Розробка системи менеджменту ТзОв "Комфорт"

Просторове розташування членів групи впливає на їхнє поводження. Виділяються три важливі характеристики просторового розташування індивіда, від яких залежать взаємини між людиною і групою. По-перше, ця наявність постійного чи визначеного місця чи території. Відсутність ясності в цьому питанні породжує безліч проблем і конфліктів у міжособистісних відносинах. По-друге, це особистий простір, тобто той простір, у якому знаходитися тіло тільки певної людини. Просторова близькість у розміщенні людей може породжувати безліч проблем, тому що людьми не сприймається близьке розташування до них інших людей, не враховуючи віку, статі і т.п. По-третє, це взаємне розташування місць. Якщо людина займає робоче місце на чолі столу, то це в очах інших членів групи автоматично ставить її в позицію лідера. Керівництво, знаючи ці й інші питання розташування членів групи, може домагатися значного ефекту тільки за рахунок правильного розміщення робочих місць.

Керівництвом організації при керуванні неформальними групами в процесі функціонування організації можуть застосовуватися різні методи впливу. Назвемо основні з них.

Звичайно індивідууми і групи краще реагують на рішення, що їх стосуються, якщо з ними заздалегідь радяться. Консультації з групою замість спроби нав'язати їй свою волю свідчать про повагу до групи й окремої людини, а також послабляють опір змінам з боку неформальної організації.

Колективні обговорення також сприяють зміцненню співробітництва й в інших відносинах. По-перше, вони дають можливість групі і її членам узяти на себе частину заслуг в ухваленні рішення -- це невловима цінність, що часом має дуже важливе значення. По-друге, вони задовольняють бажання групи і її лідерів одержати визначений статус. По-третє, консультації найчастіше поліпшують взаєморозуміння між групою і вищим керівним складом організації. Коли рішення спускаються зверху, працівники можуть приписувати вказівкам найрізноманітніші мотиви і приховані наміри і дуже неправильно їх тлумачити. За допомогою консультацій керівники і робочі групи мають можливість переконати один одного в обопільних добрих намірах.

9. Організація та вдосконалення керівництва на підприємстві

Центральною фігурою в системі менеджменту кожної організації є менеджер-керівник, який керує організацією (підприємством), конкретним видом діяльності, підрозділом, службою, групою людей тощо.

Завдання керівника полягає в оптимальному підборі персоналу, створенні чіткої організаційної структури управління підприємством, визначенні загального напряму діяльності організації, координуванні роботи, боротьбі з непродуктивними витратами часу, спрямуванні зусиль колективу на оволодіння методиками інтенсивної роботи, поліпшення якості праці тощо.

Основою керівництва є лідерство, влада і вплив.

Лідерство -- здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб і груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.

Фактично лідерство надає працівникові неформальні повноваження.

Влада -- можливість впливати на поведінку інших людей.

Передумовою для реалізації таких можливостей є формальні повноваження, які надає посада.

Вплив -- поведінка одного працівника (керівника), яка вносить зміни в поведінку, стосунки, відчуття тощо іншого працівника (підлеглого).

З набуттям формальних повноважень керівник отримує певну владу. Він повинен усвідомлювати, що масштаб влади визначається не лише рівнем його формальних повноважень, а й мірою залежності підлеглих від нього.

Найкраще для організації, коли її керівник одночасно є й лідером. Однак на практиці нерідко трапляється, що особа, яка є лідером колективу працівників (володіє здатністю впливати), не обіймає керівної посади (не має влади). Непоодинокими є випадки, коли керівник володіє тільки формальними повноваженнями (владою), будучи нездатним через свої особисті якості (відсутність лідерських рис) впливати на колектив. За таких обставин у колективі можливі конфлікти, стресові ситуації, прояви боротьби за владу, що може негативно впливати на діяльність організації.

Керівництво здійснюється з допомогою функцій і методів менеджменту, комунікацій, шляхом прийняття управлінських рішень. Отже, щоб керувати, потрібно впливати, а щоб впливати -- необхідна влада, яка базується на зверненні до активних потреб людини.

Форми влади. Керівник може застосувати різні форми влади.

1. Влада примусу. Виконавець вірить, що влада може перешкоджати задоволенню його певних потреб, або спричинити якісь неприємності, іншими словами, вплив на працівників базується на страху втратити роботу, повагу, захищеність тощо.

2. Влада винагороди. Базується на переконанні, що виконавець може отримати винагороду за виконання конкретних дій, поведінку. При цьому винагорода повинна бути цінною. У такій ситуації менеджер має усві-домлювати, що кожна людина Індивідуально сприймає і розуміє цінності (згідно з теорією очікувань). Посилення влади винагороди часто досягається шляхом особистих послуг.

3. Законна (традиційна) влада. Базується на вірі виконавця в те, що керівник має право віддавати накази, а його обов'язок -- виконувати їх. В її основу покладено традиції, здатні задовольнити потребу виконавця в захищеності й належності. Традиції, на відміну від страху, спрямовані на задоволення потреб, що теж є винагородою. Виконавець при цьому реагує не на людину (керівника), а на відповідну посаду. Це забезпечує стабільність організації (вона не залежить від конкретної особи), швидкість та передбаченість впливу.

4. Еталонна влада. В її основі -- влада власного прикладу керівника. Формується на особистих якостях, рисах, здібностях лідерів (їх називають харизматичними -- наділеними особливим даром). Як правило, таким лідерам властиві енергійність, імпозантність, незалежність характеру, ораторські здібності, освіченість, сприйняття похвал на власну адресу без себелюбства, пихатості, зарозумілості, інтелігентність, достойні манери поведінки, впевненість тощо.

За такої форми влади існує загроза виникнення зарозумілості, пихатості керівника, що може призвести до ігнорування інших форм влади.

5. Експертна влада. Ґрунтується на впевненості виконавців, що влада володіє спеціальними знаннями, які зможуть задовольнити певні потреби. Впливає така влада через «розумну» віру, коли виконавець свідомо і логічно довіряє знанням експерта (керівника). Чим, вищими є досягнення експерта (керівника), тим відчутніша його влада. Менеджер повинен пам'ятати: якщо в групі є експерт, то вона найшвидше буде сприймати його рекомендації, тобто підлеглий-експерт стає неформальним керівником. В організації підлеглі можуть мати глибші знання з певної проблеми, тому вони матимуть статус «експертів» і впливатимуть на управлінські рішення.

У менеджменті важливими є поведінка керівника (менеджера), використовувані засоби впливу та стилі керівництва при зосередженні зусиль працівників на досягненні цілей організації. З цього погляду виділяють три підходи до керівництва: з позиції особистих якостей, з позиції поведінки та ситуаційний.

Підхід з позицій особистих якостей. Базується на використанні якостей та особистісних характеристик «ефективних» керівників. Згідно з так званою «теорією великих людей» (особистісною теорією лідерства) найкращі керівники володіють такими якостями, як чесність, інтелектуальність, імпозантність, ініціативність, дисциплінованість, освіченість, впевненість у собі, здоровий глузд, мудрість тощо. В різних організаціях і ділових ситуаціях потрібні різні здібності та якості. На цій підставі стверджують, що структура особистих якостей керівника повинна певною мірою відповідати особистим якостям, діяльності, завданням його підлеглих. Це звужує сферу використання цього підходу, тому він значного поширення не набув.

Підхід з позицій поведінки. В його основі -- усвідомлення, що ефективність керівництва залежить не від особистих якостей, а від манери поведінки керівника з підлеглими. Відповідно стилі керівництва (поведінки) класифіковано на автократичний (стиль, за якого одній особі належить необмежена влада), демократичний (стиль, за якого забезпечено рівноправну участь в управлінні організацією всіх членів трудового колективу), орієнтований на роботу, орієнтований на людину (працівника).

Ситуаційний підхід до керівництва. Базується на з'ясуванні того, які стилі поведінки та особисті якості керівника найповніше відповідають конкретним ситуаціям. До ситуаційних факторів належать: потреби та особисті якості підлеглих, структурованість завдання, вимоги і вплив середовища, інформація, якою володіє керівник тощо.

У процесі управлінської діяльності керівник виробляє певні способи, важелі та механізми впливу на підлеглих, які в сукупності формують стиль керівництва.

Стиль керівництва залежить від обсягу делегованих повноважень, використовуваних форм влади, турботи про людські стосунки, виконання завдань організації тощо.

Авторитарний (автократичний) стиль керівництва. У його основі -- володіння керівником значною владою, що створює можливості для нав'язування своєї волі виконавцям. Спрямований цей стиль на потреби низького рівня. Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, унеможливлює вільне прийняття ними рішень, здійснює психологічний тиск, нерідко вдається до погроз. Якщо він використовує винагороди, то його називають доброзичливим автократом.

Демократичний (ліберальний) стиль керівництва. Апелює до потреб більш високого рівня (у причетності, орієнтації на високі цілі, автономії та самовираженні). Його характеризують високий рівень децентралізації повноважень, вільне прийняття рішень і виконання завдань, оцінювання роботи після її завершення, турбота про забезпечення працівників необхідними ресурсами, відповідність цілей організації та цілей груп працівників.

Комбінований стиль керівництва. Базується на поєднанні авторитарного та демократичного стилів. Це означає, що керівник за певних умов виявляє себе більше автократом, а в інших -- більше демократом. Його поведінка залежить від дисциплінованості працівників, їх взаємодії, рівня конфліктності в групі, інформаційних обмежень тощо.

10 . Організація праці менеджерів на підприємстві

Основними критеріями роботи керівника-менеджера за сучасних умов, на думку західних вчених, є: 1) більша звітність; 2) більше лідерство; 3) більша увага до колективної роботи; 4) тісніший контакт з людьми; 5) більша умовність влади; 6) більша індивідуальність; 7) більша самовіддача; 8) нове поєднання інтелекту й оперативних якостей.

Основні риси, якими повинен володіти менеджер:

1. Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтований на виконання плану й досягнення ефективності використання тих ресурсів, які є в його розпорядженні, а підприємець -- на пошук нових можливостей.

2. Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення й будь-що прагне його виконати, а підприємець -- ризикує й може змінювати ідею, яка виявилась нежиттєздатною.

3. Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення, а підприємець--для досягнення поставленої мети.

Тому менеджер зацікавлений у нагромадженні фондів, а підприємець виявляє гнучкість, ризик і використовує оренду, кредит тощо.

4. Організаційна структура. Менеджер застосовує ту організаційну структуру управління, яка склалася і має ієрархічну природу, а підприємець віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам, що спираються на неформальні зв'язки.

До найважливіших вимог до менеджерів будь-якого рівня належать: професійна компетентність, наявність загальної підготовки в галузі менеджменту; знання техніки і технології виробництва в галузі, до якої належить організація за видом і характером своєї діяльності (особливо для менеджерів низової і середньої ланки); проінформованість у теорії економіки і права, психології і педагогіки; володіння навичками адміністрування, уміння самостійно і вчасно приймати обґрунтовані рішення і наполегливо домагатися їх виконання шляхом впливу на підлеглих; почуття нового, здатність передбачати тенденції розвитку фірми. Винятково важливі, звичайно, організаторські якості: цілеспрямованість, вміння підбирати й ефективно використовувати працівників, визначати їх задачі і функції, делегувати їм обов'язки; особиста організованість, без якої важко, зокрема, правильно розподіляти час на рішення поточних і перспективних завдань. Стосовно вміння керувати людьми, то тут потрібно знання здібностей і можливостей підлеглих, захист їх інтересів і турбота про умови їх праці і побуту, здатність налагодити гарні взаємини в колективі, засновані на взаємній повазі й довірі, створити, інакше кажучи, сприятливий соціально-психологічний клімат.

Основними принципами діяльності менеджера у цій сфері є: 1) стриманість у ставленні до суперника (навіть коли є можливість знищити його); 2) максимальна увага до власного «я» людини, що формує індивідуальність; 3) допомога працівникам реалізувати їх мету у межах цілей і цінностей компанії на основі принципу пріоритетності інтересів людей, а не всієї організації.

ВИСНОВКИ

Менеджмент -- свідомий і цілеспрямований вплив керівництва підприємства або керівних органів на діяльність людей у процесі виробництва товарів і послуг у межах певної організаційної форми з метою привласнення прибутків.

Функції менеджменту -- певний вид діяльності, що здійснюється посадовою особою чи структурним підрозділом апарату управління, в процесі якої відбувається ефективний вплив на об'єкт управління і вирішуються поставлена мета, завдання та ін. Основними функціями управління є планування, організація, добирання та розміщення кадрів, їх стимулювання, координування, контроль.

Методи менеджменту -- способи і прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо).

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.

Центральною фігурою в системі менеджменту кожної організації є менеджер-керівник, який керує організацією (підприємством), конкретним видом діяльності, підрозділом, службою, групою людей тощо.

Завдання керівника полягає в оптимальному підборі персоналу, створенні чіткої організаційної структури управління підприємством, визначенні загального напряму діяльності організації, координуванні роботи, боротьбі з непродуктивними витратами часу, спрямуванні зусиль колективу на оволодіння методиками інтенсивної роботи, поліпшення якості праці тощо.

Основні риси, якими повинен володіти менеджер:

1. Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтований на виконання плану й досягнення ефективності використання тих ресурсів, які є в його розпорядженні, а підприємець -- на пошук нових можливостей.

2. Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення й будь-що прагне його виконати, а підприємець -- ризикує й може змінювати ідею, яка виявилась нежиттєздатною.

3. Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення, а підприємець--для досягнення поставленої мети.

Тому менеджер зацікавлений у нагромадженні фондів, а підприємець виявляє гнучкість, ризик і використовує оренду, кредит тощо.

4. Організаційна структура. Менеджер застосовує ту організаційну структуру управління, яка склалася і має ієрархічну природу, а підприємець віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам, що спираються на неформальні зв'язки.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. - Тернопіль: Лілея, 1997. - 293 с.

2. Беличенко А.Г. Менеджмент: Курс лекцій. - Запорожье: ЦНТЭИ, 2003. - 119 с.

3. Будзан Б.П. Менеджмент в Україні: Сучасність і перспективи. - К.: Основи, 2001. - 349 с.

4. Виноградський М.Д. Менеджмент в організації: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2004. - 595 с.

6. Гавриленко А.В., Гаврило Т.О. Основи менеджменту та маркетингу: Нац. авіац. Ун-т. - К.: НАУ, 2005. - 167 с.

7. Гомба Л. Організація праці менеджера. Конспект лекції. - К.: Київ, торг.-екон. ін-т., 1994. - 296с.

8. Гріфін Рикі В, Яцура В. Основи менеджменту. Підручник. Пер. з англ. - Львів: Бак, 2001. - 605 с.

9. Дідковська Л.Г., Гордієнко П.Л. Менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Алерта, КНТ, 2007. - 516 с.

10. Жигалов В.Т., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. - К.: Вища шк., 1994. - 326 с.

11. Кузьмін О.Є. Менеджмент: Конспект лекцій: Навч. посіб. -Львів.: Центр Європи, 2002. - 231с.

12. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навч. посіб. - Львів, Нац. у-нт Львівська політехніка, 2002. - 132 с.

13. Маркша І.А. Менеджмент підприємства: Навч. Посіб. - Укоопспілка. - Навч. Метод центр Укоопосвіта. - К., 2000. - 267 с.

14. Мошек Г.Є. Менеджмент підприємства: Підручн. - Київ. нац. торг.- екон. ун-т. - К., 2002. - 370 с.

15. Немцов В.Д. Менеджмент організацій. Навч. посіб. - К.: Ек-соб, 2002. -381с.

16. Осовська Г.В. Основи менеджменту. Практикум: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2005. - 579 с.

17. Скібіцька Л.І., Скібіцький О.М. Менеджмент. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 416 с.

18. Соболь С.М. Менеджмент: Навч. метод, посіб. для самост. вивч. дисципліни. - К.: КНЕУ, 2005. - 225 с.

19. Стеценко І.Т. Основи менеджменту: Хто такий менеджер: Навч. посіб. -К.: А.С.К., 2004. - 221 с.

20. Федцов В.Г. Менеджмент в предпринимательской деятельности: Учеб. пособ. - М.: РДЛ, 2003. - 251 с.

21. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: Підручник. -- К.: Академвидав, 2003. -- 608 с.

22. Шатун В.Т. Основи менеджменту: Навч. посіб. - Миколаїв, 2006. - 375с.

23. Шемігон О.І. Менеджмент фірми: Навч посіб. - Біла Церква.: Білоцерк. держ. агр. ун-т, 2004. - 213с.

24. Яроміч С.А. Практикум з менеджменту: Учбово-ділові ситуації, завдання та питання: Навч. посіб. - Одеса.: ОДЕУ, 2000. - 142с.

Размещено на Allbest.ru