Малі підприємства в галузі охорони здоров'я

Менеджмент малого підприємства визначається як інтегрована система, за допомогою якої професійно підготовлений спеціаліст (власник МП, його керівник) формує організацію та управляє нею шляхом постановки цілей та розробки способів їх досягнення [15, с. 90]. Система менеджменту малого підприємства передбачає виконання функцій планування, організації, мотивації та контролю, за допомогою яких менеджер створює умови для продуктивної та ефективної праці працівників організації, направленої на одержання результатів, що відповідають цілям організації. Тому менеджмент - ще й вміння досягати поставлених цілей, направляючи працю, інтелект, мотиви поведінку людей, що працюють на даному малому підприємстві. Це є основою для розгляду менеджменту як процесу впливу на діяльність окремого працівника, групи та організації в цілому з метою досягнення максимальних результатів.

Кожна організація має свої цілі в цілому, а також цілі її підрозділів і функціональних підсистем (маркетинг, нововведення, виробництво, персонал, фінанси, менеджмент), кожна з яких ставить і реалізує свої цілі, що логічно витікають з загальної цілі підприємства.

Підсистема «менеджмент» має в якості своєї ключової задачі ефективне досягнення цілей організації (в даному випадку, малого підприємства), яке виключає нераціональні витрати часу, ресурсів і талантів. У відповідності з нею вона встановлює цілі по активізації працівників організації по контролю за рухом і використанням всіх його ресурсів і т. п. Для цього здійснюється глибокий аналіз проблем в усіх сферах і галузях діяльності організації і виділяються ті, які вимагають найбільшої уваги і зусиль, так як є головними факторами досягнення бажаних результатів. Ці проблеми специфічні для кожної організації.

Кількість і різноманіття цілей і задач менеджменту малого підприємства. настільки великі, що без комплексного, системного підходу до визначення їх складу не може обійтись жодна організація, незалежно від її розмірів, спеціалізації, виду, форми власності, в якості зручного і апробованого на практиці інструменту можна використовувати побудову цільової моделі у вигляді дерева цілей. За допомогою дерева цілей описується їх впорядкована ієрархія, для чого здійснюється послідовна декомпозиція головної цілі не підцілі за наступними правилами [18, 74]:

- загальна ціль, яка знаходиться на вершині, повинна містити опис кінцевого результату;

- при розверненні загальної цілі в ієрархічну структуру цілей виходять з того, що реалізація підцілей кожного наступного рівня є необхідною і достатньою умовою досягнення цілі попереднього рівня;

- при формулюванні цілей різних рівнів необхідно описувати бажані результати, але не способи їх отримання;

- підцілі кожного рівня повинні бути незалежні одна від одної і не виходити одна з одної;

- фундамент дерева цілей повинні складати задачі, які представляють собою формулювання робіт, які можуть бути виконані певним способом і у встановлені строки.

У результаті організаційного проектування формуються організаційні структури управління певних видів. Важливим для ефективного функціонування підприємства є вірна побудова організаційної структури підприємства, основними типами яких для малих підприємств є лінійна, лінійно-штабна та лінійно-функціональна.

Організаційна структура управління - упорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв'язки й забезпечують керівництво організацією. Організаційна структура управління й структура організації (підприємства) не одне й те ж. Структура організації відображає розміщення організації (підприємства) на площині з урахуванням можливостей використання багатоповерхових приміщень (будівель). Ідентичним можна вважати термін «структура управління організацією (підприємством)».

До організаційної структури управління належать:

- ланки управління на кожному його рівні;

- розміщення, зв'язки та підпорядкованість ланок;

- права, обов'язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і конкретних функцій менеджменту;

- чисельний і професійно-кваліфікаційний склад працівників;

- ступінь централізації та децентралізації функцій менеджменту.

В ієрархічній побудові ті рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організації, утворюють лінійну організаційну структуру управління. Необхідність перероблення інформації, встановлення зв'язків, забезпечення виробничо-господарської діяльності зумовили появу функціональних служб (штабів) у системі управління, які формують функціональну організаційну структуру управління. Саме сукупність лінійних і функціональних органів утворює організаційну структуру управління.

Лінійна організаційна структура управління являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника, а всі зв'язки з вищими рівнями управління відбуваються через нього; в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов'язаних з його управлінням.

Переваги лінійної оргструктури:

- чіткість і простота взає'ємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок);

- відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);

- оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень;

- економічність (за умови невеликих розмірів організації).

Недоліки лінійної оргструктури:

- необхідність високої кваліфікації керівників;

- зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;

- обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

Оскільки лінійна організаційна структура управління вимагає високої компетентності керівництва з усіх питань, то може використовуватися тільки у відносно простій системі організації, де постійними є умови, завдання і функції менеджменту.

Лінійно-штабна організаційна структура управління. Вона є різновидом лінійної оргструктури. За цієї структури при лінійних керівниках створюють штаби (служби), що спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій (рис. 1.3).

Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника.

Правами прийняття управлінських рішень вони не наділені, а лише сприяють розробленню конкретних положень у межах властивих їм функцій управління. Саме ці положення забезпечують підготовку якісних управлінських рішень, які традиційно приймає лінійний менеджер і передає їх для виконання. Однак за лінійно-штабної структури управління існує тенденція до розширення штатів штабних служб. Завдяки цьому підвищується ступінь оперативного та організаційного реагування.

Переваги лінійно-функціональної структури:

- поєднує переваги лінійних та функціональних структур;

- забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

- спеціалізація функціональних керівників.

Недоліки лінійно-функціональної структури:

- складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

- в умовах реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;

- така структура чинить опір здійсненню змін в організації.

Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних (еволюційних) змінах технології виробництва.

Розглянемо основні складові системи менеджменту малого підприємства.

Комплекс менеджменту малого підприємства складається з наступних компонентів: стратегічний менеджмент, управління персоналом (персональний чи кадровий менеджмент), управління технологічними процесами й операціями в процесі виробництва чи надання послуг - виробничий менеджмент; управління фінансами в процесі фінансово-кредитної, інвестиційної діяльності (фінансовий менеджмент), управління матеріально-технічним постачанням, управління збутом продукції, управління нерухомістю, інноваційний менеджмент (управління розвитком), управління якістю продукції чи послуг, процесом взаємодії з ринковим середовищем та збутом товарів чи послуг - маркетинг; обліку і контролю за діяльністю підприємства - менеджмент обліку і контролю; процесом запобіганню кризи і ліквідації підприємства - антикризовий менеджмент.

Для малого підприємства в галузі охорони здоров'я особливе значення має виробничий менеджменту, який виступає з'єднувальною ланкою між іншими складовими управління малим підприємством.

1. Виробничий менеджмент малого підприємства в галузі охорони здоров'я - це цілеспрямована діяльність щодо організації процесу надання послуг споживачам відповідно до задуму власника (засновника) підприємства.

Виконувати функції менеджменту надання медичних послуг може або сам власник підприємства, або наймані спеціалісти. Отже, менеджмент - це діяльність людини відповідного фаху щодо організації процесу надання послуг будь-якого змісту, форми організації і господарювання.

2. Стратегічний менеджмент - постановка і досягнення головних стратегічних задач, включає: вибір місії, ситуаційний аналіз, стратегічний маркетинг, стратегічне планування діяльності, створення і корекцію організаційних структур, управління реалізацією стратегії.

3. Управління персоналом - всі цілі організації досягаються через людей - найважливіша складова менеджменту.

4. Управління технологічними процесами - здійснюється людьми за допомогою машин, механізмів, апаратури і пристосувань, у тому числі комп'ютерів і інших спеціальних пристроїв.

5. Управління фінансами - через розподіл фінансів і їх динаміку регулюється виробничо-господарська діяльність підприємства для забезпечення ефективності.

6. Управління матеріально-технічним постачанням - забезпечуються постачання сировини, матеріалів, устаткування, інструментів і інших необхідних виробів.

7. Управління збутом - здійснюється на основі маркетингової діяльності, що включає моніторинг зовнішнього середовища.

8. Управління нерухомістю - мається на увазі експлуатація, купівля,
продаж, обмін, оренда й інші дії з нерухомістю.

9. Інноваційний менеджмент - управління розвитком - необхідний для збереження і підвищення ефективності організації в мінливих умовах. Плануються, організуються, мотивуються і контролюються нововведення.

10. Управління якістю - є обов'язковим для підтримки конкурентноздатності фірми в умовах ринкової конкуренції.

Серед характерних рис сучасного менеджменту малих підприємств слід виділити наступні [15, 231]:

1. Системний підхід до управління - полягає в наступному - передбачає прийняття рішень на основі врахування найважливіших обставин і можливих прийомів впливу в їхній взаємодії;

Ситуаційний принцип управління - затверджує відсутність рецептів, придатних на будь-який випадок. Визнає існування принципових підходів до управління. Вимагає прийняття конкретних рішень тільки в зв'язку з конкретною ситуацією;

Визначальна роль організаційної культури - форми діяльності і норми поведінки, що склалися в діловій практиці і свідомості працівників. Вона спирається на систему цінностей, прийнятих в організації. Відіграє ведучу роль у розвитку і долі організації через її глибокий вплив на ефективність усіх сторін діяльності.

Механізація та автоматизація управлінського процесу - являє собою впровадження механічних пристроїв в управлінську працю: комп'ютерів, сучасних засобів зв'язку, множних апаратів і іншої оргтехніки.

Демократизація управління - виявляється в активній участі рядових працівників у управлінні виробництвом на основі подачі пропозицій, участі в роботі кружків якості, наданні допомоги менеджерам при колегіальних формах підготовки рішень.

6. Інтернаціоналізація менеджменту - означає посилення ролі інтернаціонального фактора в управлінні організацією через зростаюче значення міждержавного поділу і кооперації праці, а також загострення міжнародної конкуренції.

Удосконалення процесу управління - це найбільш прийнятний механізм поліпшення діяльності підприємств і організацій, що надають медичні послуги. Підвищена увага до питань і особливостей управління набуває актуальності унаслідок дефіциту ресурсів, з яким в наш час стикаються майже всі підприємства медичної сфери.

Необхідність поглибленого дослідження напрямків удосконалення управління підприємствами, що надають медичні послуги, обумовлена не тільки тим, що ринкові відносини у секторі охорони здоров'я запроваджуються повільно, зустрічаючись з великою кількістю перешкод, але і тим, що саме покращання ситуації на ринку медичних послуг стане основою для підвищення добробуту суспільства, оскільки тільки здорове суспільство може ефективно розвиватися.

Разом з тим багато проблем, пов'язаних з організацією управління підприємствами сфери медичних послуг, залишається нерозв'язаними. Так, недостатньо повно вивчені особливості управління маркетинговою діяльністю організацій медичної сфери, не в повній мірі реалізовані методи прогнозування обсягу надання медичних послуг населенню, основані на сучасних теоретичних розробках у галузі математичних наук, відсутні способи ідентифікації найбільш прийнятних напрямків маркетингової діяльності, що дозволяють одержати кількісну оцінку ефективності реалізації маркетингової стратегії і перерозподілу маркетингового бюджету, недостатньо досліджені економічні методи управління у сфері медичних послуг.

Підходи до процесу управління в медицині, що склалися історично, передбачали надання беззастережного і єдино виправданого привілею реалізації соціальних інтересів на шкоду економічним. Застосування економічних підходів у діяльності медичних служб вважалося не тільки неприпустимим, але і таким, що йде урозріз з основними канонами лікарської етики. Однак, економічні перетворення, що відбуваються в країні та іноземний досвід дозволили зробити висновок про необґрунтованість таких тверджень, що підтверджується теоретичними та практичними дослідженнями багатьох авторів [27, с. 155]. У наш час, активне запровадження у діяльність медичних організацій і установ економічних методів управління при розумному їх поєднанні з виконанням соціальних норм, на базі яких основується функціонування охорони здоров'я, є єдиною умовою прогресивного розвитку даного сектора соціальної сфери.

Система управління медичними підприємствами є комплексним процесом, покликаним забезпечувати поєднання економічних і соціальних інтересів виробників і споживачів медичних послуг і таким, що містить наступні основні складові: управління людськими ресурсами, управління якістю медичних послуг, медико-технічне управління, фінансовий менеджмент, адміністративний менеджмент, управління потоками пацієнтів і організаційне управління, управління маркетинговою діяльністю, інноваційний менеджмент.

Медико-технічні аспекти управління передбачають організацію оснащення медичних установ необхідною апаратурою, фармацевтичними препаратами, створення відповідних установленим стандартам умов перебування пацієнтів у лікувальній установі, забезпечення безперебійного і адекватного функціонування допоміжних служб (харчоблоку, пральні, стерілізаційних блоків та інших).

Під управлінням потоками пацієнтів мається на увазі вирішення проблем, пов'язаних із пересуванням хворих у межах лікувальної установи, обумовлених їх переведенням із одного відділення в інше, а також розв'язання питань, що виникають у процесі надходження або виписки пацієнтів із клініки. Інші перераховані види управління є загальновідомими, отже детального опису не потребують.

Таким чином, управління медичними підприємствами є вельми непростим і комплексним процесом, покликаним забезпечувати поєднання економічних і соціальних інтересів виробників і споживачів медичних послуг і таким, що містить наступні основні складові: управління людськими ресурсами, управління якістю медичних послуг, медико-технічне управління, фінансовий менеджмент, адміністративний менеджмент, управління потоками пацієнтів і організаційне управління, управління маркетинговою діяльністю, інноваційний менеджмент.

Малий бізнес - невід`ємна складова високорозвиненої ринкової економіки, атрибут сучасної моделі ринкового господарства. Ця форма підприємства надає економіці гнучкості, мобілізує солідні фінансові та виробничі ресурси, створює сприятливе середовище для конкуренції, є важливим фактором структурної перебудови та раціонального використання ресурсів, вирішення соціальних проблем.

Від чисельності працівників та обсягу валового доходу від реалізації підприємства можуть бути віднесені до малих, середніх або великих. Згідно з Господарським кодексом України, малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

На теперішній час в галузі охорони здоров'я поки що не створено достатньо правових основ для формування та ефективного функціонування малих медичних підприємств, зокрема йдеться про відсутність закону «Про добровільне медичне страхування». Водночас законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.

Размещено на Allbest.ru