Модифіковані ліпопротеїни: механізми утворення та роль в атерогенезі

Аналогічні, але з деякими кількісними відмінностями дані про здатність МЦ крові активувати вільнорадикальне окислення, здійснювати модифікацію ЛП та приводити до розвитку ГХЕ, отримані при моделюванні гострого системного запального синдрому у кроликів триразовим внутрішньовенним введенням по 10 МПД пірогеналу, який є ліпополісахаридом, виділеним із клітин бактерій Salmonella typhy, та відноситься до числа одного з найбільш потужних природних активаторів клітин макрофагального ряду. Починаючи з перших днів після втручання, відмічалось зростання концентрації МДА у МЦ, що свідчило про посилення пероксидації їх власних мембранних ліпідів. До кінця 2-го тижня величина цього показника зростала до 6,6+0,5 мкМ/мг білка, що на 560% (Р<0,001), а ще через 2 тижні - в 10 разів перевищувало початкове значення (Р<0,001). Вже в кінці 1-го тижня вміст ХС у МЦ був підвищений на 65% (до 76,05+6,0 мкг/мг білка, P<0,001), а в кінці 4-го - на 161% (Р<0,001). Прихована реактивность МЦ через 1 тиждень перевищувала вихідну на 82% (Р<0,001), в результаті чого інтенсивність додаткового захоплення ЛП МЦ була збільшена на 244%. На протязі наступних 3-х тижнів реактивність МЦ продовжувала зростати і досягала максимальної величини, яка перевищувала вихідну на 160% (Р<0,001).

Внутрішньовенне введення пірогеналу супроводжувалось також посиленням ПОЛ крові: через 1 тиждень величина СХЛ збільшилась на 43% (Р< 0,05), Ei ІХЛ - на 60%, Imax - на 58% (Р<0,01). Максимального значення показники ІХЛ досягали через 3 тижні: рівень Ei зріс на 448%, Imax - на 350% (Р<0,001). Концентрація МДА у крові починала зростати з перших днів після введення пірогеналу і через 2 тижні досягала максимального рівня (1,12+0,10 мкМ/л), перевищуючи початкову на 195% (Р<0,001). Це поєднувалось із виснаженням антиоксидантного потенціалу, про що свідчило зниження активності каталази крові (на 37%, Р<0,001) та збільшення на 58% Imin ІХЛ (Р<0,001) вже через 1 тиждень після втручання.

Атерогенний потенціал плазми зростав вже через 1 тиждень після введення пірогеналу: вміст ХС у ММ після інкубації з плазмою був підвищений на 48% і досягав 62,83+5,50 мкг/мг білка (Р<0,01). На протязі наступних 3-х тижнів атерогенність плазми прогресивно зростала, і через 4 тижні рівень ХС у макрофагах після інкубації перевищував вихідний на 148% і дорівнював 105,3+8,0 мкг/мг білка (Р<0,001). Вміст у крові загального ХС зростав паралельно, і вже через 1 тиждень він становив 4,98+0,40 мМ/л, що на 181% перевищувало початкове значення (Р<0,01). Наприкінці 4-го тижня вміст ХС у крові досягав максимального рівня (9,01+0,71 мМ/л), який був на 409% вище вихідного (Р<0,001).

Гострий запальний синдром, відтворений за допомогою внутрішньовенного введення пірогеналу, також характеризувався затяжною динамікою та розвитком сенсибілізації із виникненням більш інтенсивних змін у відповідь на повторне втручання. В результаті повторне одноразове введення кроликам пірогеналу (10 МПД) через 4 тижні після першого триразового введення у сумарній дозі 30 МПД супроводжувалось збереженням активності МЦ на стабільно підвищеному рівні. Так, вже через 1 день концентрація МДА у МЦ дорівнювала 5,06+0,50 мкМ/мг білка, що майже на 400% (Р<0,001) перевищувало початкову (до першого триразового введення пірогеналу). Через 1 тиждень вміст МДА у МЦ збільшився ще вдвічі (Р<0,001), тобто практично до максимального рівня, відміченого після першого триразового введення препарату. Рівень ХС у МЦ через 2 дні після повторного введення пірогеналу був підвищений відносно вихідного на 115% (Р<0,001) до 90,08+8,50 мкг/мг білка і на протязі наступних 4-х тижнів продовжував зростати, практично досягаючи максимального значення, відміченого після більш інтенсивного першого втручання. Паралельно відмічалось також інтенсивне зростання прихованої реактивності МЦ: через 1 тиждень від моменту повторного введення пірогеналу вона на 107%, у кінці 4-го тижня - на 130% перевищувала початкову (Р<0,001). В результаті після повторного втручання додаткове захоплення ЛП МЦ при їх стимуляції в умовах культури на протязі 3-х тижнів було приблизно у 1,5-2 рази більшим, ніж у вихідному стані (Р<0,001).

Повторне введення пірогеналу супроводжувалось значною інтенсифікацією ПОЛ крові, і вже через 1 день величина СХЛ перевищувала початкову на 49% (Р<0,001), практично не відрізняючись від максимальної, що відмічалась через 1 тиждень після першого введення препарату. Пікового значення СХЛ досягала через 2 тижні після повторного введення, на 104% (Р< <0,001) перевищуючи максимальне значення після першого триразового введення пірогеналу. Аналогічним чином зростали після повторного втручання показникі ІХЛ: вже через 1 день величина Еi ІХЛ на 174% перевищувала початкове значення (Р<0,001), а інтенсивність Imax ІХЛ через 1 тиждень після повторного введення пірогеналу була на 204% більше вихідної (Р<0,001). Концентрація у крові МДА після повторного введення пірогеналу тривалий час залишалась стабільно підвищеною і в кінці 4-го тижня становила 0,83+0,06 мкМ/л, перевищуючи початкову на 118% (Р<0,001). Це поєднувалось із значним зниженням антиоксидантного потенціалу плазми: через 1 день активність каталази крові зменшилась вдвічі, а величина Imin ІХЛ зросла на 63% відносно вихідного значення (Р<0,001) і практично не відрізнялась від максимального ії значення після триразового введення пірогеналу.

Після повторного введення пірогеналу відмічався і більш прискорений розвиток порушень обміну ЛП крові: рівень атерогенності плазми досягав максимума вже через 2 тижні, перевищуючи контрольний на 180% (Р<0,001). Закономірне збільшення вмісту ХС у плазмі відмічалось у кінці 1-го тижня після повторного введення пірогеналу, а максимального значення (3,33+0,30 мМ/л), яке перевищувало вихідне на 75% і було практично рівним максимальному значенню після першого введення препарату, ГХЕ досягала у кінці 2-го тижня.

Для підтвердження положення про ведучу роль оксидативного стресу в атерогенній модифікації ЛП крові системний запальний синдром в частині дослідів відтворювався шляхом введення латексних мікросфер на фоні антиоксидантної терапії (поєднане застосування вітамінів С та Е за два тижні до втручання та на протязі всього часу проведення експерименту). Моделювання гострого запалення на цьому фоні супроводжувалось, як і в контролі, виразною активацією МЦ, і через 1 тиждень внутрішньоклітинний рівень МДА досягав максимального значення (3,30+0,25 мкМ/мг білка), майже на 500% перевищуючи початковий (Р<0,001). У контролі максимальний приріст даного показника був приблизно вдвічі більшим і становив 932% (Р<0,001). На протязі наступних двох тижнів вміст МДА у МЦ в групі лікованих тварин зберігався на рівні 45-50% від його значення в контрольній групі. Паралельно відмічалось наростання здатності МЦ продукувати оксид азоту: ії найбільше значення було відмічено в кінці 3-го тижня і в 4 рази перевищувало початкове, в той час як у контролі цей показник збільшився приблизно в 17 разів.

Ці реакції співпадали із збільшенням вмісту ХС у МЦ, яке характеризувалось приблизно такою ж динамікою, як і в контролі, проте значно меншою вираженністю. Так, через 1 тиждень вміст ХС у МЦ лікованих кролів був на 18% більше початкового рівня (Р<0,05), проте на 36% менше у порівнянні з контролем (Р<0,01). Максимального значення (91,3+8,0 мкг/мг білка), яке було вдвічі більше початкової величини (Р<0,001), вміст ХС у МЦ досягав в кінці 5-го тижня після втручання, тоді як в контролі вміст ХС у МЦ максимально перевищував вихідний на 324% (Р<0,001).

Застосування антиоксидантного захисту приводило до вдвічі меншої активації ПОЛ крові в умовах системного запалення. Так, максимальне збільшення Ei ІХЛ, відмічене в кінці 1-го тижня, досягало тільки 60% (Р<0,001), тоді як у групі контрольних тварин цей показник зростав на 136% (Р<0,01). На протязі наступних трьох тижнів рівень Ei ІХЛ зберігався стабільно підвищеним (на 44 - 48% у порівнянні з початковим, Р<0,001), в той час, як у контролі інтенсивність Еi на цьому етапі перевищувала початкове значення на 70 -75%. В кінця шостого тижня у лікованих тварин спостерігалась повна нормалізація Еi ІХЛ на відміну від контрольних, у яких в цей час значення Еi ІХЛ залишалось на 61% вище початкового (Р<0,001). Приблизно в такому ж обсязі у лікованих тварин були меншими зміни показників ІХЛ (Imax та Imin).

Після застосування комплексу антиоксидантних вітамінів концентрація МДА у сироватці крові знизилась у вихідному стані в средньому на 25% (Р<0,05), і введення на цьому фоні латексних мікросфер приводило до значно менш інтенсивного ії зростання. Через 1 тиждень рівень МДА у сироватці дорівнював 0,9+0,1 мкМ/л і приблизно на 50% перевищував початковий (Р<0,05), тоді як у контролі його приріст становив 64% (Р<0,01) і зберігався, досягаючи максимального значення - 247% (Р<0,001) в кінці 5-го тижня. До кінця 6-го тижня відмічалась практично повна нормалізація вмісту МДА в крові у лікованих кролів, в той час як у контрольних він залишався на 95% вище початкового значення (Р<0,05).

Профілактичне застосування антиоксидантного комплексу супроводжувалось підвищенням активності каталази крові у вихідному стані на 70% (Р<0,001), і відтворення на цьому фоні гострого запалення приводило до подальшого ії підвищення. Через 1 тиждень після втручання активність каталази зростала ще на 32% (Р<0,05) і була на 265% вище рівня, визначенного через 1 тиждень після введення латексних мікросфер у контролі (Р<0,001). На протязі наступних трьох тижнів активність каталази у сироватці крові лікованих тварин знижувалась до початкового рівня, тоді як у контрольних тварин вона залишалась на 61% менше початкової.

Застосування антиоксидантів не попереджало повністю наростання концентрації атерогених ЛП в крові після введення латексних мікросфер. Так, через 1 тиждень вміст ХС у ММ після інкубації з плазмою становив 58,3+3,5 мкг/мг білка - на 45% більше початкового значення (Р<0,001), в той час, як приріст цього показника у контролі в кінці 1-го тижня становив 384% (Р< <0,001). На протязі наступних 3-х тижнів відмічалось поступове підвищення рівня атерогенних ЛП у крові лікованих тварин до максимально значення, яке становило 334% відносно вихідного (Р<0,001), в той час як у контрольних тварин максимальний приріст рівня атерогенних ЛП у крові дорівнював 883% (Р<0,01). Максимальне підвищення рівня ХС у сироватці крові лікованих тварин досягало тільки 214% (Р<0,001), тоді як у контрольній підгрупі воно становило 765% (Р<0,001).

Профілактичне проведення антиоксидантної терапії сприяло також прискореній нормалізації порушеного обміну ЛП в умовах системного запального синдрому. У лікованих тварин до кінця 6-го тижня атерогенність плазми тільки на 98% перевищувала вихідну (Р<0,001), в той час як у контрольних через 6 тижнів після введення латексу вона залишалась підвищеною на 387% (Р<0,001).

Повторне одноразове введення лікованим тваринам латексних мікросфер супроводжувалось тільки тенденцією до підвищення рівня активності МЦ крові, в той час як у контрольних тварин ці зміни носили закономірний характер, і концентрація в них МДА через 1 день на 185% перевищувала початкове значення (Р<0,001). Приріст вмісту ХС у МЦ у лікованих тварин через 1 тиждень досягав 23% початкового значення (Р<0,05), в той час як у контрольних тварин через 3-5 днів після повторного введення латексу він становив 57% (Р<0,001). Збільшення вмісту ХС у МЦ після додаткової стимуляції, викликаної культивуванням, через 1-2 дні після повторного введення лікованим кролям латексних мікросфер мало характер тенденції, тоді як у контрольних тварин воно досягало 42% (Р<0,001). Величина реакції додаткового поглинання ЛП МЦ крові при культивуванні у лікованих тварин була приблизно на 40% менше аналогічної реакції у контрольних кролів.

Активація вільнорадикальних процесів після повторного введення латексу кролям на фоні антиоксидантної терапії також була значно менш інтенсивною, ніж у контролі. Через 1 день величина СХЛ підвищилась на 40% (Р<0,01), тоді як у контрольних тварин цей показник збільшився на 84% (Р<0,001), зростання Ei ІХЛ у лікованих тварин було на 31% менше, ніж у контрольних (Р<0,001), Imax зростав у першому випадку тільки на рівні тенденції, тоді як у другому він збільшився істотно та вірогідно (на 24%, Р<0,05).

Активність каталази крові після повторного введення латексу на фоні антиоксидантної терапії практично не змінилась, в той час як у контролі вона вірогідно знизилась. В результаті вже через 1 день активність каталази у лікованих кролиів була на 163% вище, ніж у контрольних (Р<0,01). Результатом зменшення інтенсивності оксидативного стресу було попередження порушень обміну ЛП, і через 1 день після повторного введення латексу зростання вмісту модифікованих ЛП у лікованих кролів мало характер тенденції, тоді як у контролі приріст вмісту модифікованих ЛП становив 60% (Р<0,001). Вміст МДА у сироватці крові лікованих тварин зростав після введення латексу на 65% менше аналогічного показника у контрольних (Р<0,01). Антиоксидантна терапія повністю попереджала розвиток ГХЕ після повторного введення латексу: рівень ХС у сироватці залишався у межах початкового значення і був на 85% нижче у порівнянні з максимальними його змінами у контрольних тварин, визначеними через 1 день після повторного одноразового введення латексних мікросфер (Р<0,001).

Таким чином, отримані дані свідчать про те, що найважливішим наслідком системного запального синдрому, що виникає як в природних умовах в результаті інфекційного процесу, так і при його моделюванні в умовах експерименту, є розвиток оксидативного стресу внаслідок активації клітин крові, перш за все - МЦ. В результаті відбувається значне зростання атерогенного потенціалу крові за рахунок ЛПНЩ, що зазнали вільнорадикального окислення, і в остаточному результаті - розвиток транзиторної ГХЕ. Повторне відтворення системного запального синдрому приводить до більш прискореного і значного порушення обміну ЛП, що визначається сенсибілізацією цієї системи до повторної дії медиаторів запалення і може бути основою для розвитку стійкої ГХЕ. Застосування профілактичної антиоксидантної терапії попереджує розвиток оксидативного стресу, незважаючи на виражену активацію МЦ, знижує інтенсивність порушень обміну ЛП крові, ступінь наростання її атерогенного потенціалу та усуває виникнення ГХЕ.

У відповідності до запропонованої гіпотези, порушення обміну ЛП та розвиток ГХЕ мають вторинний характер і є наслідком перекисної модифікації ЛП в умовах вираженого оксидативного стресу. В той же час, з цих позицій важко пояснити природу зростання атерогенності крові при первинному порушенні обміну ЛП, що виникає при надлишковому надходженні ХС в організм, яке і до нинішнього часу багато хто з дослідників розглядає як ведучий етіологічний фактор атеросклерозу. Для вирішення цього питання залежність між активністю МЦ, інтенсивністю вільнорадикального окислення ліпідів крові, її атерогенністю та рівнем загального ХС досліджувалась на класичній експериментальній моделі аліментарного атеросклерозу, що відтворювалась шляхом тривалого утримання кролів на атерогенній дієті.

Встановлено, що атерогенна дієта вже на протязі перших трьох днів супроводжувалась закономірним розвитком ГХЕ - рівень ХС у крові підвищився на 112% (3,68+0,25 мМ/л, Р<0,001). Цей ефект поєднувався з зростанням кількості циркулюючих модифікованих ЛП, на що вказували зміни концентрації МДА у крові та результати біотестування за допомогою ММ. Так, рівень ХС в останніх після інкубації з досліджуваною плазмою становив 65,47+4,50 мкг/мг білка, що на 63% перевищувало початкове значення (Р<0,001). Концентрація МДА у сироватці збільшилась на 88%, і ці зміни також мали закономірний характер (Р<0,001).

Паралельно відмічалось підвищення інтенсивності ПОЛ крові: значення Еі ІХЛ збільшилось на 31% (Р<0,001), Imax - на 25% (Р<0,01), Imin - на 45% (Р<0,05). В той же час, показники активності МЦ у перші 3 дні змінювались менш закономірно - вміст МДА у МЦ та їх фагоцитарна активність не відрізнялись від початкових значень, хоча рівень ХС у МЦ збільшився на 25% (P<0,01), а після культивування МЦ він був на 30% вище рівня після аналогічної реакції у нормальних тварин (Р<0,01). В результаті рівень прихованої реактивності МЦ вже у цей час на 103% перевищував початковий (Р<0,05).

Через 1 тиждень атерогенної дієти рівень ХС у крові зріс на 180% у порівнянні з початковим (до 4,85+0,50 мМ/л, Р<0,001), і це поєднувалось з подальшим приростом атерогенності крові. Вміст ХС у макрофагах після інкубації з плазмою становив 85,65+6,00 мкг/мг білка, що було на 113% більше, ніж в умовах контролю (Р<0,001), концентрація МДА у сироватці перевищила на 133% початкове значення і дорівнювала 1,89+0,10 мкМ/л (Р<0,001). Зберігались на стабільно помірно підвищеному рівні інтенсивність ПОЛ крові, та активність МЦ, концентрація МДА в яких зросла на 122% (до 1,11+0,10 мкМ/мг білка, Р<0,001) відносно початкової. Вміст ХС у МЦ на 22% перевищував вихідне значення (Р<0,01), а показник їх прихованої реактивності (рівень ХС у МЦ після культивування) збільшився на 66% у порівнянні з величиною реакції у початковому стані (Р<0,001). Інтенсивність додаткового поглинання ЛП із середовища МЦ при культивуванні приблизно у 10 разів перевищувала величину початкової реакції (Р< <0,001).

В кінці 2-го тижня вміст ХС у крові зріс до рівня 6,42+0,40 мМ/л і на 270% перевищував початковий (Р<0,001). Паралельно збільшився вміст у крові модифікованих ЛП, і рівень ХС у ММ після інкубації з плазмою становив 207,5+10,8 мкг/мг білка, що вказувало на більш ніж 5-разове зростання захоплення ними ЛП у порівнянні з нормою (Р<0,01). Вміст МДА у плазмі збільшився на 220% у порівнянні з початковим значенням і досягав 2,59+0,20 мкМ/л, а в МЦ - на 140% до 1,2+0,1 мкМ/мг білка (Р<0,001). При цьому відмічався чіткий паралелизм між збільшенням у крові кількості модифікованих ЛП та ступенем наростання активності МЦ. Значно підвищилась і фагоцитарна активність МЦ: величина ПФ перевищила початковий показник більш ніж у 3 рази (Р<0,001), а ФЧ - на 83% (Р<0,001); це поєднувалось із вірогідним збільшенням продукції оксиду азоту МЦ. Вміст ХС у МЦ в кінці 2-го тижня дорівнював 132,87+5,40 мкг/мг білка, перевищуючи на 200% початкове значення (Р<0,001), тоді як інтенсивність додаткового захоплення МЦ ЛП у процесі культивування майже у 17 разів перевищувала вихідну реакцію (Р<0,001).

Проведений парний кореляційний аналіз виявив наявність прямої позитивної залежності між вмістом ХС у МЦ до та після інкубації та рівнем атерогенних ЛП у крові (r=0,41 і 0,66 відповідно), а також між вмістом у крові МДА та ХС (r=0,717). В той же час, антиоксидантна активність крові продовжувала знижуватись, про що свідчила вдвічі зменшена (Р<0,001) активність каталази.

На протязі наступних 2-х тижнів відмічалось прогресування ГХЕ, і вміст ХС у крові досягав 9,05+0,60 мМ/л, що було на 420% більше початкового (Р<0,001); атерогенність крові залишалась стабільно підвищеною (приблизно у 5 разів, Р<0,001). Продовжувала збільшуватись концентрація МДА у сироватці і досягала рівня 3,89+0,30 мкМ/л, що на 380% перевищував вихідний (Р<0,001); зберігалась тенденція до збільшення показників ХЛ, а активність каталази залишалась значно зниженою у порівнянні з вихідною (на 53%, Р<0,001). Підвищилась активність МЦ: концентрація в них МДА була збільшена на 274% у порівнянні з початковою (Р<0,001) до 1,87+0,10 мкМ/мг білка; вміст ХС в МЦ дорівнював 355,51+10,10 мкг/мг білка, що на 697% перевищувало вихідний (Р<0,001). Інтенсивність захоплення ЛП МЦ у процесі культивування залишалась майже у 16 разів більше початкової (Р<0,001). Значно підвищеними залишались здатність МЦ вивільнювати оксид азоту і їх фагоцитарна активність.

Парний кореляційний аналіз встановив наявність на цьому етапі досліджень сильної позитивної кореляційної залежності (r=0,71) між вмістом МДА у МЦ та у сироватці крові, що свідчило про зростання значущості МЦ у підтриманні високої атерогенності плазми. Паралельно відбувалось посилення відміченого 2 тижнями раніше позитивного кореляційного зв'язку між вмістом у крові МДА та загального ХС (r=0,83), що вказує на наявність залежності між атерогенністю плазми та розвитком ГХЕ.

На протязі 6-го тижня ГХЕ продовжувала зростати, і рівень загального ХС в крові становив 11,23+1,00 мМ/л, перевищуючи початковий на 545% (Р<0,001). Збільшувалась також і кількість модифікованих ЛП: накопичення ХС ММ більш ніж у 8 разів превищувало нормальне значення і дорівнювало 335,4+20,6 мкг/мг білка (Р<0,001). Концентрація МДА у сироватці практично не змінилась у порівнянні з попереднім етапом і становила 3,66+0,50 мкМ/л, що було на 352% більше початкової величини (Р<0,001). Ці зміни поєднувались із вираженим наростанням показників ХЛ: величини СХЛ на 104%, а Еi на 72% перевищували початкові значення (Р<0,001), інтенсивність Imax та Imin ІХЛ була підвищена відповідно на 113 і 60% (Р<0,01). Проте при цьому відмічалась значна нормалізація активності каталази у сироватці, яка на 45% перевищувала вихідну (Р<0,05).

Парний кореляційний аналіз виявив на цьому етапі наявність сильного позитивного зв'язку (r=0,56) між показниками ХЛ та рівнем ХС у ММ після інкубації з плазмою, що свідчило про зростання значущості вільнорадикальних процесів в підтриманні високої атерогенності плазми.

Вміст ХС у МЦ на протязі 6-го тижня атерогенної дієти зростав до 487,01+21,50 мкг/мг білка - на 37% відносно його значення на попередньому етапі (Р<0,001), і на 992% відносно початкового (Р<0,001). В той же час, показники активності МЦ зменшились, і захоплення ЛП із середовища при культивуванні було на 67% менше у порівнянні з попереднім етапом (Р<0,05), проте в 5 разів перевищувало вихідне (Р<0,05). Більш ніж у 2 рази зменшилась здатність МЦ продукувати оксид азоту, проте вона залишалась майже у 3 рази вище початкового значення. Аналогічним чином фагоцитарна здатність МЦ вірогідно знижувалась відносно максимального значення, відміченого у кінці 2-го тижня: ПФ зменшився на 25%, але залишався у 2 рази вище початкового (Р<0,05), ФЧ знизилось на 24% і тільки на 40% перевищувало початковий рівень (Р<0,05).

У кінці 8-го тижня атерогенної дієти рівень ХС у крові був підвищений у 10 разів у порівнянні з початковим і досягав 17,21+2,50 мМ/л (Р< <0,001). Паралельно продовжувала зростати кількість модифікованих ЛП у крові: накопичення ХС у ММ після інкубації з плазмою на 985% перевищувало величину початкової реакції (Р<0,001) і на 30% - величину реакції у кінці 6-го тижня (Р<0,05) і дорівнювало 436,0+20,5 мкг/мг білка. Рівень МДА у плазмі практично не відрізнявся від того, який був відмічений через 4 і 6 тижнів, і залишався на 388% вище вихідного (Р<0,001). Відмічалась тенденція до зменшення показників ХЛ, проте вони залишались вірогідно підвищеними. На цьому фоні зберігалось зростання активності каталази, яка на 62% перевищувала початкове значення (Р<0,05). Зберігався підвищеним рівень активності МЦ: концентрація в них МДА не відрізнялась від попередньої і на 280% перевищувала початкову (Р<0,001). Залишалась підвищеною відносно вихідної фагоцитарна активність МЦ: ПФ - на 84%, а ФЧ - на 25% перевищували початкові значення (Р<0,05). В той же час, продукція МЦ оксиду азоту поверталась практично до початкового рівня у зв'язку із можливим спустошенням індукованої NO-синтетази у результаті тривалої активації. Вміст ХС у МЦ знизився на 38% відносно пікового значення (Р<0,001), відміченого на попередньому етапі дослідження, але залишався на 578% більше у порівнянні з початковим (Р<0,001) і дорівнював 301,6+12,6 мкг/мг білка. Зменшилась також реактивність МЦ, і вміст в них ХС після інкубації був на 25% менше аналогічного показника на попередньому етапі (Р<0,001), але на 833% більше того, що відмічався в контролі (Р<0,001).

В цей період зберігався сильний позитивний зв'язок між показниками активності МЦ (вміст в них МДА та ХС в умовах культури) та кількістю модифікованих ЛП у крові з коефіцієнтом кореляції r=0,607 та r=0,751 відповідно.

Таким чином, результати даної серії досліджень свідчать про те, що в умовах надмірного надходження ХС в організм ГХЕ виникає первинно ще до появи у крові атерогенних форм ЛП. Модифікація ЛП має складний характер і тільки частково визначається їх перекисним окисленням; останнє розвивається у більш віддалені строки і супроводжується подальшим зростанням інтенсивності ГХЕ.

Отже, проведені дослідження дозволили встановити, що основним універсальним патогенетичним фактором ГХЕ та атеросклерозу є розвиток атерогенності плазми внаслідок появи в ній модифікованих ЛП. До числа ведучих факторів модифікації ЛП відноситься розвиток оксидативного стресу, однією з основних причин якого є активація МЦ. В подібних умовах ці зміни виникають первинно, а порушення обміну ЛП та розвиток ГХЕ мають вторинний характер. Проте при надмірному надходженні в організм екзогеного ХС первинним є развиток ГХЕ з подальшою модифікацією ЛП та вторинною появою оксидативного стресу в результаті активації МЦ. Незважаючи на те, що в цих умовах перекисні процеси мають вторинний характер, вони в значній мірі визначають подальше наростання атерогенності крові та розвиток ГХЕ.

Висновки

1. Найбільш закономірним механізмом розвитку атеросклерозу та його клінічних еквівалентів є зростання атерогенного потенціалу крові, що свідчить про значущість останнього як ведучого патогенетичного механізму процесу.

2. ГХЕ не є універсальним фактором патогенезу атеросклеротичного процесу при ІХС; виражене та вірогідне збільшення вмісту загального ХС у крові відмічено тільки у 60-65% обстежених хворих на ІХС.

3. Відсутність прямої кореляційної залежності між вмістом загального ХС у крові та ступенем атерогенності плазми свідчить про те, що ГХЕ є в більшій мірі патогенетичним, ніж етіологічним фактором атеросклерозу.

4. ГХЕ у хворих ІХС є в більшій мірі вторинним патогенетичним фактором атеросклерозу і може розглядатись як маркер високої активності механізмів, що визначають порушення метаболізму ЛП.

5. Атерогенність плазми у хворих ІХС визначається перш за все модифікацією ЛП в результаті розвитку оксидативного стресу та накопичення у крові проміжних та кінцевих продуктів ПОЛ.

6. Оксидативний стрес, що виникає як при природньому розвитку запального процесу, так і при його моделюванні в умовах експерименту, є результатом активації запальних клітин крові і приводить до значного порушення обміну ЛП, що проявляється підвищенням атерогенного потенціалу плазми та закономірним розвитком транзиторної ГХЕ.

7. Залежність між активацією вільнорадикальних процесів та порушеннями обміну ЛП підтверджується поступовою нормалізацією ліпідного спектру крові як при спонтанному зворотньому розвитку запальних реакцій, так і після проведеної антибактеріальної або антиоксидантної терапії.

8. Порушення обміну ЛП крові після оксидативного стресу мають затяжний характер, що є наслідком сенсибілізації системи метаболізму ліпідів до медіаторів запалення і створює умови для сумації ефекту ряду послідовних впливів.

9. Причинно-наслідкова залежність між активацією МЦ крові, підвищенням інтенсивності вільнорадикальних процесів та порушеннями метаболізму ЛП має закономірний характер і встановлена як у хворих з клінічними проявами атеросклерозу та у дітей з гострими запальними захворюваннями, так і при експериментальному моделюванні гострого запального процесу.

10. При експериментальній аліментарній ГХЕ рівень ХС у плазмі зростає первинно, тоді як поява її атерогенних властивостей має вторинний характер. В цих умовах розвиток вільнорадикальних реакцій не є визначаючим фактором атерогенної модифікації ЛП крові.

11. При утриманні тварин на атерогенній дієті ГХЕ розвивається по принципу порочного кола з послідовним залученням окремих патогенетичних механізмів та із східчастим зростанням рівня загального ХС у крові.

12. В умовах аліментарної ГХЕ активація МЦ, інтенсифікація вільнорадикальних процесів та перекисна атерогенна модифікація ЛП набувають закономірного характеру на віддалених етапах і являються механізмами подальшого порушення ліпідного обміну та прогресування ГХЕ.

13. Враховуючи патогенетичну значущість оксидативних процесів в атерогенній модифікації ЛП крові та розвитку ГХЕ, антиоксидатна терапія повинна розглядатись як найважливіший шлях первинної та вторинної профілактики атеросклерозу.

Практичні рекомендації

1. Для визначення активності атеросклеротичного процесу та ризику прогресування атеросклерозу у хворих ІХС визначення загального рівня ХС крові доцільно поєднувати з визначенням вмісту в крові атерогенних ЛП.

2. Рівень атерогенності плазми може бути використаний для діагностики наявності атеросклеротичного процесу в доклінічній стадії захворювання.

3. Вірогідним принципом визначення наявності та вираженості атерогенних змін ЛП крові є метод біотестування плазми за допомогою культури мишачих макрофагів.

4. Для визначення наявності оксидативного стресу як патогенетичного фактору атеросклерозу та доцільності призначення антиоксидантної терапії необхідно визначати рівень активності МЦ крові та її про- та антиоксидантний потенціал.

5. Враховуючи патогенетичну значущість оксидативного стресу в розвитку атеросклерозу та його клінічних проявів, доцільно використовувати антиоксидантну терапію для первинної та вторинної профілактики ІХС.

Список опубікованих праць за темою дисертації

1. Талаева Т.В., Тараненко В.М., Исаечкина И.М., Третяк И.В., Сергиено О.В., Братусь В.В. Динамика изменений функциональных характеристик эндотелия и гладкомышечных клеток сосудов в условиях длительной гиперхолестеринемии // Физиол. журнал СССР им. И.М.Сеченова.- 1990.- N8.- С.1055-1061.

2. Талаева Т.В., Исаечкина И.М., Третяк И.В. Механизмы изменений реактивности сосудистой стенки при экспериментальном атеросклерозе // Гипертоническая болезнь, атеросклероз и коронарная недостаточность.- Киев: Здоров”я.- 1991.- вып. 23.- С.90-95.

3. Тараненко В.М., Тишкин С.М., Талаева Т.В., Исаечкина И.М., Братусь В.В. Эффективность защиты сосудистой стенки от атеросклеротического повреждения различными кальциевыми антагонистами // Патологическая физиол. и эксперим. терапия.- 1991.- N1.- С. 5-7.

4. Братусь В.В., Талаева Т.В., Исаечкина И.М., Тишкин С.М., Сергиенко О.В., Тараненко В.М. Характер и механизмы изменений реактивности сосудистой стенки в условиях длительной гиперхолестеринемии // Патологическая физиол. и эксперим. терапия.-1991.-N5.-С.17-20.

5. Тараненко В.М., Талаева Т.В., Исаечкина И.М., Тишкин С.М., Сергиенко О.В., Братусь В.В. Ангиопротекторная эффективность сочетанного использования хлористого магния и антиоксидантов в условиях длительной ГХЕ // Физиол. журнал АН Украины.- 1993.- т.39, N1.- С.102-106.

6. Корниенко О.В., Талаева Т.В., Братусь В.В. Зависимость между содержанием в крови холестерина, активностью оксидативных процессов и атерогенностью плазмы у больных с коронарным атеросклерозом // Укр. кардіол. журн. - 1995.- №5.- С.50-54.

7. Братусь В.В., Корниенко О.В., Талаева Т.В., Ломаковский А.И. Моноциты и моноцитарно-тромбоцитарное взаимодействие в патогенезе атеросклероза // Укр. кардіол. журн.- 1996.- N3.- С.55-60.

8. Братусь В.В., Талаева Т.В., Корниенко О.В., Третяк И.В., Братусь А.В. Активация моноцитов как фактор модификации липопротеидов крови и возникновения гиперхолестеринемии //Укр. кардіол. журн.-1996.-N5- 6.- С.83-87.

9. Талаева Т.В. Роль моноцитов в патогенезе атеросклероза. I.Участие моноцитов крови в модификации липопротеидов и возникновении их атерогенных форм// Укр. кардіол. журн.- 1996.- N5-6.- С.112-118.

10. Талаева Т.В. Роль моноцитов в патогенезе атеросклероза. II. Моноциты как нелипидный фактор атерогенеза //Укр. кардіол. журн.-1997.-N1.- С.72-77.

11. Талаєва Т.В. Природа та механізми модифікації ліпопротеїдів при активації моноцитів // Укр. кардіол. журн.- 1997.- вип.II, N1.- С.82-85.

12. Талаева Т.В., Корниенко О.В., Братусь А.В.,Тяжкая А.В., Братусь В.В. Острый воспалительный процесс как фактор модификации липопротеидов крови и развития гиперхолестеринемии // Журн. АМН Украины.- 1997.- N3.- С.463-470.

13. Талаева Т.В. Сенсибилизация организма к повторным воспалительным процессам и возможность кумуляции нарушений обмена липопротеидов крови // Укр. кардіол. журн.- 1997.- вип.II, N2.- С.84-86.

14. Талаева Т.В. Предупреждение развития атерогенности плазмы при остром воспалении с помощью антиоксидантной терапии // Укр. кардіол. журн.- 1997.- вип.II, N2.- С.87-89.

15. Талаева Т.В., Корниенко О.В., Братусь А.В., Тяжкая А.В., Братусь В.В. Острый воспалительный процесс как фактор модификации липопротеидов крови и развития гиперхолестеринемии// Укр. кардіол. журн.- 1997.- №4.- С.48-53.

16. Братусь В.В., Талаєва Т.В. Роль модификации липопротеинов в патогенезе атеросклероза // Журнал АМН України.- 1998.- Т.4, №2.- С.234-252.

17. Талаева Т.В., Третяк И.В., Радаловская Н.В., Братусь В.В. Патогенез гиперхолестеринемии у кроликов при длительном пребывании на атерогенной диете // Укр. кардіол. журн.- 1999.- №1.- С.52-56.

18. Братусь В.В., Талаєва Т.В., Радаловська Н.В., Третяк І.В. Роль системного запального процесу в атерогенній модифікації ліпопротеїнів та розвитку гіперхолестеринемії //Фізіологічний журн.- 1999.- №1/2.- С.40-49.

19. Talaeva T., Tretiac I., Sergienko O., Bratus V.Generalization of vascular wall reactivity changes after local denudation//Europ.Heart J.- 1991.-Vol.12.- P.117.

20. Talaeva T., Bratus V., Tretiak I. Vasoactive and antiplatelet properties of vascular endothelium in hypercholesterolemia and early atherosclerosis // Europ. Heart J.- 1993.- Vol. 14.- absrt. suppl.- P. 395.

21. Братусь В.В., Талаева Т.В., Корниенко О.В., Ломаковский А.Н. Свободнорадикальная активность моноцитов крови больных с коронарным атеросклерозом // Укр. кардіол. журн.- 1996.- доповн. до N3.- Матеріали Y конгресу кардіологів України.- С.37.

22. Братусь В.В., Талаева Т.В., Третяк И.В., Радаловская Н.В. Особенности патогенеза гиперхолестеринемии при спонтанном и экспериментальном атеросклерозе // Укр. кардіол. журн.- 1998.- №10 (додаток).- С.30.

Перелік умовних позначень

ГТЕ - гіпертригліцеридемія

ГХЕ - гіперхолестеринемія

ІХЛ - індукована хемілюмінесценція

ІХС - ішемічна хвороба серця

ЛП - ліпопротеїни

ЛПВЩ - ліпопротеїни високої щільності

ЛПДНЩ - ліпопротеїни дуже низької щільності

ЛПНЩ - ліпопротеїни низької щільності

МДА - малоновий диальдегід

ММ - мишачі макрофаги

МЦ - моноцити

ПОЛ - перекисне окислення ліпідів

ПФ - показник фагоцитозу

СХЛ - спонтанна хемілюмінесценція

ТГ - тригліцериди

ФЧ - фагоцитарне число

ХЛ - хемілюмінесценція

ХС - холестерин

Еі - світлосума індукованої хемілюмінесценції

Іmax - інтенсивність максимального світіння індукованої хемілюмінесценції

Imin - інтенсивність мінімального світіння індукованої хемілюмінесценції

Размещено на Allbest.ru