Клінічні прояви, патогенез та лікування внутрішньочерепної гіпертензії при менінгітах різної етіології
Патогенез лікворогіпертензійного синдрому і механізми підтримки водно-електролітного гомеостазу при різних захворюваннях центральної нервової системи. Тактика реабілітації хворих на менінгіт в залежності від характеру резидуальних проявів хвороби.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.06.2014 |
| Размер файла | 104,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Загальна концепція патогенезу внутрішньочерепної гіпертензії в хворих на менінгіт
Головною причиною підвищення ВЧТ є збільшення об'єму ліквору внаслідок підвищення опору дренажу СМР у кров через арахноїдальні ворсини павутинної мозкової оболонки, що зв'язано зі зміною її реологічних властивостей і обструкцією шляхів відтоку. Внаслідок ушкодження ГЕБ збільшується частка екстрахоріоїдально секретируємого ліквору. Підвищення ВЧТ припускає новий стійко-рівноважний стан між продукцією й всмоктуванням СМР, що досягається за рахунок збільшення градієнта між ВЧТ і тиском у венозних синусах. Ріст ВЧТ сприяє зменшенню частки екстрахоріоїдально-секретируємої СМР. Усе це, в остаточному підсумку, сприяє розв'язанню абсолютної гіперволемії СМР і зниженню ВЧТ.
Зменшення об'єму лікворовмісного простору внаслідок збільшення кровонаповнення мозкових судин і НГМ, обумовлює розвиток відносної гіперволемії СМР і також індукує ріст ВЧТ. Ріст ВЧТ обумовлює збільшення, а при подальшому наростанні - зменшення кровонаповнення головного мозку. Причому, якщо збільшення кровонаповнення є вторинним стосовно вазодилятації, спрямованої на підтримку належного мозкового кровотоку, то його зменшення має змішану природу і пов'язано як зі зменшенням кровонаповнення артеріальних судин внаслідок спазму, що попереджає гіперемію головного мозку при підвищенні системного АТ, так і пасивним витисненням крові з венозної системи головного мозку в результаті підвищення ВЧТ.
Значне підвищення ВЧТ може бути єдиною причиною розвитку НГМ при відсутності інших впливів, ушкоджуючих мозок. З іншого боку, ВЧТ є тим фактором, що обмежує збільшення об'єму головного мозку внаслідок його набряку й таким чином перешкоджує подальше нагромадження в ньому вільної води. Це зв'язано з тим, що збільшення об'єму головного мозку відбувається в замкнутій ригідній порожнині черепа, де з ним взаємодіє ще дві об'ємні складові - кров в церебральних судинах і ліквор у лікворовмісних просторах. Підвищення ВЧТ при НГМ обумовлює ріст внутрішньотканинного тиску і зменшення градієнта гідростатичного тиску крові-інтерстиціальної рідини, що зменшує фільтрацію рідкої частини крові в артеріальному і збільшує всмоктування інтерстиціальної рідини у венозному відділі капіляра.
Таким чином, ВЧТ є результуючею безпосередньої взаємодії трьох об'ємів всередині ригідної порожнини черепа. З іншого боку, ВЧТ є тим необхідним фактором, що опосередковує вплив внутрішньочерепних об'ємів один на одного. Взаємовплив об'ємів здійснюється шляхом впливу ВЧТ за механізмом зворотного зв'язку на фактори, що визначають величину взаємодіючих об'ємів, а не на самі об'єми безпосередньо (Рис. 5).
Патогенетична терапія лікворогіпертензійного синдрому в хворих на менінгіт
Вплив комбінованої інфузії манітолу і лазиксу на внутрішньочерепний тиск і мозковий кровотік у хворих на менінгіт. Вплив комбінованої дії манітолу і лазиксу на ВЧТ, АТ і ЦПТ досліджено в 11 хворих з тяжким перебігом менінгококового менінгіту і 8 - з тяжким вторинним менінгітом.
За 15 хв. до початку інфузії манітолу вводився лазикс із розрахунку 0,5-0,7 мг/кг з метою нормалізувати водно-електролітні порушення в хворих і зменшити осмолярність плазми. Манітол вводили з розрахунку 0,5 г/кг протягом 30 хв. Через 15 хв. від початку введення препарату повторно вводився лазикс у тій же дозі для підтримки осмотичного градієнта.
Встановлено, що через 30 хв. від початку інфузії манітолу ВЧТ знижувався на 15-55% і складав 238,8±7,7 мм вдн. ст. Максимальний ефект препарату проявився в більшості обстежених між 15 і 30 хв. Лікворогіпотензивний ефект утримувався у всіх хворих до закінчення періоду спостереження. У жодному зі спостережень не був відзначений розвиток феномена віддачі. До 3 години від початку введення препарату ВЧТ не досягав вихідного рівня і статистично від нього відрізнявся (p<0,05). Під впливом манітолу АТС, САТ і АТД незначно зменшувалися (p>0,05). У той же час, ЦПТ до 30' від початку введення препарату перевищував вихідне значення на 13%, а до 180' - на 7,3% (p<0,05).
Таким чином, манітол має виражену лікворогіпотензивну дію. Чим вищий вихідний рівень ВЧТ, тим більший лікворогіпотензивний ефект препарату. Проведене дослідження підтверджує отримані раніше дані про достатню ефективність комбінованої терапії лікворогіпертензійного синдрому малими дозами манітолу і лазиксу, і показує доцільність такої комбінації для попередження розвитку феномена віддачі. Введення манітолу не робить істотного впливу на артеріальний тиск у хворих на менінгіт, проте обумовлює підвищення ЦПТ і поліпшує кровопостачання головного мозку.
Алгоритм вибору тактики патогенетичної терапії лікворогіпертензійного синдрому у хворих на менінгіт. Цей алгоритм був розроблений на підставі компіляції власних і літературних даних про патогенез внутрішньочерепної гіпертензії і результатах власних досліджень внутрішньочерепний фармакодинаміки манітолу і лазиксу у хворих на менінгіт. Алгоритм припускає можливість вибору об'єму інфузійної терапії шляхом діагностики СНАД і визначення необхідності і методів корекції внутрішньочерепного тиску (Рис. 6).
Схеми, використані при лікуванні хворих зі СНАД не є оригінальними, за винятком алгоритму диференційованої терапії хворих з різним рівнем підвищення ВЧТ.
Лікування хворих із синдромом неадекватного антидіурезу. Ми використовували наступні критерії діагностики СНАД: (а) зниження осмолярності плазми менше 270 ммоль/л при (б) неадекватно високій осмолярності сечі (більш 100 ммоль/л), (в) наявності гіпонатріємії (менше 130 ммоль/л) і (г) триваючій втраті натрію із сечею (більш 20 ммоль/л).
При концентрації натрію більш 125 ммоль/л спеціальних заходів не проводили (Рис. 7). При концентрації натрію 115-125 ммоль/л обмежували кількість рідини, що вводиться, до 2/3 від добової потреби на 24 години. Цього часу виявлялося досить для припинення СНАД у більшості хворих. Після того як рівень натрію досягав 125-130 ммоль/л об'єм інфузії збільшували до розміру добових втрат рідини у конкретного хворого. При концентрації натрію менш 115 ммоль/л обмежували кількість рідини 2/3 від добової потреби. Подальшу терапію проводили в залежності від рівня ВЧТ і стану свідомості.
Виникаючі при цьому втрати натрію і калію відшкодовували інфузією 0,9% розчину хлориду натрію, до якого доданий калій.
Якщо протягом 24 годин концентрація натрію зростала не більше ніж на 10 ммоль/л чи при тиску СМР менш 200 мм вдн. ст і не розвивався глибокий сопор (кома), хворим вводили по 100 мл 3% розчину хлориду натрію протягом години. Таке введення здійснювали повторно, поки рівень натрію не підвищувався до 120 ммоль/л. Лікування моніторирували визначенням електролітів у плазмі кожні 12 годин. Концентрацію натрію не підвищували більш ніж на 20 ммоль/л у добу щоб уникнути мієлінолізису варолієвого моста.
У зв'язку з встановленими нами даними про те, що СНАД може бути наслідком активності церебральних механізмів, що регулюють об'єм СМР у хворих на менінгіт з порушеною функцією ГЕБ, ми уникали проводити корекцію гіпонатріємії при СНАД введенням гіпертонічного розчину хлориду натрію в хворих з лікворною гіпертензією і (чи) глибокою втратою свідомості.
При підвищенні тиску СМР більш 200 мм вдн. ст і (чи) розвитку глибокого сопору (коми) хворим призначали фуросемід по 40 мг кожні 6-8 годин.
Добір хворих для терапії лікворогіпертензійного синдрому. На підставі приведених вище результатів власних досліджень ми прийшли до висновку, що лікворогіпотензивна терапія хворим на менінгіт показана при підвищенні тиску СМР більш 200 мм вдн. ст. і (чи) сопорі (комі) (менш 12 балів за шкалою Glasgow) і (чи) наявності плато і В-хвиль. Додатковий критерій на користь необхідності терапії одержували шляхом порівняння значень дискримінантних рівнянь: у випадку, коли (Кт>Ксрт), дегідратаційну терапію проводили.
Методи терапії лікворогіпертензійного синдрому. Для лікування підвищеного ВЧТ у більшості хворих використовували комбінацію малих доз манітолу з корекцією осмотичного градієнта введенням лазиксу, як описано вище.
При неефективності діуретичної терапії ми застосовували ШВЛ у режимі гіпервентиляції як метод лікування набряку головного мозку і підвищеного ВЧТ. Теоретичною підставою для використання ШВЛ із вищевказаною метою є виявлене нами значне зниження церебрального перфузійного тиску в хворих на менінгіт з вираженою лікворною гіпертензією (І.А. Зайцев, 1993). Це веде до зниження величини мозкового кровотоку і гіпоксії, про що побічно свідчить про нагромадження недоокислених продуктів у СМР (І.А. Зайцев, 1994).
Показаннями до застосування ШВЛ для лікування підвищеного ВЧТ були відсутність ефекту від проведеної діуретичної терапії; зниження ЦПТ < 50 мм. рт. ст. Ми проводили ШВЛ у режимі стійкої гіпервентиляції і підтримували РаСО2 у межах 30 мм рт. ст.
Ефективність глюкокортикоїдів при лікуванні набряку головного мозку і лікворної гіпертензії нами спеціально не оцінювалася. Оскільки в літературі немає однозначних даних про ефективність кортикостероїдів при лікуванні ОГМ у хворих на менінгіт і в той же час, немає переконливих доказів, що доводять їхню неефективність, ми використовували глюкокортикоїди в хворих з тяжким і ускладненим перебігом менінгіту.
При виборі тактики патогенетичної терапії внутрішньочерепної гіпертензії ми дотримувались наступного алгоритму.
Клінічна ефективність патогенетичної терапії лікворогіпертензійного синдрому в хворих на менінгіт. З метою установити клінічну ефективність алгоритму вибору патогенетичної терапії лікворогіпертензійного синдрому, з числа обстежених, у яких терапія була призначена у відповідністі зі згаданим алгоритмом, були відібрані хворі з етіологічно розшифрованим діагнозом менінгококової інфекції, менінгіту (група А). Контрольну групу сформували таким чином, щоб у ній було приблизно таке ж число хворих, схожий розподіл за віком, статтю, тяжкістю захворювання, однак, лікування призначалося емпірично (група Б).
Останнє припускає, що дегідратируючу терапію не обов'язково проводили комбіновано інфузією манітолу і лазиксу, чи ж не було визначеної послідовності введення препаратів. Показання до проведення терапії не обов'язково ґрунтувалися на комплексній оцінці ступеня пригнічення свідомості, величини ВЧТ, патологічних коливань лікворного тиску, ліквородинамічних тестів.
Тільки у 3 з 34 хворих в групі А вихідний ВЧТ був нижче 200 мм вдн. ст. Рівень свідомості менше 12 балів за шкалою Glasgow виявлений у 1 хворого, якому, відповідно до визначеного алгоритму, вводився манітол і лазикс. В інших коефіцієнти дискримінантних рівнянь відповідали умові Кср>Кт і їм дегідратаційна терапія не проводилася.
Усім хворим із ВЧТ більш 200 мм вдн. ст, вводився манітол, а 14 - із глибоким порушенням свідомості - і дексаметазон. Необхідність у повторному введенні манітолу виникла в 17 хворих (55%). Дегідратаційної терапії виявилося досить для контролю за рівнем ВЧТ у 25 хворих (78% від числа пацієнтів, яким вводився манітол). Необхідність у ШВЛ виникла в 7 хворих. У трьох з них проведена терапія виявилася неефективною і вони загинули.
Таблиця 7. Частота і тривалість основних симптомів хвороби (показників) в залежності від патогенетичної терапії
|
Основні симптоми хвороби (показники) |
Основна група (А) |
Контрольна група (Б) |
|||||
|
n |
% |
M ± m |
n |
% |
M ± m |
||
|
Число хворих, в т.ч. |
34 |
24 |
|||||
|
Померлих |
3 |
8,8 |
3 |
12,5 |
|||
|
Вік |
33,9 ± 3,2 |
36,6 ± 3,0 |
|||||
|
Стать |
|||||||
|
Ч |
16 |
47 |
11 |
46 |
|||
|
Ж |
18 |
53 |
13 |
54 |
|||
|
Перебіг хвороби |
|||||||
|
тяжкий |
24 |
71 |
17 |
70,8 |
|||
|
середньотяжкий |
10 |
29 |
7 |
29,2 |
|||
|
Початок терапії (день) |
4,1 ± 0,8 |
3,5 ± 0,6 |
|||||
|
Головний біль |
33 |
97,1 |
8,7 ± 0,7 |
24 |
100,0 |
10,6 ± 0,9* |
|
|
Нудота і блювання |
13 |
2,9 |
1,5 ± 0,1 |
21 |
87,5 |
2,1 ± 0,2 |
|
|
Порушення свідомості |
|||||||
|
поверхневе |
23 |
67,6 |
3,8 ± 0,4 |
16 |
66,7 |
4,9 ± 0,5* |
|
|
глибоке |
15 |
44,1 |
2,7 ± 0,3 |
10 |
41,7 |
3,4 ± 0,3* |
|
|
за шкалою Glasgow |
10,1 ± 0,6 |
10,9 ± 0,9 |
|||||
|
Тиск СМР |
380,0 ± 17,5 |
375,8 ±27,0 |
|||||
|
в т.ч. > 200 мм вдн. ст |
31 |
91,2 |
22 |
91,7 |
|||
|
Судоми |
4 |
11,8 |
6 |
25,0 |
|||
|
СНАД |
4 |
11,8 |
2 |
8,3 |
* Різниця у величині вірогідна (p<0,05)
Таким чином, летальність у групі А склала 8,8%, що майже в 1,5 рази менше, ніж у групі Б. Тривалість таких симптомів, як головний біль, нудота і блювання, утрата свідомості - були в 1,2-1,4 рази менше в групі А, що, на наш погляд, може служити доводом на користь використання даного алгоритму при виборі тактики патогенетичної терапії лікворогіпертензійного синдрому.
Клінічна, прогностична значущість і механізми розвитку лікворогіпертензійного синдрому в хворих на менінгіт у періоді ранньої реконвалесценції. Обстежено 71 хворих у періоді ранньої реконвалесценції. Усі хворі були розділені на 2 групи в залежності від величини лікворного тиску: з нормальним (група А) - 59 осіб і підвищеним тиском (група Б) - 12 осіб (відповідно 122,67±2,63 мм вдн. ст і 202,08±10,36 мм вдн. ст).
Кореляційний аналіз залежності тиску СМР від її складу показав наявність тісного зв'язку між лікворним тиском і концентрацією білка в групі Б (r=0,69, p<0,05), у той час як у групі А подібної закономірності не було. Це вказує на значущість обструкції шляхів відтоку СМР із краніоспінальної порожнини і подібність патогенетичних механізмів розвитку лікворогіпертензійного синдрому у хворих на менінгіт у розпал захворювання й у групі Б.
Для визначення прогностичної значущості визначення підвищеного ВЧТ нами проведене катамнестичне дослідження перехворілих через кілька років після закінчення гострого періоду хвороби. Отримані результати дозволили зробити висновок, що підвищення ВЧТ, яке зберігається в періоді ранньої реконвалесценції, не є прогностично несприятливим фактором, що свідчить про обов'язкове формування гідроцефалії у подальшому.
Вплив локального негативного тиску на деякі показники серцево-судинної системи. Для створення локального негативного тиску (ЛНТ) використовувалася камера зональної декомпресії (КЗД), що являє собою твердий циліндр із герметично прикріпленими до нього м'якими панчохами. Попередньо на здорових волонтерах був оцінений вплив на організм постійного і переривчастого режимів впливу ЛНТ. Було показано, що переривчастий режим впливу (ПрЛНТ) є більш м'яким, не викликає серйозних гемодинамічних зрушень під час сеансу і, у той же час, у курсі процедур веде до значного збільшення центрального і регіонарного кровообігу, що, власне і є чинником терапевтичного впливу камер ЛНТ.
Використання локального зниженого тиску для реабілітації хворих, що перенесли менінгіт. Під спостереженням було 28 реконвалесцентів після перенесеного менінгіту, що одержували ПрЛНТ у виді щоденних сеансів тривалістю 20 хвилин протягом 20 днів.
Лікувальний вплив ПрЛНТ оцінювали шляхом дослідження неврологічного статусу хворого і визначення психофізіологічних параметрів.
Установлено, що застосування ПрЛНТ у комплексній терапії реконвалесцентів після перенесеного менінгіту сприяє нормалізації тонусу і поліпшенню кровонаповнення мозкових судин. При використанні ПрЛНТ суб'єктивне поліпшення самопочуття відзначили більш половини реконвалесцентів (55,6%), що дозволяє говорити про поліпшення якості життя пацієнтів. Лікування з використанням ПрЛНТ приводило до поліпшення психофізіологічних показників (ПАМ, ФУС, РВ), що зростають на 44%-55%, що свідчить про поліпшення морфофункціонального стану мозкових структур. При проведенні лікування не спостерігалося жодного випадку несприятливого впливу ПрЛНТ на організм реконвалесцентів. Найефективнішим виявилося використання ПрЛНТ для реабілітації перехворілих, у яких домінував астенічний синдром: він виявлявся тільки в 28,6% реконвалесцентів що одержали лікування ПрЛНТ у порівнянні з 83,3% хворих що одержували звичайну (базисну) терапію. Істотних розходжень у частоті симптомів вогнищевого ураження ЦНС у хворих обох груп виявлено не було. З урахуванням механізму дії ПрЛНТ на системний і мозковий кровоток, наявність гідроцефалії було протипоказанням для лікування.
Таким чином, слід вважати за доцільне включення в комплексну терапію реконвалесцентів після перенесеного менінгіту ПрЛНТ, використання якого сприяє відновленню мозкового кровообігу і зменшенню частоти залишкових проявів.
Висновки
Використання доктрини Монро-Келлі, як методологічної основи для вивчення патогенезу внутрішньочерепної гіпертензії, дозволило одержати нові дані про причини і механізми розвитку лікворогіпертензійного синдрому в хворих на менінгіт, удосконалити його діагностику і лікування.
Основною причиною підвищення ВЧТ у хворих на менінгіт є збільшення об'єму СМР через порушення її відтоку, обумовленого зростанням опору руху ліквору в дренажних каналах арахноїдальних ворсин більш ніж у 4,5 рази в порівнянні з нормою внаслідок їх часткової обтурації і залучення в запальний процес, а також - зміни реологічних властивостей СМР, зокрема підвищення її в'язкості в 1,3 рази стосовно норми.
У 7,2% хворих, переважно на бактеріальний менінгіт, причиною гіпонатріємії є розвиток синдрому неадекватного антидіурезу (СНАД). У свою чергу, СНАД може бути наслідком активності механізмів, що регулюють об'єм СМР у хворих з порушенням гомеостатируючої функції ГЕБ, що обумовлює безперервну секрецію, чи так званий «витік» антидіуретичного гормону (проникність ГЕБ для сечовини і креатиніна при розвитку СНАД майже в 2 рази вища, ніж у хворих без гіпонатріємії).
Кровонаповнення головного мозку є важливим чинником, що визначає величину ВЧТ у хворих на менінгіт (коефіцієнт кореляції між ВЧТ і імпедансом, що відбиває кровонаповнення r = 0,52). У свою чергу, ВЧТ впливає на кровонаповнення судин шляхом впливу на механізми, що змінюють параметри мозкової і системної гемодинаміки. При значному і стійкому підвищенні ВЧТ компенсаторні судинні реакції, спрямовані на підтримку належної гемоперфузії головного мозку, можуть стати причиною вторинних ішемічних ушкоджень речовини головного мозку в хворих на менінгіт.
Внутрішньочерепна гіпертензія обмежує можливість регулювання церебрального перфузійного тиску шляхом зміни цереброваскулярного опору. Внаслідок вікових змін реактивності судин головного мозку, центральні механізми регулювання ОШМК у хворих літнього віку включаються раніше. Відповідно, компенсаторні резерви мозкової гемодинаміки в цієї категорії хворих нижчі. Це є однією з причин більш тяжкого перебігу і високої летальності від менінгітів в осіб літнього віку.
Визначення показань до лікування підвищеного ВЧТ і вибір схеми патогенетичної терапії тільки на підставі клінічної оцінки перебігу захворювання не виключає помилок, що негативно позначаються на ефективності лікування. Проведення ліквородинамічних проб і використання отриманих у процесі дослідження дискримінантних рівнянь дозволяє уточнити покази до призначення діуретичної терапії в хворих з незвичайно низькими, чи, навпроти, надмірно високими для встановленої за клінічними критеріями перебігу захворювання значеннями ВЧТ.
Використання низьких доз манітолу (0,5-0,75 г/кг) у комбінації з лазиксом (по 40 мг до інфузії манітолу і через 15 хв від її початку) дозволяє звести до мінімуму розвиток феномена віддачі, забезпечити належний і тривалий лікворогіпотензивний ефект, нормалізувати мозковий кровообіг.
Розроблений на основі проведених досліджень алгоритм патогенетичної терапії лікворогіпертензійного синдрому з урахуванням величини ВЧТ, розпізнавання СНАД і оцінки ступеня порушення свідомості, дозволяє скоротити тривалість утрати свідомості в 1,2-1,4 рази і знизити летальність у хворих на менінгіт у 1,5 рази.
Переривчастий вплив локального негативного тиску є безпечним і ефективним методом реабілітації реконвалесцентів, що не мають загальних протипоказань до фізіотерапевтичних методів діяння і залишкових проявів у вигляді підвищеного ВЧТ після перенесеного менінгіту. Його використання в комплексній терапії дозволяє знизити частоту церебрастенічного синдрому більш ніж у 2,5 рази в порівнянні з хворими, що одержують базисну медикаментозну терапію.
Список робіт, опублікованих за темою дисертації
Бондарев Л.С., Зайцев И.А., Шидловская Е.Н., Жидких В.Н., Сотник Ю.А. Опыт диагностики и лечения больных острым сепсисом // Архив клинической и экспериментальной медицины. - 1994. - Т.3. - № 1. - С. 105 - 109.
Зайцев И.А., Заплотная А.А. Диагностика и прогнозирование остаточных проявлений болезни у реконвалесцентов после гнойных и серозных менингитов // Архив клинической и экспериментальной медицины. - 1995. - Т.4. - № 2. - С. 182 - 185.
Герасимов И.Г., Зайцев И.А. К вопросу об оценке биологического возраста и функциональном состоянии организма человека // Проблемы старения и долголетия. - 1995. - Т.5. - № 3-4. - С. 271-279.
Бондарєв Л.С., Зайцев І.А., Растунцев Л.П., Салонiкiдi Г.I. Гнiйний менiнгiт як ускладнення гнiйно - некротичного етмоїдиту з розплавленням гратчастої кiстки // Врачебное дело. - 1996. - № 7-9. - С. 166-168
Герасимов И.Г., Зайцев И.А., Тедеева Т.А. Индивидуальные реакции сердечно-сосудистой системы в ответ на физическое воздействие // Физиология человека. - 1997. - Т. 23, № 3. - С. 53-58.
Зайцев И.А., Шидловська О.М., Растунцев Л.П. Клінiчнi особливостi та профiлактика епендиматитiв у хворих на гнiйнi менiнгiти // нфекцйн хвороби 1997. - №4. - С. 29-31.
Зайцев И.А., Герасимов И.Г., Тедеева Т.А., Мирович Д.Ю. Влияние локального отрицательного давления на некоторые показатели сердечно - сосудистой системы // Архив клинической и экспериментальной медицины. - 1998. - Т.7, № 2. - С. 161 - 163.
Бондарев Л.С., Бондарев А.Л., Зайцев И.А., Клыса Н.М. Значение энтетровирусной инфекции в патологии человека // Сучаснi iнфекцiї. - 1999. - №1. - 28-34
Зайцев И.А. Значение ликвородинамических исследований для объективизации тяжести заболевания при менингитах // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 1999. - №5. - С. 49-51
Зайцев И.А. Лiквородинамiчнi порушення та змiни iмпедансу головного мозку при менiнгiтах // нфекцйн хвороби. - 1999. - №4. - С.30-33.
Зайцев И.А. Внутричерепная гипертензия и мозговой кровоток: возрастные особенности адаптационных реакций у больных менингитом // Проблемы старения и долголетия. - 1999. - Т. 8, №4. - С.372-375.
Зайцев И.А. Патогенетическая терапия ликворогипертензионного синдрома у больных менингитом // Сучаснi нфекцii. - 1999. - №3. - С.24-28
Зайцев И.А. Гемоликвородинамические нарушения у больных менингитом // Архив клинической и экспериментальной медицины. - 1999. - Т.8, №2. - С. 190-194
Зайцев И.А. Современная эмпирическая антибиотикотерапия бактериальных менингитов // Антибиотики и химиотерапия. - 1999. - Т.45, №7. - С. 41-45
Зайцев И.А. Синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона при заболеваниях центральной нервной системы // Журнал неврологии и психиатрии. - 2000. - №2. - С. 61-64.
Зайцев И.А. Судиннi реакцiї на нiтроглiцерин у хворих на менiнгiт залежно вiд рiвня внутрiшньочерепного тиску // Одеський медичний журнал. - 2000. - №1. - С. 64-67.
Зайцев И.А., Заплотная А.А., Растунцев Л.П., Салоникиди А.И., Скородумова Н.П., Сотник Ю.П., Чебалина Е.А. Эпидемиологические особенности и стратегия профилактики менингитов у новорожденных (обзор зарубежной литературы) // Медико-социальные проблемы семьи. - 2000. - Т5, №1. - С. 96-99
Бондарев Л.С., Салоникиди А.И., Багрий Г.Г., Домашенко О.Н., Радец Н.А., Зайцев И.А. Клинико-морфологические сопоставления при церебральных формах Коксаки-инфекции // Сучаснi нфекцii. - 2000. - №2. - С.24-28
Зайцев И.А., Заплотная А.А., Растунцев Л.П., Салоникиди А.И., Скородумова Н.П., Сотник Ю.П., Чебалина Е.А., Жидких В.Н., Бабаев Ю.Я. Эпидемиологические особенности и стратегия профилактики гнойных менингитов, вызванных Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae и Haemophilus influenzae // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2000. - Т. 4, №2. - С.262-268.
Зайцев И.А., Чебалина Е.А. Спонтанные колебаниия ликворного давления у больных посттравматическим и первичным бактериальным менингитом // Травма. - 2001. - Т.2, №3. - С. 280-283
Зайцев И.А., Герасимов И.Г., Файнерман В.Б., Чебалина Е.А., Растунцев Л.П., Антонова Л.Н., Сотник Ю.П. Межфазная тензиометрия спинномозговой жидкости у больных менингитом // Лабораторная диагностика. - 2002 - №1. - С. 25-28
Зайцев І.А., Чебалiна О.А., Растунцев Л.П., Заплотна Г.О., Савiцька А.С. Клiнiчна, прогностична значущiсть i механiзми розвитку лiкворогiпертензiйного синдрому у хворих на менiнгiт у перiод ранньоi реконвалесценцii // Одеський медичний журнал. - 2002. - №2. - С. 41-44.
Зайцев И.А., Чебалина Е.А. Гипонатриемический синдром у больных менингитом // Сучаснi інфекцiї. - 2002. - №1. - С.53-56
Зайцев И.А., Чебалина Е.А., Заплотная А.А. Влияние комбинированной инфузии маннитола и лазикса на внутричерепное далвение и мозговой кровоток у больных менингитом // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2002. - Т.3, №1. - С. 80-82.
Зайцев И.А., Чебалина Е.А. Современные представления о патогенезе внутричерепной гипертензии и значимости мониторинга внутричерепного давления // Травма. - 2002. - Т.3, №1. - С. 107-112
Зайцев И.А. Клиническая значимость внутричерепной гипертензии при менингитах // Здравоохранение Донбасса - 1998. - Т.3, №1. - С.50-54.
Зайцев И.А. Зависимость кровенаполнения головного мозга от давления спинномозговой жидкости у больных менингитом по данным импедансометрического исследования // Врачебная практика. - 1999. - №6. - C. 98-100
Зайцев И.А., Жидких В.Н., Заплотная А.А., Растунцев Л.П. Использование дискриминантного анализа для прогнозирования тяжести заболевания у больных гнойными менингитами // Актуальнi проблеми експериментальноi та клiнiчноi медицини: Респ. збiрка наукових праць. - Донецьк, 1994. - Ч. III. - С. 46-50.
Зайцев И.А., Савченко И.С., Солоденко К.Л. Нарушение оттока спинномозговой жидкости в патогенезе внутричерепной гипертензии при менингитах // Вопросы здравоохранения Донбасса. Сборник статей. - Донецк, 1997. - С.36-40.
Зайцев И.А., Вяхирева И.В., Жидких В.Н., Заплотная А.А., Куценко Т.В, Салоникиди А.И., Чебалина Е.А., Герасимов И.Г. Опыт апробации компьютерной методики определения психофизиологических параметров // Вопросы экспериментальной и клинической медицины. Сб. статей. - г. Донецк, 1999. - Вып.3. - Т.2. - С. 48-51.
Зайцев И.А., Заплотная А.А. Диагностика и прогнозирование остаточных проявлений у переболевших менингитом // Межрегиональный научно-практический семинар «Человек в современном мире» (Донецк, 1992).-Москва-Донецк, 1992. - С.130-131.
Сотник Ю.А., Зайцев И.А., Заплотная А.А. Оценка эффективности различных методов лечения вирусных серозных менингитов // Межрегиональный научно-практический семинар «Человек в современном мире» (Донецк, 1992). - Москва-Донецк, 1992. - С.131-133.
Зайцев И.А., Шидловская Е.Н., Жидких В.Н. Клинико - эпидемиологическая характеристика структуры заболеваемости взрослого населения г. Донецка генерализованными формами менингококковой инфекции // Межрегиональная научно - практическая конференция «Актуальные вопросы гигиены и эпидемиологии Донбасса» (Донецк, 1993). - Донецк, 1993. - С. 189-190.
Зайцев И.А., Сотник Ю.А., Длугоканская В.Э. Кардиодепрессивные эффекты повышенного внутричерепного давления у больных менингитом // Тез. докл. науч. конф. 17 ноября 1993 - г. Донецк, 1993. - С. 229-230
Сотник Ю.А., Сотник Ю.П., Зайцев И.А., Длугоканская В.Э. Оценка эффективности различных методов лечения энтеровирусных менингитов // Тез. докл. науч. конф. 17 ноября 1993 - г. Донецк, 1993. - С. 246-247
Зайцев I.А., Савченко .С., Растунцев Л.П., Сотник Ю.П. Клініко - лабораторні особливості і тактика антибактеріальної терапії у осіб похилого i старечого віку // Вiковi особливостi iнфекцiйних хвороб. - Матерiали науково-практичноi конференцii i пленумму Асоцiацii iнфекцiонiстiв Украiни (28-29 квiтня 1998 р., м. Мукачево). - Тернопiль-Киiв, 1998. - 52-53
Зайцев I.А., Киреєв А.В., Савченко .С., Растунцев Л.П., Сотник Ю.П. Гострі водно-електролітні порушення в осiб різного віку, хворих на гнійний менінгіт // Вiковi особливостi iнфекцiйних хвороб. - Матерiали науково-практичноi конференцii i пленумму Асоцiацii iнфекцiонiстiв Украiни (28-29 квiтня 1998 р., м. Мукачево). - Тернопiль-Киiв, 1998. - 51-52
Зайцев І.А., Савченко І.С., Растунцев Л.П., Сотник Ю.П. Лiквородинамiчнi порушення та змiни iмпедансу головного мозку при менiнгiтах // Актуальнi питання клiнiчноi iнфектологii: Матерiали V з`iзду iнфекцiонстiв Украiни (7-9 жовтня 1998 р. Тернопiль). - Тернопiль: Укрммедкнига, 1998. - С. 302-304
Зайцев І.А., Савченко І.С., Растунцев Л.П., Сотник Ю.П. Вплив фізико-хімічних властивостей спинномозкової рідини на розвиток внутрішньочерепної гіпертензії при менінгітах // Актуальнi питання клiнiчноi iнфектологii: Матерiали V з`iзду iнфекцiонстiв Украiни (7-9 жовтня 1998 р. Тернопiль). - Тернопiль: Укрммедкнига, 1998. - С. 301-302
Зайцев І.А., Салонікіді Г.І., Растунцев Л.П., Заплотна Г.О., Чебалина О.О., Жидкiх В.М. Використання локального зниженного тиску в комплекснiй терапii резидуальних явищ менiнгiтiв // Нове в диагностицi i тарпii iнфекцiйних хвороб. Мат. наук-практ. конф. (18-19 травня 2000 р., м. Львiв). - Тернопiль, «Укрмедкнига». - 2000. - С. 168-169.
Gerasimov IG, Zaitsev IA, Kotelnitsky MA, Antonova LN, Rastuntsev LP Analisis of tensiometric curves with employment of the first-order kinetic equations // International workshopp on Surface Science in Medicine and Biology. - Donetsk, 2000. - P.47.
Зайцев І.А., Антонова Д.М., Салонікіді Г.І., Герасимов І.Г., Растунцев Л.П., Сотник Ю.П. Межфазна тензіометрія сироватки крові та спинномозкової рідини у хворих на менінгіт // Нейроiнфекцii. Iншi iнфекцiйнi хвороби Мат. наук-практ. конф. (26-27 квiтня 2001 р., м. Харкiв). - Тернопiль, «Укрмедкнига». - 2001. - С. 59-61.
Зайцев І.А., Чебаліна О.А., Растунцев Л.П., Заплотна Г.О., Жидких В.М. Емпіричний підхід до антибіотикотерапії бактерійних менінгітів // Нейроiнфекцii. Iншi iнфекцiйнi хвороби Мат. наук-практ. конф. (26-27 квiтня 2001 р., м. Харкiв). - Тернопiль, «Укрмедкнига». - 2001. - С. 61-63.
Зайцев И.А., Заплотная А.А., Чебалина Е.А., Герасимов И.Г., Савицкая А.С. Клиническая значимость исследования мозгового кровотока у реконвалесцентов после гнойных и серозных менингитов в отдаленный период болезни // Инфекционные болезни в практике терапевта. - Материалы научно-практической конференции (13-14 ноября 2001 г., г. Харьков). - Харьков, 2001. - С. 96-97.
Зайцев І.А., Чебалiна О..А., Растунцев Л.П. Спонтаннi коливання лiкворного тиску у хворих на менiнгiт // Тяжкi форми iнфекiйних хвороб і невiдкладнi стани Мат. наук-практ. конф. (16-17 травня 2002 р., м. Днiпропетровськ). - Тернопiль, «Укрмедкнига». - 2002. - С. 71-73.
Зайцев І.А., Чебалiна О..А., Растунцев Л.П., Заплотна Г.О. Влив комбiнованоi iнфузii манiтолу і лазиксу на внутрiшньочерепний тиск та мозковий кровоток у хворих на менiнгiт // Тяжкi форми iнфекiйних хвороб I невiдкладнi стани. Мат. наук-практ. конф. (16-17 травня 2002 р., м. Днiпропетровськ). - Тернопiль, «Укрмедкнига». - 2002. - С. 73-74.
Зайцев И.А., Савченко И.С., Солоденко К.Л. Эмпирическая антибиотикотерапия гнойных менингитов // Метод.рекомендации. - Донецк, 1997. - 26 с.
Зайцев И.А. Патогенетическая терапия ликворогипертензионного синдрома у больных менингитом // Метод. рекомендации. - Донецк, 1998. - 35 с
Бондарев Л.С., Зайцев И.А., Заплотная А.А., Жидких В.Н., Салоникиди А.И., Скородумова Н.П., Чебалина Е.А., Герасимов И.Г., Тедеева Т.А. Резидуальные проявления менингитов: классификация, клинические проявления, диагностика, терапия // Метод. рекомендации; Донец. гос. мед. ун-т. - Донецк, 1999. - 32 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Історія хвороби кота. Зовнішній огляд та дослідження серцево-судинної, дихальної, травної, сечостатевої та нервової системи. Лабораторна діагностика отодекозу. Визначення хвороби, клінічні ознаки. Перебіг хвороби та патогенез, лікування та профілактика.
история болезни [29,9 K], добавлен 19.10.2009Етіологія та патогенез синдрому Барре-Льєу, підтверджений шляхом клінічних обстежень та лабораторних тестів. Проведення фізичної терапії при захворюваннях нервової системи. Методи реабілітаційного обстеження хворого, алгоритм програми фізичної терапії.
отчет по практике [622,0 K], добавлен 09.10.2023Етіологія, патогенез, класифікація, клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП). Оцінка ефективності занять з ЛФК, сеансів з масажу, фізіотерапії за методиками фізичної реабілітації дітей, хворих на церебральний параліч.
дипломная работа [3,1 M], добавлен 24.09.2014Класифікація та різновиди перинатальних уражень нервової системи в новонароджених. Клінічні прояви деяких пологових травм з ураженням нервової системи плода, можливий прогноз та основні етапи лікування. Характеристика вроджених вад серця новонароджених.
реферат [32,3 K], добавлен 12.07.2010Основні принципи лікування артеріальної гіпертензії. Застосування різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу. Регулярні заняття аеробної спрямованості для нормалізації АТ. Методи фізичної реабілітації хворих на гіпертензію.
курсовая работа [74,7 K], добавлен 20.05.2015Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи. Основні причини виникнення гіпертонічної хвороби, її клінічні прояви та перебіг захворювання. Медикаментозне лікування та профілактика. Використання засобів фізичної реабілітації при гіпертонії.
дипломная работа [79,0 K], добавлен 14.11.2010Етіологія, патогенез, клінічні прояви гострих респіраторно-вірусних інфекцій. Особливості дихальної системи у дітей. Підходи до використання ароматерапії в реабілітації дітей з ГРВІ у поєднанні з іншими засобами. Розробка програми реабілітаційних заходів.
дипломная работа [2,1 M], добавлен 21.06.2012Погляди на проблему реабілітації хворих з неврозами. Етіологія та патогенез, клінічна картина та симптоматика неврозів, методи їх діагностики та лікування. Клініко-фізіологічне обґрунтування засобів фізичної реабілітації при захворюваннях на невроз.
курсовая работа [108,7 K], добавлен 23.03.2015Анатомія і фізіологія лицьового нерва. Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи. Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури при різних захворюваннях систем та органів.
дипломная работа [139,0 K], добавлен 15.01.2010Етіологічні фактори, патогенетичні механізми розвитку, клінічні прояви, методи діагностики, невідкладна допомога та лікування гострої променевої хвороби. Аналіз характеру та клінічних особливостей променевого пошкодження біологічних структур організму.
реферат [28,9 K], добавлен 04.05.2013
