Циркулюючі імунні комплекси і дослідження антигенного впливу при алергодерматозах, псоріазі і хламідіозах

Клінічні дані свідчать про важливу роль в розвитку загострень дерматозів харчових антигенів. В останні роки показано, що важливим антигеном цієї групи, який може обумовлювати розвиток імунного запалення і аутоімунізації, є протеїн злаків гліадин. Викликаний ним патологічний процес - целіакія - досить часто призводить до хронічного збільшення антигенного навантаження і ускладнює перебіг інших захворювань. Виявлена асоціація даного синдрому з захворюваннями ендокринної і нервової системи, шлунково-кишкового тракту і шкіри (Stern M., 2000).

У всіх групах хворих високі концентрації антигліадинових антитіл виявлялись значно частіше, ніж у контролі. Превалювало підвищення з боку IgG-антитіл, підвищення IgA-антитіл спостерігалося тільки в хворих на екзему, при псоріазі і у загальній групі хламідіозів частота підвищених концентрацій IgA-антитіл не відрізнялась від контролю. При атопічному

дерматиті і у хворих на хламідіози з підвищеними титрами специфічних антихламідійних антитіл підвищення IgA-антитіл до гліадину практично не спостерігались.

Подібна картина спостерігалася з боку середніх концентрацій антитіл. У всіх групах хворих середній рівень IgG-антигліадиновых антитіл був вірогідно вище, ніж у контролі. IgA-антитіла вірогідно знижувались у групах хворих на атопічний дерматит, а також на хламідіоз, асоційований з антихламідійними антитілами.

Антитіла до трансглутамінази були виявлені у 19,23 7,73% хворих на псоріаз, 12,5 8,26 % - на екзему і в 10 9,4 % - на хламідіози. Серед хворих на атопічний дерматит було виявлено декілька випадків, коли

Як правило, антитіла до трансглутамінази виявлялися в осіб з високими титрами антигліадинових антитіл, однак зустрічалися випадки, коли вони сполучалися з нормальним рівнем антитіл до гліадину. Останнє може свідчити про те, що аутоімунна реакція на трансглутаміназу не обов'язково запускається гліадином, у частини хворих вона може бути наслідком дії інших антигенів. У хворих псоріазом, позитивних по IgA-антитілах до трансглутамінази, відзначалася більш висока виразність артропатії

У зв`язку з виявленням високих концентрацій антитіл до гліадину у значної частини хворих на псоріаз було проведено порівняння клінічних проявів захворювання у двох групах хворих - з високим і низьким рівнем антитіл цієї специфічності. До групи з високими показниками були віднесені хворі з концентрацією IgG антигліадиновых антитіл понад 20 РО або IgA антитіл - понад 15 РО. Отримані дані, наведені в таблиці 3, свідчать, що група з високими концентраціями антитіл визначалась більш важким перебігом захворювання. У цій групі шкірний процес мав більшу тяжкість за індексом PASI, рідше траплялись випадки з незначним ураженням шкіри, частіше спостерігався виражений ексудативний компонент запалення (62,5 10,82 %), в той час як у хворих з низьким рівнем антигліадинових антитіл він спостерігався лише у 28,57 12,07 % хворих (p < 0,05). У групі з високими концентраціями антитіл до гліадину в 3 рази частіше виявлялися антитіла до трансглутамінази, останній показник часто асоціювався з дуже високими показниками ЦІК.

Результати порівняння двох груп свідчать, що антигліадинові антитіла мають самостійне патогенетичне значення як фактор, що погіршує перебіг псоріазу. Це свідчить про існування двох форм імунної реакції на гліадин:

1) Класична целіакія з аутоімунним компонентом на трансглутаміназу (ендомізіальні волокна).

2) Імунна реакція на гліадин без аутоімунного компоненту. Вона перебігає м'якше, ніж целіакія, але несприятливо впливає на імунологічну реактивність через систематичне надходження в організм гліадину. Цю форму можна вважати особливо типовою для нашого регіону внаслідок переваги в раціоні гліадин-вміщуючих продуктів. При цій формі перебіг різних інтеркурентних захворювань погіршується, набуває більшої тяжкості. Частота другої форми імунної реакції на гліадин, як показує порівняння результатів визначення антитіл до трансглутамінази і гліадину, значно більша, ніж першої. Для її лікування достатньо істотно зменшити кількість гліадину, що надходить з їжею.

Можна вважати, що у більшості хворих з підвищеним рівнем антитіл до гліадину мала місце саме така форма реакції, про що свідчить переважне підвищення рівня IgG-антитіл до гліадину, в той час як для целіакії характерно підвищення рівня IgA-антитіл.

У хворих на псоріаз і екзему було проведено визначення специфічних ЦІК, що містять антигліадинові антитіла, як антиген порівняння використовували капсульний полісахарид стафілокока. Була виявлена високо достовірна кореляція між гліадин-специфічними IgA-ІК і IgG-ІК ( = 0,8744, p<0,01) при відсутності помітного зв'язку з рівнем вільних антитіл цієї ж специфічності. Виявлена кореляція дозволяє вважати, що рівень гліадин-специфічних ІК зв'язаний переважно з надходженням в організм (у системний кровоток) гліадинових пептидів, а не з рівнем антигліадиновіх антитіл.

Концентрації гліадин-специфічних ІК у сироватці донорів і хворих на екзему й атопічний дерматит істотно не відрізнялися, незважаючи на те, що рівень вільних IgG-антитіл був помітно підвищений у частини хворих. Треба врахувати, що кров для дослідження була отримана вранці, до прийому їжи, що зменшувало вірогідність виявлення більш інтенсивного надходження антигенів.

Отримані дані свідчать, що у значної частини хворих на досліджувані дерматози визначався підвищений рівень антигенного навантаження, пов`язаного з різними за своїм характером антигенами, що може бути важливою особливістю реактивності, яка сприяє розвитку захворювання. В багатьох випадках дослідження специфічності ЦІК дозволяло виявити діючі на організм антигени. Для додаткової перевірки цієї можливості було проведено дослідження хворих на урогенітальні хламідіози і інфаркт міокарду з метою виявлення специфічних комплексів, що вміщували хламідійні антигени. Спільне дослідження цих двох груп було пов`язано з даними про роль хламідійної інфекції в патогенезі інфаркту міокарду (Saikku P. 2000).

Підвищений рівень ЦІК у хворих на урогенітальні хламідіози, як правило, визначався при важкому тривалому перебізі захворювання. Особливо часто це виявлялось при важких формах хламідіозів, зокрема, хворобі Рейтера. У останній групі хворих підвищений рівень хоча б одного класу імуноглобулінів у ІК визначали під час загострення захворювання у 90,79,48% випадків, після лікування кількість таких хворих зменшувалась до 50,720,4%.

Для аналізу антигенної специфічності ЦІК у хворих на хламідіози і виявлення в складі ІК антихламідійних антитіл було розроблено методи імуноферментного визначення антихламідійних антитіл до сумарних антигенів хламідій і головного білка зовнішньої мембрани. Була розроблена технологія препаративного отримання високоочищеного антигену з біомаси хламідій (Сhlamydia trachomatis, серотип L₂, штам Bu₄₃₄), культивованих в курячих ембріонах, з наступним виділенням очищених елементарних тілець хламідій і їх фракціонуванням послідовною солюбілізацією для отримання головного білка зовнішньої мембрани.

Антигенну специфічність ІК визначали у хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз і інфаркт міокарду, а також у контрольній групі, що включала донорів, хворих на екзему і піодермію. ЦІК виділяли з сироватки на С1q-сорбенті і визначали наявність в них антитіл трьох класів (IgG, IgA, IgM) до хламідійних антигенів, антигенів золотистого стафілокока і гемолітичного стрептокока. Одночасно визначали наявність у сироватці вільних антитіл такої ж специфічності.

У хворих на урогенітальний хламідіоз вільні антихламідійні антитіла виявлялись у 73,311,42% , а в складі ІК - у 40,012,7% випадків. У хворих на інфаркт міокарду частота виявлення вільних антихламідійних антитіл дорівнювала 50,015,8%, а входячих до ІК 60,015,5%, що значно перевищувало показники контрольної групі. Важливим є те, що у 20,012,64 % хворих на інфаркт міокарда антихламідійні антитіла визначались тільки в складі ІК. Таким чином, визначення специфічних антитіл в складі ІК дозволяє порівняно з вільними антитілами додатково виявити значну групу хворих з ознаками специфічного інфекційного процесу. Можна вважати, що це має особливе значення у випадку слабкої імунної відповіді, яка, за даними літератури, сприяє персистенції ІК (Devey M.E. et al.,1980). Отримані результати свідчать про інтенсивне навантаження хламідійним антигеном у хворих на інфаркт міокарда, що підтверджує дані про важливе значення хламідійної інфекції при даному захворюванні. Може мати значення і локалізація патологічного процесу, бо інфекція в судинній стінці призводить до надходження антигенів у кров швидше, ніж у разі ураження слизових оболонок.

У хворих на інфаркт міокарда вільні антитіла частіше належали до IgМ, у складі ІК виявлялися переважно IgM i IgG-антитіла. Можна вважати, що це відбивало перехід синтезу антитіл від IgМ до IgG і свідчило про невелику тривалість інтенсивного антигенного навантаження.

У хворих на урогенітальний хламідіоз поряд з антихламідійними антитілами відзначалась підвищена в порівнянні з контролем частота виявлення антитіл до антигенів стафілококу, особливо помітним було підвищення в ІК IgM-антитіл. Вільні антистафілококові антитіла в цій групі переважно належали до IgА і IgМ. Отримані результати свідчать про існуюче у значної частини хворих навантаження антигенами стафілокока, які надходять в тканини і деякою мірою - у циркуляцію, що, можливо, відбиває значне зниження бар'єрних функцій слизової оболонки. Участь стафілококів у імунопатології даного захворювання підтверджується також позитивною кореляцією між антитілами різних класів до антигенів стафілокока (IgG-ІК, IgА, IgМ і IgG-антитіла) і антихламідійними антитілами (IgM і IgG).

У хворих на урогенітальний хламідіоз антихламідійні антитіла у складі ІК виявлялись тільки разом з вільними антитілами, в інших випадках кореляція між вільними і входячими до ІК антитіл однієї специфічності була відсутня.

Отримані результати переконливо свідчать про участь хламідійної інфекції в патогенезі інфаркту міокарда. За даними літератури, інфекційним агентом у цьому випадку виступає у більшості випадків Chlamydia pneumoniae. Проведені дослідження показали, що для визначення вільних і входячих до ІК антихламідійних антитіл у цих хворих можливо використовувати елементарні тільця Сhlamydia trachomatis. Це можна зв`язати з провідною роллю у імунній відповіді родоспецифічного антигену хламідій. Для перевірки цього була проведена спроба визначити антитіла до головного білка зовнішньої мембрани Сhlamydia trachomatis в складі ІК у хворих на урогенітальний хламідіоз і інфаркт міокарду, але в усіх випадках антитіла такої специфічності в складі ІК не визначались. Це дозволяє вважати, що до складу ІК при різноманітних формах хламідійної інфекції входить переважно родоспецифічний ліпополісахарид хламідій. Можливо, відіграє свою роль його спроможність порівняно легко відокремлюватися від хламідійної клітини і проникати в різноманітні навколишні структури (Campbell S. et al.,1992). Літературні дані свідчать про зв`язок IgG антитіл до родоспецифічного антигену хламідій з ураженням ними судин (B. Tiran et al., 2000)

Отримані результаті свідчать, що вірогідність входження різних антигенів збудників до ЦІК не однакова, і тому дуже важливим є визначення фракцій антигенів, які можна застосовувати для виявлення специфічних ІК.

Враховуючи несприятливий ефект тривалого підвищення рівня ЦІК була проведена експериментальна розробка методів зниження рівня ЦІК за рахунок прискорення виведення ІК із крові і попередження утворення ІК завдяки зменшенню проникнення антигенів через слизові оболонки і ендотелій судин. Останнє може бути досягнено пригніченням ліберації біологічно активних речовин з опасистих клітин.

Прискорення виведення ЦІК вдалося досягти введенням речовин, що здійснювали спрямований транспорт ІК з циркуляції в клітини печінки. Для отримання однієї з речовин спирались на те, що введення в макромолекулу груп галактози прискорює їх виведення з циркуляції завдяки активному зв'язуванню і поглинанню клітинами печінки. А щоб вибірково виявляти ЦІК в сироватці використали властивість стафілококового білка А зв`язуватись з ІК, а не вільними імуноглобулінами. Був синтезований кон`югат білка А з лактозой, до складу якої входить галактоза, і перевірена його здатність знижувати рівень ЦІК.

Отриманий препарат вводили мишам, котрих попередньо імунізували БСА, і визначали вміст ІК у сироватці до і після введення препарату. Результати дослідження свідчили про спроможність лактозильованого білка А знижувати рівень ЦІК. Ефект виявлявся через 20 - 40 хвилин після внутрішньовенного введення препарату в дозі 150 мкг при утриманні 5,5 груп галактози в одній молекулі білка А. Можна вважати, що на відміну від засобів, стимулюючих клітини макрофагальної системи, лактозильований білок А включав додатковий шлях видалення ЦІК, що може мати перевагу в умовах блокади звичайних механізмів елімінації ЦІК.

Ще одним засобом зниження рівня ЦІК, розробленим в роботі, було введення вільних або покритих С1q ліпосом. В експериментах in vitro, вдалося виявити вибіркову здатність ліпосом зв`язувати ІК, а не вільні імуноглобуліни, яка збільшувалась після навантаження ліпосом препаратом С1q. Внутришньовенне введення мишам вільних, а особливо навантажених С1q ліпосом призводило до зниження рівня ЦІК. Можна вважати, що це є наслідком зв`язування ЦІК з ліпосомами, після чого відбувається досить швидке накопичення ліпосом в клітинах печінки.

Важливим засобом попередження проникнення антигенів в організм і утворення ІК є пригнічення виділення біологічно-активних речовин з опасистих клітин. Для прискорення пошуку сполук з такою активністю було розроблено метод скринінгу, значно простіший за класичну методику зворотної пасивної шкірної анафілаксії (феномен Овері). Метод заснований на визначенні гістаміну, що виділявся з перитонеальних клітин щурів під впливом протамін-сульфату in vitro і зниженні цього показника в присутності досліджуваних речовин. Результати тесту співпадали з даними, отриманими in vivo на феномені Овері. Застосування розробленого тесту значно спростило проведення скринінгу 30 похідних хромонів, синтезованих співпрацівником кафедри органічної хіміі Харківського державного університету Поляковим В.К., з яких було виділено чотири речовини з високою активністю.

Проведені експериментальні дослідження можуть сприяти розширенню методів корекції станів, що характеризуються підвищеним антигенним навантаженням і високим рівнем ЦІК.

Висновки

У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове рішення актуальної наукової проблеми - дослідження імунокомплексних процесів з метою аналізу дії ряду антигенів на організм, показано їх значення в патогенезі псоріазу, алергодерматозів і хламідіозів, розроблено нові методи діагностики і корекції станів, що характеризуються підвищенням рівня ЦІК.

1. Фіксація С1q на твердій фазі або поверхні клітин збільшує його спорідненість з ІК внаслідок кооперативної взаємодії з вільними Fc-фрагментами ІК, які не можуть зв'язуватися з розчиненим С1q; цей же механізм забезпечує зв'язування з твердофазним С1q IgA-ІК, які не здібні активувати комплемент класичним шляхом, і має значення в терапевтичному ефекті плазмаферезу.

2. Концентрації ІК у плазмі крові, консервованій ЕДТА, при 37^оС підвищується з максимумом через 30-60 хвилин внаслідок звільнення ІК, зв`язаних з клітинами, після чого концентрація ІК знижується.

3. Концентрація ІК у сироватці в більшості випадків корелює із сумарною кількістю ІК у крові in vivo, оціненою за максимальним рівнем ІК в плазмі крові, консервованій ЕДТА, при 37^оС, але при гострому інфекційному запаленні рівень ІК у сироватці може значно знижуватися в порівнянні з плазмою внаслідок дії комплементу in vitro.

4. У період загострення у 47,01 4,31% хворих артропатичним і 30,56 3,04% неускладненим псоріазом виявлено значне підвищення рівня ЦІК, переважно великого і середнього розміру, збільшувався вміст IgG у IК середнього розміру і IgA - у великих IК, характерним для псоріазу була наявність у ІК середнього розміру IgG антитіл проти легко розчинних антигенів псоріатичних лусочок. Підвищене антигенне навантаження при псоріазі зв`язано також з антигенами стафілокока й антигеном злаків гліадином.

5. У хворих із загостренням екземи виявлена недостатність а-антитрипсину одночасно з підвищеною дією антигенів бактерій шкірної флори внаслідок значного зростання бактеріальної засіяності і зниженням бар`єрної функції шкіри. Висока ефективність терапевтичного комплексу, що включає послідовне застосування, поряд з інгібітором протеіназ, антибактеріальних засобів і імуностимулюючих препаратів, підтверджує значення бактеріального фактору в патогенезі екземи і атопічного дерматиту.

6. У хворих важкими формами хронічних урогенітальних хламідіозів у 42,5 7,81% випадків були виявлені підвищені концентрації ЦІК. У складі ЦІК у 40,0 12,7% випадків були виявлені антихламідійні антитіла, у 46,712,65% - антитіла до стафілококу. Виявлено позитивну кореляцію між антитілами різних класів до антигенів стафілококу і антихламідійними антитілами.

Виявлено асоціацію хламідійної інфекції з інфарктом міокарда: у хворих інфарктом міокарда в 50,0 15,8% випадків у сироватці визначалися вільні, а в 60 15,5% - входячі до складу ІК антихламідійні антитіла, у 20 12,64% хворих антихламідійні антитіла виявлялися тільки у складі ІК.

7. У 42,85 4,99% хворих на псоріаз, 55,81 7,57% - екзему, 65 10,66% - атопічний дерматит і 42,85 4,99% - урогенітальний хламідіоз були виявлені високі концентрації антитіл до гліадину, що перевищують показники здорових осіб (25,884,75%) Виявлена асоціація високих титрів антигліадинових антитіл з важким перебігом псоріазу.

8. В 19,23 7,73% хворих на псоріаз, 12,5 8,26% - екзему і 109,4% хламідіоз виявлені антитіла до трансглутамінази. Отримані результати свідчать про частий розвиток при зазначених захворюваннях аутоімунного синдрому неперенесення гліадину, але в більшості випадків при досліджених захвореннях зустрічалось неперенесення гліадину без аутоімунізації до трансглутамінази.

9. Внутришньовенне ведення лактозильованого білка А призводить до зниження рівня ЦІК, таку ж дію мали вільні або вкриті С1q ліпосоми. Розроблено тест-систему для скринінгу in vitro речовин, що пригнічують дегрануляцію опасистих клітин, на основі реакції вивільнення гістаміну з перитонеальних клітин щурів, виявлені нові похідні хромонів, що володіють такою активністю.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Белозоров А.П. Метод выделения C1q из сыворотки человека и использование его в твердофазном иммуноферментном определении иммунных комплексов // Лаб. дело. - 1989. - n.3. - с.24-26.

2. Белозоров А.П. Связывание С1q с поверхностью лейкоцитов как один из механизмов действия плазмафереза // Дерматология и венерология. - 1996. - n.1. - с.29-30.

3. Белозоров А.П. Характеристика взаимоотношения циркулирующих иммунных комплексов и системы комплемента при экземе и псориазе// Вестник проблем биологии и мед. - 1997. - в.20. - с.54-58.

4. Белозоров А.П. Случай волчаночноподобного синдрома с дефицитом второго компонента комплемента // Лікарська справа. - 1998. - в.3. - с.24.

5. Белозоров А.П. Методика скрининга соединений, ингибирующих осво-бождение биологически активных веществ из тучных клеток при аллергических реакциях // Журнал дерматол.венерол. - 1998. - в.1(5). - с.25-26.

6. Белозоров А.П. Методика выделения главного белка наружной мембраны хламидий // Мікробіол.журн. - 1998. - т.60. - в.3. - с.85-90.

7. Белозоров А.П. Характеристика взаимодействия IgG и IgA иммунных комплексов с твердофазным С1q // Вестник проблем биологии и мед. - 1998. - в.15. - с.26-28.

8. Белозоров А.П., С.О. Навольнев, Г.И. Мавров. Сравнительная характеристика некоторых методов иммуноферментного определения суммарных иммуноглобулинов // ЖМЭИ. - 1985. - n.1. - с.78-81.

9. Белозоров А.П. Терапия обострений экземы с использованием ингибиторов протеиназ, антибактериальных препаратов и иммуностимули-рующих средств // Журнал дерматол.венерол.- 1996.- в.2. - с.34-36.

10. Состояние вегетативной нервной системы и иммунологической реактивности у больных экземой в процессе иглорефлексотерапии / Гончаров Н.А., О.А. Махотина, Г.С. Цераидис, Белозоров А.П. // Вестник дерматол.венерол. - 1988. - в.4. - с. 52- 54.

11. Особенности иммунного статуса у больных распространенными дерматозами со склонностью к аллергическим реакциям на медикаменты /Солошенко Э.Н., Б.А. Задорожный, Н.А. Гончаров, А.П. Белозоров, Г.М. Беляев, В.Ф. Олефиренко).// Вестник дерматол. венерол. - 1991. - в.9. - с.19-22.

12. Белозоров А.П. Новые методы диагностики в дерматовенерологии // Журнал дерматол.венерол. - 1999. - в.1(7). - с.36-37.

13. Белозоров А.П. Циркулирующие иммунные комплексы различного размера у больных псориазом, экземой и нейродермитом // Журнал дерматол.венерол. - 2000 - в.1(9). - 17-20.

14. Белозоров А.П. Современные аспекты иммунопатологии псориаза // Журнал дерматол.венерол. - 2000. - в.2(10). - с.7-12.

15. Білозоров О.П. Вивчення звільнення пов'язаних з клітинами крові імунних комплексів і їхнього процесінгу in vitro // Буковинський медичний вісник, 2000. - т.4. - в.2. - с.31-35.

16. Белозоров А.П. Изучение хемотаксического ответа лейкоцитов in vivo у больных экземой, крапивницей и васкулитом // Медицина сегодня и завтра. - 2000. - в.4. - с. 41-43.

17. Белозоров А.П. Новая классификация микроорганизмов порядка Chlamydiales // Дерматологія та венерологія. - 2001. - в.2(12). - 10-13.

18. Белозоров А.П. Повышенный уровень антител к глиадину как показатель глютеновой энтеропатии при псориазе и других патологических процессах // Международный мед.журнал. - 2001. - n.4. - с.67-70

19. Білозоров О.П. Аналіз деяких показників процесінгу циркулюючих імунних комплексів in vitro // Мед.хімія. - 2002. - т.4. - в.1. - с.50-52.

20.Белозоров А.П. Серологические признаки аутоиммунной глютеновой энтеропатии при некоторых дерматозах и хламидиозах // Імунологія та алергологія. - 2003. - в.1. - с.7-10.

21. Белозоров А.П. Вопросы иммунопатологии и генетики атопического дерматита / Вісник Харківського нац. універ. ім. В.Н. Каразіна. - -2002. - т.545. - с.98-102.

22. Мавров И.И. Белозоров А.П. Антихламидийные антитела и специфические иммунные комплексы в сыворотке больных инфарктом миокарда и урогенитальным хламидиозом // Иммунология и аллергология. - 1999. - в.3,. -с.77-9.

23. Білозоров О.П., Савво О.М., Сокол О.А. Деякі імуногенетичні аспекти атопічного дерматиту / Матеріали науково-практичної конференції "Захворювання та вікові особливості шкіри, їх генетична детермінованість", К.- 2003. -с.14-18.

24. Белозоров А.П., Олейник И.А. Показатели иммунной реакции на глиадин и клинические проявления псориаза. - Дерматологія та венерологія. - в.1(19). - 2003. - с.26-28.

25. А.с.1089943 СССР, МКИ 53 С 07 Д 311/22. Замещенные хромонил-3-акриловые кислоты, проявляющие противоаллергическую активность / Белозоров А.П., Поляков В.К., Шевцова Р.Г., Цукерман С.В. - N.3400242; Заявлено 24.02.82; Зарегистр.3.1.84.

26.А.с.1556686 СССР, МКИ А 61 М 15/00. Микроконтейнер для лиофилизации и хранения реагентов для иммуноферментного анализа /Белозоров А.П., Н.А. Гончаров (СССР). - N. 4315876; Заявлено 14.08.87; Опубл.15.04.90.Бюл. N.14.

27. Патент України 29689 А., Сполука що прискорює виведення імунних комплексів / Белозоров О.П., Шуляк Л.М., Мавров І.І..- 15.11.2000.

28. Патент України 38618 А 15.05.2001 р., Спосіб знижння рівня циркулюючих імунних комплексів / Білозоров О.П., Мавров І.І.

Размещено на Allbest.ru