Хірургічна тактика при гастродуоденальных виразках, ускладнених шлунково-кишковою кровотечею

2. Ситуація класу В. Зупинена за допомогою ендоскопії ГШКК, крововтрата вкрай тяжкого і тяжкого ступеня з пептичної або хронічної медикаментозної виразки шлунка або ДПК з нестійкого гемостазу є підставою для госпіталізації пацієнта до відділення інтенсивної терапії для проведення інтенсивної терапії протягом 1 доби. Мета терапії - компенсація крововтрати і стабілізація клінічних показників.

3. Ситуація класу С. За тяжкої та середньої тяжкості крововтрати з хронічної виразки ДПК у пацієнтів старшого віку з тяжкими серцево-судинними захворюваннями за нестабільного гемостазу, коли ризик виконання хірургічного втручання конкурує з ризиком виникнення рецидиву кровотечі, перевагу потрібно віддавати ендоскопічним методам забезпечення стійкого гемостазу.

4. Ситуація класу D. Виникнення рецидиву кровотечі після медикаментозного або ендоскопічного гемостазу є показанням до виконання невідкладного оперативного втручання, спрямованого на досягнення остаточного гемостазу. Також застосовують оперативні втручання, спрямовані на збереження життя (у пацієнтів з пептичною виразкою ДПК виконують стволову та висічення виразкового субстрату, з виразкою шлунка - ізольоване висічення виразки, такі оперативні втручання здійснюють у пацієнтів з хронічними медикаментозними виразками).

5. Ситуація класу Е. Хворим, у яких виявляють крововтрату легкого та середнього ступеня тяжкості (за даними ендоскопії - дефект прикритий фібрином) показане лікування в хірургічному відділенні, їм призначають комплексну противиразкову терапію, засоби для корекції анемії та гіповолемії, зважаючи на показники ОЦК, кислотно-основного стану, водно-електролітного балансу. Через 2-3 тиж після зупинки кровотечі і проведення курсу противиразкової терапії показане виконання планової радикальної операції (у пацієнтів з пептичною виразкою ДПК здійснюють СПВ та висічення виразкового субстрату, з виразкою шлунка - пілорозберігальну резекцію шлунка, економної пілорозберігальної медіагастральної резекції шлунка, ізольоване висічення виразки, ці оперативні втручання виконують у пацієнтів з хронічними медикаментозними виразками).

Перебіг раннього післяопераційного періоду був проаналізований у 366 (24,55%) хворих, (в тому числі 325 (88,80%) - з пептичною виразкою та у 41 (11,20%) - з хронічними медикаментозними виразками гастродуоденальної зони), яких лікували з використанням активно-вичікувальної тактики.

В групі пацієнтів, у яких застосовували активно-вичікувальну тактику лікування, померли 23 (6,28%) хворих, в тому числі 21 (91,30%) - з пептичною виразкою та 2 (8,70%) - з хронічними медикаментозними виразками. Після оперативного втручання померли 16 (10,46%) хворих, в тому числі 15 (10,42%) - з пептичною виразкою і 1 (11,11%) - з хронічною медикаментозною виразкою. Основною причиною післяопераційної летальності в цій групі були ускладнення з ураженням серцево-судинної системи - у 5 (31,25%) пацієнтів (усі - з пептичною виразкою). У 5 (31,25%) хворих, в тому числі 4 (80,00%) - з пептичною виразкою і 1 (20,00%) - із хронічною медикаментозною виразкою), виник перитоніт внаслідок неспроможності швів; в 1 (6,67%) пацієнта з пептичною виразкою причиною смерті стала кровотеча з прошитої виразки, ще у 3 (20,00%) пацієнтів, з пептичною виразкою - гострий післяопераційний панкреатит, що виник на 2-гу і 3-тю добу після втручання. У 3 (20,00%) пацієнтів з пептичною виразкою причиною смерті було прогресування конкуруючих захворювань, ще у 2 (13,33%) з пептичною виразкою - порушення мозкового кровообігу.

Післяопераційні ускладнення виникли у 49 (32,03%) пацієнтів, в тому числі у 46 (93,88%) - з пептичною виразкою та у 3 (6,12%) - з хронічними медикаментозними виразками даної групи (хворих, у яких післяопераційні ускладнення спричинили летальний кінець, проаналізовані окремо). У 39 (79,59%) хворих, в тому числі у 37 (94,87%) - з пептичною виразкою і 2 (5,13%) - з хронічними медикаментозними виразками хірургічні втручання, виконані з приводу раннього рецидиву ГШКК, в 1 - з приводу триваючої кровотечі, ще в 1 - відстроченої операції. Неспроможність швів відзначена у 7 хворих, перитоніт - у 3, гострий анастомозит - у 6, госпітальна пневмонія - в 11, інфільтрат черевної порожнини - у 3, ерозивна ГШКК - у 4, нагноєння операційної рані - у 7, эвентрація кишечника - у 3, гастростаз - у 5.

У 1125 (75,45%) пацієнтів, в тому числі у 899 (79,91%) - з пептичною виразкою та у 226 (20,09%) - з хронічними медикаментозними виразками, яких лікували з використанням тактики швидкого адекватного реагування, безпосередні і найближчі результати проаналізовані нами більш детально.

Всього в цій післяопераційні ускладнення виникли у 17 (2,81%) хворих, в тому числі у 14 (82,35%) - з пептичною виразкою та у 3 (17,65%) - з хронічними медикаментозними виразками гастродуоденальной зони з 604 (53,69%) оперованих, в тому числі 394 (65,23%) - з приводу пептичної виразки і 210 (34,77%) - хронічних медикаментозних виразок. Померли 32 (2,84%) пацієнта, в тому числі 27 (3,00%) - з пептичною виразкою і 5 (2,21%) - з хронічними медикаментозними виразками. Несприятливий перебіг захворювання істотною мірою визначався віком пацієнтів. Ускладнення виникли у 12 (70,59%) хворих літнього і старечого віку. Практично в усіх пацієнтів були тяжкі захворювання двох систем і більше. В усіх спостереженнях тяжкі интеркурентні захворювання впливали на прогноз і перебіг основного хірургічного захворювання, оскільки вони нерідко були конкуруючими.

Основною причиною післяопераційної летальності в цій групі було прогресування конкуруючих захворювань - у 7 (41,18%) пацієнтів, в тому числі 5 (35,71%) - з пептичною виразкою і 2 (66,67%) - з хронічними медикаментозними виразками. Ускладнення з ураженням серцево-судинної системи стали причиною смерті 4 (28,57%) хворих (усі - з пептичними виразками); загальні легеневі ускладнення 5 (29,41%) хворих, в тому числі 4 (28,57%) - з пептичною виразкою 1 (33,33%) - з хронічною медикаментозною виразкою. В 1 (5,88%) пацієнта з гігантською пептичною виразкою виник перитоніт внаслідок гострого післяопераційного панкреатиту з блискавичним перебігом і неспроможністю швів.

Частота післяопераційних ускладнень залежала від виду оперативного втручання, тяжкості крововтрати і строків виконання операції з моменту госпіталізації хворого. Найбільшою частота післяопераційних ускладнень була після виконання невідкладних оперативних втручань на висоті ГШКК і раннього рецидиву кровотечі за життєвими показаннями - у 15 (71,43%) пацієнтів, в тому числі 10 (66,67%) - з пептичною виразкою і 5 (33,33%) - з хронічними медикаментозними виразками, найменша - після відстрочених операцій - в 1 (4,76%) пацієнта з пептичною виразкою.

З 104 хворих, в тому числі 56 (53,85%) - з пептичною виразкою і 48 (46,15%) - з хронічними медикаментозними виразками, яким виконані відстрочені оперативні втручання, ускладнення виникли в 1 (0,96%) пацієнта з пептичною виразкою.

Завдяки застосуванню тактики швидкого адекватного реагування шляхом удосконалення принципів хірургічної тактики ми досягли зменшення частоти виконання невідкладних втручань. Внаслідок цього в 3,3 разу зменшилася частота оперативних втручань, що супроводжуються найбільш тяжкими ускладненнями. Таким чином, загальна частота ускладнень раннього післяопераційного періоду знижена на 37,3%, у порівнянні з такою у хворих при застосуванні активно-вичікувальної тактики лікування. Так, при використанні тактики швидкого адекватного реагування частота ускладнення після виконання невідкладних операцій виникли у 16 (11,51%) пацієнтів, в тому числі 12 (17,65%) - з пептичною виразкою і 4 (5,63%) - з хронічними медикаментозними виразками; термінових - у 3 (0,83%) хворих, в тому числі 2 (0,74%) - з пептичною виразкою та 1 (1,09%) - з хронічною медикаментозною виразкою; відстрочених - в 1 (0,96%) пацієнта з пептичною виразкою. На наш погляд, це сприяло зниженню післяопераційної летальності на 9,1% у порівнянні з такою в групі де застосовували активно-вичікувальну тактику лікування. Проте, зниженню частоти післяопераційних ускладнень сприяли, на нашу думку, не тільки оптимальний вибір строків виконання оперативного втручання з метою запобігання ранньому рецидиву ГШКК, а й оптимізація методів хірургічних втручань, спрямованих на збереження життя, зважаючи на медикаментозну природу виразок, а також більш суворий відбір пацієнтів.

Для вивчення віддалених результатів лікування пацієнтів обстежували перед виписуванням з стаціонару, через 3-6 міс, 1-5 років і більше з аналізом даних анамнезу, лабораторних, рентгенологічних методів, ГДФС в основному у стаціонарі, рідше - в амбулаторних умовах, у деяких пацієнтів проведене анкетування з використанням спеціально розробленої анкети. Результати лікування оцінювали за шкалою А. Visick з огляду на результати об'єктивних методів дослідження.

З 1998 р. ми використовуємо схему лікування з послідовною передопераційною підготовкою (включаючи противиразкову терапію з першої доби після госпіталізації хворого), виконанням індивідуально обраних хірургічних втручань і цілеспрямованою медичною реабілітацією в умовах спеціалізованого центра або амбулаторно, за показаннями.

Пацієнти розподілені на дві групи: 1-ша група - 398 (87,09%) хворих, в тому числі 206 (80,47%) - з пептичною виразкою і 192 (95,52%) - з хронічними медикаментозними виразками, яким проведене комплексне лікування, тобто триетапна медична реабілітація, основний етап якої здійснювали в спеціалізованому гастроентерологічному відділенні; 2-га група - 59 (12,91%) пацієнтів, в тому числі 50 (19,53%) - з пептичною виразкою та 9 (4,48%) - з хронічними медикаментозними виразками, яким проведена тільки загальноприйняте лікування та амбулаторне спостереження.

Медичну реабілітацію пацієнтів починали в найближчому післяопераційному періоді з адекватної противиразкової терапії, профілактики і корекції розладів евакуації, відновлення гомеостазу, раннього виявлення постваготомних і пострезекційних розладів. Активно стимулювали моторику денервованого шлунка або його кукси після резекції шляхом введення 2,5% розчину бензогексонію. У більшості хворих спостерігали функціональні причини, які коригували медикаментозними засобами.

Комплексне хірургічне лікування та реабілітація забезпечують позитивні віддалені результати, найкращі - після виконання СПВ з обов'язковою дренувальною операцією і резекції шлунка з збереженням воратаря, а також секторальної резекції. Дещо гірші результати після здійснення СтВ і селективної ваготомії з дренувальною операцією. Післяопераційна реабілітація пацієнтів, яким виконано резекцію шлунка в модифікації Більрот-І і особливо Більрот-ІІ, менш ефективна.

Поліпшує віддалені результати санаторно-курортне лікування, що застосовували як засіб післяопераційної реабілітації і як самостійний етап. Так, у пацієнтів 1-ї групи під впливом санаторно-курортного оздоровлення частота незадовільних результатів зменшилася з 6,7 до 1,9%. У найближчому періоді спостерігали нормалізацію вмісту гемоглобіну, кількості еритроцитів, концентрацію імуноглобулінів A, G, М в крові, збільшення вмісту інсуліну; у віддаленому періоді - нормалізацію рівня гастрину в крові, гормонів щитоподібної залози, що справляло сприятливий вплив на гастральную систему й опосередковано поліпшувало її трофіку.

У віддаленому періоді (1-3 роки) встановлене зниження загальної кислопродукції шлунка у хворих обох груп, але більшою мірою - після комплексного хірургічного лікування. Так, після виконання СПВ в І фазі секреція знизилася в 1-й групі - на 92,1%, у 2-й групі - на 67,3%; у ІІ фазі - відповідно на 84,5 і 72,9%. Частота рецидивів пептичної виразки, виразки гастродуодено- і гастроентероанастомозів після резекційних методів втручання (за Більрот-І і Більрот-ІІ) у хворих обох груп була майже однаковою - при використанні комплексного післяопераційного лікування - у 2,7%, без нього - у 3,3% хворих.

За наявності постваготомних розладів рецидивні виразки і виразки, що незагоювалися, частіше спостерігали у хворих, яким не проводили комплексне лікування (10,2%), ніж у тих, яким здійснювали реабілітацію на всіх етапах (2,4%). Різні післяопераційні розлади відзначені у хворих після виконання органозберігальних операцій: в 1-й групі - у 6,8% спостережень, у 2-й групі - у 29,3%. Деякі розлади пов'язані з супутніми захворюваннями.

Відмінні, хороші і задовільні результати частіше відзначали у пацієнтів, які протягом тривалого часу після операції дотримували дієти, а також за короткого виразкового анамнезу; незадовільні - у тих, хто не дотримував дієти і за тривалого виразкового анамнезу. Віддалені результати не залежали від віку, статі і характеру праці оперованих.

Несприятливий результат частіше спостерігали через 3-5 років після операції, в основному у пацієнтів, яким не проводили етапне комплексне лікування.

До хірургічного втручання працездатними були 274 пацієнтів 1-й і 28 - 2-й групи. Після операції на більш легку працю перейшли відповідно 2% і 4,8%, один пацієнт після резекції шлунка за Більрот-І і реабілітації займається більш тяжкою працею. Решта оперованих продовжували працювати за спеціальністю.

Інвалідність встановлена у 25 хворих (6 - з 1-й групи і 19 - з 2-й), проте, у 21 з них - по супутніх захворюваннях, і тільки у 2 - з 1-й і 5 - з 2-й групи причиною встановлення інвалідності були наслідки операції з приводу ВХ, причому частіше - резекції шлунка.

Розраховані економічні втрати у віддаленому періоді були вище у пацієнтів, яким не проводили комплексне лікування, причому більшою мірою - після резекції шлунка, ніж після СПВ з дренувальною операцією. Це свідчить про більшу ефективність реабілітації після виконання органозберігальних операцій.

Таким чином, комплексне хірургічне лікування і цілеспрямовану медичну реабілітацію слід проводити за спільної участі хірурга і терапевта-гастроентеролога. Це забезпечує наступність у лікуванні, і деякі оперативні втручання, невдалі через виникнення рецидиву виразки, стають етапом у загальному комплексі лікування пацієнтів за агресивного перебігу ВХ, ускладненої ГШКК.

Проведене дослідження свідчить, що перспективними є подальша розробка органозберігальних методів оперативного втручання, цілеспрямована медична реабілітація хворих з виразкою шлунка і ДПК, ускладнених ГШКК.

Висновки

У дисертаційній роботі представлений науково обґрунтований новий напрямок невідкладної хірургії - тактика комплексного лікування пептичних і медикаментозних гастродуоденальних виразок, ускладнених шлунково-кишковою кровотечею.

1. Консервативна терапія з застосуванням антацидних, протигелікобактерних препаратів не забезпечила вагоме зниження частоти ускладнень виразкової хвороби. Кількість оперативних втручань, які виконують з приводу ускладнень виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, в Запорізькій області в останні роки має тенденцію до збільшення (у 1993 р. - 230 операцій, у 2002 р. - 1148).

2. В структурі пептичних виразок гастродуоденальної зони 20% становлять хронічні медикаментозні виразки, що виникають внаслідок застосування переважно нестероїдних протизапальних засобів при різних захворюваннях, що характеризуються морфологічними ознаками хронічної виразки, з утворенням широкої зони фібриноїдного некрозу у дні виразки, сегментарним або тотальним некрозом стінки судин і навколишньої сполучної тканини, відсутністю регенераторних процесів у крайових відділах, дні виразки і вираженого набряку підслизистого прошарку, що поширюється більш ніж на 2 см.

3. Впровадження розробленої програми раціонального хірургічного лікування пацієнтів з виразковою хворобою, ускладненою кровотечею, в основу якої покладений принцип швидкого реагування, може бути ефективним за умови синхронної роботи хірургічного та ендоскопічного відділень, лабораторної та діагностичної служб, а також відділень інтенсивної терапії і реанімації, організаційно об'єднаних у єдиний центр хірургії шлунково-кишкової кровотечі, що функціонує цілодобово.

4. Застосування розробленого алгоритму тактики лікування хворих з гастродуоденальними і хронічними медикаментозними виразками, ускладненими кровотечею, спрямованого на оптимізацію всіх ланок центру з надання допомоги хворим з шлунково-кишковою кровотечею, дозволяє знизити післяопераційну летальність при гострій шлунково-кишковій кровотечі з 10,5 до 1,7%.

5. Динамічний ендоскопічний моніторинг за умови прецизійного технічного виконання процедури дозволяє визначити джерело кровотечі і його локалізацію, характер виразкового субстрату, здійснити біопсію, остаточний або тимчасовий гемостаз, не обтяжує стан хворих і дає можливість оцінити доцільність подальшого спостереження або прийняття рішення про необхідність виконання невідкладного хірургічного втручання.

6. Комбінований ендоскопічний гемостаз з застосуванням розробленої методики, що включає кріокоагуляцію, діатермокоагуляцію та аплікацію плівкоутворювальних розчинів з подальшим активним клініко-еэндоскопічним спостереженням є ефективним засобом гемостазу і профілактики рецидиву кровотечі, особливо за наявності медикаментозних виразок, ускладнених кровотечею дозволяє у 86% хворих уникнути виконання невідкладного оперативного втручання.

7. Операція з приводу виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, а також хронічних медикаментозних виразок, ускладнених кровотечею, повинна бути радикальною, малотравматичною, адекватною стану хворого. Цим принципам відповідають розроблені модифікації існуючих операцій, що застосовують у плановій хірургії, і запропоновані способи органозберігальних операцій, адаптованих до невідкладної хірургії, що забезпечило сприятливі результати у 98% хворих.

8. Хірургічну тактику і строки виконання оперативних втручань у хворих з гострою гастродуоденальною кровотечею виразкової етіології обирають на основі використання лікувально-діагностичного алгоритму, критеріями якого є: визначення ступеня операційного ризику з огляду на стан імунної системи, стан гемостазу в кратері виразки, імовірність виникнення рецидиву кровотечі, забезпечення надійного ендоскопічного гемостазу.

9. Оперативне лікування хворих з пілородуоденальною виразкою, ускладненою кровотечею, передбачає пріоритетність органозберігальних принципів, обов'язкове видалення виразкового субстрату, адекватну ваготомію і хірургічну корекцію порушень прохідності дуоденоєюнального переходу.

10. Масивна крововтрата спричиняє зниження основних показників імунітету, особливо його гуморальної ланки і фагоцитозу, найбільш повільно відновлюються показники імунного захисту організму після профузної кровотечі. Найбільш швидке відновлення імунореактивності відзначають після органозберігальних операцій у порівнянні з таким після застосування резекційних методів.

11. Застосування клітинно-тканинної терапії в перед- і післяопераційному періодах, що справляє імуномодулюючий, протизапальний і репаративний вплив, сприяє нормалізації клінічних і біохімічних показників крові, що дозволяє у 8 разів знизити частоту ускладнень, у 3 рази - післяопераційну летальність і тривалість лікування пацієнта у стаціонарі.

12. Індивідуалізація хірургічного лікування і медичної реабілітації за участю хірурга і терапевта-гастроентеролога, забезпечує поліпшення як найближчих, так і віддалених результатів оперативного втручання з приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, а також хронічних медикаментозних виразок гастродуоденальної зони, ускладнених кровотечею, зниження в 1,5-2 рази кількості хворих з диспептичними явищами, яким показане надання лікарської допомоги. Застосування розробленої системи активної індивідуально-раціональної тактики лікування, спрямованої на збереження життя хворого, і цілеспрямованої гастроентерологічної, загальносоматичної і психологічної реабілітації сприяє відновленню основних показників гомеостазу і функціонального стану оперованого шлунка, поліпшуючи якість життя пацієнтів.

13. Впровадження розробленого підходу до лікування пацієнтів з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки, ускладненої кровотечею, основаного на органозберігальному принципі з огляду на корекцію порушень симпатоадреналових реакцій, імунного статусу, застосування противогелікобактерної терапії сприяло поліпшенню найближчих і віддалених результатів, післяопераційна летальність знизилася з 10,5 до 1,7%, частота післяопераційних ускладнень - з 21,8 до 5,3%, несприятливих результатів у віддаленому (1-6 років) періоді - з 29,5 до 5,2%, частота рецидивів - з 5,7 до 0,8%.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ганжий В.В., Гавриленко Т.С. Организационо-тактические вопросы при желудочно-кишечных кровотечениях язвенной этиологии // Запорож. мед. журн. - 2000. - № 4 (6). - С. 42-45.

2. Ганжий В.В. Профилактика острого послеоперационного панкреатита при лечении гастродуоденальной язвы, осложненной кровотечением // Запорож. мед. журн. - 2001. - № 3-4 (11). - С .61-63.

3. Ганжий В.В. Выбор хирургической тактики при острых кровотечениях из гастродуоденальных язв // Запорож. мед. журн. - 2002. - № 4 (14). - С. 26-29.

4. Ганжий В.В. Тактика хирурга при гастродуоденальном язвенном кровотечении // Клін. хірургія. - 2002. - № 8. - С. ЗЗ-36.

5. Ганжий В.В. Хирургическое лечение гастродуоденальных кровотечений язвенной этиологии у больных с тяжелыми сопутствующими заболеваниями // Запорож. мед. журн. - 2002. - № 5 (15). - С. 19-22.

6. Ганжий В.В. Нові технології у хірургічному лікуванні гастродуоденальних виразок ускладнених кровотечею, у ревматологічних хворих // Альманах клін. медицини. - 2002. - Вип. № 2. - С. 55-58.

7. Ганжий В.В. Лечение операционной гнойной раны у больных с тяжелым желудочно-кишечным кровотечением язвенной этиологии // Клін. хірургія. - 2002. - № 11-12. - С. 18-19.

8. Ганжий В.В. Хирургическое лечение острокровоточащих гастродуоденальных язв, осложненных перфорацией // Запорож. мед. журн. - 2002. - № 6 (16). - С. 12-14.

9. Ганжий В.В. Послеоперационные осложнения у больных с кровоточащей гастродуоденальной язвой // Харк. хірург. школа. - 2002. - № 4 (5). - С. 13-16.

10. Ганжий В.В. Хирургическое лечение множественных язв желудка, осложненных желудочно-кишечным кровотечением // Хірургія України. - 2002. - № 4. - С. 19-21.

11. Ганжий В. В. Лечение панкреатогенного перитонита и острого послеоперационного панкреатита у больных с острым желудочно-кишечным кровотечением // Клін. хірургія. - 2003. - № 1. - С. 14-15.

12. Ганжий В.В. Хронические медикаментозные гастродуоденальные язвы, осложненные кровотечением // Запорож. мед. журн. - 2003. - № 1 (17). - С. 55-57.

13. Ганжий В.В. Раннее чреззондовое энтеральное питание у оперированных больных с острым желудочно-кишечным кровотечением язвенной этиологии // Клін. хірургія. - 2003. - № 4-5. - С. 78.

14. Ганжий В.В. Особенности хеликобактерной инфекции у больных с острым желудочно-кишечным кровотечением язвенной этиологии // Запорож. мед. журн. - 2003. - № 2-3 (18). - С. 25-28.

15. Ганжий В.В. Органосохраняющие подходы в хирургии сосочковых и постбульбарных язв осложненных острым кровотечением и механической желтухой // Вісн. морської медицини. - 2003. - № 2.- С. 82-86.

16. Ганжий В.В. Применение гастродуоденоскопии в диагностике и лечении изъязвления, осложненного гастродуоденальным кровотечением // Клін. хірургія. - 2003. - № 6. - С. 10-13.

17. Ганжий В.В. Нутриционная поддержка у больных с острым желудочно-кишечным кровотечением язвенной этиологии как метод коррекции метаболических нарушений // Запорож. мед. журн. - 2003. - № 4 (19). - С. 4-6.

18. Ганжий В.В. Выбор метода хирургического лечения язвенной болезни желудка, осложненной острым желудочно-кишечным кровотечением // Запорож. мед. журн. - 2003. - № 5 (20). - С. 20-23.

19. Ганжий В.В. Применение органосохраняющих операций в хирургическом лечении “трудных” язв двенадцатиперстной кишки, осложненных острым желудочно-кишечным кровотечением // Запорож. мед. журн. - 2003. - № 6 (21). - С. 237-239.

20. Ганжий В.В. Отдаленные результаты комплексного хирургического лечения больных язвенной болезнью желудка и двенадцатиперстной кишки, осложненной острым желудочно-кишечным кровотечением // Запорож. мед. журн. - 2004. - № 1 (22). - С. 11-13.

21. Ганжий В.В. Новые тактико-технические решения в лечении хронических медикаментозных язв, осложненных кровотечением // Хірургія України. - 2004. - № 2 (10). - С. 32-34.

22. Ганжий В.В. Реконструктивная хирургия оперированного желудка с рецидивными язвами, осложненными острым желудочно - кишечным кровотечением // Клін. хірургія. - 2004. - № 4-5. - С. 8-9.

23. Ганжий В.В. Оптимізація хірургічної тактики лікування виразкової хвороби, ускладненої кровотечею та перфорацією // Запорож. мед. журн. - 2004. - № 3 (24). - С. 40-42.

24. Ганжий В.В. Опыт применения клеточно-тканевой терапии в лечении острой постгеморрагической анемии и иммунодефицита у больных с желудочно-кишечным кровотечением язвенной этиологии // Запорож. мед. журн. - 2004. - № 5 (26). - С. 110-112.

25. Ганжий В.В. Иммунологические аспекты язвенной болезни и хронических медикаментозных язв, осложненных желудочно-кишечным кровотечением // Запорож. мед. журн. - 2004. - № 6 (27). - С. 4-6.

26. Ганжий В.В. Хирургическое лечение острого желудочно - кишечного кровотечения язвенной этиологии, осложненного синдромом Маллори - Вейсса // Зб. наук. праць співробітн. КМАПО ім. П.Л. Шупика. - К., 2004. - Кн. 1, вип. 13. - С. 30-35.

27. Ганжий В.В. Профилактика и лечение анастомозита у больных, оперированных по поводу язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки, осложненной желудочно-кишечным кровотечением // Клін. хірургія. - 2004. - № 11-12. - С. 18-19.

28. Ганжий В.В. Иммунный статус у больных с острым желудочно-кишечным кровотечением язвенной этиологии и роль клеточно-тканевой терапии в его коррекции // Хірургія України. - 2004. - № 4. - С. 54-56.

29. Ганжий В.В. Діагностично-тактичні аспекти хірургічного лікування виразкових гастродуоденальних кровотеч у хворих з цирозом печінки іпортальною гіпертензією // Запорож. мед. журн. - 2005. - № 1 (28). - С. 81-83.

30. Ганжий В.В. Выбор хирургической тактики при острых кровотечениях из медиогастральных язв // Запорож. мед. журн. - 2005. - № 2 (29). - С. 32-37.

31. Патент 53600А Україна, МПК А61В17/00. Спосіб резекції дванадцятипалої кишки / В. В. Ганжий (Україна). - Заявлено 15.11.02; Опубл. 15.01.03 // Бюл. №1.

32. Патент 54358А Україна, МПК А61В17/00. Спосіб висічення виразок задньобічних стінок пілородуоденального відділу шлунка і кишки, що кровоточать, сполучений з стовбуровою ваготомією / В. В. Ганжий (Україна). - Заявлено 17.12.02; Опубл. 17.02.03 // Бюл. № 2.

33. Баштан Л.П., Герасютенко Э.И., Ганжий В.В., Васильева Л.В., Бойко К.А., Герасютенко Д.Э. Наш опыт интенсивной терапии больных, оперированных по поводу острых желудочно-кишечных кровотечений язвенной этиологии // Укр. журн. екстремал. медицини ім. Г. О. Можаєва. - 2001. - Т. 2, № 3. - С. 54-56 (Матеріали Укр. наук.-практ. конф. “Екстренна медична допомога. Сучасні проблеми організації”.

34. Гусарев В.Ф., Ганжий В.В. Жизнесберегающая технология хирургического лечения больных с кровоточащими пилородуоденальными язвами // Материалы конф. “Современные технологии в общей хирургии”. - М., 2001. - С. 154-156.

35. Ганжий В.В. Жизнесберегающая технология хирургического лечения больных с кровоточащими язвами пилородуоденального отдела желудка // Матеріали XX з'їзду хірургів України. - Тернопіль, 2002. - Т. 1. - С. 239-240.

36. Ганжий В.В. Хирургическое лечение язвенных гастродуоденальных кровотечений у больных с циррозом печени и портальной гипертензией // Вестн. неотлож. и восстановит. медицины. - 2002. - Т. З, № 3. - С. 408-411.

37. Ганжий В.В. Применение пилоросохраняющих операций в лечении язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, осложненной острым желудочно- кишечным кровотечением и стенозом // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики: Збірник наук. статей. - Запоріжжя, 2003. - Вип. IX. - С. 222-228.

38. Баштан Л.П., Сырбу И.Ф., Ганжий В.В., Бойко К.А. Интенсивная терапия инфузионно-трансфузионная терапия при острых желудочно-кишечных кровотечениях язвенного генеза // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики: Зб. наук. статей. - Запоріжжя, 2003. - Вип. IX. - С. 204-210.

39. Гусарев В.Ф., Ганжий В.В. Органосберегающие технологии лечения осложненных язв пилородуоденального отдела желудка // Актуальні проблеми відновної хірургії. - Запоріжжя, 2001. - С. 83-84.

40. Сырбу И.Ф., Ганжий В.В. Принципы оказания медицинской помощи больным с желудочно-кишечными кровотечениями // Актуальні проблеми відновної хірургії. - Запоріжжя. 2001. - С. 119-121.

Размещено на Allbest.ru