Причини занепаду аграрного сектору економіки України

- зростає кількість випадків порушення екологічних вимог до використання земельних, водних та лісових ресурсів;

- велика кількість родючих земель не використовується в зв'язку з відсутністю як матеріальних так і технічних засобів, що сприяє знищенню їх родючості бур'янами;

- спостерігається повсюдне недотримання сівозмін;

- не здійснюються роботи з охорони земель та відтворення родючості ґрунтів;

- у структурі посівних площ залишається значною частка використання земель для посівів так званих енергетичних культур (соняшника, ріпаку), що сприяє деградації і виснаженню земель;

- збільшується кількість випадків нецільового використання земель (наприклад, землі сільськогосподарського призначення виділяють під будівництво житлових масивів, доріг);

- зростають випадки господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення (будівництво різних об'єктів), тощо. [27, с. 75]

7. Проблеми ринку землі

Аналіз сучасного українського земельного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що теоретично воно передбачає високу соціальну спрямованість, тобто ніби орієнтоване на задоволення інтересів працівників села. Тобто, в законах все правильно. В той же час, практична реалізація реформ показала наявність значного розриву між існуючою теоретико-правовою базою реформування та реальним її впровадженням. Наслідком є порушення прав власників земельних часток і майнових паїв, невиплата за оренду землі, їх незахищеність, що не сприяє схвальному ставленню населення до земельної реформи та участі в її реалізації. Кризові явища продовжують набирати обертів та незворотного характеру. Перед українською владою, сучасною наукою, і всім українським селом, стоять важливі завдання підвищення продуктивності сільського господарства, створити умови для притоку молоді до села, зменшити рівень соціальної, демографічної та екологічної напруги, а з іншого Ї зупинити процеси деградації ґрунтів, активізувати ґрунтовідновну та ґрунтоохоронну діяльність, раціональніше використовувати угіддя, поліпшити екологічний стан водних ресурсів, зупинити деградацію малих річок тощо.

Верховна Рада України у 2011 році подала в першому читанні Проект Закону України "Про ринок землі” [2] (реєстровий номер 9001-д). Що ж дасть Україні нова земельна реформа. Згідно з Конституцією України [1], земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. У свою чергу, держава гарантує кожному громадянину право власності на землю. Правда, на сьогоднішній день в Україні землі сільськогосподарського призначення не підлягають продажу, тому що продовжено мораторій (заборону) на продаж цих земель до 1 січня 2013 року. Тому навіть ті громадяни, які мають у власності землю, що дісталася їм у результаті розпаювання, не мають права її продавати. Але це лише теоретично. Так, згідно зі статистичними даними, станом на 01.01.2011 р. загальна кількість нотаріально посвідчених переходів права на земельну частку (пай) на підставі договорів становить 1 мільйон 286 тисяч 810 од. З них: успадковано Ї 1 мільйон 174тисячі 307 паїв, подаровано Ї 95 тисяч 575 паїв, обміняно Ї 2 тисячі 761 пай, продано Ї 14 тисяч 167 паїв. Як бачимо, закону про ринок землі не було, але земля (сільськогосподарська) продавалася. Та й ринок землі в Україні, зовсім не ринок в цивілізованому розумінні, з чітко виписаними процедурами та прозорими механізмами, а, скоріше, сектор тіньової економіки. [8]

Україна серйозно ризикує: великі бізнесмени можуть скупити землю за безцінь або частина її може опинитися в руках іноземців Ї тоді про національне багатство можна буде забути. Аналізуючи цей законопроект, можна визначити, що в ньому передбачені такі ключові положення, як позитивні так і негативні. Бажання людей продати землю зростає від безвиході: бідні селяни після розвалу аграрного потенціалу ніколи самостійно не зможуть організувати конкурентоспроможне виробництво та збут продукції. Крім того, не слід забувати, що в селах (як вже вказувалося вище) залишилося більша половина людей пенсійного віку, які готові продати свої паї, надіючись отримати хоч якісь гроші, поки не забрали за безцінь. Тому продаж землі призведе до того, що власники часток землі продадуть землю за безцінь (130-150 дол. США за 1 га), насамперед, далеко від міст та транспортних магістралей, а виграють з цього ті, хто купить землю. Через те, що конкурентоспроможними можуть бути лише великі підприємства (понад 1000 га ріллі), створення яких потребує значних інвестицій, селяни України приречені бути безземельними. Мало того, вони заважатимуть інтенсивному, без затрат ручної праці, виробництву, що спонукатиме латифундистів очистити свої території від поселень, жителі яких заважатимуть вести високоприбуткове виробництво. Хоч як це дивно, але й за реформи 1861 р. в Царській Росії поміщики намагалися будь-якою ціною позбутися зайвих селян, які були для них тягарем. Якщо звернутися до практики цивілізованих країн, то можна сказати, що там регламентація всіх питань земельних відносин не залишає місця нераціональному, із суспільного погляду, використанню навіть дрібного клаптика землі. Тепер "реформатори” прикриваються гучними фразами про зворотну "трансформацію” подрібнених господарств у великотоварні. Слід нагадати, що реформа 30-х років минулого століття називалась не трансформацією, а колективізацією, оскільки селяни втрачали свою власність, а нерідко Ї і своє життя, що привело село до страшного голодомору 1932-1933 років.

Нині у світі має місце зворотний рух землі Ї у власність держави. Це Скандинавські країни, Голландія, Франція, Китай, Ізраїль, США та інші, де землю здають в оренду від імені держави для високоефективного виробництва, і земельна рента надходить до бюджету (а не латифундистам). Окремі країни підрахували, що за державної власності на землю Державний бюджет може на 50% наповнитися за рахунок земельної ренти. Землю ми втратили - розпаювали й розтринькали. Земельну ренту одержуватимуть латифундисти, а Державний бюджет залишатиметься без надходжень від найбагатшого і невичерпного (поки існуватиме людство) джерела Ї землі. Отже, набутий в процесі реформи досвід переконливо свідчить, що суть, глибина, якість і темпи земельної та аграрної реформ є у прямій залежності від вдосконалення земельних відносин, які були однією з головних причин занепаду сільського господарства. Йдеться про те, що при розв'язанні корінного завдання земельної реформи Ї питання власності на землю Ї не можна керуватися суто політичними та ідеологічними догмами правового чи ділового характеру. Тут має бути, з одного боку, виважений підхід, з іншого Ї розуміння того, що в здійсненні реформування власності на землю не існує уніфікованих рішень. [8]

Висновок

Тенденціями та проблемами у функціонуванні сільського господарства в Україні є:

· занепад сільського господарства;

· низька інвестиційна привабливість сільської галузі в Україні та пов'язана з цим відсутність інновацій та інвестицій;

· регіональна диспропорція сільського виробництва;

· низькі ціни на сільськогосподарську продукцію;

· тощо.

Основним шляхом вирішення проблем у сфері сільського здійснення радикальних реформ у сфері сільського господарства з боку держави.

Для цього повинна бути більш детально розроблена і, нарешті, реалізована реформа в сфері АПК.

Також, на думку автора даної роботи, необхідно пам'ятати, що сільське господарство - це невичерпний потенціал нашої держави, що потрібно не лише розвивати для внутрішнього ринку, а й використовувати для заняття серйозних позицій на зовнішньому ринку.

Однією з ключових цілей розвитку механізму міжнародної економічної діяльності України є оптимізація харчового виробництва, його максимізація інтенсивними засобами. Це завдання має для України не тільки експортне, а й загальносоціальне значення -- адже значний відсоток населення держави зайнятий або безпосередньо в сільському виробництві, або в галузі перероблення продукції рослинництва та тваринництва. Ураховуючи світовий досвід господарювання на селі, доцільним є запозичення сучасних форм господарювання, але за умови їхньої адаптації до вітчизняних реалій.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах з проведення аграрної реформи передбачається:

формування ринку землі та нерухомості, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури з інформаційного забезпечення;

розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.

Сьогодні національне господарство України знаходиться у складному становищі, з одного боку ми повинні трансформувати нашу економіку з командно-адміністративної до ринкової, а з іншого, на нас діють зовнішні чинники, зокрема інтеграція у світове глобальне господарство, яка є для нас життєво-необхідною. В такий складний період першочерговим завданням постає стабілізація вітчизняного господарства, зокрема і сільського господарства. Для цього необхідна насамперед стабілізація сільськогосподарського виробництва, створення сучасної бази з переробки і зберігання сільськогосподарської продукції.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, поточна редакція - Тлумачення від 12.04.2012, підстава v009p710-12

Закон України „Про товарну біржу” від 10.12.1991 № 1956-XII, чинний, поточна редакція - Редакція від 02.05.2011, підстава 2555-17

Проект Закону України "Про ринок землі” від 27.09.2011 № 9001-1П

Постанова Кабінету Міністрів „Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку” від 17.11.1995 № 916, поточна редакція - Редакція від 23.04.1999, підстава 686-99-п

Постанова Кабінету Міністрів „Про гарантування виконання угод, укладених на аукціонах сільськогосподарської продукції” від 24.03.1995 № 217, поточна редакція - Редакція від 26.09.1995, підстава 768-95-п

Програма Кабінету Міністрів „Відкритість, дієвість, результативність” від 17.03.2003

Базилевич В.Д. „Економічна теорія. Політекономія: Підручник”, „Знання - Прес”, Київ, 2004, 615 с.

Брик М.В., Литвин Р.І Проблеми активізації інвестування сільськогосподарського виробництва //Львівська НАВМ ім. С. З. Гжицького Режим доступу//http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/16_1/95_Bryk_16_1.pdf

Ватаманюк З.Г. та інші „Економіка”, „Либідь”, Київ, 1999, 384 с.

Вацька М. В Пріорітетні напрямки та економічна оцінка інвестицій сільськогосподарських підприємств регіону // Вісник Хмельницького національного університету - 2012. -№ 2, T. 2- Режим доступу//http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2010_2_2/052-055.pdf

Гальчинський А.С. та інші „Основи економічних знань: Навчальний посібник”, „Вища школа”, Київ, 1999, 544 с.

Добринін А.І. „Економічна теорія”, „Пітер”, Санкт-Петербург”, 2003, 544

Дорогунцов С.І., Заєць Ю.І., Пітюренко та ін„Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник”; За заг ред. д-ра екон. наук, проф.., чл..-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 988 с.

Климко Г.Н. та інші Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник - 2-ге вид.,перероб. і допов. - К.:Вища школа. -Знання, 1997. - 743 с.

Кривенко К.Т., Бєляєв О.О. та інші „Політична економія: Навчальний посібник”, КНЕУ, Київ, 2001, 508 с.

Кривенко К.Т. та інші „Політична економія: Навчально-методичний посібник”, КНЕУ, Київ, 2003, 354 с.

Крупка М.І. „Основи економічної теорії: Підручник” „Атіка”,Київ, 2002,344 с.

Масляк П.О. та інші Географія: Навч. посіб. - К.: Знання, КОО, 1998. - 829 с.

Міністерство аграрної політики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.minagro.kiev.ua/page/78638

Мочерний С.В. „Політична економія: Навчальний посібник”, „Знання-Прес”, Кив, 2002, 687 с.

Мочерний С.В. Економічна теорія: Підручник. - К.: Академія, 2004. - 856 с.

Мочерний С.В. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищ. Навч. закладів. - К.: Академія, 2001. - 472 с.

Небава М.І., „Теорія макроекономіки: Навчальний посібник”, Видавничий дім „слово”, Київ, 2003, 536 с.

Новицький В.Є. „Міжнародна економічна діяльність України: Підручник”, Друкарня МВС України, Київ, 2003, 948 с.

Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб. - К.:МАУП, 2003.-520 с.

Хвесик М.А., Горбач Л.М.. Пастушенко П.П., „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навчальний посібник”, „Кондор”, Київ, 2004, 344 с.

Чистов С.М. „Державне регулювання економіки: Навчальний посібник”, КНЕУ, Київ, 2004, 440 с.

Чорний Р.В. До питання залучення інвестиційних ресурсів в АПК України //Галицький економічний вісник. -- 2009. -- № 2. -- c. 177-180. -- (аграрні та екологічні проблеми економіки).

Размещено на Allbest.ru