Управління витратами підприємства

- пріоритетне значення вимог споживача. Вимоги споживача щодо якості, вартості, надійності та швидкості (обслуговування) враховуються ще в процесі проектування і проведення функціонально-вартісного аналізу нового продукту;

- ґрунтовне проектування. Контроль витрат та забезпечення цільової собівартості проводяться вже на стадії проектування нового продукту (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок);

- поєднання досвіду фахівців різних сфер знань. Дослідно-конструкторські групи розробників функцій нового продукту з фахівців різних сфер знань, відповідальні за єдиний (цілий) продукт від початку розроблення його концепції до запуску у виробництво;

- застосування концепції ланцюжка вартості (value chain). Постачальники, дистриб'ютори, сервісні центри та інші суб'єкти беруть активну участь у процесі управління цільовою собівартістю як суб'єкти формування ланцюжка вартості;

- орієнтація на витрати життєвого циклу продукту. Загальні витрати життєвого циклу продукту за використання технології таргет-костингу мінімізуються як для підприємства-виробника, так і для кінцевого споживача. Витрати життєвого циклу продукту складаються з вартості придбання продукту кінцевим споживачем, витрат на дистрибуцію, гарантійне та післягарантійне обслуговування, витрат на продукт під час його експлуатації, виводу продукту з ринку та його утилізації;

- використання точних методів калькулювання. Для досягнення цільової собівартості продукту необхідним є забезпечення точності та оперативності розрахунку фактичної собівартості -- з метою оцінювання та контролю витрат.

Етапи досягнення цільової собівартості:

1. Визначення цільової ціни реалізації нового продукту. Проведення комплексних маркетингових досліджень для відповіді на питання: скільки ринок готовий заплатити за новий продукт. До уваги беруться позиції ключових зацікавлених сторін-споживачів, конкурентів та адміністрації підприємства. Аналізується рівень сприйняття споживачами цінності нового продукту, а також готовності його купувати.

2. Встановлення цільового прибутку. Величина цільового прибутку повинна відповідати очікуванням менеджменту підприємства і його інвесторів. Норма цільового прибутку на новий продукт визначається: на основі попереднього досвіду визначення рівня прибутковості продуктів підприємства, що вже мають збут; за даними бюджетів, з урахуванням концепції життєвого циклу продукту.

3. Визначення цільової собівартості. Максимально допустима величина витрат (цільва собівартість) на виготовлення нового продукту визначається як різниця між цільовою ціною реалізації та встановленою величиною цільового прибутку.

4. Проведення функціонально-вартісного аналізу (ФВА) окремих компонентів та продукту в цілому. Проведення ФВА має забезпечити, за умов розбіжності, зниження прогнозованих витрат до рівня цільової собівартості.

5. Таргет-костинг постачальників та дистриб'юторів, аналіз ланцюжка вартості. Після визначення цільової собівартості всього продукту в цілому, визначають її цільовий рівень за окремими функціями та їх фізичними носіями -- компонентами (елементами конструкції). Цільова собівартість компонентів, які постачаються підприємству є предметом домовленостей з постачальниками. Якщо потрібно знизити собівартість компонентів нового продукту, спеціально утворені робочі групи аналізують можливості здешевлення виробничих процесів як у постачальника, так і під час логістичних операцій.

б. Ітерактивне порівняння прогнозованої собівартості з цільовою. Процес досягнення цільового рівня собівартості відбувається неоднаково для всіх компонентів та процесів, пов'язаних із виробництвом нового продукту. Величина зниження витрат за окремими компонентами до рівня цільових визначається на основі оціночних суджень, підставою для яких може бути значущість (споживча цінність) компонента, тенденції аналогічних оцінок, інші дані.

7. Управління витратами на стадії виробництва нового продукту. Після запуску нового продукту у виробництво управління та моніторинг витрат можуть здійснюватися за допомогою поточного бюджетування та звичайних методів, таких як стандарт-костинг.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) застосовується з метою визначення оптимальних параметрів нового продукту (за критерієм відношення його споживчої цінності до собівартості), досягнення її цільової величини.

Метою застосування ФВА є мінімізація витрат на одиницю корисного ефекту. Цей метод дозволяє знизити собівартість продукції за рахунок економії матеріальних і трудових ресурсів, більш ефективного використання основних засобів підприємства, технологічних змін у виробництві тощо.

Групи об'єктів ФВА:

- продукти (готова продукція, послуги, складальні вузли, комплекти тощо);

- процеси (технологічні процеси, в складі яких аналізується технологічне обладнання, оснащення, інструмент, технології, що використовуються, процеси організації управління виробництвом, окремі види діяльності і т. ін.);

- управлінські структури (організаційна та виробнича структури підприємства, їх складові, центри відповідальності, вертикально та горизонтально інтегровані структури тощо).

Принципи ФВА: системність, комплексність, функціональність об'єктів аналізу, відповідність значущості функцій витратам, інноваційність мислення та колективність творчості фахівців різних сфер знань.

Етапи та послідовність проведення ФВА:

1. Підготовчий етап:

- вибір об'єкта аналізу ;

- визначення цілей і завдань аналізу;

- відбір фахівців та формування дослідницької групи;

- складання технічного завдання на проведення ФВА.

2. Інформаційний етап:

- збирання, систематизація і вивчення інформації про об'єкт аналізу;

- побудова конструктивної функціональної моделі об'єкта;

- визначення основних показників і вимог до об'єкта аналізу.

3. Аналітичний етап:

- аналіз і класифікація функцій елементів об'єкта аналізу;

- визначення і порівняння вартості функцій об'єкта;

- постановка завдань пошуку оптимальних конструкторсько-технічних рішень.

4. Пошуково-дослідницький етап:

- пошук технічних рішень вдосконалення;

- визначення оптимальних параметрів запропонованих рішень;

- випробування нових технічних рішень;

- вибір найбільш ефективних варіантів рішень.

5. Рекомендаційно-впроваджувальний етап:

- детальне розроблення нової конструкції;

- підготовка проектно-технологічної документації та рекомендації з впровадження.

Кайдзен-раціоналізація та зниження витрат (кайдзен -- від японського: «кай» -- зміна та «дзен» -- добре, можна перекласти як «поліпшення»). Розглядається як процес поступового й безперервного вдосконалення, в якому беруть участь усі працівники підприємства. Кайдзен спрямований на досягнення таких конкретних цілей підприємства, як усунення втрат часу, коштів, зусиль, зниження витрат на розроблення, виробництво, утримання запасів та дистрибуцію, підвищення якості товарів, послуг, корпоративної культури, зростання кваліфікації співробітників, що в результаті має приводити до якомога повнішого задоволення вимог споживачів продукції.

Мета кайдзен полягає у вдосконаленні діяльності підприємства та його окремих підрозділів на основі внутрішніх резервів, без залучення значних інвестицій ззовні.

На підгрунті концепції кайдзен виростає поняття «кайдзен-костинг». Кайдзен-костинг (японська назва Genkakaizen) -- метод (концепція) забезпечення заданого piвня собівартості продукції та пошук шляхів її постійного зниження до встановленого цільового рівня.

Кайдзен на piвнi окремих підприємств, підрозділів чи виробничих ліній передбачає використання системи управління матеріальними потоками «точно за часом» (just in time, JIT-системи) та Jidoka (системи автономного функціонування верстатів та виробничих ліній, які автоматично вимикаються за виникнення неполадок чи браку).

Кайдзен-костинг є одним з ключових елементів японської тотальної системи управління витратами.

Забезпечення результативності кайдзен-костингу здійснюється на рівнях:

- менеджменту підприємства та інженерно-технічного персоналу, для яких кайдзен є функціональним обов'язком;

- ініціативних співробітників, об'єднаних у команди (групи) якості;

- окремих poбiтників, які мають можливість через систему пропозицій вносити свої пропозиції.

Постановка та виконання кайдзен-завдань -- тривалий процес, пов'язаний iз довго- та середньостроковим фінансовим плануванням, бізнес-плануванням, розробленням щорічних планів прибутків. Протягом звітного року менеджментом підприємства, як правило, щомісячно, здійснюється nepeвipкa ступеня досягнення проміжних цілей зниження змінних витрат, передбачених кайдзен-завданням та виконання бюджетів постійних витрат.

9. АДАПТАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО ЗМІНИ ЇЇ ЗАВАНТАЖЕННЯ ЗА КРИТЕРІЄМ ВИТРАТ

Сутність адаптації операційної системи до зміни її завантаження полягає в тому, що завантаження потужностей підприємства є неоднаковим, тобто - змінним. Зміна ринкової кон'юнктури, попиту на продукцію та послуги приводить до зміни обсягу виробництва і, відповідно, -- до зміни кількості виконуваної роботи виробничою (операційною) системою. Нерівномірне завантаження окремих ділянок (підрозділів) виробничої системи підприємства зумовлене також модернізацією виробів, зміною їх конструкції, освоєнням нової продукції тощо. Тому виникає проблема пристосування (адаптації) виробничої (операційної) системи до зміни її завантаження, пристосування використання обладнання (машин) до певного обсягу виробництва.

Обсяг виконуваної роботи підприємством (у загальному вигляді):

(26)

де N - обсяг роботи у відповідному вимірі;

л - інтенсивність роботи (продуктивність машини за одиницю часу);

t - час роботи (години, як правило);

m - кількість машин одного функціонального призначення, що виконують дану роботу.

Елементи формули (л, t, m) змінюються при виконанні заданого обсягу роботи N. Такий процес - є адаптацією.

В залежності від того, який елемент (параметр) змінюється визначаються форми адаптації.

За часом роботи (чітко визначена кількість машин та інтенсивність):

(27)

За інтенсивністю (визначений час роботи та кількість машин):

(28)

Кількісна форма адаптації (встановлені час та інтенсивність):

(29)

Величини параметрів (л, t, m) в процесі адаптації не підлягають змінам, тобто попередньо зафіксовані (чиста форма адаптації). Змішана (комбінована) форма адаптації (за двома або трьома параметрами - за часом та інтенсивністю роботи) може застосовуватись у практичній діяльності підприємства.

Вплив різних форм адаптації машин на експлуатаційні витрати можна розглянути через зміни релевантних витрат, пов'язаних з роботою обладнання (машин).

Зростання інтенсивності роботи машини витрати на одиницю продукції спочатку знижуються (ділянка л₁ - л₂), досягають мінімальної величини у точці л₂, а потім зростають (ділянка л₂ - л₃). Інтенсивність роботи машини, за якої відносні витрати на ній мінімальні є оптимальною. Зазначена залежність витрат від інтенсивності роботи зумовлена технічними властивостями електродвигунів, двигунів внутрішнього згоряння, закономірностями різання матеріалів та іншими чинниками, які обумовлені технічним оснащенням та технологічним процесом підприємства.

В обробних галузях промисловості технологічні процеси - дискретні (вихідна продукція у вигляді виробів, які обчислюються в штуках, наявна циклічність перетворення початкових елементів, готова продукція випускається партіями). За цих умов машини можна зупинити в будь-який момент, тривалість їх використання в межах доби може бути різною.

Машини обслуговуються виробничим персоналом (основні робітники, оператори, наладчики, слюсарі, електрики та ін.), а на його оплату впливають час і тривалість роботи. Це доплати за роботу в нічний час, надурочний час, деякі інші витрати, пов'язані з незручностями нічної роботи. У нічний час знижується реакція і увага працівників, а це спричиняє певні технологічні похибки і можливий додатковий брак продукції, нижчу продуктивність. Ці додаткові витрати підвищують собівартість робіт і продукції, що виготовляється у другу та третю зміни.

Упродовж першої зміни витрати на одиницю продукції стабільні. У другій половині другої зміни вони дещо підвищуються. За межами другої зміни, тобто за межами нормальної виробничої потужності, витрати суттєво зростають.

Кількісна адаптація реалізується через варіанти:

- кількісна адаптація не приводить до зміни наявного (установленого) устаткування, тобто в процесі адаптації кількість працюючих машин змінюється, але наявна їх кількість залишається незмінною;

- кількісна адаптація супроводжується зміною кількості наявних машин.

За наявності незавантаженого устаткування і включення його у кількісну адаптацію (перший варіант) витрати на одиницю продукції не змінюються. За однією і тією ж самою кількістю наявних машин постійні витрати на їх утримання стабільні, а змінні залежать лише від інтенсивності та певною мірою від часу роботи.

Якщо кількісна адаптація супроводжується зміною кількості наявних машин, то виробничі витрати змінюються за рахунок зміни постійних витрат на утримання машин. До таких витрат належать амортизаційні відрахування, лізингові платежі (орендна плата), витрати на обслуговування машин та деякі інші.

За збільшення кількості машин з m₁ до m₂ (рис. 9) постійні витрати (Вп) на їх утримання зростають з Вп₁ до Вп₂, і, навпаки, вилучення машин з експлуатації ці витрати знижує.

Зростання обсягу виробництва (N) за незмінної кількості машин (m) супроводжується зниженням постійних витрат на одиницю продукції (Впо). За додаткового введення машин в експлуатацію постійні відносні витрати стрибкоподібно зростають і знову поступово знижуються за зростання виробництва (рис. 10).

Кількісна адаптація і довгострокова мінімізація витрат під час її здійснення полягає у раціональному використанні машин відповідно до змін необхідного їх завантаження (вилучення або додаткового залучення).

Вилучення машин з виробничого процесу здійснюється за умови зменшення обсягу роботи (з причин змін ринкової кон'юнктури, номенклатури продукції тощо).

Вилучення із експлуатації однієї чи декількох машин знижує виробничі витрати на величину постійних витрат, пов'язаних з їх утриманням (амортизаційні відрахування, лізингові платежі, оплата персоналу з обслуговування машин та ін.).

Напрями використання вивільненного устаткування: продаж його на ринку, здавання у лізинг (оренду). Вигідним буде той напрям, який може дати найбільший дохід.

Залучення додаткових машин призводить до зростання постійних витрат. Формами залучення можуть бути: купівля за власні кошти, лізинг (оренда), придбання за рахунок кредиту.

Найбільш прийнятна форма додаткового залучення машин визначається з урахуванням сумарних витрат (лізингові платежі за всі роки договору лізингу і викуп обладнання в кінці договору, платежі по кредитному договору, включаючи відсотки за кредитом та суми страхування майна, суми амортизаційних відрахувань). Також до уваги береться строк необхідної експлуатації машин, тобто час, на який за умови сприятливої ринкової кон'юнктури ринку буде потрібна машина (обладнання).

10. МІНІМІЗАЦІЯ ВИТРАТ НА СТВОРЕННЯ І ЗБЕРІГАННЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Система управління запасами підприємства являє собою систему прийняття рішень та здійснення організаційних заходів, націлених на економію часу і ресурсів за рахунок мінімізації витрат, пов'язаних зі створенням і зберіганням товарно-матеріальних запасів, необхідних для своєчасного виконання виробничої програми, забезпечення безперервного та ефективного функціонування підприємства.

Оптимізація формування запасів матеріальних ресурсів полягає у мінімізації витрат, пов'язаних з цим формуванням.

Витрати на придбання, які включають вартість придбаних запасів за вирахуванням знижок відповідно до договору поставки; транспортно-заготовельні витрати; інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Витрати на оформлення замовлення належать до постійних витрат і пов'язані з його розміщенням. Вони охоплюють витрати на оформлення документів, телефонні переговори, витрати, пов'язані з відстеженням виконання замовлення, поштові витрати.

Витрати на зберігання включають витрати, пов'язані зі збереженням товарно-матеріальних запасів на складі. Вони складаються з витрат на складське обладнання, утримання складських приміщень, страхування й оброблення запасів; втрати внаслідок псування, знецінення, крадіжок запасів.

Втрати від дефіциту -- це втрати через відсутність достатньої кількості запасів для задоволення власних виробничих потреб чи потреб клієнтів. Недостатня кількість виробничих запасів призводить до порушення ритмічності виробництва, зниження продуктивності праці, перевитрат матеріальних ресурсів через вимушені нераціональні заміни і, як наслідок, підвищення собівартості продукції.

Високий рівень запасів призводить до відволікання вільних фінансових ресурсів і збільшення витрат підприємства на утримання цих запасів (необхідно збільшити складські площі та найняти нових працівників для забезпечення збереження і обліку матеріалів, що знаходяться на складі).

Для забезпечення ефективного управління запасами необхідне надання оперативної, повної і достовірної інформації про поточний стан складських запасів, їх оборотність, перспективні потреби в різних видах товарно-матеріальних цінностей, що, в свою чергу, дасть змогу приймати економічно обґрунтовані рішення щодо частоти та обсягів поставок, а також щодо узгодження планів збуту з планами закупівель.

Оптимальний розмір замовлення розраховується шляхом визначення конкретного моменту часу, коли потрібно розміщувати замовлення, що відповідає визначеному рівню запасу (точка замовлення), а також розміру цього замовлення.

Момент розміщення замовлення визначають певні чинники: економічний розмір замовлення, час виконання замовлення і витрачання запасів упродовж періоду виконання замовлення.

Точка повторного замовлення -- це абсолютно визначена кількість матеріалів, за якої розміщують наступне замовлення.

Завдання управління запасами полягає у тому, щоб знайти оптимальний розмір і частоту розміщення замовлень, за яких загальні витрати на придбання, оформлення замовлення, транспортування і зберігання запасів були б мінімальними.

Методи оцінювання вибуття запасів підприємства визначені П(С)БО 9 «Запаси».

При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів (застосовується для тих видів виробничих запасів, що використовуються для виконання спеціальних замовлень та проектів (одиничне виробництво), а також для видів запасів, які не замінюють один одного, коли номенклатура матеріалів відносно невелика і їх можна розглядати як окремі одиниці та легко ідентифікувати);

- середньозваженої собівартості (доцільно застосовувати при можливості високої оперативності отримання бухгалтерією данних про наявність та рух запасів, організація документообігу добре налагоджена та інформація доволі достовірна);

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО) (простий та достатньо об'єктивний метод, але залежить від рівня інфляції та коливання цін на ринку ресурсів, оскільки ці коливання можуть призвести до створення великого набору недостовірних данних при формуванні собівартості продукції);

- нормативних витрат (застосування доцільне при певній відповідності результатів оцінювання запасів їх собівартості та стабільності цін на матеріальні ресурси, потребує своєчасного перегляду норм витрат запасів);

- ціни продажу (застосовується підприємствами торгівлі, які мають велику і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгівельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на ці товари).

Доцільність використання цих методів для оцінки вибуття запасів визначається підприємством самостійно. Вибір методу оцінювання вибуття запасів залежить від виду економічної діяльності підприємства та рівня відповідності його ціновій політиці.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Грещак М.Г., Гордієнко В.М., Коцюба О.С. та ін. Управління витратами : Навч. посіб. / За заг. ред. Грещака М.Г. - К.: КНЕУ, 2008.

2. Давидович І.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008.

3. Іванюта П.В., Лугівська О.П. Управління ресурсами та витратами: Навч. посіб. / За ред. д.е.н., проф. Іванюти С.М. -- К.: Центр навчальної літератури, 2010.

4. Карпенко О.В. Управлінський облік: навч.посіб./ О.В.Карпенко, Д.В.Карпенко - К.: «Центр учбової літератури», 2012.

5. Лень В.С. Фінансовий облік: Навч. посіб./ В.С. Лень. - К.: ВЦ «Академія», 2011.

6. Лищиленко О.В. Фінансовий облік: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Київ: Вид-во «Центр навчальної літератури», 2008.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. № 246.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318.

9. Турило А.М. Управління витратами підприємства: Навч. посібник / А.М. Турило, Ю.Б. Кравчук, А.А. Турило. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Размещено на Allbest.ru