Вплив когнітивного стилю особистості на процес спілкування

Четвертий розділ "Прояв когнітивного стилю в особливостях мотивації спілкування" розкриває характер зв'язку мотивації та когнітивного стилю. На основі даних дослідження природи когнітивного стилю (Р. Гарднер; Г. Уіткін; Е. Бергер і Л. Гольдберг; Д. Ройс та ін.) було зроблено висновок про зв'язки його з мотивацією поведінки людини, у тому числі і в сфері спілкування. Багато авторів відзначають специфічність потреби в спілкуванні, обумовлену тим, що її задовільнення потребує участі інших людей, і об'єктом її є відносини між партнерами (А.В. Петровський; Ш.М. Чхартишвілі; М.І. Лісіна і Е.М. Богуславська; Н.Д. Творогова; Р.О. Максимова та ін.)

Однак в розглянутих роботах не було дано ні змістовного аналізу мотивації спілкування, ні класифікації мотивів, що може бути пов'язано у відсутності надійних методів діагностики наявного широкого спектра мотивів спілкування (М.Ш. Магомед-Еминов; Н.М. Пейсахов; А.А. Єршов; Є.Т. Соколова). Нам уявляється найбільш перспективним при діагностиці мотивації спілкування використання метода особистісних конструктів Дж. Келлі. Є.О. Федотова, Н.В. Яковлєва і Т.В. Галкіна уже застосовували Реп-тест (модифікований варіант) для вивчення ієрархічних відносин між мотивами. Ми, в свою чергу, також розробили модифікований варіант Реп-тесту для діагностики мотивації спілкування, про застосування якого мова піде в наступному підрозділі.

Розглянуті результати дослідження особливостей соціальної перцепції і мотивації спілкування. Було виявлено зв'язок між інтенсивністю мотивації спілкування, направленої на партнера, з узагальненими характеристиками його образу. Припускалося, що чим позитивніше сприймається партнер та чим більше спільного з ним бачить досліджуваний, тим багатшою за містом та інтенсивністю буде мотивація спілкування з цією людиною. Для перевірки цієї гіпотези було проведено експеримент, у якому брали участь 28 чоловік - студентів психологічного відділення ОДУ та 19 чоловік - студентів ОДПУ (всього 22 чоловіки та 25 жінок).

Позитивність оцінки партнерів по спілкуванню та величини ідентифікації з ними досліджуваного визначались за допомогою варіанта Pеп-тесту, описаного у попередньому розділі. Діагностування мотивації спілкування здійснювалось за модифікованим нами варіантом Реп-тесту, яка полягає ось у чому.

Так, досліджуваний повинен був замість витворення конструкта називати свої головні мотиви спілкування з людьми, що були у рольовому списку. Після того, як мотив формулювався, його записували до правої частини бланку Реп-тесту (там, де звичайно розміщують конструкт).

Далі досліджуваного просили оцінити частоту вираженості даного мотиву під час спілкування з кожним з його знайомих, відмічених у рольовому списку, за трьохбальною системою: 0 - ніколи не присутній у спілкуванні; 1 - іноді присутній; 2 - часто або завжди присутній. Така процедура оцінки повторювалась 20 разів до отримання репертуарної решітки.

Необхідно відмітити, що усі виміри для усіх досліджуваних були проведені протягом 20 днів, причому об'єктами оцінки в обох випадках були одні й ті самі люди.

Отримані дані свідчили про те, що висунута в роботі гіпотеза підтвердилась тільки на половині досліджуваних, у яких позитивність оцінки іншої людини, величина ідентифікації з нею та мотивація спілкування тісно пов'язані між собою.

Важливо відмітити, що значущі зв'язки між всіма трьома аналізованими рядами спостерігались у одних й тих самих досліджуваних. З 47 чоловік у 16 усі 3 коефіцієнта виявились значущими, а у декого і на дуже високому рівні (P <0,01), до того ж в 11 чоловік значущими були виявлені 2 коефіцієнти з 3.

Очевидно, мають місце різні типи особистості. Більшість досліджуваних звичайно ідентифікують себе з тими, кого вони високо цінують, тим самим демонструючи й високу самооцінку. Але дехто ідентифікував себе з несимпатичними йому людьми (для них характерний високий рівень тривожності).

Мабуть, неузгодженість оцінок і мотивів спілкування є показником неладів у міжособистісних відносинах. В цьому випадку людина більше мотивована на взаємодію з людьми, яких вона низько цінить чи які мало на неї схожі.

Для того, щоб дізнатися, на які ролі приходиться найбільша неузгодженість, було визначено ранги за трьома показниками для кожної ролі (табл. 2).

Таблиця 2 Ранги мотивації спілкування досліджуваних з особами їх найближчого оточення, позитивності їх оцінки та ідентифікації з ними.

Як видно з таблиці, збіг числових значень з точністю до одиниці між рангами трьох параметрів дуже рідкий. Незважаючи на це, спільна тенденція схожості в оцінках і мотивації явно просліджується, а особливо це помітно на полярних групах ролей.

Найбільші розходження між мотивацією спілкування і позитивністю оцінки були виявлені відносно таких ролей, як приятель своєї та протилежної статі (різниця складає 6 і 8,5одиниць відповідно), брат (5 одиниць), улюблений викладач (7,5), людина - ідеал (10,5). Причому для перших трьох ролей мотивація спілкування випереджає оцінку, тобто вона велика, однак партнер оцінюється не достатньо високо. По відношенню до улюбленного викладача та людини - ідеалу тенденція зворотня: мотивація спілкування одноманітна, але партнер оцінюється дуже високо. Можливо, це пов'язано з тим, що контакти з ними регламентовані якимись соціальними факторами (різницею їхніх статусів, ролевими відносинами і т. п.), що не дозволяє студентам реалізувати свою потребу у спілкуванні з ними повністю.

Розглянуті результати експериментального дослідження з виявлення зв'язку когнітивного стилю із змістовними та формально-динамічними аспектами мотивації спілкування.

Метою першого експерименту було дослідження різниць між полезалежними та поленезалежними індивідами у змісті та ступені вираженості окремих груп мотивів. Поленезалежність визначалась за допомогою тесту "Фігурки Готшальда", описаного у розділі 2. Показником поленезалежності слугувала загальна продуктивність рішення. Діагностування мотивації спілкування здійснювалось за методикоюмодифіційованого варіанта Реп-теста, про який йшлось у попередньому підрозділі, але з фіксованим числом мотивів. Список включав 20 мотивів, які поділялись на п'ять різновидів: емоційні, ділові, пізнавальні, моральні та самоутвердження. Кожну роль треба було оцінити по чотирьохбальній шкалі в залежності від того, як часто кожен з мотивів присутній у спілкуванні з цією людиною. А саме: 0 - ніколи не присутній; 1 - рідко; 2 - часто; 3 - дуже часто.

Експеримент проводився за участю 36 чоловік (20 чоловіків та 16 жінок) - студентів механіко-математичного та філософського факультетів ОДУ.

Отриманий емпіричний матеріал опрацьовувався за допомогою кореляційного аналізу, а також методу порівняння крайніх груп, для чого було виділено дві групи досліджуваних по 10 чоловік у кожній з максимальним ступенем вираженості полезалежності та поленезалежності. Щодо цих груп були вирахувані сумарні показники частоти зустрічання різних мотивів спілкування і різниця між ними (табл. 3).

Таблиця 3 Ступінь вираженості мотивів спілкування в осіб з полезалежним та поленезалежним стилем.

Після проведення експерименту досліджуваних просили відповісти, чи хотіли б вони зберегти, зменшити або збільшити об'єм спілкування з кожним із вказаних партнерів. Це давало нам можливість судити про ступінь задоволеності людини об'ємом спілкування з оточуючими. Виявилось, що полезалежні індивіди схильні зберегти попередній об'єм спілкування, а поленезалежні бажали його зменшити (Р<0,01).

Аналіз отриманих даних дав можливість зробити припущення про те, що в осіб з високою полезалежністю через недостатню розвинутість здатності до аналізу та структуювання подій та явищ формується тенденція до пошуку допомоги під час вирішення проблем з боку інших людей. А це, в свою чергу, призводить до надмірного розвитку таких мотивів спілкування, які спрямовані на встановлення міцних особистих відносин (моральні, емоційні мотиви), а також укріплення своєї позиції в групі (мотиви самозатвердження). Завдяки своїй підвищеній комунікативній сензитивності й вмінню використовувати соціальні контакти для вирішення проблем полезалежні досягають неменших результатів, ніж поленезалежні, а в ситуаціях міжособистісної взаємодії навіть більших. Поленезалежні індивіди бачать у спілкуванні, насамперед, пізнавальну цінність, не прагнучи емоційного схвалення або підтримки з боку інших людей, що характеризується самодостатністю й призводить до мінімізації контакту з іншими людьми.

Метою другого експерименту було розкриття зв'язку когнітивної складності з особливостями мотивації спілкування й характером сприйняття себе та інших людей. Когнітивна складність й особливості соціальної прецепції визначались за класичною методикою Реп-теста. Як показник когнітивної складності використовувався індекс Бірі та індекс зв'язності. Особливості соціальної перцепції характеризувались за чотирма показниками: позитивності оцінки інших людей, величині ідентифікації себе з ними, амбівалентності по позитивності й амбівалентності по ідентифікації.

Межі амбівалентності визначались шляхом порівняння оцінок, що давались досліджуваним заздалегідь приємним та неприємним для нього партнерам у спілкуванні.

Для діагностики мотивації спілкування використовувався описаний вище модифікований варіант Реп-тесту з нефіксованим списком мотивів. Мірилами мотивації спілкування були загальна величина мотивації спілкування з усіма партнерами та амбівалентність по мотивації. Перевірялось припущення, що відмінність між кількістю мотивів, що виявляються в спілкуванні з приємними та неприємними людьми, може бути добрим прогностичним показником. Як досліджувані, в експерименті взяли участь 28 студентів механіко-математичного й психологічного факультетів ОДУ (12 чоловіків та 16 жінок).

Кореляційний аналіз дозволив виділити два протилежних особистісних типи. На одному полюсі знаходиться людина, яка характеризується низькою когнітивною складністю, високою позитивністю оцінки оточуючих, схильністю підкреслювати схожість між собою та приємними йому людьми, високою потребою у спілкуванні й великою упередженістю під час оцінки симпатичних та несимпатичних йому людей.

Інший полюс займає його антипод, який відрізняється від нього високою когнітивною складністю, низькою позитивністю оцінок оточуючих, слабким баченням схожості між собою та іншими, несхильний до підкреслення відмінностей між приємними та неприємними людьми та не дуже прагнучий до спілкування.

Загалом це підтверджує зроблений раніше висновок про зв'язок аналітичності з помірним об'ємом спілкування, а синтетичності - з прагненням до широких та різноманітних контактів.

У висновку підбиті загальні підсумки дослідження, визначено перспективи подальшого дослідження проблеми.

Узагальнення результатів дослідження, які підтвердили гіпотези та положення, висунуті на захист, дало підставу дійти таких висновків:

У результаті проведеного теоретичного та емпіричного дослідження було підтверджено гіпотезу про те, що механізм когнітивного стилю проявляється у характеристиках образу інших людей та самого себе.

Ступінь аналітичності сприйняття, що розглядається як загальний показник полезалежності-поленезалежності, понятійної диференційованості й когнітивної складності, виявляється в інтра- та інтерперсональної диференційованості, що означає або підкреслення, або згладжування відмінностей під час сприйняття інших людей, а також при співставленні себе з оточуючими.

Відмінності в ступені диференційованості оціночно-вимірювальної діяльності, що суттєво впливають на побудову тактики поведінки індивіда у сфері міжособистісної взаємодії, передбачають й вплив когнітивного стилю на поведінку у сфері спілкування.

Порівняльний та експериментальний аналіз осіб з різним когнітивним стилем дозволив виділити два протилежних особистісних типи (хоча, зрозуміло, більшість людей знаходиться у контінуумі між цими полюсами).

Так, індивіди, що знаходяться на полюсі синтетичності характеризуються високою позитивністю оцінки оточуючих, схильністю до підкреслення схожості між собою та приємними їм людьми, великою упередженістю під час оцінки симпатичних та несимпатичних їм людей й великою потребою в спілкуванні, з домінуванням моральних, емоційних мотивів спілкування і мотивів самозатвердження.

"Аналітики", навпаки, виявляють себе як особи з низькою позитивністю оцінок оточуючих, слабким баченням схожості між собою та іншими, несхильні до підкреслення відмінностей між приємними та неприємними людьми й не дуже прагнуть до спілкування. Переважаючими у них є пізнавальні мотиви спілкування.

Незважаючи на усі відмінності між "синтетиками" та "аналітиками", неможливо виділити якийсь із них як кращий чи гірший. Кожен має свої достоїнства та недоліки. Відмінності ж полягають насамперед в протилежних стратегіях спілкування.

Таким чином, гіпотеза про вплив когнітивного стилю особистості на процес спілкування також була підтверджена.

Однак лишаються проблеми, які потребують подальшого вирішення. До них відносяться:

Ступінь спільності між окремими параметрами когнітивного стилю. Кількість робіт свідчить про автономність окремих параметрів, хоча за підсумками здійсненого нами факторного аналізу слід говорити про існування деяких зв'язків між ними.

Місце когнітивного стилю в структурі особистості, а саме його зв'язок (чи відсутність його) з інтелектом, найбільш важливими особистісними властивостями, іншими стильовими характеристиками: стилем діяльності, стилем спілкування, афективним стилем.

Рівень стабільності когнітивного стилю. Залишається він незмінним після свого формування в певному віці, чи його можна змінити під впливом тренінгових та інших психокорекційних процедур?

Вплив різних параметрів когнітивного стилю на успішність діяльності (також і професійної). Ця проблема дуже важлива з практичної точки зору.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях

1. Роль когнитивного стиля личности в процессе социальной перцепции. - Одесса: Астропринт, 1999. - 16 с.

2. Вплив когнітивного стилю на мотивацію спілкування // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - Одеса: Астропрінт, 1999. - №2. - С. 185-189.

3. Влияние когнитивно-стилевых особенностей личности на формируемый ею образ политической действительности // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави. - К.:ДОК-К, 1997. - С. 83-86.

4. Когнітивний стиль, інтелект та здатність до навчання // Соціалізація особистості. - К.: НПУ, 1998. - Вип. 3. - С. 124-139.

5. Когнітивний стиль і самосвідомість особистості // Психологія самосвідомості: історія, сучасний стан та перспективи розвітку. - К.: Вид.-во ін-ту псих., 1999. - С. 74-76.

Размещено на Allbest.ru