Традиційний та малоінвазивний остеосинтез у травматології

Оцінку ефективності активної хірургічної тактики та застосування методів стабільно-функціонального остеосинтезу проводили з врахуванням летальності та строків стаціонарного лікування. Середній ліжко-день при первинному остеосинтезі дорівняє 19, при відстроченому - 43, у хворих другої групи відповідно 27 і 43, в третій групі - 52 і 55 днів. Наведені дані свідчать про те, що при поєднаних краніо-скелетних травмах первинний остеосинтез у хворих 1-2 групи дозволяє скоротити час стаціонарного лікування в два рази.

На основі оцінки тяжкості травми по шкалі ISS пацієнти з поєднаними торако-скелетними травмами були поділені на три групи.

До першої групи з тяжкістю травми до 25 балів по шкалі ISS віднесені пацієнти з переломами 1-2 довгих кісток із забоєм грудної стінки, переломами ребер, грудини без гемо- або пневмотораксу. До цієї групи віднесені 112 хворих. В зв'язку з відсутністю вітальних порушень первинний остеосинтез виконано 53, ранній - 32, відстрочений - 27 хворим.

До другої групи віднесені пацієнти з переломами 1-2 довгих кісток та множинними переломами ребер з гемопневмотораксом, забій легеней, розрив діафрагми без ознак недостатності функції зовнішнього дихання.

Ці пацієнти госпіталізувались в лікувальний заклад в стані шоку, тому лікування на першому етапі полягало в протишоковій терапії, дренуванні плевральної порожнини, компенсації крововтрати. Всього в цій групі 56 постраждалих, із яких первинний остеосинтез виконаний 9 пацієнтам, ранній - 17, відстрочений - 30.

До третьої групи віднесено 12 пацієнтів з множинними переломами ребер і флотацією грудної клітки, проникаючими пораненнями грудної клітки, з тяжким порушенням функції зовнішнього дихання, розривом трахеї, контузією міокарду з вираженим розладом функції серця.

У всіх цих хворих були вітальні порушення, тому первинна стабілізація переломів не проводилась. 3 хворим виконано ранній остеосинтез на 2-3 день після травми, іншим - відстрочений.

У хворих з поєднаними пошкодженнями середньої тяжкості (до 25 балів по шкалі ISS) післяопераційне ведення відповідало реабілітації при ізольованих переломах. Пацієнти виписувались із стаціонару через 10-14 днів після операції з частково або повністю відновленою функцією. У хворих з тяжкими поєднаними травмами грудей мобілізацію починали з 6-7 дня при дотриманні ліжкового режиму. Хворим дозволяли вставати не раніше 14-16 діб після травми. У пацієнтів з крайнє тяжкими пошкодженнями вертикалізацію проводили до кінця п'ятого тижня.

Оцінку ефективності активної хірургічної тактики та застосування методів СФО проводили з врахуванням летальності і строків стаціонарного лікування. Середній ліжко-день при первинному остеосинтезі дорівнює 14, при відстроченому - 23, у хворих другої групи відповідно 19 і 32, в третій групі 29 і 38 днів. Наведені дані свідчать про те, що при поєднаних торако-скелетних травмах первинний і ранній остеосинтез у хворих 1-2 груп дозволяє скоротити час стаціонарного лікування в два рази.

В залежності від тяжкості абдомінально-скелетної травми по шкалі ISS, всі постраждалі з абдомінальною травмою та переломами були поділені на 3 групи.

До першої групи віднесені пацієнти з тяжкості травми менше 25 балів. Це були пацієнти із забоями черевної стінки, із зачеревною гематомою внаслідок перелому грудних або поперекових хребців., без неврологічних порушень і переломами 1-2 сегментів довгих кісток. Ці пацієнти не потребували операцій за життєвими показами, тому їм, як правило, проводили первинну хірургічну стабілізацію переломів довгих кісток в першу добу після госпіталізації. В цій групі було 75 пацієнтів. Первинний остеосинтез виконано 54 хворим, ранній - 8, відстрочений - 13. До другої групи віднесені постраждалі з тяжкістю абдомінальної травми 4 бали (розривом селезінки, нирки, сечового міхура, сечовода, уретри, тяжкої травми статевих органів, пошкодженням хвоста підшлункової залози, переломи грудних та поперекових хребців з розвитком неврологічних порушень) і переломом 1-2 сегментів довгих кісток. Тяжкість їх пошкоджень оцінювалась в 25-40 балів і лікування проводили у відповідності зі схемою Вольфа. В першій операційній фазі їм виконували операції за життєвими показами: спленектомію, ушивання ран порожнистих органів, нефректомію, пластику сечоводів і уретри.

Якщо стан хворих був компенсованим, то зразу ж після операцій першої черги виконували стабілізацію переломів апаратом, стержнем або пластиною. На вибір засобів фіксації при цьому характер абдомінальної травми. Так при травмі селезінки не було небезпеки інфікування, тому, як правило, виконували внутрішній остеосинтез пластинами або стержнем. При пошкодженні порожнистих органів, перитоніті, перевагу в зв'язку з небезпекою ускладнень запального характеру віддавали зовнішній фіксації. В цій групі було 43 пацієнти. Первинний остеосинтез виконано 16, ранній в перші 3 доби - 15, відстрочений - 12 хворим.

До третьої групи віднесені пацієнти, які крім переломів довгих кісток мали розрив печінки, підшлункової залози або перфорацію порожнистих органів із загальною тяжкістю травми більше 40 балів. При таких тяжких травмах виконували мінімально інвазивний остеосинтез апаратом зовнішньої фіксації.

Середній ліжко-день при первинному остеосинтезі у хворих першої групи дорівнює 16, при відстроченому - 26, у хворих другої групи відповідно 18 і 34, в третій групі 27 і 36 днів. Наведені дані свідчать про те, при поєднаних абдомінально-скелетних травмах первинний і ранній остеосинтез у хворих 1-2 груп дозволяє скоротити час стаціонарного лікування в два рази.

Застосування раннього остеосинтезу не збільшило летальності і числа ускладнень. Із 128 хворих з абдомінально-скелетною травмою померли 8, з них у зв'язку з тяжкою травмою печінки - 4, підшлункової залози - 2, порожнистих органів - 1, нирки - 1.

В реабілітації хворих після традиційного і малоінвазивного стабільно-функціонального остеосинтезу ми виділяємо декілька умовних періодів: період післяопераційного спокою, мобілізації, побутової і професійної реабілітації.

При стабільній фіксації переломів довгих кісток період післяопераційного спокою триває 3-5 днів. З першого дня після операції з метою профілактики пневмонії призначали дихальну гімнастику статичного типу, з 2-3 дня вводили загальнорозвиваючі і спеціальні вправи. Період мобілізації починали з 4-6 днів після операції до консолідації перелому. З моменту консолідації починали період відновлення побутових та професійних навичок.

При МІО у випадках свідомої відмови від анатомічної репозиції і стабільної фіксації період мобілізації починали не з 3-5 днів, а через 3 тижні після остеосинтезу. В період мобілізації віддавали перевагу пасивним рухам в полегшеному положенні. Активновільні рухи дозволялися тільки через 6 тижнів.

При нестабільній фіксації додатково застосовували апарат зовнішньої фіксації або гіпсову пов'язку, у зв'язку з чим відновлення функції суміжних з переломом суглобів було відстрочено.

Оцінку ефективності застосування методів традиційного малоінвазивного і мінімально інвазивного методів остеосинтезу ми проводили за кількома показниками: рівнем летальності, числом ускладнень і термінами стаціонарного лікування.

Всього із 4655 хворих з переломами померло 110 чоловік. У тому числі 65 з ізольованими переломами (1,6% від загальної кількості хворих з ізольованими переломами) і 45 хворих із сумісними пошкодженнями (7,1% від кількості хворих із політравмою).

Із 65 померлих хворих з ізольованими переломами 50 - старечого віку з переломами в основному проксимального (39), дистального і діафізарного (11) відділів стегнової кістки. Причинами смерті були тромбоемболія, серцево-судинна недостатність, пневмонія, поліорганна недостатність. 7 хворих з нестабільними пошкодженнями тазового кільця померли внаслідок шоку і втрати крові. Всім цим хворим за невідкладними показниками був виконаний зовнішній остеосинтез апаратом, але при такій фіксації дорзальний відділ таза залишається не досить міцно стабілізованим, у зв'язку з чим наступив летальний кінець. Двоє хворих із переломами стегна і гомілки померли через 3 і 5 днів після остеосинтезу внаслідок розвитку блискавичної форми анаеробної інфекції.

Основними причинами летальності хворих з політравмою були тяжкість черепно-мозкової травми (57%), тяжкі травми грудей і дистрес-синдром (15%), втрата крові при тяжких травмах грудей, живота, таза (14%), пневмонія, поліорганна недостатність та інші ускладнення (14%). За даними Т. Tscerne (1996) і V. Vecsei (1992), летальність при сумісних пошкодженнях варіює від 25 до 35%. У наший клініці летальність нижча, що свідчить про переваги тактики раннього традиційного і малоінвазивного стабільно-функціонального остеосинтезу.

Оцінку ефективності впровадження методів традиційного і малоінвазивного остеосинтезу проводили також за кількістю ускладнень після операції. За даними М. Є. Махсона і К. Т. Синявської (1986), число ускладнень після остеосинтезу варіює від 8 до 18%. Із загальної кількості хворих, оперованих нами з приводу закритих переломів, ускладнення зареєстровані у 303 (7,7%). Із них нагноєння рани мали місце у 143 (3,6%) пацієнтів, остеомієліт - у 56 (1,4%), перелом фіксатора - у 40 (1%). Тимчасовий парез променевого нерва спостерігався у 8 хворих, пошкодження магістральних судин.

При лікуванні 723 хворих з відкритими переломами нагноєння ран в області введення спиць і стрижнів апаратом відзначено у 78 хворих, нагноєння ран - у 50 (6,8%), остеомієліт - у 33 (4,5%), жирова емболія - у 7 (0,9%) пацієнтів. Найчастішими причинами ускладнень запального характеру у хворих з відкритими переломами було неповне вирізування нежиттєздатних тканин, грубе поводження з тканинами, нестабільна фіксація, недостатньо ретельний гемостаз і неадекватне дренування рани, первинне вшивання рани з натяганням, компартмент-синдром, неправильний вибір імплантату і закривання рани тканинами із недостатнім кровопостачанням.

Порівняно з іншими авторами кількість ускладнень при оперативному лікуванні закритих і відкритих переломів була меншою, що свідчить про доцільність подальшого впровадження в практику методів малоінвазивного остеосинтезу.

Застосування традиційного та малоінвазивного отстеосинтезу дало можливість знизити терміни стаціонарного лікування хворих з переломами. При лікуванні пацієнтів з переломами плечової кістки середній ліжко-день дорівнює 9,3, кісток передпліччя - 8,5, стегнової кістки - 18, кісток гомілки - 15, щиколоток - 11, вертлюжної впадини - 39.

За даними P. Graf (1974) середні терміни госпіталізації при відкритих переломах варіюють від 62 до 78 днів. За нашими даними середній ліжко-день при відкритих переломах плеча був 22,5, кісток передпліччя - 21,6, стегнової кістки - 43, гомілки - 37,2, що підтверджує оптимальність концепції і методів лікування відкритих переломів способами традиційного та малоінвазивного остеосинтезу. Таким чином, впровадження методів традиційного та малоінвазивного стабільно-функціонального остеосинтезу дало можливість знизити летальність, число ускладнень і терміни стаціонарного лікування потерпілих.

Результати лікування хворих з переломами оцінювались нами за трибальною системою відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 41 від 30.03.94 року “Стандарти оцінки якості лікування пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарата”.

При аналізі результатів лікування хворих з переломами через 12-36 місяців після травми добрі результати зареєстровані у 89,8%, задовільні - у 7,9%, погані - у 2,3% пацієнтів.

Таблиця 3 Результати лікування хворих з переломами

Таблиця 4 Порівняльні результати лікування переломів методами традиційного та малдоінвазивного остеосинтезу

Порівняння результатів лікування методами традиційного малоінвазивного та мінімально інвазивного остеосинтезу здається нам некоректним у зв'язку з тим, що застосовуються вони за неоднаковими показниками: методи традиційного остеосинтезу - при простих переломах, а методи малоінвазивного остеосинтезу - при складних переломах, переважно у потерпілих із сумісними травмами та відкритими переломами. Але ми вважаємо, що запровадження нового напряму удосконалення остеосинтезу, що полягає в мінімізації хірургічної травми, непрямій репозиції перелому, зменшенні площі контакту імплантату з кісткою, сприяє прискоренню консолідації, зниженню кількості ускладнень запалювального характеру.

Висновки

1. При хірургічному лікуванні переломів методом вибору вважаємо стабільно-функціональний остеосинтез, який дозволяє виключати застосування додаткової зовнішньої іммобілізації, що дає можливість відновлювати функцію кінцівки з перших днів після операції. У системі методів СФО залежно від травматичності операції пропонуємо розрізняти традиційний малоінвазивний та мінімально інвазивний види остеосинтезу.

2. Традиційний остеосинтез довгих кісток - метод механічної бездоганної фіксації перелому. Він виконується з дотриманням чотирьох рівнозначних принципів: анатомічна репозиція, стабільна фіксація, атравматична техніка і раннє функціонування кінцівки. Для традиційного стабільно-функціонального остеосинтезу варто застосовувати: відкритий і закритий інтрамедулярний остеосинтез із розсвердлюванням кістковомозкового каналу, компресійний остеосинтез пластинами.

3. Малоінвазивний стабільно-функціональний остеосинтез - новий напрям удосконалення оперативного лікування осколкових переломів довгих кісток. Основним завданням його є максимальне збереження кровопостачання і життєдіяльності тканин у зоні перелому під час оперативного втручання, при певній анатомічності репозиції та стабільності фіксації уламків. До системи методів малоінвазивного стабільно-функціонального остеосинтезу відносимо способи закритого інтрамедулярного, екстракортикального, зовнішнього остеосинтезу, а також методи 8-подібного серкляжу і фіксації гвинтами, виконані з урахуванням розроблених нами вимог і правил.

4. Для екстракортикального МІО доцільно застосовувати розроблену нами пластину, що має обмежений контакт із підлягаючим кортикальним шаром кістки. Зменшення площі контакту відбувається за рахунок наявності опорних площадок, які, не викликаючи резорбції кортикального шару, дозволяють зберегти часткове кровопостачання надкісниці, що веде до своєчасної консолідації перелому.

5. Для інтрамедулярного МІО рекомендуємо застосовувати розроблений нами стрижень, що відрізняється від звичайного фіксатора Кюнчера наявністю розбортовки біля основи “листка конюшини”, що підвищує його ротаційну стійкість. Наявність в наборі інструментів кондуктора для блокування створює ряд переваг при лікуванні осколкових переломів: малий хірургічний доступ і віддаленість його від місця перелому, можливість непрямої репозиції без відділення фрагментів від джерел кровопостачання, рання функція та осьове навантаження кінцівки.

6. Мінімально інвазивний остеосинтез - оптимальний напрям оперативного лікування переломів довгих кісток, перевагами якого є: закрита репозиція та мінімальні розміри фіксуючих елементів.

7. До методів мінімально інвазивного остеосинтезу відносимо: закритий остеосинтез канюльованими гвинтами та закритий остеосинтез апаратами зовнішньої фіксації.

8. Вибір методу остеосинтезу здійснюється з урахуванням сегмента кінцівки, типу і рівня перелому, а також ступеня пошкодження м'яких тканин. Традиційний остеосинтез показаний при поперечних і навскісних закритих переломах з 1 і 2 ступенем пошкодження м'яких тканин, внутрішньосуглобових переломах, а також відкритих переломах 1 ступеня. Малоінвазивний чи мінімально інвазивний остеосинтез показані хворим з осколковими переломами довгих кісток з прямою масивною травмою тканин 3-5 ступенів. Щадна техніка важлива у випадку одночасного остеосинтезу при численних переломах і сумісних травмах.

9. При лікуванні потерпілих із сумісними травмами основна мета лікування повинна полягати у збереженні повноцінного життя пацієнта. При політравмах остеосинтез доцільно виконувати на протязі першої доби після травми та госпіталізації. Рання стабілізація перелому запобігає розвитку жирової емболії та ускладнень запалювального характеру, усуває осередок патологічної аферентації з зони перелому, дає можливість проводити повноцінну інтенсивну терапію, змінювати положення у ліжку, полегшує догляд, сприяє прискоренню реабілітації потерпілих.

10. Рішення про можливість виконання остеосинтезу варто приймати після оцінки тяжкості травми та прогнозування результату лікування на основі шкали ком Глазго та ISS. Застосування шкал, у яких підсумовуються різні оцінки функції центральної нервової системи, системи кровообігу, дозволяє визначити необхідність госпіталізації до відділення інтенсивної терапії, час проведення моніторингу, дає можливість прогнозувати летальний кінець, обгрунтувати доцільність затримки первинного втручання, сформулювати показання до операції, розробити принцип реабілітації та визначити якість життя після травми.

11. Вибір засобів фіксації переломів у потерпілих із сумісними травмами варто проводити з урахуванням бальної оцінки тяжкості пошкодження. При тяжкості травми за шкалою ISS до 25 балів для фіксації переломів довгих кісток рекомендуємо застосування інтрамедулярного або екстракортикального остеосинтезу, при тяжкості травми від 25 до 40 балів доцільніше виконати екстракортикальний остеосинтез, при тяжкості травми понад 40 балів первинний остеосинтез можливий лише апаратом зовнішньої фіксації.

12. Реабілітацію пацієнтів після малоінвазивного остеосинтезу варто проводити відповідно до розроблених нами періодів і комплексів вправ залежно від тяжкості травми, супровідних пошкоджень, використаних методів і досягнутої міцності фіксації. При МІО у випадках свідомої відмови від анатомічної репозиції та стабільної фіксації період мобілізації починали не з 3-5 днів, а через 3 тижні після остеосинтезу. В періоді мобілізації віддавали перевагу пасивним рухам в полегшеному положенні. Самостійні вільні рухи дозволяли через

13. 6 тижнів. При нестабільній фіксації відновлення функцій, суміжних з переломом суглобів, було відстрочено.

14. Апробація розробленої нами системи методів малоінвазивного стабільно-функціонального остеосинтезу показала їх високу ефективність та економічну рентабельність, що дозволяє рекомендувати систему методів для широкого застосування на практиці. Впровадження в практику лікування хворих тактики раннього стабільно-функціонального остеосинтезу, техніки та правил малоінвазивного остеосинтезу дало можливість знизити інвалідність, летальність і терміни стаціонарного лікування хворих.

Список праць м. Л. Анкіна, опублікованих по темі дисертації

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Аппарат внешней фиксации с полыми стержнями // Методическое письмо. - К., 1992.-С.-15

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Набор стержней и инструментов для интрамедуллярного остеосинтеза // Методические рекомендации. - К., 1992.-С.-10

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Пластины с минимальным контактом для стабильно-функционального остеосинтеза // Методические рекомендации. - К., 1992.- С.-11

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Блокированный гвоздь для остеосинтеза переломов проксимального отдела бедра // Методические рекомендации. - К., 1993.-С.-7

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Остеосинтез и эндопротезирование при переломах шейки бедренной кости // Методические рекомендации. - К., 1993. -С.-16

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Новые имплантаты для остеосинтеза // Материалы

VI съезда травматологов-ортопедов СНГ. - Ярославль, 1993 -С.-345

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Остеосинез и эндопротезирование при переломах шейки бедренной кости // Тезисы докладов на 2 конференции травматологов Крыма. - Судак, 1993.-С.-55-56.

Анкин Н.Л.. , Анкин Л.Н.,Полулях М.В.., Голдис В.А., Поливода А.Н. Ошибки и осложнения при лечении переломов длинных костей // Ортопедия, травматология и протезирование. - 1994. - № 2.-С.67-69

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Практика стабильно-функционального остеосинтеза // Молодь - 1995. - С. 300.

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Пластины для биологического остеосинтеза // Ортопедия и травматология России. - 1995. - № 5. - С. 14-17.

Анкин Н.Л. Биологический экстракортикальный остеосинтез // Збірка актуальних проблем подання екстреної медичної допомоги при невідкладних станах. - К., 1995. - С. 98.

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л. Хирургическое лечение переломов вертлужной впадины // Ортопедия, травматология и протезирование. - 1997. - № 2. - С. 5-7.

Анкин Н. Л. Биологическая концепция накостного остеосинтеза // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования / Сборник научных трудов. - К., 1997. - С. 337-340.

Анкин Н. Л. Остеосинтез и эндопротезирование при переломах шейки бедра // Вестник травматологии и ортопедии им. Н. Н. Приорова. - 1997. - №2. -

С. 19-22.

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л., Заруцкий Я. Л. Выбор времени и средств хирургической стабилизации отломков при переломах бедра у пострадавших с сочетанными травмами // Ортопедия, травматология и протезирование. - 1998. - № 4. - С. 18-23.

Анкин Н. Л. Хирургическое лечение нестабильных повреждений тазового кольца // Клиническая хирургия. - 1998. - № 1. - С. 26-28.

Анкин Н. Л. Применение остеосинтеза при переломах вертлужной впадины // Клиническая хирургия. - 1998. - № 4. - С. 31-32.

Анкин Н. Л. Оперативное лечение переломов длинных костей у больного с политравмой // Клиническая хирургия. - 1998. - № 7. - С. 41-44.

Анкин Л. Н., Анкин Н. Л., Полищук Н. Е., Трещинский А. И. Лечебная тактика у пострадавших с сочетанными и множественными черепно-мозговыми травмами // Клиническая хирургия. - 1998. - № 9/10. - С. 36-37.

Анкин Н. Л. Биологическая концепция накостного остеосинтеза // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования / Сборник научных трудов. - К., 1997. - С. 337-340.

Анкин Н. Л. Хирургическое лечение нестабильных повреждений тазового кольца // Современные аспекты военной медицины / Сборник научно-практических работ. - К., 1999. - С. 101-103.

Анкин Н.Л., Анкин Л.Н. Пластина для остеосинтезу. Патент на винахід № 13842А 6А61В17/58 зареєстровано відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. 3769-Х11.

Анкин Н.Л., Анкин Л.Н., Кваша В.П., Левицкий В.Б. Пластина для остеосинтеза. Патент на изобретение № 204 по заявке №5026222/14 . Зарегистрирован 28.06.93.

Анкин Н.Л.,Коструб А.А., Лакша А.М.. Особенности остеосинтеза при открытых переломах длинных костей // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения./ Сборник научных трудов Крымского государственного медицинского университета - С.-1999 т.135.-ч.2.-С47-49.

Анкин Н.Л., Коструб А.А., Павлишен Ю.И.,Литовченко В.А.,Власенко В.Г., Лакша А.М., Гарячий Е.В. Репаративный остеогенез при переломах длинных костей и сочетанной черепно-мозговой травме // Проблемы остеологии.-1998. - Т.-1.-№ 2-3.- С.-79-80_

Анкин Н.Л., Поляченко Ю.В., Анкин Л.Н., Король С.А. Традиционный и малоинвазивный остеосинтез бедренной кости // Клиническая хирургия. - 2000.-№ 5.-С.

Анкин Н.Л.,Поляченко Ю.В., Барамия Н.Н.,Рощин Г.Г.,Заруцкий Я.Л., Анкин Л.Н., Король С.А., Бурлука В.В. Лечение переломов бедра у пострадавших с тяжелой политравмой // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.М.Шупика.- Випуск 9. Книга 1. - К. 2000.- С. 5-8

Анкин Н.Л., Поляченко Ю.В.,Бурлука В.В.,Король С.А.,Анкин Л.Н. Остеосинтез и эндопротезирование при переломах шейки бедренной кости // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.М.Шупика.- Випуск 9. Книга 3. - К. 2000.- С. 5-8

Анкин Н.Л. , Поляченко Ю.В., Гайко Г.В., Анкин Л.Н. Традиционный и малоинвазивный остеосинтез в травматологии // Ортопедия, травматология и эндопротезирование. - 2000.-т.-1,№ 2,С

Анотації

Анкін М. Л. Традиційний та малоінвазивний остеосинтез у травматології

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук по спеціальності 14.01.21. - травматологія та ортопедія. Український науково-дослідний інститут травматології та ортопедії. 2000 рік.

Захищається 45 наукових праць, 2 патента, 5 раціоналізаторських пропозицій, що містять результати експериментальних і клінічних досліджень. Автором розроблено біологічну концепцію стабільно-функціонального остеосинтезу; розроблено класифікацію видів остеосинтезу залежно від агресивності хірургічної травми; розроблені і впроваджені в практику нові імплантати і апарат для малоінвазивного та мінімально інвазивного остеосинтезу; уточнені показання і розроблена травматична техніка фіксації переломів з урахуванням концепції малоінвазивного остеосинтезу; тактика первинного і раннього остеосинтезу довгих кісток при сукупних пошкодженнях; запропонована система медичної реабілітації пацієнтів з урахуванням особливостей проведення малоінвазивного остеосинтезу переломів довгих кісток; принципи реабілітації хворих після традиційного та малоінвазивного СФО.

Апробація розробленої системи методів малоінвазивного стабільно-функціонального остеосинтезу в клініці травматології Київської лікарні швидкої допомоги на 4655 хворих показала їх високу ефективність і економічну рентабельність, що дозволяє рекомендувати систему методів для широкого впровадження в практику охорони здоров'я.