Оцінка конкурентоспроможності товарів культурно-побутового призначення

Рис. 2.3. Найпопулярніші - камери вартістю $200-400*

Двократне зростання продажу цифрових камер в 2006 році аналітики пояснюють зниженням цін на техніку, збільшенням роздільної здатності матриці апаратів і щорічним здешевленням друку знімків.

За два роки середня ціна цифрового фотоапарата знизилася з $300 до $257. Причина - вихід усіх основних виробників "цифри" у сегмент любительської фототехніки і, як наслідок, витиснення аналогових камер. У 2006 році всі продавці фототехніки, проаналізувавши динаміку українського ринку, помітно розширили лінійки пристроїв, що постачаються в Україну, і збільшили поставки. Любительські цифрові фотоапарати почали випускати виробники, які раніше обмежувалися вузькими сегментами (наприклад, тільки професійною технікою), і навіть компанії, що раніше не виробляли фотоапаратів. За січень - червень вартість "цифри" порівняно з 2011 роком знизилася на 10-15 %. До кінця року ціни впадуть ще на 10 %, прогнозують представники вендорів.

Примітно, що паралельно зі зниженням цін поліпшуються технічні характеристики. У 2012 році за $360 можна було купити хіба що 3-4-мегапіксельні камери. Фотоапарати з матрицею у п'ять мегапікселів тоді коштували $500-800. За два роки ціни на 5-мега-піксельні камери знизилися у 2-2,5 разу, констатують у дис-триб'юторській компанії "Юг-Контракт". Сьогодні їх можна купити лише за $250-300. Ціни на цифровий друк уже зрівнянні з вартістю знімків, зроблених плівковим фотоапаратом. Багато цифрових камер до того ж мають функцію прямого друку за допомогою домашнього фотопринтера, що влітку 2006 року коштував трохи більш ніж $100. Серед українців найбільшою популярністю користуються фотоапарати середнього цінового сегмента вартістю $200-400. Щоправда, за даними AVentures Group, за два роки їх частка у продажу знизилася з 80 % у 2010-му до 58,7 % у 2012-му. Сегмент дешевих камер, навпаки, зріс з 2 до 15-17 %. Причина - шалений попит на моделі вартістю $150-200, за допомогою яких можна отримати якісні відбитки найпоширеніших любительських форматів 9x13 і 10x15 (рис. 2.4).

Рис.2.4. Попит на моделі камер.

Аналітики компанії IDC підтверджують, що українські споживачі віддають перевагу моделям цифрових фотоапаратів середнього

і нижнього діапазонів. За їх оцінками, на частку пристроїв вартістю до $200 припадає 17 % ринку, на частку фотокамер за ціною $200- 400 - 59 %, пристрої вартістю понад $400 займають 24 % ринку (рис. 2.5.). "

Рис. 2.5.. Обсяги продажу цифрових фотокамер за роздільною здатністю матриці в 2012 році.

У 2012 році попит на цифрові камери різної вартості має сезонний характер. Зниження у квітні - червні середньої ціни до $257 аналітики та оператори пояснюють тим, що напередодні відпусток споживачі масово купували недорогі фотокамери. Загалом за підсумками півріччя середня ціна цифрових фотокамер становила $265 (у січні - березні 2012 року - $278). А ось на друге півріччя вендори і роздріб намітили зростання попиту на дорожчу техніку. Про що, зокрема, свідчить збільшення на 80 % у січні - червні поставок цифрових фотокамер з роздільною здатністю матриці у п'ять і більше мегапікселів. У першому півріччі минулого року цей показник становив лише 45 %.

Топ-5 продажу моделей цифрових фотоапаратів на українському ринку в 2006 році:

o Olympus SP-510 (від $297 до $361);

o Canon EOS 400D (від $748 до $1590);

o Canon PowerShot G7 (від $529 до $699);

o Canon PowerShot S3 IS (від $420 до $535);

o Nikon D80 (Від $997 до $1552).

За перше півріччя 2013 року цифрових фотоапаратів продано на 87 % більше, ніж за аналогічний період 2012-го. Українці придбали понад 350 тис. таких камер на суму $79,4 млн, підрахували в холдингу AVentures Group. Головна причина зростання продажу - помітне здешевлення цифрової техніки. Середня вартість (без роздрібної націнки) "цифри" у першому півріччі становила $227 - на 14,4 % менше, ніж у січні - червні минулого року. Найбільшим попитом користуються фотокамери до $150 і за $200-300 - на них припадає по 29 % продажу. Ще рік тому майже 40 % камер, реалізованих на українському ринку, належали до цінового діапазону $200-300: за ці гроші можна було придбати модель з більш-менш хорошою якістю знімка на паперових носіях. Після зниження цін сегмент цифрових мильниць поповнився екс-фотоапаратами середньої цінової категорії, відповідно попит на такі камери підвищився.

Орієнтація покупців цифрових фотоапаратів здебільшого на ціну призвела до того, що у грошах ринок за підсумками півріччя зріс лише на 60,2 % проти 87 % у фізичному виразі. Зазвичай українці купують камери початкового рівня (51 % продажу) з роздільною здатністю матриці 6-7 мегапікселів (відповідно 25 і 39 % продажу) та 2-4-кратним оптичним зумом (разом 78 %). Лише 19 % усіх придбаних камер мають можливості для творчої зйомки, частка продажу професійних і напівпрофесійних фотоапаратів не перевищила 1 %.

Українці остаточно зробили вибір на користь цифрової техніки: у першому кварталі 2014-го частка плівкових фотоапаратів не перевищувала 35 %, за підсумками першого півріччя - 32 %.

У 2013-му в Україні продано близько 750 тис. цифрових фотоапаратів приблизно на $161 млн. Частка цифрових камер у загальній структурі продажу фотоапаратів усіх типів за підсумками 2007 року біля 70 %. Причому $161 млн - не межа для ринку. Деякі виробники розглядають можливість чергового зниження цін на топові моделі середнього класу до новорічних свят.

Кількість моделей і різновидів фотоапаратів вражає, динаміка зміни асортименту колосальна - будь-яка фірма-виробник практично кожні три роки оновлює свій виробничий асортимент. Сьогодні ринок України розділений на два сегменти - величезний ринок цифрових фотокамер і вимираючий ринок плівкових фотоапаратів. На початок 2015 року пропозиції по плівковим камерам складали: у компанії Nikon - 2 моделі з 48 можливих; у компанії Olympus - 21 модель із 53 можливих; у компаній Canon, Kodak, Casio, Fujifilm, Sony та Pentax - жодної.

Обсяги продажу фототехніки взагалі і цифрових фотоапаратів, зокрема, в Україні визначити надзвичайно складно. Торгівля даним видом товарів здійснюється практично скрізь - у спеціалізованих магазинах, в окремих відділах, у комп'ютерних салонах, у фотолабораторіях, навіть на базарах. Даний товар дуже важко піддається обчисленню, оскільки є багато контрабандного товару, дрібних торговців. Розрахувати загальні обсяги можна лише приблизно, про це говорять і оператори ринку. Звичайно, мова йде про товари нижчої і середньої цінової категорії - 500-1500 грн. Дана група фотоапаратів є найбільш масовою, і обсяги їх продаж в Україні в кількісному вираженні обчислюються десятками тисяч.

Динаміка продажу цифрових фотоапаратів в Україні за останні 3 роки представлена у табл. 2.6.

Таблиця 2.6. ДИНАМІКА ПРОДАЖУ ЦИФРОВИХ ФОТОАПАРАТІВ В УКРАЇНІ

Перспективи ринку фотоапаратів чітко проглядаються - повне зникнення плівкових апаратів і жорстка конкуренція з комбінованими пристроями - відеокамерами з можливістю фотографування, плеєрами і мобільними телефонами.

ІІІ. Вплив конкурентоспроможності товарів на обсяги реалізації

3.1 Міжнародні стандарти та державні стандарти України - основні чинники конкурентоспроможності

Певна кількість продукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнити суспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість виробів гіршого гатунку. Це означає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому.

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практика господарювання свідчить, що загальна сума витрат на виготовлення і використання продукції більш високого гатунку, навіть якщо досягнення останнього зв'язане з додатковими витратами у виробництві, істотно скорочується. Всіляке ж зменшення витрат праці означає зростання його продуктивності. Якість продукції формується, як відомо, під вагомим впливом сучасних досягнень розвитку науки і техніки. Проте тут існує і зворотний зв'язок. Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє неабиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботботехнічних комплексів тощо.

Рівень якості засобів виробництва і предметів споживання безпосередньо впливає на структуру виробництва, функціональний розподіл потужностей машинобудівних підприємств. Підвищення технічного рівня засобів праці і якості предметів праці дозволяє використовувати більше інвестиційних і матеріальних ресурсів для випуску споживчих товарів, а поліпшення якості продукції підприємств видобувних галузей створює додаткові фінансові можливості для масштабнішого державного інвестування і швидшого розвитку відповідних галузей обробної індустрії. Технічний рівень машин і устаткування у певній мірі визначає структуру виробничих потужностей, використовуваних для виготовлення нових знарядь праці та запасних частин до них.

Зрештою високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентоспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу продуцента як економічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.

Неухильне зростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачає чітке визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістю можна об'єднати у три взаємозв'язані групи: технічні, організаційні і соціально-економічні.

До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і 'забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки.

Нагальною потребою є розробка і використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування і забезпечення виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції. Формами і методами економічного впливу на ці процеси є перш за все узгоджена система .прогнозування і планування якості продукції, встановлення прийнятних для Продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці усіх категорій працівників підприємства, а соціального ~ всебічна активізація людського чинника, проведення чравильної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якіспо продукції. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції, є: стандартизація і сертифікація виробів; внутрішніх систем якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Стандартизація продукції під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

* установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

* розвиток уніфікації і агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації і автоматизаії виробництва;

* визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

* формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;

* створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містяться У міжнародних стандартах, які розроблюються Міжнародною організацією стандартизації -- ІСО і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються у інші країни і реалізуються на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

Державні стандарти України установлюються на: 1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення і народного господарства; 4) організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо); 6) методи випробувань. Вони містять обов'язкові і рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств -- на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'еків діяльності. Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти і технічні умови -- це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблюваної або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться'до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи одноріди"ї продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростили їх зміст і удешевити весь процес стандартизації.

Сертифікація продукції в умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат -- документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

В Україні прийнято розрізняти обов'язкову і добровільну сертифікацію. Обовязкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Господарюючі суб'єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

* у встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об'єктів;

* забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;

* реалізовувати продукцію виключно за умови наявності сертифікату відповідності;

* припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дц сертифікату.

Організаційною основою сертифікації продукованих підприємствами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукції виробничо-технічного і культурно-побутового призначення.

Для набуття максимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 "Якість. Словник" система якості являє собою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк -- один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий Документ.

На підприємствах України аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов'язково передбачати Комплексне управління якістю, що вимагає лише колективної діяльності і спільних зусиль. З огляду на це Можна окреслити головні принципи (моменти) формування системи якості:

* підготовка усіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

* безпосередня зацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства у повсякчасному розв'язанні проблем якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практиці сполучення посад заступника директора підприємства з питань якосгі та начальника відділу технічного контролю вкра" недоцільне, оскільки технічний контроль -- це дале» не саме головне у системі);

* управління якістю продукції за участю усіх (. винятку працівників підприємства (від директора робітника); поточний розподіл відповідальності мін підрозділами і їх керівниками; залучення робітники до повсякденної роботи у цьому напрямку чер гуртки якості (за досвідом Японії, США) тощо. При цьому дуже важливою і вкрай необхідною тре визнати активну державну політику підтримки підприємс у справі розробки, запровадження і сертифікації сис якосгі продукції.

Державний нагляд за якістю в Україні створена державна система стандартизації і сертифікації. Національним органом, що проводить координує роботу по забезпеченню її функціонування, є Державний стандартизації комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України). Для організації розробки, експертизи і підготовки до затвердження державних стандартів України за рішенням Держстандарту створені технічні комітети по стандартизації, що діють за договором з національним органом. До роботи в цих комітетах залучаються на добровільних засадах представники зацікавлених підприємств і організацій, провідні вчені та спеціалісти. Основними функціями Держстандарту України стосовно сертифікаційних робіт є: 1) визначення принципів, структури і правил системи сертифікації; 2) затвердження переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації; 3) акредитація органів з сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів), атестація експертів-аудиторів; 4) встановлення правил визнання сертифікатів інших країн; 5) інформаційне забезпечення споживачів через відповідні цілеспрямовані інформаційні фонди щодо стандартів різних категорій, сертифікатів, класифікаторів техніко-економічної і соціальної інформації, випробувальних центрів тощо.

Висновки

На основі узагальнення теоретичних підходів сформульоване визначення конкурентоспроможності товарів культурно- побутового призначення, як властивість, що характеризується ступенем реального або потенційного задоволення нею конкретних потреб споживачів на конкретному сегменті ринку у порівнянні з аналогічними товарами. Доведено, що конкурентоспроможність продукції більш повно розкривається через систему її показників. З урахуванням вимог конкретного ринку конкурентоспроможність товарів культурно-побутового призначення, зумовлюється найбільш прийнятним, як для споживачів, так і для виробників, співвідношенням між рівнем якості продукції, рівнем витрат на її придбання й використання, рівнем сервісу і рівнем її маркетингового просування.

Доведено, що визначальною умовою успішності прийняття управлінських рішень щодо посилення конкурентних позицій товарів на ринках збуту стає об'єктивна і своєчасна кількісна оцінка конкурентоспроможності продукції. Проведено класифікацію методичних підходів до визначення конкурентоспроможності продукції з урахуванням їх базових ознак, що створює передумови обґрунтованого вибору виробником методу її оцінювання.

Запропоновано методичний підхід, який дозволив провести кількісну оцінку комплексного показника рівня конкурентоспроможності товарів культурно - побутового призначення . Здійснено групування цих показників за чотирма основними блоками та визначена вагомість кожного з них з позицій, як споживачів, так і фахових експертів. Розроблено методичний підхід, що дозволяє проводити порівняння різних видів продукції вітчизняних виробників з існуючими аналогами. Це дає можливість виявити її переваги та недоліки. Проведений розрахунок комплексного показника конкурентоспроможності продукції дає можливість визначитися стосовно відповідної стратегії, що забезпечить підвищення конкурентоспроможності продукції Доведено, що стабільні конкурентні переваги можна забезпечити завдяки забезпеченню раціональної якості продукції, покращення рівня сервісу та маркетингового просування продукції на ринок.

Досягнення високого рівня конкурентоспроможності продукції культурно-побутового призначення можливе лише при системному підході до його управління. Ефективність процесу управління зумовлена зростанням рівня комплексного показника конкурентоспроможності продукції. Виходячи з можливостей виробника та вимог споживачів визначені два основних способи управління конкурентоспроможністю продукції, а саме: «експрес-управління» та «варіативне управління». Перший застосовується для визначення ефекту від зростання комплексного показника конкурентоспроможності продукції при зміні значень одиничних показників. Більш ефективним є другий спосіб, що дозволяє проаналізувати всі можливі варіанти зміни рівня конкурентоспроможності продукції підприємств сільськогосподарського машинобудування та вибрати найбільш доцільний варіант.

7. У зв'язку із великою кількістю складних розрахунків, необхідних для оцінки та прийняття рішення щодо управління конкурентоспроможністю продукції, розроблена ефективна комп'ютерна програма, що дозволяє швидко виконувати складні розрахунки з метою оцінки та прийняття відповідних рішень в процесі вибору та прийняття відповідної стратегії управління конкурентоспроможністю продукції підприємств сільськогосподарського машинобудування. Використання результатів дослідження у виробничій діяльності підприємств дає можливість керівництву підприємств, інвесторам та споживачам об'єктивно оцінювати рівень конкурентоспроможності продукції на цільових сегментах вітчизняного ринку, а також дозволяє визначитися стосовно стратегії управління конкурентоспроможністю продукції з урахуванням перспективних напрямків зміцнення конкурентних позицій вітчизняних підприємств в умовах зростаючої конкуренції на ринку.

Список використаної літератури

1. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств: Навч. посіб. / За ред. Л.М. Чепури. - К.: ВД „Професіонал”, 2010. - 272 с.

2. Економічний аналіз і діагностика сучасного підприємства: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літ-ри, 2011. - 400 с.

3. Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища школа, 2005. - 266 с.

4. Покропивний С.Ф., Новак А.П. - “Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності”. 184ст. К.2008 р.

5. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. - “Ризик у менеджменті”, К. 2011 р.

6. Покропивний С.Ф., Колот В.М. - “Підприємництво: стратегія, організація, ефективність”.350ст. К. 2012 р.

7. Зубовський В.М. - “Економіка підприємства”. 64ст. К.2012 р.

8. Збожна О. М. Основи технології: навч. посібник / О. М . Збожна. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012. - 486 с.

9. Онищенко В. О. Організація виробництва: навч. посібник / В. О . Онищенко, О. В. Редкін, А. С. Староверець, В. Я. Чевганова. - К.: Лібра, 2013. - 336 с.

10. Орлова Н.Я. Товарознавство продовольчих товарів. Фрукти, ягоди, овочі, гриби та продукти їхньої переробки: підручник / Н. Я. Орлова, X. П. Пономарьов. - К. - 2010. - 360 с.

11. Остапчук М. В. Система технологій (за видами діяльності): навч. посібник / М. В. Остапчук, А. І. Рибак. - К.: ЦУЛ, 2013. - 888 с.

12. Шаповал М. І. Менеджмент якості: підручник / М. I. Шаповал. - К .: "Знання", КОО, 2013. - 475 с.

13. Управління ресурсами підприємства.- К.: Центр навчальної літератури, 2014.- 288с.

14. Гайдуцький, Андрій Павлович Інвестиційна конкурентоспроможність аграрного сектора України: Монографія.- К.: Нора-Друк, 2014.- 246с.- 8.00

15. Гринько Тетяна Валеріївна Механізм формування конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках.- Кривий Ріг: Видавничий дім, 2014.- 324с.

16. Кузьмін Олег Євгенович, Горбаль Наталія Ігорівна Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.- Львів: Компакт - ЛВ, 2013.- 304с.

17. Мотиваційний механізм формування конкурентоспроможності робочої сили: Збірник наукових праць/ Відп. ред. Богиня Д.П.- К., 2012.- 189с.- ("Економіка праці та соціальної сфери"; Вип.2).- 9.63

18. Шнипко, Олександр Сергійович Економічні важелі посилення конкурентоспроможності економіки України: Спец.:08.02.03; Автореф. дис. канд. економ. наук.- К., 2012.- 19с.

Размещено на Allbest.ru