Развитие дистресс-синдрома у больных с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки в сочетании с хроническим холециститом и хроническим панкреатитом // Вісник проблем біології і медицини. - 2004. - № 2. - С. 55-60.

9. Майкова Т.В. Роль місцевих регуляторних факторів шлункової секреції в адаптаційних процесах хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, поєднану з хронічним холециститом та хронічним панкреатитом // Буковинський медичний вісник. - 2004. - Т. 8, № 3. - С. 89-92.

10. Майкова Т.В. Состояние ультрадианного ритма секреторной активности желудка при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, сочетанной с хроническим бескаменным холециститом и хроническим панкреатитом // Український терапевтичний журнал. - 2004. - № 3. - С. 76-80.

11. Майкова Т.В. Стан імунної ланки регуляції у хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом // Медичні перспективи. - 2004. - Т.9, № 3. - С. 69-74.

12. Майкова Т.В. Характеристика функціональної здатності печінки і підшлункової залози у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, поєднану з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом // Сучасна гастроентерологія. - 2004. - № 5 (19). - С. 26-32.

13. Комплексное лечение больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки, сочетанной с патологией гепатобилиарной системы / Л.Н. Мосийчук, Т.В. Майкова, Т.В. Бондаренко, И.А. Васильева // Клінічна та експериментальна патологія. - 2004. - Т. 3, № 3. - С. 101-105. Автором самостійно проведені сонологічні дослідження, аналіз отриманих результатів.

14. Сиротенко А.С., Кудрявцева В.Е., Майкова Т.В. Роль нарушений клеточного звена иммунитета в развитии рецидива язвенной болезни двенадцатиперстной кишки // Запорожский медицинский журнал. - 2005. - № 3. - С. 60-63. Здобувачем проведено аналіз та статистична обробка матеріалу, сформульовані висновки.

15. Сиротенко А.С., Крилова О.О., Майкова Т.В. Особливості макроскопічних змін слизової оболонки езофагогастродуоденальної зони при рецидивуючому перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки // Сучасна гастроентерологія. - 2005. - № 2 (22). - С. 63-68. Здобувачем проведено аналіз та статистична обробка матеріалу.

16. Некоторые данные об эффективности работы врачей-гастроэнтерологов в городских поликлиниках / З.Н. Шмигель, Ю.А. Филиппов, Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда, Т.В. Майкова // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 1999. - Вип. 28. - С. 37-40. Автором самостійно проводився збір матеріалу, аналіз та узагальнення отриманих результатів.

17. Факторы риска при некоторых заболеваниях органов пищеварения / Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда, Т.В. Майкова, З.Н. Шмигель // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 1999. - Вип. 29. - С. 162-164. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів.

18. Майкова Т.В. Особенности клинического течения заболеваний и функциональной способности желчного пузыря при ассоциированной патологии органов пищеварения // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. 30. - С. 219-228.

19. Особенности состояния эзофагогастродуоденальной зоны у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки, с сочетанной патологией органов пищеварения / Е.В. Степанова, Е.В. Беспалова, Т.В. Майкова, Г.В. Гончар // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 2000.- Вип. 31. - С. 49-54. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів.

20. Майкова Т.В., Зигало Е.В. Оптимізація діагностики та медикаментозна корекція вегетативних порушень у хворих із поєднаною патологією органів травлення з урахуванням стадій адаптаційного процесу // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 32. - С. 367-373. Автором самостійно проведено аналіз отриманих результатів, сформульовані висновки.

21. Эффективность масла из семян тыквы при гастроэнтерологической патологии / Н.М. Береза, Т.В. Майкова, Е.А. Крылова, З.И. Шевцова, Т.И. Бойко, Л.П. Аверянова, Е.В. Лелюхина // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 2002. - Вип. 33. - С. 179-185. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів.

22. Майкова Т.В. Вплив стану нейрогуморальної ланки регуляції на фактори резистентності слизової оболонки шлунково-дуоденальної зони у хворих з поєднаною патологією органів травлення // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 2004. - Вип. 35. - С. 33-49.

23. Майкова Т.В. Стан функціональної здатності печінки і підшлункової залози у хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з хронічним безкам'яним холециститом та хронічним панкреатитом // Проблеми військової охорони здоров'я. - 2004. - № 2. - С. 164-174.

24. Майкова Т.В., Мосійчук Л.М., Беспалова О.В. Особливості макроскопічної структури органів езофагогастродуоденальної зони при поєднаній патології травної системи // Актуальні питання медичної науки та практики. - 2005. - Вип. 68. - С. 100-106. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів.

25. Сиротенко А.С., Степанова Е.В., Майкова Т.В. Морфологическое состояние гастродуоденальной зоны при впервые выявленной язвенной болезни двенадцатиперстной кишки и рецидивирующем ее течении // Гастроентерологія. - Дніпропетровськ, 2005. - Вип. 36. - С. 45-50. Автором самостійно проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів.

26. Пат. 32777 А кл. А 61 В 10/00 Спосіб визначення стану регуляції шлункової секреції / Л.М. Корнійчук, І.Т. Кругліков, Т.В. Майкова, О.Ф. Крекнін (Україна). - № 9804185; Заявл. 08.04. 1998; Опубл. 15.02.2001, Бюл. № 1. Автору належить формулювання формули винаходу та його впровадження в практичну роботу.

27. Пат. 62772 А кл. G 01 N 33/48 Спосіб діагностики супутніх виразковій хворобі дванадцятипалої кишки захворювань інших органів / Т.В. Майкова, О.Ф. Крекнін, Е.В. Зигало (Україна). - № 2003054529; Заявл. 20.05. 2003; Опубл. 15.12.2003, Бюл. № 12. Автору належить ідея способу, формулювання формули винаходу та його впровадження в практичну роботу.

28. Пат. 52267 А кл. A 61 B 8/00,G 01 B 17/00 Спосіб кількісної оцінки ехощільності біологічних об'єктів / Т.В. Майкова, О.І. Кліндухова (Україна). - № 2003054529; Заявл. 20.05. 2003; Опубл. 15.12.2003, Бюл. № 12. Автору належить ідея способу, формулювання формули винаходу та його впровадження в практичну роботу.

29. Филиппов Ю.А., Демешкина Л.В., Майкова Т.В. Язвенная болезнь у ликвидаторов Чернобыльской аварии // Врачебная практика. - 1997. - N 3. - С. 20-23. Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз та статистична обробка.

30. Некоторые данные об эффективности работы врачей-гастроэнтерологов в городских поликлиниках / З.Н. Шмигель, Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда, Т.В. Майкова // Вісник Дніпропетровського університету. - 1998. - Вип. 1. - С. 111-115. Автором самостійно проводився збір матеріалу, аналіз та узагальнення отриманих результатів.

31. Автоматическая генерация протоколов ультразвуковых исследований с использованием персональных ЭВМ / Я.С. Березницкий, Т.В. Майкова, Н.Г. Гравировская, А.Г. Инкин // 2-й съезд Ассоциации специалистов ультразвуковой диагностики в медицине: (Тезисы докладов). - М., 1995. - С.140. Автором запропонована ідея дослідження, обгрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження.

32. Уровень факторов риска при некоторых заболеваниях органов пищеварения / Т.В. Майкова, З.Н. Галенко, Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда // Другий український тиждень гастроентерологів: (Тези доповідей). - Дніпропетровськ, 1997. - С. 87. Автором запропонована ідея дослідження, обґрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження та узагальнення отриманих результатів.

33. Майкова Т.В., Степанова Е.В., Беспалова Е.В. Морфо-функциональное состояние гастродуоденальной зоны при сочетанной патологии органов пищеварения // Другий український тиждень гастроентерологів: (Тези доповідей). - Дніпропетровськ, 1997. - С. 87. Автором запропонована ідея дослідження, обгрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження.

34. Maikova T. Functional ability of gallbladder in pathology of digestive system // Gut and the Liver. - Freiburg, 1997. - Р. 97.

35. Особливості ультрадіанного ритму секреторної функції шлунка в нормі і при десинхронозі // Т.В. Майкова, Л.М. Корнійчук, І.Т. Кругліков, О.О. Крилова // Фізіологічний журнал. - 1998. - Т. 44, № 3. - С. 169. Автором запропонована ідея дослідження, обґрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження.

36. Майкова Т.В., Кругліков І.Т., Корнійчук Л.М. Особливості ультрадіанного ритму секреторної функції шлунка в процесі тривалості екзогенної стимуляції // XV з'їзд фізіологів України: (Тези доповідей). - Донецьк, 1998. - С. 17-18. Автором запропонована ідея дослідження, обґрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження.

37. Кругликов И.Т., Майкова Т.В., Степанова Е.В. Особенности состояния секреторного аппарата желудка при сочетанной патологии органов пищеварения // Досягнення та невирішені питання гастроентерології: (Тези доповідей). - Харків, 1998. - С. 104. Автору належить ідея дослідження, постановка мети та розробка технології дослідження, узагальнення отриманих результатів.

38. Майкова Т.В., Зыгало Э.В., Ноздренко Ю.Б Сравнительная характеристика вегетативного гомеостаза у больных с сочетанной патологией органов пищеварения // Досягнення та невирішені питання гастроентерології: (Тези доповідей). - Харків, 1998. - С. 120. Автору належить ідея дослідження, обгрунтування мети, узагальнення отриманих результатів.

39. Maycova T.V., Korneychuk L.M., Kruglikov I.T. Diskinessias of Gallbladder and Bile Excretion Ducts in Patients with Chronic Persisting Hepatitis Combined with Chronic Diseases of Gastroduodenal Zone Falk Symposium // New Aspect in Hepatology and Gastroenterology. - Georgia, 1998. - P. 25. Автору належить ідея дослідження, обґрунтування мети, проведення функціональних досліджень, аналіз і узагальнення отриманих результатів.

40. Состояние нейрогуморального звена регуляции при сочетанной гастродуоденальной патологии / Ю.Б. Ноздренко, Т.В. Майкова, Н.А. Домашнева, Э.В. Зыгало // Гастробюллетень. Материалы 2-й Объединенной Всероссийской и Всеармейской научной конференции “Санкт-Петербург-Гастро-2000”. - 2000. - № 1-2. - С. 65. Автором проведено узагальнення отриманих результатів.

41. Функціональний стан кишечнику і печінки у літніх людей з захворюваннями органів травлення / Л.Я. Мельніченко, С.С. Ягмур, Н.М. Мосалова, Т.В. Майкова, Л.П. Аверянова, Л.В. Тропко, В.Є. Кудрявцева // VI з'їзд Всеукраїнського лікарського товариства. Чернівці, 18-19 травня 2001 р. // Українські медичні вісті. - 2001. - Т 4, ч. 1. - С. 70. Автором самостійно проведені ультразвукові дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів.

42. Метод удосконалення діагностики гуморальної ланки регуляції за гемодинамічним показником: Інформаційний лист // Автори: Т.В. Майкова, О.І. Івасюк, Е.В. Зигало. - К., 2000 - 2 с. Автором запропоновано метод діагностики.

43. Сучасна діагностика стану вегетативного гомеостазу у хворих з патологією органів травлення: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: Ю.О. Філіппов, Т.В. Майкова, Е.В. Зигало. - Дніпропетровськ, 1997. - 16 с. Автором самостійно проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів, написання розділу методичних рекомендацій.

44. Ультразвукова діагностика: її можливості та обмеження: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: Б.Ф. Шевченко, Т.В. Майкова, Ю.С. Сапа. - Дніпропетровськ, 2001. - 15 с. Автором самостійно проведені ультразвукові дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів, написані методичні рекомендації.

45. Функціональна діагностика захворювань органів травлення: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: Б.Ф. Шевченко, Т.В. Майкова, Ю.С. Сапа. - Дніпропетровськ, 2001. - 15 с. Автором самостійно проведені функціональні дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів, написання методичних рекомендацій.

46. Клініко-лабораторна оцінка функціонального стану секреторних залоз шлунка: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: А.І. Руденко, Т.В. Майкова, Л.М. Мосійчук, О.А. Пономаренко, Т.М. Толстикова, А.С. Сиротенко - К., 2004. - 24 с. Автором самостійно проведені функціональні дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів, написання двох розділів методичних рекомендацій.

Размещено на Allbest.ru