Позамагазинні методі продажу товарів

У сучасних умовах торгівля на ринках має також надзвичайно важливе соціальне значення. Воно полягає в реальній участі даної форми торгівлі в опосередкованому соціальному захисті багатьох категорій населення і формується в кількох аспектах. В умовах реального і прихованого безробіття, скорочення соціальних виплат, неритмічності у виплаті допомоги і пенсій торгівля на ринках стала фактичним місцем праці великої кількості як пенсіонерів, так і працездатного населення, суттєвим джерелом додаткових стабільних доходів мешканців міст і сіл, місцем перетину інтересів селян й городян.

3.2 Поняття ринкового господарства

Ринкове господарство -- це сукупність підприємств і філіалів ринків: ринкових комплексів, ринків, міні-ринків, зон і майданчиків для ведення торгівлі всіх форм власності. За своєю суттю ринкове господарство являє собою своєрідну матеріально-технічну базу торгівлі на ринках.

У складі ринкового господарства виокремлюють різні типи підприємств ринків: ринкові комплекси -- великі універсальні ринки з широкою номенклатурою послуг і високим рівнем сервісу; ринки -- підприємства середнього розміру, універсальні або спеціалізовані, на яких представлені суб'єкти інших обслуговуючих систем; міні-ринки -- невеликі ринки місцевого значення, спеціалізовані, як правило, на реалізації продовольчих і супутніх товарів; філіали ринків (зони і майданчики для ведення ринкового торгу) -- несамостійні в економічному, організаційному або юридичному змістах структурні підрозділи ринків, які створюються в місцях стихійного скупчення ринкових продавців і підпорядковуються головним підприємствам.

Ринкове господарство формують підприємства різних форм власності: державної (комунальної), приватної і колективної (кооперативної) форм власності. Станом на кінець 2002 року в структурі ринків переважали підприємства колективної (кооперативної) -- 1805 од., або 63,0 % їх загальної кількості -- і приватної -- 579 од. (20,2 %) форм власності, тоді як кількість державних (комунальних) скоротилося до 479 од., або 16,8 % загалу.

3.3 Класифікація підприємств ринків

Загальну сукупність підприємств ринків класифікують за низкою функціональних ознак, до яких належать (Рис. 1): тип населеного пункту, в якому розташований ринок; район обслуговування (тяжіння) ринку; ступінь концентрації торгівлі і послуг у цьому підприємстві торгівлі на ринках; ступінь господарської самостійності; тип улаштування і вид основних споруд на ринку; масштаб діяльності і потужність ринкового підприємства; провідний асортимент ринкової реалізації; сезонність ведення торговельної діяльності; ступінь благоустрою; режим роботи.

Загальна сукупність підприємств ринків поділяється на міські і сільські. Якщо міські ринки розташовуються в республіканських, обласних, внутрішньо-обласних, районних центрах і селищах міського типу, то сільські діють у великих (кущових) і середніх (рядових) селах.

Кожне підприємство ринків характеризується районом обслуговування (зоною охоплення), яка змінюється залежно від типу населеного пункту, в якому розташований ринок. Так, міські рийки можуть бути загальноміськими, району міста або окремого мікрорайону. Сільські ринки мають дещо більшу за територією площу (зону) охоплення: міжрайонного, районного (сільського), кущового і локального сільського значення.

Ступінь концентрації торгівлі і сервісу дозволяє виділяти в складі підприємств ринків великі торговельно-сервісні ринкові комплекси; спеціалізовані або змішані ринки; міні-ринки (зони або майданчики для ведення ринкового торгу). Торговельно-сервісний ринковий комплекс -- це велике за потужністю й обсягами реалізації товарів і послуг підприємство ринків з розвиненою внутрішньою інфраструктурою власних і залучених структурних підрозділів, здатних створювати і надавати низку організаційно-технологічних, торговельних і побутових послуг усім учасникам торгівлі на ринках. Підприємство ринків є дещо меншим за параметрами й обсягами обігу ринком, забезпеченим достатньою матеріально-технічною базою для організації пролажу продовольчих і непродовольчих товарів. Міні-ринки (зони, майданчики) -- це влаштовані належним чином для ведення ринкового торгу невеликі за кількістю торгових місць і пунктів дрібнороздрібної торгівлі ринки з мінімальним набором послуг для ринкових торговців.

Доволі часто від розмірів концентрації торгівлі і сервісу залежить ступінь господарської самостійності підприємства ринків. За цією ознакою розрізняють ринки-підприємства і ринки-філії головних підприємств. Ринки-підприємства є самостійними суб'єктами господарської діяльності з правами юридичної особи, а ринки-філії -- це територіально відокремлені зони і майданчики для ведення ринкового торгу за допомогою і під керівництвом основного підприємства, не обов'язково ринку.

Рис.1 Класифікація підприємств ринків

Відповідно до типу влаштування і виду ринкових споруд зустрічаються накриті, павільйонні, відкриті і комбіновані ринки. На сьогодні найбільшого розповсюджень набули комбіновані ринки - поєднання накритої частини з відкритим майданчиком павільйонів -- відкритого майданчика тощо. Від типу влаштування ринку в першу чергу залежить його привабливість для ринкових торговців і покупців та здатність організовувати цілорічну торгівлю незалежно від природно-кліматичних умов в районі розміщення

Тісно пов'язані між собою такі ознаки класифікації підприємств ринків, як потенційна потужність і масштаби діяльності (обороту товарів і послуг) ринку. У цьому зв'язку виділяються надвеликі (понад 1000 торгових місць), великі (500-- 1000 т. м.), середні (100--500 т. м.) і дрібні (до 100 т. м.) ринки. Незважаючи на те що основними показниками потужності ринку є його площа і кількість торгових місць, для характеристики його потенційної потужності доцільно брати саме кількість улаштованих на ринку торгових місць для одночасного ведення ринкового торгу, адже саме ця величина може бути підставою для оцінки загальних обсягів реалізації товарів з урахуванням реального навантаження на одне ринкове торгове місце.

У ринковому господарстві найчастіше зустрічається змішаний тип спеціалізації (товарного профілю) ринків: продовольчо-непродовольчі, продовольчо-квіткові, продовольчо-тваринні, худобо-фуражні тощо. Значно рідше практикується організація спеціалізованих ринків у "чистому" вигляді, а саме: продовольчих, непродовольчих, автомобільних, фуражних, тваринних, паливних, квіткових та ін.

За сезонністю ведення ринкового торгу розрізняють: цілорічні -- ті, що функціонують безперервно протягом року; сезонні -- такі, що діють відповідно до сезону виробництва продукції, яка реалізується, або відповідно до певних кліматичних умов; одноразові ярмарки-базари -- одномоментні комерційно-торговельні заходи в межах торгівлі на ринках, що носять тематичний характер і поєднуються з виїзною торгівлею товаровиробників і представників різних торговельних систем.

За ступенем благоустрою виділяють такі підприємства ринків: із замощеними і заасфальтованими площами; оснащені електроосвітленням, водогоном, каналізацією і радіовузлами; із земляними або частково замощеними площами; ті, на яких освітлення, водогін, каналізація і радіофікація відсутні.

За режимом роботи, який узгоджується з місцевими органами влади відповідно до їх основної спеціалізації, місцезнаходження, рівня розвитку матеріально-технічної бази і ступеня благоустрою, підприємства ринків поділяються на три види: щоденні; ті, що працюють з одним-двома вихідними; такі, що працюють кілька (один-чотири) днів на тижні.

3.4 Організаційно-економічний статус підприємств ринків

Первинною ланкою матеріально-технічної бази торгівлі на ринках (ринкового господарства) є підприємство ринків -- специфічне торговельно-сервісне підприємство інфраструктури споживчого ринку, спеціалізоване на створенні і наданні послуг для ведення ринкового торгу.

Підприємство ринків за своїм функціональним призначенням має на меті виконання складної системи торговельних, побутових, комунальних, інших послуг, а також здійснення контрольно-забезпечувальних функцій за правильністю провадження процесу купівлі-продажу в його межах.

У загальному вигляді підприємство ринків незалежно від типорозміру, улаштування, спеціалізації, форми власності й інших функціональних ознак, є торговельним підприємством -- невід'ємним складовим елементом галузі внутрішньої торгівлі, оскільки в його межах активно ведеться роздрібна, дрібно-гуртова і гуртова торгівля товарами широкого вжитку. Разом з тим інфраструктурний характер основної діяльності підприємств ринків та високий ступінь диверсифікації торгівлі на ринках із залученими системами обслуговування населення дозволяє кваліфікувати більшість сучасних підприємств ринків як вагоме за масштабами комерційної діяльності та обсягами обігу товарів і капіталів торговельно-сервісне підприємство, в якому специфічний метод торгівлі поєднується із багатьма формами і методами сервісу.

Специфіка ринку як торговельно-сервісного підприємства виявляється в таких притаманних тільки йому рисах:

- на відміну від класичних підприємств торгівлі, ринок, за деякими винятками, не виконує основних торговельно-технологічних функцій, пов'язаних із просуванням товарів, -- закупівлі, транспортування, зберігання, підсортування і реалізації товарів;

- не торговельне підприємство не переймає на себе прав власності на товари, що реалізуються в його межах, незважаючи на те що воно с власником основних засобів, з допомогою яких забезпечується діяльність ринкових торговців;

- основним напрямом діяльності ринку є не ведення торгівлі, а організація умов для її здійснення незалежними фізичними і юридичними особами, для чого підприємство ринку авансує капітал у створення і реновацію матеріально-технічної бази, яку згодом на еквівалентних засадах здає в різну за термінами оренду ринковим торговцям і за допомогою якої надає платні послуги всім суб'єктам торгівлі на ринках;

- до функцій підприємства ринків крім організації ринкового торгу і надання низки послуг входить також здійснення контролю за дотриманням належного рівня культури обслуговування, правильністю і повномірністю відпуску товарів, відповідністю їх якості вимогам стандартів безпеки споживання.

В організаційному плані підприємства ринків формуються з тісно пов'язаних між собою власне ринкових і залучених структурнім елементів. їх співвідношення не є сталим, воно змінюється і модифікується залежно від типорозміру і спеціалізації самого ринку.

3.5 Структурні елементи підприємства ринків

До власне ринкових елементів структури цього типу підприємств належать підрозділи обслуговування, торговельні і господарсько-допоміжні (рис. 2). Підрозділи обслуговування ринку -- бюро торговельних послуг, вагові, склади і камери зберігання товарів і продукції, готелі і кімнати відпочинку для прибулих ринкових торговців тощо створюють умови для організованого і правильного ведення ринкового торгу, а також реалізують широку номенклатуру платних послуг не тільки для продавців на ринку, але й для населення. На багатьох ринках створені і функціонують торговельні підрозділи -- комерційні центри, торговельно-закупівельні пункти, комісійні і консигнаційні магазини тощо, які ведуть торговельно-комерційну діяльність, закуповуючи надлишки у ринкових продавців або організовуючи реалізацію товарів і продукції, довезеної на ринок, і паралельно проводячи самостійну торгівлю. Кожен ринок залежно від власних потреб організовує господарсько-допоміжні підрозділи ринку -- будівельно-ремонтні бригади, господарські частини, санітарі-гігієнічні пристрої і споруди, майстерні з ремонту вагового інвентарю, пральні тощо, які утримують у належному стані матеріально-технічну базу ринку і здійснюють загальне забезпечення торгівлі на ринках. У формуванні структури підприємства ринків беруть участь також залучені структурні елементи -- улаштовані ринком самостійно і передані в довгострокову оренду або збудовані на території ринку атоми залучених обслуговуючих систем підприємства, одиниці і пункти торгівлі, громадського харчування й обслуговування. Поєднання власне ринкових і залучених елементів відбувається всередині окремих функціональних зон ринку.

У великих і середніх підприємствах ринків представлені всі три основні функціональні зони -- цілорічного ведення ринкового торгу, сезонної торгівлі і ярмарково-базарної торгівлі. Зона цілорічного ведення ринкового торгу влаштовується в накритих приміщеннях ринків і павільйонах, що дозволяє підтримувати в них стабільний температурний режим і захищати продавців і покупців від атмосферних опадів протягом цілого року. Зона сезонної торгівлі розміщується на прилеглих до накритих приміщень ринку відкритих майданчиках за накритими і відкритими столами-прилавками. Зона ярмарково-базарної торгівлі організується з використанням зони сезонної торгівлі, а також інших заасфальтованих і замощених майданчиків поблизу ринку для організації періодичних сезонних і тематичних ярмарків-базарів з розпродажу сільськогосподарської та іншої продукції, товарів за методом виїзної торгівлі

Рис.2 Склад структурних елементів підприємств ринків

3.6 Система послуг у торгівлі на ринках

Специфіка функціонування підприємств ринків на споживчому ринку обумовлює формування в торгівлі на ринках цілісної системи послуг. Ця система включає широку номенклатуру послуг, створених як підприємством ринку -- власне ринкових, так і структурними підрозділами інших, залучених до торгівлі на ринках, систем.

Власне ринкові послуги, тобто ті, що створюються і надаються з використанням ресурсів самого ринку, поділяються на дві основні категорії: послуги оренди і платні послуги.

З метою надання послуг оренди ринок будує й утримує в належному стані власну матеріально-технічну базу. Елементами матеріальної бази ринку є споруди, будівлі, приміщення, конструкції, технологічне обладнання тощо, які забезпечують реальні передумови для роботи ринкових торговців. Ці елементи на договірних засадах передаються адміністрацією ринку ринковим торговцям в коротко- або довгострокову оренду.

У короткострокову оренду адміністрація ринку передає ринкові торгові місця -- своєрідні робочі місця для індивідуальних ринкових торговців. Торгові місця на ринку налаються в капітальних приміщеннях, павільйонах, на відкритих майданчиках за влаштованими столами-прилавками (торговими рядами), в палатках, ятках тощо різної конструкції.

На продовольчих ринках торгові місця переважно влаштовуються за накритими і відкритими столами-прилавками -- немеханічними пристроями спрощеної конструкції, які дозволяють зосередити в межах ринкового торгового місця операційний товарний запас ринкового продавця, його товарну експозицію, необхідне ваговимірювальне обладнання і торговельний інвентар. Ринковий торговець, котрий має це торгове місце, оплачує його вартість у розмірі ринкового збору. Розмір ринкового збору за право займання торгового місця на ринку встановлюється в грошовому еквіваленті за один день торгівлі місцевими органами влади, оскільки законодавчо даний вид зборів віднесений до місцевих зборів. Незважаючи на те що в даний час сума ринкового збору встановлюється довільно, за своєю економічною суттю ринковий збір -- це плата за короткострокову оренду ринкового торгового місця, і він повинен в першу чергу відображати собівартість його створення й утримання

На непродовольчих ринках торгові місця влаштовуються не за столами-прилавками (крім ринків типу "секонд-хенд"), а в павільйонах, ятках, бутіках і т. п. Вони монтуються з легких конструкцій відособлено одне від одного і займають не тільки корисну площу ринку, але характеризуються, скоріше, місткістю. Сучасні ринкові торгові місця для реалізації непродовольчих товарів за своїм конструктивним рішенням і формою є ідентичними до невеликих пунктів роздрібної (міні-маркетів, крамничок, бутиків тощо) і дрібнороздрібної торгівлі (павільйонів, яток, палаток, кіосків). На відміну від продовольчих ринків, торгові місця на непродовольчих ринках здаються юридичним і фізичним особам, як правило, в довгострокову оренду. Плата за довгострокову оренду ринкового торгового місця встановлюється за погодженням сторін, але не може бути нижчою суми, еквівалентної розміру ринкового збору за весь час оренди.

На умовах довгострокової оренди підприємство ринків надає також послуги з винаймання розташованих на ринку капітальних і легко конструкційних приміщень для подальшого використання їх для організації пунктів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування представниками залучених обслуговуючих систем. Це можуть бути підприємства й організації державної, приватної, колективної і кооперативної форм власності, що діють на оптовому і роздрібному ринках і ринку послуг. Юридичні особи, що орендують приміщення в ринку, звільняються від сплати ринкового збору.

Підсистема власне ринкових послуг крім послуг оренди доповнюється специфічною номенклатурою платних послуг рийку. Платні послуги ринку передусім орієнтовані на організаційно-технологічне обслуговування ринкових торговців, але й опосередковано стосуються покупців на ринку. Об'єктивна потреба в підсистемі платних послуг органічно випливає із суті торгівлі на ринках і обумовлюється такими передумовами:

* певним розривом між основними й оборотними засобами, коли власники їх є незалежними один від одного;

* потребами і запитами основної частки роздрібних торговців на ринках;

* особливостями реалізації і зберігання товарів ринкового асортименту.

Тимчасом як підприємство ринку є власником майнового комплексу ринку, власниками довезених на нього для реалізації продуктів і товарів є певна кількість ринкових торговців, отже, повноцінний процес продажу своїх товарів ринкові продавці можуть здійснити тільки за допомогою придбаних від ринку послуг.

Певна частина ринкових торговців, зокрема товаровиробники, не тільки не мають досвіду і навиків у веденні торговельної діяльності, але й не забезпечені торговельно-технологічним і допоміжним інвентарем, одягом тощо, необхідними для здійснення процесу роздрібної реалізації. Це відкриває для ринку можливості з надання послуг прокату недостатнього у продавців обладнання й інвентарю для дотримання ними чинних правил торгівлі на ринках.

Доставлені на ринок сільськогосподарські продукти і продовольство вимагають особливих умов зберігання і реалізації. Так, тваринне м'ясо перед реалізацією потребує розрубу; продаж продуктів тваринництва повинен здійснюватися з використанням санітарного спецодягу (фартухів, халатів, нарукавників тощо); продукти тваринництва і більшість продуктів рослинництва реалізуються на вагу і потребують використання відповідного ваговимірювального обладнання і дотримання належного температурного режиму і т. п.

Для організації торговельно-технологічних платних послуг підприємство ринків створює власні спеціалізовані підрозділи -- бюро торговельних послуг і торговельно-закупівельні підприємства.

Бюро торговельних послуг (БТП) надає ринковим торговцям організаційні, технологічні і торговельні платні послуги через розташовані на ринку пункти прокату ваговимірювальних приладів, санітарного одягу, розрубу м'яса, камери зберігання продукції, холодильники з машинним охолодженням, холодильні камери тощо. Для організації БТП адміністрація ринку закуповує необхідне обладнання й оснащення -- стелажі, колоди, холодильні агрегати, шафи-холодильники тощо, а також багатооборотний інвентар для здавання його в прокат ринковим торговцям (сан одяг, ваги, торговельний інвентар тощо). Крім цього, залежно від обсягів роботи створюється штатний розклад БТП, який включає завідувачів складів (поохолоджуваних камер зберігання і холодильників з машинним охолодженням), розрубників м'яса і комірників, які організовують роботу пунктів прокату торговельного інвентарю, ваг і санодягу.

Для багатьох аграрних, промислових і кустарних товаровиробників процес ринкового торгу є неосновним, таким, що вимагає значних затрат часу на непродуктивну (для них) діяльність і відволікає від основного виробництва. Разом з тим ці продуценти розглядають торгівлю на ринках як важливий, а інколи й основний канал збуту виготовленого продукту. У вирішенні даної проблеми допомагає такий структурний підрозділ рийку, як торговельно-закупівельне підприємств (ТЗП) рийку. До функцій ТЗП ринку, власне, і входить приймання товарів, довезених на ринок, з дальшою їх реалізацією через свої роздрібні торговельні пункти (магазини й одиниці), розташовані як на ринку, так і поза його межами.

Частіша підприємств ринків, на жаль невелика, має у своєму розпоряджанні готелі (кімнати для приїжджих), обладнані для тимчасового проживання тих ринкових продавців, які прибули з віддалених місцевостей та інших регіонів. Незважаючи на те що готелі підприємств ринків невеликі за середньою кількістю місць та з невисоким рівнем комфорту, вони є важливим доповненням до загальної мережі готелів у населеному пункті. Крім цього, готелі ринків є суттєвим джерелом платних послуг -- доходів ринків від надання житлово-комунальних послуг прибулим ринковим торговцям, а за відсутності їх напливу в міжсезоння -- іншим гостям даного населеного пункту.

Система послуг у торгівлі на ринках завершується підсистемою послуг залучених до цієї форми обслуговування підприємств і організацій.

На спеціалізованих і змішаних ринках успішно функціонує мережа роздрібних торговельних підприємств і дрібнороздрібних одиниць. Розташовані на ринках магазини і пункти дрібнороздрібної реалізації характеризуються найрізноманітнішими типорозмірами і спеціалізацією. Так, у ринковому господарстві рідко зустрічаються великі універсальні магазини, частіше -- середні за розмірами, а здебільшого -- невеликі крамниці і пункти дрібнороздрібної реалізації товарів широкого вжитку. Спеціалізація роздрібних торговців визначається основною спеціалізацією ринку і зазвичай є протилежною їй. Потреба в комплексному торговельному обслуговуванні учасників торгівлі на ринках веде до того, що на продовольчих ринках, як правило, організовується внутрішня мережа крамниць із широким асортиментом непродовольчих товарів; на непродовольчих -- продовольчих магазинів; на ринках, де основним контингентом є селяни, улаштовуються магазини, спеціалізовані на реалізації товарів для ведення особистого домашнього господарства і т. п. У цілому ж спеціалізація стаціонарних магазинів на ринку не може бути прив'язаною до спеціалізації самого ринку, є універсальною і комбінованою, а тому в основному спрямована на доповнення асортименту ринкової реалізації.

Стаціонарна мережа роздрібних торговельних підприємств державної, приватної, колективної і кооперативної форм власності, розташованих в межах підприємств ринків, лежить в основі підсистеми залучених послуг у торгівлі на ринках.

Торгівля на ринках за своєю суттю є не тільки суто процесом ведення ринкового торгу, але й своєрідним соціально-культурним заходом, що викликає скупчення на території ринку великої кількості людей -- і продавців, і покупців. Своєю чергою, це об'єктивно викликає потребу в організації харчування суб'єктів даної форми торгівлі. Виробничо-торговельна діяльність з приготування їжі і організації харчування також входить до підсистеми залучених послуг у торгівлі на рийках. Вона не належить до основних функцій підприємств ринків, а тому адміністрація ринку виходячи із власних можливостей передає в оренду або за угодою про спільну діяльність (за участі спільних інвестицій) чи на інших умовах будує на території ринку приміщення для закладів і пунктів громадського харчування.

Третьою вагомою складовою підсистеми залучених послуг у торгівлі на ринках с підприємства і структурні одиниці побутового обслуговування. На великих і середніх ринках, розміщених у міських поселеннях, вони широко представлені у вигляді комбінатів, ательє, майстерень і пунктів, спеціалізованих на створенні послуг з пошиття одягу і взуття; виготовлення пристроїв, реманенту, деталей інтер'єру для домогосподарств; ремонту взуття, одягу, побутової техніки тощо. Мережа побутово-обслуговуючих одиниць на ринках також є відкритою не тільки для учасників ринкового торгу, але й усіх мешканців населеного пункту, в якому є підприємство ринків.

У підсистемі залучених послуг у торгівлі на ринках особливе місце займають послуги ветеринарно-санітарної експертизи сільгосппродуктів і продовольства, що доставляються на ринки з метою реалізації. Практично на кожному ринку, на якому продаються продукти тваринництва і рослинництва, створено лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи (ЛВСЕ). Їх завданням є попередній контроль і аналіз якості привезеної ринковими торговцями продукції на предмет її відповідності нормам екологічної, радіаційної, санітарної безпеки і чинним стандартам безпеки споживання; відсутності збудників інфекційних хвороб тощо. Послуги ЛСВЕ для ринкових торговців є платними і справляються за тарифами, затвердженими органами Міністерства охорони здоров'я.

4. Організація дрібно-роздрібного продажу товарів

Роздрібна реалізація товарів і послуг відбувається в мережі найрізноманітніших за видом, типом, форматом, організаційно-правовою формою роздрібних торговців. Справді, в організаційному плані будь-який суб'єкт роздрібної торгівлі з числа продавців за своїм змістом є роздрібним торговцем. Незважаючи на певні відмінності між окремими класами і групами роздрібних торговців, за територіальною ознакою вони об'єднуються в локальну, регіональну, національну роздрібну торговельну мережу.

4.1 Поняття роздрібної торговельної мережі

Роздрібна торговельна мережа -- це загальна сукупність стаціонарних, на-нестаціонарних, пересувних, віртуальних суб'єктів роздрібного продажу товарів і послуг, об'єднаних за територіальною ознакою.

Під узагальненим поняттям суб'єктів роздрібної торгівлі розуміють тих учасників даної підгалузі, що функціонують на споживчому ринку в загальних організаційних формах -- як організації, підприємства, одиниці тощо.

Організація в роздрібній торгівлі -- це роздрібний торговець, що об'єднує два або більше підпорядкованих (рідше -- незалежних) торговельних підприємства і може доповнюватися будь-якою кількістю торговельних одиниць. При цьому підпорядковані крамниці працюють на умовах внутрішнього госпрозрахунку, тоді як незалежні об'єднуються в організації на асоціативних засадах. Своєю чергою, торговельні організації можуть бути складовими елементами таких більш складних ієрархічних утворень, як концерни, корпорації, групи тощо.

Класичними прикладами роздрібної торговельної організації можуть бути галузеві роздрібні торговельні об'єднання (РТО) і т. зв. госпрозрахункові роздрібні торговельні підприємства (ГРТП) в системі споживчої кооперації, які організовують роздрібний продаж продовольчих або непродовольчих товарів через мережу відокремлених магазинів на території всього чи частини сільського адміністративного району. Натомість у міській роздрібній торгівлі приватної та колективної форм власності сьогодні активно впроваджуються такі види організацій, як роздрібні торговельні мережі (на Заході -- ритейлінгові мережі) під єдиною торговою маркою ("Вол Март", "ІКЕА", "Ельдорадо", "Крез", "Домотехніка" і т. п.). Вони володіють розгалуженою інтернаціональною, національною або регіональною мережею крамниць з уніфікованою технологією організації роботи аж до єдиного оформлення екстер'єру й інтер'єру.

Окремим підприємством у галузі роздрібної торгівлі е такий роздрібний торговець, що характеризується повною юридичною, організаційною, економічною і комерційною (технологічною) самостійністю. Юридична самостійність торговельного підприємства виявляється в його статусі абсолютно незалежної юридичної особи; організаційна -- у браку підпорядкованості і підзвітності іншій юридичній особі; економічна -- у веденні господарських процесів за власний кошт, на власний розсуд і ризик; комерційна (технологічна) -- у здійсненні повного комплексу комерційних процесів і операцій роздрібного торговця.

Перелічені вище ознаки самостійності є ідентичними для більшості і торговельних організацій, і торгових підприємств, через що в економічній літературі нерідко має місце змішування, ототожнювання цих двох понять в економічній і навчальній літературі. Власне, ця ситуація є додатковим аргументом доцільності широкого використання терміна "роздрібний торговець". У цьому разі застосування поняття "роздрібний торговець" дозволяє одночасно характеризувати всю сукупність суб'єктів роздрібного продажу, включно з торговельними одиницями.

Одиницею або пунктом продажу в роздрібній торгівлі вважають тих роздрібних торговців, в яких бракує принаймні однієї (юридичної, організаційної, економічної, комерційної) ознаки самостійності. Як несамостійні в певному розумінні торгові одиниці завжди входять до складу матірних торговельних організацій або підприємств, є їх структурними елементами. Варто підкреслити, що поняття "торговельна одиниця", "пункт продажу" не слід пов'язувати тільки з дрібними роздрібними торговцями; ними можуть бути також великі та середні за розмірами й масштабами діяльності, але підпорядковані іншим, суб'єкти торгівлі.

Складові елементи роздрібної мережі представлені найрізноманітнішими видами і типами роздрібних торговців: торговельними комплексами, центрами, магазинами, дрібно-роздрібними одиницями, торговими автоматами, пунктами продажу; поштою і віртуальними електронними мережами; ресторанами, кафе, їдальнями, барами, закусочними; комбінатами обслуговування, салонами мод, ательє, перукарнями, пунктами побутового обслуговування; ринковими комплексами, ринками, їх філіями, майданчиками для ведення дрібно-роздрібної торгівлі; аптеками, аптечними кіосками; готельними комплексами, готелями, мотелями, кемпінгами; прокатними ательє та пунктами тощо.

Отже, до складу роздрібної торговельної мережі входять суб'єкти не тільки галузі торгівлі, а й інших торговельно-сервісних систем, зайнятих обслуговуванням потреб населення: торгівлі на ринках, громадського харчування (ресторанного господарства), побутового обслуговування, фармації, готельного господарства, туризму, прокату, мережі автозаправних станцій тощо.

Утім у даному розділі ми розглядаємо в основному організацію галузі вивченні, торгівлі, не зупиняючись детально на розгляді особливостей організації мереж інших сервісно-обслуговуючих систем.

4.2 Соціально-економічно значення роздрібної торговельної мережі

Роздрібна торговельна мережа має важливе соціально-економічне значення для будь-якої економічної моделі господарювання. У ринкових умовах економічне значення мережі роздрібних торговців полягає в раціональній організації завершального етапу кожного окремого циклу суспільного виробництва, забезпеченні швидкого і стабільного доведення товарів до споживачів, здійсненні мобільного кругообігу грошових коштів.

Соціальне значення торгової мережі сьогодні не обмежується тільки скороченням часу, зусиль і коштів рядових споживачів на придбання потрібних товарів і послуг. Мережа роздрібних торговців усіх форм організації і власності, яка разом із супутньою інфраструктурою має стабільну тенденцію до зростання, є важливим ресурсом скорочення безробіття, працевлаштування передусім молоді, джерелом доходів як підприємців, так і найманих працівників.

Вітчизняна роздрібна торговельна мережа складається з кількох її видів -- як сформованих протягом десятиліть розвитку галузі торгівлі, так і принципово нових, що виникли і розвиваються останнім часом.

4.3 Принципи та вимоги до організації мережі роздрібних торговців

Організація мережі роздрібних торговців традиційно здійснюється за перевіреними світовою практикою розвитку роздрібного продажу (ритейлінгу) базовими принципами і на підставі стандартних вимог до розвитку і розміщення торгової мережі. Унікальність цих принципів і вимог полягає в тому, що вони повною мірою стосуються не тільки традиційних, але й новітніх форм і методів роздрібної реалізації (віртуальної торгівлі, мерчандайзингу, франшизи, "багаторівневого маркетингу" тощо).

Базовими принципами організації мережі роздрібних торговців (в першу чергу підприємств і одиниць) залишаються:

> доступність для споживачів;

> рівномірність розосередження;

> концентричність розташування;

> угрупування за асортиментом.

У сучасних умовах принцип доступності для споживачів у організації торговельної мережі полягає не в територіальному наближенні суб'єктів роздрібної торгівлі до кожного домогосподарства, а тим більше індивідуального споживача. Навпаки, даний принцип є внутрішньо притаманною особливістю ринково орієнтованої роздрібної торгівлі, яка ставить основною стратегічною метою опанування дедалі ширших контингентів споживачів, через що постійно відбувається "м'яка експансія" роздрібних торговців не тільки через територіальне наближення, але й інформаційно-ідеологічний вплив на потенційного споживача. У сучасних умовах доступність торговельної мережі для споживача скорочується під впливом постійного розвитку засобів інформаційної й транспортної комунікації.

Принцип рівномірності розосередження роздрібних торговців у розміщенні й розвитку торговельної мережі в ринкових умовах зводиться до розташування однотипних за спеціалізацією і форматом підприємств відносно рівномірно за територією населеного пункту (адміністративного району) з урахуванням густини населення та щільності заселення в розрахунку на 1 км² площі міського мікрорайону або адміністративного району.

Мережа роздрібних торговців безумовно розвивається за принципом концентричного розташування, який передбачає об'єктивне включення, способом поглинання до зони охоплення (радіусу впливу) гіпер- і суперцентрів роздрібної торгівлі, радіусів дії однотипних, але менших за форматом, потенціалом, а також вузькоспеціалізованих роздрібних й дрібно-роздрібних торговців. Декларований принцип концентричності (ступінчастості) широко визнавався іі у межах радянської планово-розподільної економіки, тимчасом як вади централізованого планування зазвичай відносилися на практику незадовільної роботи місцевих торговельних організацій. У сучасних ринкових умовах принцип концентричності підлягає в основному правилу внутрішньовидової конкуренції між роздрібними торговцями, коли конкурентна боротьба розгортається між однотипними, але різноформатними роздрібними торговцями з різними ареалами (зонами) впливу.

Сучасна практика здійснення торговельного продажу матеріальних благ підтверджує потребу в додержанні принципу групування суб'єктів роздрібної торгівлі за ознакою єдності зосередження крамниць і торгових одиниць, відмінних за асортиментним профілем, а отже і спеціалізацією, в єдиному центрі торговельно-сервісного обслуговування. Такий підхід до організації обслуговування населення на сьогодні є найперспективнішим, оскільки дозволяє не тільки максимально збільшувати кількість потенційних покупців для всіх суб'єктів даного згрупованого центру торгівлі (нерідко різних форм власності, організаційно-правової підпорядкованості, потенціалу тощо), але й максимально повно враховувати потреби споживачів за рахунок можливості задовольняти потреби різних за соціальним, майновим та дохідним становищем верств населення.

В ході формування мережі роздрібних торговців ринкового типу у вітчизняній галузі роздрібної торгівлі підвищується значення вимог до її організації, які є базовими як для розвинутих, так і для пострадянських країн. До основних із них належать:

> максимальне наближення до покупців;

> оптимальна забезпеченість споживачів мережею;

> дотримання раціональних типів і видів спеціалізації;

> забезпечення рентабельності роботи.

Підпорядкованість торговельної мережі вимозі максимального наближення до покупців безпосередньо випливає із суті й головного завдання роздрібної торгівлі -- максимально повного забезпечення потреб споживачів. При цьому наближення до споживачів є взаємною потребою як роздрібних торговців, оскільки дозволяє планомірно організовувати процес реалізації, так і покупців, бо скорочує затрати їх часу на здійснення купівель. Наближення роздрібних продавців до покупців у сучасних умовах зростає не тільки за рахунок подрібнення торговельної мережі, але й унаслідок використання нових комп'ютерно-комунікаційних і збутово-реалізацій-них технологій.

Вимога оптимальної забезпеченості споживачів мережею роздрібних торговців визначається такими факторами:

> склад і чисельність, спеціалізація і характер зайнятості населення;

> щільність і складений тип розселення мешканців за територією;

> відповідність типів і достатність кількості роздрібних торговців контингенту обслуговування.

Додержання раціональних типів і видів спеціалізації в сучасних умовах забезпечується не тільки зрослою міжвидовою і внутрішньовидовою конкуренцією в ; галузі роздрібної торгівлі, але й необхідністю уніфікації будівництва та експлуатації об'єктів торговельного обслуговування, раціоналізації й індустріалізації торговельно-технологічних процесів у торговельній мережі та потребою неухильного підвищення рівня обслуговування споживачів.

Забезпечення рентабельності роботи роздрібних торговців є загальною вимогою функціонування будь-яких суб'єктів комерційної діяльності в ринкових умовах і потребує постійної оцінки динаміки споживчого ринку, правильного вибору спеціалізації з урахуванням рентабельності окремих груп торговельного асортименту, урахування реальних доходів населення і його купівельних фондів.

5. Організація пересувної розвізної торгівлі

Засобами пересувної торгівлі вважаються автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, ятки, столики тощо. Ці засоби використовують насамперед для створення максимальних зручностей покупцям, котрі мешкають у тих поселеннях, де відсутня стаціонарна торговельна мережа, а також у виробничих умовах (на польових станах, пасовищах та ін.).

Залежно від використовуваних засобів і організаційно-технічних прийомів пересувна торгівля поділяється на розвізну і розносну. Розвізна мережа включає автомагазини, магазини-вагони, магазини-судна, гужові, мотоциклетні, моторолерні і велосипедні розвозки, а також причепи-магазини. Розвізна торгівля у країнах з розвинутою ринковою економікою вважається однією з основних форм позамагазинної торгівлі. В Україні автомагазини і різноманітні розвозки традиційно найбільш активно використовуються системою споживчої кооперації у сільській місцевості.

Найбільш ефективними засобами пересувної (розвізної) торгівлі с автомагазини. Для них характерною є висока швидкість руху і маневреність, що дозволяє обслуговувати великі території із високою частотою відвідування окремих малонаселених пунктів (де організація стаціонарної мережі є економічно недоцільною) або ж певні контингенти покупців у безпосередніх умовах їх виробничої діяльності (працівників залізниці і водного транспорту, шосейних доріг, польових станів і відгінних пасовищ, віддалених будівельних дільниць тощо). Використання автомагазинів є зручним також і для організації продажу товарів у місцях зосередження великої кількості людей у містах.

Основними функціями автомагазинів є обслуговування населених пунктів без стаціонарної роздрібної торговельної мережі, торгівля товарами складного асортименту (за заявками) у тих населених пунктах, в яких організована торгівля лише товарами повсякденного попиту, організація торгівлі в місцях трудової зайнятості сільського населення, надання додаткових торгових послуг та ін. Організація роботи автомагазинів здійснюється згідно з вимогами зазначених вище Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі.

Для організації автомагазинів застосовуються автомобілі зі спеціально сконструйованими кузовами або ж з переобладнаними кузовами стандартної конструкції, пристосовані для організації в них торговельного обслуговування. На кузовах автомагазинів (а також автокафе, авторозвозок, автопричепів, автоцистерн) повинен бути нанесений фарбою чіткий напис, який вказує найменування, адресу суб'єкта господарювання, номер точки пересувної торговельної мережі та номер телефону суб'єкта господарювання.

У практиці вітчизняної торгівлі для організації розвізної торгівлі найчастіше використовуються автомагазини на базі автомобіля "ГАЗ" та переобладнані автобуси "ЛАЗ", "Ікарус", "ЛІАЗ" тощо. Салон такого автомагазина обладнується ізотермічною шафою для продуктів, які потребують спеціальних режимів транспортування, а для укладання переважної більшості товарів застосовуються шафи і підшафники зі з'ємними дверцятами і спеціальними пристосуваннями (наприклад запорами, штангами та ін.) для запобігання зміщування товарів під час транспортування. Крім того, для демонстрації таких товарів, як верхній одяг, трикотажні і швейні вироби, салон автомагазину обладнується вішаками, завдяки чому вивільняється частина площі підлоги в салоні. На цій площі можна розташовувати товари (в тому числі великогабаритні), які доставляються за замовленнями покупців, а також товари, укладені в тару-обладнання.

5.1 Організація роботи автомагазинів

Організація роботи автомагазинів визначається їх спеціалізацією, особливостями торгово-технологічного процесу та застосовуваними методами обслуговування покупців.

Залежно від товарного профілю розрізняють автомагазини з універсальним або спеціалізованим асортиментом реалізовуваних товарів. Більш широкого розповсюдження у вітчизняній торгівлі набули універсальні автомагазини типу "Продукти", "Промтовари", "Товари повсякденного попиту", "Книги".

Асортимент товарів автомагазину "Продукти" може включати товари таких основних груп, як хліб і хлібобулочні вироби, кондитерські вироби, бакалійні товари, консерви, гастрономічні товари, безалкогольні напої, тютюнові вироби, супутні непродовольчі товари та ін. Асортимент автомагазинів типу "Промтовари" в основному складається з непродовольчих товарів повсякденного попиту (галантерейні, парфюмерно-косметичні, господарські товари, деякі культтовари, домашнє та робоче взуття, робочий одяг та ін.). Товари цих самих груп у поєднанні з продовольчими товарами формують асортимент автомагазинів "Товари повсякденного попиту", але він відрізняється від асортименту автомагазинів перших двох типів за шириною та глибиною. Автомагазини типу "Книги" реалізовують літературу різних напрямків, а також періодичні видання та супутні товари (наприклад канцелярські).

Певного рівня розвитку набуло в Україні використання спеціалізованих автомобілів (з кузовом типу "цистерна") для розвізної торгівлі молоком, квасом та деякими іншими товарами як у сільських поселеннях, так і в міських умовах, особливо в районах новобудов, де мережа магазинів ще не повністю сформувалась.

Традиційний асортимент автомагазинів може доповнюватися товарами інших груп за умови подання покупцями попередньої заявки на їх завезення. Разом з тим розширення асортименту товарів у розвізній торгівлі, в тому числі торгівлі через автомагазини, в Україні у даний час певною мірою стримується чинними Правилами роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, які забороняють реалізацію товарів складного асортименту, хоча конструкція, улаштування та технічне оснащення сучасних автомагазинів дозволяє торгувати товарами у широкому асортименті, а їх обладнання забезпечує сучасну технологію продажу товарів. Більше того, у практиці зарубіжної торгівлі автомагазини реалізовують, крім перелічених, також такі товари, як молочні продукти, риба і продукти моря, гастрономія, заморожені продукти і страви, тканини, головні убори, білизна, взуття масових моделей та інші товари.

Принципова схема організації торгово-технологічного процесу автомагазину, яка відображає специфіку цих операцій у розвізній торгівлі, зображена на рис. 3.

Рис. 3. Принципова схема організації торгово-технологічного процесу автомагазину

Товаропостачання автомагазинів можуть здійснювати спеціалізовані склади роздрібних або оптових торговельних підприємств та організацій, склади готової продукції виробничих або агропромислових підприємств. Важливо, щоб на таких складах автомагазинам виділялися максимальні обсяги фасованих товарів, забезпечувалося першочергове їх завантажування, можливість попереднього підбору, підсортування та під комплектування товарів з урахуванням заявок, поданих водіями-продавцями. При цьому товари, які не були реалізовані автомагазином у пунктах обслуговування, повинні безперешкодно прийматися на склад.

Зберігання товарів у автомагазині повинне організовуватися на основі загальноприйнятих принципів, тобто із закріпленням за товарами постійних місць, з урахуванням вимог товарного сусідства, з регулярним проведенням заходів із санітарного обслуговування автомагазину. Особлива увага повинна відводитись в автомагазинах питанням попередньої підготовки товарів до продажу, їх раціонального розміщення в салоні і викладанню на торговому обладнанні.

На ефективність організації розвізної торгівлі суттєво впливає правильний вибір маршрутів і графіків роботи автомагазинів. Як правило, для кожного автомагазину розробляються кільцеві маршрути, які можуть передбачати зупинки на постійних місцях стоянки або ж зупинки біля місця проживання постійних покупців та біля різних підприємств або цехів. На основі цих маршрутів розробляються графіки руху автомагазинів, у яких указується термін прибуття автомагазину в кожен пункт; при цьому тривалість зупинки в одному місці стоянки не повинна бути великою (наприклад, у практиці розвізної торгівлі в ФРН вона становить, як правило, 10 хв.). Розроблення маршрутів і графіків руху автомагазинів дозволяє покупцям завчасно підготуватися до приїзду автомагазину. Маршрути і графіки можуть періодично змінюватися; їх перегляд здійснюється з урахуванням зміни пори року, кліматичних умов, особливостей проведення сільськогосподарських робіт та інших факторів.

На місцях стоянки покупці можуть вибирати товари на місці зі сформованого і представленого в автомагазині асортименту, або ж отримувати товари, привезені за попереднім замовленням. Належний рівень торговельного обслуговування покупців автомагазинами забезпечується також завдяки наданню додаткових послуг, основними з яких можуть бути: приймання замовлень на товари; доставка замовлених великогабаритних товарів додому покупцям; комплектування подарункових наборів; упаковування товарів; інформування про наявність товарів у автомагазині; інформування про час прибуття автомагазину в пункт обслуговування; приймання склотари та ін.

Магазини-вагони і магазини-судна використовують для обслуговування працівників залізничного і водного транспорту, які проживають у поселеннях, де будівництво стаціонарних магазинів недоцільне.

На відміну від розвізної торгівлі, котра здійснюється з пересувних засобів, розносна торгівля ведеться в основному у місцях масового відпочинку з переносних пристосувань -- яток, корзин, невеликих столів і т. п. Через цю мережу продають переважно продовольчі товари -- морозиво, бутерброди, кондвироби, а також квіти, журнали, книги та ін. Разом з тим через розносну торгівлю -- з розносок, яток, столиків, корзин, а також з неспеціалізованого транспорту забороняється продаж пофасованих і не упакованих продовольчих товарів, крім картоплі, овочів, фруктів, плодів, ягід, баштанних культур у період сезонного продажу, а також морозива і квітів.

5.2 Загальні засади організації продажу товарів за замовленнями та вдома у покупців

Ефективними формами позамагазинного продажу товарів є продаж товарів за замовленнями та продаж товарів удома в покупців, які спрямовані на поліпшення торговельного обслуговування населення завдяки максимальному скороченню часу на придбання товарів, надання послуг з доставки товарів додому.

їх організація регламентується відповідним нормативним документом -- Правилами продажу товарів на замовлення та вдома у покупців (затв. наказом МЗЕЗіТ України від 29 березня 1999 р. № 199). Цей документ визначає відносини між покупцем і суб'єктом господарювання -- продавцем товарів на замовлення та вдома у покупців на підставі договору купівлі-продажу, а також регламентує вимоги в дотриманні прав споживачів щодо належної якості та безпеки товарів і рівня торговельного обслуговування.

Продаж товарів на замовлення -- це форма роздрібного продажу товарів, за якої покупець здійснює попереднє їх замовлення безпосередньо в об'єкті торгівлі або через торгового агента чи за допомогою телефону, персонального комп'ютера, інших технічних засобів зв'язку й одержує товари в обумовленому місці та в зазначений час.

Продаж товарів удома -- форма роздрібного продажу товарів уповноваженим представником суб'єкта господарювання вдома в покупця, за місцем його роботи, відпочинку тощо як за попереднім запрошенням покупця, так і без такого. Під час пролажу товарів удома в покупця забезпечуються найбільш сприятливі умови для реалізації товарів, оскільки один продавець вступає в прямий контакт з єдиним покупцем, який, до того ж, перебуває у найбільш комфортних -- домашніх -- умовах. Представник підприємства-продавця має можливість показати покупцеві товар, продемонструвати його в дії й у разі згоди клієнта -- оформити замовлення. Застосування цієї форми позамагазинного продажу найбільш доцільне для тих товарів, продаж яких вимагає усної аргументації, певних пояснень технічного характеру, демонстрації роботи виробу або дегустації товару. Присутність при цьому продавця допомагає швидше переконати покупця в доцільності купівлі; разом з тим неприпустимим є тиск на покупця ("продаж кулаками") через занадто активне стимулювання потреби в покупці.

Асортимент продовольчих та/або непродовольчих товарів, що продаються на замовлення та вдома в покупців, визначається суб'єктом господарювання самостійно, крім товарів, продаж яких згідно із законодавством заборонений. Суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити покупців наочною та доступною інформацією про перелік послуг, що надаються, тарифи на них, час приймання і видачі замовлень, асортимент і ціни на товари, що пропонуються до продажу, години доставки замовлень додому, споживчі властивості товарів, строки їх придатності до споживання або гарантійні терміни. Реклама товарів, що пропонуються для продажу на замовлення та вдома в покупців, здійснюється відповідно до вимог законодавства про рекламу.

На вимогу покупця суб'єкт господарювання зобов'язаний надати йому для ознайомлення відповідні супровідні документи на товари, передбачені законодавством (товарно-транспортні накладні" рахунки-фактури, прибутково-видаткові накладні, сертифікат відповідності державної системи сертифікації або завірена в установленому порядку копія зазначеного сертифіката на товар, який підлягає сертифікації, документи, що підтверджують ціни на товари, тощо).